Очікування новин з Денатуса особисто для мене було вельми неприємним. Все ж таки міцність ланцюга визначається його найслабшою ланкою. А оскільки в мене перший рівень…
— Руді, припини ходити туди сюди, ти вже навіть мене починаєш бісити.
— Ох? пробач, але мені важко тримати себе в руках? Адже я всього лише можу стати причиною знищення нашої сім'ї!
— А що ти можеш зробити? — поставила резонне питання Рейчел.
“О боже мене вже починає повчати ельфійка, що далі?” Я роздратовано опустився на диван поруч з Рейчел. Сів би напроти, але там не було місця, оскільки Ельза розтягнулася на іншому дивані. Амазонка висунувши язика розглядала книжку з картинками, хитаючи інколи ногами.
Досить спокуслива картинка, але в присутності Вейн витріщатися на шикарну фігурку Ельзи життєво небезпечно. І мене не обманювало те, як уважно кішка читала якусь теку з документами. Чорт забирай, я сумую за Рубі, але лоля зараз зайнята приготуванням зілля зцілення для мене.
— Може хтось хоче чай? Каву?
— Пацан, та заспокойся, все від себе залежне ти зробив, — промовила Ельза повернувшись на бік.
Так вона виглядала ще сексуальніше. Коротка майка задерлась, демонструючи загорілу шкіру. Красиві ніжки, її посмішка з милими ямочками.
Я піймав себе на думці, що реально занадто роздратований і напружений. Схоже даремно сьогодні взявся за контроль свого стану: знову не вийшло випустити пар і тепер ходжу як той чайник.
— Ну, як мінімум, сьогодні я міг знову зайнятись тренуванням, а натомість просто прогулявся вулицями.
— Це називається патрулюванням, Руді, — стомлено промовила Рейчел, не відриваючись від книги.
— Та яке там патрулювання? Всі нормальні люди спали, один я як неприкаяна душа швендяв вулицями.
Ніхто більше не хотів продовжувати розмову, а я трішки посидівши в тишині не витримав і пішов на кухню. Зробив для себе чай з м’яти і випив, але зрозумів що мене обманули — ця трава ніфіга не заспокоює.
Нарешті через годинку прийшла Немезида, скинула свій жакет в передпокої та впевненою ходою відправилась до вітальні. Вона не стала випробовувати наші нерви, тому відразу перейшла до розповіді. Стисло без лишніх деталей переповіла найважливіше.
— …Отже, через тиждень відбудеться бій, — закінчила Немезида.
— Але чому Військову гру вирішили провести в Джиєді? Колізей підходить більше.
Склавши руки поцікавилась амазонка.
— Вся справа в Рубі ня.
— Так. Отруту в повітрі важко контролювати, тому можуть постраждати глядачі.
— Це зараз не головне. Очевидно що основними цілями сім'ї Борея стануть пацан і Рубінчик. В принципі я впевнена, що наша заноза справиться, але…
— Мені потрібний другий рівень, — перебив я Ельзу і підвівся. — Параметр рівня D в мене є, залишилось тільки здобути висококласної екселії. Ельзо, ходімо в підземелля. Найдемо Мінотавра, я перейду у свій режим Берсерка і заб'ю монстра.
Говорив я це все на ходу, вже направляючись на вихід, однак у Немезиди були інші плани.
— Руді, зараз твої базові здібності надзвичайно незбалансовані, підвищення рівня зіпсує тобі майбутнє.
— Майбутнє? — я повільно повернувся до богині й натягнуто посміхнувся. — Яке майбутнє? Зараз має значення тільки Військова гра. Ходімо Ельзо.
— Пацан, все своє життя я займаюся бойовими мистецтвами тому трішки краще розумію що таке новий рівень, — вона зробила паузу і рукою махнула на диван напроти неї. Тільки після того, як я присів вона продовжила говорити: — Ти по суті з монстрами майже не бився, а меч взяв в руки тільки декілька днів назад. Тобто твоя основа ще дуже і дуже хитка в таких умовах підвищувати рівень це дурість. Вже не кажучи про те що ти жертвуєш своїм потенціалом.
Вона надовго замовчала не відводячи від мене погляду, щоб я усвідомив наскільки це важливо. Звісно, після підвищення, параметри множаться у два рази, тому очевидно що високі характеристики дають більшу перевагу. Не встиг я щось відповісти як вона продовжила:
— До того ж вчора ми підтвердили що Берсерк активується також від болю. Тобто варто тобі тільки трохи напружити свої м’язи і все, навичка активувалася. Як в такій ситуації опанувати нову силу я не знаю.
— Розумію. Але на кону доля нашої сім’ї.
Амазонка закотила очі.
— Говориш так наче ти уже отримав ту кляту фішку. Агов пацан шанс що ти станеш королем мізерний.
— Але він є! Ігнорувати найгірший розклад попросту не можна! Коротше, я краще буду рвати жопу даремно, ніж потім гризти лікті від безсилля. Ти мені допоможеш чи ні?!
— Ні.
Амазонка виразно склала руки під грудьми. Я аж зубами заскрипів, ця інфантильна дурепа, на кону наша сім'я, а вона…
— Рейчел, а ти?
— Ем… я ну… — ельфійка панікуючи глянула на Ельзу, потім на Немезиду.
— Тоді я попрошу допомоги у Вейн, а як ні, піду в підземелля самостійно.
— Руді, а ти не думав що наша богиня може заборонити тобі виходити з дому? — холодно поцікавилась Ельза.
— А яке вона має на це право? Я ніби член сім'ї, а не раб.
— Що ти сказав ня? — тихо прошипіла кішка і підвелась.
Вона стрімко зробила один крок в мою сторону стискуючи кулаки. Однак голос богині моментально припинив будь-які суперечки.
— Зупиніться! Нам треба заспокоїтись, а особливо тобі Руді.
Немезида не скористалася силою, але в її тоні було щось таке, чому не можна було опиратися. Вейн повернулася на крісло нервово хитаючи хвостиком. Богиня продовжила розмову тільки через декілька хвилин:
— Руді, ти розумієш чим ти жертвуєш?
Звісно богиня запитувала не про характеристики, чи потенціал це все не настільки важливе як тривалість мого життя. Адже будь-яке використання Іри підштовхує мене до грані безумства. Хоча яка різниця якщо прокляття доконає мене раніше.
— Так, я зважив всі за і проти, тому готовий заплатити таку ціну.
— Руді, — почала богиня, але я її перебив.
— Це моє остаточне рішення. Будь-які суперечки надалі я буду сприймати як зазіхання на мою свободу. А за свою свободу я вже разок вмирав.
Богиня стиснула губи в тонку лінію. Я знав що вибрав підлий метод розв'язання суперечки, але втрачати час на пусті балачки було б ще гірше.
— Закрию тебе в тюрмі ня.
— Я вам не пробачу цього.
Немезида важко зітхнула і довго мовчала. Дівчата напружено чекали вердикту, мені ж було все одно. Я спокійно дивився за шибку вже плануючи свої наступні кроки.
— Руді, я не буду зазіхати на твою свободу, але перш ніж перейти на наступний рівень, ти повинен підняти свої параметри. Якщо ти відмовишся я забороню дівчатам тобі допомагати.
— Домовились.
— Пані Немезидо! — обурилась амазонка, але богиня підняла руку спиняючи наступні слова дівчини.
— Це питання закрито, Ельза.
Амазонка нахмуривши свої тонкі брови буркнула щось типу: “бляха”. Я ж з облегшенням зітхнув і нарешті трішки розслабився.
— Гадаю на цьому ми можемо завершувати наше засідання, а то я трішки зголодніла, — ніяково промовила богиня легенько усміхнувшись.
— На кухні ще щось залишилось з обіду, я зараз все розігрію.
Ельфійка швиденько покинула кімнату, а ж трішки вагаючись глянув на Ельзу. Наче прочитавши мої думки дівчина похитала головою. Я зітхнув і, наче готуючись до стрибка з парашута, звернувся до командира сім’ї.
— Вейн, прошу тебе допоможи мені з тренуванням.
— А як же Рейчел ня?
— Вона буде мене жаліти, а ти, гадаю, розділяєш мої побоювання.
