На все про все давалася лише хвилина.
У світі, де все, крім мене, зупинилося, я розумів, що маю робити
Я швидко підбіг до Сен і вдарив по стрілі, що летіла до неї. Те, що летіло з силою, здатною пронизати її серце, з легкістю було відкинуто на землю.
Можливо, Лоренц домовився зі своїми лицарями, щоб ті напали на Сен в той час поки він вів би двобій із Беліалом. Також було видно, що не тільки лицарі, а й маги готувалися до нападу на неї.
«...Мерзенні виродки.»
Не було часу злитися. Я швидко повернув голову, щоб знайти Лоренца. Він криво посміхався, ніби вже передбачив перемогу.
А перед ним стояв Беліал...
«...Він дивиться сюди?»
Він дивився на Сен. Його верхня частина тіла була майже повернута в цей бік, відкриваючи Лоренцу свої життєво важливі точки.
Але я міг це сказати. Він хотів урятувати Сен за будь-яку ціну. Якби я не втрутився, він би кинувся до неї, щоб захистити. Навіть якщо це означало його загибель.
Навіть дивлячись на Беліала, я був зайнятий тим, що намагався відтягнути знерухомлену Сен у безпечніше місце. Можливо, я й відвернув стрілу, але якби вона залишилася на місці, то однаково потрапила б під вогняну кулю мага, який стояв позаду нас.
Тоді настав час кинутися, щоб урятувати Беліала.
— Ні!
Мені була дано лише одна хвилина. Це абсурдно короткий проміжок часу, щоб змінити все у світі.
— Шу!
У мене за спиною пролунав крик.
Це був Кайл. Я думав, що він знаходиться в межах мого діапазону захисту, але на моє здивування, в одну мить він змінив місце розташування.
Але я не озирався на Кайла. Я міг лише стояти там, ніби в одну мить перетворився на камінь або застигнув у часі.
Тому що я подивився в очі Беліала.
Він усміхався, наче відчував полегшення, побачивши, що я врятував Сен. Він здавався вдячним. Ніби цього було достатньо.
І коли я вже збирався його рятувати...
— Беліале!
Дивно. Дія предмета явно закінчилася, але здавалося, що час зупинився. Ні, здавалося, що він тече дуже повільно.
Беліал був пронизаний мечем Лоренца. Меч, що вдарив його прямо в груди, був залитий темно-червоною кров'ю.
Проте я не міг підібратися досить близько. Маг послав у мій бік вогняну кулю. Я намагався ухилитися, але магія була надто швидкою.
«Час, потрібна ще одна спроба...»
Хоча для цього потрібно було багато балів дива, але зараз не було часу про це турбуватись.
Проте перш ніж я встиг щось зробити, в очах потемніло. Кайл кинувся на мене й міцно обійняв.
Бам!
Пролунав гучний грюкіт. Тіло Кайла нахилилося вперед, наче могло впасти будь-якої миті. У той же час моє тіло також злегка смикнулося назад.
Але на цьому все. Кайл тримався, його руки міцно обхопили мою талію.
— ...
— Ваша Високосте Беліале! – пронизливо закричала Сен.
Це було недалеко. Кайл, усе ще тримаючи мене в обіймах, змахнув однією рукою й послав вибух енергії меча в напрямку Беліала.
Але...
— Не дивись, – сказав Кайл, затискаючи моє тіло в обіймах. Його низький голос був спотворений болем.
Я швидко просканував його рани, потім відчув холодне передчуття, що пробігло по моєму хребту, і похитав головою.
— Я мушу це побачити.
— ...
— Я вже вийшов із того віку, коли заперечував реальність і захищався.
Потім Кайл повільно відпустив мене. Я вислизнув із його рук і підійшов до Сен.
Сен упала на землю. Беліал лежав біля неї, хапаючи ротом повітря, і вона притискала долоні до його грудей, намагаючись зупинити кровотечу.
Але кров продовжувала текти, ніби доводячи, що жодна смертна рука не може стримати життя, яке виливається з нього.
Енергія меча Кайла досягла своєї мети. Один маг зробив крок уперед, щоб накласти захисне закляття, але його було розбито, а чарівника відкинуло в повітря, і він упав на землю, кашляючи кров'ю.
Енергія меча продовжилася по діагоналі в обличчя Лоренца, який тримав закривавлений меч. Завдяки жертві мага його сила була ослаблена, але її однаково вистачило, щоб залишити глибоку рану.
