Хом'як повинен спочатку зв'язати свої слова докупи, щоб отримати скарб (4)

Час минав, і незабаром настала ніч.

 

Ми розбили табір у спокійній атмосфері. На відміну від імператорського палацу, де всього було в достатку, подорож була сповнена незручностей, проте ніхто не скаржився.

 

Сен підкидала в багаття сухе гілля, а Беліал готував юшку з інгредієнтів, отриманих від лицарів. Кайл і лицарі Блейка нагодували коней, розстелили спальні мішки й організовували нічну варту.

 

Я трохи ніяково дивився на коло лицарів. Не очікував, що вони підуть із нами на полювання. 

 

«Я думав, що лицарів Блейка не долучатимуть.» 

 

Здається, вони зголосилися прийти як люди, а не як лицарі. Вони виглядали втомленими, але водночас задоволеними. Це були погляди, які показували, наскільки ці люди довіряють Кайлу, як лорду.

 

Я дістав зі свого інвентарю нещодавно придбаний примірник «Енциклопедії демонічних звірів», заробивши кілька цікавих поглядів із боку лицарів.

 

Ця книга, здавалося, була найновішим поповненням у Куточку кохання Горіхової крамниці.

 

[(⁠￣⁠︶⁠￣⁠) +++] 

 

Так, так.

 

Ця була справді дуже корисною. Ну, в будь-якому разі, все корисно, якщо це можна використати. Отак.

 

Власне, сама по собі «Енциклопедія демонічних звірів» не є новим продуктом. Однак її зміст тепер зовсім інший, аніж раніше. Він був реорганізований, щоб зосередитися на інформації про демонічних звірів і стародавніх монстрів, знайдених у східному регіоні, що було найбільш необхідно в поточній ситуації.

 

Звісно, для оновлення контенту все ж знадобилося триста сердець. У минулому я був би трохи шокований цим, але...

 

— Ваша Високосте. 

 

— Так. 

 

[Поточний статус володіння: 699❤️.]

 

[Поточний статус володіння: 703❤️.]

 

[Поточний статус володіння: 707❤️.]

 

Він занадто легко піднімається. Мені майже хочеться обміняти його на бали дива.

 

Не схоже, що в майбутньому в мене закінчаться серця, тож усе буде гаразд. Я похитав головою, відганяючи ці думки, і розгорнув книгу.

 

— Подивимось...

 

Більшість демонічних звірів, які мешкають на болотах і луках, мають форму, схожу на звичайних тварин. Були кози, жаби, кабани, ведмеді, а зрідка – сороконіжки або коропи.

 

— Здається, вони не надто відрізняються від демонічних звірів на півночі. Просто до них додалися демонічні звірі, що живуть на болотах і в озерах...

 

Кайл, який підсів ближче й дивився на книгу разом зі мною, відповів:

 

— Більшість демонічних звірів, які тут записані, ймовірно, походять з околиць північних лісів. Загалом це місце також можна вважати частиною околиць, тож воно не повинно надто відрізнятись.

 

— Околиць?

 

— Так. Можна вважати луки й ліси околицями півночі. За ними – рівнини, засніжені гори, а далі – море...

 

— Звучить як зовсім інший світ...

 

Кайл обернувся з кривою посмішкою.

 

— Тобі цікаво?

 

— ...Ні. 

 

У цьому світі є речі, про які може бути боляче просто знати. Звісно, колись я про це все ж дізнаюсь, але не зараз.

 

Моя категорична відмова розсмішила його, і завдяки цьому я відчув, що напруга трохи спала.

 

Він сів поруч зі мною, наче вже закінчив свої справи. Я схилив голову на плече Кайла, швидко читаючи «Енциклопедію демонічних звірів».

 

У ній було досить багато унікальних магічних звірів. Перегорнувши ще кілька сторінок, я вказав на кобольда.

 

— На Півночі теж є кобольди?

 

— Так. Вони скупчилися навколо крижаних копалень. Вони не дуже розумні, але наполегливі за своєю природою й досить надокучливі, коли їх щось цікавить. Якщо вони когось оточать, їх можна порівняти зі щільною яскраво-блакитною стіною.