Вейн, мовчки попрямувала на вихід. Я вже подумав що це така відмова, однак, дівчина застигла у дверях, роздратовано махнула хвостиком і суворо промовила:
— Чекаю тебе на тренувальному майданчику ня.
Я не зволікав. Забіг до своєї кімнати, забрав з собою зілля зцілення і тренувальний клинок, подарований Ельзою, та поспішив на задній двір. Вейн мене чекала, в її руках були тонфи із темного металу.
— Моя Спритність і Швидкість сильно відстають від решти характеристик. Не знаю як тренувати перше, а от друге…
— Розберуся ня, — урвала мене Вейн, і махнула в центр майданчика.
— Ще момент. Я поставив зілля зцілення на лавці, це на випадок якщо я не зможу рухатись сам.
Вейн перевела свій погляд на лавку, після чого ледь помітно кивнула. Кішка підняла руки з тонфама до верху, нагадуючи якогось боксера, і приготувалася до бою. Я встав навпроти неї, змахнув клинком, а потім легко розбурхав гнів і віддався йому. Секунда, ні навіть менше, і все перед очима затулила червона пелена.
***
Немезида прокинулась від приглушеного, ледь чутного дзвону металу. Дівчина стомлено повернулася на інший бік і натягнула тонку ковдру на голову. Однак це не стишило звуки бою.
Провалявшись на м’якій перині деякий час дівчина нарешті підвелась, підійшла до вікна і глянула на тренування внизу. Кожен раз, коли вона бачить Руді в такому стані, у неї по спині мороз проходить.
Хлопець більше нагадував монстра, ніж людину. Він ричав як звір, а все його єство було спрямоване на знищення противника перед очима. Що лякало більше це те, що Руді, чи вірніше буде сказати Іра, вчилася. Якщо раніше він використовував найпростіші удари, то тепер навіть Немезида помітила прогрес.
Сніданок, а потім декілька невідкладних справ забрали у богині майже весь ранок, але на призначену зустріч вона не збиралася запізнюватись. Рикша довіз її разом з Рейчел до маєтку сім'ї Астреї.
— Ого, у них досить красивий маєток, — промовила ельфійка, захоплено розглядаючи зелень навколо.
— У тебе буде можливість дізнатися як виростити таку красу.
Богиня лагідно усміхнулася і мала намір постукати у двері, однак ті відчинилися раніше. Дівчина в темній юкаті привіталася з гостями та запросила всередину.
— Доброго дня, пані Немезидо, Крижаний лотос, — чемно привіталася дівчина-кішка, що стояла трішки позаду Кагуї.
— Рейчел, у мене особиста розмова, тому, будь ласка, почекай тут.
— О Рейчел ходімо в вітальню, я приготувала просто неймовірний смаколик, — бадьоро хитаючи хвостиком промовила дівчина.
Богиня ще раз усміхнулася ельфійці й пішла за Кагуєю на другий поверх. В просторому кабінеті, заставленому різними вазонами, сиділа за робочим столом Астрея. Богині обмінялись люб'язностями, а потім господиня дому перейшла до справи:
— Надіюсь на цей раз ти без жахливого пророцтва.
— Я прийшла просити про допомогу.
— Невже хочеш одну з моїх дівчат? Відразу кажу, що не піду на таку угоду, хай-би що ти там не запропонувала.
Немезида легенько усміхнулася і склала пальці в замок, наче це могло якось допомогти в наступних перемовинах.
— Ні, звісно ні, я впевнена в нашій перемозі. Насправді я хочу допитати членів сім'ї Борея.
— У тебе є для цього підстави?
— Крім того, що моїх діток замовили — ніяких. Решта тільки підозри не підкріплені нічим.
Астрея зробила ковток ароматного чаю після чого повільно поставила чашку на місце. Тонкі пальчики богині побарабанили по лакованому столу.
— Гадаєш вони мають якесь відношення до Івілосів?
— Не знаю, — відверто промовила Немезида. — Однак це та зачіпка, яка може нас привести до чогось більшого.
— І чому я повинна ризикувати своєю репутацією заради тебе?
— Це заради миру в Ораріо. Тим більше ви можете приховати свої особистості плащами та масками, допит я візьму на себе. Якщо і будуть якісь наслідки, то тільки для моєї сім'ї.
— Страшна ти богиня Немезидо, — похитала головою Астрея. — Гадаю, якщо я ще раз відмовлю ти згадаєш про пророцтво.
— Звісно.
Господарка кабінету ще раз стомлено зітхнула і нарешті кивнула. Богині обговорили деталі справи, а ще декілька гарячих пліток і звісно проблему Івілосів.
***
Чотири наступні дні були викинуті із мого життя. Я вставав зранку, брав в руки меч, а потім була червона пелена, обід, знову червона пелена, ванна, вечеря, оновлення статусу і чотири години жахіть. А на наступний день все повторювалось.
Все було наче уві сні: ранок, а варто було закрити очі і вже сонце в зеніті, ще раз кліпнув – і темрява. Дні минали один за одним, наче мить. Однак це не означало що період небуття був відпочинком.
— Ось тримай, — Немезида подала мені листок.
Я прийняв його і, відкинувшись на диван, став розглядати цифри. Щоб ще й зрозуміти те, що було перед очима прийшлось прикласти немало зусиль.
Руді Ешворд
LV 1
Сила B 877 → SS 1051
Витривалість EX 1572 → EX 1866
Спритність D 563 → C 647
Швидкість B 765 → S 924
Магія E 780 → SS 1014
Мій статус просто якесь жахіття, в хорошому сенсі. Да що казати, якщо витривалість у мене як в авантюристів другого рівня. Найдивнішою характеристикою являється Магія. Вона росте просто від того що активна Іра. Прикольно, звісно, однак через це нестерпний гул в голові не припиняється ні на хвилину. Але я стаю сильнішим, а це головне. Поняття не маю, як Вейн змогла добитися таких результатів, але це точно якось пов’язано зі станом Берсерка, який триває декілька годин поспіль.
— Руді, якщо так і далі піде тобі не потрібно буде підіймати рівень.
— Мене і самого не влаштовують показники спритності, однак іншого варіанту немає.
Все-таки спритність це здатністю людини опановувати складнокоординаційні рухи, а також миттєво реагувати відповідно до навколишніх змін. Якщо дуже примітивно — то це контроль тіла. Тому залишати таку важливу характеристику на такому низькому рівні як мінімум необдумано, якщо не сказати дурно.
— Руді, навіщо ти жертвуєш собою заради нас, в цілому майже незнайомих людей для тебе?
— Ну так я стану на крок ближче до гарему, — на моєму лиці виникла натягнута усмішка. Тільки от богиня виразно закотила очі і продовжила поглядом вимагати відповідь. — Ти прекрасно знаєш що в мене за статус. Сумніваюсь що я стану популярним в інших богів.
— Це єдина причина?
— Ні, я і справді хочу гарем.
Немезида закотила очі. Я б ще пожартував, але у скронях стукало так, що користуватись сірою речовиною не хотілося. Я підвівся і попрямував до дверей.
— Ти підеш так?
Спочатку я не зрозумів, що вона мала на увазі, але коли прослідив за її поглядом помітив що стою з голим торсом. Звісно моє тіло не було розфарбоване синіми та зеленими синцями, однак в цьому домі я єдиний чоловік.
На наступний день, до того як на горизонті з’явилися перші промені сонця, я вже був готовий до рейду. На поясі висіли піхви з мечем, а в сумці декілька флаконів зілля зцілення.
Обережно, щоб не розбудити Рейчел я покинув кімнату і вийшов на подвір’я. Як і очікувалось, Вейн, одягнута у свій обладунок, мене вже чекала.
— Добрий ранок.
— Не відставай ня.
Кішка міцніше стиснула свої тонфи з лезами і неквапливо побігла вперед. Я послідував за дівчиною, тримаючись на декілька кроків позаду. Не дивлячись на ранішню пору на вулицях, особливо головних, народу було багацько. Крамарі, пияки які затримались в барах чи шинках і інші мутні типчики.
