Критий віз повільно рухався вперед по бруківці серед лісу. Кожен раз, коли дерев’яне колесо наїжджало на виступаючий камінець чи вибоїну віз суттєво трясло. Враховуючи що сидів я на дошках без будь-якої підкладки це було вельми неприємним способом подорожувати.
Сильний зустрічний вітер приносив сморід кінського поту перемішаний зі свіжістю лісу. Дівчата про щось гомоніли, я їх чув, але слова проходили повз. А проте в такій ситуації я ледь тримався, щоб не заснути. Не те щоб у мене вийшло, але сон, навіть жах був набагато кращий ніж ця клята мігрень. Звісно я просив у Рубі якісь ліки, однак, нічого не допомогало, і чим далі, тим було гірше.
Щоб хоч якось відволіктись я вийняв меч на декілька сантиметрів, так щоб можна було використати лезо як дзеркало. Перше що привертало увагу, це зовсім не бліда шкіра чи здоровенні чорні круги, а білки очей які від полопаних капілярів були майже повністю червоні.
— Ти як Руді? — звернулась до мене богиня, яка сиділа поруч.
— Хочу відпустку на місяць, щоб тільки спати і їсти.
— Ти вже і так цілий тиждень не виконуєш свої обов’язки по дому, а хочеш взагал… — ельфійка мило зойкнула коли Ельза ущипнула її за передпліччя.
— Рейчел, у тебе що взагалі жалю немає? Він і так виглядає наче труп.
— Так я і не проти, щоб він відпочив, тиждень може два, але не цілий місяць! Тим більше він сам себе так заганяє.
— Ви занадто розслабилися ня, — невдоволено проговорила кішка, схрестивши руки під грудьми. — Для початку потрібно перемогти ня.
— Ох наша кішечка як завжди, наче та чорна хмара.
Вейн грізно зиркнула на Ельзу, але амазонка усміхнулася. В цей момент колесо возу потрапило в велику вибоїну, від чого бюст Ельзи провокаційно хитнувся. Готов закластися що почув як Вейн скрипнула зубами, а її очі якусь мить дивилися на великі вершини.
Схоже амазонка також помітила погляд кішки, а може знала і раніше про її комплекси, тому з бісиками в очах вона навмисно почала розминати плечі і висувати бюст вперед.
Якби хвостик Вейн не був би зараз десь в броні, то скоріш за все він би видав справжній настрій дівчини. А так вона просто відвернулася в сторону лісу. Не дивлячись на спокусливий вигляд Ельзи я також відвернувся. Все ж у мене і так голова ладна луснути від болю, якщо ще з’явиться хвилювання в штанах тоді мені точно гаплик.
— Пррр, тихше Зіронько, зупинись, — промовив візник і ми від'їхали на узбіччя. — Ми приїхали, ось звідси йде дорога на Джиєт.
— Дякую що підвезли нас пане, — промовила Рейчел і спустилася з воза на землю.
Я також зістрибнув вниз і подав руку богині. Немезида здивовано припідняла брови, але прийняла мою допомогу. Краєм ока помітив, як Вейн вручила чоловікові декілька монет і також зістрибнула на землю.
Широка дорога, на якій могли розминутися одночасно три вози, була переповнена мандрівниками та купцями зі своїми возами. Ораріо досить велике місто, тому такий трафік цілком зрозумілий. Маневруючи серед возів ми перейшли на іншу сторону дороги. На узбіччі стояв кам’яний вказівник, який був оплетений зеленню настільки, що годі було вже побачити написи. І це й не було потрібно, адже єдине відгалуження, дорога до Джеїду, була зарослою бур'янами, а подекуди й чагарником.
— Схоже сім’я Феміди вже тут пройшла, — промовила Ельза, кивнувши на колії, пророблені возами.
— Нам же простіше ня.
Вейн поправила лямки своєї об'ємної сумки і рушила першою. За нею послідували й інші дівчата, ненавмисне оточивши богиню лолю і мене. Я піймав на собі ще один стурбований погляд Рубі і нарешті не витримав:
— Чого ти така кисла? Все через зілля лікування? Хочеш, я попрошу богиню компенсувати твої витрати?
— Булоб непогано, але… — вона ще раз глянула на мене і трішки стишивши голос продовжила. — Мене турбує твій стан. Ми не знаємо на що ще здатне прокляття і твоя навичка. Гранд Берсерк це… ммм як ти там сказав? Імба, але за все приходиться розплачуватись.
— Все буде добре.
— Ти не можеш цього знати.
Я легенько усміхнувся коли почув її бурчання і погладив її по голові. Рубі, наче розлючена кішка, відкинула мою руку і взялася відновлювати свою зачіску.
— Рубі, відкрию тобі один маленький секрет. Я не збираюся вмирати до тих пір, поки не помацаю вушка і хвостик милої дівчини-кішки.
— Стривай, а чи були у твоєму списку вушка ельфійки? Просто мені Ельза розповідала, що ти вже мацав Рейчел.
Я відчув вже знайомий холодний погляд, який намагався заморозити мою спину. Краєм ока побачив, як ельфійка погладила гарду своєї рапіри і її пухкенькі губки ворухнулися беззвучно вимовляючи слово “уб'ю”.
— Тільки вушка, не більше.
— Тобі таке подобається? Ну, я маю на увазі вуха?
— Типу фетиш? Гадаю що ні, — я повернувся назад і ще раз глянув на роздратовану Рейчел. — Хоча я віддаю перевагу нелюдським вушкам.
— Гм, а мої вподобання не залежать від раси.
— Справді? Тобто ти готова будувати стосунки з ельфом чи богом?
Рубі перекинула свій посох в іншу руку і, нахмуривши брови, на деякий час про щось задумалась. Немезида, яка йшла попереду, сповільнила свій рух, поки не зрівнялася з нами.
— Так звісно. Головне ж почуття хіба ні?
— Стосунки це не тільки емоції, інколи пари не можуть бути разом через об’єктивні причини. І тривалість життя це один з основних факторів, — я глянув на Рубі. — Ну принаймні це те що підказує моя логіка.
— Є над чим задуматись.
Я стенув плечима і глянув вперед. Зелена стіна дерев розступилася, відкривши вигляд на рівнину перед міським муром. Кам’яна стіна метрів п’ять в висоту де-не-де обвалилася. Найвищою будівлею був круглий донжон плідно оплетений в'юном і, здається, виноградом.
— Що це за місце?
— Колись, дуже давно, ще до того як боги спустилися на землю, Джиєд був аванпостом перед підземеллям, — почала пояснювати мені Немезида. — В ті часи ще не було Ораріо і монстри часто покидали лабіринт і нападали на землі тодішніх королівств. Тоді король Сигізмунд побудував цю фортецю, щоб знищувати монстрів до того, як вони увійдуть на його землі.
— О, я також чула цю легенду.
— Це і справді дуже гарна легенда, яка мало має спільного з реальністю, — усміхнулася Немезида. — Насправді в той час маги, алхіміки, інженери почали використовувати магічні ядра монстрів. Тобто це було цілком прагматична ціль побудувати аванпост, щоб час від часу влаштовувати рейди на монстрів. Тільки ось Сигізмунд недооцінив економічну цінність магічних каменів. З’явилося багато вільних шукачів пригод, які заполонили цю місцину. Джиєд зіграв роль тихої гавані, де можна було перепочити і відремонтувати екіпірування. Але згодом шукачі пригод знищили всіх монстрів на поверхні і почали спускатися в підземелля.
— А далі, коли ситуація більш менш урівноважилась, Королі вирішили захопити такий ласий шматочок, як вхід в підземелля.
— Так ситуація дійсно загострилась, але перш ніж сталась війна спустилися боги та заснували незалежне місто Ораріо. Джиєд існував ще декілька століть після створення Ораріо, але аванпост був занадто близько до міста тому це стало економічно невигідно. Погіршилась ситуація століття назад, коли всі криниці в місті пересохли, що призвело до спалаху Холери. Відтоді це місто і пустує.
Рубі видала щось типу “угу” і стала оглядати руїни більш детально. Ми якраз досягли того місця де раніше були ворота і увійшли всередину. Покинуті будинки від плину часу обвалилися, а то й взагалі повністю перетворилися на купки каменю. Колись гарна бруківка тепер була засипана землею, усіяна листям і травою. Колишня територія цивілізації зараз поглиналася природою.