— У нас немає причин битися, поки все не зайшло надто далеко. – Лоренц із сумним виразом обличчя прицмокнув язиком. — Я думаю, що перемога та поразка вже вирішені. Що ще хочеш зробити?
Я швидко озирнувся.
Ситуація була невтішною. На нашому боці залишилося лише двоє лицарів. Хоча їхні втрати теж були не малі, але все ж у них було більше вцілілих, ніж у нас. Серед них був навіть маг.
Кайлу був огидний Лоренц, який поводився так боягузливо навіть у цій фінальній битві.
Схоже, він вирішив, що якщо їм однаково колись доведеться зіткнутися за участь у цій політичній боротьбі, то краще просто ризикнути зараз і покінчити з ними всіма.
Але такими темпами Беліал помре. Кайл також важко поранений.
Якби не поранення в плече, він би не змахнув своїм мечем так незграбно. Більша частина обладунків на його плечі розплавилася від вогню, коли він захищав мене, і його шкіра була сильно обпалена та почорніла.
«Перш за все, потрібно тримати цих трьох откремо.»
Потрібно перенести Беліала в безпечне місце й заспокоїти Кайла.
— Зупинімося тут, – голосно сказав я, перегородивши Кайлу шлях. — Думаю, поєдинок однаково закінчився, чи не так?
Кайл схопив мене за плече й розвернув до себе.
— ...То ти збираєшся просто втекти?
— Ти плануєш убити решту з нас?
Хоча я не згоден із методами Лоренца, була одна річ, яку він сказав, і яка, на мою думку, мала сенс.
Немає більшої честі, ніж вижити. Якщо ти помреш, це кінець. Ти маєш лише одне життя, і якщо ти його втратиш, воно вже ніколи не повернеться. Як мені, людині, яка вже втратила його одного разу, можна бути сліпим до цього?
— ...
Кайл подивився на лицаря, який сидів на одному коліні на відстані, ледве прийшовши до тями.
Єдиний, хто залишився з лицарів Блейків. Він був тим, хто ризикував своїм життям заради Кайла. Він не міг дозволити йому загинути в битві, де їм нічого здобути.
Кайл прикусив губу, потім опустив голову.
— Забирайтеся звідси!
Двоє вцілілих лицарів негайно кинулися з лісу.
Лоренц не зупиняв їх. Однак, як тільки Сен спробувала піднятися, лицарі і маг зробили крок ближче, знову готуючись до бою.
— Залиш Беліала.
— ...
Кайл зціпив зуби й випрямив меч.
Ні, ні, ні, ми повинні спочатку втекти!
Я маю на увазі, не потрібно відвертатися від них.
У такому випадку...
[Палиця з гарбузовим насінням для екстреної втечі, споживає 8% оцінки дива. Дозволяє телепортуватися в радіусі 10 м.]
Я купив дві і без вагань кинув їх Сен. Ціна змушувала плакати, але іншого вибору не було.
— З'їж це, Сен! І нагодуй Його Високість Беліала!
Я купив ще одну паличку гарбузового насіння й простягнув її Кайлу, який подивився на мене з дещо шокованим виразом обличчя.
— Ти теж з'їж одну, Ваша Високосте.
— Здається, це магічний предмет. Що він робить?
— Скоро дізнаєшся. Ось так.
Лоренц міг почути, тому я спробував пояснити очима.
— Не хвилюйся, я тебе скоро наздожену, тільки спочатку вийди на край лісу. Туди, де ми розбили табір.
— Підемо разом. Хіба ми не можемо розділити його?
Га?
Можна було. Але це спрацює?
[«Палицею з гарбузовим насінням для екстреної втечі» може користуватися лише одна людина!]
Я подивився на системне вікно й зітхнув. Уся економічна ефективність на фоні ціни мертва.
— Це лише для однієї людини. Ваша Високосте, будь ласка, йди першим.
— Хіба немає нічого іншого?
— Ці закуски насправді дуже дорогі. Я вже стільки купив, а мій гаманець тоненький.
Він усе ще вагався. Ніби не хотів мене залишати.
Я розумів, але проблема була в тому, що на це не вистачало часу. Чуваче, ну ж бо! Ти хоч уявляєш, скільки коштує ця закуска?
Я вихопив паличку з гарбузовим насінням з рук Кайла й запхав її йому прямо до рота.
— Краще будь обережним, коли мене шукатимеш, бо буде дуже боляче, якщо мене затопчуть, – злегка усміхаючись, сказав я.
У той же час, чисте біле світло огорнуло Кайла, поглинувши його в одну мить.
