Навіть Великий герцог Півночі може зрозуміти мову хом'яка за три місяці (4)

Після обіду я активував «Перевтілення» й підійшов до Кайла, який учасно з'явився в спальні. Він сів на ліжко з незворушним виразом обличчя й постукав по коліну.

 

— Тобі ніколи не набридає мене так тримати?

 

— Зовсім ні. Кожного дня новий досвід.

 

Он як.

 

Проблема в тому, що я теж звик до поведінки цього хлопця, спустивши все з рук раз чи два.

 

Я зітхнув і сів йому на стегна, поклавши руки на плечі. Кайл мимоволі підняв голову і й поцілував мене...

 

— Зачекай. 

 

Я накрив його рот долонею й відштовхнув його обличчя.

 

— Перестань мене цілувати. Якщо ти продовжуватимеш це робити, мої губи потріскаються.

 

— Гм.

 

Кайл насупив брови на знак незгоди.

 

— Припинити? Я ще навіть не зробив цього як слід сьогодні. Хіба це не вперше?

 

— Що ти маєш на увазі? – Я надувся, коли говорив. — Прямо перед тим, як я використав «Перевтілення», ти поцілував мене тричі, бо сказав, що скучив за мною. Ти поцілував мене, коли прийшов за чимось раніше, і поцілував ще п'ять разів, коли прокинувся, перед тим як піти. Коли ти спробував поцілувати мене в живіт, я заблокував цей поцілунок ногою, а тепер ти вдаєш, що цього ніколи не було?!

 

Як би він не був зайнятий, він намагається робити це регулярно, не втрачаючи жодної можливості. Останнім часом він, принаймні, перестав цілувати мене в живіт, і це велике полегшення. Але якщо серйозно, тепер, коли він знає, що всередині дорослий хлопець, він усе ще хоче продовжувати це робити?

 

— Ні, – серйозно відповів Кайл. — Хіба це все було не з Кеш'ю? Ти ж щойно прийшов, тож тобі доведеться рахувати із самого початку. 

 

— Я і є Кеш'ю. 

 

— Ти людина, а він – мій компаньйон, демонічний звір.

 

— А ця людина – той самий, що сидить у тому демонічному звірі-компаньйоні, Ваша Високосте. Прокинься.

 

— ...

 

Кайл замовк, наче у нього закінчилися відмовки. Як не крути, а він справді дарував мені багато поцілунків, тож що б він не говорив, це все звучатиме як виправдання.

 

Ніби зрозумівши, що чим більше він говоритиме, тим більше буде соромитися, він подивився на мене своїми червоними очима.

 

Вираз обличчя Кайла став похмурим. Коли інші люди бачать таке обличчя, вони, напевно, думають, що він серйозно розсердився, але не я.

 

Він не злиться...

 

«Він надувся.»

 

Хоча він не здається такою людиною, він може дуже легко надутись...

 

— Якщо тобі це не подобається, ми нічого не можемо зробити.

 

Кайл, який відповів так, здавалося, справді відмовився від поцілунків. Усе, що він робив, це дивився на мене, обхопивши руками мою талію. Здавалося, він висловлював своє незадоволення, або, можливо, шукав дозволу.

 

— Ти так і будеш дивитися на мене?

 

— ...

 

— Ваша Високосте?

 

— ...

 

Та годі тобі.

 

Гаразд. Якщо подумати, то це було не таке вже й нерозумне прохання. Всього лиш один поцілунок не змусить мої вуста зноситись.

 

Узагалі-то, не те, щоб я ненавидів це. Просто мені здавалося, що я завжди дію за його планом.

 

Зрештою, я не знаю, що робити, адже мені подобається мій ідеальний хлопець. Хіба цього немає бути достатньо, щоби бути щасливим?

 

Він здібний, багатий і добрий. А ще він став краще в'язати останнім часом. Якщо подумати, то окрім частих проявів любові, він ще й гарно в'яже...

 

«...Га. Це неправильно.»

 

Я застогнав і подивився на Кайла. Мене трохи дратувало, що він усе ще просто дивився на мене, нічого не роблячи.

 

— Цього разу я це спущу. 

 

— ...

 

— Але ти не можеш підходити й цілувати мене посеред роботи. Особливо в живіт, адже всередині цього хом'яка сидить людина. 

 

— … 

 

— Ти не збираєшся відповідати?

