Хом'як повинен спочатку зв'язати свої слова докупи, щоб отримати скарб (1)

«Перевтілення» триває приблизно чотири години, а ще я міг перекушувати жолудевим печивом, коли траплялася нагода.

 

Завдяки цьому я зміг провести досить багато часу як людина. Звичайно, це не все… Не кажучи вже про те, що я навіть став свідком інциденту з ножовим пораненням, який не мав би статись, і мої спогади про той випадок досі були такими яскравими.

 

Отже, по суті, це означає, що...

 

— Писк!!! (Так незручно бути хом'яком!)

 

Я розчаровано підкинув свої стиснуті лапи вгору, розкидаючи тирсу.

 

Коли я опустив свою круглу пухнасту голову на землю, Кайл заговорив стурбованим голосом.

 

— Кеш'ю… Ні, я повинен називати тебе Шу. 

 

Він розгублено подивився на мене, а потім простягнув руку. Я важко зітхнув і виліз на його долоню всім своїм тілом, вкритим тирсою.

 

У відповідь на мою спокійну реакцію він, здавалося, забув, що я людина, і подивився на мене так, як завжди дивився на Кеш'ю.

 

Як доказ, навколо нього навіть з'явилися сердечка, які з дзенькотом злетіли вгору.

 

— Писк! Писк!!! (Чоловіче! Якого біса ти на мене так дивишся, знаючи, що я людина!?)

 

[(*/ω\*)]

 

Я вже навіть не намагаюся переконати систему.

 

Мені здається, що вона просто фанатіє від драми. Щоразу, коли їй здається, що навколо нас із Кайлом дивна атмосфера, вона відразу з'являється. 

 

Дивна атмосфера.

 

Дивна атмосфера… 

 

— ...

 

Згадалася сцена з минулого.

 

Я дуже чітко пам'ятаю момент, коли це обличчя, таке чисте і прекрасне, наблизилося до мого, що здавалося, ніби в будь-яку мить наші вуста зіткнуться.

 

Я схопився за голову й почав кричати. 

 

А-а-а! Нас навіть обірвали в якийсь дивний момент, так що я відчуваю себе ще більш незручно кожного разу, коли думаю про це! Це так незручно, що я хочу померти!

 

«Чому ти так дивився на людину?..»

 

Це був погляд обожнювання, але здавалося, що він щось шукав, ніби чекаючи чогось від мене.

 

Я, мабуть, поцілував би його, якби не увійшла Сен. Це був би мій перший поцілунок, але... Я не відчув ні відторгнення, ні страху. Тому що він мені подобався.

 

Усе моє тіло закам'яніло, але я не хотів тікати від цього погляду і не хотів відштовхувати його, навіть коли він наблизився. Насправді, моє серце калатало в той момент у передчутті.

 

Хоча мені було трохи ніяково, це було цілком природно, враховуючи, наскільки глибокими стали мої почуття.

 

Але…

 

«Я ж хом'як 20 годин на добу!»

 

Чи можна цілувати його, коли я хом'як? Коли цей хом'як півдня є його домашнім улюбленцем?

 

— Кеш'ю.

 

— ...

 

— Шу.

 

Кайл здивовано витріщився на мене.

 

— Про що ти думаєш?

 

— Писк. (Ух.)

 

Я зітхнув і похитав головою.

 

Най буде як є.

 

Однаково це все в минулому. Немає сенсу тикати в бомбу, яка не вибухнула, і трохи незручно перейматися цим на самоті, коли Кайл здавався таким безтурботним.

 

Не кажучи вже про те, що зараз не найкращий час для таких пустих роздумів, тим паче, що залишилося всього десять днів.

 

Я підняв на нього очі, струшуючи тирсу з голови та лапок. А потім Кайл відкинувся на спинку ліжка, тримаючи мене в обіймах з такою нереальною блаженною усмішкою на обличчі.

 

— Це не так незручно, як я думав. Ти зовсім маленький, і як людина, і як звір.

 

— Писк?! Писк?!? (Га?! Хочеш побитись?!?)

 

— Ви навіть виглядаєте однаково.