 

Я кивнув і подивився на зображення.

 

Кобольд був невеликого розміру, але мав досить лютий вигляд. Його блакитні очі світилися зловісним світлом у центрі запалих очниць.

 

Однак істоти, на яких я дивився, були лісовими мешканцями, тому їхній загальний колір шкіри був темно-зеленим, як і в інших демонічних звірів, які часто зустрічаються в цій місцевості. А їхні довгі чорні кігті…

 

— Краще остерігатися кобольдів східного лісу. У їхніх кігтях паралізуюча отрута. У нас є протиотрута, але та дуже швидко поширюється.

 

Тоді Беліал заговорив спокійним голосом.

 

— Усі особини, що живуть глибоко в лісі, зазвичай подібні.

 

Він мав рацію.

 

В «Енциклопедії демонічних звірів» також був уривок, що застерігав людей бути обережними з кігтями кобольдів східного лісу, у яких містилась отрута. А інші сторінки були всіяні нотатками про їхню токсичність.

 

— Ти також вивчав демонічних звірів? – запитала Сен.

 

Вона стояла поруч зі мною, приймаючи від Кайла миску з тушкованим м'ясом.

 

Беліал знизав плечима й відповів.

 

— У мене було відчуття, що колись я візьму участь у цьому «полюванні», тому я вирішив, що не завадило б дізнатися про це більше.

 

Як цікаво. Його голос був таким сухим і позбавленим будь-яких емоцій, що звучав ще гіркіше.

 

Невже титул «імператора» справді вартий того, щоб розлучатись із життям?

 

Чесно кажучи, мені було важко це зрозуміти. Моєю найнагальнішою потребою завжди було вижити. Триматися за скороминущі почуття, такі як гордість чи ідеали, не було сенсу, адже це не могло мене прогодувати.

 

Поки я губився у своїх думках, Кайл узяв мою частку їжі й першим спробував її на смак. Він сказав, що це для того, щоби перевірити, чи немає отрути.

 

Він злегка усміхнувся, і я відчув себе трохи збентеженим.

 

— Хто б приїхав сюди, щоб отруїтись?  

 

Я сказав це жартома, але він рішуче похитав головою.

 

— Шу, а знаєш, хто на війні вмирає першим?

 

— ...Ну, не знаю. Той, хто рветься вперед, не знаючи власних сил?

 

Саме Беліал дав правильну відповідь.

 

— Той, хто втрачає пильність.

 

— ...

 

— Особливо в цій конкретній формі політичної війни. Це не чесна дуель, а скоріше гра, яка закінчиться лише тоді, коли ти вб’єш свого опонента, незалежно від часу, місця чи способу. Якщо ти втратиш пильність, то отримаєш удар ножем. На полі бою ми зобов’язані весь час бути пильними.

 

Кайл також додав рівним голосом.

 

— Існує приказка, що найщасливіша смерть на війні – це смерть від ворожого меча.

 

Мене охопило дивне відчуття.

 

Ті, хто давав це пояснення, є принцами цієї імперії. Навіть якщо вони не стануть імператорами, то принаймні отримають титули на кшталт великого герцога, що забезпечить їм багате й заможне життя.

 

Однак ці двоє людей перебували в постійному стані недовіри й підозри, постійно двічі й тричі перевіряючи своє оточення та живучи в постійній напрузі.

 

«Напевно, ми всі схожі в нашому нудному, але невблаганному житті...»

 

Згодом ми всі з'їли свою порцію їжі в незручному мовчанні. Ніхто не знав, що станеться завтра, тому нам потрібно було отримати якомога більше енергії від їжі та відпочинку.

 

Під впливом попередньої розмови я почав їсти з іще більшим ентузіазмом.

 

Остерігатися треба не лише ножа супротивника. Люди можуть померти будь-коли й від чого завгодно: від спеки, холоду, диких тварин, голоду, харчового отруєння чи виснаження.

 

Кайл пильно подивився на мене зі щасливим виразом обличчя, бачачи, що я добре їм, і навіть запропонував мені свою частку хліба. Я швидко відмовився від думки відмовитися, взяв його й запхав до рота.