 

Незабаром Кайл тихо відповів.

 

— ...Добре. 

 

— Хороший хлопчик.

 

Я недбало дозволив богохульним словам вислизнути з моїх вуст, а потім опустив голову. Я поцілував його в щоку й шумно притиснувся губами до його губ.

 

— А тепер спустімося вниз і тихенько перевіримо ту шахту з учорашнього звіту...

 

Перш ніж я це зрозумів, велика рука піднялася, обхопила мою потилицю й притягнула до себе.

 

Як тільки наші губи зустрілися, його гаряче дихання проникло в мій рот і нестримно закрутилося навколо. Він нахилив голову й заспокійливо поплескав мене по спині, а потім притиснувся верхньою частиною тіла до мого.

 

Я заплющив очі й міцно вхопився за його плечі. Потім, коли поцілунок затягнувся, я відчув, що обіймаю його широкі плечі й рухаюся в обіймах.

 

Я відчув легке запаморочення, ніби моє тіло пливло. Я забував, як дихати, щоразу, коли наші губи щільно стискалися. Коли я хапав ротом повітря, мені здалося, що я почув, як Кайл тихенько хіхікає.

 

Як тільки моя голова опустилася, я почав задихатися. Мої щоки горіли, а серце калатало, як божевільне.

 

— Прокляття.

 

Кайл м'яко усміхнувся, розтираючи мою спину. Він здавався дуже щасливим.

 

— Мені здається, чи він був коротшим, ніж учора?

 

— Хех... хах... так... я теж так думаю.

 

— Думаю, тобі варто попрацювати над збільшенням об'єму легенів.

 

— А хіба не можна просто робити це в помірних кількостях?

 

— Я багато чого не можу робити. Якщо мені не дозволяють навіть цього, хіба це буде несправедливо по відношенню до мене?

 

Якого біса. Я роззявив рота, а потім притулився лобом до його плеча.

 

Який негідник. Такий хитрий. Він так добре навчився дражнити людей, не пропускаючи жодного удару. І моя доля, яка полягає у порятунку такого хлопця...

 

Ну, не те, щоб я її ненавидів. Як я можу ненавидіти? Його життя тепер пов'язане з моїм і, що найголовніше, наші почуття взаємні.

 

— Так чи інакше, про ту штуку. Вона мене чомусь турбує. 

 

— Так. Саме тому я також зробив запит на інформацію. Я планую перевірити працівників, у яких були симптоми.

 

— Звучить непогано. Я можу піти з тобою?

 

— Звичайно. Але тоді нам краще поспішити.

 

— Гаразд.

 

Збудження, що витало в повітрі, несподівано змінилося звичним спокоєм.

 

З якими проблемами ми зіткнемося цього разу? Ну, спочатку потрібно точно визначити проблему, щоб мати можливість розробити спосіб її вирішення.

 

З цією думкою я повільно відійшов від Кайла. І, ставши обома ногами на землю, я за звичкою перевірив очікуваний час його смерті. Рахувати час, що залишився, і перевіряти його самопочуття вже давно стало моєю звичкою, а також найважливішим завданням.

 

Подивімось.

 

Не так давно стрілка перевалила за двозначну цифру, тож це має означати, що поки що нічого надто небезпечного йому не загрожує.

 

[Кайл Джейн Мейнгардт. До передбачуваного часу смерті залишилося приблизно 10 днів.]

 

...Га?

 

Що? 10 днів?

 

[Кайл Джейн Мейнгардт. До передбачуваного часу смерті залишилося приблизно 10 днів.]

 

Я швидко протер очі й знову відкрив системне вікно. Але хоча я повторив цю дію три чи чотири рази, все залишилося незмінним.

 

Десять днів? Чому раптом так різко зменшилось?!

 

— Шу. 

 

Оскільки я застиг на деякий час у шоковому стані, Кайл обережно схопив мене за плече й потряс. На його зазвичай спокійному обличчі з'явився слабкий натяк на занепокоєння.

 

— Що відбувається?

 

— Це...

 

Я все ще не міг бути повністю чесним із ним.

 

Я розповів йому, що можу певною мірою передбачати майбутнє, і навіть натякнув, що отримую допомогу від надзвичайної істоти в обмін на виконання невеликих доручень... але я ніколи не згадував, що можу конкретно перевірити, скільки часу йому залишилося. Тому що, хоча він мені повністю довіряв, це було те, що зі зрозумілих причин змусило б його відчувати себе неспокійно.

