— Пацан, що ти збіса робиш?
— Тренуюсь.
Я почув як амазонка обійшла мене по колу, щось незрозуміле пробурчала собі під ніс. Ельза зупинилась переді мною загороджуючи світло і скептично підмітила:
— А що за дурнувата поза?
Я глибоко вдихнув, а потім повільно видихнув. Після пробудження в мені киплять емоції. Коктейль із гніву, ненависті жалю і вини змушують мене тренуватись до втрати свідомості. Але зараз я намагаюся придушити весь цей вихор. Опанувати його, не піддатися.
Однак це важко, дуже важко, особливо коли перед очима яскраві картинки минулого. Я відчуваю себе зрадником, останнім покидьком який має реальну можливість щось зробити, але не діє.
Проте потрібно зробити крок назад і оцінити ситуацію об'єктивно. Якщо я піддамся емоціям, тоді швидше стану неконтрольованим монстром і тоді вже точно нічого не досягну. А з іншої сторони в мене лише 119 днів, не так багато часу, щоб сидіти в позі лотоса і чекати на прозріння.
— Ей ти що заснув?
— Ні, — коротко відповів я і подавивши роздратування продовжив: — Всього лише підіймаю свій рівень самоконтролю. Правда виходить хріново, от до прикладу тебе ледь не послав.
— Якби мене хтось попередив, я б зараз солодко спала. Але ні — я повинна була встати без чогось п’ять, привести себе до ладу, і піти тренувати одного невдячного шмаркача.
Я набрав повні легені повітря, затримав дихання на декілька секунд і повільно видихнув. Ельза мала право злитися, однак, це не зменшувало мого роздратування. Хотілося просто рявкнути, щоб вона заткнулась, але замість цього сказав інше:
— Вибач, — це було не щиро, вимушено майже виплюнуто.
— Ні, не вибачу.
Я відкрив очі. Тренувальний майданчик був оповитий вранішнім туманом, навкруги стояла тиша і спокій. Здавалось навіть пташки вирішили сьогодні поспати трішки більше. Ельза, щось там під ніс бурчала про невдячних шмаркачів, але присіла поруч, схрестивши ноги, і поставила руки на коліна. Вона зробила це з такою легкістю що я навіть почав заздрити. Адже в мене все що можна вже затерпло.
— А що далі?
— Закрий очі і викинь всі думки з голови. Зосередься на диханні.
Я закрив очі і сам почав наслідувати власні інструкції. Однак простіше сказати чим зробити, думки раз враз поверталися до подій уві сні, гнів розпалювався з новою силою і не давав зосередитись. Але мало мені було власних проблем так тут щей амазонка…
— А хіба це не можна робити в домі? Ці маленькі камінці врізаються мені в дупу. І поза якась незручна.
— В цьому якраз і весь прикол. Необхідно ігнорувати зовнішні подразники та внутрішні переживання, щоб досягти гармонії та спокою.
— Типу тренування терпіння?
Зосередившись на диханні я спробував опанувати себе. Однак? якщо раніше мій стан можна було порівняти з припливом, то зараз, після появи Іри, мою дамбу самоконтролю атакував шторм.
— Пацан, а ти хоч раз досягав стану “без думок”?
— Заткнись! А то зараз дам в ніс!
Чесно кажучи очікував удару по потилиці, але нічого не відбулося. Ельза нарешті замовкла і я зміг повністю зосередитись на подоланні свого внутрішнього шторму.
Час йшов повільно, дуже і дуже повільно. Здавалось, що ця клята хвилина ніколи не кінчиться. Але час йшов, хоч і дуже, дуже повільно, шторм поволі стихав. В один момент мене обережно хтось торкнувся.
— Пацан, снідати будеш?
— Буду, — пробурчав я і спробував ворухнути ногами. Ага фіг там, нижні кінцівки затерпли настільки що мені прийшлось руками допомагати. І то стояти рівно було вище моїх сил. Ельза спробувала мене підтримати, але я не хотів приймати її допомогу, йшов сам.
— Пацан, ти як?
— Хріново.
Дівчина побачила вираз мого обличчя і більше нічого не питала. Відірвалася трішки вперед та знову почала бурчати про невдячних шмаркачів.
Снідали ми знову усією компанією, обговорюючи всяку нісенітницю. Вейн весь цей час мовчки їла, не відволікаючись, а коли закінчила розповіла про своє невдале спілкування з Біллі.
— В такому разі у нас не залишається іншого варіанту, крім того, що залишити сім’ю Соми на потім. А зараз ми зосередимось на розслідуванні, — промовила Немезида.
— Прийнято. Але для цього потрібно вислухати не одного відвідувача. А щоб вони охоче ділилися інформацією потрібно заохотити людей, — промовила Ельза жестом показуючи що необхідні гроші.
— Як я вже казала, першому щасливчику мільйон, а ось тому хто розкаже найбільше – триста тисяч, за участь – п’ять тисяч валісу.
— До речі, про щасливчика.
Спочатку ми не зрозуміли, про що говорить Рейчел, але через пару секунд у двері став тарабанити якийсь відчайдуха. Ельфійка пішла допитувати відвідувача, а я засипав Ельзу питаннями. Все ж тільки вчора був намальований портрет!
Як мені пояснила амазонка така швидкість розповсюдження інформації обумовлена газетами. А точніше, магічними інструментами, які можуть штампувати різну макулатуру включно з портретами. Чесно кажучи, я міг би й здогадатися коли почув про газети вперше, але все одно не очікував такий технологічний рівень від цього світу.
— Схоже про десерт сьогодні варто забути, — скорботно промовила Рубі і ще раз глянула у вікно.
Через шибку було видно, як ціла орава розумних наближається до нашого дому. Вони бігли розштовхуючи всіх навколо тільки аби дістатись до дверей першим.
— Якщо їх ніхто не зупинить почнеться бійка. Що? Що, ви дивитесь на мене, я авантюрист першого рівня мене там банально затопчуть.
— Я допоможу Рейчел з нашим щасливчиком, — промовила богиня і, зберігаючи свою елегантність, швиденько покинула вітальню.
— Вейні, ти краще за всіх зумієш вгамувати натовп. Зроби нам ласку.
Похмурий погляд дівчини-кішки впав на Ельзу, але Вейн нічого не промовила. Повільно встала і пішла до дверей. Я зітхнув і почав збирати все зі столу, амазонка і Рубі мені допомогли.
Було чутний шум народу крики скарги та все таке, але варто було з’явитися Вейн як шум виріс на порядок. Однак як тільки кішка почала говорити запанувала цілковита тиша.
Згодом в дім по черзі стали заходити люди. Ми всі розбіглися по своїх кутках і почали опитувати людей. Мені дісталась ненависна кухня і якась бойова бабка.
— Ох нарешті стілець, ноги вже не ті що раніше болять і ця спина, — охкаючи товстенька бабуська забралась на табурет витягнула хустинку і почала витиратись. — Фух запарилась бабка.
— Води?
— Не відмовлюся, а то хоч і ранок, парить знатно.
Я подав незнайомці келих прохолодної води. Вона шумно ковтаючи випила все і голосно зітхнула.
— Як тебе звати?
— Що? Ти ж пуцьвірінок малолітній, лайдак недогодований де твоя повага? Мало тебе різкою в дитинстві били!
— Там звідки я родом ми ставилися до всіх однаково, як до начальників, так і стариків, а повагу ми виражаємо діями, а не словами. Як от я тобі запропонував келих води.
Це була правда, однак якщо буде необхідно, я зможу говорити як слід. З пошаною на ви, але зараз мої нерви добіса розхитані. Змушувати себе я не хочу і не буду.
— Дивне місце, — нахмурила свої сиві брови стара. — Але хай буде. Ви авантюристи завжди ставили себе вище за нас, простих людей.
— Як тебе зовуть?
— Сільвія Грін, із Західної вулиці. Там у мене крамничка невелика, городину продаю. Так от, я кожен ранок ходжу попри маєток сім'ї Борея.
