Перше що я побачив, коли прийшов до тями, були стурбовані моськи дівчат. Ну крім Вейн, яка здавалась байдужою і Рейчел з її холодним норовом. Якусь коротку мить я не розумів що з ними, а потім прийшов біль. Руки, ноги спина, навіть шия, було таке враження що мої м’язи розірвали на шматки.
— Ух.. ти ж.. блять, — прохрипів я і спробував прийняти позу ембріона.
Однак варто було ворухнутися як нова порція болю наче блискавка вразила моє тіло. А потім біль витіснився пекучим гнівом що розповзався по жилах. Це було дивне відчуття, ненависть не затьмарила мій розум, біль не мучив тіло, і до того ж я відчував, як мене переповнює п’янка сила.
— Ем, можна мені зілля лікування? — я підняв руку і помітив що кінцівка згинається там де не повинна, а ще цей дивний колір... — Краще два флакончики, будь ласка.
— Так звичайно, — Рубі опустилася біля мене на коліна і обережно подала зілля. З кожним ковтком я відчував як п’янка сила потроху йде геть на її місце не приходить біль.
— Пацан ти як?
— Не повіриш, але я готовий хоч зараз провести ще один бій. Однак мене трішечки бентежить стан організму.
— Схоже ня, Гранд Берсерк не такий простий навик ня.
— Руді, будь обережний, — м’яко промовила богиня і поклала свою руку на плече Вейн. — Можеш віднести листа сім'ї Сома коли я закінчу.
Кішка мовчки кивнула і дівчата пішли додому. Разом з тим Рубі закінчувала перев’язувати мені руки. Амазонка ще раз оцінила мою тушку і трішки усміхаючись запропонувала:
— Пацан може тебе віднести у твою кімнату?
— Ні, — я подивився на свою кінцівку на якій синього кольору стало втричі менше та обережно підвівся. Рубі спробувала мене підтримати, але тримався я впевнено і навіть рівно. — Я сам можу.
— Не потрібно перед нами викаблучуватись, випий ще одне зілля, — промовила Рейчел грізно схрестивши руки перед грудьми.
— Для початку необхідно дізнатись скільки протримається цей стан і які будуть наслідки. Інакше як мені використовувати цей навик в підземеллі?
Ельфійка не наполягала, стенула плечима і відправилась на кухню. Ельза огледіла зруйнований тренувальний майданчик потім глянула на мене як на ворога і махнула, щоб я вшивався геть.
У своїй кімнаті я запам’ятав яка зараз година і сів за стіл в очікуванні змін. Рубі склала мені компанію, розсілася на моєму ліжку деякий час оглядала кімнату. А потім знову почала теревенити:
— Руді, Гранд Берсерк, просто щось! Твоя сила скакнула на цілий рівень! Ні, мені навіть здається що навіть до піка другого рівня! Це, це просто не вкладається в голові!
— Це настільки фантастично?
— Ти жартуєш? — здивовано промовила дівчина. — Ох точно ти ж новачок в цьому світі. Дозволь мені пояснити. Рівень це прірва яку дуже важко подолати, я не знаю ні про одну магію чи предмет який би міг це зробити. Підвищити базові характеристики можна, але не рівень.
Я скептично підняв брови. Все ж мені відомо про персонажа який може на час підвищити рівень. І взагалі що такого в цьому такого? Хіба Белл не лупив авантюристів вищих його за рівнем?
— Ох бачу ти так нічого і не зрозумів, — лолька зіскочила з ліжка і підійшла до мене. На жаль в моїй кімнаті був тільки один стілець тому Рубі просто вмостилася на столі. Повернувшись до мене вона продовжила: — Рівень це щось на кшталт множника. До прикладу якщо в тебе було п’ятсот пунктів сили, то після підвищення рівня приблизно тисяча.
— Почекай, це точні цифри чи все умовно?
— Для простоти всі вважають що рівень підвищує базові показники у два рази. Але чи це так важко сказати, хіба що сім'я Гекати знає більше, але не в цьому суть.
— Ти маєш рацію, цей навик дійсно потужний козир в рукаві. Хоча те що ми побачили зараз може бути тільки вершиною айсберга.
Я глянув на кишеньковий годинник і підмітив що пройшло вже п’ять хвилин. Здається мені, що період п’янкого всесилля буде тривати до тих пір поки мої рани не загояться. Не очікував що деструктивний Гріх Гніву спробує мене спокусити.
— Ти, ти хочеш сказати що через навик могли вирости і базові характеристики?
— Принаймні, розірвані м’язи і капіляри, що полопались по всьому тілу на це натякають. Однак мене турбує віддача.
— Це було б занадто… — дівчина постаралася знайти відповідне слово.
— Імбово.
— Імб… що?
Оскільки мені все одно потрібно якось вбити час я став пояснювати що це значить. А потім одна тема змінила іншу, Рубі дістала свій нотатник і пішло-поїхало.
Дивно було бачити як лолька абсолютно не зацікавилась іграми чи фільмами, а віддала перевагу хімії і фізиці. Її б цікавість моїй сестрі… Коротко кажучи, наша лекція тривала пів години, упродовж яких нічого не змінилося. Тому я пішов у ванну.
— Слухай Руді, а тебе справді можна залишати одного? Раптом щось станеться, ну відкат про який ти говорив, чи ще щось. Я можу посидіти в роздягальні, — невинно захлопала віями Рубі.
— Чесно кажучи я не проти, однак Закон Мерфі говорить: якщо яка-небудь неприємність може трапитись — вона неодмінно трапиться. В нашому випадку тебе застане Вейн, і перш ніж ми встигнемо виправдатись мене вб'ють, або дещо відірвуть.
— Але якщо вірити твоєму закону ти можеш втратити свідомість, або тебе раптом застане приступ болю. Все може бути.
Я відчинив двері від роздягальні і глянув на лольку. В принципі вона слушно говорить не можна відкидати найгірше. Я поклав свій змінний одяг і глянув на Рубі.
— Пропоную альтернативу, ти сидиш в проході навпроти дверей в ванну. А я лишаю їх відчиненими, щоб у випадку ексцесу покликати на допомогу. Якщо я не вийду через сорок хвилин можеш заходити сама.
— Гаразд можеш на мене надіятись, — вона впевнено підняла носик.
— Сорок хвилин, ти сидиш тут і слідкуєш, щоб ніхто не увійшов. Без перерви, не відходячи навіть на хвилинку. Якщо ні, я просто зачиню двері.
— Руді, зараз ми проводимо дуже відповідальний експеримент. Мова йде про твоє здоров’я тому ти можеш на мене покластися.
Я повільно зачинив двері і ще пару секунд дивився на замок. Була неймовірно велика спокуса скористатися поворотною ручкою. Однак синці по всьому тілу були не настільки страшні, щоб переривати дослід, але і не достатньо легкі, щоб просто проігнорувати. Коротко кажучи, компроміс у виді Рубі за двома дверима мене влаштовував.
Більше не втрачаючи часу, я скинув свій брудний одяг закинув його в корзину до інших брудних речей і пішов митися. Так тихо кайфуючи в гарячому джерелі я віддався райській насолоді. Мої думки повільно зісковзнули кудись далеко.
Тому я не відразу звернув увагу на сторонні звуки. Здалось наче хтось увійшов у ванну та увімкнув душ, але коли мені все ж таки вдалось винирнути зі своїх роздумів все було тихо, хіба що вода десь капнула. Через пар мені не вдалось повністю роздивитися зону душових, але й цього було достатньо щоб заспокоїтись.
Однак варто було знову відкинутись на бортик і прикрити очі як пролунав приглушений стогін. Тихий стриманий ледь чутний. Через секунду стогін повторився солодкий і такий хтивий що Руді молодший моментально встав в стійку.