 

Тому я не можу сказати йому правду ось так, але навіть якщо я скажу, що все добре, насправді це не так.

 

«...Чому його термін раптом зменшився на понад два місяці?» 

 

Я знав, що пільговий період добігає кінця, але не думав, що він закінчиться так швидко.

 

Це тому, що Лоренц почав робити свої кроки? Чи виникла проблема на північних шахтах? Можливо, черговий напад демонічних звірів? Чи магів?

 

— Шу.

 

— ...

 

— ...Гей, Шу.

 

— ...

 

— Шу!

 

Тепла рука стиснула моє підборіддя. Коли я раптом прийшов до тями, Кайл тримав мене за обидві щоки й дивився мені в очі.

 

— Ти бачив ще один сон, чи не так?

 

У його очах відбився злегка худорлявий юнак, який не міг приховати свого збентеження і явно був неспокійним.

 

Я видавив із себе посмішку й кивнув головою.

 

— Так, я не бачив чітко, але... Думаю, найближчим часом щось станеться.

 

— Зі мною?

 

— Так, напевно. 

 

Зрештою, на годиннику було 10 днів. Мій дискомфорт подвоївся, коли я згадав той час, коли ми були втягнуті в ту політичну боротьбу з Беліалом.

 

Помітивши тривогу й роздратування на моєму обличчі, вираз Кайла був не краще. Куточок його губ піднявся вгору, коли він заговорив:

 

— Мова йшла про мою смерть.

 

— Як ти дізнався?

 

— Якщо бути точним... це було більше схоже на бажання. 

 

Бажання? Померти? Я подивився на нього з недовірою, і він зітхнув із полегшенням, перш ніж відпустити мене.

 

— Я сподівався, що причиною твого хвилювання був я.

 

— Навіть якщо так, як ти можеш казати, що бажав, щоб мені приснився сон, в якому ти помер? Це не зовсім приємне видовище.

 

— ...

 

— Це правда. Але сон залишається сном. 

 

Мій розлад шлунку поступово вщух.

 

Час спливає, але я зможу це зробити. Неважливо, навіть якщо залишиться лише один день замість десяти. Я однаково все зупиню. Бо я не дам йому померти.

 

Це тому, що врятувавши Кайла, я зможу отримати більшу Оцінку дива? Ні. Вже ні. Хоча спочатку так і було... Я знаю, що не тільки тому.

 

Перш ніж я це зрозумів, я почав насолоджуватися проведеним із ним часом. Мені сподобалося бігати за ним, спостерігати, як на Півночі стає дедалі тепліше. Я був щасливий обмінюватися з ним дурними жартами, цілувати його в губи.

 

Я зрозумів, що весь той час, який я провів у боротьбі, всі ті труднощі, через які пройшов, щоби продовжувати жити, насправді був огорнутий нищівною самотністю. Я більше ніколи не хочу повертатися до холодної реальності.

 

— Я зможу це зробити. Я не дам тобі так померти. 

 

Я сказав хоробро, вклавши в ці слова стільки впевненості, скільки зміг зібрати, і побачив, як він усміхнувся мені у відповідь.

 

— Так. Ми вже мали справу з достатньою кількістю небезпечних ситуацій, аби боятися зараз.

 

— Але все ж не варто втрачати пильність. У нас залишилося не так багато часу. Спочатку треба з'ясувати, які є потенційні загрози. Якщо збираєшся організувати звіт, чи можу я піти з тобою?

 

— Гадаю, спершу нам варто оглянути маєток...

 

Кайл дістав кишеньковий годинник, перевірив час і кивнув.

 

— Спершу потрібно оглянути кабінет. Потім зброярню, а потім каретний сарай. Спробуй перевірити їх по порядку. 

 

— Ти поводишся трохи зверхньо. 

 

Для сучасної людини систематизація і сортування – простіше простого. Хоч я і побурчав, але незабаром кивнув на знак згоди.

 

— Залиш це мені. Тоді я піду першим. 

 

— Гаразд.

 

Я думав про те, щоби просто розвернутися й піти, але потім, із ввічливості, поцілував Кайла в щоку.

 

— Тепер я точно йду!

 

Це було через мій настрій? Мені здалося, що я ледь чую позаду себе сміх Кайла.