Зараз, коли в моєму тілі ще була сила Іри моє самопочуття було чудовим. Я навіть почав думати про всілякі дурниці. 

Мені, як і будь-якому гетеросексуальному чоловіку, подобається компанія дівчат. Ці прекрасні створіння мають гарний вигляд, мило поводяться і приємно пахнуть. Тому, коли я приєднався до сім’ї Немезиди, коли став жити під одним дахом з пятьма феями, я був, чесно кажучи, неймовірно щасливий. Здійснилася мрія телепня про гарем. 

Тільки от прямо зараз була та сама ситуація, коли відсутність інших чоловіків в сім’ї була скоріше мінусом. Адже зараз Ельза тримала мене на руках наче принцесу. Мало того, що це було принизливо, так ще й не дуже приємно: руки амазонки були м’язистими та скоріше твердими, а пахло від неї залізом, шкірою та оливою. Єдиним плюсом було те, що при русі моє плече інколи торкалося її м’якенького кавунчика.

— Руді, мав би совість.

Ельза розчаровано похитала головою і кивнула вниз, на пах який я прикривав руками. Звісно це не через стояк, просто так мої руки менше торкалися її грудей. А те що вони опинилися в такому положенні – не більше ніж випадковість. 

Цокнувши язиком я склав руки на грудях, але це було помилкою, адже таким чином моя рука торкнулася м’якенького зефірчика. В ту ж мить я, звісно, відвів свою лапу, але така поведінка ще більше потішила амазонку.

— Хех, пацан якщо не маєш куди руки покласти можеш мене обійняти, буде простіше тебе нести.

Я задумався. Серйозно задумався. Адже з однієї сторони, залишки моєї гордості, а з іншої... Краєм ока я глянув на її глибоке декольте обтягнуте легенькою маєчкою через яку ледь помітно просвічував чорний ліфчик. Мимохідь проковтнув повний рот слини представляючи як моя рука буде лежати між її м’ячиками.

— Кхм. 

Зелені очі Вейн холодно блиснули. Я ще раз проковтнув, вже нервово. Тим часом кішка зістрибнула з будинку вслід за Ельзою і підійшовши близько до нас тихо, промовила:

— Руді ня, види себе належним чином ня.

Кішка зробила особливий акцент саме на слові “належним”, маючи на увазі не стільки мої хтиві зазіхання як те, що я повинен вдавати наче збезсилений і ні на що нездатний. Коротко кажучи, демонструю, що мій імбовий скіл має не менш жахливий відкат.

— Ага.

Вона ще раз блиснула своїми очиськами і пришвидшила крок. Я переглянувся з Ельзою і кивнувши один одному ми мовчки погодились не казитися. Ззаду приземлилася Рейчел навантажена сумками за спиною і богинею на руках.

  Немезида ступила на землю, поправила свій піджак і спокійно, без будь-яких емоцій, подякувала Рейчел і пішла в сторону Борея. Однак на пів шляху її зупинила Феміда зі своєю свитою. Богині про щось стали тихенько перемовлятися, а Ельза тим часом підійшла до судді.

— Наш новачок, в досить кепському стані, тому, якщо можна, чи не могли б ми скористатися вашим возом, щоб дістатися до Ораріо?

— Так, звичайно, можете розмістити хворого і ваші речі, — чоловік рукою вказав до найближчого критого сірою парусиною воза. Троє авантюристів сім’ї Феміди запрягали коней і складали якісь речі всередину.

Ельза подякувала Анрі із роду Амонтикреїв і пішла до воза. Рейчел першою забралась всередину, поставила речі та простягнула руки до Ельзи, перехилившись через бортик. 

Ну, так щоб не трясти “хворого” і не ускладнювати мої “поранення” не можна робити різких рухів. Тільки ось моя гордість вчергове зазнала серйозної наруги. 

Амазонка винувато глянула на мене і передала мене на руки ельфійці. Рейчел мене дуже обережно прийняла, а потім поклала на підлогу, під голову дбайливо підсунула подушку із власної сумки. 

— Нарешті все закінчилось, — розвіяла тишу що затягнулася Рубі. І, не звертаючи увагу на атмосферу що виникла, спокійно застрибнула на віз. — Важка була битва, чорт забирай, я ледь не програла! Якби не план Ельзи і його рани то…

— Рубінчик, я ні на що не натякаю, але твоє зілля від похмілля було б непоганим подарунком.

— Ха? Я теж ні на що не натякаю, але інгредієнти на деревах не ростуть.

— Ельза, бляха май трішки совісті, ти ж сама бачила скільки Рубі викинула своїх трунків в бою. Навіть представити боюсь скільки то все коштувало.

Дівчата перезирнулися. 

— Пацан, ти вже понад місяць в нашій сім'ї, а досі нічого про нас не знаєш.

— Руді, — почала пояснювати ельфійка. — Наша сім’я компенсує всі витрати Рубі і тобі.

— Компенсація, це не головне, сьогодні ми знатно постарались тому заслуговуємо на жирний бонус. Якщо в тебе є якесь бажання можеш сміло говорити про це пані Немезиді, ти заслужив.

— Ем, справді? Тобто можу попросити навіть гроші?

— Звісно.

Амазонка стенула плечима, і разом з ельфійкою вони пішли до богині. Звісно мені б хотілося поскоріше позбутися боргу і готовий закластись, Немезида погодиться на таке прохання. Однак, вона тримає у своїй сім'ї бомбу уповільненої дії, яка поглинає зілля зцілення в промислових масштабах. Тому просити щось буде повним свинством. Але зараз чому б трішки не помріяти. 