Ми пройшли хитрим лабіринтом, який притаманний для військової архітектури, щоб заплутати ворогів, до центральної площі. Тут вже були авантюристи в білій формі які пересували різний мотлох з площі. На нашу появу мало хто звернув увагу, тільки один хлопець в окулярах підійшов.
— Добрий день пані Немезида. Якщо ви хочете поговорити з пані Фемідою, то вона вже чекає вас в наметі, — він чемно вказав вбік, де стояли вози, а між ними був високий намет.
— Тоді мені дійсно варто привітатися з подругою.
Богиня в супроводі хлопця пішла до намету, ми ж вибрали собі зруйнований дім близький до площі. І мали намір облаштувати це місце, щоб присісти.
— Руді! Якого біса ти мечем кропиву ріжеш?!
— Ой, пробач, забув захопити з собою косу.
Не звернувши на неї увагу я порішив буйний кущ незрозумілої рослини, ногою відкинув стебла і задоволено оглянув свою роботу. Ельза, продовжуючи бурчати, накинула плед на обвалену частину стіни, так щоб вийшла непогана лавка, і всілася.
— Міг би взяти палку! Ти розумієш, це зброя від якої залежить твоє життя! Партнер, друг, кохана, а ти махаєш мечем наче той садівник!
— Ельза, заспокойся нічого поганого з мечем не станеться, — промовила ельфійка і дістала із сумки, якусь ганчірку, та кинула мені.
Я стенув плечима і витер добре клеймор та повернув його в піхви. Ельза продовжила бурчати, але в мене не було ні сил, ні бажання конфліктувати. Тому всівся собі на імпровізовану лавку біля краю і продовжив дивитися як хтось працює.
Головна площа також була в поганому стані: бур’ян по пояс, де-не-де були кущі. Спочатку я не думав, що хтось стане заморочуватись більше ніж просто порізати саме високе, але ні. Авантюристи взяли якийсь інструмент, схожий на сапу, і стали знімати верхній шар трави і землі.
Завдяки характеристикам площа, яка була завбільшки з баскетбольне поле, була розчищена за якихось двадцять хвилин! Тепер це було більш менш чисте поле, де дійсно не соромно проводити бій.
— Слухайте, а може нам допомогти? — невпевнено поставила питання Рейчел.
— Ні ня. По перше, ми повинні берегти свої сили для бою ня, а по друге — сім’я Феміди робить це не безплатно ня.
— А хто платить? — поцікавилась амазонка і глянула на кішку, яка стояла поруч, обіпершись на цілу частину стіни.
— Все буде із карману сім’ї яка програє ня.
— А нам щось дістанеться? Ну, чого запитую все ж я добряче потратилась на підготовку, — пробурмотіла Рубі.
— Звісно дістанеться ня.
Чесно кажучи, момент з фінансами я взагалі не брав до уваги, тому це досить приємна новина. Про що і вирішили побалакати дівчата, однак швидко змінили тему, адже наша чорна кішка нагадала, що ми поки не виграли.
Певний час я спокійно сидів, але раптом мігрень посилилась настільки, що голова була ладна луснути. Знаючи, до чого це може призвести я, притримуючи ніс, сказав що іду в туалет. Обігнувши дім я заглибився в нехитрий лабіринт вуличок, поки не опинився між двома цілими стінами.
Як тільки опустив руку кров з мого носа хлинула на засохле листя. Я затиснув ніс і став рівно притулившись до холодного каменя. Раптом тишу було порушено чиїмись кроками, і як назло вони були занадто близько, щоб я зміг кудись втекти.
До мого провулка заглянув чоловік зі світлим волоссям і помаранчевими очима. На голові у нього була ковбойська шляпа з пір’ячком. Гермес мені усміхнувся і доброзичливо привітався:
— Привіт, у тебе все добре?
— Не дуже, — пробурмотів я, прекрасно розуміючи, що він бачить кров під моїм носом.
— Ох я ж не представився мене зовуть Гермес, — він харизматично підморгнув. — А це моя помічниця Асфі.
Він махнув рукою і до провулка заглянула дівчина з довгим синім волоссям та окулярами. А все її тіло прикривав довгий плащ. На відміну від своєї версії в аніме, Асфі виглядала трішки молодшою, і зачіска була інша.
— Мене зовуть Руді Ешворд, приємно познайомитись.
— Нам також приємно, тобі потрібна допомога? — поцікавилась дівчина.
Я повільно відпустив ніс, пересвідчившись що кров не тече, і тільки після цього з карману дістав зілля лікування, відкупорив флакон і бризнув собі в ніс. Кров взаємодіючи з пахучою рідиною зникла, а капіляри і дрібні кровоносні судини, які були ушкоджені, загоїлись. Однак підборіддя і руки в мене були ще в крові. Звісно витрачати навіть низькорівневе зілля на таке марнотратно але…
— О чекай якщо тобі потрібна вода, то у нас найдеться, — бог з усмішкою на вустах взяв у Асфі бурдюк з водою і потряс перед моїми очима.
— Дякую.
Він ще раз мені променисто усміхнувся і відкупоривши бурдюк злив воду мені на руки. Я добренько вимився, стряхнув краплі води і вже думав витерти це об штани, але навіть зараз мені не хотілося здатись невихованим перед дівчиною, тому ніяково опустив руки.
— Що ви тут робите?
— Військову гру повинен хтось коментувати, і я викликався на цю роль, — він на мить задумався, а потім його погляд трішки змінився, став більш серйозним. — А ще я хотів поспілкуватися з тобою. Все ж ти досягнув другого рівня менше ніж за місяць. Це неймовірно! Навіть Айз Валенштайн, минулий рекордсмен, змогла це зробити тільки за рік!
Я натягнуто усміхнувся. Якщо чесно, ми з Вейн навіть не пробували спускатися в підземелля ще раз, адже це могло бути марним. Замість цього ми зосередились на характеристиках. Тренування, тренування і ще раз тренування. Це призвело до того, що моя сила в режимі Берсеркера стала співставною з авантюристом третього рівня!
Це настільки неймовірно, що прийшлось виступити з заявою, що в мене другий рівень. Чисто по характеристиках це була правдою, але навіть так для Немезиди такий крок був вельми непростим.
— За все приходиться платити, — я ще раз торкнувся свого носа, щоб пересвідчитись що нічого не тече.
— І все ж ти пішов на це.
— Життя навчило мене розглядати найгірші з можливих сценаріїв. Тому я не хочу стати причиною розпуску сім’ї Немезиди.
— Гмм.
Він з розумінням усміхнувся і навіть легенько кивнув, наче говорив: “І кого ж з них ти хочеш вразити?”. Я внутрішньо стенув плечима та продовжив йти на поводу у цього Бога.
— Ну і як справжній джентельмен я повинен захистити свій гарем.
— Пха-ха, — не стримався бог і, поплескавши мене по плечі, засяяв однією зі своїх фірмових усмішок. — Це була відповідь справжнього чоловіка!
— Пф, — голосно форкнула Асфі й глянула на нас як на якийсь непотріб.
— Заради дівчат ми чоловіки ладні гори перевертати, саме їхня краса сповнює наші серця хоробрістю, мужністю і відвагою. Інколи таких відчайдух називають героями.
Я сховав своє лице руками, удавши ніби знову погано стало. Насправді гнів заполонив мене майже з головою. Цей інфантильний виродок вважає, що справжніми героями стають через спідницю? Герої, яких я знав особисто, які зараз віддають свої життя далеко не за спідницю. Вони б’ються за свою сім’ю, коханих, за волю і клан!
Гермес… Цей виблядок принижує моїх героїв… Я відчував як вир цих думок повільно затягує мене в бездну гніву, червона пелена повільно почала з’являтися на периферії.
Стоп! Руді потрібно зробити крок назад і подивитись на ситуацію об’єктивно. Цю виставу почав я, цей божок просто підтримав і гіперболізував її. Він нічого не знає.
Я глибоко вдихнув і повільно видихнув. Гнів стиха. Тільки після цього я опустив руки та побачив трохи схвильованих співбесідників.
— Зі мною все гаразд. Ходімо на головну площу.
— Гаразд, — погодився Гермес і повернувся праворуч.
Я вийшов із-за рогу будинку і помітив, що мій провулок був зовсім не далеко від дороги яку витоптала сім’я Феміди. Тепер зрозуміло, як вони мене знайшли.
По витоптаній багатьма людьми дорозі дійти до головної площі було куди простіше. Бог відправився до намету Феміди, а Асфі підійшла до дівчат. Схоже вони були добре знайомі, тому що зав’язалася дружня розмова.
