Варто було Немезиді нарешті опинитися в прохолодному домі, як вона з полегшенням скинула свій жаркий жакет і розстебнула два верхніх ґудзики сорочки. Дихати стало набагато легше.

Однак насолодитися прохолодою не вийшло, Рубі виглянула в передпокій і помітивши хлопця з запалом привіталася після чого підійшла до Руді.

— У мене є дві чудові новини. По перше, я приготувала твої мазі, можеш забрати хоч зараз, — дівчина трішки приглушила свій голос і продовжила. — По друге я знайшла серед речей тих покидьків цікавий ключик.

— Потім поговоримо, зараз у мене є декілька питань до богині.

Від цих слів у Немезиди розболілася голова. Все ж вона не хотіла говорити на тему анатомії божеств. Раптом в передпокій заглянула Рейчел яка також мала справу до Руді.

— Я тут закінчила портрети підозрюваних потрібно щоб ти глянув. Можливо ти щось додаш.

— Без проблем тільки пізніше.

Немезида безшумно зітхнула і стомлено махнула Руді рукою, та рушила у свій кабінет. Останнім часом у неї занадто багато роботи, не має часу навіть відпочити, а постійне сидіння за документами не йде на користь спині. Дівчина стомлено сіла за робоче місце і вже звично постукала по правому плечі, щоб хоч трішки зняти напругу в м'язах. Схоже Руді помітив проблеми богині.

— Я вмію робити масаж, якщо що.

— При інших умовах я б відмовилась, але як згадаю скільки ще роботи…

Зазвичай діти нижнього світу проявляли повагу і пошану до богів, принаймні Немезида рідко бачила протилежне. Тому фривольна поведінка Руді водночас і подобалась їй, і ні.

Хлопець встав за спинкою її стільця, м'яко відвів товсту косу вбік і поставив руки їй на плечі. Його пальці ніжно ковзали по спині, де потрібно дарували приємний біль інколи майже пестили. Було настільки приємно що богиня не стримала легенького стогону. 

Їй не було соромно, адже це дійсно розслабляло. Немезида задоволено примружила очі і повністю віддаючись в руки майстра.

— Ого не думав що у тебе настільки напружені м'язи. Коли ти останній раз відпочивала?

— Не знаю, — ліниво відповіла вона.

— Шкода що в нас немає масажного столу, тоді я б міг зробити масаж всього тіла. Хоча ні, забудь.

— Чому? Якщо ти турбуєшся стосовно грошей, не переймайся ми можемо дозволити собі невелику покупку.

— Просто, я боюсь що не втримаюсь. Все ж зазвичай я робив масаж своїй дівчині, який плавно переходив в інтимний, а потім…

Немезиді навіть не потрібно було бачити хлопця, щоб уявити яка саме усмішка зараз на його обличчі. Але їй було все одно. Зараз вона просто танула в його руках, так добре їй вже давно не було.

— Схоже тобі подобається дражнити.

— О так, що може бути краще ніж побачити поразку на личку Ельзи чи до прикладу злобний зирк від Рейчел.

— Чи змусити Рубі зняти трусики. Цікаво, що ж ти хочеш побачити на моєму лиці? — богиня привідкрила одне око, щоб глянути на хлопця.

— Чесно кажучи не знаю, ти ж богиня.

Немезида ледь помітно усміхнулася і більше нічого не сказала. Насолоджуючись масажем вона розслабилась, якби не потрібно було спиратись на підлокітник стільця вона б уже давно заснула. Однак в цей момент Руді раптом поставив питання:

— Ти ж знаєш що у мене за навик, чи не так?

Весь сон зняло як рукою, Немезида раптом стрепенулася. Руки хлопця застигла на її спині. Вона зітхнула і підняла голову, щоб зустрітися з чорними наче сама ніч очима.

— Мова тіла не бреше, — він повільно відпустив її та обійшовши робочий стіл, сів навпроти. — Ти точно знаєш що це таке. Я маю право знати.

— Руді, я і не збиралася приховувати від тебе правду. Просто вчора тобі потрібно було відпочити.

— Я відпочив тепер ми можемо поговорити.

Немезида деякий час мовчала, після чого заклала руки в замок, щоб приховати дрібне тремтіння. Вона непомітно зітхнула після чого глянула прямо в очі Руді.

— Іра, належати до лінійки семи смертних гріхів. Ці навики час від часу повертаються в цей світ і залишають по собі криваві шрами. Король різні який знищив власне королівство, десятилітня війна в Різаї, пірати Тревора жадібного... Ці навики об'єднує дві риси: велика сила і те що рано чи пізно власники стають уособленням гріха.

— Ох, не встиг розібратися з прокляттям, а тепер ще й це. Цікаві в мене перспективи.    

Немезида була здивована спокоєм Руді. Його голос не видавав слабкості, а руки не тремтіли. Він не проклинав світ за несправедливість не проявив слабкості.

