Хом'як повинен спочатку зв'язати свої слова докупи, щоб отримати скарб (2)

Кайл чекав на мою відповідь. Він здавався знервованим, що було досить нехарактерно для нього.

 

Однак я був не в змозі дати йому відповідь, на яку він чекав. Я повністю втратив дар мови, моє тіло заклякло, навіть дихати було незручно і якось незвично.

 

Що ж мені робити?

 

Що я можу зробити? Я, мабуть, маю зараз такий дурний вигляд.

 

Кайл не відійшов, але й не підійшов ближче. Він просто мовчки дивився, його червоні очі горіли з дивною жагою.

 

У короткій тиші він прошепотів.

 

— Ні?

 

Тук.

 

Звук був такий ніби щось приземлилося та пронизало центр яблучної мішені.

 

Звук пролунав зовсім близько... ні, він виходив із мого серця. Але жодного слова не злетіло з моїх вуст, навіть коли вони розійшлися, щоб відповісти.

 

Мені не спало на думку відмовити. Ні, я не хотів відмовляти. Скоріше, я хотів більше торкатися його, відчувати його тепло, таке відмінне від мого.

 

Але хіба це нормально?

 

Коли на горизонті політична війна, чи можу я наважитися прийняти його згідно з власними бажаннями, коли йду туди, де можу загинути, якщо схиблю?

 

— ...

 

Однак ці хвилювання тривали недовго.

 

Мені подобається Кайл. Я ніколи не зізнавався, що мені щось подобається, але тепер він був єдиною людиною в моєму житті, про яку я міг по-справжньому сказати, що вона мені подобається.

 

Можливо, саме тому я не хотів його відпускати. Я хотів відкинути всі проблеми та складнощі, які могли б виникнути у зв'язку з цією ситуацією, і просто думати зараз про Кайла.

 

Він дивився прямо на мене. Ніби хотів залишитись у цьому часі назавжди.

 

— …Навіщо питати, якщо ти вже знаєш?

 

Ці очі, цей голос, дотик, вираз обличчя.

 

Коли прохання звучить так щиро, коли серце людини благає так відчайдушно, як я можу відмовити?

 

Я кивнув. Я відчув, як моє обличчя нагрівається, тому не сказав більше нічого, але Кайлу, здається, і цього було достатньо.

 

Кайл потягнув мене за руку, підхопив на руки й пішов геть.

 

Коли він ніс мене до кімнати, він здавався трохи нетерплячим, трохи відчайдушним і… трохи щасливим.

 

***

 

Раптом за мною зачинилися двері.

 

Цього сигналу було достатньо.

 

Я поклав руку йому на щоку й злегка натиснув. Очі Кайла опустилися, він дозволив підтягнути себе ближче без жодного опору. Він навіть м'яко і, здавалося, слухняно усміхнувся.

 

Потім наші губи зустрілись.

 

І це було все, спочатку. На жаль, я був незграбним, але нічого не міг із цим удіяти, бо ніколи в житті не торкався ні до кого таким чином.

 

Один лише дотик м'яких, трохи гарячих губ змусив мене на мить заніміти, і я навіть забув заплющити очі.

 

«Так близько...» 

 

Справді, ми були занадто близько. Моє поле зору було повністю заповнене Кайлом, наче не було місця ні для чого іншого.

 

Він був так близько, що я ледве міг зосередитись, і зрештою він розплющив очі.

 

Він подивився на мене, стиснувши губи, а потім злегка усміхнувся, опустив руку на мою талію, а іншою обхопив потилицю, ніжно й заспокійливо натиснувши на неї.

 

Рука, що терлася об мою тонку шкіру, ковзнула вгору, нахиливши мою голову вгору.

 

— Заплющ очі. 

 

Я навіть не думав чинити опір. Я заплющив очі й обхопив його руками за плечі.

 

Цього разу наші губи зустрілися ідеально, притиснувшись одна до одної без жодної щілини.

 

Кожен подих і кожен дотик був дивним і гарячим, і я втратив усі сили. На щастя, я був повністю затиснутий між стіною і тілом Кайла, тому не впав і не зомлів.

 

«...Дихай...» 

 

Але я не знаю як.