Однак у Вавилонській вежі не було нікого, взагалі жодної живої душі. Ми спустилися по гвинтових сходах на перший поверх і, користуючись найбільшим проходом, який ще називають “Початком шляху”, рушили вглиб лабіринту.
Я думав Вейн сповільниться однак, не дивлячись навіть на появу монстрів, темп не змінився. Вона миттєво розчищала шлях навіть не дивлячись на тіла монстрів.
Верхні поверхи були зі світло-блакитного каменю, а нижче, приблизно тоді, коли з’являються Мурахи-вбивці, стіни стають світло-зеленими, тунелі більшими й розгалуженішими ніж раніше. Однак кардинальна зміна відбулась на десятому поверсі. Кімната стала набагато більшою, а світло нагадувало вранішній туман.
Мені доводилось бачити цю картину в аніме і тоді мені здавався цей вид красивим: біла трава, туман, голі дерева, і химерний стиль однозначно притягував погляд. Однак коли я побачив це в реальності, то це скорше лякало, занадто неприродно і чужорідне.
Від тривалого бігу чоло заливало потом, в боку кололо, а груди ладні були розірватися. Я дочекався коли Вейн розбереться з черговим Орком і шумно втягуючи повітря заговорив:
— Може, хах, перепочинемо трішки, хах?
— Твоє тіло здатне на більше ня.
Більше нічого не промовивши дівчина побігла далі. З туману були чутні звуки: рохкання блеяння ричання та інші незрозумілі звуки через які мені не хотілося тут залишатися більше ні на мить. Тому я поспішив за кішкою.
Бігти було складно, ноги були налиті свинцем. Дивитися навкруги у мене банально сил не було, перед очима була тільки спина Вейн. І ось нарешті ми досягли тринадцятого поверху, де вже не було туману, стіни були скалисті, а проходи – величезні. Я пробіг ще трішки, а потім сперся об камінь і сповз на землю.
Кішка обернулася, пронизавши мене своїми зеленими очима. Однак мені було все одно, у скронях стукало так, наче голова ось-ось зірветься. Вона повільно підійшла і нависла наче гора надійною.
— Ти говорив ня, що твоя витривалість як в авантюриста другого рівня. Але ти здихаєш уже після півгодинної пробіжки ня.
— …Знаю — пробелькотів я і трішки вгамувавши своє дихання продовжив: — Але більше не можу… Ноги не тримають…
— Твоє тіло здатне на більше ня. Вся проблема у твоїй голові, — вона встромила лезо своєї тонфи в землю і закованим в метал пальцем легенько постукала об свій шолом. — Не можеш бігти йди ня, не можеш йти повзи тільки так ня ти опануєш силу яку ти так легко отримав ня.
Легко їй казати, тільки ось, я не можу усвідомити яким чином моє тіло може більше. Перед очима все чорніє від нестачі повітря, а сили здається закінчились вже давно.
Але що робити? Опираючись на стіну ледь підвівся. Був навіть момент, коли я думав що Вейн копне мене, однак кішка просто дивилася. Але раптом вона відвернулася взяла свою встромлену в землю тонфу і закрокувала до розвилки.
Через мить там з’явився парочка білих кроликів з червоними очиськами. Милий пухнастий, якби не гострий ріг на голові то можна було б подумати що це хатня тваринка. Монстри не вагаючись кинулись в атаку. Вейн спокійно йшла назустріч. Тільки тоді, коли Альміражі були в повітрі вона різко змахнула.
Срібляста лінія на мить з’явилася в повітрі і два монстри одночасно були перерізані навпіл. Навіть не долітаючи до землі з негучним “Пуф” вони перетворилися на невагомий попіл.
Вейн продовжила йти наче нічого не сталося, а я, спираючись на скелясту стіну, попрямував за нею. Просуватись на нижніх поверхів було дещо простіше. Адже кішка знала, якими дірками в підлозі користуватись, щоб скоротити шлях.
Після недовгого польоту вниз я приземлився на ноги, амортизуючи падіння. Однак навіть так біль від десятиметрового падіння знатно віддалася в тілі. Я сперся плечем на стіну, щоб хоч трішки зменшити навантаження на ноги.
— Це і є п’ятнадцятий поверх ня. Саме тут живуть Мінотаври, Саблизуби, Пекельні гончі та інші ня, — вона до чогось прислухалась і потом кивнула головою. — Схоже, удача на нашій стороні ня.
Я стомлено сповз на підлогу, хоча б на кілька секунд мені потрібно було присісти. Наче знущаючись почулись важкі, наче маленький землетрус кроки. Моє серце злякано закалатало.
Раптом в протилежному проході волохата чотирьохпала рука з гуркотом приземлилася на стіну. А потім із темряви з'явилася велика бичача голова, а за нею триметрове тіло Мінотавра. Його м’язи були наче канати, при кожному русі потужно ходили під шкірою. Червоні повні ненависті очі глянули на мене.
— Граааг!
Від такого сильного реву навіть зі стелі посипалось каміння. Я мимоволі зіщулився. Бачити таку махину на власні очі страшно, моє серце закалатало так, наче в сполоханого зайця. Однак він був не один, із проходу показалося ще троє Мінотаврів, які тримали в руках щось що нагадувало сокиру із каменя.
Вейн повільно закрокувала до ворогів. Мінотаври майже в один голос заревіли так, що в мене вуха заклало. А потім перший монстр підняв над головою сокиру і з усієї сили опустив її на голову дівчини.
Пролунав монструозний вибух, піднялась пилюка каміння розлетілося наче шрапнель, навіть до мене долетіло, боляче вдаривши по ребрах. Поки я розтирав бік Вейн застрибнула на сокиру і рвонула по древку вверх. Не встиг Мінотавр що не будь зробити, як дівчина змахнула правою тонфою і відтяла бичачу голову.
Кров фонтаном почала бити вверх, однак, кішки застрибнула на волохате плече і відштовхнулася ногами від туші яка почала падати. В повітрі вона зробила переворот і, зрівнявшись з Мінотаврами, змахнула обома руками одночасно. Дві голови злетіли з плечей і з шумом упали на землю.
Останній Мінотавр завагався. Він заричав, наче хотів злякати свого противника. Але Вейн не звернула на це уваги, м’яко приземлившись на ноги вона миттєво рвонула вперед.
Чисто рефлекторно Мінотавр спробував захиститися. Однак Вейн атакувала першою, перерізавши зброю противника на три рівні частинки. В руках монстра залишились тільки дві невеликі палички.
Вейн тим часом не спускаючи погляду з ворога повільно позадкувала. Коли ми порівнялися дівчина промовила:
— Цей твій ня.
Її суворий сухий голос мене наче розбудив. Я повільно підвівся, скинув сумку, витягнув із піхов меч і проковтнув. Вістря мого клинка хиталось від страху і не важливо, з якою силою я стискав руків’я. Було соромно показатись настільки слабким перед Вейн. Одна справа – маленький Гоблін, Кобольд чи Войовнича тінь і зовсім інша – ця гігантська машина для вбивств. Тільки один його біцепс завтовшки як моя талія.
— Ти не готовий до цього бою ня, тому активуй навик ня.
Я послухався і розбурхав гнів. По жилах розповзлась пекуча магма, втома зникла миттєво, тіло почало заповнюватись силою. Тепер я був ладний пробігти на поверхню і назад з усією можливою швидкістю. Страх зник, а на його місце прийшла впевненість.
— Граааг!
Мінотавр заричав, але я вже цього не чув, адже його рик ніщо проти вибуху авіаційної бомби. Вид перед очима також поволі змінився. Тепер це була не печера, а руїни Ревендейла, не Мінотавр, а просто великий Раднієць.
Гнів заповнив мене повністю, кожну клітинку, кожний нерв і я втратив зв’язок з тілом. Тепер між червоною пеленою забуття і картинкою світу була вузька, наче нитка грань. Тіло рухалось уже не по моїй волі, але я бачив все, наче в грі від третьої особи.
Моє тіло міцніше стиснуло меч і рвонуло вперед. Мінотавр зціпив руки в замок і підняв їх над собою. Я не робив спроб ухилитися, відійти, зміститись, а просто пер вперед. Навіть Вейн напружилася.