 

Закінчивши ситний обід, я знову розгорнув енциклопедію і прочитав опис «лісової стоноги», «однорогого оленя» та «ялицевого духу».

 

Іноді до мене приєднувалися Кайл і Беліал, ділячись своїми знаннями та досвідом, а Сен час від часу кивала головою або запитувала щось, збираючи необхідні речі на завтра.

 

І так, ніч поступово поглиблювалась.

 

***

 

Не встиг я озирнутися, як час мого «Перевтілення» почав добігати кінця.

 

— Об'єднайтеся в групи по двоє і станьте на варту. Якщо наблизиться хтось підозрілий, можете вбити їх, перш ніж доповідати.

 

Почувши суворий голос Беліала, лицарі низько вклонилися й зайняли свої місця, оглядаючи околиці. Я бачив, як вони час від часу поглядали в наш бік, ніби для того, щоб переконатися в нашій безпеці... або мені так здалось.

 

«Буде важко просто зникнути звідси.»

 

Що ж робити?

 

Поки я хмурився в роздумах, Кайл легенько поплескав мене по плечу.

 

— Температура твого тіла може знизитися вночі. Випий це.

 

Сказавши це, він простягнув мені склянку, і, коли я побачив вміст, я виявив, що це підігрітий алкоголь.

 

— Безпечніше спати в парі. Ходімо до спального мішка, он там.

 

...Отже, тепер ми спатимемо разом?

 

Я подивився на Кайла з трохи збентеженим виразом обличчя, а потім побачив, як він багатозначно підморгнув мені, і миттєво зрозумів його намір.

 

«Ох, нізащо.»

 

Якщо я спатиму поруч із ним, мене повністю закриє його розмір, тож навіть якщо я зникну посеред ночі, ніхто не зможе цього помітити?

 

Оскільки я ніколи не знаю, коли та де мені можуть знадобитися мої бали дива, найкраще зберегти якомога більше печива, яке я купив, на випадок надзвичайних ситуацій. Утім, мені все ще трохи соромно знову спати разом...

 

Але в будь-якому разі, пропозиція Кайла – найкращий варіант у поточній ситуації.

 

Я кивнув і зробив ковток напою. Міцний алкоголь обпік мені горло.

 

Хоча я не зіг допити до дна, Кайл, схоже, вирішив, що цього достатньо. Він забрав у мене склянку й допив решту напою, а потім ніжно схопив мене за руку.

 

Не встиг я озирнутися, як опинився притиснутим до нього в просторому спальному мішку. Ретельно зшите хутро ідеально приховувало моє тіло, тож навіть якби я зараз перетворився на хом'яка, ніхто б про це не дізнався.

 

Але причина, чому я не змінився одразу, а спокійно залишився в цих обіймах на деякий час, полягала в тому, що мені було...

 

«...Тепло.»

 

Було тепло. Здавалося, що температура тіла Кайла була вищою, ніж у середньостатистичної людини. А ще було приємно слухати його повільне серцебиття біля мого вуха.

 

Я обережно обійняв його за талію нерішучою рукою й притулився лобом до його плеча.

 

— Твоє серцебиття дуже повільне.

 

— Здатність зберігати спокій – необхідна навичка для воїна.

 

Від цих слів мені стало боляче. Моє серце б'ється так швидко, що я відчуваю, що воно може вирватися з грудної клітки будь-якої миті, а його було таким спокійним.

 

Я зневажливо глянув на нього. Кайл тихо всміхнувся в темряві.

 

— Насправді...

 

— ...

 

— Моє серце зараз б'ється трохи швидше, ніж зазвичай.

 

На цьому слова, які я хотів вигукнути, раптом обірвались.

 

...Швидше, ніж зазвичай?

 

Як у мене?

 

Емоції, які ненадовго переповнили мене, миттєво розтанули від цих слів. Я навіть ніколи не міг подумати, наскільки зворушливо усвідомлювати, що не тільки я відчуваю це.

 

Замість того, щоб відповісти, я просто нахилився в його обійми, слухаючи повільний, але виразний звук його прискореного серцебиття.

 

Він був теплим, ніжним і ласкавим.

 

Я заховав голову й заснув, ніби ніколи не думаючи про те, що станеться завтра.