Розділ 14

— Пацан, що ти збіса робиш?

— Тренуюсь.

Я почув як амазонка обійшла мене по колу, щось незрозуміле пробурчала собі під ніс. Ельза зупинилась переді мною загороджуючи світло і скептично підмітила:

— А що за дурнувата поза?

Я глибоко вдихнув, а потім повільно видихнув. Після пробудження в мені киплять емоції. Коктейль із гніву, ненависті жалю і вини змушують мене тренуватись до втрати свідомості. Але зараз я намагаюся придушити весь цей вихор. Опанувати його, не піддатися.

Однак це важко, дуже важко, особливо коли перед очима яскраві картинки минулого. Я відчуваю себе зрадником, останнім покидьком який має реальну можливість щось зробити, але не діє. 

Проте потрібно зробити крок назад і оцінити ситуацію об'єктивно. Якщо я піддамся емоціям, тоді швидше стану неконтрольованим монстром і тоді вже точно нічого не досягну. А з іншої сторони в мене лише 119 днів, не так багато часу, щоб сидіти в позі лотоса і чекати на прозріння.

— Ей ти що заснув?

— Ні, — коротко відповів я і подавивши роздратування продовжив: — Всього лише підіймаю свій рівень самоконтролю. Правда виходить хріново, от до прикладу тебе ледь не послав.

— Якби мене хтось попередив, я б зараз солодко спала. Але ні —  я повинна була встати без чогось п’ять, привести себе до ладу, і піти тренувати одного невдячного шмаркача. 

Я набрав повні легені повітря, затримав дихання на декілька секунд і повільно видихнув. Ельза мала право злитися, однак, це не зменшувало мого роздратування. Хотілося просто рявкнути, щоб вона заткнулась, але замість цього сказав інше:

— Вибач, — це було не щиро, вимушено майже виплюнуто. 

— Ні, не вибачу.

Я відкрив очі. Тренувальний майданчик був оповитий вранішнім туманом, навкруги стояла тиша і спокій. Здавалось навіть пташки вирішили сьогодні поспати трішки більше. Ельза, щось там під ніс бурчала про невдячних шмаркачів, але присіла поруч, схрестивши ноги, і поставила руки на коліна. Вона зробила це з такою легкістю що я навіть почав заздрити. Адже в мене все що можна вже затерпло.

— А що далі?

— Закрий очі і викинь всі думки з голови. Зосередься на диханні.

Я  закрив очі і сам почав наслідувати власні інструкції. Однак простіше сказати чим зробити, думки раз враз поверталися до подій уві сні, гнів розпалювався з новою силою і не давав зосередитись. Але мало мені було власних проблем так тут щей амазонка…

— А хіба це не можна робити в домі? Ці маленькі камінці врізаються мені в дупу. І поза якась незручна.

— В цьому якраз і весь прикол. Необхідно ігнорувати зовнішні подразники та внутрішні переживання, щоб досягти гармонії та спокою.

— Типу тренування терпіння?

Зосередившись на диханні я спробував опанувати себе. Однак? якщо раніше мій стан можна було порівняти з припливом, то зараз, після появи Іри, мою дамбу самоконтролю атакував шторм.

— Пацан, а ти хоч раз досягав стану “без думок”?

— Заткнись! А то зараз дам в ніс!

Чесно кажучи очікував удару по потилиці, але нічого не відбулося. Ельза нарешті замовкла і я зміг повністю зосередитись на подоланні свого внутрішнього шторму. 

Час йшов повільно, дуже і дуже повільно. Здавалось, що ця клята хвилина ніколи не кінчиться. Але час йшов, хоч і дуже, дуже повільно, шторм поволі стихав. В один момент мене обережно хтось торкнувся.

— Пацан, снідати будеш?