 

Я міцно заплющив очі, нерівно дихаючи, і стискав плечі Кайла, намагаючись стримати сльози. Я практично притиснувся до нього.

 

— ... 

 

Не знаю, скільки часу минуло, але зрештою я просто не зміг більше триматись і відірвався від його губ.

 

Я трохи повернув голову, хапаючи ротом повітря. Кайл підняв моє підборіддя і кілька разів поцілував у куточок губ, а потім ніжно потер спину, майже обійнявши мене.

 

— Ха-а-а...

 

— З тобою все гаразд?

 

Чи зі мною все гаразд?

 

Я все ще відчував, що світ крутиться. Але мені не вистачило духу відштовхнути його від себе, тому що мені подобалося відчуття його рук, які міцно підтримували моє ослаблене тіло.

 

Я витріщився на нього з ошелешеним виразом обличчя й притулився чолом до його плеча.

 

Вуха Кайла нашорошилися на звук мого тоненького голосу, але він мовчав, чекаючи, коли я заговорю.

 

Однак, перш ніж я зміг знайти потрібні слова, вискочило системне вікно.

 

[«Перевтілення» закінчиться через 20 секунд.]

 

Зачекай, ти повинна була попередити мене про це заздалегідь!

 

[(￣へ￣)+]

 

Чому? Що? Як?..

 

Може, ти мені казала, але я так захопився поцілунком, що не помітив…

 

[(￣へ￣)++++]

 

Значить, так воно й було. 

 

Відчуваючи збентеження, я прочистив горло й обійняв Кайла за талію.

 

— Уже майже час.

 

Очі Кайла розширилися від непідробного здивування.

 

— Уже?

 

— Так, уже. Отже… 

 

Я на мить закрив рот, щоб перевести подих, а потім заговорив.

 

— Візьмеш мій одяг...

 

Мені щоразу дуже незручно, коли я вимикаю «Перевтілення», тому що мій одяг просто залишається в якомусь місці. Звичайно, оскільки ми зараз у моїй кімнаті, йому потрібно буде лише скласти його належним чином.

 

На щастя, Кайл одразу зрозумів, що я маю на увазі, і кивнув. Потім він розкрив свою долоню, ніби кажучи: «Я подбаю про твій одяг, тож іди сюди». 

 

Зазвичай я б просто перенісся назад у клітку, але, дивлячись на його очікування, я не можу.

 

Ах, життя.

 

Я змирився і, перетворившись на хом'яка, перемістився на його долоню. 

 

— ...

 

Як дитина, яка вперше бачить щось нове, він спостерігав, як на його долоні зібралося біле світло, а потім з'явився маленький демонічний звір.

 

Потім, коли моє знесилене тіло розпласталося на його долоні, він засміявся і поцілував мене в чоло.

 

— Я дещо запізнився, щоб сказати це.

 

— Писк? (Га?)

 

— Ти мені подобаєшся.

 

Він знову поцілував мене в чоло, і здавалося, він був дуже щасливий, дивлячись на мене, ніби я був його найулюбленішою істотою.

 

Тож я подумав, що, можливо, непогано бути хом'яком час від часу.

 

***

 

Час пролетів швидше, ніж я думав.

 

Ми підготувалися до бою, і я обшукав систему, щоб запастися новими товарами з Горіхової крамниці.

 

НОВИНКА! [Палиця з гарбузовим насінням для екстреної втечі, споживає 8% оцінки дива. Дозволяє телепортуватися в радіусі 10 м.]

 

НОВИНКА! [Лід, Дінь! Шоколад з насіння соняшника, споживає 5% оцінки дива. Може зупинити час на 1 хвилину.]

 

Ціна була пропорційна їх неймовірній ефективності.

 

Що, ого... вісім відсотків? Ціни ростуть!

 

[<(_ _)>]

 

Що ж, оскільки це дає мені силу втручатися в події цього світу, то нічого не поробиш. Хоча я не можу використовувати їх постійно, тому що нервую, здатність телепортуватися або зупиняти час надзвичайно корисна.

 

Я також можу використовувати знеболювальні та мазі від ран, тож цього має бути достатньо.