— Стривай, будемо послідовними, спочатку відповіді на мої питання потім історія, — я записав її ім’я і назву сім'ї після чого показав їй портрети розшукуваних. — Ти впевнена що вони із сім'ї Борея?
— Пф, шмаркля зелена, — пробурчала стара грізно зиркаючи на мене. — Так, я бачила як ця путана разом зі цими двома придурками виходили із цього дому. І не раз, інколи вони були тверезі, але частіше п’яні.
Я стомлено зітхнув, до цього мені якось вдавалося уникати проблем при розмові. Навіть коли говорив з Астреєю якось викрутився, але ця бабка…
— Де розміщений маєток сім'ї Борея?
— Я ж уже казала на Західній вулиці, в кінці торгового кварталу.
— Чудово, чи знаєш ти щось про силу сім'ї? Кількість авантюристів, їхній рівень, зброя магія та інше?
— А звідки? Я ж просто крамничку тримаю.
— Може щось корисне згадаєш?
Бабка задумалась, пожувала губу, занурилась у свої спогади. Я вже мав досвід роботи зі старими тому спокійно очікував на відповідь. Через деякий час вона нарешті заговорила.
— Та ніби більше нічого.
— Що ж в такому разі дякую за співпрацю, — я дістав капшук відрахував п’ять тисяч валісу і протягнув бабці. — Це вам за участь, якщо не знайдеться людей які розкажуть більше, ви отримаєте триста тисяч. А поки потрібно почекати.
— Гаразд, — промовила бабця майстерно сховавши монетки. При цьому вона навіть не думала вставати.
— На вулиці почекати, а я поки буду опитувати інших людей. І ні, навіть якщо дуже, дуже тихо в куточку розмова має бути особистою, віч-на-віч.
Бабця підібгала губи та бурмочучи прокльони про наглих шмаркачів які не поважають старих людей і те що раніше було краще… Тільки після цієї бабки були й інші неординарні особистості. Нервів потратив прорву, але це дивним чином нагадувало мою роботу на Еранталі тому це було навіть приємно.
Наші допити тривали ще приблизно годину, ми встигли опитати півсотні розумних і отримали багато інформації. Принаймні достатньо щоб Немезида почала діяти негайно.
***
В кімнаті з великими вікнами стояв Борей. Купаючись в ранішніх променях сонця він розглядав себе в дзеркалі. Бог поправив тогу на грудях, розгладив декілька не існуючих складок в поясі.
Усміхнувшись власному відображенню він поправив білі пасма волосся. В цей момент у двері обережно постукали, Борей роздратовано скривився і впустив небажаного відвідувача, не відриваючи погляду від дзеркала.
— Пане, на першій шпальті газет портрети Олівії, Сема і Джо.
— Я так і думав що це колись станеться, — зітхнув бог і взяв стакан зі свіже вижатим соком. — Ну і що вони утнули? Бійку? Шантаж? Чи напали на когось в підземеллі?
Хлопець з темною шкірою і довгим білим волоссям ще раз перечитав статтю. Бог зітхнув і почав елегантно, припіднявши мізинчик, пити сік.
— Тут не вказано через що їх шукає сім’я Немезиди...
— Пффф.
Борей виплюнув на дзеркало і страшно закашлявся. Самуїл постукав бога по спині, і коли кашель пройшов допоміг усістися на розкішну софу. Дзеркало, дорогий килим і тога гаптована золотою ниткою були в соку, але зараз Борея це ні каплі не хвилювало.
— Семмі збирай речі! — він різко підвівся. — Ми звалюємо з Ораріо, негайно! Ні, закладаюсь, ця жінка передбачала мою втечу, ми банально не встигнемо. Що ж робити…
Вся та елегантність, досконалість і неземна врода випарувались без сліду, зараз Борей нервово гриз нігті і ходив туди сюди по кімнаті.
— Ми підемо в гільдію там вона нас не стане чіпати… Ні, це ж Немезида… Тікати, нам потрібно тікати куди подалі.
В цей момент пролунав гучний вибух, а потім щось залізне проскреготало по бруківці. Борей аж підскочив, по його спині пройшовся липкий холодок. Він обережно приблизився до вікна.
Гарно виковані металеві ворота зараз були вигнуті всередину жалюгідно валяючись серед подвір’я. Хтось махнув зброєю і пил здуло вітром відкриваючи вид на сім'ю Немезиди.
Богиня, разом з магом стояла в центрі під охороною дівчини в обладунках і ельфійки, в авангарді йшла амазонка зі списом. Наче щось відчувши Немезида глянула вгору. Від її червоних очей у Борея все всередині похололо.
Бог несвідомо зробив крок назад і втягнув голову в плечі. З гуркотом двері маєтку розчахнулися і на вулицю вилетіли троє: Корі Вреєль і Бо.
— Стояти!
— Як ви смієте вдиратися на нашу територію!
Однак сім’я Немезиди і не думала спинятися. Амазонка, йдучи попереду, щось тихо сказала й авантюристи кинулись на неї разом. Синій спис танцював в її руках мов живий, відбиваючи атаку відразу трьох противників.
Як би не старалися авантюристи, але зачепити амазонку в них не виходило. Зате дівчина вже через декілька обмінів ударами змогла роззброїти мечника та зламати спис другого. Закрутившись в напівоберті вона силою ударила останнього авантюриста. З гучним скреготом металевий щит зустрів вістря списа.
Масивний Бо зумів подавити імпульс удару, тільки от його щит був розрізаний наполовину, а рука була зламана. Не давши йому і миті на перегрупування Ельза крутнула спис і стрімким випадом тупої сторони древка відправила противника в недалекий політ. Масивна туша звалилася на фонтан, повністю зруйнувавши дорогу скульптуру.
Борей схопився за голову, коли побачив як бездоганне подвір'я руйнують вщент. Однак жахливий крик повний болю і страждання змусив його отямитись.
Амазонка вертикальним ударом зверху вниз роздробила плече Вреєлю. За біднягу хотів помститись Корі: він кинувся на дівчину з поламаною зброєю, але стрімкий випад тупою стороною списа змусив його зігнутись пополам і виблювати сніданок.
Борей не хотів зв’язуватись з Немезидою, ні якщо чесно він її боявся, однак є речі які навіть він готовий захищати до останнього. Бог стиснув свої кулаки, випрямився і стрімко закрокував на перший поверх.
З маєтку стали виходити інші авантюристи оточуючи сім'ю, Немезиди в кільце. Бій мав спалахнути з новою силою.
— Розійдіться! — наказав Борей і пройшов повз своїх дітей. — Немезида, що ти, чорт забирай, робиш!? Ти порушуєш закон!
— Хіба? — насмішкувато поцікавилась богиня та обійшовши Вейн і Ельзу встала перед Бореєм. — Сторонні не постраждали, майно міста чи приватна власність не зачеплена, а значить все вирішується між нами.
Борей скривився, ще раз оглянувся навколо: фонтан був знищений вщент, скульптура іменитого майстра розбита, газон та бруківка вкриті слідами бою. Це вже не говорячи про дорогущу браму ручної роботи.
— Немезидо, може наші діти щось не поділили, але це не привід вриватися в мій дім і все тут нищити! Тим більше Олівії, Сема і Джо тут немає.
— Твої діти ледь не вбили мого новачка і спробували збезчестити Рубі.
Немезида говорила холодно, а в її очах розгоралося полум’я гніву. Якби Борей міг пітніти він би зараз був весь мокрий. Ще в Текаї якось йому не пощастило образити Немезиду, так вона йому таке влаштувала… Борей після цього заприсягнувся що, більше ніколи, ні за що не стане чіпати цю шалену фурію.
— Я.. я не знаю де Олівія.
— Вона мертва, як і її дружки, — відрізала Немезида, і глянула собі за спину на Рубі.