— Не все так погано Руді, інколи власники смертних гріхів можуть прожити ціле життя. До прикладу Марія, як тільки отримала Гріх Блуду, покинула сім'ю і відправилась в Храм Чистоти, де прожила все життя.

— Вона що, не втратила себе?

— Ну, від старості її розум помутнів і… Ну ти розумієш.

— Вона влаштувала найбільшу оргію в історії. А що, непоганий спосіб померти, я б також так хотів, — Руді посміхався, однак, це була вимушена, зовсім не весела усмішка. 

Немезида важко ковтнула. Вона помилилася, хлопець перед нею просто вдає що все гаразд, через свою гордість він не хоче бачити її жалість. 

— У мене Гріх Гніву чи не так, — його чорні очі уважно спостерігали за богинею і коли вона кивнула він стомлено відкинувся на м’яку підкладку стільця. — Підсумуємо: у мене прокляття через яке я не можу припинити оновлювати свій статус. Також у мене Гріх Гніву через який я точно зійду з розуму. В такому разі вихід тільки один: мене варто вбити прямо зараз.

— Ні.

— Ти вчиняєш як людина, занадто емоційно. Хіба так має поводитися бог? Хіба спокій міста не вартий одного єдиного життя?

— Не намагайся маніпулювати мною, хлопче, — холодно відрізала Немезида. — Гріх повільно і поступово роз'їдає людину тому я сама вирішу коли прийде твій час. А зараз забудь про свій борг, про помсту і почни жити. 

Руді не сказав ні слова, навіть не поворухнувся. Тільки дивився в її червоні очі, наче хотів випробувати її нерви. Минула хвилина потім друга і він опустив голову. Програв. Руді шумно зітхнув, і промовив вже не так впевнено, як раніше:  

— Я не хочу вмирати, тому підкорюсь. Але, якщо хтось постраждає від моєї руки ти будеш винна не менше ніж я.

— Не намагайся злякати мене хлопче, я краще ніж ти розумію яку відповідальність звалюю на себе, — роздратовано промовила дівчина, закотивши очі. — А тепер слухай уважно: нікому, навіть нашим дівчатам не говори що в тебе Іра, кажи що в тебе Гранд Берсерк.

— Гаразд.

Хлопець підвівся і трішки нерівною ходьбою відправився до дверей. Але перш ніж вийти він тихо промовив “дякую”. Немезида проводила згорблену спину Руді слабкою усмішкою. Коли вона залишилась одна вся впевненість і спокій яку Немезида випромінювала витіснилась втомою. 

***

Я сидів за столом у своїй кімнаті та дивився на червону палітурку оздоблену золотом. Бездумно мій погляд ковзав по щоденнику, повільно роздивляючись хитромудрі орнаменти із благородного металу. 

Не знаю скільки тривала моя прострація, однак від довгого сидіння, тіло встигло затерпнути. Я підвівся і почав розминатися як раптом помітив увімкнене світло в кімнаті, хоча сонце стояло ще високо. 

Знатно мене прибила новина про скорий кінець. Я поплескав себе по щоках, вимкнув світло і рішуче сів за робочий стіл. Потрібно вилити все на папір, може стане легше.

Перше слово, яке було написано, було Іра, однак Немезида говорила зберегти цей секрет навіть від дівчат. Зважаючи на все, я впевнений що приховувати власника одного із семи смертних гріхів протизаконно. Тому мені довелось вирвати сторінку і роздерти її на шматки, а потім і наступну на якій було ледь помітний відтиск слова. 

Далі я писав мовою Селестіанців, все що сказала Немезида мої думки і роздуми. Текст на четверть сторінки закінчувався питанням: Скільки мені залишилось жити? Враховуючи прокляття, яке кожен день змушує мене бачити жахи, а зранку відчувати гнів… 

І тут раптом мене пронизала одна здогадка від якої все всередині похололо. Кожну ніч я бачу події війни в хронологічному порядку. День у день, без змін, навіть якщо там присутня тільки рутина. Однак що буде коли настане останній день? Прокляття розвіється чи забере моє життя?

Всі ці роздуми я ретельно занотував у щоденнику. І врахувавши свою паскудну долю тричі підкреслив: забере моє життя. Уважно перелічивши мої дні в цьому світі і згадавши точну дату своєї смерті на Еранталі я написав 120 і обвів це число в жирне коло.

— Значить мені залишилось жити сто двадцять днів.

Я повільно видихнув, проковтнув грудку і, на наступній сторінці посередині написав: 

Двадцять справ які я зроблю перед смертю. 

1. Відати борг + навчання, криша над головою, їжа, та інша допомога = 20 мільйонів валісу.

2. Нажертися: піца, бургер, суші, червоний борщ… Коротше все що може запропонувати цей світ.

3. Залишити дівчатам подарунки на пам’ять.

