Погладь хом'яка перед тим, як пройти (4)

Хом'як Великого герцога Півночі
Перекладачі:

Повернувшись до табору, вони побачили, що поранений уже не дихає. У похмурій атмосфері лицарі зібралися навколо тіла, оголивши мечі.

 

— Ніколи не думав, що тебе обдурять таким дріб'язковим трюком, – сказав Кайл здивованим тоном. 

 

Це боляче зачепило гордість Беліала, але оскільки це була його помилка, він не міг нічого сказати й лише коротко клацнув язиком.

 

Ворог скористався їхнім напруженням, маніпулюючи ними й спонукаючи до дії, викликав внутрішній розкол, а потім завдав удару по тому, хто залишився, вбивши пораненого з єдиною метою – зменшити їхні сили.

 

— Як жорстоко, – сказала Сен, проводячи рукою по холодному обличчю скаліченого лицаря, закриваючи його повіки. Вона виглядала трохи пригніченою. 

 

— Його рани не такі важкі, як здавалося. Він, мабуть, помер, корчачись від болю...

 

— ...

 

— Яке значення має трон, якщо його досягають такими способами?

 

— Ну...

 

Кайл відповів із холодною посмішкою.

 

— Не знаючи цього, ми не виживемо, як Лоренц.

 

— ...

 

— Хоч його методи й огидні, у нього все ще є чому повчитись.

 

— Чому?

 

— Наприклад, розумінню того, що потрібно вбивати своїх супротивників, щоб вижити.

 

Його голос був настільки незворушним, що сама подача відповіді не відрізнялася від тієї, якби його запитали, що він учора їв на сніданок.

 

— Це не та ситуація, коли ми можемо просто полювати на демонічних звірів і потім спокійнісінько повернутися додому. Це також не дуель, де встановлена арена, і ми можемо стояти обличчям один до одного й розмахувати мечами. Звичайно, цього можна було очікувати. Та все ж.

 

— ...

 

Говорила душа, яка понад 10 років незліченну кількість разів загартовувалася, котилася, піднімалася, падала, але все ж вистояла в суворій холодній зимі.

 

— Знати щось – це не те саме, що вивчити й пережити це.

 

Ці слова мали особливу вагу. Лицарі замовкли, рахуючи життя, що лежали біля їхніх ніг.

 

— Наступного разу, – почав Кайл, дивлячись на Беліала гострим поглядом, — Лоренц прийде за твоєю головою, Беліале, тож тобі краще проявити кмітливість. Якщо не хочеш, щоб на тебе полювали, як на звірів цього лісу.

 

Беліал підвів голову. Місяць сховався за хмарами, і навколо було темно. Він подивився на свого лицаря, що лежав біля його ніг, і зітхнув.

 

Смерть була вже близько.

 

Не було більше відступу, не було більше втечі.

 

***

 

Ще один день пройшов у цій гострій напрузі.

 

Ми зіткнулися з групою кобольдів з «Енциклопедії демонічних звірів». Покращені кобольди, як правило, були більшими й агресивнішими, що ускладнювало боротьбу з ними, але, на щастя, ми змогли підкорити їх без особливих утрат.

 

Я сповна використовував одноразовий щит, активовував «Око істини» і витрачав бали «Удачі», щоб допомогти Кайлу. Я також змастив його руки маззю, яку купив у горіховій крамниці за зниженою ціною.

 

Ближче до заходу сонця один із лицарів Блейка помер. Він випав зі строю і був атакований зустрічним магом. 

 

Ми вже бачили, як Кайл виглядав на полі бою, але я можу запевнити вас, що він ніколи не був таким жахаючим. Його обличчя спотворилося від жаху, вираз був настільки лютим, що здавалося, ніби він може розірвати когось на шматки одним лише поглядом.

 

Ворог королівства, ворог лицарів. Маги зони беззаконня. Кайл швидко погнався за магом, який одразу ж кинувся тікати після втрати руки, і спробував його вбити, але я швидко зупинив його.