— Пане Борею, під час експедиції Олівія, Сем і Джо напали на нас, з наміром убити. Була б можливість, ми б залишили їх для справедливого суду, однак Руді, наш новачок був смертельно поранений, я не могла гаяти час.
— Ти все чув, Борею, і ти знаєш що вона не бреше. А тепер я хочу, щоб твоя сім’я взяла на себе відповідальність.
— Що… — він сиплим голосом промовив: — Що ти хочеш?
— Я хочу, допитати кожного члена твоєї сім’ї та віддати суду!
— Пригадую сім'ї Відуса ти зробила таку ж пропозицію, однак після допиту ти все одно знищила їх сім'ю.
Тяжкі слова бога змусили авантюристів сім'ї Борея перешіптуватись і стискати зброю. Вони вороже дивилися на чужинців, що вдертися на їх територію і були готові до супротиву. Хтось викрикував: “Якого біса, ми повинні розхльобувати те що натворила Олівія?” чи “Це не чесно!” та “Це не справедливо!”
— Відус, безвідповідальний невдаха якого не хвилювало чим займаються його діти. Виявилось що майже всі авантюристи його сім’ї злочинці. І що мені таке терпіти? Чи чекати нових проблем? Тому ми знищили цей непотріб, — богиня зробила довгу паузу. — Вибирай або допит, або Військова гра.
— Якби ти справді хотіла б урегулювати цю справу словами, ти б вривалася в мій дім. Немезидо, єдиною твоєю ціллю є знищення моєї сім’ї — решта всього лише привід.
Богиня не промовила і слова не показала і тіні емоцій на обличчі. Однак настільки явна поведінка говорила сама за себе. Борей зціпив зуби від люті.
Напад Олівії дає право Немезиді вимагати Військову гру, або, якщо він не погодиться, діяти грубо, прямо як зараз. Звісно метод терору може принести їй немало проблем: штрафи, втручання інших сімей, Гільдія, осуд простих людей. Тільки ось Немезида роздавить його сім’ю набагато раніше ніж її змусять відступити.
— Схоже у мене просто не має іншого вибору. Гаразд, я приймаю твій виклик.
— Пане Борею, ми що будемо виконувати наказ будь-якого обірванця з вулиці? — ледь стримуючи гнів промовив Баррі, командир сім'ї. — Репутація нашої сім'ї настільки для вас байдужа? Хоча не важливо я збираюся стояти до кінця, навіть якщо мені прийдеться це робити одному!
Він вийняв з піхов великий хвилястий меч Фламберг. Поруч з ним мовчки встали інші авантюристи. Атмосфера стала настільки напруженою що можна було ножем різати. Тільки боги не зрушили з місця вони навіть не звернули увагу на блиск зброї.
— Баррі, схоже ти не впізнав наших противників, — холодно промовив Борей навіть не глянувши на підопічного. — Але їхні титули ти повинен був чути: Кривава валькірія, Зоряний блиск, Крижаний лотос і Ядовитий туман.
Деякі авантюристи сім'ї Борея шумно проковтнули і тепер уже не так впевнено тримали зброю. Баррі нахмурився і сильніше стис руків’я меча. Тепер і він зрозумів, у наскільки небезпечну ситуацію вони всі потрапили. Адже ці титули сім’я Немезиди отримала після битви з Івілосами. Про цю криваву сутичку досі ходять різні чутки.
— Немезидо, ми приймаємо твій виклик. На найближчому Денатусі обговоримо правила гри.
— Не те щоб я тобі не вірила, Борею, — богиня глянула на зівак, які з вулиці чи інших маєтків спостерігали за ситуацією. — Але мені потрібні гарантії, щоб ти не зник раптом, як це було минулого разу.
— У тебе є моє слово!
— Денатус відбудеться завтра, а до цього часу я прошу Семмі погостювати у нас.
— Немезидо, ти переступаєш межу! — викрикнув Бог ховаючи за спиною хлопця.
— Пане Борею, — тихо промовив хлопець і м’яко взяв у свої руки долоню Борея. — Гадаю у нас немає вибору. Дозвольте мені це зробити.
— Семмі…
Самуїл неохоче відпустив Борея і пішов в сторону сім'ї Немезиди, але раптом бог обійняв хлопця зі спини та почав щось йому тихо шепотіти. Від такої інтимної картини деякі авантюристи скривилися хтось навіть плюнув.
В решті решт Борей відпустив хлопця і чужинці, покинули територію сім'ї Борея. На вулиці вже було досить багато зівак, навіть авантюристів з інших сімей.
***
Поки дівчата відправились на перемовини я залишився за старшого. В ідеалі необхідно прибрати в домі чи їсти наготувати, але прямих наказів не було, тому можна побайдикувати. Я взяв нову книгу і приліг в тіньку під деревом на подвір’ї.
Легенький вітерець і сонечко, яке проглядувало крізь крону дерева були просто неймовірними. Історія в книзі також мене затягнула з головою. Мир і ідилія, чого можна ще бажати, хіба що витончених ніжок в панчохах?
Хм, високі чоботи, білі панчохи та атласна шкіра — я відразу впізнав цей витвір мистецтва. Піднявши голову я зустрівся зі страшним поглядом Рю Ліон. Схоже цей “зирк” — расова здібність ельфів на рівні загострених вушок.
— Ти мені сонечко загороджуєш.
— Що ти сказав моїй сім'ї? Через тебе вони поводяться дивно, — промовила вона не ворухнувшись, при чому продовжувала далі свердлити мене своїми великими очиськами.
— Це хороша новина, — я ще раз махнув рукою, щоб Рю відійшла, однак вона продовжила стояти як вкопана. — А стосовно інформації то це вже не мені вирішувати розповідати тобі чи ні.
— Я маю право знати, адже це пов’язано зі мною.
Я зітхнув відклав книгу вбік, і простягнув руку вверх. Рю припідняла брову.
— Якщо хочеш, щоб я порушив наказ бога плати. Думаю мільйон валісу буде достатньо.
Вона не відповіла і продовжила тиснути на мене з допомогою тиші і пильного погляду. Завдяки Рейчел такий тиск на мене майже не діяв і, не дивлячись на чудові ніжки в білих панчішках, я мав намір знову взяти в руки книгу. Однак у моєї співрозмовниці були інші плани.
— Руді Ешворд, після твого візиту я відчуваю себе лишньою у власній сім'ї. Моїх подруг щось турбує, але я нічим не можу допомогти.
— Рю Ліон, якщо тобі щось потрібно — плати, а якщо ні, тоді йди геть.
Я вже почав тихо закипати. Вуглики гніву, які залишились ще зранку почали потроху розгоратися. Однак вона продовжила наполягати.
— Я буду тобі винна.
— Ти почула мою ціну. Якщо не хочеш платити тоді спробуй потеревенити з Немезидою.
Я перевів свій погляд на книгу, однак зосередитись на тексті не виходило. Тому прийшлось перечитувати одне й те саме місце декілька раз. Рю побачивши, що я на неї не звертаю уваги тихенько покинула нашу територію.
Через два великих розділи ворота скрипнули, Рубі як завжди теревенила без перестанку. Я закрив книгу, підвівся і задоволено потягнувся. Компанія якраз порівнялася зі мною.
— А це хто? — поставив питання я.
— Це Семмі, а якщо точніше Самуїл. До речі, він досить непоганий хлопець, кумедний і навіть трішки знається на алхімії.
Я приєднався до процесії, яка направлялася в дім. Чесно кажучи, мені кортіло перекинутись з ним декількома словами, а то капець, останнім часом тільки з дівчатами теревеню.
— Руді, я також думала що це дівчина, а виявилось… Не розумію я такі стосунки, — похитала головою Рейчел.
— Ха? Тебе турбує те, що вони одної статі? А мене до прикладу більше цікавить як це можливо, що бог, якому декілька тисяч років закохався в хлопця якому не більше двадцяти. Ну типу різниця у віці й світосприйнятті.