— Буду, — пробурчав я і спробував ворухнути ногами. Ага фіг там, нижні кінцівки затерпли настільки що мені прийшлось руками допомагати. І то стояти рівно було вище моїх сил. Ельза спробувала мене підтримати, але я не хотів приймати її допомогу, йшов сам.

— Пацан, ти як?

— Хріново. 

 

Дівчина побачила вираз мого обличчя і більше нічого не питала. Відірвалася трішки вперед та знову почала бурчати про невдячних шмаркачів. 

Снідали ми знову усією компанією, обговорюючи всяку нісенітницю. Вейн весь цей час мовчки їла, не відволікаючись, а коли закінчила розповіла про своє невдале спілкування з Біллі. 

— В такому разі у нас не залишається іншого варіанту, крім того, що залишити сім’ю Соми на потім. А зараз ми зосередимось на розслідуванні, — промовила Немезида. 

— Прийнято. Але для цього потрібно вислухати не одного відвідувача. А щоб вони охоче ділилися інформацією потрібно заохотити людей, — промовила Ельза жестом показуючи що необхідні гроші. 

— Як я вже казала, першому щасливчику мільйон, а ось тому хто розкаже найбільше – триста тисяч, за участь – п’ять тисяч валісу.

— До речі, про щасливчика.

Спочатку ми не зрозуміли, про що говорить Рейчел, але через пару секунд у двері став тарабанити якийсь відчайдуха. Ельфійка пішла допитувати відвідувача, а я засипав Ельзу питаннями. Все ж тільки вчора був намальований портрет!

Як мені пояснила амазонка така швидкість розповсюдження інформації обумовлена газетами. А точніше, магічними інструментами, які можуть штампувати різну макулатуру включно з портретами. Чесно кажучи, я міг би й здогадатися коли почув про газети вперше, але все одно не очікував такий технологічний рівень від цього світу. 

— Схоже про десерт сьогодні варто забути, — скорботно промовила Рубі і ще раз глянула у вікно.

Через шибку було видно, як ціла орава розумних наближається до нашого дому. Вони бігли розштовхуючи всіх навколо тільки аби дістатись до дверей першим.

— Якщо їх ніхто не зупинить почнеться бійка. Що? Що, ви дивитесь на мене, я авантюрист першого рівня мене там банально затопчуть.

— Я допоможу Рейчел з нашим щасливчиком, — промовила богиня і, зберігаючи свою елегантність, швиденько покинула вітальню.

— Вейні, ти краще за всіх зумієш вгамувати натовп. Зроби нам ласку.

Похмурий погляд дівчини-кішки впав на Ельзу, але Вейн нічого не промовила. Повільно встала і пішла до дверей. Я зітхнув і почав збирати все зі столу, амазонка і Рубі мені допомогли.

Було чутний шум народу крики скарги та все таке, але варто було з’явитися Вейн як шум виріс на порядок. Однак як тільки кішка почала говорити запанувала цілковита тиша.

Згодом в дім по черзі стали заходити люди. Ми всі розбіглися по своїх кутках і почали опитувати людей. Мені дісталась ненависна кухня і якась бойова бабка.

— Ох нарешті стілець, ноги вже не ті що раніше болять і ця спина, — охкаючи товстенька бабуська забралась на табурет витягнула хустинку і почала витиратись. — Фух запарилась бабка. 

— Води?

— Не відмовлюся, а то хоч і ранок, парить знатно.

Я подав незнайомці келих прохолодної води. Вона шумно ковтаючи випила все і голосно зітхнула.

— Як тебе звати?

— Що? Ти ж пуцьвірінок малолітній, лайдак недогодований де твоя повага? Мало тебе різкою в дитинстві били! 

— Там звідки я родом ми ставилися до всіх однаково, як до начальників, так і стариків, а повагу ми виражаємо діями, а не словами. Як от я тобі запропонував келих води.

Це була правда, однак якщо буде необхідно, я зможу говорити як слід. З пошаною на ви, але зараз мої нерви добіса розхитані. Змушувати себе я не хочу і не буду. 