Тим часом гігантські руки, що були схожі на кувалди опустилися прямо на мене. В останню мить моє тіло змістилося трішки вбік і змахнуло мечем знизу вверх. Я бачив це наче в уповільненій зйомці, як тонка полоска металу зустрічається з грубою рукою монстра. Здавалося, метал зв'язне в щільному хутрі. Однак клеймор прорізав хутро, плоть і кістку.
Розминувшись монстром моє тіло зробило напівоберт і зачепило самим кінчиком спину. Від довгого неглибокого порізу стала жевріти кров. Мінотавр зробив по інерції декілька кроків вперед, недолуго розвернувся до мене і заревів.
— Граааг!
Він розчепив свої пальці здорової руки і відрубана кінцівка з гуркотом впала на землю. Ця втрата ще більше розлютила звіра: він ще раз страшно заревів, що каміння цілим градом посипались зі стелі.
На мене потрапило декілька крапель крові і мій, вже непідконтрольний язик, злизнув крапельку та наче божевільний розплився в широкій усмішці.
Червона пелена стала щільніша, картинка розпливалася, але доклавши титанічні зусилля мені вдалось утриматись як спостерігачу. Моє тіло знову рвонуло в атаку. Без витівок воно підняло меч над головою і опустило вниз. На торсі монстра з’явився великий поріз, але, наче не помітивши того, Мінотавр з усієї сили вдарив робочою рукою.
Моє тіло знатно трухнуло, я покотився на землі наче м’яч, поки не врізався в протилежну стіну. Звичайні люди після такого не виживають, однак моє тіло підвелось так, наче нічого не сталося. Рука, куди прийшовся основний удар виглядала цілою, ребра також без пошкоджень. В цей момент я нарешті побачив істинну силу Витривалості.
Тим часом монстр форкнувши встав на карачки, а потім зірвався з місця, наче справжнісінький бик. Моє тіло не ухилялося, а рвонуло назустріч високо піднявши меча.
Клеймор опустився на голову Мінотавра. Пролунав оглушливий дзвін, бризнули іскри, ріг на мить стримав меч, а потім з хрустом відломився. Клеймор продовжив рух вниз, але не зміг пробити міцний череп монстра.
Від жахливого удару утворилася ударна хвиля, від якої відлетіло каміння з землі. Кров потекла з голови і залила одне око монстра, але він наче цього не помітив продовжив спопеляти мене поглядом. Із широких ніздрів вирвалася пара і Мінотавр відчайдушно заревів.
Загрібаючи копитами землю він повільно попер вперед. Я, опираючись, залишав дві борозни на землі. Перевага монстра викликала ще більший гнів, червона пелена майже повністю мене поглинула, але якимось дивом картинка повернулася. Іра не думала відступати: наче у справжнісінького звіра із мого рота вирвався страшний рев і клинок розрізав череп, потім шию, хребет груди поки не опустився до землі.
Туша мінотавра поховало мене під собою, але моє тіло швидко відкинуло його і стало оглядатися навколо. Раптом із дальнього тунелю вийшли два високих Мінотаври з сокирами. Я задоволено прогарчав і рвонув вперед. Щось збоку мигнуло і один монстр відлетів в темряву тунелю. Але Іра не звернула на це уваги та продовжила наступати.
Я ще деякий час продовжував бути спостерігачем, однак в якийсь момент зв’язок обірвався і червона пелена поглинула мене. Пробудження було майже звичним: біль, наче моє тіло розірвали на шматки, а потім зібрали назад. Я навіть не пробував кричати чи рухати хоча б м’язом, просто з мольбою чекав коли настане період тиші.
Біль пішов і я зміг відкрити очі та оцінити свій стан. Зверху до низу моє тіло було в крові, як своїй, так і чужій. Кофта була розірвана якоюсь лапою з пазурами, яка залишила глибоку рану, права нога була кимось добряче покусана.
— Тримай ня, — спокійно подала мені сумку Вейн і поклала всередину один уже використаний флакон.
Я вдячно кивнув і діставши з сумки Зілля лікування одним махом осушив флакон, інший вилив на найнебезпечніші рани. По добру, потрібно випити ще одне зілля, щоб повністю загоїти навіть найменші синці, однак в цій ситуації мені потрібна сила Іри, щоб самостійно піднятись на поверхню.
— Я переодягнусь.
Кішка, яка займалася видобутком Магічних каменів, ледь помітно кивнула і повернулася до мене спиною. Не сходячи з місця я відклав меч на невеличкий виступ біля стіни, дістав з сумки бурдюк з водою і рушник. Ще раз пересвідчився, що Вейн далеченько, скинув кофту і штани та швиденько обтер тіло від бруду і крові. Вийшло не дуже ретельно, однак так набагато краще, ніж було раніше.
Підйом на поверхню завжди складніший ніж спуск, однак з силою Іри мені було легко підтримувати темп Вейн. Тому додому ми повернулися ще до того, як Немезида поснідала.
— Смачного.
— Дякую, — промовила Немезида і махнула нам, щоб ми також присіли.
— Буде і на мене порція?
— Так, звичайно, почекайте трішки я зараз принесу вам попоїсти, — турботливо промовила ельфійка і витерши ротик хустинкою пішла на кухню.
Вейн тим часом скупо кивнула Ельзі та богині і не зупиняючись відправилась на другий поверх переодягатись. Я дістав з сумки зілля зцілення і випив, дошкандибав до свого стільця. Гнів зник, сила розтанула і прийшла смертельна втома, і жахлива мігрень.
— Пацан, ти маєш кепський вигляд: шкіра і кістки, а під очима такі синці наче ти місяць не спав. Хтось на вулиці побачить подумає що ми тут тебе катуємо.
— Ще сьогодні попрацюю, а завтра вже буду відпочивати, Ще трішки, – тихо відповів я і, відірвавши руки від голови, подякував Рейчел, яка принесла страви і почав їсти. Від перевтоми в мене не було апетиту, тому доводилось пхати в себе смажену картопельку.
Після сніданку я відразу попросив Немезиду оновити мені статус. Звісно богиня погодилась, але що дивно, то Вейн попрохала також бути присутньою під час ритуалу.
— Як пройшло ваше полювання?
— Продуктивно ня, він вбив п’ять Мінотаврів і навіть одного Саблезуба ня.
— Тоді цього вистачить з головою, — промовила богиня і сіла позаду мене.
Її тонкий пальчик ковзав по моїй спині, засяяла Фална, я відчув як по тіло розлилось слабке тепло як це завжди буває при підвищенні характеристик, а далі вона застигла.
— Руді, ти не можеш підвищити свій рівень. Схоже Мінотаври і Саблезуби для тебе занадто маленька рибка.
У мене не було навіть сил, щоб лаятись, я просто стомлено відкинувся на спинку дивана і важко зітхнув. Що ж в такому разі, чорт забирай, робити?
***
Едгар стомлено дивився на прекрасне небо. Білі пухнасті хмаринки повільно, не поспішаючи мандрували по безкінечному небосхилу. Одна із великих хмар закрила собою сонце, даруючи йому приємну прохолоду.
— Едгар, ти що заснув?!
Хлопець не відповів і навіть закрив очі. Однак його співрозмовник прекрасно знав характер пройдохи, тому замахнувся ногою для знатного копняка. Едгар привідкрив око і в останню мить перевернувся на бік. Носок добротного черевика пройшов повз ноги хлопця.
— Якщо ти не піднімешся за десять секунд я почну тебе лупити прямо так.
Едгар важко зітхнув, підібрав два однобічні кинджали з землі і важко підвівся. Командир сім'ї Борея з противною посмішкою хруснув шиєю і встав в бойову позицію.
— Слухай Баррі, ти ніколи не чув вислів: від роботи коні дохнуть. Так от, ще трішки і… — він закотив очі й висолопив язика.
— Едгар як ти не розумієш. Ти наша таємна зброя, козир, який може вирішити долю Військової гри. Але потрібно як слід підготовитись.