— Чуєш Рубі. Як думаєш, якщо я попрошу, богиня одягне чорні панчішки? 

— Так ось значить що тобі подобається. 

— Угу, панчохи, безперечно це найкраще що придумали розумні на обох планетах. В поєднанні з неземною красою і досконалістю богині її ніжки в панчішках, назавжди закарбуються в моїй пам’яті. А якщо я зможу ще й полежати на її ніжках…

— Отакої, — похитала головою Рубі. — Мені навіть цікаво, як на це відреагує пані Немезида.

— Ну от і дізнаємось.

Я поправив подушку і трішки вище підвівся, щоб бачити не тільки Рубі, а й те, що відбувається назовні. Немезида продовжувала про щось переговорюватись із Фемідою. Остання інколи кивала, але частіше щось спокійно говорила.

— Руді.

— Гм?

— А ти б не хотів полежати, ну на моїх колінах.

Я здивовано закліпав очима, а вона зовсім спокійно поплескала по своїй нозі ніби запрошуючи. Рубі не виглядала зніяковілою, чи хоч трішки схвильованою. Це був простий спосіб віддячити за допомогу з Едгаром, не більше, а отже і я можу дозволити собі трішки розслабитись.

— Звичайно, тільки зніми ці штуки зі своїх стегон.

— Угу.

Рубі підвелась, розшнурувала шкіряну портупею зі своїх стегон, вийняла залишки колбочок, які ще висіли по її тілу і все розсортовувавши поставили у свої сумки. Після чого підійшла. Я підвівся набагато швидше, ніж повинен був робити хворий. Вона усміхнулася, але нічого не сказала, присіла, а після м’яко потягнула моє плече до себе. Моя голова приземлилася на м’якенькі наче рай стегна, тім’ям я торкнувся її животика.

— Он воно, яке щастя на дотик.

— Ну, якщо ти будеш мені розповідати щось про хімію, то можеш так лежати хоч цілий день  

— Домовились, — я вмостив голову краще на її маленьких ніжках і з блаженством розслабився.

— Чого? Тобто коли я пропонувала тобі свою цноту ти кривив носа, а коли ноги ти здаєшся? Де логіка?

Я ліниво стенув плечима та розплющив одне око. Рубі дивилася на мене не зводячи погляду. На її чолі вже стали утворюватись бусинки поту як власне і в мене, адже у возі було досить душно, однак я не мав наміру покидати свою подушку.

— В такому разі мені слід купити панчохи та короткі спідниці.

— Мене лякає твоя жага знань.

Ми б і надалі продовжили про щось таке ненав'язливе теревенити, однак в цей момент Немезида та Феміда нарешті дійшли згоди. Моя богиня пройшла повз групи в білому і зупинилася перед авантюристами сім’ї Борея.

— Не буду втрачати ваш час тому відразу перейду до справи. Олівію і її компашку хтось найняв вбити моїх дітей. Таке я не прощаю і з-під землі дістану цих виродків. Якщо ви володієте корисною інформацією, то будь-ласка поділіться з нами, звісно не безплатно.

Вейн кинула на землю пузатий капшук який з дзвоном розкрився. Декілька золотих монет покотилися по землі потрапивши в щілини між бруківками.

— Тут п’ять мільйонів валісу ня. 

Запанувала тиша. Авантюристи жадібно пожирали золото очима, однак довгий час ніхто не наважувався промовити й слово. 

— Я знав що Олівія займається чимось темним, тому тримався від неї якнайдалі. Нічого корисного я не знаю, — спокійно заявив Враєль, відійшовши від юрби. 

— Зрадник, — виплюнув командир сім’ї Борея.

— Баррі, я не збираюся наживати собі ворогів на рівному місці.

Почались перешіптування, адже не найшлось дурня, який би не зрозумів настільки прозорого натяку. Хвостик Вейн на мить збився з ритму, а тим часом із натовпу вийшов ельф і повторив слово в слово те що сказав Враєль. 

— Ви увірвалися в нашу домівку, вбили без суду і слідства наших людей, знищили нашу сім’ю, а тепер ви хочете, щоб ми вам допомогли? — в  голосі командира звучала ледь стримувана лють. — Засунь ці гроші собі… 

— Точно!

— Не треба нам ваших подачок.

Він стримався глибоко вдихнув закрив очі після чого видохнувши відійшов вбік. Юрба ствердно шумлячи послідувати за Баррі, але в цей момент подала голос Вейн:

— Це твій вибір ня, можливо інші не захочуть мати такого ворога як ми ня.

— Немезидо, це вже занадто! — підвищила свій мелодійний, але суровий голос Феміда.

— Ох пробач, але я не можу керувати емоціями своїх дітей, — моя богиня повернулася до Борея і його оточення. — Прошу, вибачте мою підопічну. Звісно це не позиція моєї сім’ї, і я її обов’язково покараю.

— Так мені збирати ці гроші? Адже якщо немає бажаючих чому добру пропадати? — подала голос Ельза.

— Ем, не знаю чи це корисна інформація.

Вперед виступив звіролюд, пес із довгими сірими вухами. Він м’явся оглядався навколо, але все ж продовжив розповідь:

— Олівія, Сем і Джо були досить відлюдькуватими. Жили вони в готелях, маєток відвідували тільки коли потрібно було заплатити щомісячний внесок чи відправитись в рейд. 

— Або коли вони оновлювали статус, — додав хтось із натовпу.

— Так, ми рідко бачилися, ще рідше спілкувалися. І це все що я знаю.