 

— Писк!! (Думаєш, я не можу подати на тебе в суд?!)

 

— Як мило.

 

Кайл м'яко усміхнувся. І я, який щойно бив по його пальцях, як по боксерській груші, раптом завмер від цих слів.

 

Це дивно. За все життя мене ніхто ніколи не називав милим. Не думаю, що це призначалося саме мені, але я відчув дивне бажання притихнути.

 

Я тихо сів на долоню Кайла й підняв голову, дивлячись на нього.

 

— Навіть якщо я не можу зрозуміти тебе, ти розумієш мене.

 

— Писк. (Саме так.)

 

Я швидко кивнув.

 

— Дякую тобі. І вибач. За те, що погодився на план Беліала й наразив тебе на небезпеку через це.

 

— Писк. (Хто тут про кого турбується?)

 

От же ж. Ваша Високість повинна турбуватися про власну безпеку. Ти навіть не можеш взяти із собою лицарів.

 

— Утім, ти не повинен хвилюватися. Я захищатиму тебе ціною власного життя.

 

— Писк, писк, писк!! (Ні, ні, це неправильно. Не варто ризикувати своїм життям!)

 

— Гей, Шу. Не треба так хвилюватись.

 

— Писк!!! Писк! (Ні, чуваче! Так не піде!!!)

 

[~(⁠￣▽￣⁠)~*]

 

Тобі весело? Подобається?

 

Перш ніж я встиг ще більше розхвилюватися, я зліз по руці Кайла на ліжко. Потім гордо згорнувся в клубок біля подушки.

 

— О, то ти вже хочеш спати, – заспокійливо прошепотів Кайл і ліг поруч зі мною.

 

Я витріщився на нього, який лежав на своїй руці замість подушки, і зрештою вчепився в руку Кайла. Коли я смикнув його з усієї сили, він досить легко поворухнувся. Він міг би чинити опір, але, схоже, не відчував у цьому потреби й просто слідував за моїми рухами.

 

Гаразд. Немає сенсу сердитися, бо він однаково не зрозуміє. Він може поспати на подушці. Він, мабуть, утомився.

 

Однак рука Кайла, яка слухняно слідувала за мною, незабаром підхопила все моє тіло і поклала мене назад на подушку.

 

— Спи тут.

 

— Писк. (Що тут робити хом'яку?)

 

— Здається, ніби ти говориш про те, що не повинен спати тут.

 

— Писк... (Знову ця дивна проникливість...)

 

— Я хотів би, щоб ти спав тут.

 

— …

 

— Так буде легше тебе бачити.

 

Ти справді вмієш залишати людей безмовними.

 

Я перестав дивитися на Кайла, згорнувся калачиком і нарешті заплющив очі. Я відчував його погляд на своїй спині, але це мене зовсім не турбувало.

 

Навпаки, він м'яко огортав мене, наче колискова, заколисуючи до сну. І сон справді прийшов особливо рано тієї ночі.

 

***

 

Гаразд, тож...

 

«Віддай мені все, що в тебе є.»

 

[(⊙о⊙)]

 

Чому ти така шокована? Я маю на увазі речі. Товари. Я можу використати багато балів дива, тож дай мені якісь хороші новинки. Щось корисне.

 

Що в тебе є? Щось для невидимості, телепортації, або щось, що може зцілювати смертельні рани! Щось подібне.

 

Так чи інакше, моя поточна оцінка дива на рівні 39,2%, тож поки перша цифра не впаде до 2, я думаю, що можу використовувати бали трохи сміливіше.

 

Крім того. Йдеться про його порятунок.

 

[\(ㅠ_ㅠ)=3=3=3]

 

Оскільки вона не відмовляється, схоже, їй потрібно трохи часу на підготовку.

 

Я натягнув тятиву, як мене вчили, майже до самого обличчя. Пальці заніміли й розпухли від напруги, але мені було байдуже.

 

Тук.

 

Стріла пролетіла близько до цілі, перш ніж мляво впала на землю.

 

— …Знову.

 

Я підняв тремтячу руку, дістав нову стрілу й сильно натягнув тятиву.