— Дивне місце, — нахмурила свої сиві брови стара. — Але хай буде. Ви авантюристи завжди ставили себе вище за нас, простих людей.

— Як тебе зовуть?

— Сільвія Грін, із Західної вулиці. Там у мене крамничка невелика, городину продаю. Так от, я кожен ранок ходжу попри маєток сім'ї Борея.

— Стривай, будемо послідовними, спочатку відповіді на мої питання потім історія, — я записав її ім’я і назву сім'ї після чого показав їй портрети розшукуваних. — Ти впевнена що вони із сім'ї Борея?

— Пф, шмаркля зелена, — пробурчала стара грізно зиркаючи на мене. — Так, я бачила як ця путана разом зі цими двома придурками виходили із цього дому. І не раз, інколи вони були тверезі, але частіше п’яні.

Я стомлено зітхнув, до цього мені якось вдавалося уникати проблем при розмові. Навіть коли говорив з Астреєю якось викрутився, але ця бабка…

— Де розміщений маєток сім'ї Борея?

— Я ж уже казала на Західній вулиці, в кінці торгового кварталу.

— Чудово, чи знаєш ти щось про силу сім'ї? Кількість авантюристів, їхній рівень, зброя магія та інше?

— А звідки? Я ж просто крамничку тримаю. 

— Може щось корисне згадаєш? 

Бабка задумалась, пожувала губу, занурилась у свої спогади. Я вже мав досвід роботи зі старими тому спокійно очікував на відповідь. Через деякий час вона нарешті заговорила.

— Та ніби більше нічого.

— Що ж в такому разі дякую за співпрацю, — я дістав капшук відрахував п’ять тисяч валісу і протягнув бабці. — Це вам за участь, якщо не знайдеться людей які розкажуть більше, ви отримаєте триста тисяч. А поки потрібно почекати.

— Гаразд, — промовила бабця майстерно сховавши монетки. При цьому вона навіть не думала вставати.

— На вулиці почекати, а я поки буду опитувати інших людей. І ні, навіть якщо дуже, дуже тихо в куточку розмова має бути особистою, віч-на-віч.

Бабця підібгала губи та бурмочучи прокльони про наглих шмаркачів які не поважають старих людей і те що раніше було краще… Тільки після цієї бабки були й інші неординарні особистості. Нервів потратив прорву, але це дивним чином нагадувало мою роботу на Еранталі тому це було навіть приємно.

Наші допити тривали ще приблизно годину, ми встигли опитати півсотні розумних і отримали багато інформації. Принаймні достатньо щоб Немезида почала діяти негайно.

***

В кімнаті з великими вікнами стояв Борей. Купаючись в ранішніх променях сонця він розглядав себе в дзеркалі. Бог поправив тогу на грудях, розгладив декілька не існуючих складок в поясі. 

Усміхнувшись власному відображенню він поправив білі пасма волосся. В цей момент у двері обережно постукали, Борей роздратовано скривився і впустив небажаного відвідувача, не відриваючи погляду від дзеркала.

— Пане, на першій шпальті газет портрети Олівії, Сема і Джо.

— Я так і думав що це колись станеться, — зітхнув бог і взяв стакан зі свіже вижатим соком. — Ну і що вони утнули? Бійку? Шантаж? Чи напали на когось в підземеллі?

Хлопець з темною шкірою і довгим білим волоссям ще раз перечитав статтю. Бог зітхнув і почав елегантно, припіднявши мізинчик, пити сік.

— Тут не вказано через що їх шукає сім’я Немезиди...

— Пффф. 

Борей виплюнув на дзеркало і страшно закашлявся. Самуїл постукав бога по спині, і коли кашель пройшов допоміг усістися на розкішну софу.  Дзеркало, дорогий килим і тога гаптована золотою ниткою були в соку, але зараз Борея це ні каплі не хвилювало.