Оточення Лоренца, стривожене зникненням Сен і Беліала, незабаром широко розплющило очі, коли Кайл також зник.
Маг не став виключенням.
«Що? Ти теж уперше бачиш щось подібне?»
Я вже казав, що маги Півночі дуже пишаються своєю магією? У цьому немає нічого особливого, але було весело бачити його таким схвильованим.
— Ну? Тобі ще є що сказати?
Я озирнувся на Лоренца з незворушним обличчям.
Звичайно, я був готовий скасувати «Перевтілення» у будь-який момент, щоб утекти. До речі, я також зберіг місце, куди перемістився Кайл.
— Дивовижно.
Лоренц, із залитим кров'ю обличчям, виглядав трохи... він був схожий на монстра.
— Ти маг? Ти так швидко рухався. Я навіть не бачив, як ти вимовив заклинання.
— Це не твоя справа, – відповів я, знизавши плечима. — Тепер ти задоволений? Усе сталося так, як ти хотів. Ти виграв цю битву.
— Не через це, але я задоволений. – Лоренц розсміявся, випльовуючи кров, що скупчилася в роті. — Я здобув цінну інформацію. Я ніколи не думав, що Кайл Блейк приверне мага такого калібру. Він справді правильно розіграв усі свої карти...
— Це ти привів мага, – холодно відповів я. — Не зважай. Як ти сказав, поки ми поважаємо територію один одного, немає більше причин для боротьби, чи не так?
Так чи інакше, при такому розвитку подій наступним імператором буде Лоренц.
Однак все не так просто, як здається. Йому доведеться розібратись із владою Беліала, а оскільки ця позиція здобута в результаті політичної війни, в майбутньому йому також доведеться звернути увагу на багато речей.
Він не зможе деякий час пильнувати за Північчю. Тим часом ми можемо розслідувати справу з магами й трохи стабілізувати Північ.
— Дай мені відповідь на одне запитання, і я відпущу тебе.
Я посміхнувся на зарозумілі слова Лоренца.
— Кажеш так, ніби ти великодушний. Я й так піду, навіть якщо ти мене не відпустиш.
— Що це за сила, якою ти володієш? Здається, вона сильніша за магію.
Схрестивши ноги, я сказав:
— Ну, можна сказати, що це диво?
— Диво?
— Так. Тож будь обережним... Бо це диво може тобі шию розрізати.
Я зробив жест, що перерізав собі горло рукою.
Бережи свою шию, Лоренце. Якщо ти ще раз спробуєш провернути цю хрінь із Кайлом, я тебе не відпущу. Навіть хом'яки звиваються, коли на них наступають.
— Що ж, не буду тобі заважати.
Коли я махнув рукою, лицарі позаду Лоренца підняли свої мечі. Маг також підняв руки, ніби збираючись вимовити заклинання.
Однак Лоренц підняв руку, щоб зупинити їх.
— Відпустіть його. Навіть якщо він виживе тут, він нічого не зможе зробити.
Це ми ще побачимо.
Я не сказав нічого на кшталт «дякую». Я просто скасував «Перевтілення» і повернувся до Кайла.
Далі
Розділ 73 - Навіть хом’яки звиваються, коли на них наступають (3)
Коли я знову перетворився на хом'яка, ситуація вже була вирішена. Ми вибрались із лісу і, на щастя, встигли приєднатися до лицарів Блейка, які чекали неподалік. — Його Високість скоро помре. У голосі Сен не було ані крихти надії. Здавалося, що її поглинула безмежна темрява. — Він намагався захистити мене... Шу, якби мене там не було, чи було б інакше? Її голос звучав нескінченно сумно. — Він був просто ворогом. Він був сином ворога, і я думала, що зможу використати його, а потім викинути. Я вірила, що зможу. Якою ж я була зарозумілою, коли думала, що зможу... Її погляд опустився нижче. — Якби я знала, що кохання – це таке нещасливе почуття, я б ніколи не покохала його. Принц Лоренц має рацію. Кохання – просто слабкість. Воно робить людей нещасними, воно робить їх слабкими... Я боягузливо подумав, що мені пощастило, що я зараз хом'як. Тому що так мені не треба було турбуватися про те, що їй сказати. Я боягузливо мовчав, сховавшись за своїм становищем. Сен, здавалося, теж не чекала від мене відповіді, а просто низько опустила голову й нескінченно роздумувала над усім тим болем, який їй довелося пережити. Я знаю. Я некомпетентний і незрілий. Зрештою, я не зміг обрати між Беліалом і Лоренцом. Я вагався просто тому, що не хотів нести відповідальність за життя людини й був не в змозі запобігти заздалегідь