Навіть хом'як може навчитися стріляти з лука за три місяці (3)

Кайл Блейк працював більше, ніж будь-хто інший на Землі.

 

Він опікувався шахтарями, які брали участь у розвідці нової шахти, не тільки надавав підтримку магам і лікарям, але й особисто відвідував домівки тих, хто, як казали, перебував в ізоляції.

 

Усе було так, як написано у звіті. Симптоми були схожі на «отруєння морозом».

 

Однак вони були важчими, ніж отруєння, яке спостерігалося раніше, і маг із маєтку Блейків передбачив, що причиною міг бути заклинатель.

 

— Ми вжили якомога більше заходів, але наразі найкраще, що ми можемо зробити, – це запобігти поширенню стиґми.

 

Маг почервонів і прочистив горло, ймовірно, збентежений тим, що йому довелося визнати власну некомпетентність.

 

Але Кайл не мав наміру звинувачувати його, він просто поплескав мага по плечу й заохотив його намагатися трохи більше.

 

«Отруєння морозом». Звичайно, це заборонена магія. Точний принцип невідомий, але коли людина потрапляє під закляття, на її тілі викарбовується синє тавро.

 

І з часом це тавро стає ширшим і поширює холод по всьому тілу.

 

Це небезпечна й зла магія, яка спричиняє поступове зниження температури тіла, викликаючи нестерпний біль у міру поширення холоду, що зрештою призводить до смерті, коли серце остаточно замерзає.

 

Хороша новина полягає в тому, що існує дуже мало людей, які могли б правильно використовувати цю заборонену магію.

 

А оскільки стиґму можна стерти за допомогою чужої магії, то можна врятувати життя, якщо вчасно звернутися за допомогою до мага, який вчасно надасть допомогу.

 

«Але цього разу все інакше.»

 

Попри всі зусилля, ніхто не зміг повністю позбутися стиґми.

 

На щастя, вдалося утримати її від поглиблення, але судячи з того, що ця магія не була безпосередньо ініційована заклинателем, а поширювалась опосередковано...

 

— Існує ймовірність того, що цей крок зробила та людина, – роздратовано пробурмотів Кайл.

 

— Теж так думаю.

 

Кайл підняв голову й побачив знайому постать позаду.

 

— Джеймсе.

 

Джеймс Рассел. Людина, яка допомогла заснувати маєток Блейків і якій Кайл довіряв настільки, що особисто призначив лідером лицарів.

 

— Немає жодних проблем із безпекою навколо території. Я також оглянув стіни.

 

— Гаразд, це добре.

 

— Так чи інакше, я не розумію, навіщо комусь вашого статусу раптом спускатися в новий гірничодобувний район. Та… ще й так несподівано.

 

—  Наша боротьба з цими виродками за цю мерзлу землю почалася не вчора чи позавчора, – У голосі Кайла бриніло презирство. — Тепер нам доведеться класифікувати засніжений гірський регіон як небезпечну зону. Поки що ніхто не повинен залишати територію, і ми повинні прискорити графік постачання.

 

— Як накажете, Ваша Високосте.

 

— Повертаймося до замку.

 

Ситуацію на новій шахті можна трактувати по-різному. Оголошенням війни, демонстрацією сили чи засобом стримування.

 

Насправді, це не перший раз, коли вони діють таким чином.

 

Однак цього разу їхніми цілями стали не лицарі чи солдати, а шахтарі, які стоять ближче до простих людей. Кайл скривився, не в силах приховати свого невдоволення.

 

Це була територія, про яку він дбав, щоб допомогти тим, кому більше нікуди йти. Цілком природно, що Кайлу, власнику землі, були огидні маги із зони беззаконня, які ставилися до життя як до жарту.

 

— Як поживає твій син? – запитав Кайл, змінюючи тему, щоб розрядити гнітючу атмосферу.

 

Джеймс відповів з усмішкою.

 

— Відсутність новин – це також хороша новина, чи не так? Дайте подумати... Йому скоро буде десять, цікаво, на кого він більше схожий?

 

Джеймс почав жартома додавати ще кілька слів, але зупинився. Можливо, через те, що його голосу не вистачало впевненості, його слова більше звучали як виправдання.

 

— Однаково я чую про нього десь двічі на рік.

 

— Тепер, коли ми офіційно розпочали торгівлю з купецькими групами, в майбутньому має стати легше.

 

Джеймс, третій син віконта Рассела, одружився з молодшою сестрою барона Кестеньєта, і у них народився син. Завдяки цьому навіть у нестабільній ситуації між територією Блейків і купцями могла здійснюватися торгівля.

 

— Може, тобі варто якось поїхати туди й побути батьком? – закликав м’яким голосом Кайл. — Навіть якщо йому судилося продовжити рід барона Кестеньєта, він, мабуть, самотній.

 

— Але я – командир лицарів Блейків. Я знаю, що це жорстоко, але я не можу піддавати моїх лицарів небезпеці, аби тільки полегшити його самотність.

 

Джеймс був так само сильно прив'язаний до території Блейків і лицарів, як і Кайл. Хоча спершу його відправили на північ майже як вигнанця, він давно вже став дорожити цим місцем, як домом.

 

Оскільки в кожної людини були власні складні обставини, Кайл не став заглиблюватися в них. Він просто сподівався, що тонкі розбіжності між Джеймсом і його сім'єю одного дня вирішаться.

 

— Завтра.

 

Розмова продовжилася на деякий час. Ми нарешті дісталися до замку.

 

— Ви готові їхати?

 

— Так. Ми виконали всі необхідні процедури, тож завтра вранці, як тільки зійде сонце, зможемо виїхати, – Джеймс додав трохи схвильованим голосом: — Однак... Ваша Високосте, з вами все буде гаразд?