А от далі моя ручка застигла, адже все що я хотів було пов’язано з Еранталом. Але з іншої сторони це фентезі світ… Я вагався декілька хвилин, а потім плюнув на сором вихованість і іншу маячню. Мені залишилось жити чотири місяці, а значить така слабкість недопустима для мене.

1. Переспати з Богинею.

2. Переспати з чистокровною ельфійкою.

3. Переспати з дівчиною-кішкою.

4. Переспати з хобітшою.

5. Переспати з амазонкою.

Перечитавши ці пункти я відчув сором, однак чому б і ні. Все одно перш ніж іти у квартал червоних ліхтарів потрібно десь гроші нафармити, але спершу з боргом розібратись…

Я ще певний час думав про свої бажання, однак в голову нічого нового не прийшло. Раптом у двері хтось постукав. Я закрив щоденник, начепив на лице усмішку і промовив: “Заходь”.

Ельфійка увійшла, тримаючи в руках декілька аркушів паперу. Дівчина зиркнула роздратовано, і закрокувала до мене.

— Руді, якого чорта ти тут робиш? Я тебе чекаю у вітальні вже третю годину! Чорт забирай, це потрібно вирішити негайно! Ти знаєш що значить негайно?

При інших обставинах я б не залишився в боргу і теж сказав би декілька лагідних слів. Однак зараз у мене був занадто херовий настрій, тому мовчки простягнув руку за портретами. Рейчел схоже також не очікувала на таку реакцію, але листки дала.

На білому папері були зображені три знайомі морди. Портрети були намальовані настільки майстерно, наче це були чорно-білі фотографії. Її талант і майстерність мене повністю захопили, я відчув наче тільки но торкнувся чогось досі незвіданого і прекрасного.

— На що ти вирячився? 

Я відчув як дівчина нахилилася поруч з моїм плечем. Запахло солодкими квітами. Я трішки відсунувся.

— А тепер зрозуміло її бюст розглядаєш, так? Боже Руді зосередься, глянь на портрети може щось не так. Потім будеш думати про дівок.

— Розумієш Рейчел, я ніколи не бачив справжніх картин. На Еранталі мене оточувало картинки які були зображені машинами. А зараз я бачу портрет який намалювала ти, це дійсно вражає. У тебе талант.

Вона замовкла, а її запах трішки послабшав. Я глянув на бюст курви і скептично підняв брови. З розміром все було гаразд, але, як на мене, її сорочка не була розстебнута аж на стільки ґудзиків.

— Тобто, ти хочеш сказати, що не бачив картини в передпокої, вітальні, на кухні і навіть в роздягальні?

— Ем, а вони там були? Коротше все супер портрети ідеальні, мені нічого додати.

Ельфійка забрала аркуші і виходячи з кімнати ще раз глянула на мене, наче досі не вірила що на світі можуть бути настільки неуважні люди. Я дочекався поки її кроки стихнуть і пішов до вітальні. І справді на стіні, за спиною де я зазвичай сідаю їсти, висіла картина намальована олівцем. Високі гори ліси і озеро в якому відображався місяць. Робота мене настільки захопила що Рубі прийшлось мене смикати за руку, щоб відірвати.

— Нарешті, я вже думала ти заснув з відкритими очима. Тримай тут твої мазі, — пробурмотіла лолька і вручила мені пакетик. 

Я глянув в паперовий пакетик і побачив там декілька круглих баночок. Однак зараз в мене не було ні найменшого бажання розвивати Регенерацію. Тепер це не мало ніякого сенсу.

— Дякую, ти там щось хотіла?

— О звісно ледь не забула, — промовила Рубі і дістала із кармана невеликий ключик. — Бачиш цей знак? Так ось це герб банка дворфів. А це значить…

— Докази! — промовила Рейчел зазирнувши у вітальню.

— Право на всі цінне належить нам, половина мені, половина Руді.  

— Я і не претендую на цінності, однак, якщо там будуть речі необхідні для розслідування вам прийдеться потерпіти з продажем.

Рубі засопіла незадоволено, однак Рейчел мала рацію. Я ж дивувався, як “міс ідеал” взагалі дозволила забрати собі хоч монетку. В моєму світі все майно злочинця конфіскують або віддають родичам, і аж ніяк слідчим та поліцейським. Ну що ж хоч в чомусь закони цього світу мені подобається.

Не дивлячись на те, що ціль нашого візиту була в місті, дівчата взяли з собою зброю наче збиралися в підземелля. Я ж не став обтяжувати себе лишнім тягарем, адже з таким супроводом мені точно не прийдеться битися.

  Сонце ще було високо, однак авантюристи вже почали покидати лабіринт. На вулицях побільшало народу зі зброєю, крамарів і різного шуму з трактирів. Однак Рубі все одно теревенила без зупину.

 — Як думаєте скільки там грошей? Я звісно на багато не надіюся, однак і сейф ніхто просто так орендувати не буде. 