Рейчел гляділа не мене наче вперше побачила, Самуїл же з приємним здивуванням. Однак Вейн що йшла попереду раптом різко встала.
— Я відведу його в тюрму ня, там і побалакаєте ня.
— Вейн у нас же є вільні кімнати, — заперечила Рубі.
— Так ня, але я не зможу розслабитись ня, коли в домі є ворог ня.
Кішка під мовчазною згодою Немезида відвела хлопця в бік підземної тюрми. Я ж увійшов в дім разом з усім і попросив Рубі пояснити що взагалі трапилось. Довга, наповнена потрібними і непотрібними деталями розповідь ввела мене в курс справ.
— Отже, рекет, і Військова гра.
— Що таке рекет? — поставила питання богиня, яка зараз сиділа у вітальні і також слухала розповідь Рубі. Здавалося що їй сподобалось як все пройшло.
— Це шантаж з використанням силових методів. В принципі мені подобається така рішуча реакція, але є в цьому щось варварське. Емм не важливо, це правила вашого світу. А зараз мене більше цікавить Військова Гра.
— Руді, не хвилюйся ми їх розмажемо по стінці, — впевнено заявила лолька.
— Пацан все залежить від гри, але сили й справді не рівні. Не хвилюйся я тебе захищу.
— Загнаний у кут щур, найнебезпечніший. А зважати на мою вдачу… Відгрібати буду я, тому, Ельзо, ходімо тренуватись.
***
Денатус це зібрання богів, на якому залагоджуються важливі справи. Деякі смертні навіть вважають, що там вирішується доля Ораріо, а то й всього світу. Денатус вкритий ореолом таємничості й загадки.
Однак, насправді це місце було просто ще одним приводом, щоб зібратись і повеселитись. Серйозні справи не цікавлять більшість присутніх, боги на трибунах відверто сумували, позіхали та просто балакали про свої справи.
— Що ж, це була остання справа, а зараз ми перейдемо… — Гермес усміхнувся і поправив капелюх з фазановим пір’ячком.
— Ну нарешті.
— Настав цей час.
— Титули!
Багато богів від радощів повскакували з місць. На їхніх обличчях заграла усмішка. Не буде помилкою сказати що більшість божеств прийшли сюди тільки заради цієї частини Денатуса.
— Ви мене перебили, — граючи на публіку похитав головою Гермес. — Я хотів сказати що буде Військова гра.
— О, та це навіть краще!
— Я чув мої дітки розказували, що Немезида увірвалася до Борея.
— Я тоже це чув, буде весело.
— Та який там, сім’я Немезиди банально сильніша.
Гучне обговорення не тривало довго. Варто було голові засідання, Фрейї, легенько постукати молоточком як всі майже миттєво затихли.
— Ви маєте рацію Військова гра буде між Немезидою і Бореєм. Переможений розпускає сім’ю і покидає Ораріо. Друзі, правила ви знаєте, — Гермес, завершив говорити та сам всівся за стіл і почав щось писати на листочку. Інші боги, висунувши язика та інколи поглядаючи на Немезиду з Бореєм, усміхалися і також щось писали.
— Це досить нерозсудливо, — тихо промовила Мінерва.
— Я не могла вчинити інакше. Прощати напад я не збираюсь.
— Може ваша сім’я і сильніша, але ти можеш втратити все.
Немезида, стенула плечима і вирішила нічого не писати на своєму листочку, адже вона була впевнена що її дітки виграють будь-яку гру. Мінерва, яка була поруч не поділяла оптимізм подруги тому написала: “Бій командирів сімей”. Згодом Гермес почав ходити поміж богів і збирати їхні пропозиції в спеціальний прозорий барабан. Коли він закінчив, то під гвалт богів почав розкручувати прозорий барабан в різні сторони. Складені листки переверталися і перемішувалися.
— Я! Я хочу витягнути!
— О ні друзі цей привілей належить голові засідання, — розчарував всіх бог і підійшов до Фрейї.
Срібноволоса богиня елегантно опустила руку всередину і дістала листочок. Вона повільно, в цілковитій тишині розгорнула і промовила своїм чарівним голосом тільки одне слово:
— Турнір.
— Фу!!!
— Не цікаво!
— Який придурок це написав?!
— Ну я! А що тут такого? Все чесно і справедливо: хто отримає найбільше перемог — той і виграв.
— Ти дурень?! Сім’я Немезида просто розкатає дітей Борея по стінці!
Боги почали голосно виражати своє незадоволення. Фрейя деякий час дозволяла натовпу влити своє обурення, після чого знову постукала молоточком.
— Борей, здається тобі є що сказати, — мелодійно промовила богиня.
— Так є, — він підвівся та огледів притихлих колег. — Думаю вам буде не цікаво дивитися як моїх дітей поб’ють. Тому я пропоную змінити трішки правила.
— Це не чесно вибрали ж мій варіант.
— А ну тихо! Може Борей скаже щось цікаве.
— Кхм. В даній грі змагаються дві команди, кожна з п'ятьма учасниками. Однак перед початком змагання один з учасників команди випадковим чином отримує фішку короля. Сторони по черзі обирають противників, з якими бажають змагатися. Переможе той хто здолає короля, — він провокаційно глянув на Немезиду. — Звісно діти не будуть знати в кого фішка короля. Ну що, осмілишся прийняти мій виклик?
Боги розділилися хтось вважав такі правила безглуздими, адже учасники банально не будуть битися, хтось наполягав що це веселіше ніж звичайний турнір.
— До біса таку гру! Якщо фішка потрапить до рук Кривавої валькірії ніякої гри не буде!
— Це чого?!
— А ти не знаєш? — якийсь бог насмішкувато вишкірив зуби. — Кицька п’ятого рівня, а в Борея немає нікого сильнішого третього.
— Ммм там ще є Зоряний блиск і Крижаний лотос якщо не зраджує пам’ять вони четвертого.
Обговорення спалахнули з новою силою і вже всі боги схилялися до того що це буде скучна і нецікава бійка. Дехто навіть дивувався тупості Борея прийняти такий виклик.
— Друзі, тихше! — перекрикуючи гомін промовив Гермес. І коли в амфітеатрі запанувала відносна тиша він продовжив: — Я розумію ваше незадоволення, але виклик вже кинуто, гра вибрана.
Натовп трішки загудів, хтось схвально кивав хтось розчаровано махав руками. Деякі боги навіть почали висувати свої правила. Однак більшість все ж сходилась на ідеї що нові правила краще ніж старі.
— Що скажеш Немезида.
— Не думаю що в мене якийсь вибір, — богиня виразно глянула на богів, ласих до видовищ і веселощів. Вони вже все вирішили, говорити щось проти немає ніякого сенсу.
— Перейдемо до деталей, — м’яко промовила Фрейя легенько усміхнувшись.