— Нях! Ум!
На цей раз ніякої помилки бути не могло. Хтось справді проник у ванну і зараз пустує. Хоча чому хтось, цей хтивий голосок я впізнаю із тисячі, це точно була Рейчел.
Тим часом ельфійка продовжувала пестити себе, вона втрачала контроль, стриманість витіснялася задоволенням. Її стогони потроху ставали все голоснішими. Поки в один прекрасний момент вона не досягла піку.
— Ахх!
Її хтивий голосок затих, було чути як калатає моє серце від збудження і важке дихання ельфійки. Я важко проковтнув і спробував себе заспокоїти, а то ще трішки і не втримаюсь.
Так, ховатися мені немає куди обійти Рейчел у мене не вийде. Залишається тільки сподіватися на те що вона помиється і піде. А що далі? Якщо Рубі кудись і відходила зараз вона напевно стирчить перед дверима.
Тим часом Рейчел почала з чимось возитися, наче щось відкручувала? Потім вона прокрутила кран і… Тепер звук води супроводжувався не менш солодкими хтивими стогонами ельфійки.
Руді молодший який здавався мені і так твердим наче камінь тепер став наче сталева балка. А ще ця клята уява, малювала еротичні картини одна краща за іншої.
Поки я тримався з усіх сил Рейчел нарешті кінчила, скрутила лійку на місце. А потім приступила до третього раунду! Тепер я готовий закластись що чув як вона пестить себе. Ці хтиві звуки, а також її сексуальний голосок ледь не звів мене з розуму. Чорт забирай, якби я був не в басейні то вже б давно спустив пар.
Наче знущаючись ельфійка почала ще голосніше охкати ахкати і взагалі спокушати мене! Я був змушений прикусити губу до крові і тримати руки за головою. Клянусь якщо вона піде на четвертий раунд, я піднімусь з цього басейну і вже їй прийдеться слухати як я себе задовільняю!
Рейчел протяжно застогнала, а потім важко задихала. Деякий час у ванній не було ніякого звуку, абсолютна тиша. Тільки через декілька хвилин дівчина судячи з усього підвелась і солодко потягнулася. Після чого її кроки стали лунати гучніше.
Я запанікував тому вдав що сплю. За мить її кроки різко зупинилися і мене пронизав холодний погляд. Однак Руді молодший стояв як ні в чому не бувало.
— Руді! — роздратовано, наче кішка прошипіла Рейчел.
Я проковтнув повний рот слини і підняв голову. Перше що побачив це сині очі колючі та холодні наче лід. Однак варто було глянути на картину в цілому як її образ крижаної королеви почав сипатись.
Її личко, довгі вушка і навіть шия були червоні наче стигле яблуко. Вона прикривала свої персики однією рукою іншою, низ плоского животика. Мій погляд затримався на довгих ніжках, а точніше на внутрішній стороні стегон по яких досі стікали любовні соки.
Красуня стиснула ніжки до купи, але я помітив ще одну деталь. Вона мілко тремтіла, наче їй було важко триматися на ногах. Рейчел досі не відійшла від недавнього оргазму!
— Назви мені хоч одну причину тебе не вбивати.
Мені вартувало всіх своїх зусиль, щоб відвести погляд від її бездоганного тіла. Мозок запрацював не відразу, добре що колючий погляд ельфійки допоміг прийти до тями.
— По перше тобі прийдеться вивільнити одну руку. А по друге за дверима ванної стоїть Рубі, варто тобі вийти і твоїй репутації кінець.
По моїй спині пройшовся табун мурашок, а від дівчини повіяло таким холодом наче вона справді збирається мене прямо тут втопити. Я проковтнув.
— По перше, ти вже і так все бачив, — вдавано спокійно промовила ельфійка, при цьому вона не припинила прикриватися. — А по друге, ти справді думаєш що я повірю в казочку про Рубі?
— Руді, сорок хвилин вже пройшло! Ти як?!
Голосу лольки я був радий як ніколи. Рейчел же поблідла і зі страхом глянула в сторону дверей. Я ж розслаблено закинув руки на бортик паскудно усміхаючись.
— Я живий! Не заходь! — а потім вже тихше щоб чула тільки Рейчел: — Покищо. І так моя красива німфоманка, у мене є для тебе пропозиція ти виконуєш моє бажання і я тебе прикриваю. А якщо ні… хм цікаво які нові прізвиська тобі придумає Рубі і Ельза.
— Я краще здохну, ніж...
Якусь мить я не розумів злість Рейчел, але потім побачив куди вона кинула погляд. Ну так Руді молодший весь цей час був у бойовому стані.
— Кхм, я взагалі то давав слово що не буду вас чіпати. Тому викинь з голови всякі збочені думки.
— Тоді що ти від мене хочеш? — від сорому у красуні аж голос почав тремтіти.
— Руді, з товбою все гаразд?! — знову подала голос лолька.
— Я ще не придумав, але не хвилюйся твоя цнота в безпеці. Хоча судячи з твоїх стогонів…
Закінчити я не встиг дівчина почала оглядатися. А оскільки відерко було від неї не далеко… Від гріха подалі я підняв руки наче здаюсь і повільно підвівся.
Ельфійка застигла і ненароком зиркнула вниз. Звісно вона відразу відвела погляд і знову натягнула свою грізну моську. Щоб подражнити її я хитнув стегнами і Рейчел знову глянула на причандал що бовтався.
— Подобається?
Вона нічого не відповіла, але кулаки стиснула. Задоволений своєю витівкою я навмисно повільно, не прикриваючись пішов на вихід. Однак я недооцінив ельфійку. Як тільки ми порівнялись вона крутонулась на місці і смачним копняком під сраку відправила мене в недалекий політ.
Коли я підвівся вона вже була в басейні і тільки сині очі стирчали із води. Потираючи постраждале місце почимчикував собі до роздягальні. Витерся, одягнувся навіть встиг Рубі запевнити що все гаразд тільки ось стояк заважав вийти. Я що тільки не робив: і присідав, і медитував, але все дарма. Ну надіюсь це не дуже помітно.
— О Руді нарешті. Ти що двері зачинив? Навіщо? — як тільки мене побачила Рубі відразу почала без кінця теревенити, а ж раптом вона затихла глянула вниз і без всякого сорому промовила: — Нічого собі стояк. Рейчел має рацію тобі дійсно потрібен новий одяг, а то в цьому мішки ти нічого не приховаєш.
— Блять.
— Якщо тобі потрібний час, щоб усамітнитись, я можу ще почекати.
Зараз дівчина зріст якої не досягав навіть моїх грудей, цілком серйозно радить мені піти подрочити. Нема слів одні емоції…
***
Вейн наблизилась до маєтку Соми, коли сонце вже сідало, а вуличні ліхтарі один за одним спалахували. Біля воріт стояли ті самі пияки що й минулого разу. Варто було їм побачити кішку як вони миттєво вирівнялись, а один відразу метнувся в дім.
Дівчина не довго чекала — помічник Заніса, хекаючи і витираючи хустинкою піт, підійшов за нею до самих воріт. Привітавшись він відразу відвів її до командира сім’ї, навіть не заїкнувшись про зброю.
Заніс зустрів її привітною усмішкою, хоча дівчина помітила що він трішки нервовий. На її лиці не промайнуло і тіні емоцій, хоча внутрішнє вона жорстоко усміхалася.
— Пані Штейн що привело вас до нас, в таку годину?
— Пан Люстра ня, — зімітувала звернення Вейн підпустивши в голос трішки насмішкуватих ноток. — Наша сім’я ня, вирішила задовольнити ваше прохання стосовно закритого засідання ня. Ми вже знайомі з усіма обставинами злочину ня, тому приготували для підсудних вирок ня.