— Рубі, припини ділити шкуру ще живого вовка, — стомлено промовила ельфійка.

— Так, так, як скажеш. Але я збираюся купити Фабулу з нижніх рівнів. Звісно вона дорога… — лоля похитала головою і її ясні очі впали на мене. — А ти Руді, що купиш? 

— В першу чергу одяг, а то ходить як бомж. І подумай стосовно обладунків, знаю тобі може зручно без зайвої ваги, але подумай.

— Пфф, якби Руді хотів він би давно купив собі залізо. 

Ельфійка нагородила Рубі насмішкуватим виразом обличчя після чого кивнула не мене. 

— Він занадто гордий, щоб брати у нас, дівчат, гроші. Так звана чоловіча гордість. Саме тому він і ходить в цьому мішку, а не в нормальному одязі.

Лолька вже якось по новому обвела мене поглядом, почесала підборіддя. Я не звертав уваги на Рубі, зосередився на видовищах навколо, адже ми увійшли на Дедалеву вулицю. Сонце сховалося за трьох поверховими будинками, вузькі вулиці різко переривалися, інколи закінчувалися невеликими площами з фонтанчиками.

Це був лабіринт, в якому, як мені здавалося ми ходили колом, але дівчата впевнено йшли вперед. Рубі звісно поставила питання чи має рацію Рейчел, але я ухилився від відповіді і поставив своє питання:

— Чому банк знаходиться в такому місці?

За словами лольки, відділення збудували, для зручності, щоб відділення були у всіх частинах міста. Однак подейкували що цим місцем користуються тільки злодії шахраї і інша погань.

— Ви це чули? — раптом завмерла ельфійка. Не дочекавшись від нас ніякої відповіді Рейчел раптом зірвалась з місця в сусідній провулок. На ходу вона витягнула рапіру, інша рука вже лежала на руків'ї даги.

Рубі рвонула за ельфійкою я трішки повагавшись рушив слідом. Вузький провулок закінчувався розвилкою Рейчел рвонула наліво за нею лолька з пробірками в руках. Раптом я почув тихий голос:

— Ні не роби цього.

Рейчел зорієнтувалася моментально, розвернувшись одним стрибком відскочила від розбитого ящика, відштовхнулася від кам'яної стіни будинку тим самим залишивши повільну Рубі позаду. Ельфійка приземлилася на землю і промайнула повз завернула ще раз направо.

— Стояти! Не рухатись! — голосно віддала команду Рейчел.

Поки я тихо дивувався паркуром ельфійки Рубі прошмигнула повз і також зникла за рогом будинку. Однак далі відбулось те чого важко було очікувати:

— Якого…

— Кяяяя!

А потім лоля вибухнула зі сміху. Я також глянув за ріг і побачив як молодих хлопець притискав до себе дівчину і намагався прикрити їх обох довгою задертою догори юбкою. Дівчина билася в його обіймах і ледь не плакала. Обидва вони були настільки червоними що можна було освітлювати провулок.

— Ви що з глузду з'їхали?! Займатися цим на вулиці! Невже у вас взагалі немає сорому! — почала свою тираду ельфійка.

— Облиш їх Рейчел, вони і так ладні крізь землю провалитися. Свій урок вони вже засвоїли, — промовила Рубі витираючи сльози від сміху, сховала пробірки в сумку і ще раз огледівши парочку розвернулася. Я бачив як вона ледь стримується, щоб знову не засміятися.

— Щоб більше такого не повторювалось! 

Ми вийшли на головну вулицю, пройшли декілька метрів і Рубі знову не втрималася. Дівчина мелодійно розреготалася схопившись за живіт, ельфійка хоч і осудливо глянула на подругу також ледь помітно усміхнулася.

— Ні, Руді ти це бачив? Їх обличчя це просто, шедевр,— вона тицьнула мене ліктем коли трішки заспокоїлась. — Ех Рейчел обламала ти їм побачення.

— Я думала що це прохання по допомогу, а виявилось…

— Ей Руді дивись як наша Рейчел зашарілася, — знову штурхнула мене ліктем лоля. — Вона ж першою прийшла, встигла більше роздивитись. І який він, чоловічий пісюнчик?

— На відміну від тебе, я приділяла увагу рукам в яких міг бути ніж чи шия жертви. І взагалі вихована дівчина не повинна дивитися на чоловічу принаду.

Тут раптом ельфійка глянула на мене, швидко відвела погляд і ледь помітно втиснула голову в плечі. Напевно приготувалася до розносу з моєї сторони. Однак я промовчав, було досі погано.

— Вихована дівчинка знайшлась, — пробурмотіла лолька і раптом глянула на мене. — Руді, а ти чого мовчиш? Якщо пригадати сьогодні ти якийсь тихий, навіть не прокоментував подію. Дивно.

— Просто настрою немає.