визначеній смерті Беліала. Тягар ще однієї відповідальності, покладеної на мене через те, що я відмовився взяти на себе першу, був важким. [Кайл Джейн Мейнгардт. До передбачуваного часу смерті залишилося приблизно 170 днів.] Перед моїми очима з'явилося лише одне системне вікно. За інших обставин я, можливо, був би трохи щасливішим від того, що тривалість життя Кайла не скоротилась. Подумавши трохи, я спробував викликати системне вікно ще раз. [Беліал Серена Мейнгардт. До передбачуваного часу смерті залишилося приблизно 0 днів.] Життя Беліала хиталося, як свічка на вітрі. Його обличчя зблідло, а повільне здіймання та опускання грудей ставало дедалі слабшим. Було б не дивно, якби він перестав дихати будь-якої миті. — Я знайшов у кареті кровоспинний засіб, будь ласка, зачекайте... Підійшов медик, який чекав біля лісу. Замість того, щоб сказати, що він може вилікувати Беліала, його тон свідчив про те, що він принаймні спробує дозволити йому протриматися ще деякий час. Я повернув голову й зачаровано втупився. Сен, або, принаймні, видима частина її обличчя, яку було видно крізь розпатлане каштанове волосся, не плакала; але вона точно мала такий вигляд, ніби проливала сльози. Без жодного звуку. Мені хотілося запитати когось, будь-кого, чому наше життя таке важке, таке сповнене нещасних моментів. [Ви хочете використати «Перевтілення»?] Це був перший ранок, коли ця фраза була настільки не бажаною. *** Коли я знову зміг використовувати «Перевтілення», я повернувся до своєї людської форми й одягнув запасний одяг. Я грівся біля вогнища, накинувши на плечі плащ, який дав мені Кайл, коли лицар, який раніше відділився від групи, повернувся з тілом свого загиблого товариша й почав обговорювати з іншими організацію похорону. У похмурій атмосфері Кайл наклав ліки на рани та перев'язав їх. Я запропонував допомогти, але він ввічливо відмовився, сказавши, що це буде не дуже гарне видовище. Хоча біль мав би бути неабияким, він справлявся з ним без жодного скиглення. Мені стало погано на душі, коли я побачив, наскільки він звик до такої ситуації. — Ось ви де. Саме тоді до нас підійшов Лоренц, який нарешті вийшов через вхід до лісу. Коли Кайл і його лицарі підвелись і схопилися за мечі, він збуджено замахав руками. — Подивімось… Очі Лоренца глянули через плече Кайла. Сен тримала вмираюче тіло Беліала й дивилася на Лоренца, її очі були переповнені гнівом і сумом. Очі Лоренца звузилися, коли він побачив стан Беліала. Уже не варто було навіть намагатися добити Беліала. Здавалося, ніби той помре, навіть якщо його просто залишити в спокої. Та й навіщо ризикувати, якщо лицарі Блейка отаборилися в цьому місці? Лоренц ліниво посміхнувся й відкрив рота. — Судячи зі стану принца Беліала, здається, переможець цього полювання вже визначений. У нього був бадьорий тон голосу. Важко було повірити, що він належить людині, яка кілька хвилин тому зарізала власного молодшого брата. Його голос, який не містив жодного сліду смутку, здавалося, тремтів від радості, ніби він чекав цього моменту вже дуже давно. Я перевів погляд на Сен. Її рука на холодному плечі Беліала несамовито тремтіла. Я навіть не можу уявити, що вона зараз відчуває. — Це не так. Я глибоко вдихнув і потягнув мішок, що лежав поруч зі мною, підійшовши до Лоренца. Потім я перевернув важкий мішок догори дном. З нього висипалися «ядра». Ядра демонічних звірів. Синя руда, видобута з трупів демонічних звірів, яскраво світилася, наче містила в собі всі печалі. — Хіба ти не казав, що переможе той, хто збере більше? Ми зібрали багато ядер, що, ймовірно, означало, що ті кляті маги посилали нескінченну кількість вдосконалених демонічних звірів, щоб убити нас. Вони, мабуть, просто чекали нагоди вбити Беліала, тому не могли полювати як слід. Ні, навіть якби вони полювали належним чином, вони ніколи не були б у такому відчаї, як Кайл. Гнів і ненависть, які лицарі з території Блейків відчувають до цих вдосконалених демонічних звірів, не піддаються уяві. Брязкіт. Руда посипалася до ніг Лоренца з чітким звуком. Лоренц