 

— Ми в меншості, Ваша Високосте. Заспокойся.

 

Спочатку нас було десятеро, а тепер залишилося восьмеро. І навіть тоді лицарі утворили лише тимчасовий союз. Напівзвисаючи з Кайлової талії, я говорив серйозно.

 

— Буде ще небезпечніше, якщо ми розділимось ось так... будь ласка. Крім того, Лоренц або знову пошле когось, або навіть прийде сам. Потрібно просто почекати.

 

— Мій лицар мертвий, а ти кажеш мені просто стояти й дивитись?!

 

— Я не це мав на увазі, і ти, як ніхто інший, повинен це знати!

 

Кайл набрав повні легені повітря, його дихання виходило уривчастими зітханнями.

 

Він швидко вгамував свій гнів, бо знав, що не може наражати інших на небезпеку лише заради того, щоб помститися за мертву людину.

 

— Твоя компенсація буде не маленькою.

 

Кайл холодно пирхнув на слова Беліала.

 

— Компенсація? Ти щойно сказав «компенсація»?

 

Його червоні очі горіли, як полум'я.

 

— Тоді поверни його назад.

 

— ...

 

— Життя не можна повернути, а намагатися повернути те, що не можна, те саме, що образити померлого.

 

Він говорив крізь зціплені зуби, залиті кров'ю від битви з демонічним звіром, яка щойно відбулася. Може, тому він виглядав таким нещасним і самотнім.

 

Він, мабуть, жив, несучи на своїй спині сотні чи тисячі життів, за які він не може відплатити. Це було щось, чого я ніколи не зможу зрозуміти, і від цього мені ставало ще гірше.

 

— Правильно... те, що ти потребуєш, – це не компенсація.

 

Очі Кайла загорілися від цих учасних слів, і його рука зісковзнула з моєї талії, стискаючи мою руку, ніби благаючи відпустити його.

 

Я не міг більше тримати його. Ні, я не повинен більше тримати. Я відпустив його й зробив три кроки назад.

 

Кайл в одну мить витягнув свого меча. І в тому напрямку, куди було спрямоване лезо, з якого капала темно-червона кров,...

 

Стояв Лоренц.

 

— Ти потребуєш помсти.

 

— Ніколи не думав, що доживу до того дня, коли зможу напоумити підлу людину. Що ж, тоді я приймаю твою плату.

 

— Ні, ні.

 

Лоренц похитав головою і зробив крок уперед.

 

Клац.

 

Лицарі поруч із Кайлом і Беліалом в унісон витягли свої мечі. Те ж саме сталося з лицарями, яких Лоренц привів із собою. І навіть маги, з низько насунутими капюшонами, витягнули руки вперед, готові до атаки.

 

— Я закінчив пересувати шахові фігури.

 

Очі Лоренца звузились.

 

— Беліале.

 

— ...

 

— Як щодо цього? Припинімо це нікчемне кровопролиття й просто вирішмо все між собою. Чесно кажучи, для мене весь цей процес такий клопітний, спершу я мав намір просто вбити вас разом із демонічними звірами, але ви тримаєтеся краще, ніж я очікував.

 

Кулаки Кайла міцно стиснулися при згадці про «нікчемне кровопролиття».

 

Мабуть, це здавалося жорстоким – бачити, як із такою неповагою ставляться до людини, яка пройшла весь цей шлях і навіть померла заради нього.

 

Беліал теж утратив свого лицаря минулої ночі, і його зелені очі палали лютою ненавистю.

 

— Дуже добре. Я приймаю цей поєдинок.

 

Цей ліс сам собою був схожий на маленьку зону беззаконня. Ані статус, ані стосунки тут нічого не вартують. Він просто ділить людей на дві категорії.

 

Тих, кого треба захищати.

 

І тих, кого треба вбивати.