— Щось трапилось? Якщо тебе щось турбує можеш покластися на мене, я тебе вислухаю, — гордо підняла носик лолька. Рейчел також глянула на мене.

— Все нормально.

Продовжувати розпитування Рубі не змогла ми дійшли до багатого двоповерхового будинку. Всі вікна були заґратовані, однак двері із червоного кедра були привітно прочинені. Всередині була мармурова підлога, дорогі меблі і два охоронці, які відразу пожвавішали. 

За стійкою нас чекав високий хлопець зі шрамом на щоці. Він привітно усміхнувся розгладив свою форму і привітався:

— Радий привітати вас у нашому банку. Чим я можу вам допомогти?

— Нам потрібно оглянути сейф, — промовила Рубі дістаючи ключа.

— Прошу за мною.

Хлопець покинув стійку і повів нас у бокові двері, що вели в підвал. Ми спустилися вниз де була ще одна стійка тільки тепер вона була огороджена ґратами. І тільки невелике віконечко давало можливість взаємодіяти з немолодим уже дворфом.

Рубі поклала ключ на стійку і дворф уважно його роздивився, після чого відправився до протилежної стіни де були сейфи з різними номерками. Працівник обережно вставив ключ наче сумнівався що він справжній і легенько провернув. Клацнув замок, дверцята самостійно від'їхали вбік і чоловік зміг дістати звідти невелику шкатулку, після чого продемонстрував нам що в сейфі більше нічого. 

Дворф зачинив сейф, а потім поставив на стійку нашу шкатулку. Лолька забрала предмет і віднесла його до столу в куті кімнати де нас не міг бачити дворф. Хлопець який супроводжував хотів вийти, але Рейчел спинила його. Рубі відчинила шкатулку і висипала вміст на мармуровий стіл.

Сапфіри, смарагди діаманти і інші дорогоцінні камені покотилися по столу поблискуючи у світлі магічних ліхтарів. У мене перехопило подих від красоти та усвідомлення ціни.

— Руді, тут не менше 5 мільйонів валісу, — прошепотіла лолька.

Рейчел уважно роздивилася шкатулку і її вміст після чого кожен камінець. Вона зітхнула і покликала хлопця зі шрамом. Коли він підійшов дівчина навмисно відійшла вбік щоб він побачив стіл. Але він навіть оком не повів.

— Ми шукаємо власників цього сейфу, готові заплатити будь-яку ціну за інформацію. 

— На жаль я нічим вам не можу допомогти, — промовив хлопець, але потім трішки нахилився до ельфійки і вже тихіше продовжив: — Ми не ведемо записів, і до нас часто навідуються особи які приховують своє лице. Ні я, ні хто не будь ще в цьому відділенні не зможе вам допомогти.

Він повільно, повільніше ніж потрібно знову встав рівно. Ельфійка нагородила його своїм холодним поглядом, він аж відсахнувся. Рубі зібрала всі камінці в шкатулку і закинула все це добро в сумку.

Ми покинули банк і деякий час мовчали. Інколи дівчата оглядалися навкруги, однак скоро вони розслабилися. Рубі наспівуючи веселу мелодію раптом поставила питання:

— Руді, куди ти витратиш свою половину?

— П'ятсот тисяч віддам за лікування , сто залишу собі решту відкладу.

Все ж богиня навряд прийме мій борг, тому варто зберегти гроші. Обладунки звісно були б непоганою інвестицією, але я не відкидаю думку що здохну раніше ніж вони мені знадобляться.

— Я знаю одне ательє де нам зроблять знижку. Покличеш мене я допоможу тобі щось підібрати.

— Ага.

Дівчата продовжили про щось гомоніти. Ну як гомоніти, Рубі не затикаючись діставала ельфійку. Хоч я і не був частиною розмови така прогулянка в компанії дівчат мені подобалась. Я навіть не помітив як слабко усміхнувся.

 

***

В підвалі одної вілли стояли дюжина людей і дивилася на чоловіка з пронизливими мов у яструба очима. Всі були знервовані, а особливо прив’язаний до мішені чоловік з довгим волоссям. Він глянув на землю де ще були сліди крові минулої жертви і шумно вдихнув. Але не смів розривати тишу.

Єдиним хто відчував себе повністю розслаблено це бог. Він лежав на м’якому дивані інколи закидував в рот спілий виноград і насолоджувався виставою. Його не бентежив сморід поту і крові, адже зараз виступав його улюбленець.

— Не так давно я зібрав вас всіх тут і дав одне завдання: вбити когось із шайки Білла і обов’язково, я тоді повторив тричі, обов’язково не залишити жодних слідів. В ідеалі підставити.

Купаючись в увазі своїх підопічних він повільно підійшов до столика. У світлі магічного ліхтаря відполірований до блиску ніж затанцював в спритних руках командира сім’ї.

— Це було не безплатно, я давав гроші із власної кишені. І все заради того, щоб Ораріо залишався таким який він є. Щоб ми могли заробляти гроші і не турбуватися що в наші справи хтось, коли-небудь влізе.