— Звісно, це не те що ми б хотіли, але твоя інформація по своєму корисна. Тримай.

Амазонка підняла капшук, витягнула жменю блискучих монет і всучила їх хлопцю. Той від здивування аж охнув, а потім отямився і швиденько позасував все по карманах.

Приклад був досить заразний і натовп почав викрикувати нові й нові факти, але це були якісь незначні нюанси, які не допомагали розслідуванню.

Богиня подякувала всім і демонстративно, разом з дівчатами відійшла всередину однієї зі зруйнованих будівель, подалі від чужих поглядів. Напевно вона надіялась, що хтось все ж спокуситься на гроші. Борей сплюнув та увійшов до шатра і почав по одному викликати до себе авантюристів.

— А чому сім’я Немезиди, як переможець Військової гри не вимагає допиту?

— Тому, що ми можемо вимагати тільки одну річ. Вибір стояв між знищенням сім’ї та допитом.

— І чому не допит?

— Ну по перше нам потрібно підтримувати свою репутацію. Нас поважають за те, що ми підтримуємо порядок в місті, і бояться за те, що ми завжди жорстоко відповідаємо на агресію в нашу сторону. Ну а по друге, ризик має бути співставним з прибутком. Я б не хотіла ставити на кін існування нашої сім’ї заради банального допиту, — вона ненадовго замовчала. — Гадаю, у пані Немезиди були й інші причини влаштовувати цю гру. 

Авантюристи сім’ї Борея один за одним входили в шатер, а потім, через декілька хвилин виходили, повільно, насторожено. Адже, без Фални та рівня вони знову стали звичайними людьми.

Саме тому члени сім’ї Феміди сиділи на кришах напіврозвалених будинків навколо площі. Щоб захистити беззахисних і примусити незадоволених виконувати свою частину угоди. Але все приходило спокійно, без зайвих скандалів.

— Руді, знаєш, така позиція виглядає романтично і все таке, але в мене вже ноги затерпли. 

— А я ж тільки приліг.

Проте я не став зловживати добротою Рубі і підвівся. Дівчина швиденько завовтузилась, кудись відійшла, щось відсунула і через мить промовила:

— Лягай.

Я невпевнено обернувся. Заноза підтягнула сумку до стінки карети обіперлась на неї спиною і розсунула ніжки. 

— Га?

— Ну лягай чого чекаєш.

Вона поплескала по своєму животику. Я мимоволі глянув на її живіт, потім на зону бікіні, тонкі стегна. Вона що не усвідомлює наскільки інтимну річ вона мені пропонує? 

Я відвернувся, повільно видихнув і ліг. На дерев'яну підлогу. Спокуса була велика, але розум не втратив вміння розмірковувати та думати про наслідки.

— Ти намагаєшся мене звабити? Однак ти вибрала неправильне місце та час, — я ногою мазнув назовні де було повно людей. — А ще ти дуже поспішила, і пропустила декілька кроків. Будь-який чоловік запідозрить підставу.  

— Хочеш вір хочеш ні, але я просто подумала, що так буде зручно нам обом.

Я відкрив очі, зверху все ще досі були її ніжки. Але трішки згодом вона підняла одну ногу і обережно, щоб не зачепити мене перекинула на іншу сторону. Деякий час нічого не відбувалося, але потім в її світлу голівоньку прийшла нова ідея. Знову якесь совання пихтіння потім вона змусила мене підвестись.

На цей раз вона відтягнула сумку до бічного бортика, сіла на підлогу, обпершись на м’яку спинку і, коли я підвівся, витягнула ноги. Знову поплескала по своїх стегнах. Що ж, поза не така інтимна, тому чутки будуть не такі жахливі. 

— Я знову в раю.

Її стегна були маленькі, ледь вміщували мою макітру, проте м’якість і пружність була неперевершеною. Мене хилило в сон, шум назовні заколисував. Але раптом скрізь заплющені віки я помітив, як у візку потемніло.

— Оу, схоже тут зайнято, — ніяково промовив Гермес. — І все ж, ви не проти, якщо ми приєднаємось?

— Я категорично проти, але цей віз не мій тому, прошу.

Гермес не очікував такої відповіді, але швидко прийшов до тями і натягнуто усміхнувся. Він спритно застрибнув всередину і подав руку Асфі. Дівчина допомогу прийняла і також легко забралася всередину. Вони сіли біля протилежного бортика на продовгуватий ящик.

— Я розумію як це, коли хтось втручається у твоє побачення. Тому в якості, вибачення я буду винен тобі маленьку послугу. Ну як іде?

Це було не більше ніж проявом доброзичливості, але я прекрасно розумів, що це ще один спосіб дізнатися мене краще. Те що Гермес прийшов сюди не випадковість. Кожне слово, дія, спрямовані на те, щоб оцінити мене. Дізнатися, чи підхожу я для його планів. 

Раптом в мою голову прийшла ідея. Він же інформатор, а значить дуже багато чого знає. Все моє тіло напружилось, стук серця віддавався в голові. Мене переповнювало нетерпіння, так наче я опинився перед дверима, за якими найбажаніша річ на землі, або кровний ворог.

Якби не ці бинти, які вкривали мої руки, ноги і взагалі все тіло, наче я та мумія, втриматись на місці було б неможливо. Але мені потрібно вдавати хворого.

— Наскільки я знаю, ви – мандрівник. Побували в багатьох місцях, бачили багато речей, знайомі з великою кількістю людей, — почав я із далеку, стримуючи свої бушуючі емоції. Навіть на ви перейшов.

— І що ж ти так жадаєш дізнатись?

