Повернувшись до табору, вони побачили, що поранений уже не дихає. У похмурій атмосфері лицарі зібралися навколо тіла, оголивши мечі.
— Ніколи не думав, що тебе обдурять таким дріб'язковим трюком, – сказав Кайл здивованим тоном.
Це боляче зачепило гордість Беліала, але оскільки це була його помилка, він не міг нічого сказати й лише коротко клацнув язиком.
Ворог скористався їхнім напруженням, маніпулюючи ними й спонукаючи до дії, викликав внутрішній розкол, а потім завдав удару по тому, хто залишився, вбивши пораненого з єдиною метою – зменшити їхні сили.
— Як жорстоко, – сказала Сен, проводячи рукою по холодному обличчю скаліченого лицаря, закриваючи його повіки. Вона виглядала трохи пригніченою.
— Його рани не такі важкі, як здавалося. Він, мабуть, помер, корчачись від болю...
— ...
— Яке значення має трон, якщо його досягають такими способами?
— Ну...
Кайл відповів із холодною посмішкою.
— Не знаючи цього, ми не виживемо, як Лоренц.
— ...
— Хоч його методи й огидні, у нього все ще є чому повчитись.
— Чому?
— Наприклад, розумінню того, що потрібно вбивати своїх супротивників, щоб вижити.
Його голос був настільки незворушним, що сама подача відповіді не відрізнялася від тієї, якби його запитали, що він учора їв на сніданок.
— Це не та ситуація, коли ми можемо просто полювати на демонічних звірів і потім спокійнісінько повернутися додому. Це також не дуель, де встановлена арена, і ми можемо стояти обличчям один до одного й розмахувати мечами. Звичайно, цього можна було очікувати. Та все ж.
— ...
Говорила душа, яка понад 10 років незліченну кількість разів загартовувалася, котилася, піднімалася, падала, але все ж вистояла в суворій холодній зимі.
— Знати щось – це не те саме, що вивчити й пережити це.
Ці слова мали особливу вагу. Лицарі замовкли, рахуючи життя, що лежали біля їхніх ніг.
— Наступного разу, – почав Кайл, дивлячись на Беліала гострим поглядом, — Лоренц прийде за твоєю головою, Беліале, тож тобі краще проявити кмітливість. Якщо не хочеш, щоб на тебе полювали, як на звірів цього лісу.
Беліал підвів голову. Місяць сховався за хмарами, і навколо було темно. Він подивився на свого лицаря, що лежав біля його ніг, і зітхнув.
Смерть була вже близько.
Не було більше відступу, не було більше втечі.
***
Ще один день пройшов у цій гострій напрузі.
Ми зіткнулися з групою кобольдів з «Енциклопедії демонічних звірів». Покращені кобольди, як правило, були більшими й агресивнішими, що ускладнювало боротьбу з ними, але, на щастя, ми змогли підкорити їх без особливих утрат.
Я сповна використовував одноразовий щит, активовував «Око істини» і витрачав бали «Удачі», щоб допомогти Кайлу. Я також змастив його руки маззю, яку купив у горіховій крамниці за зниженою ціною.
Ближче до заходу сонця один із лицарів Блейка помер. Він випав зі строю і був атакований зустрічним магом.
Ми вже бачили, як Кайл виглядав на полі бою, але я можу запевнити вас, що він ніколи не був таким жахаючим. Його обличчя спотворилося від жаху, вираз був настільки лютим, що здавалося, ніби він може розірвати когось на шматки одним лише поглядом.
Ворог королівства, ворог лицарів. Маги зони беззаконня. Кайл швидко погнався за магом, який одразу ж кинувся тікати після втрати руки, і спробував його вбити, але я швидко зупинив його.
— Ми в меншості, Ваша Високосте. Заспокойся.
Спочатку нас було десятеро, а тепер залишилося восьмеро. І навіть тоді лицарі утворили лише тимчасовий союз. Напівзвисаючи з Кайлової талії, я говорив серйозно.
— Буде ще небезпечніше, якщо ми розділимось ось так... будь ласка. Крім того, Лоренц або знову пошле когось, або навіть прийде сам. Потрібно просто почекати.
— Мій лицар мертвий, а ти кажеш мені просто стояти й дивитись?!
— Я не це мав на увазі, і ти, як ніхто інший, повинен це знати!
Кайл набрав повні легені повітря, його дихання виходило уривчастими зітханнями.
Він швидко вгамував свій гнів, бо знав, що не може наражати інших на небезпеку лише заради того, щоб помститися за мертву людину.
— Твоя компенсація буде не маленькою.