— Семмі збирай речі! — він різко підвівся. — Ми звалюємо з Ораріо, негайно! Ні, закладаюсь, ця жінка передбачала мою втечу, ми банально не встигнемо. Що ж робити…

Вся та елегантність, досконалість і неземна врода випарувались без сліду, зараз Борей нервово гриз нігті і ходив туди сюди по кімнаті.

— Ми підемо в гільдію там вона нас не стане чіпати… Ні, це ж Немезида… Тікати, нам потрібно тікати куди подалі.

В цей момент пролунав гучний вибух, а потім щось залізне проскреготало по бруківці. Борей аж підскочив, по його спині пройшовся липкий холодок. Він обережно приблизився до вікна.

Гарно виковані металеві ворота зараз були вигнуті всередину жалюгідно валяючись серед подвір’я. Хтось махнув зброєю і пил здуло вітром відкриваючи вид на сім'ю Немезиди.

Богиня, разом з магом стояла в центрі під охороною дівчини в обладунках і ельфійки, в авангарді йшла амазонка зі списом. Наче щось відчувши Немезида глянула вгору. Від її червоних очей у Борея все всередині похололо.

Бог несвідомо зробив крок назад і втягнув голову в плечі. З гуркотом двері маєтку розчахнулися і на вулицю вилетіли троє: Корі Вреєль і Бо. 

— Стояти!

— Як ви смієте вдиратися на нашу територію!

Однак сім’я Немезиди і не думала спинятися. Амазонка, йдучи попереду, щось тихо сказала й авантюристи кинулись на неї разом. Синій спис танцював в її руках мов живий, відбиваючи атаку відразу трьох противників.

Як би не старалися авантюристи, але зачепити амазонку в них не виходило. Зате дівчина вже через декілька обмінів ударами змогла роззброїти мечника та зламати спис другого. Закрутившись в напівоберті вона силою ударила останнього авантюриста. З гучним скреготом металевий щит зустрів вістря списа. 

Масивний Бо зумів подавити імпульс удару, тільки от його щит був розрізаний наполовину, а рука була зламана. Не давши йому і миті на перегрупування Ельза крутнула спис і стрімким випадом тупої сторони древка відправила противника в недалекий політ. Масивна туша звалилася на фонтан, повністю зруйнувавши дорогу скульптуру.

Борей схопився за голову, коли побачив як бездоганне подвір'я руйнують вщент. Однак жахливий крик повний болю і страждання змусив його отямитись.

Амазонка вертикальним ударом зверху вниз роздробила плече Вреєлю. За біднягу хотів помститись Корі: він кинувся на дівчину з поламаною зброєю, але стрімкий випад тупою стороною списа змусив його зігнутись пополам і виблювати сніданок.

Борей не хотів зв’язуватись з Немезидою, ні якщо чесно він її боявся, однак є речі які навіть він готовий захищати до останнього. Бог стиснув свої кулаки, випрямився і стрімко закрокував на перший поверх. 

З маєтку стали виходити інші авантюристи оточуючи сім'ю, Немезиди в кільце. Бій мав спалахнути з новою силою.

— Розійдіться! — наказав Борей і пройшов повз своїх дітей. — Немезида, що ти, чорт забирай, робиш!? Ти порушуєш закон!

— Хіба? — насмішкувато поцікавилась богиня та обійшовши Вейн і Ельзу встала перед Бореєм. — Сторонні не постраждали, майно міста чи приватна власність не зачеплена, а значить все вирішується між нами.

Борей скривився, ще раз оглянувся навколо: фонтан був знищений вщент, скульптура іменитого майстра розбита, газон та бруківка вкриті слідами бою. Це вже не говорячи про дорогущу браму ручної роботи. 

— Немезидо, може наші діти щось не поділили, але це не привід вриватися в мій дім і все тут нищити! Тим більше Олівії, Сема і Джо тут немає.