Його голос змінився, втратив будь-які натяки на веселощі, жовті очі дивилися на мене зверху вниз. Бог бачив мене наскрізь і пішов назустріч та дозволив мені побачити іншу його сторону. 

— Ви коли-небудь чули слово Раднія чи Раднієць? Можливо Селестія чи Селестіянець?

— Вперше чую, — промовив він через деякий час. Гермес не відводив погляду.

— Якщо ви почуєте ці назви, то скажіть мені і я буду винен вам велику, дуже велику послугу.

— Ловлю на слові, — Гермес усміхнувся, і вся важка атмосфера зникла, наче її вітром здуло. — Але мені було б простіше, якби я знав що шукати.

— Це назви двох кланів і їх учасників відповідно, із дуже, дуже далекої країни, яка називається Ерантал.

Він кивнув, а я повільно розслабився, знову відчувши, що лежу на м’яких дівочих стегнах. Так зараз я видав багацько інформації, але мені плювати. Головне – результат.

— До речі це був прекрасний бій Ядовитий Туман.

— Ааа еемм… так. Напевно. Хехе, — пробурмотіла Рубі.

Цим самим Гермес повністю перевів тему розмови і знову почав себе вести як доброзичливий бог. З часом вільних авантюристів ставало все більше, дехто навіть вирішив піти геть самостійно. І їх ніхто не зупиняв.

— Ед, я вже домовився, до Ораріо ти зможеш дістатися у возі. 

— Ага, — коротко відповів хлопець спираючись на плече Баррі.

Якраз в цей момент вони підійшли достатньо близько щоб побачити, на чому я лежу. Едгар встав як вкопаний, його око засіпалось.

— Ой бля. Давай краще підемо в інший віз. Вибачте нам.

Баррі відбуксирував свого друга подалі, однак я бачив, з якою заздрістю вперемішку з ненавистю той дивився на мене. О так, це дійсно тішило моє его.

— Не дуже добре вийшло.

— Я б сказала, досить жорстоко з вашого боку, —  прокоментувала слова Рубі мовчазна Асфі.

Досить скоро розпуск сім’ї Борея закінчився. Бог зібрав свою невеличку сумку, і разом зі Самуїлом подався в протилежну сторону від Ораріо.

Немезида проводила бога суровим поглядом, а потім разом із дівчатами підійшла до воза. Я зітхнув, уже готуючись до скандалу.

— Якого дідька ви робите? — холодним голосом, який був ладний заморозити озеро поцікавилась Рейчел.

— Ого пацан, а я бачу – ти часу не втрачав. Красунчик. 

— Це неприпустима поведінка ня.

— Неважливо, — промовила богиня і забралася всередину. 

 Через декілька хвилин речі були зібрані і наш невеличкий караван рушив до міста. Мирний рух возу мене заколисував, хотілося спати. Однак я розумів, що в мене не вийде подрімати, тому слухав про що спілкуються боги. Але нічого корисного так і не почув.

Досить скоро ми доєдналися до інших караванів які йшли до міста і разом, навіть без перевірки, перетнули західні ворота. Тут я помітив, що колишні члени сім’ї Борея почали потроху розходитись, а до нашого воза навпаки додалось більше наглядачів в білій формі.

— Гадаю Феміда буде спостерігати за ситуацією, — підмітив Гермес, скоса глянувши назовні.

— Звісно, — спокійно відповіла богиня. — Вейн, якщо я не помиляюсь, в нас дома закінчились продукти.

— Тоді я прямо зараз повинна це виправити ня.

Кішка зіскочила із воза, якийсь пацан вирішив зупинити її, але колега поруч вчасно відтягнув його в сторону. Вейн без перешкод вийшла вбік і вже через пару секунд розчинилася в натовпі.

***

Дві темні постаті в плащах крокували по центру майже пустої вулиці вперед. Жебраки пообабіч дороги ховалися по своїх халупах, а крадії із найтемніших закутків обережно проводжали поглядом парочку.

Нетрі Ораріо майже нічим не відрізнялися від інших точно таких же районів у великих містах: розруха, безвихідь, бруд і сморід. Однак ці люди, навчені гірким досвідом зустрічі з авантюристами, боялися всіх “гостей” в цих місцях. 

Водночас мовчазні постаті повільно заглибились в лабіринт нетрів, про які навіть жебраки мало що знали. Навколо були тільки зруйновані  будівлі, тиша і дорога що проросла бур’яном, яка освітлювалася повним місяцем.

— За нами нікого, — тихо промовила Ельза уважно спостерігаючи за оточенням.

Немезида слабо кивнула, дві дівчини різко повернули на вузький провулок і сховалися у великих тінях сусідніх будівель. Вперед вийшла амазонка, яка бачила набагато краще, і відчинила старі бічні двері.

— У мене тут важлива зустріч почекай трішки назовні.

Ельза кивнула і зачинила за богинею двері, а сама сховалася в дірі зруйнованого храму таким чином, щоб тримати в полі зору вихід, а також вуличку.

Тим часом Немезида обережно спустилася по крутих сходах. Тількі вкінці коридору слабко світив каганець. Вона завернула вбік відчинила старі іржаві двері та увійшла в досить велику кімнату, уставленим тілами непритомних людей. 

— Добрий вечір пані, — тихим, обережним тоном звернувся до неї лисий як коліно стариган.

— Я також тебе рада бачити.

Богиня тільки мимохідь глянула на помічника й огледіла закутки. На старому ящику висіла пуста сумка, які носять помічники. Достатньо велика тара, щоб сховати непритомне тіло. 