— Йоу, давно не бачились Андромеда.
— Так були справи, на заході, — не вдаючись в подробиці відповіла дівчина і відразу перевела тему. — А ти бачу зовсім не змінилася.
— Підтримую форму. До речі, а ви де зустріли нашого новачка? Стривай, — Ельза раптом підозріло на мене вирячилась. — Тільки не кажи мені, що ти засвітив перед нею свої причандали.
— Не було такого.
Асфі, зберігаючи нейтральну маску, поправила свої окуляри і важко зітхнула. Я опустив голову на схрещені пальці і більше не став звертати уваги на шпильки зі сторони амазонки.
Приблизно через пів години прийшла сім’я Борея на чолі з богом. Він також направився до намету в той час, як всі двадцять з хвостиком авантюристів розмістилися поодаль від нас.
Я час від часу ловив на собі ненависні погляди, але мігрень турбувала мене куди сильніше. Дівчата ж абсолютно не звертали увагу на сторонніх і поводитися як зазвичай, що ще більше злило наших противників.
Приблизно о дванадцятій боги покинули намет і зайняли місця біля своїх сімей. Двоє членів сім'ї Феміди винесли дорогущий стілець зі спинкою. На вулицю вийшла граційна богиня, з довгим, наче воронове крило, волоссям. Вона поправила довгу облягаючу сукню і елегантно присіла.
Деякі члени сім'ї Феміди зайняли позиції на височинах, що залишилися від будинків, так щоб можна було оглядати будь-які підступи до центральної площі Джиєду.
— Бажаю вам удачі, — щиро промовила Асфі і також пішла до Гермеса, який піднявся на стіну, яка слугувала йому як сцена.
— Уране, даруй мені дозвіл на використання моїх сил.
— Дозволяю, — пролунав голос бога з пустоти.
— Пані та панове! — голосно викрикнув бог, вітаючись з пустим простором перед собою, наче там була камера. — Нарешті прийшов день Військової гри! Я ваш ведучий Гермес, буду коментувати цю битву! Знайомтесь — сім’ї Немезиди та Борея.
Він по черзі вказав руками на наші сім'ї. Боги, зберігаючи нейтральні маски на обличчях, просто кивнули, ми ж за відсутності “камери” ніяково застигли на деякий час, поки Гермес, знову граючи на публіку, коротко не пояснив правила і продовжив свій монолог:
— Що ж я сподіваюсь ви вже встигли зробити ставки, адже зараз будуть вибрані королі, — він на декілька секунд затих, щоб підігріти інтерес публіки, а потім голосно клацнув пальцями. — Королі команд вибрані тепер прошу командирів підійти.
Вейн одягнула на голову шолом, взяла свою зброю і повільно направилась до сцени. Командир сім’ї Борея також перевірив зброю і, розминаючи шию, вийшов вперед.
— Орел чи решка?
— Орел ня, — поза жодними сумнівами промовила кішка майже миттєво. Її опонент нагородив дівчину роздратованим поглядом, але не став сперечатись.
— Тоді я решку.
Гермес дістав із карману золоту монету, пробний раз підкинув, щоб продемонструвати, що немає ніякого підвоху. І потім підкинув вгору. Поблискуючи на сонці монета високо піднялась, а потім під увагою всіх навколо впала в руку бога.
Гермес навіть не встиг відкрити як деякі авантюристи вже знали результат. Ельза слабо усміхнулася, Рубі кивнула, а от Баррі голосно цокнув язиком. В наступну мить бог показав монету.
— Право першим кинути виклик на стороні сім'ї Немезиди!
— Я вибираю Баррі Міллера ня.
— Перший бій буде між Кривавою валькірією та Іскрою. Прошу вас вийти в центр арени.
***
Баррі повільно зупинився в центрі арени напроти Вейн. Він дивився на противника в пошуках якихось слабкостей чи прогалин в обороні. Але зелені очі валькірії уважно дивилися за кожним його рухом.
До імпровізованої арени підійшов аристократичного виду чоловік в білій уніформі сім'ї Феміди. Він зупинився поодаль і тихо, але чутко почав говорити:
— Я Анрі із роду Амонтикреїв, буду виступати суддею у ваших поєдинках. Битися можна тільки після мого сигналу, програвшим вважається авантюрист, який не може більше битися, або здався. Матч закінчується після мого сигналу. Якщо ви порушите одне із цих правил ви будете дискваліфіковані. А тепер приступимо, — він високо підняв руку вгору. — Увага! Приготуйтеся! І бій!
Після того як суддя опустив руку Вейн встала в стійку, Баррі також сильніше стиснув свого меча і приготувався до оборони. Він напружив всі свої нерви та сили, щоб побачити рухи валькірії.
Але Вейн стояла на місці. Вона також вивчала його екіпіровку, дивилася за кожним його рухом, ба навіть поглядом. Алхімічні бомби чи Магічні клинки, чи будь-який інший козир не залишиться без уваги.
Баррі важко проковтнув і ще більше напружився. Але пройшло двадцять секунд, ціла вічність для такого бою, однак противник не зробив жодного руху. Тоді він наважився заговорити:
— Враховуючи різницю що між нами в цілих два рівні, дозволь мені скористатися магією.
— …Гаразд ня.
— Закликаю о далекі небеса, даруйте мені силу, щоб я осяяв блиском темряву!
Гермес з завзяттям коментував бій, однак Баррі його не чув. Чоловік провів долонею по холодному лезу фламберга, який забарвився в синій. Інколи з потріскуючим звуком виникали іскри.
— Я іду.
Баррі затримався на місці на якусь секунду, а потім рвонув вперед. Напружуючи всі м’язи він завдав косий удар. З жахливим скреготом меч і залізна тонфа зустрілися. На мить Вейн здригнулася, чим і скористався Баррі.
При боротьбі у звичайних умовах розряд блискавки повинен був знерухомити, противника, однак через різницю в рівнях він надіявся тільки на секундну затримку. Баррі відступив на мить, а потім завдав стрімкого удару по тій же самій стороні.
Хвилястий клинок з сичанням прорізав повітря. Але замість того щоб влучити в прорізі між пластинами обладунків, клинок наштовхнувся на тонфу. Баррі був шокований: Вейн відреагувала блискавично, використавши уражену руку. Він швидко опанував себе, виступив на пів кроку і знову завдав сильний розмашистий удар.
Вейн заблокувала атаку втретє. Її залізна тонфа навіть на міліметр не відхилилася під тиском ворога. Зелені очі дівчини були все такі ж спокійні і зосередженні.
Баррі зціпив зуби та в відчаї накинувся на свого противника осипаючи її градом стрімких випадів. Однак Вейн легко блокувала і парирувала до тих пір, поки фламберг не повернувся до свого звичайного стану.
Це стало кінцем бою. Все трапилось занадто швидко, щоб Баррі зміг відреагувати. Дівчина різко відхилилася назад, пропустивши кінчик його меча повз, а потім його права нога вибухнула болем.
Стальна тонфа блискавично вдарила по ведучій нозі. Тіло Барі втратило рівновагу і почало падати вбік. Він не встиг виставити захист чи навіть повернути фламберг до себе, як друга тонфа дівчини блискавично опустилася на його голову.
Баррі наче в сповільненій зйомці бачив, як темний кусок металу наближається до його скроні. Його голова опустіла, але в цей момент Вейн зупинилася.
Холодний вітер скуйовдив його волосся і світосприйняття повернулося до звичайного ритму. Баррі не зумів втриматись на ногах і незграбно звалився на землю.
Він шумно втягнув повітря ротом і повільно видихнув. Нехай зараз Кривава валькірія билася тонфами без лез, настільки сильний удар міг запросто роздробити його макітру, однак вона спинилася. Валькірія дозволила йому продемонструвати всю свою силу, а потім просто показала різницю між ними. Вчинок гідний справжнього воїна.
— Ого Кривава валькірія не стала завдавати останнього удару!
Почувши ці слова Баррі зціпив зуби щосили. Його з самого початку не сприймали як рівного, а зараз пожаліли. Валькірія заділа його гордість, від якої в чоловіка аж живіт скрутило. Він знав, що зараз не час йти на поводу в емоцій. Баррі витер холодний піт з чола і голосно промовив:
— Я здаюсь.
— Перший бій перемога сім'ї Немезиди, — сухо промовив суддя.
— Ого оце так поворот… Хотів би сказати я, але все було очевидно з самого початку. Однак ми побачили протистояння духу двох воїнів і я готовий визнати, що в цьому плані противники не поступаються один одному.