— Твої діти ледь не вбили мого новачка і спробували збезчестити Рубі.

Немезида говорила холодно, а в її очах розгоралося полум’я гніву. Якби Борей міг пітніти він би зараз був весь мокрий. Ще в Текаї якось йому не пощастило образити Немезиду, так вона йому таке влаштувала… Борей після цього заприсягнувся що, більше ніколи, ні за що не стане чіпати цю шалену фурію.

— Я.. я не знаю де Олівія.

— Вона мертва, як і її дружки, — відрізала Немезида, і глянула собі за спину на Рубі.

— Пане Борею, під час експедиції Олівія, Сем і Джо напали на нас, з наміром убити. Була б можливість, ми б залишили їх для справедливого суду, однак Руді, наш новачок був смертельно поранений, я не могла гаяти час.

— Ти все чув, Борею, і ти знаєш що вона не бреше. А тепер я хочу, щоб твоя сім’я взяла на себе відповідальність.

— Що… — він сиплим голосом  промовив: — Що ти хочеш?

— Я хочу, допитати кожного члена твоєї сім’ї та віддати суду!

— Пригадую сім'ї Відуса ти зробила таку ж пропозицію, однак після допиту ти все одно знищила їх сім'ю.

Тяжкі слова бога змусили авантюристів сім'ї Борея перешіптуватись і стискати зброю. Вони вороже дивилися на чужинців, що вдертися на їх територію і були готові до супротиву. Хтось викрикував: “Якого біса, ми повинні розхльобувати те що натворила Олівія?” чи “Це не чесно!” та “Це не справедливо!”

— Відус, безвідповідальний невдаха якого не хвилювало чим займаються його діти. Виявилось що майже всі авантюристи його сім’ї злочинці. І що мені таке терпіти? Чи чекати нових проблем? Тому ми знищили цей непотріб, — богиня зробила довгу паузу. — Вибирай або допит, або Військова гра.

— Якби ти справді хотіла б урегулювати цю справу словами, ти б вривалася в мій дім. Немезидо, єдиною твоєю ціллю є знищення моєї сім’ї — решта всього лише привід.

Богиня не промовила і слова не показала і тіні емоцій на обличчі. Однак настільки явна поведінка говорила сама за себе. Борей  зціпив зуби від люті. 

Напад Олівії дає право Немезиді вимагати Військову гру, або, якщо він не погодиться, діяти грубо, прямо як зараз. Звісно метод терору може принести їй немало проблем: штрафи, втручання інших сімей, Гільдія, осуд простих людей. Тільки ось Немезида роздавить його сім’ю набагато раніше ніж її змусять відступити.

— Схоже у мене просто не має іншого вибору. Гаразд, я приймаю твій виклик.

— Пане Борею, ми що будемо виконувати наказ будь-якого обірванця з вулиці? — ледь стримуючи гнів промовив Баррі, командир сім'ї. — Репутація нашої сім'ї настільки для вас байдужа? Хоча не важливо я збираюся стояти до кінця, навіть якщо мені прийдеться це робити одному!

Він вийняв з піхов великий хвилястий меч Фламберг. Поруч з ним мовчки встали інші авантюристи. Атмосфера стала настільки напруженою що можна було ножем різати. Тільки боги не зрушили з місця вони навіть не звернули увагу на блиск зброї.

— Баррі, схоже ти не впізнав наших противників, — холодно промовив Борей навіть не глянувши на підопічного. — Але їхні титули ти повинен був чути: Кривава валькірія, Зоряний блиск, Крижаний лотос і Ядовитий туман.

Деякі авантюристи сім'ї Борея шумно проковтнули і тепер уже не так впевнено тримали зброю. Баррі нахмурився і сильніше стис руків’я меча. Тепер і він зрозумів, у наскільки небезпечну ситуацію вони всі потрапили. Адже ці титули сім’я Немезиди отримала після битви з Івілосами. Про цю криваву сутичку досі ходять різні чутки.