Немезида ледь помітно усміхнулася винахідливості дітей Астрейї. Непритомне тіло в такій великій сумці не стане привертати уваги, тільки ось майже напевно процес викрадення хтось бачив. Досить незграбний метод, однак дієвий.  

— Вони під зараз під Симерією, тому розбудити їх буде не складно, — спокійно промовив старий і хитнув пробіркою з прозорою рідиною в руках.

— Тоді не будемо втрачати час.

Старий впевненим кроком підійшов до першого чоловіка з зав’язаними очима, підняв майже обережно і дав понюхати вміст флакона. Ефект був миттєвий, біляве лице скривилося, лайнулося.

— Ох, чорт забирай! 

Він спробував відхитнутися, однак його тіло було зв'язане, а рука старого була досить сильна. 

— Забери! Забери від мене цю гидоту! 

— Гаразд. Тільки не рипайся прошу тебе, — тихо майже лагідно промовив старий і закрив флакон.

— Зніми з мене цю пов’язку! Чи ти думаєш що, я знаю що за цим стоїть сім’я Немезиди. Гадаєш тобі це зійде з рук? Як тільки я вий…

Він замовк миттєво відчувши на шиї холод сталі. Чоловік важко проковтнув, а старий без будь-якого виразу на обличчі промовив тихо, майже лагідно, тільки ось вся спина у в’язня промокла. 

— Це при умові що ти вийдеш.

Старий легенько погладив чоловіка по плечі, але той ще більше затрусився від страху. Він розтиснув свої сухі губи швидко і тихо пробелькотів:

— Я.. я нікому не скажу. Клянусь!

— Пусті слова, — старий відтягнув в’язня трішки вбік щоб той обперся спиною об холодний камінь і відпустив його. — Ти знаєш хто найняв Олівію?

— Ні, ні клянусь.

Старий глянув на богиню і побачив, як вона ледь помітно хитає головою, продовжив ставити питання:

— Можливо ти щось бачив? Що завгодно. Людину в плащі чи може листа якого.

— Ні, нічого. Я нічого не бачив. Чесно.

— Тоді як вона вела справи?

— Не знаю, я жодного разу не бачив як їх наймають. Тільки чув, що Олівія займається якимись “замовленнями”: когось побити, когось налякати про більше я не знаю.

— Нічого не бачив, нічого не знаєш. Слухай якщо так і далі піде, який сенс залишати тебе в живих?

Старий говорив тихо, майже лагідно, але з його губ злітали жахливі слова. Чоловік затрусився, його зуби почали стукати. Немезида нахмурилась, але далі із в’язня поліз цілий потік слів.

— Говорили… говорили що Олівія розважається в шинку “Вістря списа”, там її частіше за все бачили. Це найгірший шинок на Східній вулиці, кажуть саме там збирається всякий непотріб. Б.. бачив ще пару раз Сема і Джо в кварталі Іштар. Більше нічого, клянусь більше нічого не знаю. Тільки не вбивайте я вас прошу.

Повисла тиша яку спробував заповнити в’язень розповідаючи все більше і більше всяких дрібниць, які, втім були абсолютно непотрібними. Немезида подала сигнал старому і той вилив трішки Симерію на рушник та приклав його до рота і носа в’язня. 

Чоловік відчайдушно звивався наче змію пробував кричати тікати, але варто було зробити вдих як сили миттєво покинули його. Тіло обм’якло, дихання стало глибоким.

— Не обов’язково було бути таким жорстоким. 

— Я постараюсь.

Старий підійшов до наступного і процедура повторилася. Знову, знову і знову поки всі в кімнаті не пройшли допит. Ніч завершувала своє панування і вже скоро мало зійти сонце.

— Ти добре постарався, розв’яжи їх і можеш йти.

— Як накажете.

Старий вклонився і діставши ножа почав різати нитки. Немезида декілька секунд дивилася на те з якою майстерністю він це робить після чого накинула каптур і покинула кімнату. На вулиці її зустріла амазонка яка відразу опинилася біля богині.

— Як все пройшло?

— Переговори провалилися.

Ельза більше не ставила питань, адже знала що не отримає відповідей. Вона бачила що Вейн мала доставити якесь послання, готова була заклястись що кішка не знала ні вмісту, ні адресату. Здогадувалась, що богиня написала імена людей, які скоріш за все були в підвалі. Але це все були здогадки.

Будь-який допит навіть в присутності бога не дасть ніяких результатів. Здогадки це не факти. Головне правильно вибрати слова і правда стане їхнім найсильнішим захистом. 

***

— Блядство.

Слабо прохрипів я і прикрив рукою очі. Кожен ранок в цьому світі для мене жахливий. Однак сьогодні він особливо хріновий. Я розривався між двома відчуттями: бажанням піти виплеснути свій гнів на тренуванні та мігренню. 

Це був не просто біль в голові, який можна було стерпіти, о ні це було щось набагато більше і сильніше. Відчуття було таке, наче по черепу луплять два титанічні молоти. Перед очима інколи навіть іскри виступали.   

  Була спокуса активувати Іру і втекти нарешті від цього жахливого болю. Однак, звісно, це не варіант. Я слабко похитав головою, від чого прийшло запаморочення і нудота.

Не знаю скільки я пролежав нерухомо, але мігрень поволі відступила. Не повністю, звісно, однак можна вже підвестись. Важко зітхаючи вмився, відмітивши що мій білок в очах став ще червонішим ніж був учора.

Проходячи повз вітальню помітив богиню і Рубі та Ельзу, які про щось розмовляли. Не хотілося говорити, однак мене помітили.