Слова Гермеса дратували Баррі наче той скрегіт металу. Однак зараз потрібно дограти виставу до кінця. Він повернувся до Кривавої валькірії та спробував підвестись. Але варто було поворухнути ногою, як жахливий біль пройняв все його тіло.
— Я старалася вдарити не сильно ня, але схоже не вийшло ня. Тобі потрібен цілитель ня.
Говорила вона спокійно, однак зелені очі дівчини спалахнули ненавистю. Він різкої переміни він застиг як вкопаний, а вона повільно розвернулася і попрямувала геть.
Баррі Міллер, також відомий як Іскра усміхнувся від щирого серця. Кривава валькірія переслідувала точно таку ж ціль як і він сам: підвищити власну репутацію в Ораріо. Воїнська честь, гідність тут були ні до чого, сухий розрахунок не більше.
— Цілитель є! Я тут! Уже бігу.
Хлопчина з посохом швидко підбіг до постраждалого і, не втрачаючи часу, пробелькотів собі під ніс довге закляття. Зелене світло, яке опустилося на ногу Баррі швидко забрало біль і зростило кістки.
— Готово, — хлопчина здув неслухняне волосся яке лізло йому в очі і допоміг Баррі підвестись. — Хоч я і загоїв тріщину, тобі потрібен відпочинок і спокій, щоб повністю прийти до тями. Не перенапружуй ногу.
— Дякую.
Баррі, декілька раз наступив на ногу, відчуваючи легкий біль, після чого забрав з плеча хлопця руку, підняв з землі меч і направився в сторону своєї сім'ї. Проходячи повз він поплескав Едгара по плечі:
— Я надіюсь на тебе Ед.
— …Цей покидьок…
— А? — Баррі, аж з кроку збився.
— Я навіть за руку дівчину не тримав, а це й засранець собі гарем влаштував.
Баррі заторможено повернув голову і побачив, як єдиного хлопця із сім'ї Немезиди оточили дівчата. Можливо вони ненавмисне намагалися захистити єдиного свого новачка, однак ефект був прямо протилежним.
— Ед заспокойся, не забувай про план.
— Кхм, що ж тепер настала черга сім'ї Борея кидати виклик!
— Я, вибираю от того пацана, — Едгар широким кроком направився в центр площі, не зводячи погляду з вибраного противника.
— Другий бій відбудеться між Едгаром Райтом і Руді Ешвордом.
Руді, зістрибнув на землю, притримуючи піхви з мечем, і спокійно попрямував на арену. Вставши в п’яти метрах від свого противника він витягнув свій меч і напружився.
— Увага! Приготуйтеся! І бій!
Як тільки суддя дав відмашку Руді відступив на декілька кроків виставляючи меч в захисній позиції. Едгар стояв навіть не діставши зброю.
— Як ти цього досягнув? Що ти зробив?
— Ти про мій рівень? Вибач, але це конф…
— Як ти зміг увійти в сім'ю Немезиди? В сім'ю, де тільки дівчата.
Борей не зміг зберегти нейтральний вираз обличчя і засоромлено приклав руку до чола. Баррі просто випав в осадок, це було якесь божевілля. Але схоже Руді вирішив довести цю подію до повного абсурду.
Хлопець опустив трішки клеймор і випнув груди, а в його погляді з’явилися покровительські нотки. Він легенько зітхнув, глянув на дівчат зі своєї сім’ї, та ще вище задрав підборіддя.
— Я навчу тебе, як поводитись з дівчатами. Навіть більше, я замовлю за тебе словечко перед Немезидою. Умова тільки одна: здайся зараз.
— Ха? — спантеличено роззявив рот Еді і мимоволі глянув на прекрасних дівчат із сім'ї Немезида.
— Схоже новачок вирішив скористатися силою слів замість клинка.
— Ед! Не смій, чуєш не смій піддаватися! Він просто хоче перемогти!
— Ти думаєш мені потрібні поради шмаркача?!
Едгар вправно дістав два коротких кинджали із піхов та грізно пішов вперед. Його лице аж почервоніло від люті, в очах палало полум’я, але схоже Руді вирішив ще більше вивести із себе противника:
— Слухай, ти хоча б дівчину за руку тримав?
— Ну все малий, тобі срака!
Баррі побачив, як усмішка виникла на лиці новачка, але майже моментально вона зникла. Переміна була занадто різкою, занадто неприродною.
— Едді, обережно!
Руді високо підняв меч над головою і різко опустив вниз. Едді блокував клеймор одним кинджалом. Бризнули іскри, пролунав скрегіт. І клеймор подолавши захист опустився вниз.
Едді різко крутнувся на місці, з розвороту вдаривши ногою по голові противника, і відразу відскочив назад. Він глянув на груди: довга рана від правого плеча тягнулася майже до самого стегна і зараз сильно кровоточила.
У нього не було навіть секунди для того, щоб перевести дух: Руді наче не помітив вибиті зуби і рвонув на нього. Пересилюючи біль і шок Ед різко ухилився вбік, щоб знову не потрапити під атаку.
Баррі був шокований. Він гадав що сил Едгара вистачить на те, щоб спинити цього пацана, але його сила бала далеко за межами його сподівань. Так наче у нього був…
— Третій рівень!?
— Гррр!
Руді, наче той звір заричав і кинувся знову в атаку. Під тиском ворога Едді прийшлось відступати. Зрідка він сам контратакував, але його противник наче цього не помічав атакував без зупинки.
***
У просторній вітальні зібрався кістяк сім'ї Локі. В центрі кімнати висіла проєкція овальної форми, яка відображала події в Джиєді. Це був не магічний пристрій, створений людьми, а сила богів.
— А цей пацан не погано розіграв свої карти, — добродушно підмітив Гарет і рефлекторно пригладив свою бороду.
— Хитрий засранець…
Прокоментувала Локі, яка зараз сиділа біля Айз, та наче випадково обійняти її. Але дівчина навіть не відводячи погляду від екрана ляснула богиню по руці. Локі ображено скривила личко.
— Фін, як думаєш хто переможе.
Хоббіт глянув на нахмуреного Свена краєм ока і перевів погляд на екран. Роздуми не зайняли багато часу і вже через декілька секунд він відповів:
— Едгар.
— Ха? Він же зараз тільки і може що підібгавши хвоста відступати, — грубо прокоментував Бете.
— Так може здатися, на перший погляд. Але зверни увагу, що ці двоє демонструють силу третього рівня. Якщо пацан використовує Берсеркера, то Едгар схоже недавно підняв рівень.
— Гадаєш, Едгар опанує свою силу швидше, ніж у Руді закінчиться витривалість? — перепитав Свейн.
— Це буде перемога майстерності над грубою силою.
В цей момент бій на екрані перейшов у свою завершаючу стадію. Розмови затихли, всі очі прикипіли до подій які розвернулися на рингу.