Кайл холодно пирхнув на слова Беліала.
— Компенсація? Ти щойно сказав «компенсація»?
Його червоні очі горіли, як полум'я.
— Тоді поверни його назад.
— ...
— Життя не можна повернути, а намагатися повернути те, що не можна, те саме, що образити померлого.
Він говорив крізь зціплені зуби, залиті кров'ю від битви з демонічним звіром, яка щойно відбулася. Може, тому він виглядав таким нещасним і самотнім.
Він, мабуть, жив, несучи на своїй спині сотні чи тисячі життів, за які він не може відплатити. Це було щось, чого я ніколи не зможу зрозуміти, і від цього мені ставало ще гірше.
— Правильно... те, що ти потребуєш, – це не компенсація.
Очі Кайла загорілися від цих учасних слів, і його рука зісковзнула з моєї талії, стискаючи мою руку, ніби благаючи відпустити його.
Я не міг більше тримати його. Ні, я не повинен більше тримати. Я відпустив його й зробив три кроки назад.
Кайл в одну мить витягнув свого меча. І в тому напрямку, куди було спрямоване лезо, з якого капала темно-червона кров,...
Стояв Лоренц.
— Ти потребуєш помсти.
— Ніколи не думав, що доживу до того дня, коли зможу напоумити підлу людину. Що ж, тоді я приймаю твою плату.
— Ні, ні.
Лоренц похитав головою і зробив крок уперед.
Клац.
Лицарі поруч із Кайлом і Беліалом в унісон витягли свої мечі. Те ж саме сталося з лицарями, яких Лоренц привів із собою. І навіть маги, з низько насунутими капюшонами, витягнули руки вперед, готові до атаки.
— Я закінчив пересувати шахові фігури.
Очі Лоренца звузились.
— Беліале.
— ...
— Як щодо цього? Припинімо це нікчемне кровопролиття й просто вирішмо все між собою. Чесно кажучи, для мене весь цей процес такий клопітний, спершу я мав намір просто вбити вас разом із демонічними звірами, але ви тримаєтеся краще, ніж я очікував.
Кулаки Кайла міцно стиснулися при згадці про «нікчемне кровопролиття».
Мабуть, це здавалося жорстоким – бачити, як із такою неповагою ставляться до людини, яка пройшла весь цей шлях і навіть померла заради нього.
Беліал теж утратив свого лицаря минулої ночі, і його зелені очі палали лютою ненавистю.
— Дуже добре. Я приймаю цей поєдинок.
Цей ліс сам собою був схожий на маленьку зону беззаконня. Ані статус, ані стосунки тут нічого не вартують. Він просто ділить людей на дві категорії.
Тих, кого треба захищати.
І тих, кого треба вбивати.
— Дозволь мені провести тебе на галявину. Я піду попереду, тож просто йди за мною.
Лоренц широко усміхнувся.
Я почав несамовито ламати голову. Що мені робити в цій ситуації? Що я можу зробити, щоб допомогти? Я спробував зазирнути в горіхову крамницю, щоб побачити, чи зможу знайти щось, що може допомогти...
Я витягнув системне вікно й подивився на залишок моїх балів дива, часовий ліміт для «Перевтілення» і товари в горіховій крамниці.
— Не роби цього.
Кайл, який нарешті перевів подих, схопив мене за зап'ястя й змусив застигнути.
— Це між ними двома.
— ...
— Ти не можеш змінити хід життя за своїм бажанням. Хіба ти не знаєш, що навіть Бог не може цього зробити?
— …Але він може померти безпорадною смертю.
Не те, щоб я відчував якусь прихильність, дружбу чи лояльність до Беліала. З огляду на те, як він ставився до Кайла, чесно кажучи, мої почуття були ближче до неприязні.
Але Сен його любить. Не героїня «Серця зими», Серена, яка без вагань допомогла мені, коли я вперше прийшов у цей світ, і повірила навіть моїм абсурдним історіям, а моя подруга Сен.
— Навіщо називати це безпорадною смертю? Шу. – тихо сказав Кайл, смикаючи мене за руку. — Битися, тримаючи меч до останньої миті, це не безпорадна смерть. Хіба це не означає, що ти зробив усе можливе, щоб боротися за життя?
— …
— Навіть якщо ти втрутишся і зруйнуєш ситуацію, ці двоє в якийсь момент знову зіткнуться. Це чистіше, ніж проливати ще більше крові.
— Я знаю. Але...
— Чи ти хочеш, щоб Лоренц помер замість Беліала?
Він стояв наді мною, червоні очі пильно дивилися на мене.