— Раночку Руді.

— Ага, — пробурмотів я глянувши на занозу, яка здавалась чомусь збудженою. Вона навіть Ельзу ліктем ударила, щоб привернути увагу.

— Руді, пам'ятаєш ми говорили що сім’я виконає твоє бажання. Пані Немезида тут тому ти можеш сміло говорити. І так що ти хочеш?

Богиня, яка займалася документами, елегантно вигнула брову, але відставила теку вбік і велично кивнула.

— Ти дійсно заслуговуєш на винагороду, тому я тебе слухаю.

— Ем, — я потер очі і спробував щось придумати, але конкретно зараз мені взагалі нічого не хотілося. — Може влаштуємо п’янку? Ну тобто, я мав на увазі свято.

— І це все?

— Що за?! — викрикнула Рубі. — Ти ж не це мені говорив!

— Я ж казала що йому забракне духу. Ну в будь-якому разі чекаю на свою мікстуру проти похмілля.

Амазонка широко всміхалася, а лоля надула щоки наче той хом’ячок і грізно на мене зиркала. Я ж примружив очі, переживаючи чергове загострення головного болю.

— Все зробила Вейн, я тільки свою тушу доставляв куди треба. 

— М обидвоє знаємо що це не так.

Сперечатися зараз мені не хотілося взагалі, тому спершись на дверну раму, приклавши голову до холодненького сказав перше що спало на думку.

— Я стільки винен цій сім’ї, що ця одна послуга просто ні про що. Коротше я їсти, а то вже живіт до хребта прилип.

Богиня хмурила свої тонкі брови, стискала губи, однак через декілька секунд погодилась. Не слухаючи дівчат вона почала роздавати команди.

— Значить влаштуємо найкраще свято. Ельза дістань кращу випивку яку можеш знайти, не економ. Рубі знайди Рейчел і йдіть за покупками. Руді, а тебе я звільняю від будь-якої роботи. Приходи до тями, а то виглядаєш паршиво.

Стенувши плечима я пройшов на кухню і влаштував собі пізній сніданок. Однак не дивлячись на звіриний голод влізло в мене не так багато, а потім і взагалі кров з носа почала йти.

— Бляха…

Не дивлячись на бажання Немезиди влаштувати п’янку якнайшвидше все ж прийшлось трохи почекати. Справ у нашої сім’ї ціла купа і маленька лопата: тут і авантюристи які хочуть приєднатися до нас, і якісь дивні відвідини Феміди. Це вже не говорячи про майно Борея.  

Дівчата були зайняті від ранку до самого вечора, мене ж цей кіпіш оминув стороною. Я ж “поранений” як-не-як. Однак сьогодні нарешті відсвяткуємо.

— Пацан ходи жерти!

— Не кричи дівко я тут. Вашу метушню чутно було вже давно, — пробурмотів я заходячи до зали і раптом завмер. Дівчата стояли рядочком, а атмосфера навколо була… урочиста?

— Щось трапилось?

— Стривай тобто ти прекрасно все чув, але навіть не подумав нам допомогти? — з прищуром втупилась в мене ельфійка. Руки вона при цьому схрестила під грудьми. Вона була як завжди прекрасна у своїй показній холодності.

— Потім один на одного будете бурчати, їжа стигне. 

Вейн видихнула наче перед стрибком, поправила своє чорне плаття до колін і зробила декілька кроків до мене. Дівчина випрямила спину, хвостик нервово хитнувся і завмер. 

— Ми не так часто приймаємо новачків ня, ще рідше вони здатні заслужити нашу довіру ня. Однак ти довів що на тебе можна покластись ня, — вона зробила ще крок вперед і швидко прикріпила до кофти з правого боку герб сім’ї. — Носи його з гордістю ня, і не здумай ганьбити нас ня.

— Гаразд. Ем дякую?

— О боги Вейн, чому ти така похмура… Хоча не важливо. Ну пацан ходімо їсти.

— Ельзо ня, пані Немезида ще не дозволяла ня.

Всі звернули погляд на богиню яка на секунду задумалась, а потім з легкою усмішкою промовила:

— Сьогодні ми святкуємо не тільки перемогу, а що більш важливо ми вітаємо нового члена нашої сім'ї. А тепер до столу дівчата… і хлопці.

Ельза обійняла мене за шию й усадила біля богині поряд з Рейчел, сама ж сіла біля Вейн. В мене потекла слинка від рум’яного шашличка, шинки і парочки салатиків. Не зволікаючи ми почали накладати собі побільше смаколиків. 

— Пацан, — з набитим ротиком промовила Ельза протягуючи мені склянку пляшку. — У тебе сьогодні буде одна дуже важлива задача, потурбуйся, щоб бокал нашої богині не залишався порожнім. А я натомість обіцяю, що ти сьогодні побачиш пяненьку амазонку, дівчину-кішку і ельфійку.

— Гей чекай, а як же я?!

— О точно, ти ніби тоже вже величенька. Ну добре капну тобі трішки дивись не сп’яній відразу. 

— Пф з чого б це?

Амазонка проковтнула після чого відкоркувала пляшку і почала розливати по бокалах, Рубі очікувано налила менше половини.

— А того, що це вино мого знайомого бармена Рейна. Він його робить спеціально для високорівневих авантюристів. Будеш необережною і вже від двох-трьох бокалів підеш спатоньки.

— Може і так, а може і ні.

Лоля взяла бокал і одним махом випила все. Шумно видихнула, а потім миттєво почервоніла. 