Далі
Розділ 17
Кімната з великими вікнами раніше була вітальнею, однак власники перетворили це місце на кімнату для брифінгу. Вся стіна навпроти вікон була вкрита детальними картами підземелля з різними маршрутами, діаграмами, позначками і незрозумілими символами. Окреме місце на стіні займали малюнки монстрів в повний зріст, а також їхні слабкі місця. Стояв тут також п-подібний стіл, який ломився від кількості книжок, різних записів, та нотаток, проте все це було в ідеальному порядку. Зараз тут були шестеро: двоє розмістилися на єдиному дивані, решті прийшлось сидіти на стільцях з м’якою підкладкою. Всі вони уважно спостерігали за боєм на екрані в центрі кімнати. Раптом в кімнату увійшов ельф з тацею попкорну і холодного елю. Тихо, щоб нікому не заважати він роздав кожному по тарілці і келиху, після чого взяв для себе стілець, розвернув його іншим боком і осідлав його, сперши руки на спинку. — Не розумію, як ви можете дивитись на це варварство, — тихо промовив ельф. — Це раціональний спосіб розв'язання проблем, до того ж безкровний, — пробасив здоровий чолов’яга закинувши собі в рот одним махом чверть тарілки. В цей самий момент Руді на екрані залишив на груді противника велику рану. — …Ну гаразд, майже безкровний. — Я критикую не метод, а ставки. Переможець може забрати не тільки матеріальні багатства переможеної сім’ї, але її авантюристів. Наче люди це всього лише речі. — з відразою виплюнув ельф. — Гей ви двоє! Якщо ви так хочете потеревенити валіть за двері! Кричав пацан, на вигляд якому було від сили п’ятнадцять, а то і того менше. Проте двоє дорослих чоловіків покірно затихли. В кімнаті на декілька секунд були чутні тільки коментарі Гермеса і дзвін металу. Однак бог помітив що на витонченому обличчі ельфійки набігла тінь. — Кейт щось трапилось? — тихо, з добротою в голосі промовив Род. — Просто це ім’я, Руді Ешворд, я, здається, його знаю. Весела атмосфера моментально випаровувалась, в кімнаті похололо на декілька градусів. Всі спрямували свої погляди на ельфійку тільки вона не відвертала погляду від екрана. — Я знав! Тоді все стає зрозуміло! — Ґік, доповідай. Хоббіт в пориві почуттів почав ходити по кімнаті туди-сюди. Зупинився і глянув на командира, ненавмисне він витягнувся по струнці рівно. — Я бачив цього пацана місяць назад. Його побив простий цивільний, а зараз він другого рівня. Тобто він не тільки побив рекорд Айз Валенштайн, а й самого головного героя! — Може це ефект метелика? Все ж ми тут досить давно і наші дії могли запросто змінити все. — Занадто багато співпадінь. Командир одним поглядом змусив своїх підлеглих замовкнути. Після того як пройшла хвилина напруженої тиші він спокійно продовжив говорити. — Не має сенсу зараз обговорювати причини і наслідки. Руді Ешворд аномалія, яку ми повинні перевірити, — він глянув на Кейтелін що сиділа поруч з богом на дивані.. — Найт розкажи про цього хлопця все що знаєш. *** Бам! Едгар ледь заблокував сильний вертикальний замах жорстким блоком. Від удару його відкинуло на декілька метрів. Руки заніміли, а рана на грудях віддалась різким болем. Але відпочивати не було коли. Зціпивши зуби він виставив свої короткі клинки над головою. Дзвін металу. Скрегіт. Бруківка під ногами тріснула. Едгар стримав натиск і глянув на лице пацана, спотворене в гримасі безумства. Руді жадав крові, його крові! По спині Едгара пройшовся табун мурашок. — А-а-Ах! — з роту Едгара вирвався крик, на мить відтіснити меч супротивника і відступити. Але перевести дихання навіть на коротку секунду не вийшло. Руді атакував без відпочинку, безумно, наче звір. Клеймор свистів у повітрі і Едгару знову прийшлось відступати. Він відчував себе маленькою човником серед бурі. Єдина помилка, секундне зволікання і Едгар міг лишитися без руки, ноги, чи навіть життя. Страх смерті змушував його рухатись швидше ніж коли-небудь у своєму житті, реагувати миттєво, і не звертати увагу на слабкість в тілі чи болі в грудях. Десяток чи навіть сотня ударів, Едгар пережив. Часу навіть на те, щоб подумати в нього не було. Авантюрист раптом помітив, що тепер Руді не виглядає непереборним штормом, ні тепер він бачив кожен рух, замах і удар. — “Він став повільнішим? Ні, це я став швидше рухатись. Так це і є сила третього рівня?” Вперше за бій на лиці Едгара з’явилася усмішка. Ухилившись від розмашистого удару він знову відступив. А потім знову і знову поки не пересвідчився що цей бій йде саме так, як Едгар того очікував. Противник використовує тільки найпростіші рухи: горизонтальні, вертикальні і косі удари, не більше. Тому заманити в пастку Руді було не складно. Дочекавшись, коли противник підійме клеймор високо над головою він виставив кинжали хрест навхрест над головою. Однак в останній момент жорсткий блок перейшов в парирування. Клеймор ковзнув по правому кинжалу, а потім опустився на бруківку. Едгар наступив на лезо ще глибше втоплюючи клинок в землю, і контратакував. Кинжал увійшов між променевими кістками руки без супротиву. Крок вперед, напівоберт і лівий клинок розрізає артерії і сухожилля трішки нижче біцепса. — “Вийшло!” Це була мить тріумфу Едгар, знешкодив правицю противника. Тепер завершення бою всього лише питання часу. Особливо зараз коли він підлаштувався під цей бій. Всього лише на мить Едгар дозволив собі послабити пильність. Рука Руді висіла безвольним батогом, тепер швидкість атак буде знижена. Але в наступну мить Едгар відчув наче його збив кінь на повному ходу. Світ перед очима завертівся, але він моментально вигнув своє тіло наче кіт, перекинувся через голову і нарешті зупинився. Едгар побачив як Руді опустив ногу і піднявши меча лівицею абсолютно не зважаючи на сильну кровотечу. — “Це що за херня? Він ніколи не атакував ногами!” — Ед! Чорт забирай, кинжал! Едгар не став повертатись на голос свого командира, а тільки скосив очі собі на спину. Туди куди прийшовся удар. За плащем у нього були піхви з зеленим магічним кинджалом. Вірніше раніше були, зараз друзки магічної зброї були розсипані по полю боя. Авантюрист валявся про себе, але на більше в нього не вистачило часу. Руді рвонув вперед. Вже за мить противник був поряд, Едгар тільки й встиг виставити блок. Свист меча і удар! Едгара, наче пушинку відкинуло вбік на п’ять метрів. Рук він майже не відчував, груди пекли нестерпним болем. Цей удар був навіть сильніше ніж раніше! Авантюрист більше не насмілився розривати дистанцію. Він тримався поруч з Руді, щоб той не міг як слід розмахнутися. Але вже за декілька обмінів ударів Едгар був змушений відстрибнути в сторону, ухиляючись від горизонтального замаху. Руді став швидшим і сильнішим, наче біль від ран додавав йому сили. Едгар постійно відступав, не наважуючись прийняти навіть один удар. Це ще більше злило противника. Удари стали потужні з широким замахом, інколи Руді навіть не справлявся з інерцією клеймора і лезо врізалося в землю породжуючи міні вибух. Поруч з сичанням меча розчарованим ревом противника були і інші звуки, набагато тихіші ніж інші. Наче щось з хрустом ламається, рветься. Однак авантюрист не міг збагнути що це в біса така, і не було в нього часу, щоб проаналізувати все. Едгар вирішив ризикнути, він дочекався коли Руді вчергове промахнеться відстрибнув на два метри. І ще в повітрі кинув свій кинжал, цілячись в очі противника. Не дочекавшись результату, як тільки його ноги торкнулися землі, він рвонув до Руді. На ходу він перекинув клинок з лівої в праву руку і підстрибнув. Авантюрист знав що Руді не встигне відбити кинжал своїм клеймором, також він не ухилиться. Адже цей монстр не здатний на таке він іде тільки на пролом. Однак інстинкти нікуди не зникли, Руді захистився рукою, і максимально невдало. Клинок вп'явся в лівицю перерізуючи сухожилля. Меч почав вислизати із неслухняної кінцівки. Не зважаючи на рани Руді підняв голову, однак сонячні промені змусили його заплющити очі. В цей момент Едгар стиснувши кинжал обома руками завдав удар. Клинок порізав праве плече, на мить спинився перед ключицею, але перерізавши кістку продовжив свій рух вниз: груди, наче по сходинках пройшовся по ребрах, а потім різко увійшов по саму рукоятку