— Боротися, щоб зберегти комусь життя – це одне, а вбивати, щоб захистити його – зовсім інше.
Кайл мав рацію. Якщо Беліал і Лоренц зійдуться у двобої, я б волів, щоби переміг Беліал. І я хотів би допомогти всім, чим міг.
Але це не означає, що я схоплю ніж і кинуся вбивати Лоренца... Я не міг про це думати, як про щось, що можна було б зробити у грі чи побачити у фільмі. Я, який жив звичайним життям, ніяк не зміг би впоратися з чиєюсь смертю на своїх руках.
— Ти не можеш зробити все. А навіть якщо зможеш, це буде принизливо для Беліала.
Я відповів, ніби виправдовуючись.
— ...Якби це стосувалося Вашої Високості, а не Беліала, я міг би просто кинутися на нього з мечем. Навіть якби мені довелося прожити решту життя, страждаючи від розуміння того, що я когось убив.
— Можливо, тому що я тобі подобаюсь.
Кайл опустив очі й ледь помітно усміхнувся. Здавалося, він ніжно заспокоював мене, і одного цього виразу було достатньо, щоби показати його вдячність.
— Але Беліал – це не я, Шу. Пам'ятай про це.
— ...
— Я не хочу, щоб на твоїх руках була кров. Забруднивши їх, їх ніколи не можна буде відмити.
Це було розуміння, народжене з його власного досвіду.
Коли я похитав головою замість відповіді, він обійняв мене за плечі й пригорнув до себе. Від нього досі віяло запахом крові, що ще не висохла.
— Ходімо. Треба убезпечити периметр. Що б не сталося, це не буде приємно.
— Так.
Криваво-червоне сонце сідало.
Швидко наближалася остання ніч у Східному лісі. А для декого це буде остання ніч у їхньому житті.
Далі
Розділ 71 - Навіть хом’яки звиваються, коли на них наступають (1)
Спустилися сутінки. Двоє чоловіків зіткнулися, борючись за своє життя. — Ти здаєшся задоволеним. Коли Лоренц схилився й відкрив рот, куточки рота Беліала піднялись. Так, справді, він був задоволений. Так було краще. Йому остогидло це безглузде полювання. Хоча він не народився співчутливим чи милосердним, Беліал усе ж піклувався про лицарів, які росли й тренувалися з ним із дитинства, і думка про те, що вони всі можуть загинути, була не з приємних. Більше того, щоразу, коли він згадував, що це була навіть не почесна смерть, гідна лицаря, він відчував біль у шлунку, наче проковтнув жменю камінців. — Це тому, що з мене досить твоїх дрібних хитрощів. — Я не з тих, хто не може тебе вбити, Беліале. — Я знаю, і я теж. — ... — Пообіцяймо один одному дещо, – сказав Беліал, піднімаючи свій меч. — Якщо один із нас помре, ми не чіпатимемо інших. — Чому? — Тому що в цьому немає потреби, – відповів Беліал, відчуваючи на собі погляд Сен. Сен Ландес. Спочатку вона була просто служницею, яку він зустрів на Півночі, і яка мала голову на плечах. Кайл, здавалося, довіряв їй, тож у нього виникла спокуса викрасти її й узяти над нею гору. Потім він дізнався, що Сен була біологічною дочкою барона Ландеса, і оскільки його мати відчувала помітний дискомфорт щоразу, коли бачила її, він подумав, що може скористатися ситуацією. Лоренц і його власна мати намагалися позбутися Беліала, і йому потрібно було використати Сен, щоб не дати їм цього зробити. Спочатку це було все. Він не мав більше жодних причин чи схильності, щоби піклуватися про неї. Коли ж він почав відчувати такі почуття до Сен? Йому стало шкода її. Він жалів її за те, що вона добровільно втягнула себе в цю брудну битву лише заради помсти. І він сподівався, що, на відміну від барона та баронеси Ландес, вона зможе вижити й отримати те, що хотіла. Навіть якщо йому не буде місця в її майбутньому. Навіть якщо ідеальна помста Сен включала в себе його власне життя. А може, він просто втомився. Можливо, йому просто остогидло життя в імператорському палаці, з його нескінченною боротьбою і ворожнечею всіх навколо. І все ж, Беліал радше помре, ніж визнає власну поразку чи просто здасться з власної волі, тож, можливо, він потайки сподівався, що знайдеться хтось інший, хто звалить його з ніг. — Ти забагато думаєш! – пролунав голос Лоренца. І незабаром меч націлився йому в праве око. Беліал перестав думати й підняв свій власний меч, щоб заблокувати