Едгар вклав два кинжали в піхви і важко зітхнув. Мало того що він підвищив свій рівень тоді, коли тільки одна його характеристика досягла “D” рангу так ще й ці кляті нелюдські тренування! Він пожертвував своїм потенціалом, а натомість отримав постійні тумаки спочатку від Баррі, а потім від цілої орави покидьків, які сміють називатися його друзями!
— Військова гра вже завтра хіба я не заслуговую на відпочинок. Хоча б сьогодні га!?
— Гаразд, домовились, — не встиг Едгар зрадіти як командир сім’ї продовжив: — Після цього бою можеш іти відпочивати!
— Ні-і-і!
Баррі не слухав свого лінивого друга і накинувся на нього з усією можливою швидкістю. Бідний хлопець пробував втекти, але командир це передбачив і заздалегідь перекрив всі виходи із заднього двору їхнього маєтку.
Далі
Розділ 16
Критий віз повільно рухався вперед по бруківці серед лісу. Кожен раз, коли дерев’яне колесо наїжджало на виступаючий камінець чи вибоїну віз суттєво трясло. Враховуючи що сидів я на дошках без будь-якої підкладки це було вельми неприємним способом подорожувати. Сильний зустрічний вітер приносив сморід кінського поту перемішаний зі свіжістю лісу. Дівчата про щось гомоніли, я їх чув, але слова проходили повз. А проте в такій ситуації я ледь тримався, щоб не заснути. Не те щоб у мене вийшло, але сон, навіть жах був набагато кращий ніж ця клята мігрень. Звісно я просив у Рубі якісь ліки, однак, нічого не допомогало, і чим далі, тим було гірше. Щоб хоч якось відволіктись я вийняв меч на декілька сантиметрів, так щоб можна було використати лезо як дзеркало. Перше що привертало увагу, це зовсім не бліда шкіра чи здоровенні чорні круги, а білки очей які від полопаних капілярів були майже повністю червоні. — Ти як Руді? — звернулась до мене богиня, яка сиділа поруч. — Хочу відпустку на місяць, щоб тільки спати і їсти. — Ти вже і так цілий тиждень не виконуєш свої обов’язки по дому, а хочеш взагал… — ельфійка мило зойкнула коли Ельза ущипнула її за передпліччя. — Рейчел, у тебе що взагалі жалю немає? Він і так виглядає наче труп. — Так я і не проти, щоб він відпочив, тиждень може два, але не цілий місяць! Тим більше він сам себе так заганяє. — Ви занадто розслабилися ня, — невдоволено проговорила кішка, схрестивши руки під грудьми. — Для початку потрібно перемогти ня. — Ох наша кішечка як завжди, наче та чорна хмара. Вейн грізно зиркнула на Ельзу, але амазонка усміхнулася. В цей момент колесо возу потрапило в велику вибоїну, від чого бюст Ельзи провокаційно хитнувся. Готов закластися що почув як Вейн скрипнула зубами, а її очі якусь мить дивилися на великі вершини. Схоже амазонка також помітила погляд кішки, а може знала і раніше про її комплекси, тому з бісиками в очах вона навмисно почала розминати плечі і висувати бюст вперед. Якби хвостик Вейн не був би зараз десь в броні, то скоріш за все він би видав справжній настрій дівчини. А так вона просто відвернулася в сторону лісу. Не дивлячись на спокусливий вигляд Ельзи я також відвернувся. Все ж у мене і так голова ладна луснути від болю, якщо ще з’явиться хвилювання в штанах тоді мені точно гаплик. — Пррр, тихше Зіронько, зупинись, — промовив візник і ми від'їхали на узбіччя. — Ми приїхали, ось звідси йде дорога на Джиєт. — Дякую що підвезли нас пане, — промовила Рейчел і спустилася з воза на землю. Я також зістрибнув вниз і подав руку богині. Немезида здивовано припідняла брови, але прийняла мою допомогу. Краєм ока помітив, як Вейн вручила чоловікові декілька монет і також зістрибнула на землю. Широка дорога, на якій могли розминутися одночасно три вози, була переповнена мандрівниками та купцями зі своїми возами. Ораріо досить велике місто, тому такий трафік цілком зрозумілий. Маневруючи серед возів ми перейшли на іншу сторону дороги. На узбіччі стояв кам’яний вказівник, який був оплетений зеленню настільки, що годі було вже побачити написи. І це й не було потрібно, адже єдине відгалуження, дорога до Джеїду, була зарослою бур'янами, а подекуди й чагарником. — Схоже сім’я Феміди вже тут пройшла, — промовила Ельза, кивнувши на колії, пророблені возами. — Нам же простіше ня. Вейн поправила лямки своєї об'ємної сумки і рушила першою. За нею послідували й інші дівчата, ненавмисне оточивши богиню лолю і мене. Я піймав на собі ще один стурбований погляд Рубі і нарешті не витримав: — Чого ти така кисла? Все через зілля лікування? Хочеш, я попрошу богиню компенсувати твої витрати? — Булоб непогано, але… — вона ще раз глянула на мене і трішки стишивши голос продовжила. — Мене турбує твій стан. Ми не знаємо на що ще здатне прокляття і твоя навичка. Гранд Берсерк це… ммм як ти там сказав? Імба, але за все приходиться розплачуватись. — Все буде добре. — Ти не можеш цього знати. Я легенько усміхнувся коли почув її бурчання і погладив її по голові. Рубі, наче розлючена кішка, відкинула мою руку і взялася відновлювати свою зачіску. — Рубі, відкрию тобі один маленький секрет. Я не збираюся вмирати до тих пір, поки не помацаю вушка і хвостик милої дівчини-кішки. — Стривай, а чи були у твоєму списку вушка ельфійки? Просто мені Ельза розповідала, що ти вже мацав Рейчел. Я відчув вже знайомий холодний погляд, який намагався заморозити мою спину. Краєм ока побачив, як ельфійка погладила гарду своєї рапіри і її пухкенькі губки ворухнулися беззвучно вимовляючи слово “уб'ю”. — Тільки вушка, не більше. — Тобі таке подобається? Ну, я маю на увазі вуха? — Типу фетиш? Гадаю що ні, — я повернувся назад і ще раз глянув на роздратовану Рейчел. — Хоча я віддаю перевагу нелюдським вушкам. — Гм, а мої вподобання не залежать від раси. — Справді? Тобто ти готова будувати стосунки з ельфом чи богом? Рубі перекинула свій посох в іншу руку і, нахмуривши брови, на деякий час про щось задумалась. Немезида, яка йшла попереду, сповільнила свій рух, поки не зрівнялася з нами. — Так звісно. Головне ж почуття хіба ні? — Стосунки це не тільки емоції, інколи пари не можуть бути разом через об’єктивні причини. І тривалість життя це один з основних факторів, — я глянув на Рубі. — Ну принаймні це те що підказує моя логіка. — Є над чим задуматись. Я стенув плечима і глянув вперед. Зелена стіна дерев розступилася, відкривши вигляд на рівнину перед міським муром. Кам’яна стіна метрів п’ять в висоту де-не-де обвалилася. Найвищою будівлею був круглий донжон плідно оплетений в'юном і, здається, виноградом. — Що це за місце? — Колись, дуже давно, ще до того як боги спустилися на землю, Джиєд був аванпостом перед підземеллям, — почала пояснювати мені Немезида. — В ті часи ще не було Ораріо і монстри часто покидали лабіринт і нападали на землі тодішніх королівств. Тоді король Сигізмунд побудував цю фортецю, щоб знищувати монстрів до того, як вони увійдуть на його землі. — О, я також чула цю легенду. — Це і справді дуже гарна легенда, яка мало має спільного з реальністю, — усміхнулася Немезида. — Насправді в той час маги, алхіміки, інженери почали використовувати магічні ядра монстрів. Тобто це було цілком прагматична ціль побудувати аванпост, щоб час від часу влаштовувати рейди на монстрів. Тільки ось Сигізмунд недооцінив економічну цінність магічних каменів. З’явилося багато вільних шукачів пригод, які заполонили цю місцину. Джиєд зіграв роль тихої гавані, де можна було перепочити і відремонтувати екіпірування. Але згодом шукачі пригод знищили всіх монстрів на поверхні і почали спускатися в підземелля. — А далі, коли ситуація більш менш урівноважилась, Королі