 

Тук.

 

Стріла знову не влучила в ціль. Проте, це безумовно краще, ніж раніше.

 

Знову.

 

Ще раз, і ще раз.

 

Рука болить, і я вже не відчуваю її, але це нічого. Цей біль — ніщо в порівнянні з безпорадною смертю.

 

— Чому ти так важко працюєш?

 

— Гях!

 

Я здриґнувся від раптового звуку ззаду й одразу ж відпустив руку. Коли я інстинктивно обернувся, моя верхня частина тіла похитнулася, нахилившись убік, і я відчув укус в щоку.

 

Пекучий біль пронизав мене, як вогонь. Кайл швидко схопив мене за зап'ястя й за лук, зупиняючи стрілу, що летіла вдалину.

 

Тятива з дзенькотом повернулася на місце, на мить затремтіла, а потім зупинилась.

 

— Натягуючи лук, зосереджуйся лише на мішені.

 

Тильна сторона долоні Кайла торкнулася моєї щоки. Відчуття печіння змусило мене інстинктивно зробити півкроку назад, прикусивши губу від болю, а на обличчі Кайла з'явився відтінок жалю.

 

— ...Я знаю, але хто ж так просто з'являється зненацька?

 

— Вибач. Я думав, що наробив достатньо шуму…

 

— ...

 

Він прицмокнув язиком і протер мою рану носовичком. Шкіра була натерта й трохи кровоточила.

 

— Треба принести мазь.

 

— Нічого страшного, вона загоїться після міцного сну.

 

Кайлу, схоже, не сподобалося те, що я сказав. Він насупився й похитав головою.

 

— Але тоді залишиться шрам.

 

— Тоді у мене буде шрам. У чому проблема?

 

— ...

 

Не кажучи більше ні слова, Кайл узяв мене за руку. Він подивився на мою набряклу долоню й міцно стиснув її, накривши своєю. Наче хотів таким чином забрати мій біль.

 

— Усе гаразд. Я захищатиму тебе.

 

— Я не хочу цього, – нервово відповів я. — Я не хочу тебе стримувати. У будь-якому разі, я вирішив узяти участь у цьому з власної волі, і я також хочу захистити Вашу Високість.

 

— Це не означає, що ти маєш пересилювати себе.

 

Кайл схилив голову, і я подивився йому в очі, який був на кілька дюймів вищий за мене.

 

Він оглянув рани на моїх руках і щоці глибокими, задумливими очима.

 

— А тобі потрібно вміти розслаблятися. Шу, ти зараз надто напружуєшся.

 

— ...

 

— Ти віриш, що маєш узяти на себе повну відповідальність за мою долю? Змінити те, що бачив уві сні?

 

— ...Ні.

 

Я простягнув руку й поплескав його по щоках, обережно обводячи кінчиками пальців тепле, гладеньке обличчя, а потім повільно похитав головою.

 

— Я знаю, що ні.

 

Не знаю, коли це сталось, але він перестав бути для мене просто персонажем роману.

 

— Що не гнеться, те ламається.

 

Я вибухнув сміхом.

 

— Дивно чути це саме від Вашої Високості.

 

Дивно чути це від того, хто був загнаний у глухий кут власною нездатністю йти на компроміс.

 

Але я знаю, що він має рацію. Я відчуваю, як напруга в моєму серці потроху спадає.

 

Я повільно похитав головою і вже зібрався відсмикнути руку, але його рука раптово схопила мене, перш ніж я зрозумів це, повертаючи її до своєї щоки.

 

— Шу...

 

Його низький голос подряпав мені вухо, і кожна частина мене, яка усвідомлювала його присутність, раптом спалахнула вогнем.

 

— Скільки в тебе залишилося хвилин? 

 

Хоча він явно не був загрозливим, я відчув, що задихаюся. Дихання перехопило в горлі, і я подивився на нього тремтячими очима.

 

— ...П'ятнадцять хвилин...

 

Потім він прошепотів мені.

 

— Вділи мені цей час.

 

Його голос був ввічливим.

 

І відчайдушнішим, ніж у будь-кого іншого.