 

[Поточна оцінка дива: 48,2%]

 

«Мені також вдалося зібрати досить багато балів дива.» 

 

Очевидно, те, що я закохався в Кайла, а він у свою чергу почав залицятися до мене, досить сильно вплинуло на зміну його долі.

 

Коли я вперше поцілував його, коли вперше сказав, що він мені подобається, і кожного наступного разу після цього, бали дива потроху зростали. Цього було достатньо, щоб мені більше не довелося виконувати жодних дрібних квестів.

 

І звісно, чим більша Оцінка дива, тим краще. Тим більше, що я не знаю, що може статися під час полювання.

 

— Йди сюди.

 

На цей заклик я закрив інтерфейс системи й підійшов до Кайла.

 

Він розпакував велику коробку з речами, потім витягнув броню й надягнув її на мене.

 

— Вона може бути трохи заважкою. 

 

Я не помітив цього, оскільки він піднімав її так недбало, але в ту мить, коли вага броні впала мені на плечі, моя верхня частина тіла раптово нахилилася вперед.

 

Звичайно, Кайл швидко обхопив мене за плечі й талію, ніби заздалегідь знаючи, що це станеться.

 

— Що це?...

 

— Це обладунки бригантини. Я постарався підготувати найлегші, які тільки міг, але, здається, вони однаково заважкі для тебе.

 

— І навіщо вони мені?

 

— Для полювання. Принаймні, стріли вони повинні блокувати, хоча зі списами буде складніше.

 

— ... 

 

Після його слів реальність, від якої я так старанно намагався відгородитися, накрила мене, наче хвиля припливу.

 

Ми братимемо участь не в простому полюванні. Це битва, сповнена людської ворожнечі – і це, мабуть, навіть страшніше, ніж зустріч із демонічними звірами. Тому що це політична боротьба.

 

Ми вирушаємо туди, де за кілька днів нас можуть убити списи, стріли чи щось інше.

 

— І це.

 

Він простягнув мені кинджал. Гостре, як бритва, лезо виглядало так, ніби могло розрізати мою руку, як масло, якщо я триматиму його неправильно.

 

— Добре бути трохи озброєним, ніколи не знаєш, із чим можеш зіткнутись.

 

— ...

 

— Якщо побачиш демонічного звіра, покращеного магами, тікай, не озираючись. Зрозумів?

 

Я відповів не одразу, а вперто дивився на нього у важких обладунках.

 

Я намагаюся врятувати тобі життя, як я можу залишити тебе?

 

— Я не хочу, щоб ти помер через мене, – сказав Кайл. Його голос був холодним, жорстким і рішучим. — Важливо стежити за переміщеннями магів і захищати принца, але найважливіше для мене – захистити тебе, Шу. 

 

Я подивився на Кайла примруженими очима. Потім я простягнув руку й ущипнув його за щоку.

 

— Ти думаєш, ти один такий? Я такий самий.

 

— Шу, будь ласка, можеш не зважати на це?

 

— Якщо ти постраждаєш, захищаючи мене, чи зможу я бути спокійним? Замість того, щоб просити мене залишити тебе й тікати наодинці, ми повинні поговорити про те, як вижити разом. 

 

— ...

 

— У нас спільна доля.

 

Мені остогидло бути самотнім.

 

— Не те, щоб я нічого не підготував…

 

Я хотів здатися незворушним, але чомусь вийшло так, ніби я вибачаюся. Я застогнав і швидко додав: 

 

— Так чи інакше, повернімося разом у безпеці назад на Північ. 

 

Він подивився на мене, трохи здивований.

 

Невже те, що я сказав, було настільки несподіваним? Він мовчки дивився на мене деякий час, а потім простягнув руку й обережно погладив моє чоло.

 

Це був ніжний дотик. Було неймовірно, що тепло на моєму чолі виходило від людини, яка пережила найсуворіший холод Півночі.

 

— Гаразд, – сказав Кайл. — Постарайся вижити. 

 

— Так. Ми виживемо.

 

— Пвернімося разом.

 

На той момент я не мав жодного уявлення, куди мені повертатись, або для чого я прийшов у цей світ.

 

Єдине, що було зрозуміло – це ця обіцянка, а також майбутнє, яке ми уявляли разом.