Чоловік прийняв конверт зі сургучною печаткою, відкрив листа і на декілька хвилин занурився в читання. Хоча лист не був занадто довгим, скоріше його можна було назвати навіть коротким, але Заніс вивчав його довго.
— Хоч лист і несе рекомендаційний характер ня, я наполягаю ня, щоб ви прислухались до порад нашої богині ня.
— Так звісно, я виступлю з заявою вже завтра. Дякую за співпрацю.
Вейн повільно кивнула і піднялась, однак при виході з кімнати чоловік раптово покликав її.
— Ми ж залишимось союзниками і надалі?
— Союзники ня? — Вейн навіть не прийшлось вдавати подив. — Це занадто гучне визначення для наших відносин ня. Між нами є просто договір ня, який чинний до тих пір поки одна зі сторін не порушить його ня.
— Мене влаштовує ваша відповідь.
Вейн вийшла з кабінету і в супроводі помічника відправилась на вихід. Вона покинула маєток, повернула праворуч і рушила в сторону домівки. Біля стіни в тіні стояв високий чоловік з меланхолічним поглядом.
— Біллі попросив мене передати, що він вдячний вам.
— Я хочу зустрітися з ним особисто ня, це можливо ня?
Чоловік підняв свої меланхолічні очі на небо потім кивнув і махнув дівчині йти за ним. Авантюрист обійшов маєток по вузькій вуличці і зайшов на територію через задню хвіртку. Він мовчки провів Вейн до невеликого кам’яного будинку що стояв осторонь і залишив її в невеликій кімнаті.
Вейн не стала сідати за стіл, а схрестивши руки сперлась на холодну стіну таким чином, щоб в полі зору були і двері, і загороджене ґратами вікно.
Через деякий час увійшов Біллі. Тільки ось це вже був не той чоловік яким його пам’ятала дівчина. Худий, згорблений і небритий уже казна стільки часу. Він постарішав років на десять і став блідою тінню себе колишнього. Чоловік стомлено усівся на стілець, а тюремник відійшов до дверей, спостерігаючи за всім.
— Дякую, — тихо ледь чутно промовив він.
— Зазвичай ня, злочинці саме нас звинувачують у всі своїх проблемах ня.
Біллі ледь помітно стенув плечима і довго мовчав. Вейн дозволила йому зібратися з думками.
— Ви зможете знайти вбивцю?
— У нас немає жодної зачіпки ня.
Кішка ніколи не проявляла поблажливість до чоловіків тим більше підсудних. Однак сьогодні вона була не така різка і категорична, хоча Біллі навряд чи зміг це відчути. Єдина причина чому Вейн була тут, це інформація, однак залишитись з Біллі наодинці не вийшло.
— Ясно, — слабким ледь чутно промовив чоловік опустивши голову на руки.
— Але, це не значить що ця справа закрита ня. Ми продовжимо саджати різних виродків за ґрати ня, і можливо коли-небудь ня, вбивця твого сина також буде гнити в тюрмі ня.
Біллі нічого не відповів, мовчки підвівся і підійшов до тюремника який вивів підсудного. Через деякий час чоловік з меланхолічними очима повернувся.
— Дякую, що ви прийшли, — Чандра відкрив двері явно натякаючи що гості вже пора йти.
— Це не зайняло багато часу ня.
Вейн відлипла від стіни, і кінчиками пальчиками торкнулася холодного руків’я тонфи. Це тривало всього лише мить, щоб співрозмовник цього навіть не помітив. Коли дівчина порівнялася з тюремщиком вона раптом промовила:
— Шкода ня, що через бажання швидко збагатитися ня, люди йдуть на злочин ня. Якби ж ми могли усунути першоджерело всіх проблем ня…
Вейн і так попусту витратила свій час тому вирішила випробувати щастя. Вона поставила на доброту цього чоловіка який не полінився запросити її сюди і що головне, бачив в що перетворився його знайомий.
— Було б це можливо цей світ не був би таким жахливим, — на сумному лиці чоловіка не промайнули емоції він пропустив Вейн перед собою і більше не промовивши і слова вивів її за територію маєтку.
***
Під час вечері Рейчел навіть не дивилася в мою сторону, копирсалася в тарілці, говорила з дівчатами, але варто було їй зустрітися зі мною поглядом… То вона відразу відвертала голову і кривила носик. Все ж даремно вона сіла на своє звичайне місце навпроти мене.
— Руді, бачу в тебе хороший настрій, — підмітила богиня яка вже поступила до десерту.
— Ну інколи буває таке що банальні речі можуть покращити самопочуття. До прикладу сьогодні я почув щебетання однієї пташки, і її милий голосок вразив мене в саме серце.
Богиня з розумінням кивнула, Ельза і Рубі навіть не звернула уваги на мою тираду, а ось Рейчел якимось дивом зберегла самоконтроль. Її миле личко навіть не почервоніло, але погляд непомітно кинутий з-під лоба жахав. Впевнений якби стіл був трішки меншим вона б мене копнула.
— Рейчел, а ти чого нахнюпилась? — невинно поцікавилась богиня.
— Напевно розчарована тим що не змогла послухати щебетання, — так наче між справою кинула Ельза.
— Ой, та що тут такого в цьому цвіріньканні? От я інколи сплю, а ці гади летючі мені весь сон псують, відпочити не дають. А чекай Руді, а де ти чув це щебетання? Ніби ми повсюди були разом.
— Так у ванні, поки купався.
Тема повільно зісковзнула на пернатих з мого світу, я розповідав дівчатам що в нас за птахи водяться, а вони розповідали про тутешніх. Тільки ось ельфійка мовчала наче води в рот набрала. Закінчила з вечерею потім з десертом і пішла геть.
Я через хороший настрій вимив свій посуд, а також Рубі, ну і Немезиди також прийшлось взяти. Після закінчення справ я пішов до богині обновляти статус.
— Руді, як ти себе почуваєш? — дівчина торкнулася моєї спини холодним пальцем.
— Відразу після того, як я прийшов до тями то відчув неймовірно сильний біль, навіть поворухнутися було складно. Але через декілька секунд прийшло полегшення. Мене почала переповнювати п’янка сила, я наче міг гори перевернути. Якщо провести аналогію, то це схоже на сп’яніння, коли тобі весело і ти герой, але без затуманеного розуму і похмілля.
— Тобто ти не відчував віддачі? — промовила богиня продовжуючи оновлювати мій статус.
— Так, її попросту немає. Насторожує ще те, які емоції я відчував, це був гнів, але дуже слабка його форма. Наче що маячить на задвірках, гнів ніби є, але якщо не звертати уваги можна і забути.
— Руді, ти дуже вразливий до гарного самопочуття тому я забороняю тобі користуватись пасивною складовою навички більше ніж годину. Це дуже небезпечно.
Я погодився з таким заключенням. Адже Прокляття викачує з мене всі соки як фізичні, так і ментальні, і дуже велика спокуса отримати декілька стусанів, щоб весь день почуватися добре. Однак це зробить мене залежним. А з іншої сторони, якщо мені лишилося жити чотири місяці, то хіба це не можливість прожити якісно останні дні? Поки я роздумував Немезида подала мені папірець зі статусом.
Руді Ешворд
LV 1
Сила G 297 → F 355
Витривалість D 592 → C 690
Спритність G 283 → F 311
Швидкість G 254 → G 288
Магія I 0 → I 78
Магія: Проклятий
Навики: Ira
Я протер очі, двічі, потім перерахував все разів п’ять. Немезида впіймала мій погляд і легенько усміхнулася. Триста! Триста очків за, трясця, один день! Не за спуск в підземелля, не за смертельно небезпечну битву, а за два тренування! Тут витривалість майже на сотку піднялось навіть магія якимось калимом прокачалась!