— Справді хороша випивка, — пробелькотіла дівчина і почала в прискореному темпі жувати.

Усмішка сама собою вилізла на лице. Звісно я налив богині вино та собі, правда пити не хотілося тому тільки пригубив. Однак помітив підозрілий погляд Вейн. Знав що вона не стане розслаблятися, якщо я не буду пити, тому мій бокал опустів.

У міру зменшення випивки атмосфера за столом ставала все веселішою. Дівчата почали розповідати кумедні історії сміятися і дражнитися.

— О, а памятаєте ту справу зі зникнення маминого синочка?

— Там де Рейчел ня..

— А ну стояти. Чого це ви про мене розповідаєте?! — обурилась ельфійка. — Може згадаємо як тебе переслідував якийсь ненормальний? Ох і які ж він серенади співав.

— Серенади?! Чорт забирай, я пам’ятаю те виття, через нього я два експерименти провалила!

  Амазонка з наколотою на виделку сосискою вказала на Рейчел.

— А про що там говорити? Ну так був якийсь хворий говорив що кохає. Тільки я його бачила вперше в житті. Ходив хвостиком квіти дарував, а коли зрозумів що я зброю полюбляю все одно квіти дарував, бо був бідний як церковна миша.

— Ти не розмахуй цією сосискою, а то соус уже попав у два салати. Ну і як, ви сходили на побачення?

Ельфійка, яка якраз під час мого запитання смакувала вино не втрималась і засміялась. Вийшло вельми невдало – рідина попала не туди й дівчина закашлялась. Однак це не завадило їй додати свої п'ять кредитів.

— О, я також пропонувала сходити Ельзі на побачення. Пара з них вийшла б чудова. 

— Що? Так він страшний наче Орк. А коли я йому казала ні, він все вишкірював зуби, і говорив: “Я не здамся поки не завоюю твоє серце крихітко.” Брр не хочу згадувати.

— Ну а як ти його випровадила? 

— Ем не знаю він сам зник.

В цей момент ми почули слабкий смішок від Вейн. Кішка уважно слухала нашу розмову повільно смакуючи вино. Вона звісно помітила наші погляди тому вирішила завершити історію.

— Поверталася я якось із задання була стомлена ня, і тут бачу цього залицяльника недоробленого ня. На дворі ніч всі готуються до сну ня, а цей бовдур налаштовував свою лютню ня. Це стало останньою краплею ня, переламала я ту лютню об його хребет ня, копнула під сраку так щоб він аж паркан перелетів і наказала більше ніколи не повертатися ня.

І смішно і страшно, але пару келихів зробили своє тому мелодійний сміх заповнив вітальню. Навіть Вейн ледь помітно усміхнулась разом з усіма.

— Вейн, а в тебе були цікаві залицяльники? — спитала ельфійка.

— У мене ня? Мене не цікавлять стосунки ня. Я дохідливо пояснювала це словами ня, а якщо не виходило в хід ішли кулаки ня.

Кішка облизнула свої губки й із задоволенням пригубила бокал. Її щічки також почали червоніти. А тим часом Ельза знову наповнила її келих.

— О, настала моя черга, — бадьоро промовила Рубі.

— А ти коли вспіла заноза, ти ж постійно дома сидиш?

— Бо я ділом зайнята, не те що ти по барах шастаєш.

Ельза підняла руки, наче здається, і долила четвертинку лолці та Рейчел. Рубі незадоволено скривила носика, але вирішила продовжити свою історію.

— Це було десь два місяці тому. В мене закінчились інгредієнти тому я пішла за покупками до крамниці бабусі Неф. І раптом підходить до мене хлопчина, гарний такий в окулярах й починає розпитувати про трави і екстракти. Настрій в мене був хороший тому я із задоволенням почала розповідати. Так слово за слово обійшли ми всю крамничку закупили все що потрібно я розплатилася. І бачу рикша прямо біля входу стала думаю чого це ноги бити якщо можна проїхатись. Швидко попрощалася і застрибнула в рикшу. 

Вона зробила невеличку паузу випила вино і шумно вдихнула продовжила:

— Він щось говорив, напевно пробував мене спинити, але де там ми вже далеко були. І тільки через тиждень я зрозуміла що він фліртував! І все ж було ясно як день, його ж питання були елементарні. Ну не знав він алхімію, і старався бути поблизу і питав що мені подобається.

— А ти йому про сірку ртуть і різну траву, — з розумінням закивала амазонка.

— Ну щось таке. Може й раніше хтось зі мною фліртував але… О Рейчел твоя черга. Ти ж часто патрулюєш впевнена у тебе багато шанувальників.

— Є таке, — ельфійка кинула пасмо білого волосся за довге гостре вушко. — До мене частенько підходять хлопці, ох і як же дістали ці їхні: “Гей як справи?” “Чудовий деньок чи не так?” Однак розмова ніколи не тривала понад п'ять хвилин. Навіть найсміливіші здавалось починали бекати мекати червоніти і потом взагалі звалювати геть.

— От того у вас двох досі не було стосунків. Одна нічого не бачить крім своєї кімнати, інша ходить з таким виразом на обличчі наче не зі світу цього. 

— Говориш так, наче гуру, а я щось не бачила, щоб ти хоч раз на побачення ходила.

Розмова завернула в досить цікаву сторону я навіть відклав виделку і склав руки під грудьми, щоб продовжити дивитись за виставою.

— Ого яка колюча. А слабо сходити зі мною на подвійне побачення. Я зможу знайти хлопця хоч на завтра, а ти? Руді не рахується, знаю що ти зумієш його вмовити. 