 

— Я стільки побачив за своє життя, але ніколи не думав, що одного дня ти хвилюватимешся за мене.

 

— Ні, я не про це. Я про того «спеціаліста». – командир лицарів обережно продовжив: — Він багато в чому незрозумілий і підозрілий, але ви, здається, довіряєте йому, і він не створив нам жодних проблем. Я бачу, що він нічим не відрізняється від нас, коли справа доходить до питань про територію.

 

— Так.

 

— Але, Ваша Високосте. Це не та справа, де однієї довіри може бути достатньо.

 

У словах Джеймса був сенс. Цю розвідку не слід розглядати як просту справу. Вони можуть зіткнутися з магами, і якщо це станеться, бій буде неминучим.

 

Якщо дивитись об'єктивно, Шу не має достатніх навичок, щоби приєднатися до лицарів. У кращому випадку, він має навички учня-лицаря, і є скоріше тим, кого потрібно захистити в кризовий момент, ніж тим, хто може надати допомогу.

 

Не тільки Джеймс, але й інші лицарі думають так само. Однак вони не висловлювали свого невдоволення, бо поважали рішення Кайла.

 

— Це був вибір, який Ваша Високість не зробила б за звичайних обставин.

 

— ...Це, безумовно, так, – Кайл кивнув на знак згоди.

 

Якби це був хтось інший, а не Шу, він був би вкрай проти того, щоб дозволити йому приєднатися. Неправильна оцінка здібностей могла не лише коштувати йому життя, але й наразити на небезпеку інших.

 

Однак Кайл вирішив узяти Шу із собою, хоча наданих ним доказів було недостатньо.

 

— Він набагато сильніший, ніж здається на перший погляд, – твердо сказав Кайл.

 

У Шу було багато особливостей. Наприклад, здатність перетворюватися на звіра, закуски зі спеціальними функціями, очі, які можуть визначити ядро демонічного звіра, або синя захисна магія, яку він іноді використовував.

 

Однак Кайл не міг розповісти Джеймсу про це. Тому що він не хотів, щоб здібності Шу якимось чином використовувались.

 

Джеймс, який стояв за крок від Кайла, побачив його вираз обличчя й кивнув.

 

— Гаразд.

 

Можливо, Шу має особливі здібності, про які він не знає. Або, можливо, Кайл зможе якось захистити його.

 

У будь-якому разі, це не змінює того факту, що він повинен довіряти своєму лорду. Джеймс намагався загнати свої тривоги в найглибші закутки свідомості.

 

— Де він зараз?

 

— Напевно, на черговому тренуванні. Воно вже майже закінчилося. Хочете піти подивитись?

 

Кайл вважав Шу кимось особливим, тож він, звісно, мав погодитись.

 

Але відповідь була абсолютно протилежною до того, що очікував Джеймс.

 

— Не варто.

 

— …Га?

 

— Якщо збираєшся на екскурсію по тренувальному полігону, скажи йому, щоби підійшов, як тільки закінчить.

 

— Гаразд. Тоді?..

 

Перш ніж він зміг запитати щось іще, Кайл швидко пішов геть. Він піднявся сходами і в одну мить зник із поля зору Джеймса.

 

— ...Можливо, йому неприємно бачити, як він страждає?

 

Командир лицарів дивився йому вслід зі спантеличеним виразом обличчя, а потім повернувся до тренувального майданчика й став спостерігати за лицарями, які спітніли на тренуванні.

 

Джеймс помітив серед них юнака, який дуже важко дихав, і після короткої павзи відновив темп.

 

— Пане Шу.

 

— …А, командире лицарів. Не соромтеся казати, що хотіли.

 

На відміну від лицарів, які проходили базову підготовку послідовно протягом тривалого часу, його м'язи не були настільки розвиненими. Тренування мали б бути для нього непосильними, але Шу тримав язик за зубами й стримував свої скарги.

 

— Його Високість великий герцог кличе тебе.

 

— Невже? Я чув, що він поїхав із замку.

 

— Він щойно повернувся.

 

— Куди ж мені йти?

 

— Він не...

 

Шу зненацька махнув рукою, ніби здогадався.

 

— Що за чортівня, серед білого дня... О, вже захід сонця. Як так швидко минув час? Здається, я знаю, куди йти, тож піду всередину.

 

— Відпочинь трохи. У нас завтра важкий графік.

 

— Звісно.

 

Шу схилив голову  й вийшов із тренувального полігону.

 

Як не крути, а його ноги явно тремтіли, і те, як він це якось витримував, здавалося досить жалюгідним.

 

До речі, у цих двох є якесь приватне місце для зустрічей чи що? Джеймс нічого йому не сказав, тож звідки йому знати, куди саме йти?

 

Джеймс замислено погладив підборіддя.

 

«...Що за... тип стосунків у них?» 

 

***

 

— Гр-р.

 

Я зітхнув, поспішно піднімаючись сходами.

 

Після того, як кілька разів утратив час, блукаючи навколо, Кайл став більш конкретним щодо того, куди мені потрібно йти на його пошуки.

 

Зазвичай ми зустрічалися в його кабінеті, але сьогодні він не сказав мені йти до нього.

 

Тож, відповідь була очевидною.

 

— Попри все, ти повинен принаймні вдавати, що кличеш мене до кабінету! А якщо хтось дізнається, що кличеш мене до спальні?

 

Коли я обурено замахав руками, перед моїми очима з'явилося системне вікно.

 

[Якщо ви не скажете, ніхто не дізнається! (/▽ \ )]

 

— Аргх!

 

Я обурено схопився за голову, але мої ноги продовжували впевнено рухатися до спальні Кайла Блейка.