вирішили захопити такий ласий шматочок, як вхід в підземелля. — Так ситуація дійсно загострилась, але перш ніж сталась війна спустилися боги та заснували незалежне місто Ораріо. Джиєд існував ще декілька століть після створення Ораріо, але аванпост був занадто близько до міста тому це стало економічно невигідно. Погіршилась ситуація століття назад, коли всі криниці в місті пересохли, що призвело до спалаху Холери. Відтоді це місто і пустує. Рубі видала щось типу “угу” і стала оглядати руїни більш детально. Ми якраз досягли того місця де раніше були ворота і увійшли всередину. Покинуті будинки від плину часу обвалилися, а то й взагалі повністю перетворилися на купки каменю. Колись гарна бруківка тепер була засипана землею, усіяна листям і травою. Колишня територія цивілізації зараз поглиналася природою. Ми пройшли хитрим лабіринтом, який притаманний для військової архітектури, щоб заплутати ворогів, до центральної площі. Тут вже були авантюристи в білій формі які пересували різний мотлох з площі. На нашу появу мало хто звернув увагу, тільки один хлопець в окулярах підійшов. — Добрий день пані Немезида. Якщо ви хочете поговорити з пані Фемідою, то вона вже чекає вас в наметі, — він чемно вказав вбік, де стояли вози, а між ними був високий намет. — Тоді мені дійсно варто привітатися з подругою. Богиня в супроводі хлопця пішла до намету, ми ж вибрали собі зруйнований дім близький до площі. І мали намір облаштувати це місце, щоб присісти. — Руді! Якого біса ти мечем кропиву ріжеш?! — Ой, пробач, забув захопити з собою косу. Не звернувши на неї увагу я порішив буйний кущ незрозумілої рослини, ногою відкинув стебла і задоволено оглянув свою роботу. Ельза, продовжуючи бурчати, накинула плед на обвалену частину стіни, так щоб вийшла непогана лавка, і всілася. — Міг би взяти палку! Ти розумієш, це зброя від якої залежить твоє життя! Партнер, друг, кохана, а ти махаєш мечем наче той садівник! — Ельза, заспокойся нічого поганого з мечем не станеться, — промовила ельфійка і дістала із сумки, якусь ганчірку, та кинула мені. Я стенув плечима і витер добре клеймор та повернув його в піхви. Ельза продовжила бурчати, але в мене не було ні сил, ні бажання конфліктувати. Тому всівся собі на імпровізовану лавку біля краю і продовжив дивитися як хтось працює. Головна площа також була в поганому стані: бур’ян по пояс, де-не-де були кущі. Спочатку я не думав, що хтось стане заморочуватись більше ніж просто порізати саме високе, але ні. Авантюристи взяли якийсь інструмент, схожий на сапу, і стали знімати верхній шар трави і землі. Завдяки характеристикам площа, яка була завбільшки з баскетбольне поле, була розчищена за якихось двадцять хвилин! Тепер це було більш менш чисте поле, де дійсно не соромно проводити бій. — Слухайте, а може нам допомогти? — невпевнено поставила питання Рейчел. — Ні ня. По перше, ми повинні берегти свої сили для бою ня, а по друге — сім’я Феміди робить це не безплатно ня. — А хто платить? — поцікавилась амазонка і глянула на кішку, яка стояла поруч, обіпершись на цілу частину стіни. — Все буде із карману сім’ї яка програє ня. — А нам щось дістанеться? Ну, чого запитую все ж я добряче потратилась на підготовку, — пробурмотіла Рубі. — Звісно дістанеться ня. Чесно кажучи, момент з фінансами я взагалі не брав до уваги, тому це досить приємна новина. Про що і вирішили побалакати дівчата, однак швидко змінили тему, адже наша чорна кішка нагадала, що ми поки не виграли. Певний час я спокійно сидів, але раптом мігрень посилилась настільки, що голова була ладна луснути. Знаючи, до чого це може призвести я, притримуючи ніс, сказав що іду в туалет. Обігнувши дім я заглибився в нехитрий лабіринт вуличок, поки не опинився між двома цілими стінами. Як тільки опустив руку кров з мого носа хлинула на засохле листя. Я затиснув ніс і став рівно притулившись до холодного каменя. Раптом тишу було порушено чиїмись кроками, і як назло вони були занадто близько, щоб я зміг кудись втекти. До мого провулка заглянув чоловік зі світлим волоссям і помаранчевими очима. На голові у нього була ковбойська шляпа з пір’ячком. Гермес мені усміхнувся і доброзичливо привітався: — Привіт, у тебе все добре? — Не дуже, — пробурмотів я, прекрасно розуміючи, що він бачить кров під моїм носом. — Ох я ж не представився мене зовуть Гермес, — він харизматично підморгнув. — А це моя помічниця Асфі. Він махнув рукою і до провулка заглянула дівчина з довгим синім волоссям та окулярами. А все її тіло прикривав довгий плащ. На відміну від своєї версії в аніме, Асфі виглядала трішки молодшою, і зачіска була інша. — Мене зовуть Руді Ешворд, приємно познайомитись. — Нам також приємно, тобі потрібна допомога? — поцікавилась дівчина. Я повільно відпустив ніс, пересвідчившись що кров не тече, і тільки після цього з карману дістав зілля лікування, відкупорив флакон і бризнув собі в ніс. Кров взаємодіючи з пахучою рідиною зникла, а капіляри і дрібні кровоносні судини, які були ушкоджені, загоїлись. Однак підборіддя і руки в мене були ще в крові. Звісно витрачати навіть низькорівневе зілля на таке марнотратно але… — О чекай якщо тобі потрібна вода, то у нас найдеться, — бог з усмішкою на вустах взяв у Асфі бурдюк з водою і потряс перед моїми очима. — Дякую. Він ще раз мені променисто усміхнувся і відкупоривши бурдюк злив воду мені на руки. Я добренько вимився, стряхнув краплі води і вже думав витерти це об штани, але навіть зараз мені не хотілося здатись невихованим перед дівчиною, тому ніяково опустив руки. — Що ви тут робите? — Військову гру повинен хтось коментувати, і я викликався на цю роль, — він на мить задумався, а потім його погляд трішки змінився, став більш серйозним. — А ще я хотів поспілкуватися з тобою. Все ж ти досягнув другого рівня менше ніж за місяць. Це неймовірно! Навіть Айз Валенштайн, минулий рекордсмен, змогла це зробити тільки за рік! Я натягнуто усміхнувся. Якщо чесно, ми з Вейн навіть не пробували спускатися в підземелля ще раз, адже це могло бути марним. Замість цього ми зосередились на характеристиках. Тренування, тренування і ще раз тренування. Це призвело до того, що моя сила в режимі Берсеркера стала співставною з авантюристом третього рівня! Це настільки неймовірно, що прийшлось виступити з заявою, що в мене другий рівень. Чисто по характеристиках це була правдою, але навіть так для Немезиди такий крок був вельми непростим. — За все приходиться платити, — я ще раз торкнувся свого носа, щоб пересвідчитись що нічого не тече. — І все ж ти пішов на це. — Життя навчило мене розглядати найгірші з можливих сценаріїв. Тому я не хочу стати причиною розпуску сім’ї Немезиди. — Гмм. Він з розумінням усміхнувся і навіть легенько кивнув, наче говорив: “І кого ж з них ти хочеш вразити?”