Далі
Розділ 15
Очікування новин з Денатуса особисто для мене було вельми неприємним. Все ж таки міцність ланцюга визначається його найслабшою ланкою. А оскільки в мене перший рівень… — Руді, припини ходити туди сюди, ти вже навіть мене починаєш бісити. — Ох? пробач, але мені важко тримати себе в руках? Адже я всього лише можу стати причиною знищення нашої сім'ї! — А що ти можеш зробити? — поставила резонне питання Рейчел. “О боже мене вже починає повчати ельфійка, що далі?” Я роздратовано опустився на диван поруч з Рейчел. Сів би напроти, але там не було місця, оскільки Ельза розтягнулася на іншому дивані. Амазонка висунувши язика розглядала книжку з картинками, хитаючи інколи ногами. Досить спокуслива картинка, але в присутності Вейн витріщатися на шикарну фігурку Ельзи життєво небезпечно. І мене не обманювало те, як уважно кішка читала якусь теку з документами. Чорт забирай, я сумую за Рубі, але лоля зараз зайнята приготуванням зілля зцілення для мене. — Може хтось хоче чай? Каву? — Пацан, та заспокойся, все від себе залежне ти зробив, — промовила Ельза повернувшись на бік. Так вона виглядала ще сексуальніше. Коротка майка задерлась, демонструючи загорілу шкіру. Красиві ніжки, її посмішка з милими ямочками. Я піймав себе на думці, що реально занадто роздратований і напружений. Схоже даремно сьогодні взявся за контроль свого стану: знову не вийшло випустити пар і тепер ходжу як той чайник. — Ну, як мінімум, сьогодні я міг знову зайнятись тренуванням, а натомість просто прогулявся вулицями. — Це називається патрулюванням, Руді, — стомлено промовила Рейчел, не відриваючись від книги. — Та яке там патрулювання? Всі нормальні люди спали, один я як неприкаяна душа швендяв вулицями. Ніхто більше не хотів продовжувати розмову, а я трішки посидівши в тишині не витримав і пішов на кухню. Зробив для себе чай з м’яти і випив, але зрозумів що мене обманули — ця трава ніфіга не заспокоює. Нарешті через годинку прийшла Немезида, скинула свій жакет в передпокої та впевненою ходою відправилась до вітальні. Вона не стала випробовувати наші нерви, тому відразу перейшла до розповіді. Стисло без лишніх деталей переповіла найважливіше. — …Отже, через тиждень відбудеться бій, — закінчила Немезида. — Але чому Військову гру вирішили провести в Джиєді? Колізей підходить більше. Склавши руки поцікавилась амазонка. — Вся справа в Рубі ня. — Так. Отруту в повітрі важко контролювати, тому можуть постраждати глядачі. — Це зараз не головне. Очевидно що основними цілями сім'ї Борея стануть пацан і Рубінчик. В принципі я впевнена, що наша заноза справиться, але… — Мені потрібний другий рівень, — перебив я Ельзу і підвівся. — Параметр рівня D в мене є, залишилось тільки здобути висококласної екселії. Ельзо, ходімо в підземелля. Найдемо Мінотавра, я перейду у свій режим Берсерка і заб'ю монстра. Говорив я це все на ходу, вже направляючись на вихід, однак у Немезиди були інші плани. — Руді, зараз твої базові здібності надзвичайно незбалансовані, підвищення рівня зіпсує тобі майбутнє. — Майбутнє? — я повільно повернувся до богині й натягнуто посміхнувся. — Яке майбутнє? Зараз має значення тільки Військова гра. Ходімо Ельзо. — Пацан, все своє життя я займаюся бойовими мистецтвами тому трішки краще розумію що таке новий рівень, — вона зробила паузу і рукою махнула на диван напроти неї. Тільки після того, як я присів вона продовжила говорити: — Ти по суті з монстрами майже не бився, а меч взяв в руки тільки декілька днів назад. Тобто твоя основа ще дуже і дуже хитка в таких умовах підвищувати рівень це дурість. Вже не кажучи про те що ти жертвуєш своїм потенціалом. Вона надовго замовчала не відводячи від мене погляду, щоб я усвідомив наскільки це важливо. Звісно, після підвищення, параметри множаться у два рази, тому очевидно що високі характеристики дають більшу перевагу. Не встиг я щось відповісти як вона продовжила: — До того ж вчора ми підтвердили що Берсерк активується також від болю. Тобто варто тобі тільки трохи напружити свої м’язи і все, навичка активувалася. Як в такій ситуації опанувати нову силу я не знаю. — Розумію. Але на кону доля нашої сім’ї. Амазонка закотила очі. — Говориш так наче ти уже отримав ту кляту фішку. Агов пацан шанс що ти станеш королем мізерний. — Але він є! Ігнорувати найгірший розклад попросту не можна! Коротше, я краще буду рвати жопу даремно, ніж потім гризти лікті від безсилля. Ти мені допоможеш чи ні?! — Ні. Амазонка виразно склала руки під грудьми. Я аж зубами заскрипів, ця інфантильна дурепа, на кону наша сім'я, а вона… — Рейчел, а ти? — Ем… я ну… — ельфійка панікуючи глянула на Ельзу, потім на Немезиду. — Тоді я попрошу допомоги у Вейн, а як ні, піду в підземелля самостійно. — Руді, а ти не думав що наша богиня може заборонити тобі виходити з дому? — холодно поцікавилась Ельза. — А яке вона має на це право? Я ніби член сім'ї, а не раб. — Що ти сказав ня? — тихо прошипіла кішка і підвелась. Вона стрімко зробила один крок в мою сторону стискуючи кулаки. Однак голос богині моментально припинив будь-які суперечки. — Зупиніться! Нам треба заспокоїтись, а особливо тобі Руді. Немезида не скористалася силою, але в її тоні було щось таке, чому не можна було опиратися. Вейн повернулася на крісло нервово хитаючи хвостиком. Богиня продовжила розмову тільки через декілька хвилин: — Руді, ти розумієш чим ти жертвуєш? Звісно богиня запитувала не про характеристики, чи потенціал це все не настільки важливе як тривалість мого життя. Адже будь-яке використання Іри підштовхує мене до грані безумства. Хоча яка різниця якщо прокляття доконає мене раніше. — Так, я зважив всі за і проти, тому готовий заплатити таку ціну. — Руді, — почала богиня, але я її перебив. — Це моє остаточне рішення. Будь-які суперечки надалі я буду сприймати як зазіхання на мою свободу. А за свою свободу я вже разок вмирав. Богиня стиснула губи в тонку лінію. Я знав що вибрав підлий метод розв'язання суперечки, але втрачати час на пусті балачки було б ще гірше. — Закрию тебе в тюрмі ня. — Я вам не пробачу цього. Немезида важко зітхнула і довго мовчала. Дівчата напружено чекали вердикту, мені ж було все одно. Я спокійно дивився за шибку вже плануючи свої наступні кроки. — Руді, я не буду зазіхати на твою свободу, але перш ніж перейти на наступний рівень, ти повинен підняти свої параметри. Якщо ти відмовишся я забороню дівчатам тобі допомагати. — Домовились. — Пані Немезидо! — обурилась амазонка, але богиня підняла руку спиняючи наступні слова дівчини. — Це питання закрито, Ельза. Амазонка нахмуривши свої тонкі брови буркнула щось типу: “бляха”. Я ж з облегшенням зітхнув і нарешті трішки розслабився. — Гадаю на цьому ми можемо завершувати наше засідання, а то я трішки зголодніла, — ніяково промовила богиня легенько усміхнувшись. — На кухні ще щось залишилось з обіду, я зараз все розігрію. Ельфійка швиденько покинула кімнату, а ж трішки вагаючись глянув на Ельзу. Наче прочитавши мої думки дівчина похитала головою. Я зітхнув і, наче готуючись до стрибка з парашута, звернувся до командира сім’ї. — Вейн, прошу тебе допоможи мені з тренуванням. — А як же Рейчел ня? — Вона буде мене жаліти, а ти, гадаю, розділяєш мої побоювання. Вейн, мовчки попрямувала на вихід. Я вже подумав що це така відмова, однак, дівчина застигла у дверях, роздратовано махнула хвостиком і суворо промовила: — Чекаю тебе на тренувальному майданчику ня. Я не зволікав. Забіг до своєї кімнати, забрав з