— Немезидо, ми приймаємо твій виклик. На найближчому Денатусі обговоримо правила гри.

— Не те щоб я тобі не вірила, Борею, — богиня глянула на зівак, які з вулиці чи інших маєтків спостерігали за ситуацією. — Але мені потрібні гарантії, щоб ти не зник раптом, як це було минулого разу.

— У тебе є моє слово! 

— Денатус відбудеться завтра, а до цього часу я прошу Семмі погостювати у нас. 

— Немезидо, ти переступаєш межу! — викрикнув Бог ховаючи за спиною хлопця.

— Пане Борею, — тихо промовив хлопець і м’яко взяв у свої руки долоню Борея. — Гадаю у нас немає вибору. Дозвольте мені це зробити.

— Семмі…

Самуїл неохоче відпустив Борея і пішов в сторону сім'ї Немезиди, але раптом бог обійняв хлопця зі спини та почав щось йому тихо шепотіти. Від такої інтимної картини деякі авантюристи скривилися хтось навіть плюнув.

В решті решт Борей відпустив хлопця і чужинці, покинули територію сім'ї Борея. На вулиці вже було досить багато зівак, навіть авантюристів з інших сімей.

*** 

Поки дівчата відправились на перемовини я залишився за старшого. В ідеалі необхідно прибрати в домі чи їсти наготувати, але прямих наказів не було, тому можна побайдикувати. Я взяв нову книгу і приліг в тіньку під деревом на подвір’ї. 

Легенький вітерець і сонечко, яке проглядувало крізь крону дерева були просто неймовірними. Історія в книзі також мене затягнула з головою. Мир і ідилія, чого можна ще бажати, хіба що витончених ніжок в панчохах?

Хм, високі чоботи, білі панчохи та атласна шкіра — я відразу впізнав цей витвір мистецтва. Піднявши голову я зустрівся зі страшним поглядом Рю Ліон. Схоже цей “зирк” — расова здібність ельфів на рівні загострених вушок.

— Ти мені сонечко загороджуєш.

— Що ти сказав моїй сім'ї? Через тебе вони поводяться дивно, — промовила вона не ворухнувшись, при чому продовжувала далі свердлити мене своїми великими очиськами. 

— Це хороша новина, — я ще раз махнув рукою, щоб Рю відійшла, однак вона продовжила стояти як вкопана. — А стосовно інформації то це вже не мені вирішувати розповідати тобі чи ні.

— Я маю право знати, адже це пов’язано зі мною.

Я зітхнув відклав книгу вбік, і простягнув руку вверх. Рю припідняла брову.

— Якщо хочеш, щоб я порушив наказ бога плати. Думаю мільйон валісу буде достатньо. 

Вона не відповіла і продовжила тиснути на мене з допомогою тиші і пильного погляду. Завдяки Рейчел такий тиск на мене майже не діяв і, не дивлячись на чудові ніжки в білих панчішках, я мав намір знову взяти в руки книгу. Однак у моєї співрозмовниці були інші плани.

— Руді Ешворд, після твого візиту я відчуваю себе лишньою у власній сім'ї. Моїх подруг щось турбує, але я нічим не можу допомогти.

— Рю Ліон, якщо тобі щось потрібно — плати, а якщо ні, тоді йди геть.

Я вже почав тихо закипати. Вуглики гніву, які залишились ще зранку почали потроху розгоратися. Однак вона продовжила наполягати.

— Я буду тобі винна.

— Ти почула мою ціну. Якщо не хочеш платити тоді спробуй потеревенити з Немезидою. 

Я перевів свій погляд на книгу, однак зосередитись на тексті не виходило. Тому прийшлось перечитувати одне й те саме місце декілька раз. Рю побачивши, що я на неї не звертаю уваги тихенько покинула нашу територію.