. Я внутрішньо стенув плечима та продовжив йти на поводу у цього Бога. — Ну і як справжній джентельмен я повинен захистити свій гарем. — Пха-ха, — не стримався бог і, поплескавши мене по плечі, засяяв однією зі своїх фірмових усмішок. — Це була відповідь справжнього чоловіка! — Пф, — голосно форкнула Асфі й глянула на нас як на якийсь непотріб. — Заради дівчат ми чоловіки ладні гори перевертати, саме їхня краса сповнює наші серця хоробрістю, мужністю і відвагою. Інколи таких відчайдух називають героями. Я сховав своє лице руками, удавши ніби знову погано стало. Насправді гнів заполонив мене майже з головою. Цей інфантильний виродок вважає, що справжніми героями стають через спідницю? Герої, яких я знав особисто, які зараз віддають свої життя далеко не за спідницю. Вони б’ються за свою сім’ю, коханих, за волю і клан! Гермес… Цей виблядок принижує моїх героїв… Я відчував як вир цих думок повільно затягує мене в бездну гніву, червона пелена повільно почала з’являтися на периферії. Стоп! Руді потрібно зробити крок назад і подивитись на ситуацію об’єктивно. Цю виставу почав я, цей божок просто підтримав і гіперболізував її. Він нічого не знає. Я глибоко вдихнув і повільно видихнув. Гнів стиха. Тільки після цього я опустив руки та побачив трохи схвильованих співбесідників. — Зі мною все гаразд. Ходімо на головну площу. — Гаразд, — погодився Гермес і повернувся праворуч. Я вийшов із-за рогу будинку і помітив, що мій провулок був зовсім не далеко від дороги яку витоптала сім’я Феміди. Тепер зрозуміло, як вони мене знайшли. По витоптаній багатьма людьми дорозі дійти до головної площі було куди простіше. Бог відправився до намету Феміди, а Асфі підійшла до дівчат. Схоже вони були добре знайомі, тому що зав’язалася дружня розмова. — Йоу, давно не бачились Андромеда. — Так були справи, на заході, — не вдаючись в подробиці відповіла дівчина і відразу перевела тему. — А ти бачу зовсім не змінилася. — Підтримую форму. До речі, а ви де зустріли нашого новачка? Стривай, — Ельза раптом підозріло на мене вирячилась. — Тільки не кажи мені, що ти засвітив перед нею свої причандали. — Не було такого. Асфі, зберігаючи нейтральну маску, поправила свої окуляри і важко зітхнула. Я опустив голову на схрещені пальці і більше не став звертати уваги на шпильки зі сторони амазонки. Приблизно через пів години прийшла сім’я Борея на чолі з богом. Він також направився до намету в той час, як всі двадцять з хвостиком авантюристів розмістилися поодаль від нас. Я час від часу ловив на собі ненависні погляди, але мігрень турбувала мене куди сильніше. Дівчата ж абсолютно не звертали увагу на сторонніх і поводитися як зазвичай, що ще більше злило наших противників. Приблизно о дванадцятій боги покинули намет і зайняли місця біля своїх сімей. Двоє членів сім'ї Феміди винесли дорогущий стілець зі спинкою. На вулицю вийшла граційна богиня, з довгим, наче воронове крило, волоссям. Вона поправила довгу облягаючу сукню і елегантно присіла. Деякі члени сім'ї Феміди зайняли позиції на височинах, що залишилися від будинків, так щоб можна було оглядати будь-які підступи до центральної площі Джиєду. — Бажаю вам удачі, — щиро промовила Асфі і також пішла до Гермеса, який піднявся на стіну, яка слугувала йому як сцена. — Уране, даруй мені дозвіл на використання моїх сил. — Дозволяю, — пролунав голос бога з пустоти. — Пані та панове! — голосно викрикнув бог, вітаючись з пустим простором перед собою, наче там була камера. — Нарешті прийшов день Військової гри! Я ваш ведучий Гермес, буду коментувати цю битву! Знайомтесь — сім’ї Немезиди та Борея. Він по черзі вказав руками на наші сім'ї. Боги, зберігаючи нейтральні маски на обличчях, просто кивнули, ми ж за відсутності “камери” ніяково застигли на деякий час, поки Гермес, знову граючи на публіку, коротко не пояснив правила і продовжив свій монолог: — Що ж я сподіваюсь ви вже встигли зробити ставки, адже зараз будуть вибрані королі, — він на декілька секунд затих, щоб підігріти інтерес публіки, а потім голосно клацнув пальцями. — Королі команд вибрані тепер прошу командирів підійти. Вейн одягнула на голову шолом, взяла свою зброю і повільно направилась до сцени. Командир сім’ї Борея також перевірив зброю і, розминаючи шию, вийшов вперед. — Орел чи решка? — Орел ня, — поза жодними сумнівами промовила кішка майже миттєво. Її опонент нагородив дівчину роздратованим поглядом, але не став сперечатись. — Тоді я решку. Гермес дістав із карману золоту монету, пробний раз підкинув, щоб продемонструвати, що немає ніякого підвоху. І потім підкинув вгору. Поблискуючи на сонці монета високо піднялась, а потім під увагою всіх навколо впала в руку бога. Гермес навіть не встиг відкрити як деякі авантюристи вже знали результат. Ельза слабо усміхнулася, Рубі кивнула, а от Баррі голосно цокнув язиком. В наступну мить бог показав монету. — Право першим кинути виклик на стороні сім'ї Немезиди! — Я вибираю Баррі Міллера ня. — Перший бій буде між Кривавою валькірією та Іскрою. Прошу вас вийти в центр арени. *** Баррі повільно зупинився в центрі арени напроти Вейн. Він дивився на противника в пошуках якихось слабкостей чи прогалин в обороні. Але зелені очі валькірії уважно дивилися за кожним його рухом. До імпровізованої арени підійшов аристократичного виду чоловік в білій уніформі сім'ї Феміди. Він зупинився поодаль і тихо, але чутко почав говорити: — Я Анрі із роду Амонтикреїв, буду виступати суддею у ваших поєдинках. Битися можна тільки після мого сигналу, програвшим вважається авантюрист, який не може більше битися, або здався. Матч закінчується після мого сигналу. Якщо ви порушите одне із цих правил ви будете дискваліфіковані. А тепер приступимо, — він високо підняв руку вгору. — Увага! Приготуйтеся! І бій! Після того як суддя опустив руку Вейн встала в стійку, Баррі також сильніше стиснув свого меча і приготувався до оборони. Він напружив всі свої нерви та сили, щоб побачити рухи валькірії. Але Вейн стояла на місці. Вона також вивчала його екіпіровку, дивилася за кожним його рухом, ба навіть поглядом. Алхімічні бомби чи Магічні клинки, чи будь-який інший козир не залишиться без уваги. Баррі важко проковтнув і ще більше напружився. Але пройшло двадцять секунд, ціла вічність для такого бою, однак противник не зробив жодного руху. Тоді він наважився заговорити: — Враховуючи різницю що між нами в цілих два рівні, дозволь мені скористатися магією. — …Гаразд ня. — Закликаю о далекі небеса, даруйте мені силу, щоб я осяяв блиском темряву! Гермес з завзяттям коментував бій, однак Баррі його не чув. Чоловік провів долонею по холодному лезу фламберга, який забарвився в синій. Інколи з потріскуючим звуком виникали іскри. — Я іду. Баррі затримався на місці на якусь секунду, а потім рвонув вперед. Напружуючи всі м’язи він завдав косий удар. З жахливим скреготом меч і залізна тонфа зустрілися. На мить Вейн здригнулася, чим і скористався Баррі. При боротьбі у звичайних умовах розряд блискавки повинен був знерухомити, противника, однак через різницю в рівнях він надіявся тільки на секундну затримку. Баррі відступив на мить, а потім завдав стрімкого удару по тій же самій стороні. Хвилястий клинок з сичанням прорізав повітря. Але замість того щоб влучити в прорізі між пластинами обладунків, клинок наштовхнувся на тонфу. Баррі був шокований: Вейн відреагувала блискавично, використавши уражену руку. Він швидко опанував себе, виступив на пів кроку і знову завдав сильний розмашистий удар. Вейн заблокувала атаку втретє. Її залізна тонфа навіть на міліметр не відхилилася під тиском ворога. Зелені очі дівчини були все такі ж спокійні і зосередженні. Баррі зціпив зуби та в відчаї накинувся на свого противника осипаючи її градом стрімких випадів. Однак Вейн легко блокувала і парирувала до тих пір, поки фламберг не повернувся до свого звичайного стану. Це стало кінцем бою. Все трапилось занадто швидко, щоб Баррі зміг відреагувати. Дівчина різко відхилилася назад, пропустивши кінчик його меча повз, а потім його права нога вибухнула болем. Стальна тонфа блискавично вдарила по ведучій нозі. Тіло Барі втратило рівновагу і