собою зілля зцілення і тренувальний клинок, подарований Ельзою, та поспішив на задній двір. Вейн мене чекала, в її руках були тонфи із темного металу. — Моя Спритність і Швидкість сильно відстають від решти характеристик. Не знаю як тренувати перше, а от друге… — Розберуся ня, — урвала мене Вейн, і махнула в центр майданчика. — Ще момент. Я поставив зілля зцілення на лавці, це на випадок якщо я не зможу рухатись сам. Вейн перевела свій погляд на лавку, після чого ледь помітно кивнула. Кішка підняла руки з тонфама до верху, нагадуючи якогось боксера, і приготувалася до бою. Я встав навпроти неї, змахнув клинком, а потім легко розбурхав гнів і віддався йому. Секунда, ні навіть менше, і все перед очима затулила червона пелена. *** Немезида прокинулась від приглушеного, ледь чутного дзвону металу. Дівчина стомлено повернулася на інший бік і натягнула тонку ковдру на голову. Однак це не стишило звуки бою. Провалявшись на м’якій перині деякий час дівчина нарешті підвелась, підійшла до вікна і глянула на тренування внизу. Кожен раз, коли вона бачить Руді в такому стані, у неї по спині мороз проходить. Хлопець більше нагадував монстра, ніж людину. Він ричав як звір, а все його єство було спрямоване на знищення противника перед очима. Що лякало більше це те, що Руді, чи вірніше буде сказати Іра, вчилася. Якщо раніше він використовував найпростіші удари, то тепер навіть Немезида помітила прогрес. Сніданок, а потім декілька невідкладних справ забрали у богині майже весь ранок, але на призначену зустріч вона не збиралася запізнюватись. Рикша довіз її разом з Рейчел до маєтку сім'ї Астреї. — Ого, у них досить красивий маєток, — промовила ельфійка, захоплено розглядаючи зелень навколо. — У тебе буде можливість дізнатися як виростити таку красу. Богиня лагідно усміхнулася і мала намір постукати у двері, однак ті відчинилися раніше. Дівчина в темній юкаті привіталася з гостями та запросила всередину. — Доброго дня, пані Немезидо, Крижаний лотос, — чемно привіталася дівчина-кішка, що стояла трішки позаду Кагуї. — Рейчел, у мене особиста розмова, тому, будь ласка, почекай тут. — О Рейчел ходімо в вітальню, я приготувала просто неймовірний смаколик, — бадьоро хитаючи хвостиком промовила дівчина. Богиня ще раз усміхнулася ельфійці й пішла за Кагуєю на другий поверх. В просторому кабінеті, заставленому різними вазонами, сиділа за робочим столом Астрея. Богині обмінялись люб'язностями, а потім господиня дому перейшла до справи: — Надіюсь на цей раз ти без жахливого пророцтва. — Я прийшла просити про допомогу. — Невже хочеш одну з моїх дівчат? Відразу кажу, що не піду на таку угоду, хай-би що ти там не запропонувала. Немезида легенько усміхнулася і склала пальці в замок, наче це могло якось допомогти в наступних перемовинах. — Ні, звісно ні, я впевнена в нашій перемозі. Насправді я хочу допитати членів сім'ї Борея. — У тебе є для цього підстави? — Крім того, що моїх діток замовили — ніяких. Решта тільки підозри не підкріплені нічим. Астрея зробила ковток ароматного чаю після чого повільно поставила чашку на місце. Тонкі пальчики богині побарабанили по лакованому столу. — Гадаєш вони мають якесь відношення до Івілосів? — Не знаю, — відверто промовила Немезида. — Однак це та зачіпка, яка може нас привести до чогось більшого. — І чому я повинна ризикувати своєю репутацією заради тебе? — Це заради миру в Ораріо. Тим більше ви можете приховати свої особистості плащами та масками, допит я візьму на себе. Якщо і будуть якісь наслідки, то тільки для моєї сім'ї. — Страшна ти богиня Немезидо, — похитала головою Астрея. — Гадаю, якщо я ще раз відмовлю ти згадаєш про пророцтво. — Звісно. Господарка кабінету ще раз стомлено зітхнула і нарешті кивнула. Богині обговорили деталі справи, а ще декілька гарячих пліток і звісно проблему Івілосів. *** Чотири наступні дні були викинуті із мого життя. Я вставав зранку, брав в руки меч, а потім була червона пелена, обід, знову червона пелена, ванна, вечеря, оновлення статусу і чотири години жахіть. А на наступний день все повторювалось. Все було наче уві сні: ранок, а варто було закрити очі і вже сонце в зеніті, ще раз кліпнув – і темрява. Дні минали один за одним, наче мить. Однак це не означало що період небуття був відпочинком. — Ось тримай, — Немезида подала мені листок. Я прийняв його і, відкинувшись на диван, став розглядати цифри. Щоб ще й зрозуміти те, що було перед очима прийшлось прикласти немало зусиль. Руді Ешворд LV 1 Сила B 877 → SS 1051 Витривалість EX 1572 → EX 1866 Спритність D 563 → C 647 Швидкість B 765 → S 924 Магія E 780 → SS 1014 Мій статус просто якесь жахіття, в хорошому сенсі. Да що казати, якщо витривалість у мене як в авантюристів другого рівня. Найдивнішою характеристикою являється Магія. Вона росте просто від того що активна Іра. Прикольно, звісно, однак через це нестерпний гул в голові не припиняється ні на хвилину. Але я стаю сильнішим, а це головне. Поняття не маю, як Вейн змогла добитися таких результатів, але це точно якось пов’язано зі станом Берсерка, який триває декілька годин поспіль. — Руді, якщо так і далі піде тобі не потрібно буде підіймати рівень. — Мене і самого не влаштовують показники спритності, однак іншого варіанту немає. Все-таки спритність це здатністю людини опановувати складнокоординаційні рухи, а також миттєво реагувати відповідно до навколишніх змін. Якщо дуже примітивно — то це контроль тіла. Тому залишати таку важливу характеристику на такому низькому рівні як мінімум необдумано, якщо не сказати дурно. — Руді, навіщо ти жертвуєш собою заради нас, в цілому майже незнайомих людей для тебе? — Ну так я стану на крок ближче до гарему, — на моєму лиці виникла натягнута усмішка. Тільки от богиня виразно закотила очі і продовжила поглядом вимагати відповідь. — Ти прекрасно знаєш що в мене за статус. Сумніваюсь що я стану популярним в інших богів. — Це єдина причина? — Ні, я і справді хочу гарем. Немезида закотила очі. Я б ще пожартував, але у скронях стукало так, що користуватись сірою речовиною не хотілося. Я підвівся і попрямував до дверей. — Ти підеш так? Спочатку я не зрозумів, що вона мала на увазі, але коли прослідив за її поглядом помітив що стою з голим торсом. Звісно моє тіло не було розфарбоване синіми та зеленими синцями, однак в цьому домі я єдиний чоловік. На наступний день, до того як на горизонті з’явилися перші промені сонця, я вже був готовий до рейду. На поясі висіли піхви з мечем, а в сумці декілька флаконів зілля зцілення. Обережно, щоб не розбудити Рейчел я покинув кімнату і вийшов на подвір’я. Як і очікувалось, Вейн, одягнута у свій обладунок, мене вже чекала. — Добрий ранок. — Не відставай ня. Кішка міцніше стиснула свої тонфи з лезами і неквапливо побігла вперед. Я послідував за дівчиною, тримаючись на декілька кроків позаду. Не дивлячись на ранішню пору на вулицях, особливо головних, народу було багацько. Крамарі, пияки які затримались в барах чи шинках і інші мутні типчики. Однак у Вавилонській вежі не було нікого, взагалі жодної живої душі. Ми спустилися по гвинтових сходах на перший поверх і, користуючись найбільшим проходом, який ще називають “Початком шляху”, рушили вглиб лабіринту. Я думав Вейн сповільниться однак, не дивлячись навіть на появу монстрів, темп не змінився. Вона миттєво розчищала шлях навіть не дивлячись на тіла монстрів. Верхні поверхи були зі світло-блакитного каменю, а нижче, приблизно тоді, коли з’являються Мурахи-вбивці, стіни