Чоловік пройшовся перед своїми підопічними і з розчаруванням примітивши, що на тупих пиках немає розуміння. Вони не вміють дивитися на декілька кроків вперед. Піти в бар і напитися до поросячого вереску, зняти шлюху і все, це всі плани що можуть собі уявити ці придурки.

— Я хоча б раз вам наказував робити щось неправильне?

— Ні, бос, — промовив замісник командира. — Кожен ваш наказ йшов на користь нашому бізнесу.

— Мевіку ти, як і більшість з вас взялися за моє завдання. Тобі пощастило виконати його. Місце, цап відбувайло, навіть свідок із сім'ї Немезиди, єдине що тобі потрібно було зробити — це нагнутися підібрати маленьку синю пробірку і піти. Я десь помилився?

Мевік зустрівся з гострим поглядом командира і затрясся ще сильніше. Він знав що видимий спокій боса це тільки ширма клинок в його руці може завдати неймовірного болю, а може з легкістю забрати життя як у боржника перед ним.

— Н-ні.

— Поясни чого ти цього не зробив?

— Я…

Не встиг він закінчити як ніж блискавично врізався біля голови на рівні очей. Ще б декілька міліметрів і все. Він повернув голову в іншу сторону і глянув на бога який усміхався від задоволення.

— Ти, полінувався, — блиснув ще один клинок поруч з пахом, — Відчув впевненість безкарність. 

— Так…

— Мевіку, ти не виконав своє завдання. Хоча ні справедливо буде признати, що ти досягнув часткового успіху, поверни мені половину і можеш іти куди заманеться.

— Нема… я витратив всі гроші.

Командир який вже клав решта ножів на стіл раптом зупинився. Він обдарував Мевіка поглядом і задумливо пройшовся перед своїми підопічними.

— Ти, переконав мене що виконав справу ідеально. Попросив дати гроші відразу і я це зробив. А ти їх витратив? Всі? Мої гроші?! — блиснув ніж, але на цей раз замість глухого стуку в дерево метал увійшов в м’яку плоть.

  Мевік стримав крик болю і глухо завив стиснувши зуби. 

— Куди ти їх витратив?

— Я… я найняв вбивць.

Командир сім'ї примружив очі і повернувся до Мевіка вухом наче не почув. Чоловік важко проковтнув, і набрав в груди повітря.

— Я хотів допомогти позбутися сім'ї Немезиди…

Не встиг він закінчити як відразу три ножі найшли свою ціль. Стегно лівої ноги, праве передпліччя і гомілка правої ноги. Від болю Мевік завив і сіпнувся всім тілом, але міфрилові кайдани стримали його.

— Навіщо? — голос командира аж дзвенів від люті.

— Мені здалося що цю маленьку сім'ю потрібно роздавити. Тому я найняв виконавців, розплатився Дворфійським камінням, без клейма. Прийшов один в масці інкогніто мене ніхто не міг впізнати. Це попросту неможливо.

Командир глянув на бога і побачивши, як той відсалютував йому келихом вина трішки вгамував свій гнів. Він продовжив підкидувати ножа роздумуючи над долею в’язня.

— Мевіку, ти розумний чоловік, саме тому ти моя ліва рука. Але зараз я командир сім'ї і всі, я повторюю, всі, важливі рішення потрібно обговорювати зі мною. А ти мало того що провалився так щей утнув таку дурницю. За це прийдеться заплатити, дорого заплатити.

Мевік замружив очі і приготувався до останнього кидка. Він зіщулився і раптом почув свист. Чоловік зіщулився, уявляючи як холодний ніж впивається в його шию, але натомість дзвякнув метал. Кайдани що були натягнуті над головою різко ослабли.

— Ти зробив це заради нашого бізнесу. Однак, — ще один ніж просвистів і половина вуха впала на землю. — Я не прощу свавілля. Ти виконуєш мої накази. Мевіку ти зрозумів?

— Так, — промовив чолов’яга стискаючи поранене вухо.

— Ти будеш виконувати найнебезпечнішу роботу в підземеллі поки не повернеш мої гроші. Ти зрозумів?

— Так, командире.

Чоловік з проникливими наче в яструба очима, махнув рукою і всі розслабились. Декілька авантюристів підхопили пораненого і поволокли його геть. Дуже скоро тільки зам командира був в кімнаті.

— Мевік повинен відробити все до останньої копійки. Надіюсь я ясно висловився? 

— Так, я пригляну за ним.

Кремезний чолов’яга покинув кімнату, і тільки тоді командир сім'ї зміг розслабитись. Він важко впав на стілець навпроти свого бога і випив відразу цілий бокал вина. Чоловік терпіти не міг жорстокість, тим більше тортури, однак, для підтримання влади необхідний страх і повага.  