не рахував, скільки там було каміння. Ні, він просто дивився на мене, ніби в цьому не було потреби. Він був схожий на мисливця, який терпляче чекає слушного моменту, або на змію, яка прицінюється до найапетитнішої здобичі, вирішуючи, коли завдати удару. У будь-якому випадку, це не мало значення. Я не мав наміру тихо потрапити в його пастку або стати їжею в його череві. — Гаразд. Тоді справжній переможець – ти. Ти чогось хочеш? — ... — Кайле Джейне Мейнгардте. Потім Кайл ступив крок уперед, тримаючись за поранене плече. — Кайл Блейк. Ці слова несли в собі багато значень. Він ідентифікував себе не як «принц Мейнгардт», а як «великий герцог Блейк». Холодний голос Кайла продовжував. — Якщо я скажу тобі, що це так, ти послухаєш? — Це правило полювання. — Не зазіхай на мою територію. Ні в якому разі. Кайл випустив низький рик. Від цього звірячого звуку лицарі, що стояли позаду Лоренца, здриґнулися й мали такий вигляд, ніби могли вихопити свої мечі будь-якої миті. Однак Лоренц усе ще усміхався, дивлячись на Кайла. — Ти кажеш мені не чіпати Північ? — Не зв'язуйся з Північчю, її мешканцями та моїм народом. Якщо ти це зробиш, нічийна кров не стане у тебе на заваді, навіть якщо її буде лише половина... — Гм. Погляд Лоренца пройшов повз Кайла, до Сен, лицарів і нарешті зупинився на мені. Він дивився на мене деякий час, а потім кивнув. — Гаразд. Я присягаюся. Я, Лоренц Серена Мейнгардт, не зазіхатиму на територію Кайла Блейка. Останні слова Лоренца ледве встигли злетіти з його вуст, як Кайл повів мене геть. Лицарі, які впорядковували багаж, швидко перенесли поранених до карети, сіли на коней і схопили віжки. — Ми повертаємось! Слідуючи за Кайлом, я повернув голову й дивився на Лоренца, поки він не зник удалині. Жорстокий, безсоромний чоловік усе ще посміхався. Ніби святкував ідеальну перемогу. *** Через кілька днів після полювання, імператор, який увесь цей час був прикутий до ліжка, помер. Природно, що його місце зайняв перший принц Лоренц Серена Мейнгардт. Усе це сталося в той час, коли ми перебували в імператорському палаці, пакували свої нечисленні речі й готувалися до повернення на Північ. Церемонія коронації була грандіозною. Кожна вулиця була екстравагантно прикрашена, а в імперському місті не бракувало алкоголю та їжі. Діти й дорослі вийшли зі своїх домівок, щоб відсвяткувати коронацію нового імператора й порадіти початку нової ери. Це була справді святкова подія. Ніхто не відчував жалю, навіть якщо принц країни перетнув межу в битві з братом. Більше того, імператор раптово помер. Не дивно, що він помер так раптово, але чи не занадто збіглись обставини? Проте ніхто не ставив під сумнів його смерть. Оскільки за час відсутності імператора в країні тривалий час панувала нестабільність, людей, які відчували полегшення, було більше, ніж тих, хто жалкував за ним. — Хіба народ не був більш прихильним до Беліала? Як так? – пробурмотів я, задумливо дивлячись на переповнені вулиці. Кайл спокійно відповів: — Тому що влада в руках сильних, а тих, хто безсилий, просто зносить за течією. — І все ж... — Вони теж шукають спосіб вижити. Хвилі вже розвернулися. Життя безправних людей зазвичай проходить саме так. Підлаштування та пристосування. — ... Я не намагався знайти сенс у поразці Беліала. Немає жодних гарантій, що імперії Мейнгардтів було б краще, якби саме він став імператором. Але стерти того, кому ти колись довіряв, так, ніби його ніколи не існувало, – це вже занадто. Мабуть, так нещасно й самотньо бути забутим. Я сів у приготовану карету. Коли я залишив позаду панорамний вид на імперію, яка здавалася яскравішою і щасливішою, ніж будь-коли, мене зустріла похмура тиша. Сен і Кайл були майже поховані в непроглядній тіні. Я негайно простягнув руку й закрив шторку карети, відокремивши наше існування від розкішного краєвиду. Брязкіт, брязкіт. Карета рушила з місця й виїхала з імператорського палацу. У ній їхало три нещасних обличчя, найбільш недоречних людей у світі в даний момент.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!