— Це чортова імба! Чітерство! Це взагалі законно?
— Така сила Іри. Однак чим частіше ти ним користуєшся, тим швидше втратиш себе.
— Значить я стою перед дилемою: прожити трішки довше як звичайний авантюрист чи засяяти як зірка, але швидко згаснути.
Я одягнув кофту і глибоко задумався. Немезида мені не заважала, вона повернулася на крісло і закинула ногу на ногу.
— Не залежно від мого бажання навик все одно уже являється частиною мене. Не використовувати Іру не вийде, тому потрібно його опанувати. Окей, я перебільшив, “опанувати” Гріх Гніву не вийде, але хоча б частково керувати ним потрібно навчитися.
— Руді… — вона стиснула губи, а потім зітхнула і продовжила: — Гаразд, ти можеш робити що хочеш тільки не перестарайся.
Чесно кажучи я очікував, що вона знову запропонує мені забути про борг, помсту та інше. Але на щастя все обійшлося. Богиня відкинула марну жалість, і проявила підтримку яка дійсно була мені потрібна.
— Дякую, масаж зробити?
— А ти не станеш знову витягувати з мене інформацію? — хитро примружилась дівчина.
Я запевнив що не стану більше так робити і на цей раз попросив її лягти на диван. Немезида погодилась, лягла на живіт і відкинула на бік косу. Мій масаж почався із шиї, потім повільно перейшов на плечі. Богиня від задоволення примружила очі і розслабилась.
— Руді, як тобі наша сім'я?
— Хм, один я і багато дівчат, прямо як в гаремі. Що можна сказати, мрії збуваються, — я опустився трішки нижче по хребту, ближче до талії розминаючи м’язи нижньої групи.
— Цікаво, а Вейн знає що вона у твоєму гаремі?
— А те що ти також в моєму гаремі тебе не бентежить? — в принципі можна було опуститись ще нижче до сідничних м'язів, але я не став цього робити і поступово погладжуючи повернувся до плечей.
— Ну якщо ти будеш робити мені масаж, то я не проти.
— Масаж? — я зітхнув і перейшов до її рук повільно почав з передпліччя і закінчив спустився до маленької долоні. Таку ж маніпуляцію почав і з лівою рукою. — Масаж робиться на голому тілі з використанням ефірних олій, а так я не можу застосувати майже дев’яносто процентів потрібних рухів.
— Ти так хочеш, щоб я роздяглася?
— Ну я точно проти не буду. Однак не можу поклястися що буду тримати себе в руках.
Я знову закінчив цикл рухів в районі талії, і знову почав розминати її спинку. Повільно не поспішаючи, зосередившись виключно на рухах.
— Тоді я попрошу Вейн побути поруч.
— Ну в її присутності я навіть глянути на тебе не зможу.
Було надзвичайно приємно торкатися її м’якої спинки. А коли вона щей звуками відображала що їй це довподоби то взагалі капець. Я ледь тримався, щоб не пересікти червону лінію.
— Тоді я покличу пташку.
— Пташку?
— Ну ту пташку що співала тобі в ванній, — я завмер, а Немезида усміхаючись повернула до мене голову, — Як ти казав мова тіла не бреше? Це правда. Руді, я не дурепа і помітила як Рейчел на тебе страшно зиркала.
Мені стало до чортиків ніяково. Моє лице почало палати, а дивитись на богиню сил не було. Все ж вона була мама Рейчел.
— Це вийшло випадково, я експериментував з навиком вирішив помитися тому залишив Рубі перед відчиненими дверима ванни. Однак заноза відходила і в цей час зайшла Рейчел, а потім…
— Досить, припини, — перебила мене богиня. — Це ваша таємниця, от нехай вона і залишиться між вами. Тільки ось…
— Так я знаю ніякий романтичних і тим більше інтимних стосунків.
— Я хотіла сказати що якщо образиш її тобі капець.
Це що трясця таке? Погроза? Дозвіл на стосунки? Чи просто жарт? Так і не прийшовши до якоїсь відповіді, закінчив масаж і поки вона ще лежала звалив.
Щоб трішки заспокоїтись вийшов на тренувальну площадку. Вечірній вітерець приніс запах якихось пахучих квітів і допоміг вгамувати гормони. Тому повертався до своєї кімнати вже без лишнього комфузу.
Однак біля моїх дверей стояла злюща, наче грозова хмара Рейчел. Я вже думав що вона кинеться на мене з кулаками, але вона себе стримала. Ельфійка дмухнула на пасмо білого волосся що вибилось із зачіски і промовила:
— Покінчимо з усім тут і зараз. Ну, і що ти хотів?
Я здивовано закліпав очима. Схоже сьогодні мій день.
— Ну не будемо займатися цим тут. Пішли до тебе.
Ельфійка грізно засопіла, стиснула кулачки, однак не стала зриватися. Вона різко розвернулася, що навіть її волосся ефектно здійнялось і закрокувала до себе.
Я пройшов в її кімнату зачинивши за собою двері. Рейчел ледь помітно здригнулася коли замок клацнув. Усміхнувшись я сів на її ліжко і вдихнув приємний дівочий аромат. Від одної тільки думки що тут ельфійка займається всяким мій боєць знову встав.
Зараза, через Рубі я принципово не став усамітнюватись тільки ось зараз капець як не зручно. Прийшлось закинути ногу на ногу, щоб приховати сором. Правда варто було зосередитись на майбутній розмові як збудження пройшло.
— Ну не тягни кота за хвіст. Що ти хочеш?
— Портрет. Будь ласка, намалюй портрет моєї родини.
Ельфійка спантеличено закліпала очима. Я дивився на неї серйозно, без жартів. Дівчині стало ніяково тому вона, щоб хоч якось перервати тишу поставила питання:
— Емм, і це все?
— Ну в тій ситуації ми двоє винні, тому мені совість не дозволяє просити в тебе більше.
— Була б у тебе совість… — пробурчала Рейчел.
— Мені що, закривати вуха коли ти там так спокусливо стогнала?
— Стули пельку!
Ельфійка задрала носик і пішла до свого робочого стола, однак я бачив як її личко спалахнуло червоним. Вона увімкнула настільну лампу дістала декілька аркушів паперу та олівець. Я хотів побачити як малює Рейчел тому підійшов. Дівчина обпалила мене злісним поглядом синіх очей, і трішки відсунулась.
— Чого мовчиш? Говори як виглядає твоя сім’я?
— Почнемо з моєї сестри: вона маленька худорлява і трішки менша за Рубі. Має кругленьке личко, тоненькі губи і маленький гачкуватий носик. Очі великі, а зачіска каре.
— Що таке каре?
— Ем ну як у Вейн.
— У нас таку зачіску називають драконячий вигин.
Перед очима з’явилася зачіска Вейн, однак я не міг збагнути при чому тут вигин, дракон і інша маячня. Поки я думав про драконячий вигин, Рейчел вправно рухала гострим олівцем. Мої коментарі і уточнення змушували ельфійку декілька разів переробляти. Але досить скоро простенька заготовка набрала рис моєї сестри.
— Це ще не кінець, я потім ще дороблю, а зараз намалюємо… — дівчина говорила обережно, щоб не зачепити болючу тему.
— Тоді наступною буде Саманта моя прийомна мама. Вона була висока, навіть вища ніж мій батько, в неї також було кар… тобто драконячий вигин тільки волосся було зачесано на бік, віски з правої сторони збриті.
— Ем і це красиво коли пів голови побрито?
— Там не пів голови, а тільки невеличка частинка. У нас це було модним.