***

У вітальні маєтку Немезида вперше за довгий час зібрались всі члени сім'ї. Руді сидів на дивані поруч з Ельзою і Рубі, а ельфійка насолоджувалась простором на протилежному дивані. Богині і командиру сім'ї дісталися крісла.

— Значить в банку не виявилось нічого корисного, — пробурмотіла богиня.

— Я переглянула особисті речі авантюристів ня, там також немає ніяких зачіпок ня.

— На зброї було клеймо, але це серійні зразки. Ковалі зазвичай роблять такі десятками, продають партіями тому це також глухий кут.

Хлопець мовчки спостерігав за обговоренням інколи дивуючись тим чи іншим нюансам. Рубі ж взагалі не проявляла ані найменшого зацікавлення.  

— Залишаються тільки портрети, я думаю що зможу обережно розпитати своїх знайомих. Але якщо вони насторожі, вони дізнаються що ми їх шукаємо, — амазонка безсило розвела руками.

— Ні, ми будемо діяти відкрито. Потрібно всім показати що трапляється з непотребом який чіпляє моїх дітей, — Немезида блиснула своїми червоними очима і жорстоко усміхнулася. — Газети, стіни оголошення прості чутки, кожен в Ораріо має знати кого ми шукаємо. Мільйон валісу першому хто скаже, з якої вони сім'ї. 

— Ми в невигідному становищі, адже нам, нічого невідомо про нашого противника. Загострювати ситуацію без настільки важливої інформації…

Хлопець задумався, щоб підібрати відповідне слово, однак, його ремарка розлютила Вейн. Зелені очі блиснули, хвостик почав роздратовано хитатися зі сторони в сторону. Але перш ніж кішка встигла щось сказати богиня відповіла:

— Я розумію твої побоювання Руді, — тихо промовила Немезида. — Однак не має значення хто наші вороги, адже нам уже об’явили війну. 

— Тоді що буде зі справою сім'ї Соми? — поставила питання Рейчел.

— Заніс Люстра, наполягав на закритому засіданні для Біллі і його шайки. Я планувала провести все публічно, але на це немає часу. В такому разі прийдеться написати листа з рекомендованим терміном ув’язнення для кожного. А стосовно Соми...

Немезида з надією глянула на Ельзу. Амазонка стенула плечима і зітхнувши поділилася невтішними результатами.

— Я слідкувала за Жанною, думала що Заніс продовжить давати їй вино. Однак ніхто з нею не виходив на контакт, а коли вона пішла до маєтку сім'ї Сома то з нею ніхто навіть говорити не став.

— А ти пробувала схилити її на нашу сторону? До прикладу пообіцяти їй вино за свідчення? — поставив питання Руді.

— Пацан, я бачила наркоманів яких мучить ломка. Бліді худі, з отакенними мішками під очима і відчайдушні настільки що здатні на будь-яку дурницю. Жанна не така, вона знервована, але думати не розучилась. Дівчина прекрасно розуміє що якщо зараз заговорить, то вже ніколи не отримає бажане.

Очі Вейн небезпечно блиснули, хвостик на мить завмер. Однак, всі були зайняті Ельзою тому кішка встигла опанувати себе і повернути нейтральну маску на лице.

— В такому разі нам нічого більше не залишається, крім того, відкласти цю справу. Будемо чекати коли доказів стане більше. На цьому ми можемо закінчити, — промовила богиня і піднялась

— Ух нарешті свобода, Руді ти мені розкажеш щось цікаве сьогодні? 

— Хіба що на кухні, коли буде готувати, — ельфійка ледь помітно усміхнулася коли побачила як хлопець важко зітхнув.

Немезида була рада бачити що Руді так зблизився з дівчатами. Зараз йому не завадить підтримка. Богиня звісно хотіла зробити для нього більше, до прикладу звільнити від хатніх обов’язків, однак вона розуміла що цим самим може зачепити його гордість. 

— Слухай Рейчел тобі не здається що ти занадто сувора з Руді? Він недосипає, а ти змушуєш його працювати кожен день! 

— Рубі, дякую за турботу, — хлопець скуйовдив їй волоси, за що справедливо був нагороджений ліктем по ребрах. Поки Рубі намагалася привести до ладу свою зачіску він продовжив: — Але мені не потрібне особливе відношення. Я буду допомагати по дому на рівні з усіма. Але сьогодні я хочу дослідити свій навик, якщо можна звісно? 

— Пацан тобі ж потрібен спаринг-партнер? Можеш розраховувати на мене.

— У тебе новий навик? Чому раніше не розповів? Як називається? — жваво почала насідати на хлопця Рубі.

— Це унікальний навик Гранд Берсерк, який активується гнівом. Він дарує велику силу, але ним важко керувати.

Руді кивнув богині почувши її згоду і попрохавши Ельзу про спаринг пішов на тренувальний майданчик. За ним пішли і всі дівчата крім Ельзи, вона заскочила до своєї кімнати.