Через два великих розділи ворота скрипнули, Рубі як завжди теревенила без перестанку. Я закрив книгу, підвівся і задоволено потягнувся. Компанія якраз порівнялася зі мною.

— А це хто? — поставив питання я.

— Це Семмі, а якщо точніше Самуїл. До речі, він досить непоганий хлопець, кумедний і навіть трішки знається на алхімії.

Я приєднався до процесії, яка направлялася в дім. Чесно кажучи, мені кортіло перекинутись з ним декількома словами, а то капець, останнім часом тільки з дівчатами теревеню.

— Руді, я також думала що це дівчина, а виявилось… Не розумію я такі стосунки, — похитала головою Рейчел.

— Ха? Тебе турбує те, що вони одної статі? А мене до прикладу більше цікавить як це можливо, що бог, якому декілька тисяч років закохався в хлопця якому не більше двадцяти. Ну типу різниця у віці й світосприйнятті. 

Рейчел гляділа не мене наче вперше побачила, Самуїл же з приємним здивуванням. Однак Вейн що йшла попереду раптом різко встала.

— Я відведу його в тюрму ня, там і побалакаєте ня.

— Вейн у нас же є вільні кімнати, — заперечила Рубі.

— Так ня, але я не зможу розслабитись ня, коли в домі є ворог ня.

Кішка під мовчазною згодою Немезида відвела хлопця в бік підземної тюрми. Я ж увійшов в дім разом з усім і попросив Рубі пояснити що взагалі трапилось. Довга, наповнена потрібними і непотрібними деталями розповідь ввела мене в курс справ.

— Отже, рекет, і Військова гра.

— Що таке рекет? — поставила питання богиня, яка зараз сиділа у вітальні і також слухала розповідь Рубі. Здавалося що їй сподобалось як все пройшло.

— Це шантаж з використанням силових методів. В принципі мені подобається така рішуча реакція, але є в цьому щось варварське. Емм не важливо, це правила вашого світу. А зараз мене більше цікавить Військова Гра.

— Руді, не хвилюйся ми їх розмажемо по стінці, — впевнено заявила лолька.

— Пацан все залежить від гри, але сили й справді не рівні. Не хвилюйся я тебе захищу.

— Загнаний у кут щур, найнебезпечніший. А зважати на мою вдачу… Відгрібати буду я, тому, Ельзо, ходімо тренуватись.

***

Денатус це зібрання богів, на якому залагоджуються важливі справи. Деякі смертні навіть вважають, що там вирішується доля Ораріо, а то й всього світу. Денатус вкритий ореолом таємничості й загадки.

Однак, насправді це місце було просто ще одним приводом, щоб зібратись і повеселитись. Серйозні справи не цікавлять більшість присутніх, боги на трибунах відверто сумували, позіхали та просто балакали про свої справи.

— Що ж, це була остання справа, а зараз ми перейдемо… — Гермес усміхнувся і поправив капелюх з фазановим пір’ячком.

— Ну нарешті.

— Настав цей час.

— Титули!

Багато богів від радощів повскакували з місць. На їхніх обличчях заграла усмішка. Не буде помилкою сказати що більшість божеств прийшли сюди тільки заради цієї частини Денатуса. 

— Ви мене перебили, — граючи на публіку похитав головою Гермес. — Я хотів сказати що буде Військова гра. 

— О, та це навіть краще!

— Я чув мої дітки розказували, що Немезида увірвалася до Борея.

— Я тоже це чув, буде весело.

— Та який там, сім’я Немезиди банально сильніша.

Гучне обговорення не тривало довго. Варто було голові засідання, Фрейї, легенько постукати молоточком як всі майже миттєво затихли. 

— Ви маєте рацію Військова гра буде між Немезидою і Бореєм. Переможений розпускає сім’ю і покидає Ораріо. Друзі, правила ви знаєте, — Гермес, завершив говорити та сам всівся за стіл і почав щось писати на листочку. Інші боги, висунувши язика та інколи поглядаючи на Немезиду з Бореєм, усміхалися і також щось писали.