почало падати вбік. Він не встиг виставити захист чи навіть повернути фламберг до себе, як друга тонфа дівчини блискавично опустилася на його голову. Баррі наче в сповільненій зйомці бачив, як темний кусок металу наближається до його скроні. Його голова опустіла, але в цей момент Вейн зупинилася. Холодний вітер скуйовдив його волосся і світосприйняття повернулося до звичайного ритму. Баррі не зумів втриматись на ногах і незграбно звалився на землю. Він шумно втягнув повітря ротом і повільно видихнув. Нехай зараз Кривава валькірія билася тонфами без лез, настільки сильний удар міг запросто роздробити його макітру, однак вона спинилася. Валькірія дозволила йому продемонструвати всю свою силу, а потім просто показала різницю між ними. Вчинок гідний справжнього воїна. — Ого Кривава валькірія не стала завдавати останнього удару! Почувши ці слова Баррі зціпив зуби щосили. Його з самого початку не сприймали як рівного, а зараз пожаліли. Валькірія заділа його гордість, від якої в чоловіка аж живіт скрутило. Він знав, що зараз не час йти на поводу в емоцій. Баррі витер холодний піт з чола і голосно промовив: — Я здаюсь. — Перший бій перемога сім'ї Немезиди, — сухо промовив суддя. — Ого оце так поворот… Хотів би сказати я, але все було очевидно з самого початку. Однак ми побачили протистояння духу двох воїнів і я готовий визнати, що в цьому плані противники не поступаються один одному. Слова Гермеса дратували Баррі наче той скрегіт металу. Однак зараз потрібно дограти виставу до кінця. Він повернувся до Кривавої валькірії та спробував підвестись. Але варто було поворухнути ногою, як жахливий біль пройняв все його тіло. — Я старалася вдарити не сильно ня, але схоже не вийшло ня. Тобі потрібен цілитель ня. Говорила вона спокійно, однак зелені очі дівчини спалахнули ненавистю. Він різкої переміни він застиг як вкопаний, а вона повільно розвернулася і попрямувала геть. Баррі Міллер, також відомий як Іскра усміхнувся від щирого серця. Кривава валькірія переслідувала точно таку ж ціль як і він сам: підвищити власну репутацію в Ораріо. Воїнська честь, гідність тут були ні до чого, сухий розрахунок не більше. — Цілитель є! Я тут! Уже бігу. Хлопчина з посохом швидко підбіг до постраждалого і, не втрачаючи часу, пробелькотів собі під ніс довге закляття. Зелене світло, яке опустилося на ногу Баррі швидко забрало біль і зростило кістки. — Готово, — хлопчина здув неслухняне волосся яке лізло йому в очі і допоміг Баррі підвестись. — Хоч я і загоїв тріщину, тобі потрібен відпочинок і спокій, щоб повністю прийти до тями. Не перенапружуй ногу. — Дякую. Баррі, декілька раз наступив на ногу, відчуваючи легкий біль, після чого забрав з плеча хлопця руку, підняв з землі меч і направився в сторону своєї сім'ї. Проходячи повз він поплескав Едгара по плечі: — Я надіюсь на тебе Ед. — …Цей покидьок… — А? — Баррі, аж з кроку збився. — Я навіть за руку дівчину не тримав, а це й засранець собі гарем влаштував. Баррі заторможено повернув голову і побачив, як єдиного хлопця із сім'ї Немезиди оточили дівчата. Можливо вони ненавмисне намагалися захистити єдиного свого новачка, однак ефект був прямо протилежним. — Ед заспокойся, не забувай про план. — Кхм, що ж тепер настала черга сім'ї Борея кидати виклик! — Я, вибираю от того пацана, — Едгар широким кроком направився в центр площі, не зводячи погляду з вибраного противника. — Другий бій відбудеться між Едгаром Райтом і Руді Ешвордом. Руді, зістрибнув на землю, притримуючи піхви з мечем, і спокійно попрямував на арену. Вставши в п’яти метрах від свого противника він витягнув свій меч і напружився. — Увага! Приготуйтеся! І бій! Як тільки суддя дав відмашку Руді відступив на декілька кроків виставляючи меч в захисній позиції. Едгар стояв навіть не діставши зброю. — Як ти цього досягнув? Що ти зробив? — Ти про мій рівень? Вибач, але це конф… — Як ти зміг увійти в сім'ю Немезиди? В сім'ю, де тільки дівчата. Борей не зміг зберегти нейтральний вираз обличчя і засоромлено приклав руку до чола. Баррі просто випав в осадок, це було якесь божевілля. Але схоже Руді вирішив довести цю подію до повного абсурду. Хлопець опустив трішки клеймор і випнув груди, а в його погляді з’явилися покровительські нотки. Він легенько зітхнув, глянув на дівчат зі своєї сім’ї, та ще вище задрав підборіддя. — Я навчу тебе, як поводитись з дівчатами. Навіть більше, я замовлю за тебе словечко перед Немезидою. Умова тільки одна: здайся зараз. — Ха? — спантеличено роззявив рот Еді і мимоволі глянув на прекрасних дівчат із сім'ї Немезида. — Схоже новачок вирішив скористатися силою слів замість клинка. — Ед! Не смій, чуєш не смій піддаватися! Він просто хоче перемогти! — Ти думаєш мені потрібні поради шмаркача?! Едгар вправно дістав два коротких кинджали із піхов та грізно пішов вперед. Його лице аж почервоніло від люті, в очах палало полум’я, але схоже Руді вирішив ще більше вивести із себе противника: — Слухай, ти хоча б дівчину за руку тримав? — Ну все малий, тобі срака! Баррі побачив, як усмішка виникла на лиці новачка, але майже моментально вона зникла. Переміна була занадто різкою, занадто неприродною. — Едді, обережно! Руді високо підняв меч над головою і різко опустив вниз. Едді блокував клеймор одним кинджалом. Бризнули іскри, пролунав скрегіт. І клеймор подолавши захист опустився вниз. Едді різко крутнувся на місці, з розвороту вдаривши ногою по голові противника, і відразу відскочив назад. Він глянув на груди: довга рана від правого плеча тягнулася майже до самого стегна і зараз сильно кровоточила. У нього не було навіть секунди для того, щоб перевести дух: Руді наче не помітив вибиті зуби і рвонув на нього. Пересилюючи біль і шок Ед різко ухилився вбік, щоб знову не потрапити під атаку. Баррі був шокований. Він гадав що сил Едгара вистачить на те, щоб спинити цього пацана, але його сила бала далеко за межами його сподівань. Так наче у нього був… — Третій рівень!? — Гррр! Руді, наче той звір заричав і кинувся знову в атаку. Під тиском ворога Едді прийшлось відступати. Зрідка він сам контратакував, але його противник наче цього не помічав атакував без зупинки. *** У просторній вітальні зібрався кістяк сім'ї Локі. В центрі кімнати висіла проєкція овальної форми, яка відображала події в Джиєді. Це був не магічний пристрій, створений людьми, а сила богів. — А цей пацан не погано розіграв свої карти, — добродушно підмітив Гарет і рефлекторно пригладив свою бороду. — Хитрий засранець… Прокоментувала Локі, яка зараз сиділа біля Айз, та наче випадково обійняти її. Але дівчина навіть не відводячи погляду від екрана ляснула богиню по руці. Локі ображено скривила личко. — Фін, як думаєш хто переможе. Хоббіт глянув на нахмуреного Свена краєм ока і перевів погляд на екран. Роздуми не зайняли багато часу і вже через декілька секунд він відповів: — Едгар. — Ха? Він же зараз тільки і може що підібгавши хвоста відступати, — грубо прокоментував Бете. — Так може здатися, на перший погляд. Але зверни увагу, що ці двоє демонструють силу третього рівня. Якщо пацан використовує Берсеркера, то Едгар схоже недавно підняв рівень. — Гадаєш, Едгар опанує свою силу швидше, ніж у Руді закінчиться витривалість? — перепитав Свейн. — Це буде перемога майстерності над грубою силою. В цей момент бій на екрані перейшов у свою завершаючу стадію. Розмови затихли, всі очі прикипіли до подій які розвернулися на рингу.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!