в живіт. Спинився кинджал трішки нижче пояса. Могутній удар коліном вибив з його легенів все повітря. Едгар почув як з хрустом ламаються його власні ребра, перед очима все на мить потемніло, його тіло було підкинуто в повітря, секунда невагомості, а потім ще один удар. Знову цей жахливий хруст. Едгар перекотився по землі декілька разів поки не зупинився. Він досі не міг зробити навіть вдих, його тіло палало від болю груди ребра і особливо нога. Авантюрист очікував що цей монстр зараз заб'є його ногами, але пройшла секунда, друга, третя і нічого не відбувалося. Нарешті Ед зміг зробити вдих і пересилюючи себе спробував піднятись на руках. Але варто було ворухнутися як нога вибухнула болем, і він впав назад. Декілька секунд була тиша і якесь човгання, незрозуміле шуршання. Зціпивши зуби Едгар перекотився на бік і нарешті побачив що відбувається. Руді повз до нього все з тим же пекельним вогнем ненависті в очах. На мить його серце скував страх, але згодом Едгар опанував себе і помітив що ноги Руді також були переломані. Поки він у безпеці. — “Чорт забирай, це ж простий турнір! Якого хріна я так напрягаюсь?!” — Суддя ми признаємо поразку! — суворо промовила Немезида. Анрі із роду Амонтикреїв глянув на Феміду і дочекавшись її кивка оголосив перемогу сім'ї Борея. Однак ще навіть до його оголошення амазонка вже підскочила до Руді і не церемонячись схопила його в ліктьовий захват. — Тримай Ед. Едгар прийняв зілля лікування і одним махом спустошив флакон. По тіло розлилась приємна освіжаюча хвиля. Його компаньйони почали вправляти йому ногу, цілитель сім'ї промовляв заклинання. Однак вся увага Едгара була спрямована на Руді. — “Це і називається: Виграв битву, але програв війну?” Неймовірні кавунчики амазонки зараз притискалися до спини цього виродка, але цей йолоп тріпався наче навіжений. Коли Руді обвис на її руках, Ядовитий туман нарешті змогла надати першу допомогу. Ця дівчина стягнула з нього кофту, щоб облити рану зіллям після чого взялась за штани! Якби не ельфійка, дівчина напевно і їх стягнула! У Едгара почалось сіпатись око. Щоб хоч якось заспокоїтись він глянув на дівчат, які не стали осторонь. Може хоч їхня байдужість покращить його настрій. Однак навіть Кривава валькірія і богиня хмурили брови і стискали кулаки! Чорт забирай, цей малий вишкребок чудово влаштувався! Цілий гарем завів! — Може таки взяти пару уроків у нього, — пробурмотів Квін. — Наволоч, зараза. — І не кажи, розтрощив наш Магічний клинок, поламав тобі ногу… Ед зможеш перемогти Ядовитий туман? Едгар стенув плечима. Його найсильніша зброя – мобільність тепер під питанням. Все-таки цілителі прекрасно справляються з порізами, кровотечами і синцями, але переломи — це вже зовсім інша проблема. Зростити кістку легко, однак не вийде відразу почати бігати, тут потрібний час на реабілітацію. — Це був, не побоюсь цього слова, по справжньому кривавий бій, — Гермес махнув рукою на пошкоджену арену після чого продовжив грати на публіку: — Не часто можна побачити такий відчайдушний бій. — До речі Борей, твоя дитина третього рівня, виходить ти не доповів Гільдії про підвищення. Якщо ти не знаєш, це проти правил. — Ох Немезидо, — бог розправив свою тогу і спокійно промовив: — У тебе просто застаріла інформація. Сьогодні вранці наша сім'я подала заявку про підвищення. Вибач я забув попередити перед боєм. Хоча і твоя дитина здається також була досить сильною. Я б сказав що важко повірити в те що він всього лише другого рівня. — Хочеш сказати що він третього рівня? — усміхнувшись промовила богиня і глянула на бога зверхньо. — Боротьба продовжується, а значить король так і не був переможений. Зараз сім’я Немезиди ваша черга вибирати з ким битись. Амазонка розминаючи плечі з серйозним виразом обличчя закрокувала на середину арени. Коли вона зупинилася вона втоком списа вдарила в бруківку. Пролунав міні вибух піднялася пилюка. — Мені байдуже хто буде противником тільки швидше. — Хлопці, єдина наша надія це Едгар, робіть все що завгодно щоб хоч трішки потягнути час, — суворо промовив командир сім’ї дивлячись на свою команду. — Баррі, ти з глузду з'їхав? Спинити Зоряний блиск? Ти жартуєш так, чи просто хочеш нас грохнути? — Враєлю, маєш кращий план? — У нас не було шансу з самого початку. Твоя ставка на те що королем може виявитись новачок або Ядовитий туман просто смішна. Зате у мене є надійний план, як не отримати по зубах — він стенув плечима ліниво поправив меч в піхвах і вийшов на арену. Суддя навіть не встиг щось сказати як Враєль підняв руку. — Здаюсь. Баррі кипів від гніву, варто було Враєлю повернутися на місце як командир сім'ї не витримав і вдарив. Чоловік хитнувся ледь не впав, але витримав хук, сплюнув кров під ноги Баррі. — Мусор. — Називай мене як хочеш, але з тією амазонкою я справ мати не хочу. Враєль несвідомо торкнувся плеча, яке йому роздробила дівчина не так давно і опустився на холодний камінь. Тим часом амазонка гордо зміряла їх поглядом та швидко покинула сцену не сказавши і слова. — Битва закінчилась миттєво, — пробурмотів Гермес і краєм ока глянув на Феміду. Дівчина залишилась незворушною тому бог продовжив вести Військову гру: — І так настала черга сім'ї Борея кидати виклик. Хто буде наступним? — Корі, ти виклич на дуель Ядовитий туман, адже зараз тільки в тебе є якісь шанси проти неї. — Ага. Корі взяв спис що був припертий до стіни і хмурячи брови пішов на ринг. На ходу він відкупорив флакон із фіолетовою рідиною і одним махом випив все. Звісно Корі і не надіявся що Універсальна протиотрута може знешкодити трунки Ядовитого туману, але, можливо подарує йому декілька додаткових секунд. Руді сховала свої руки в довгій туніці, і впевнено усміхнулася противнику, вставши у двадцяти метрах від нього. — Ви готові? — поставив питання суддя, дивлячись все ж на дівчину, що не взяла з собою свій посох. — Я? Так, готова, — бадьоро відповіла дівчина і показала пузату пробірку із насичено червоним кольором. — Тіль ось вам краще відійти якнайдалі. Вітер тут досить слабенький, тому ядовитий туман захопить велику територію. — Ем-м-м, — суддя прокашлявся і глянув на сім’ю Немезиди яка відступила на дах будинку. — Так звичайно, почекайте декілька хвилин. Вслід за Анрі із роду Амонтикреїв відступила сім’я Борея і Феміди. Площа опустіла і тільки після цього Рубі з усмішкою підняла великий палець верх. — Увага! Приготуйтеся! І бій! Як тільки рука судді опустилась Рубі миттєво кинула на землю пузатий флакон. В той же самий час, Корі взяв древко однією рукою і без замаху, без розбіжки кинув спис. Снаряд наче блискавка з шумом розсікла повітря, і увійшов в червоний туман. Корі не став чекати результатів, кинувся вперед. Стук серця один раз два. Ледь чутні кроки, дзвін металу стук древка об камінь. Промах! Авантюрист цокнув, глибоко вдихнув і затримав дихання. Туман нарешті поглинув Корі, і перше що він відчув, це наче міріади тоненьких холодних голочок протикають його шкіру. Корі сильніше стис баселард в руці і ще швидше рвонув туди, де він чув кроки противника востаннє. Стук серця віддавався у скронях. Краєм свідомості він нарахував вісім ударів серця, а потім світ нахилився. Корі зробив ще один невпевнений крок, а потім не втримався на ногах і впав на землю, боляче подерши плече від удару. Світ крутився наче він випив дві діжки елю. Важко було сказати де верх, а де низ. Тіло не слухалось, до горла підступила нудота. Корі спробував підвестись, однак стати навіть на коліна було вище його сил. Зціпивши зуби він на залишках повітря викрикнув одне слово: — Здаюсь! — Ми признаємо поразку, — неохоче продублював Борей. — Бій закінчено перемагає Ядовитий туман. Пролунав звук розбитого скла, а в наступну мить червоний туман, наче павутиння від вогню, спалахнув сірим і розвіявся за секунду. Рубі стояла всього лише в п’яти метрах від Корі. Вона здавалася спокійною тільки ось на плащі з’явилася одна дірка. — Це було близько, — пробурмотіла дівчина оглядаючи рваний край. — Що ж це був непоганий експеримент не думала що ця отрута виявиться настільки ефективною. — Пані… Ядовитий туман вилікуйте мене, будь ласка. — О так зараз, — Рубі