напад. Сила зіткнення металів пронизала його зап'ястя, лікті та плечі. Брати часто спарингували ще з юності. Звісно, вони ніколи не володіли справжніми мечами, але навіть у цьому випадку вони завжди билися до знемоги на тренувальних майданчиках. Спочатку Беліал думав, що це просто гра, але з віком зрозумів, що це форма протистояння. Зрозуміло, що Беліал був кращим фехтувальником, але Лоренц був невблаганним, ніколи не дозволяючи супернику застати себе зненацька. З кожних п'яти поєдинків Беліал перемагав приблизно чотири рази, а Лоренц – лише раз чи двічі. Однак їхній останній спаринг закінчився перемогою Лоренца, чим Беліал був незадоволений. Навіть попередні перемоги виглядали так, ніби вони були зрежисовані Лоренцом, ніби він навмисно програв усі їхні попередні поєдинки, щоб перемогти його у вирішальний момент. Цього разу, однак, це було б не так. Зелені очі Беліала звузились. Зникли молоді принци, які використовували дерев'яні мечі, щоб оцінити наміри своїх супротивників. Є лише один наступний імператор, який встромить меча в серце свого супротивника й над калюжею крові рахуватиме дні, що залишилися йому до кінця життя. — Ха! – в унісон вигукнули двоє чоловіків, одночасно кидаючись один на одного. Рубаючи збоку, відступаючи на крок, розвертаючи плечі й устромляючи мечі в життєво важливі місця супротивника. УДАР! БРЯЗКІТ!!! Ще не встиг пролунати звук брязкоту клинків, як мечі, сповнені вбивчих намірів, знову зіткнулися. Наполегливі атаки продовжувалися. Якщо не вдавалося обезголовити, то цілилися в серце, живіт, плече або, принаймні, в стегно. Лоренц відрізав Беліалу кінчик вуха, а контратака іншого зачепила Лоренца за бік. Туп-туп! У крижаній тиші лише звук крові, що капала на землю, був особливо гучним і чітким. — Непогано. Беліал глузливо засміявся. — Якщо ти не пам'ятаєш, я завжди перемагав, коли ми спарингували разом. Є таке поняття, як коефіцієнт перемог. — Але в кінцевому підсумку перемагав я. Знаєш, чому? Очі Беліала знову стали холодними, він перестав ставитися до нього як до бідного, покірного старшого брата. — Мені треба знати, чи ти збираєшся використати це як заміну свого заповіту? Лоренц тільки посміхнувся. Після ще кількох рухів він знову заговорив. — Бачиш, ти занадто самовпевнений. Ти думаєш, що ти не такий, як усі. Обличчя Беліала спотворилось. Чому? Він натякав, що він такий самий, як і всі інші? Це нічим не відрізнялося від образи минулого Беліала Серени Мейнгардт. Він жив жорстоко. Він народився з благородною кров'ю і робив усе можливе, щоби підтримати цей благородний блиск. Усе своє життя Беліал змагався так, ніби це було чимось само собою зрозумілим. Бути розумнішим за Лоренца, не відставати від амбіцій вельмож і бути сильнішим за Кайла. — Моя мати досить сувора. Ти навіть не уявляєш, як вона сварила мене щоразу, коли я відставав від тебе, – сказав Лоренц, змахнувши мечем. Гостре лезо зробило довгий розріз по щоці Беліала до потилиці. Червона кров потекла по його спітнілій шкірі, змочила комір і просочилася в тканину, залишивши чорну пляму. У цей момент Беліал помітив, що перед очима ледь помітно помутніло, і зціпив зуби. — Брудні трюки... Це була отрута. Лоренц наніс отруту на кінчик свого меча, і тепер вона проникла в тіло Беліала через рану й поширювалася. Тупий біль почав закрадатися з пошкодженого місця, можливо, це була якась паралізуюча отрута. Можливо, вона була не смертельною. Швидше, просто якась банальна перешкода, яку можна було б легко розвіяти за допомогою пляшечки з протиотрутою, яку носили із собою лицарі. Але в цій битві, де на кону стояло його життя, такий простий трюк міг змінити різницю між перемогою та поразкою. Беліал зціпив зуби. — Бачу, ти вирішив відмовитися навіть від честі! Бум! Різкий шквал клинків пронісся вперед. Однак сила була слабшою, ніж раніше. Лоренц зміг ухилитися від удару швидким поворотом голови, залишивши лише кілька пасом волосся, які були відрізані й підкинуті в повітря. На його обличчі з'явилася темна, але зловісна посмішка. — Немає більшої