Ельфійка стенула плечима і ми почали довгу працю над портретом. Все ж те що дівчина могла уявити вона швидко малювала, а от щось незнайоме віднімало тонну часу. Таким чином ми закінчили з мамою, потім батьком.
— А як же ти? Тебе що не малювати?
— Ні, я не зслу… — я припнув язик. — Це просто не потрібно.
Ельфійка не стала продовжувати цю тему за що я їй дуже вдячний. Дівчина пообіцяла що перемалює все як слід, щоб вийшов сімейний портрет.
Махнувши їй рукою я вийшов в коридор. В принципі, мені варто поговорити з Ельзою і Вейн, однак вже пізно, дівчата вже сплять. До того ж не хочеться псувати цей прекрасний день непотрібними темами.
Далі
Розділ 14
— Пацан, що ти збіса робиш? — Тренуюсь. Я почув як амазонка обійшла мене по колу, щось незрозуміле пробурчала собі під ніс. Ельза зупинилась переді мною загороджуючи світло і скептично підмітила: — А що за дурнувата поза? Я глибоко вдихнув, а потім повільно видихнув. Після пробудження в мені киплять емоції. Коктейль із гніву, ненависті жалю і вини змушують мене тренуватись до втрати свідомості. Але зараз я намагаюся придушити весь цей вихор. Опанувати його, не піддатися. Однак це важко, дуже важко, особливо коли перед очима яскраві картинки минулого. Я відчуваю себе зрадником, останнім покидьком який має реальну можливість щось зробити, але не діє. Проте потрібно зробити крок назад і оцінити ситуацію об'єктивно. Якщо я піддамся емоціям, тоді швидше стану неконтрольованим монстром і тоді вже точно нічого не досягну. А з іншої сторони в мене лише 119 днів, не так багато часу, щоб сидіти в позі лотоса і чекати на прозріння. — Ей ти що заснув? — Ні, — коротко відповів я і подавивши роздратування продовжив: — Всього лише підіймаю свій рівень самоконтролю. Правда виходить хріново, от до прикладу тебе ледь не послав. — Якби мене хтось попередив, я б зараз солодко спала. Але ні — я повинна була встати без чогось п’ять, привести себе до ладу, і піти тренувати одного невдячного шмаркача. Я набрав повні легені повітря, затримав дихання на декілька секунд і повільно видихнув. Ельза мала право злитися, однак, це не зменшувало мого роздратування. Хотілося просто рявкнути, щоб вона заткнулась, але замість цього сказав інше: — Вибач, — це було не щиро, вимушено майже виплюнуто. — Ні, не вибачу. Я відкрив очі. Тренувальний майданчик був оповитий вранішнім туманом, навкруги стояла тиша і спокій. Здавалось навіть пташки вирішили сьогодні поспати трішки більше. Ельза, щось там під ніс бурчала про невдячних шмаркачів, але присіла поруч, схрестивши ноги, і поставила руки на коліна. Вона зробила це з такою легкістю що я навіть почав заздрити. Адже в мене все що можна вже затерпло. — А що далі? — Закрий очі і викинь всі думки з голови. Зосередься на диханні. Я закрив очі і сам почав наслідувати власні інструкції. Однак простіше сказати чим зробити, думки раз враз поверталися до подій уві сні, гнів розпалювався з новою силою і не давав зосередитись. Але мало мені було власних проблем так тут щей амазонка… — А хіба це не можна робити в домі? Ці маленькі камінці врізаються мені в дупу. І поза якась незручна. — В цьому якраз і весь прикол. Необхідно ігнорувати зовнішні подразники та внутрішні переживання, щоб досягти гармонії та спокою. — Типу тренування терпіння? Зосередившись на диханні я спробував опанувати себе. Однак? якщо раніше мій стан можна було порівняти з припливом, то зараз, після появи Іри, мою дамбу самоконтролю атакував шторм. — Пацан, а ти хоч раз досягав стану “без думок”? — Заткнись! А то зараз дам в ніс! Чесно кажучи очікував удару по потилиці, але нічого не відбулося. Ельза нарешті замовкла і я зміг повністю зосередитись на подоланні свого внутрішнього шторму. Час йшов повільно, дуже і дуже повільно. Здавалось, що ця клята хвилина ніколи не кінчиться. Але час йшов, хоч і дуже, дуже повільно, шторм поволі стихав. В один момент мене обережно хтось торкнувся. — Пацан, снідати будеш? — Буду, — пробурчав я і спробував ворухнути ногами. Ага фіг там, нижні кінцівки затерпли настільки що мені прийшлось руками допомагати. І то стояти рівно було вище моїх сил. Ельза спробувала мене підтримати, але я не хотів приймати її допомогу, йшов сам. — Пацан, ти як? — Хріново. Дівчина побачила вираз мого обличчя і більше нічого не питала. Відірвалася трішки вперед та знову почала бурчати про невдячних шмаркачів. Снідали ми знову усією компанією, обговорюючи всяку нісенітницю. Вейн весь цей час мовчки їла, не відволікаючись, а коли закінчила розповіла про своє невдале спілкування з Біллі. — В такому разі у нас не залишається іншого варіанту, крім того, що залишити сім’ю Соми на потім. А зараз ми зосередимось на розслідуванні, — промовила Немезида. — Прийнято. Але для цього потрібно вислухати не одного відвідувача. А щоб вони охоче ділилися інформацією потрібно заохотити людей, — промовила Ельза жестом показуючи що необхідні гроші. — Як я вже казала, першому щасливчику мільйон, а ось тому хто розкаже найбільше – триста тисяч, за участь – п’ять тисяч валісу. — До речі, про щасливчика. Спочатку ми не зрозуміли, про що говорить Рейчел, але через пару секунд у двері став тарабанити якийсь відчайдуха. Ельфійка пішла допитувати відвідувача, а я засипав Ельзу питаннями. Все ж тільки вчора був намальований портрет! Як мені пояснила амазонка така швидкість розповсюдження інформації обумовлена газетами. А точніше, магічними інструментами, які можуть штампувати різну макулатуру включно з портретами. Чесно кажучи, я міг би й здогадатися коли почув про газети вперше, але все одно не очікував такий технологічний рівень від цього світу. — Схоже про десерт сьогодні варто забути, — скорботно промовила Рубі і ще раз глянула у вікно. Через шибку було видно, як ціла орава розумних наближається до нашого дому. Вони бігли розштовхуючи всіх навколо тільки аби дістатись до дверей першим. — Якщо їх ніхто не зупинить почнеться бійка. Що? Що, ви дивитесь на мене, я авантюрист першого рівня мене там банально затопчуть. — Я допоможу Рейчел з нашим щасливчиком, — промовила богиня і, зберігаючи свою елегантність, швиденько покинула вітальню. — Вейні, ти краще за всіх зумієш вгамувати натовп. Зроби нам ласку. Похмурий погляд дівчини-кішки впав на Ельзу, але Вейн нічого не промовила. Повільно встала і пішла до дверей. Я зітхнув і почав збирати все зі столу, амазонка і Рубі мені допомогли. Було чутний шум народу крики скарги та все таке, але варто було з’явитися Вейн як шум виріс на порядок. Однак як тільки кішка почала говорити запанувала цілковита тиша. Згодом в дім по черзі стали заходити люди. Ми всі розбіглися по своїх кутках і почали опитувати людей. Мені дісталась ненависна кухня і якась бойова бабка. — Ох нарешті стілець, ноги вже не ті що раніше болять і ця спина, — охкаючи товстенька бабуська забралась на табурет витягнула хустинку і почала витиратись. — Фух запарилась бабка. — Води? — Не відмовлюся, а то хоч і