стрепенулася і підійшовши до чоловіка вилила на нього щось із флакона. — Дихай глибоко скоріше ефект пройде. — Гаразд. Корі почав вдихати повітря з присмаком чогось цитрусового і справді запаморочення швидко зійшло нанівець. Він подякував за бій і відійшов до своєї сім’ї. Правда Ядовитий туман він проводжав ненависним поглядом через заляпану кофту, яка досить сильно смерділа. — Тепер нас чекає останній бій першого раунду. Не будемо тягнути кота за хвоста, запрошую на ринг останніх претендентів. Рейчел зістрибнула з криші будинку і гордо закрокувала в центр рингу. Коли навпроти неї зупинився дворф з товстим стальним щитом і великою булавою вона залишилась спокійною і як завжди холодною. Суддя дав відмашку бою, Гермес у своїй манері почав коментувати. Рейчел спокійно дістала рапіру і дагу. Бо підняв щит вище і приготувався до глухої оборони. — Покажи все на що здатен. Приготуйся я іду. — Давай! Першою атакувала Рейчел, її стрімкий випад був блискавичний. Удар прийшовся в центр щити. Скрегіт! Бризнули іскри. Бо був відтіснений назад проробивши в бруківці невеликі траншеї від ніг. Дворф не зміг стримати свого здивування. Але досвід взяв своє і він майже інстинктивно відвів руку зі зброєю вбік та хекнувши різко вдарив. Важка булава цілилась в тонку талію дівчини, однак була заблокована рапірою. Рейчел не відступила ні на крок, навіть не дивилася на зброю противника. Бо важко проковтнув і вдався до козиря. — Кам’яна броня! Низьке тіло дворфа засвітилося коричневим, руки, ноги, плечі, торс – все за мить обросло чорним камінням наче друга броня. Він і так раніше був одягнутий в повний стальний обладунок, але після активації заклинання він був схожий на неприступну крепость. — О це так поворот, Бо використав досить рідкісне явище – миттєве заклинання. Судячи з усього, його захист вийшов на новий рівень тільки ось чи допоможе це проти Крижаного лотоса? *** Ельза і Вейн встали плачем до плеча навпроти Рубі, щоб сім’я Борея не змогла прочитати щось по губах. А стосовно звуку перейматися не варто було бій Рейчел був настільки гучним що інколи навіть Гермеса було важко почути. — Рубі ня, твоїм наступним противником стане Едгар ня. Якщо ти не зміниш тактику ня, ти програєш ня. — Чому? — втрутився Руді що лежав на криші та вдавав що не може рухатись. — Тому, що Едгар третього рівня, на нього отрута подіє тільки через хвилину, чи навіть дві. За цей час він тричі зможе знайти Рубі в тумані і вирубити її. — Ну тоді я просто здамся. Не хочеться цього визнавати, але шансів на перемогу в мене мало. — Тобі так лиш здається ня. Едгар сильно постраждав в минулому бою, перелом ноги кровотеча і саме головне Руді зламав Магічний клинок ня. — Думаєш у них лиш один такий? Ельза глянула через плече на сім’ю Борея. Особливо вона звертала увагу на рюкзаки авантюристів, пояси та інші речі, де можна було б приховати зброю. Однак всі авантюристи мали при собі невеличку сумку з речами, тому сказати щось напевно було складно. — Судячи з реакції командира сім’ї один ня. — Що ж тоді будемо діяти таким чином, — Ельза гордо вип’ятила груди і почала розповідати свій план: — Перше що зробить Едгар це атакує тебе здалеку тому ти… *** Рейчел перенаправила важку атаку булави своєю дагою і зробила стрімкий випад. Швидко, наче удар блискавки, тонка рапіра обійшла щит і попала точно в щілини між пластинами броні. Однак знову ця атака не досягла тіла противника. Бо спробував зворотнім рухом зачепити ельфійку, але та наче вітерець опинилася збоку біля противника. Швидкі випади наче град опустилися на тіло Бо, але жодна атака так і не досягла своєї цілі. Дворф замахнувся щитом, щоб відігнати Рейчел. Ельфійка спритно ухилилися і знову встала в бойову стійку. Вона виглядала свіжо, наче бій тільки почався, а ось Бо важко дихав і скоріше за все під шаром обладунків і магії обливався потом. Хоча поєдинок тривав не більше трьох хвилин. — Пане Бо ви неймовірні. Я признаю що не зможу пробити ваш захист грубою силою. Мені прийдеться скористатись магією. — Я прийму твій удар, — стомлено і промовив дворф. — Вінтерфрост. Варто було цим словам зірватись з її губ як на площу окутав холод, наче це місце стало обителлю зими. Волоси Рейчел, які раніше були білими наче сніг, стали виблискувати на сонці мов крижинки. Вона зробила крок вперед і під її ногами все стало покриватися кіркою льоду. Бо підняв щит вище і приготувався до удару. Ельфійка почекала ще один стук серця, а потім змахнула рапірою. Вітер завив, а потім крига покрила Бо і половина арени позаду. Дворф опинився в льодяній пастці, тільки голова стирчала. Бо сіпався ричав, пробував вирватись, однак лід залишився неушкодженим. — Я признаю поразку, — незадоволено прогудів дворф. — Ось і підійшов до кінця останній бій першого раунду. Сім’я Немезиди отримали чотири перемоги і одну поразку. Також було розкрито особистість короля сім’ї Борея. Едгар скривився і сплюнув собі під ноги. Поки сім’я Феміди й Борея вибирала з крижаної пастки дворфа, Рейчел повернулася до своєї команди. Тільки ось кішка була незадоволена поведінкою ельфійки. — І з чого б це стільки поваги до цих виродків ня? Ти мала законне право закінчити все миттєво ня. — Я також збирала інформацію про наших супротивників. Не буду згадувати про всі хороші чутки які ходять навколо Бо Гартнера, зосереджусь тільки на одному факті. Він жертвує досить великі суми в дитячі будинки. Одного цього достатньо щоб виказати йому повагу, — Рейчел з викликом глянула прямо в зелені очі Вейн. — Я не збираюся оцінювати всю сім’ю тільки через дії декількох виродків. — Хах. Якщо він такий добренький тоді чому не присік дії Олівії ня? Думаєш він не помічав ня? Вони жили під одним дахом ня, ходили в рейди разом ня і не помітити жодного дзвоника ня? Не дочекавшись відповіді від ельфійки Вейн застрибнула на кришу до своєї сім'ї. Рейчел послідувала за подругою. *** — Ед, я знаю, ти не хочеш битися, але ти єдина наша надія. Не дай своїм старанням пропасти даремно. Едгар навіть не звернув уваги на умовляння командира сім’ї, вся його увага була спрямована на Руді. Хоча скоріше на дівчат, які по черзі доглядали за хлопцем. Баррі також помітив його інтерес тому змінив тактику. — Послухай невже ти думаєш що якщо визнаєш поразку без бою, то тебе будуть сприймати як джентельмена чи тупо того? — Ха? — Послухай, дівчата не люблять слабкодухих тюхтіїв. Амазонки сприймають тільки сильних і мужніх чоловіків, один раз проявиш слабкість і все, ти можеш забути про стосунки з амазонкою. — Баррі, ти справді думаєш що я поведуся на таку дешеву провокацію? По твоєму я дибіл? — Емм. — Не парся я буду битись. Командир сім’ї швиденько перепросив і подружньому поплескав по плечі свого друга. Виглядав Баррі гордо наче нарешті знайшов однодумця однак: — Я.. Я не дозволю цьому покидьку насолоджуватись гаремом. Так, шанс на перемогу в Військовій грі мінімальний, але якщо трапиться чудо, цей покидьок опиниться на вулиці! Така відповідь була наче ляпас. Жилка на лобі Баррі запульсувала, він розтис занесений над головою кулак і слабенько поплескав по плечу цього бабія. Едгар підвівся на ноги і декілька раз переніс вагу на пошкоджену ногу. Легкий біль в місці перелому виникав, але не критично. Він дістав зі своєї сумки портупею із метальними ножами та закріпив навскіс через груди. Едгар легенько торкнувся тонких рукояток і перевірив чи достатньо надійно вони лежать в піхвах. — Враєль… — Навіть не думай Баррі, я не збираюся брати участь у твоїх авантюрах. — Послухай, — командир сім’ї впритул підійшов до Враєля і зашепотів: — Твій Магічний клинок може стати тим самим козирем… — Допустимо Ед переможе Ядовитий туман, а що далі? Вряєль зробив крок назад наче обірвав тим самим довірливу атмосферу між ними двома. — Можливо ти та Борей вірите в перемогу, але не я. Мені потрібно думати про свою дружину і сина. Едгар криво усміхнувся та глянув на інших членів сім’ї. Вони виглядали так, наче уже змирилися і пухкі сумки за плечима найкраще демонстрували віру в перемогу. Тут до Руді зігнулась амазонка у своїй тоненькій майці та подала йому бурдюк з водою. Її кавунчики спокусливо хитнулися