Амазонка прибула на тренувальний майданчик з новою зброєю для спарингу. Руді впіймав сталевий меч, крутнув в руці і пальцем провів по лезу. Але вона була тупою і не могла різати, проте вага робила меч грізною зброєю.

 — Виглядає небезпечно. 

— Небезпечно, однак дерев’яні мечі ти вже ломаєш, — стенула плечима дівчина і глянула на вище вказану зброю в діжці. — І взагалі вони були тільки частиною інтер'єру, прикрасою для мого куточка. 

— Зрозумів. Рубі, я хочу викластись на повну можливо знадобиться зілля лікування.

— Про це можеш не хвилюватися! — вона легенько поплескала по своїй пухкій сумці через плече. — Я з того світу витягну, якщо доведеться. Хоча краще не доводити до такого.

— Ну що пацан, тобі потрібен час на підготовку?

Руді встав в стійку, і на декілька секунд закрив очі. Він стиснув руків’я меча з такою силою, що кісточки побіліли, його дихання прискорилось. Тепер він виглядав як вулкан перед виверженням.

Хлопець рвонув вперед, меч підняв високо над головою і опустив вниз з усієї сили. З гучним дзвоном Ельза блокувала атаку над головою. Він на мить відступив, щоб знову кинутись в атаку.

Перші два удари Ельза відвела блоком від третього ухилилася пропустивши тупе вістря меча в декількох сантиметрах від тіла. Кожна атака Руді закінчувалась нічим, але він атакував знову і знову. З кожним промахом його злість росла, а з нею його сила. Тепер він був у два рази швидшим і сильнішим ніж на початку.

— Пацан, покажи мені більше, — Ельза граючись в півоберті пропустила клинок повз і легенько щелбаном відправила його в недалекий політ.

Руді прорив цілу траншею своїм клинком по землі і схопився за лоб. Ельза з усмішкою стояла навпроти закинувши меч на плече. Це зірвало дах хлопцю. 

— Ад…

Здавалося, голос, що пролунав, прийшов з безодні. Немов заклинання, немов прокляття… це був рев повний злості, який навряд чи можна було прийняти за людську мову. Вперше за бій пролунав голос Руді.

— Рад…єць..

Всім своїм єством він випромінював жагу вбивства. Наче оскаженілий звір Руді кинувся на Ельзу. Від хитрих прийомів не залишилось і сліду, він атакував тільки базовими, найпростішими ударами. Але в обмін на розум була сила, неймовірна сила яка вже не могла належати першому рівню.

Розмашиста атака пройшла повз амазонки і врізалась в землю яка вибухнула уламками щебеню. Не спиняючись він знову обрушив на дівчину град ударів. 

Дзвін металу, свист вітру і вибухи землі заполонили тренувальний майданчик. Кожний промах чи блок збільшував лють Руді, а разом з нею і його силу. За декілька хвилин земля покрилася багаточисельними слідами битви.

Ельза заблокувала вертикальну атаку жорстким блоком. Лице Руді було переповнене гнівом і ненавистю, очі були червоні від капілярів що полопались. Він почав тиснути на клинок всією своєю силою. 

Раптом з жахливим звуком кістки обох рук зламались. Але це навіть на мить не спинило його жагу вбивства. Ельза миттєво збагнула можливі наслідки і почала діяти. Вона нахилила свій клинок вбік, Руді похитнувся, водночас Ельза стрімким напівобертом опинилася у нього за спиною відкинула свій меч і схопила його в задушливий прийом.

Руді пробував дістати амазонку мечем, але ухилитися від незграбного замаху було неважко. Від нестачі повітря хлопець впустив меч і спробував відкинути руку амазонки силою. Але як би він не старався вивільнитись не зміг. На загорілій шкірі дівчини не залишилось навіть слідів від його нігтів.

Нарешті через хвилину він перестав пручатись і затих. Ельза обережно поклала його на землю і важко зітхнула. В цей момент підбігла Рубі з вже підготовленими шинами для рук. Вона закотила кофту до ліктів, але те що вона побачила її жахнуло. Від перенапруження, капіляри в кінцівках полопались і від цього руки посиніли.

Дівчина раптом задрала догори його кофту і побачила точно таку ж картину. Прес був суцільною плямою темно-зеленого кольору, м’язи спини були забарвлені в темно-синій. Навіть Вейн не змогла залишитись байдужою. Кішка стиснула губи в тонку лінію і відвела погляд.

— Потрібно дати зілля лікування, — пробурмотіла Рубі і почала ритися у своїй сумці.

— Ні, він повинен справитись з наслідками ня, інакше ня, в підземеллі це може вартувати йому життя ня.

— Вейн! 

— Ні, Рубінчик вона має рацію, — амазонка м’яко відсторонила дівчину подалі від хлопця. — Тим більше ти вже не вспієш він от-от прокинеться.