ранок, парить знатно. Я подав незнайомці келих прохолодної води. Вона шумно ковтаючи випила все і голосно зітхнула. — Як тебе звати? — Що? Ти ж пуцьвірінок малолітній, лайдак недогодований де твоя повага? Мало тебе різкою в дитинстві били! — Там звідки я родом ми ставилися до всіх однаково, як до начальників, так і стариків, а повагу ми виражаємо діями, а не словами. Як от я тобі запропонував келих води. Це була правда, однак якщо буде необхідно, я зможу говорити як слід. З пошаною на ви, але зараз мої нерви добіса розхитані. Змушувати себе я не хочу і не буду. — Дивне місце, — нахмурила свої сиві брови стара. — Але хай буде. Ви авантюристи завжди ставили себе вище за нас, простих людей. — Як тебе зовуть? — Сільвія Грін, із Західної вулиці. Там у мене крамничка невелика, городину продаю. Так от, я кожен ранок ходжу попри маєток сім'ї Борея. — Стривай, будемо послідовними, спочатку відповіді на мої питання потім історія, — я записав її ім’я і назву сім'ї після чого показав їй портрети розшукуваних. — Ти впевнена що вони із сім'ї Борея? — Пф, шмаркля зелена, — пробурчала стара грізно зиркаючи на мене. — Так, я бачила як ця путана разом зі цими двома придурками виходили із цього дому. І не раз, інколи вони були тверезі, але частіше п’яні. Я стомлено зітхнув, до цього мені якось вдавалося уникати проблем при розмові. Навіть коли говорив з Астреєю якось викрутився, але ця бабка… — Де розміщений маєток сім'ї Борея? — Я ж уже казала на Західній вулиці, в кінці торгового кварталу. — Чудово, чи знаєш ти щось про силу сім'ї? Кількість авантюристів, їхній рівень, зброя магія та інше? — А звідки? Я ж просто крамничку тримаю. — Може щось корисне згадаєш? Бабка задумалась, пожувала губу, занурилась у свої спогади. Я вже мав досвід роботи зі старими тому спокійно очікував на відповідь. Через деякий час вона нарешті заговорила. — Та ніби більше нічого. — Що ж в такому разі дякую за співпрацю, — я дістав капшук відрахував п’ять тисяч валісу і протягнув бабці. — Це вам за участь, якщо не знайдеться людей які розкажуть більше, ви отримаєте триста тисяч. А поки потрібно почекати. — Гаразд, — промовила бабця майстерно сховавши монетки. При цьому вона навіть не думала вставати. — На вулиці почекати, а я поки буду опитувати інших людей. І ні, навіть якщо дуже, дуже тихо в куточку розмова має бути особистою, віч-на-віч. Бабця підібгала губи та бурмочучи прокльони про наглих шмаркачів які не поважають старих людей і те що раніше було краще… Тільки після цієї бабки були й інші неординарні особистості. Нервів потратив прорву, але це дивним чином нагадувало мою роботу на Еранталі тому це було навіть приємно. Наші допити тривали ще приблизно годину, ми встигли опитати півсотні розумних і отримали багато інформації. Принаймні достатньо щоб Немезида почала діяти негайно. *** В кімнаті з великими вікнами стояв Борей. Купаючись в ранішніх променях сонця він розглядав себе в дзеркалі. Бог поправив тогу на грудях, розгладив декілька не існуючих складок в поясі. Усміхнувшись власному відображенню він поправив білі пасма волосся. В цей момент у двері обережно постукали, Борей роздратовано скривився і впустив небажаного відвідувача, не відриваючи погляду від дзеркала. — Пане, на першій шпальті газет портрети Олівії, Сема і Джо. — Я так і думав що це колись станеться, — зітхнув бог і взяв стакан зі свіже вижатим соком. — Ну і що вони утнули? Бійку? Шантаж? Чи напали на когось в підземеллі? Хлопець з темною шкірою і довгим білим волоссям ще раз перечитав статтю. Бог зітхнув і почав елегантно, припіднявши мізинчик, пити сік. — Тут не вказано через що їх шукає сім’я Немезиди... — Пффф. Борей виплюнув на дзеркало і страшно закашлявся. Самуїл постукав бога по спині, і коли кашель пройшов допоміг усістися на розкішну софу. Дзеркало, дорогий килим і тога гаптована золотою ниткою були в соку, але зараз Борея це ні каплі не хвилювало. — Семмі збирай речі! — він різко підвівся. — Ми звалюємо з Ораріо, негайно! Ні, закладаюсь, ця жінка передбачала мою втечу, ми банально не встигнемо. Що ж робити… Вся та елегантність, досконалість і неземна врода випарувались без сліду, зараз Борей нервово гриз нігті і ходив туди сюди по кімнаті. — Ми підемо в гільдію там вона нас не стане чіпати… Ні, це ж Немезида… Тікати, нам потрібно тікати куди подалі. В цей момент пролунав гучний вибух, а потім щось залізне проскреготало по бруківці. Борей аж підскочив, по його спині пройшовся липкий холодок. Він обережно приблизився до вікна. Гарно виковані металеві ворота зараз були вигнуті всередину жалюгідно валяючись серед подвір’я. Хтось махнув зброєю і пил здуло вітром відкриваючи вид на сім'ю Немезиди. Богиня, разом з магом стояла в центрі під охороною дівчини в обладунках і ельфійки, в авангарді йшла амазонка зі списом. Наче щось відчувши Немезида глянула вгору. Від її червоних очей у Борея все всередині похололо. Бог несвідомо зробив крок назад і втягнув голову в плечі. З гуркотом двері маєтку розчахнулися і на вулицю вилетіли троє: Корі Вреєль і Бо. — Стояти! — Як ви смієте вдиратися на нашу територію! Однак сім’я Немезиди і не думала спинятися. Амазонка, йдучи попереду, щось тихо сказала й авантюристи кинулись на неї разом. Синій спис танцював в її руках мов живий, відбиваючи атаку відразу трьох противників. Як би не старалися авантюристи, але зачепити амазонку в них не виходило. Зате дівчина вже через декілька обмінів ударами змогла роззброїти мечника та зламати спис другого. Закрутившись в напівоберті вона силою ударила останнього авантюриста. З гучним скреготом металевий щит зустрів вістря списа. Масивний Бо зумів подавити імпульс удару, тільки от його щит був розрізаний наполовину, а рука була зламана. Не давши йому і миті на перегрупування Ельза крутнула спис і стрімким випадом тупої сторони древка відправила противника в недалекий політ. Масивна туша звалилася на фонтан, повністю зруйнувавши дорогу скульптуру. Борей схопився за голову, коли побачив як бездоганне подвір'я руйнують вщент. Однак жахливий крик повний болю і страждання змусив його отямитись. Амазонка вертикальним ударом зверху вниз роздробила плече Вреєлю. За біднягу хотів помститись Корі: він кинувся на дівчину з поламаною зброєю, але стрімкий випад тупою стороною списа змусив його зігнутись пополам і виблювати сніданок. Борей не хотів зв’язуватись з Немезидою, ні якщо чесно він її боявся, однак є речі які навіть він готовий захищати до останнього. Бог стиснув свої кулаки, випрямився і стрімко закрокував на перший поверх. З маєтку стали виходити інші авантюристи оточуючи сім'ю, Немезиди в кільце. Бій мав спалахнути з новою силою. — Розійдіться! — наказав Борей і пройшов повз своїх дітей. — Немезида, що ти, чорт забирай, робиш!? Ти порушуєш закон! — Хіба? — насмішкувато поцікавилась богиня та обійшовши Вейн і Ельзу встала перед Бореєм. — Сторонні не постраждали, майно міста чи приватна власність не зачеплена, а