стають світло-зеленими, тунелі більшими й розгалуженішими ніж раніше. Однак кардинальна зміна відбулась на десятому поверсі. Кімната стала набагато більшою, а світло нагадувало вранішній туман. Мені доводилось бачити цю картину в аніме і тоді мені здавався цей вид красивим: біла трава, туман, голі дерева, і химерний стиль однозначно притягував погляд. Однак коли я побачив це в реальності, то це скорше лякало, занадто неприродно і чужорідне. Від тривалого бігу чоло заливало потом, в боку кололо, а груди ладні були розірватися. Я дочекався коли Вейн розбереться з черговим Орком і шумно втягуючи повітря заговорив: — Може, хах, перепочинемо трішки, хах? — Твоє тіло здатне на більше ня. Більше нічого не промовивши дівчина побігла далі. З туману були чутні звуки: рохкання блеяння ричання та інші незрозумілі звуки через які мені не хотілося тут залишатися більше ні на мить. Тому я поспішив за кішкою. Бігти було складно, ноги були налиті свинцем. Дивитися навкруги у мене банально сил не було, перед очима була тільки спина Вейн. І ось нарешті ми досягли тринадцятого поверху, де вже не було туману, стіни були скалисті, а проходи – величезні. Я пробіг ще трішки, а потім сперся об камінь і сповз на землю. Кішка обернулася, пронизавши мене своїми зеленими очима. Однак мені було все одно, у скронях стукало так, наче голова ось-ось зірветься. Вона повільно підійшла і нависла наче гора надійною. — Ти говорив ня, що твоя витривалість як в авантюриста другого рівня. Але ти здихаєш уже після півгодинної пробіжки ня. — …Знаю — пробелькотів я і трішки вгамувавши своє дихання продовжив: — Але більше не можу… Ноги не тримають… — Твоє тіло здатне на більше ня. Вся проблема у твоїй голові, — вона встромила лезо своєї тонфи в землю і закованим в метал пальцем легенько постукала об свій шолом. — Не можеш бігти йди ня, не можеш йти повзи тільки так ня ти опануєш силу яку ти так легко отримав ня. Легко їй казати, тільки ось, я не можу усвідомити яким чином моє тіло може більше. Перед очима все чорніє від нестачі повітря, а сили здається закінчились вже давно. Але що робити? Опираючись на стіну ледь підвівся. Був навіть момент, коли я думав що Вейн копне мене, однак кішка просто дивилася. Але раптом вона відвернулася взяла свою встромлену в землю тонфу і закрокувала до розвилки. Через мить там з’явився парочка білих кроликів з червоними очиськами. Милий пухнастий, якби не гострий ріг на голові то можна було б подумати що це хатня тваринка. Монстри не вагаючись кинулись в атаку. Вейн спокійно йшла назустріч. Тільки тоді, коли Альміражі були в повітрі вона різко змахнула. Срібляста лінія на мить з’явилася в повітрі і два монстри одночасно були перерізані навпіл. Навіть не долітаючи до землі з негучним “Пуф” вони перетворилися на невагомий попіл. Вейн продовжила йти наче нічого не сталося, а я, спираючись на скелясту стіну, попрямував за нею. Просуватись на нижніх поверхів було дещо простіше. Адже кішка знала, якими дірками в підлозі користуватись, щоб скоротити шлях. Після недовгого польоту вниз я приземлився на ноги, амортизуючи падіння. Однак навіть так біль від десятиметрового падіння знатно віддалася в тілі. Я сперся плечем на стіну, щоб хоч трішки зменшити навантаження на ноги. — Це і є п’ятнадцятий поверх ня. Саме тут живуть Мінотаври, Саблизуби, Пекельні гончі та інші ня, — вона до чогось прислухалась і потом кивнула головою. — Схоже, удача на нашій стороні ня. Я стомлено сповз на підлогу, хоча б на кілька секунд мені потрібно було присісти. Наче знущаючись почулись важкі, наче маленький землетрус кроки. Моє серце злякано закалатало. Раптом в протилежному проході волохата чотирьохпала рука з гуркотом приземлилася на стіну. А потім із темряви з'явилася велика бичача голова, а за нею триметрове тіло Мінотавра. Його м’язи були наче канати, при кожному русі потужно ходили під шкірою. Червоні повні ненависті очі глянули на мене. — Граааг! Від такого сильного реву навіть зі стелі посипалось каміння. Я мимоволі зіщулився. Бачити таку махину на власні очі страшно, моє серце закалатало так, наче в сполоханого зайця. Однак він був не один, із проходу показалося ще троє Мінотаврів, які тримали в руках щось що нагадувало сокиру із каменя. Вейн повільно закрокувала до ворогів. Мінотаври майже в один голос заревіли так, що в мене вуха заклало. А потім перший монстр підняв над головою сокиру і з усієї сили опустив її на голову дівчини. Пролунав монструозний вибух, піднялась пилюка каміння розлетілося наче шрапнель, навіть до мене долетіло, боляче вдаривши по ребрах. Поки я розтирав бік Вейн застрибнула на сокиру і рвонула по древку вверх. Не встиг Мінотавр що не будь зробити, як дівчина змахнула правою тонфою і відтяла бичачу голову. Кров фонтаном почала бити вверх, однак, кішки застрибнула на волохате плече і відштовхнулася ногами від туші яка почала падати. В повітрі вона зробила переворот і, зрівнявшись з Мінотаврами, змахнула обома руками одночасно. Дві голови злетіли з плечей і з шумом упали на землю. Останній Мінотавр завагався. Він заричав, наче хотів злякати свого противника. Але Вейн не звернула на це уваги, м’яко приземлившись на ноги вона миттєво рвонула вперед. Чисто рефлекторно Мінотавр спробував захиститися. Однак Вейн атакувала першою, перерізавши зброю противника на три рівні частинки. В руках монстра залишились тільки дві невеликі палички. Вейн тим часом не спускаючи погляду з ворога повільно позадкувала. Коли ми порівнялися дівчина промовила: — Цей твій ня. Її суворий сухий голос мене наче розбудив. Я повільно підвівся, скинув сумку, витягнув із піхов меч і проковтнув. Вістря мого клинка хиталось від страху і не важливо, з якою силою я стискав руків’я. Було соромно показатись настільки слабким перед Вейн. Одна справа – маленький Гоблін, Кобольд чи Войовнича тінь і зовсім інша – ця гігантська машина для вбивств. Тільки один його біцепс завтовшки як моя талія. — Ти не готовий до цього бою ня, тому активуй навик ня. Я послухався і розбурхав гнів. По жилах розповзлась пекуча магма, втома зникла миттєво, тіло почало заповнюватись силою. Тепер я був ладний пробігти на поверхню і назад з усією можливою швидкістю. Страх зник, а на його місце прийшла впевненість. — Граааг! Мінотавр заричав, але я вже цього не чув, адже його рик ніщо проти вибуху авіаційної бомби. Вид перед очима також поволі змінився. Тепер це була не печера, а руїни Ревендейла, не Мінотавр, а просто великий Раднієць. Гнів заповнив мене повністю, кожну клітинку, кожний нерв і я втратив зв’язок з тілом. Тепер між червоною пеленою забуття і картинкою світу була вузька, наче нитка грань. Тіло рухалось уже не по моїй волі, але я бачив все, наче в грі від третьої особи. Моє тіло міцніше стиснуло меч і рвонуло вперед. Мінотавр зціпив руки в замок і підняв їх над собою. Я не робив спроб ухилитися, відійти, зміститись, а просто пер вперед. Навіть Вейн напружилася. Тим часом гігантські руки, що були схожі на кувалди опустилися прямо на мене. В останню мить моє тіло змістилося трішки вбік і змахнуло мечем знизу вверх. Я бачив це наче в уповільненій зйомці, як тонка полоска металу зустрічається з грубою рукою монстра. Здавалося, метал зв'язне в щільному хутрі. Однак клеймор прорізав хутро, плоть і кістку. Розминувшись монстром моє тіло зробило напівоберт і зачепило самим кінчиком спину. Від довгого неглибокого порізу стала жевріти кров. Мінотавр зробив по інерції декілька кроків