прямо перед очима цього виродка. Едгар готову був заприсягтися, що на мить побачив, як той вишкірив зуби. Едгар дістав із сумки ще два кинжали та закріпив їх на собі. Може перемога над Ядовитим туманом нічого не принесе, однак, у нього більше не було сил терпіти ці телячі ніжності. — Я знищу цей гарем. — Ти щось сказав Ед? — поцікавився Бо, який був неподалік. — Кажу що переможу за будь-яку ціну. В цей момент сім’я Феміди закінчила топити залишки айсберга і води яка після нього залишилась. Гермес який до цього веселив публіку якимись відстороненими темами, перейшов до головного. — Арена готова до другого раунду. І зараз черга сім'ї Борея вибирати свого супротивника. — Ядовитий туман, — промовив Едгар ступаючи на середину площі. Рубі підвелась і скинула плащ. Дівчина виявилась не в мантії мага, а в зручних штанах і кофті. На її стегнах, передпліччях і поясі була портупея з різнобарвними колбочками. Вона закинула свою сумку через плече і легко зістрибнула вниз. — Я не хочу бити дівчину тому здайся. — Не можу, — промовила Рубі і встала у двадцяти метрах від свого противника. — У мене є зустрічна пропозиція: якщо ти здасися, я влаштую тобі побачення з однією із моїх подруг, чи навіть зі мною. — Га? Едгар глянув на мініатюрну красуню яка йому мило усміхнулася і його руки застигли на рукоятках кинжалів. Це була дійсно спокуслива пропозиція. Однак в цей момент амазонка знову нахилилася до пацана демонструючи тому всю велич свого бюста. На цей раз Руді аж рот роззявив. — Ні. Я повинен поставити край цій всесвітній несправедливості! — Ох друже я тебе розумію, дівчата мов прекрасні квіти тому надзвичайно несправедливо бачити як цілий квітник… Ай Асфі, — бог потер руку де його ущипнула Персей, прокашлявся і продовжив мов нічого не відбулось: — Що ж, а зараз ми розпочнемо бій. Чи стане це п’ятою перемогою сім’ї Немезиди чи можливо станеться чудо? — Увага! Приготуйтеся! — суддя відійшов на безпечну відстань. Едгар дістав із портупеї три метальних ножі, в руках Рубі опинилися два пузатих флакони різного кольору. Суддя зробив паузу наче даючи можливість приготуватися, а потім різко опустив руку. — Бій! В ту саму мить Едгар без замаху кинув відразу три метальні ножі, і рвонув вперед. Сила кидка була слабкою, реальної шкоди зброя не завдасть, головне відвернути увагу. Ядовитий туман діяла також миттєво без будь-яких сумнівів. Синій флакон пролетів тільки три метри врізався в землю і з голосним вибухом зірвався. Метальні ножі разом з щебенем розлетілися навсібіч, здійнявся чорний дим. Звук розбитого скла. Шипіння. Едгар затримав дихання і діставши з портупеї ще чотири ножі метнув їх, орієнтуючись на звуки кроків. Але всього лише через мить він зрозумів що все даремно. Вона різко зупинилася, мить тиші, стрибок і приземлення в протилежній стороні від кидка. Широке віяло метальних ножів пройшло повз не нашкодивши Рубі. Едгар був не на жарт шокований маг третього рівня не міг змагатися з ним у швидкості чи тим більше у гостроті почуттів. Однак його прочитали наче відкриту книгу, і тепер він втратив всі метальні ножі. Але в наступну секунду Едгару було вже не до роздумів. Крізь дим стали вириватися дюжина маленьких флакончиків. Прийшлось петляти наче зайцю зі сторони в сторону. Флакона падали на землю розбризкуючи рідини синього, фіолетового, червоного та інших кольорів. Дещо вивітрювалось, не залишаючи після себе нічого, інше пропалювало в камені діру. Едгар проковтнув і з ще більшим завзяттям почав ухилятися, і навіть інколи відступати. Отрути почали клубитися над землею інколи змішуватись у химернім різнобарв'ї. Якщо він і далі буде втрачати час, то рано чи пізно один із цих трунків все ж подіє на нього. Не зволікаючи він різко кинув свій кинджал. Мить і Едгар чує як Ядовитий туман тонко скрикнула, розбились декілька склянок. Він рвонув вперед різко, напролом, не зважаючи на різнобарвний туман. Фіолетове їдке марево яке він проскочив було пекучим, наче дихання дракона. Шкіра не прикрита одягом почала пекти, очі сльозитися. Але Едгар зумів обійти калюжі з рідинами і ще на пару метрів наблизитись до своєї цілі. Наступний туман, який він проскочив, був яскраво зеленого кольору. Всього лише на мить він закрив очі і стиснув зуби, однак цього було достатньо щоб зробити помилку. Він став на калюжу яка миттю обернулася на лід, по саме коліно. Швидкість і інерція дозволили Едгару вирватись з полону тільки ось він не стримав крив болю. Поламана нога дала про себе знати різким болем, його швидкість впала ще нижче. Крик забрав залишки повітря з легень. Ядовитий туман бачила його, він її. Їх розділяло всього лише сім метрів. Едгар пішов далі, Рубі припинила підтримувати поранену руку і дістала із задньої сумки відразу п’ять флаконів та кинула. Дистанція була мінімальна, один ривок, один удар це все що потрібно Едгару для перемоги. І він це зробив. Прикрившись лівою рукою він закрив оці та рвонув вперед. Два флакони пройшли повз три потрапили на його торс та лице. Кислота роз'їдала йому шкіру, але потрібна була ще мить. Він вже відчував присутність дівчини перед собою, звуки ширшання її одягу і те, як його клинок вже напівшляху до її плеча. Це перемог… Щось блиснуло, а в наступну мить його пройняв нестерпний біль. Невзмозі навіть крикнути, його відкинуло на декілька метрів назад. Едгар відкрив очі, щоб побачити розряди блискавки, що покривали Магічний кинжал в руках Ядовитого туману. Будь він хоча б трішки швидшим, вона не встигла б відреагувати, а так... Перш ніж до його тіла повернувся контроль дівчина встигла розбити біля нього декілька флаконів із яких вирвалась синя смердюча жижа, яка оповила його тіло, після чого затверділа. — Добавки хочеш? — поцікавилась Рубі та з милою посмішкою дістала декілька флаконів з коричневою рідиною. — У мене ще багацько всякого добра в сумці. — Здаюсь. — Що-що? Ти просто бубониш собі під ніс, от я і не чую. — Я признаю поразку! А тепер звільни мене з цієї смердячої херні. — Перемога на стороні сім’ї Немезида! — голосно викрикнув суддя. Рубі трішки розслабилась і сховала пробірки. Із сумки вона дістала Зілля зцілення, зробила ковток після чого одним рухом кривлячи личко висмикнула кинжал Едгара із плеча та вилила половину рідини на рану. Тільки після цього дівчина звільнила свого противника і заплигнула на дах будинку до своєї сім’ї. — Це був напружений бій з карколомним поворотом в кінці. Однак це протистояння було набагато важливішим ніж могло здатись, на перший погляд, адже на кону стояла доля двох сімей! Так, так ви правильно почули це був бій між двома королями! Едгар, який також вже був на залишках будинку ледь не втратив рівновагу. Йому навіть прийшлось махати руками, щоб відновити баланс. Краєм ока він бачив як Ядовитий туман зблідла наче полотно. Тим часом Гермес продовжував розливатися солов'єм. — Пані Ядовитий туман, чи не могли б ви знешкодити цей туман? — попрохав її суддя. — Ну це неможливо. Занадто багато різних отрут змішалися в якусь какофонію, це буде вельми затратно. Анрі із роду Амонтикреїв скосив погляд на вниз отруйні випари вже поглинули всю прощу розтеклись по прилеглих вуличках і вже навіть проковтнули перші високі будівлі що височіли навколо площі. — Але не хвилюйтеся зараз я з цим розберусь. Рубі взяла посох що лежав біля сумок прочистила горло встала в зручну стійку. Вся несерйозність зникла з її обличчя, погляд став зосередженим. — "Вітре з північних високих вітрогінних пасм, почуй мій клич та оживи свою силу. Стань торнадо, що здатен змінити курс історії та підняти мене на крилах висот." Кожне промовлене слово змушувало рухатись повітря. Спочатку слабо ледь помітно по периметру, а потім все швидше і вище. Поступово торнадо зменшувався в діаметрі та ріс у висоту. Згодом низ різнобарвного торнадо відділився від землі та почав підійматися вверх і зміщуватись на захід, поки воно повністю не зникло за десь над лісом. — Борей твоя сім’я припинить своє існування тут і зараз. Ти забереш свою Фалну, а потім, більше ніколи не повернешся до Ораріо, — суворо, безжалісно промовила Немезида.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!