значить все вирішується між нами. Борей скривився, ще раз оглянувся навколо: фонтан був знищений вщент, скульптура іменитого майстра розбита, газон та бруківка вкриті слідами бою. Це вже не говорячи про дорогущу браму ручної роботи. — Немезидо, може наші діти щось не поділили, але це не привід вриватися в мій дім і все тут нищити! Тим більше Олівії, Сема і Джо тут немає. — Твої діти ледь не вбили мого новачка і спробували збезчестити Рубі. Немезида говорила холодно, а в її очах розгоралося полум’я гніву. Якби Борей міг пітніти він би зараз був весь мокрий. Ще в Текаї якось йому не пощастило образити Немезиду, так вона йому таке влаштувала… Борей після цього заприсягнувся що, більше ніколи, ні за що не стане чіпати цю шалену фурію. — Я.. я не знаю де Олівія. — Вона мертва, як і її дружки, — відрізала Немезида, і глянула собі за спину на Рубі. — Пане Борею, під час експедиції Олівія, Сем і Джо напали на нас, з наміром убити. Була б можливість, ми б залишили їх для справедливого суду, однак Руді, наш новачок був смертельно поранений, я не могла гаяти час. — Ти все чув, Борею, і ти знаєш що вона не бреше. А тепер я хочу, щоб твоя сім’я взяла на себе відповідальність. — Що… — він сиплим голосом промовив: — Що ти хочеш? — Я хочу, допитати кожного члена твоєї сім’ї та віддати суду! — Пригадую сім'ї Відуса ти зробила таку ж пропозицію, однак після допиту ти все одно знищила їх сім'ю. Тяжкі слова бога змусили авантюристів сім'ї Борея перешіптуватись і стискати зброю. Вони вороже дивилися на чужинців, що вдертися на їх територію і були готові до супротиву. Хтось викрикував: “Якого біса, ми повинні розхльобувати те що натворила Олівія?” чи “Це не чесно!” та “Це не справедливо!” — Відус, безвідповідальний невдаха якого не хвилювало чим займаються його діти. Виявилось що майже всі авантюристи його сім’ї злочинці. І що мені таке терпіти? Чи чекати нових проблем? Тому ми знищили цей непотріб, — богиня зробила довгу паузу. — Вибирай або допит, або Військова гра. — Якби ти справді хотіла б урегулювати цю справу словами, ти б вривалася в мій дім. Немезидо, єдиною твоєю ціллю є знищення моєї сім’ї — решта всього лише привід. Богиня не промовила і слова не показала і тіні емоцій на обличчі. Однак настільки явна поведінка говорила сама за себе. Борей зціпив зуби від люті. Напад Олівії дає право Немезиді вимагати Військову гру, або, якщо він не погодиться, діяти грубо, прямо як зараз. Звісно метод терору може принести їй немало проблем: штрафи, втручання інших сімей, Гільдія, осуд простих людей. Тільки ось Немезида роздавить його сім’ю набагато раніше ніж її змусять відступити. — Схоже у мене просто не має іншого вибору. Гаразд, я приймаю твій виклик. — Пане Борею, ми що будемо виконувати наказ будь-якого обірванця з вулиці? — ледь стримуючи гнів промовив Баррі, командир сім'ї. — Репутація нашої сім'ї настільки для вас байдужа? Хоча не важливо я збираюся стояти до кінця, навіть якщо мені прийдеться це робити одному! Він вийняв з піхов великий хвилястий меч Фламберг. Поруч з ним мовчки встали інші авантюристи. Атмосфера стала настільки напруженою що можна було ножем різати. Тільки боги не зрушили з місця вони навіть не звернули увагу на блиск зброї. — Баррі, схоже ти не впізнав наших противників, — холодно промовив Борей навіть не глянувши на підопічного. — Але їхні титули ти повинен був чути: Кривава валькірія, Зоряний блиск, Крижаний лотос і Ядовитий туман. Деякі авантюристи сім'ї Борея шумно проковтнули і тепер уже не так впевнено тримали зброю. Баррі нахмурився і сильніше стис руків’я меча. Тепер і він зрозумів, у наскільки небезпечну ситуацію вони всі потрапили. Адже ці титули сім’я Немезиди отримала після битви з Івілосами. Про цю криваву сутичку досі ходять різні чутки. — Немезидо, ми приймаємо твій виклик. На найближчому Денатусі обговоримо правила гри. — Не те щоб я тобі не вірила, Борею, — богиня глянула на зівак, які з вулиці чи інших маєтків спостерігали за ситуацією. — Але мені потрібні гарантії, щоб ти не зник раптом, як це було минулого разу. — У тебе є моє слово! — Денатус відбудеться завтра, а до цього часу я прошу Семмі погостювати у нас. — Немезидо, ти переступаєш межу! — викрикнув Бог ховаючи за спиною хлопця. — Пане Борею, — тихо промовив хлопець і м’яко взяв у свої руки долоню Борея. — Гадаю у нас немає вибору. Дозвольте мені це зробити. — Семмі… Самуїл неохоче відпустив Борея і пішов в сторону сім'ї Немезиди, але раптом бог обійняв хлопця зі спини та почав щось йому тихо шепотіти. Від такої інтимної картини деякі авантюристи скривилися хтось навіть плюнув. В решті решт Борей відпустив хлопця і чужинці, покинули територію сім'ї Борея. На вулиці вже було досить багато зівак, навіть авантюристів з інших сімей. *** Поки дівчата відправились на перемовини я залишився за старшого. В ідеалі необхідно прибрати в домі чи їсти наготувати, але прямих наказів не було, тому можна побайдикувати. Я взяв нову книгу і приліг в тіньку під деревом на подвір’ї. Легенький вітерець і сонечко, яке проглядувало крізь крону дерева були просто неймовірними. Історія в книзі також мене затягнула з головою. Мир і ідилія, чого можна ще бажати, хіба що витончених ніжок в панчохах? Хм, високі чоботи, білі панчохи та атласна шкіра — я відразу впізнав цей витвір мистецтва. Піднявши голову я зустрівся зі страшним поглядом Рю Ліон. Схоже цей “зирк” — расова здібність ельфів на рівні загострених вушок. — Ти мені сонечко загороджуєш. — Що ти сказав моїй сім'ї? Через тебе вони поводяться дивно, — промовила вона не ворухнувшись, при чому продовжувала далі свердлити мене своїми великими очиськами. — Це хороша новина, — я ще раз махнув рукою, щоб Рю відійшла, однак вона продовжила стояти як вкопана. — А стосовно інформації то це вже не мені вирішувати розповідати тобі чи ні. — Я маю право знати, адже це пов’язано зі мною. Я зітхнув відклав книгу вбік, і простягнув руку вверх. Рю припідняла брову. — Якщо хочеш, щоб я порушив наказ бога плати. Думаю мільйон валісу буде достатньо. Вона не відповіла і продовжила тиснути на мене з допомогою тиші і пильного погляду. Завдяки Рейчел такий тиск на мене майже не діяв і, не дивлячись на чудові ніжки в білих панчішках, я мав намір знову взяти в руки книгу. Однак у моєї співрозмовниці були інші плани. — Руді Ешворд, після твого візиту я відчуваю себе лишньою у власній сім'ї. Моїх подруг щось турбує, але я нічим не можу допомогти. — Рю Ліон, якщо тобі щось потрібно — плати, а якщо ні, тоді йди геть. Я вже почав тихо закипати. Вуглики гніву, які залишились ще зранку почали потроху розгоратися. Однак вона продовжила наполягати. — Я буду тобі винна. — Ти почула мою ціну. Якщо не хочеш платити тоді спробуй потеревенити з Немезидою. Я перевів свій погляд на книгу, однак зосередитись на тексті не виходило. Тому прийшлось перечитувати одне й те саме місце декілька раз. Рю побачивши, що я на неї не звертаю уваги