вперед, недолуго розвернувся до мене і заревів. — Граааг! Він розчепив свої пальці здорової руки і відрубана кінцівка з гуркотом впала на землю. Ця втрата ще більше розлютила звіра: він ще раз страшно заревів, що каміння цілим градом посипались зі стелі. На мене потрапило декілька крапель крові і мій, вже непідконтрольний язик, злизнув крапельку та наче божевільний розплився в широкій усмішці. Червона пелена стала щільніша, картинка розпливалася, але доклавши титанічні зусилля мені вдалось утриматись як спостерігачу. Моє тіло знову рвонуло в атаку. Без витівок воно підняло меч над головою і опустило вниз. На торсі монстра з’явився великий поріз, але, наче не помітивши того, Мінотавр з усієї сили вдарив робочою рукою. Моє тіло знатно трухнуло, я покотився на землі наче м’яч, поки не врізався в протилежну стіну. Звичайні люди після такого не виживають, однак моє тіло підвелось так, наче нічого не сталося. Рука, куди прийшовся основний удар виглядала цілою, ребра також без пошкоджень. В цей момент я нарешті побачив істинну силу Витривалості. Тим часом монстр форкнувши встав на карачки, а потім зірвався з місця, наче справжнісінький бик. Моє тіло не ухилялося, а рвонуло назустріч високо піднявши меча. Клеймор опустився на голову Мінотавра. Пролунав оглушливий дзвін, бризнули іскри, ріг на мить стримав меч, а потім з хрустом відломився. Клеймор продовжив рух вниз, але не зміг пробити міцний череп монстра. Від жахливого удару утворилася ударна хвиля, від якої відлетіло каміння з землі. Кров потекла з голови і залила одне око монстра, але він наче цього не помітив продовжив спопеляти мене поглядом. Із широких ніздрів вирвалася пара і Мінотавр відчайдушно заревів. Загрібаючи копитами землю він повільно попер вперед. Я, опираючись, залишав дві борозни на землі. Перевага монстра викликала ще більший гнів, червона пелена майже повністю мене поглинула, але якимось дивом картинка повернулася. Іра не думала відступати: наче у справжнісінького звіра із мого рота вирвався страшний рев і клинок розрізав череп, потім шию, хребет груди поки не опустився до землі. Туша мінотавра поховало мене під собою, але моє тіло швидко відкинуло його і стало оглядатися навколо. Раптом із дальнього тунелю вийшли два високих Мінотаври з сокирами. Я задоволено прогарчав і рвонув вперед. Щось збоку мигнуло і один монстр відлетів в темряву тунелю. Але Іра не звернула на це уваги та продовжила наступати. Я ще деякий час продовжував бути спостерігачем, однак в якийсь момент зв’язок обірвався і червона пелена поглинула мене. Пробудження було майже звичним: біль, наче моє тіло розірвали на шматки, а потім зібрали назад. Я навіть не пробував кричати чи рухати хоча б м’язом, просто з мольбою чекав коли настане період тиші. Біль пішов і я зміг відкрити очі та оцінити свій стан. Зверху до низу моє тіло було в крові, як своїй, так і чужій. Кофта була розірвана якоюсь лапою з пазурами, яка залишила глибоку рану, права нога була кимось добряче покусана. — Тримай ня, — спокійно подала мені сумку Вейн і поклала всередину один уже використаний флакон. Я вдячно кивнув і діставши з сумки Зілля лікування одним махом осушив флакон, інший вилив на найнебезпечніші рани. По добру, потрібно випити ще одне зілля, щоб повністю загоїти навіть найменші синці, однак в цій ситуації мені потрібна сила Іри, щоб самостійно піднятись на поверхню. — Я переодягнусь. Кішка, яка займалася видобутком Магічних каменів, ледь помітно кивнула і повернулася до мене спиною. Не сходячи з місця я відклав меч на невеличкий виступ біля стіни, дістав з сумки бурдюк з водою і рушник. Ще раз пересвідчився, що Вейн далеченько, скинув кофту і штани та швиденько обтер тіло від бруду і крові. Вийшло не дуже ретельно, однак так набагато краще, ніж було раніше. Підйом на поверхню завжди складніший ніж спуск, однак з силою Іри мені було легко підтримувати темп Вейн. Тому додому ми повернулися ще до того, як Немезида поснідала. — Смачного. — Дякую, — промовила Немезида і махнула нам, щоб ми також присіли. — Буде і на мене порція? — Так, звичайно, почекайте трішки я зараз принесу вам попоїсти, — турботливо промовила ельфійка і витерши ротик хустинкою пішла на кухню. Вейн тим часом скупо кивнула Ельзі та богині і не зупиняючись відправилась на другий поверх переодягатись. Я дістав з сумки зілля зцілення і випив, дошкандибав до свого стільця. Гнів зник, сила розтанула і прийшла смертельна втома, і жахлива мігрень. — Пацан, ти маєш кепський вигляд: шкіра і кістки, а під очима такі синці наче ти місяць не спав. Хтось на вулиці побачить подумає що ми тут тебе катуємо. — Ще сьогодні попрацюю, а завтра вже буду відпочивати, Ще трішки, – тихо відповів я і, відірвавши руки від голови, подякував Рейчел, яка принесла страви і почав їсти. Від перевтоми в мене не було апетиту, тому доводилось пхати в себе смажену картопельку. Після сніданку я відразу попросив Немезиду оновити мені статус. Звісно богиня погодилась, але що дивно, то Вейн попрохала також бути присутньою під час ритуалу. — Як пройшло ваше полювання? — Продуктивно ня, він вбив п’ять Мінотаврів і навіть одного Саблезуба ня. — Тоді цього вистачить з головою, — промовила богиня і сіла позаду мене. Її тонкий пальчик ковзав по моїй спині, засяяла Фална, я відчув як по тіло розлилось слабке тепло як це завжди буває при підвищенні характеристик, а далі вона застигла. — Руді, ти не можеш підвищити свій рівень. Схоже Мінотаври і Саблезуби для тебе занадто маленька рибка. У мене не було навіть сил, щоб лаятись, я просто стомлено відкинувся на спинку дивана і важко зітхнув. Що ж в такому разі, чорт забирай, робити? *** Едгар стомлено дивився на прекрасне небо. Білі пухнасті хмаринки повільно, не поспішаючи мандрували по безкінечному небосхилу. Одна із великих хмар закрила собою сонце, даруючи йому приємну прохолоду. — Едгар, ти що заснув?! Хлопець не відповів і навіть закрив очі. Однак його співрозмовник прекрасно знав характер пройдохи, тому замахнувся ногою для знатного копняка. Едгар привідкрив око і в останню мить перевернувся на бік. Носок добротного черевика пройшов повз ноги хлопця. — Якщо ти не піднімешся за десять секунд я почну тебе лупити прямо так. Едгар важко зітхнув, підібрав два однобічні кинджали з землі і важко підвівся. Командир сім'ї Борея з противною посмішкою хруснув шиєю і встав в бойову позицію. — Слухай Баррі, ти ніколи не чув вислів: від роботи коні дохнуть. Так от, ще трішки і… — він закотив очі й висолопив язика. — Едгар як ти не розумієш. Ти наша таємна зброя, козир, який може вирішити долю Військової гри. Але потрібно як слід підготовитись. Едгар вклав два кинжали в піхви і важко зітхнув. Мало того що він підвищив свій рівень тоді, коли тільки одна його характеристика досягла “D” рангу так ще й ці кляті нелюдські тренування! Він пожертвував своїм потенціалом, а натомість отримав постійні тумаки спочатку від Баррі, а потім від цілої орави покидьків, які сміють називатися його друзями! — Військова гра вже завтра хіба я не заслуговую на відпочинок. Хоча б сьогодні га!? — Гаразд, домовились, — не встиг Едгар зрадіти як командир сім’ї продовжив: — Після цього бою можеш іти відпочивати! — Ні-і-і! Баррі не слухав свого лінивого друга і накинувся на нього з усією можливою швидкістю. Бідний хлопець пробував втекти, але командир це передбачив і заздалегідь перекрив всі виходи із заднього двору їхнього маєтку.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!