 

— Дозволь мені провести тебе на галявину. Я піду попереду, тож просто йди за мною.

 

Лоренц широко усміхнувся.

 

Я почав несамовито ламати голову. Що мені робити в цій ситуації? Що я можу зробити, щоб допомогти? Я спробував зазирнути в горіхову крамницю, щоб побачити, чи зможу знайти щось, що може допомогти...

 

Я витягнув системне вікно й подивився на залишок моїх балів дива, часовий ліміт для «Перевтілення» і товари в горіховій крамниці.

 

— Не роби цього.

 

Кайл, який нарешті перевів подих, схопив мене за зап'ястя й змусив застигнути.

 

— Це між ними двома.

 

— ...

 

— Ти не можеш змінити хід життя за своїм бажанням. Хіба ти не знаєш, що навіть Бог не може цього зробити?

 

— …Але він може померти безпорадною смертю.

 

Не те, щоб я відчував якусь прихильність, дружбу чи лояльність до Беліала. З огляду на те, як він ставився до Кайла, чесно кажучи, мої почуття були ближче до неприязні.

 

Але Сен його любить. Не героїня «Серця зими», Серена, яка без вагань допомогла мені, коли я вперше прийшов у цей світ, і повірила навіть моїм абсурдним історіям, а моя подруга Сен.

 

— Навіщо називати це безпорадною смертю? Шу. – тихо сказав Кайл, смикаючи мене за руку. — Битися, тримаючи меч до останньої миті, це не безпорадна смерть. Хіба це не означає, що ти зробив усе можливе, щоб боротися за життя? 

 

— …

 

— Навіть якщо ти втрутишся і зруйнуєш ситуацію, ці двоє в якийсь момент знову зіткнуться. Це чистіше, ніж проливати ще більше крові.

 

— Я знаю. Але...

 

— Чи ти хочеш, щоб Лоренц помер замість Беліала?

 

Він стояв наді мною, червоні очі пильно дивилися на мене.

 

— Боротися, щоб зберегти комусь життя – це одне, а вбивати, щоб захистити його – зовсім інше.

 

Кайл мав рацію. Якщо Беліал і Лоренц зійдуться у двобої, я б волів, щоби переміг Беліал. І я хотів би допомогти всім, чим міг.

 

Але це не означає, що я схоплю ніж і кинуся вбивати Лоренца... Я не міг про це думати, як про щось, що можна було б зробити у грі чи побачити у фільмі. Я, який жив звичайним життям, ніяк не зміг би впоратися з чиєюсь смертю на своїх руках.

 

— Ти не можеш зробити все. А навіть якщо зможеш, це буде принизливо для Беліала.

 

Я відповів, ніби виправдовуючись.

 

— ...Якби це стосувалося Вашої Високості, а не Беліала, я міг би просто кинутися на нього з мечем. Навіть якби мені довелося прожити решту життя, страждаючи від розуміння того, що я когось убив.

 

— Можливо, тому що я тобі подобаюсь.

 

Кайл опустив очі й ледь помітно усміхнувся. Здавалося, він ніжно заспокоював мене, і одного цього виразу було достатньо, щоби показати його вдячність.

 

— Але Беліал – це не я, Шу. Пам'ятай про це.

 

— ...

 

— Я не хочу, щоб на твоїх руках була кров. Забруднивши їх, їх ніколи не можна буде відмити.

 

Це було розуміння, народжене з його власного досвіду.

 

Коли я похитав головою замість відповіді, він обійняв мене за плечі й пригорнув до себе. Від нього досі віяло запахом крові, що ще не висохла.

 

— Ходімо. Треба убезпечити периметр. Що б не сталося, це не буде приємно.

 

— Так.

 

Криваво-червоне сонце сідало.

 

Швидко наближалася остання ніч у Східному лісі. А для декого це буде остання ніч у їхньому житті.

Коментарі

Наразі відгуки до цього розділу відсутні!

Увійти, аби лишити коментар!