Амазонка хитро усміхнулася, Рейчел же на вигляд залишилась все такою ж холодною, але рум’янець чи то від вина, чи від згадки про минуле, виступив.

— Цього ще не вистачало, — втрутилась Немезида. — Хлопці на спір, а що далі? Поцілунки, стосунки чи відразу діти?

— Ми б не зробили цього.

— Справді? — вона глянула на Рейчел. — Що ж тоді настала моя черга. Колись давно коли я тільки спустилася в нижній світ, мене підібрав караван торговців. Там був один юнак якому доручили турбуватися про мої потреби. Він цього звісно не хотів, адже з охоронця його понизили до простого слуги. Але з часом його емоції змінилися і він зізнався мені в коханні. 

Богиня заплющила очі, а на її губах заграла слабка усмішка. Тиша затягнулася, тому сама нетерпляча з нас вирішила заговорити:

— І що було далі? 

— Я відмовила і в той же день покинула караван, адже була не готова до стосунків зі смертними. Потім через багато, багато років так вийшло що мені довелось завітати в його рідне місто. Коли я закінчила справи то приєдналася до іншого каравану, — вона слабко усміхнулася. — Прикріпили слугу який був як дві каплі води схожий на нього. Його син був таким же запальним нестриманим і шумним.

— І він вам також зізнався?

— Ні, не встиг, — богиня кивком подякувала мені за повний бокал і тонким пальцем торкнулася до кришталю. — Те що я йому сподобалась було зрозуміло відразу. Роззявлений рот, блиск в очах і рум’янець коли він зустрічався зі мною поглядом важко з чимось сплутати. Тому я поводилася як стерво і в його присутності підкупила голову каравану, щоб хлопця навіть не взяли з собою.

— Жорстоко.

Запала тиша неприємна, сумна. Я не хотів, щоб вечір зіпсувався тому вирішив розповісти про свій досвід.

— На жаль у мене не так багато історій.

— У тебе? — раптом поцікавилась ельфійка. — Вірю, вірю.

— Справа не в кількості дорогенька, а в якості. В мене були довготривалі стосунки тільки двічі.

— А не довготривалі? — амазонка відверто потішалася. — Пані Немезидо я прошу перевірити, чи не бреше він.

— Один раз, один клятий раз.

Як зараз пам’ятаю: випивка клуб вирішив когось зняти на одну ніч тільки ось вийшло навпаки… Дівчина була далека від моїх вподобань, дуже, дуже далека, скоріше повна протилежність. Брр.

— Правду сказав, що вперше, що вдруге. 

— Пацан, всі тут ділилися своїми секретами так що давай розповідай, чого ти так скривився?

— От коли кожна з вас розповість про свій скелетик в шафі, от тоді й поговоримо, — я відкинувся на м’яку спинку стільця і продовжив: — А поки розповім про мої перші стосунки. Так ось, тоді я був дуже сором’язливим, одна тільки думка про те, щоб підійти до дівчини вже лякала мене. Однак мені пощастило, Сола перша заговорила зі мною. Ох боги як я тоді червонів, як заїкався, але саме це їй в мені і сподобалось. Коротко кажучи, вона взяла на себе ініціативу: попросила в мене ІD, перша написала, навіть на побачення запросила.

— І в ліжко вона тебе за руку відвела.

Коментар Ельзи змусив моє лице ще більше червоніти. Я вдав що мені байдуже і одним махом осушив бокал.

— У свій захист скажу, що оці ваші натяки розумієте тільки ви.

— А тобто ти хотів щось типу цього: “Руді мий свій качан і ходи до мене”?

— Ну це набагато краще ніж: “Руді в мене тут фільм є”. Чорт забирай, я дві години думав це воно чи ні. Може вона просто хотіла романтики, в обіймах полежати.

Щоб не сказати зайвого я почав накладати у свою тарілка салат з якимись кисленькими грибами. Чесно кажучи думав що на цьому моя історія завершилась, але продовження попросила неочікувана людина.

— Ну і що було далі?

— Рейчел, я від тебе такого не очікувала, — амазонка виразно поцокала язиком. — Погана дівчинка.

— Тільки не кажи що тобі не цікаво.

— Цікаво, але не настільки як тобі — амазонка стенула плечима і відкоркувала вже шосту чи сьому пляшку. Вона по черзі почала розливати.   

— Немає про що розповідати. Поки я сумнівався пів фільму, то червонів то блід, у неї увірвався терпець. Вона залізла мені на коліна поставила мої руки де потрібно і у нас була ніч кохання.

— Ну прямо ціла ніч.

Я промовчав, не хотілось провокувати Ельзу. А потім богиня тактовно відвела розмову кудись в інше річище. Час непомітно йшов, вино лилось рікою, розмови ставали менш зв'язними, а сміх частішим.

Першою хто пав в нерівному бою з градусом стала Рубі. Крихітка в якийсь момент сперла свою голову на руку і так заснула. Рейчел викликалась віднести дівчину, однак стояти рівно вона не могла. При чому всім вона доводила що твереза на всі 100%.  

Якось вдалось втихомирити ельфійку і Ельза, взявши на руки лольку, пішла вкладати ту спати. Другий хто пав був я, ще один би келих – і пішла б зворотня блювальна реакція.

Я взявся мити свій посуд, звісно Ельза не дозволила і мало не силою забрала мою тарілку і виделку. Вейн пригрозила що дасть під сраку якщо побачить що я шастаю десь біля кімнат дівчат. Голос в неї був невпевнений, малозв'язний, але суворий. А далі у свої обійми мене прийняв кошмар.