— Це досить нерозсудливо, — тихо промовила Мінерва.

— Я не могла вчинити інакше. Прощати напад я не збираюсь.

— Може ваша сім’я і сильніша, але ти можеш втратити все.

Немезида, стенула плечима і вирішила нічого не писати на своєму листочку, адже вона була впевнена що її дітки виграють будь-яку гру. Мінерва, яка була поруч не поділяла оптимізм подруги тому написала: “Бій командирів сімей”. Згодом Гермес почав ходити поміж богів і збирати їхні пропозиції в спеціальний прозорий барабан. Коли він закінчив, то під гвалт богів почав розкручувати прозорий барабан в різні сторони. Складені листки переверталися і перемішувалися.

— Я! Я хочу витягнути!

— О ні друзі цей привілей належить голові засідання, — розчарував всіх бог і підійшов до Фрейї.

Срібноволоса богиня елегантно опустила руку всередину і дістала листочок. Вона повільно, в цілковитій тишині розгорнула і промовила своїм чарівним голосом тільки одне слово:

— Турнір.

— Фу!!!

— Не цікаво!

— Який придурок це написав?!

— Ну я! А що тут такого? Все чесно і справедливо: хто отримає найбільше перемог — той і виграв.

— Ти дурень?! Сім’я Немезида просто розкатає дітей Борея по стінці!

Боги почали голосно виражати своє незадоволення. Фрейя деякий час дозволяла натовпу влити своє обурення, після чого знову постукала молоточком.

— Борей, здається тобі є що сказати, — мелодійно промовила богиня.

— Так є, — він підвівся та огледів притихлих колег. — Думаю вам буде не цікаво дивитися як моїх дітей поб’ють. Тому я пропоную змінити трішки правила.

— Це не чесно вибрали ж мій варіант.

— А ну тихо! Може Борей скаже щось цікаве.

— Кхм. В даній грі змагаються дві команди, кожна з п'ятьма учасниками. Однак перед початком змагання один з учасників команди випадковим чином отримує фішку короля. Сторони по черзі обирають противників, з якими бажають змагатися. Переможе той хто здолає короля, — він провокаційно глянув на Немезиду. — Звісно діти не будуть знати в кого фішка короля. Ну що, осмілишся прийняти мій виклик? 

Боги розділилися хтось вважав такі правила безглуздими, адже учасники банально не будуть битися, хтось наполягав що це веселіше ніж звичайний турнір. 

— До біса таку гру! Якщо фішка потрапить до рук Кривавої валькірії ніякої гри не буде!

— Це чого?!

— А ти не знаєш? — якийсь бог насмішкувато вишкірив зуби. — Кицька п’ятого рівня, а в Борея немає нікого сильнішого третього. 

— Ммм там ще є Зоряний блиск і Крижаний лотос якщо не зраджує пам’ять вони четвертого.

Обговорення спалахнули з новою силою і вже всі боги схилялися до того що це буде скучна і нецікава бійка. Дехто навіть дивувався тупості Борея прийняти такий виклик.

— Друзі, тихше! — перекрикуючи гомін промовив Гермес. І коли в амфітеатрі запанувала відносна тиша він продовжив:  — Я розумію ваше незадоволення, але виклик вже кинуто, гра вибрана. 

Натовп трішки загудів, хтось схвально кивав хтось розчаровано махав руками. Деякі боги навіть почали висувати свої правила. Однак більшість все ж сходилась на ідеї що нові правила краще ніж старі.

— Що скажеш Немезида.

— Не думаю що в мене якийсь вибір, — богиня виразно глянула на богів, ласих до видовищ і веселощів. Вони вже все вирішили, говорити щось проти немає ніякого сенсу. 

— Перейдемо до деталей, — м’яко промовила Фрейя легенько усміхнувшись.