честі, ніж вижити, Беліале. Ти волів би померти не так, як твоя здобич, але, на жаль, ти помреш саме так, як найбільше боїшся, – Лоренц додав презирливим голосом. — Ти зарозумілий і дволикий. Ти критикував Кайла за те, що він був дитиною покоївки, а тепер задивляєшся на його покоївку? Ха! Яке видовище. Я ніколи не думав, що Беліал закохається! — Хто закохався?! – заревів Беліал. Він утратив саму волю до захисту, залишилася лише несамовита рішучість. Рішучість пронизати серце іншої людини, навіть якщо це означало віддати руку. Однак Беліал не вбив Лоренца. Ні, він не міг його вбити. Меч Беліала не міг досягти Лоренца. Це було тому, що виникла більш нагальна проблема. — ...Послухай, Беліале. – М'яке презирство Лоренца було майже схоже на жалість. — Якою абсурдною слабкістю може бути кохання. Нічого страшного. Ти не довго будеш про це жалкувати. — ... — Ти скоро помреш, мій дурний брате. *** Формально минуло не так багато часу. Однак за цей короткий період змінилося надто багато. — Ні. Коли я вже збирався йти, Кайл спіймав мене і зупинив. — Якщо ти збираєшся читати мені лекцію про те, що не треба лізти в чужі справи, то не треба. Хіба зараз для цього час? Кайл говорив тихим голосом. — Якби зараз був не час для таких питань, ти б уже відштовхнув мене, що б я не сказав. — ... Те, що він сказав, було правдою. Я зітхнув від полегшення. Ситуація просто погіршувалася. Я відчайдушно хотів втрутитися, але в той же час я боявся. Якщо переможе Беліал, помре Лоренц, а якщо переможе Лоренц, помре Беліал. Чи здатен я впоратися зі смертю когось із цих людей? Або, що важливіше, чи маю я право обирати чиєсь життя та смерть? Як сказав Кайл, якщо вже пролилася кров, її ніколи не можна стерти. — Як я вже казав, це лише між ними двома. — ...Невже ти зможеш говорити такі речі, навіть при смерті? Чи можеш ти говорити так рішуче, кажучи, що це твій вибір, і тому ти приймаєш смерть без жалю? — Тоді роби свій вибір, Шу. – Кайл загарчав. — Іди й убий Лоренца, щоб урятувати Беліала. Тоді ти зрозумієш, чому я намагався тебе зупинити. — ... — Я шкодуватиму, що втягнув тебе в цей конфлікт, і до кінця свого життя ніколи не забуду, що ти зіграв роль у чиїйсь смерті. Слова звучали так жорстоко, але від цього вони вражали ще сильніше. У нашому мовчанні Беліал і Лоренц відчайдушно билися, намагаючись убити один одного. Навіть я, який ніколи раніше не бачив дуелі, бачив, як запекло билися ці двоє чоловіків. Беліал ударив Лоренца в плече і простромив йому стегно. Лоренц вихопив свій меч і вдарив його в груди, але замість того, щоб відступити, Беліал підійшов ближче й устромив меч у серце Лоренца. Але з плином часу рухи Беліала ставали повільнішими. Його бліде, вз синім відтінком обличчя свідчило про те, що він був отруєний. За ту частку секунди вагання, поки я боявся, все сталось. — Сен! Лицарі, які весь цей час чекали позаду Лоренца, нарешті зрушили з місця. Вони пройшли повз Беліала і Лоренца, які все ще були в розпалі битви, і наблизилися до нас. Точніше, до Сен. Я так і знав. Сен кохає Беліала, і в глибині душі Беліал відчуває те саме. Щоб відволікти Беліала, спочатку треба було вбити Сен. Як і очікувалося, увага Беліала переключилася з Лоренца на Сен. Вираз відчаю з’явився на його обличчі. Швидко вихопивши меча, Кайл повернувся обличчям до лицарів, але не зміг відбитися від лучників, що стояли позаду нас. Стріла полетіла в наш бік. Оскільки ситуація була настільки несподіваною, не залишилося нікого, хто міг би допомогти, і навіть я не мав достатньо часу, щоб піти й урятувати Сен. — Чорт забирай! Зрештою я вирішив утрутитись. [Лід, Дінь! Шоколад з насіння соняшника, споживає 5% оцінки дива. Може зупинити час на 1 хвилину.] Неважливо, 5 чи 10 відсотків, зараз не було часу про це турбуватись. Я швидко розжував шоколад, що з'явився з повітря. Я був настільки схвильований, що зрештою роздер зубами внутрішню частину губ, викликавши поколювання болю. А потім, ніби все було брехнею, весь світ зупинився.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!