тихенько покинула нашу територію. Через два великих розділи ворота скрипнули, Рубі як завжди теревенила без перестанку. Я закрив книгу, підвівся і задоволено потягнувся. Компанія якраз порівнялася зі мною. — А це хто? — поставив питання я. — Це Семмі, а якщо точніше Самуїл. До речі, він досить непоганий хлопець, кумедний і навіть трішки знається на алхімії. Я приєднався до процесії, яка направлялася в дім. Чесно кажучи, мені кортіло перекинутись з ним декількома словами, а то капець, останнім часом тільки з дівчатами теревеню. — Руді, я також думала що це дівчина, а виявилось… Не розумію я такі стосунки, — похитала головою Рейчел. — Ха? Тебе турбує те, що вони одної статі? А мене до прикладу більше цікавить як це можливо, що бог, якому декілька тисяч років закохався в хлопця якому не більше двадцяти. Ну типу різниця у віці й світосприйнятті. Рейчел гляділа не мене наче вперше побачила, Самуїл же з приємним здивуванням. Однак Вейн що йшла попереду раптом різко встала. — Я відведу його в тюрму ня, там і побалакаєте ня. — Вейн у нас же є вільні кімнати, — заперечила Рубі. — Так ня, але я не зможу розслабитись ня, коли в домі є ворог ня. Кішка під мовчазною згодою Немезида відвела хлопця в бік підземної тюрми. Я ж увійшов в дім разом з усім і попросив Рубі пояснити що взагалі трапилось. Довга, наповнена потрібними і непотрібними деталями розповідь ввела мене в курс справ. — Отже, рекет, і Військова гра. — Що таке рекет? — поставила питання богиня, яка зараз сиділа у вітальні і також слухала розповідь Рубі. Здавалося що їй сподобалось як все пройшло. — Це шантаж з використанням силових методів. В принципі мені подобається така рішуча реакція, але є в цьому щось варварське. Емм не важливо, це правила вашого світу. А зараз мене більше цікавить Військова Гра. — Руді, не хвилюйся ми їх розмажемо по стінці, — впевнено заявила лолька. — Пацан все залежить від гри, але сили й справді не рівні. Не хвилюйся я тебе захищу. — Загнаний у кут щур, найнебезпечніший. А зважати на мою вдачу… Відгрібати буду я, тому, Ельзо, ходімо тренуватись. *** Денатус це зібрання богів, на якому залагоджуються важливі справи. Деякі смертні навіть вважають, що там вирішується доля Ораріо, а то й всього світу. Денатус вкритий ореолом таємничості й загадки. Однак, насправді це місце було просто ще одним приводом, щоб зібратись і повеселитись. Серйозні справи не цікавлять більшість присутніх, боги на трибунах відверто сумували, позіхали та просто балакали про свої справи. — Що ж, це була остання справа, а зараз ми перейдемо… — Гермес усміхнувся і поправив капелюх з фазановим пір’ячком. — Ну нарешті. — Настав цей час. — Титули! Багато богів від радощів повскакували з місць. На їхніх обличчях заграла усмішка. Не буде помилкою сказати що більшість божеств прийшли сюди тільки заради цієї частини Денатуса. — Ви мене перебили, — граючи на публіку похитав головою Гермес. — Я хотів сказати що буде Військова гра. — О, та це навіть краще! — Я чув мої дітки розказували, що Немезида увірвалася до Борея. — Я тоже це чув, буде весело. — Та який там, сім’я Немезиди банально сильніша. Гучне обговорення не тривало довго. Варто було голові засідання, Фрейї, легенько постукати молоточком як всі майже миттєво затихли. — Ви маєте рацію Військова гра буде між Немезидою і Бореєм. Переможений розпускає сім’ю і покидає Ораріо. Друзі, правила ви знаєте, — Гермес, завершив говорити та сам всівся за стіл і почав щось писати на листочку. Інші боги, висунувши язика та інколи поглядаючи на Немезиду з Бореєм, усміхалися і також щось писали. — Це досить нерозсудливо, — тихо промовила Мінерва. — Я не могла вчинити інакше. Прощати напад я не збираюсь. — Може ваша сім’я і сильніша, але ти можеш втратити все. Немезида, стенула плечима і вирішила нічого не писати на своєму листочку, адже вона була впевнена що її дітки виграють будь-яку гру. Мінерва, яка була поруч не поділяла оптимізм подруги тому написала: “Бій командирів сімей”. Згодом Гермес почав ходити поміж богів і збирати їхні пропозиції в спеціальний прозорий барабан. Коли він закінчив, то під гвалт богів почав розкручувати прозорий барабан в різні сторони. Складені листки переверталися і перемішувалися. — Я! Я хочу витягнути! — О ні друзі цей привілей належить голові засідання, — розчарував всіх бог і підійшов до Фрейї. Срібноволоса богиня елегантно опустила руку всередину і дістала листочок. Вона повільно, в цілковитій тишині розгорнула і промовила своїм чарівним голосом тільки одне слово: — Турнір. — Фу!!! — Не цікаво! — Який придурок це написав?! — Ну я! А що тут такого? Все чесно і справедливо: хто отримає найбільше перемог — той і виграв. — Ти дурень?! Сім’я Немезида просто розкатає дітей Борея по стінці! Боги почали голосно виражати своє незадоволення. Фрейя деякий час дозволяла натовпу влити своє обурення, після чого знову постукала молоточком. — Борей, здається тобі є що сказати, — мелодійно промовила богиня. — Так є, — він підвівся та огледів притихлих колег. — Думаю вам буде не цікаво дивитися як моїх дітей поб’ють. Тому я пропоную змінити трішки правила. — Це не чесно вибрали ж мій варіант. — А ну тихо! Може Борей скаже щось цікаве. — Кхм. В даній грі змагаються дві команди, кожна з п'ятьма учасниками. Однак перед початком змагання один з учасників команди випадковим чином отримує фішку короля. Сторони по черзі обирають противників, з якими бажають змагатися. Переможе той хто здолає короля, — він провокаційно глянув на Немезиду. — Звісно діти не будуть знати в кого фішка короля. Ну що, осмілишся прийняти мій виклик? Боги розділилися хтось вважав такі правила безглуздими, адже учасники банально не будуть битися, хтось наполягав що це веселіше ніж звичайний турнір. — До біса таку гру! Якщо фішка потрапить до рук Кривавої валькірії ніякої гри не буде! — Це чого?! — А ти не знаєш? — якийсь бог насмішкувато вишкірив зуби. — Кицька п’ятого рівня, а в Борея немає нікого сильнішого третього. — Ммм там ще є Зоряний блиск і Крижаний лотос якщо не зраджує пам’ять вони четвертого. Обговорення спалахнули з новою силою і вже всі боги схилялися до того що це буде скучна і нецікава бійка. Дехто навіть дивувався тупості Борея прийняти такий виклик. — Друзі, тихше! — перекрикуючи гомін промовив Гермес. І коли в амфітеатрі запанувала відносна тиша він продовжив: — Я розумію ваше незадоволення, але виклик вже кинуто, гра вибрана. Натовп трішки загудів, хтось схвально кивав хтось розчаровано махав руками. Деякі боги навіть почали висувати свої правила. Однак більшість все ж сходилась на ідеї що нові правила краще ніж старі. — Що скажеш Немезида. — Не думаю що в мене якийсь вибір, — богиня виразно глянула на богів, ласих до видовищ і веселощів. Вони вже все вирішили, говорити щось проти немає ніякого сенсу. — Перейдемо до деталей, — м’яко промовила Фрейя легенько усміхнувшись.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!