Хом’як на боці великого герцога Півночі (2)

— Ухм, Ваша Високосте Кайле? Його Високість Беліал хотів би зустрітись із вами. Ви всередині?

 

Раптовий звук за дверима так налякав нас, що ми буквально підскочили, наче ошпарені.

 

«Я... Я, я, я, мабуть, збожеволів.»

 

Я відчув, як тепло прилинуло до моєї шиї.

 

Що я щойно збирався зробити? Я що, серйозно? Заради всього святого, я мало не поцілував Кайла!!!

 

Це зовсім відрізняється від того, коли тебе цілують у шкурі хом'яка, кажучи, що ти милий!!! Не кажучи вже про те, що мені все ще потрібно багато психологічної підготовки. Тобто, це правда, що мені подобається Кайл, але це трохи!!!... 

 

— Ваша Високосте?

 

Голос по той бік дверей, звісно ж, належав Сен. І коли вона не отримала відповіді, то почала стукати знову.

 

— Вас немає? Дивно... Я думала, він сказав, що залишиться в спальні до ранку...

 

На це Кайл швидко відповів:

 

— Я тут. Можеш увійти. 

 

Я все ще сидів у нього на колінах. Попри те, що я відсунув верхню частину тулуба назад, наскільки це було можливо, я все ще був напівобнятий Кайлом.

 

— Чому ти раптом це сказав? – нервово прошепотів я і підскочив, коли почув звук дверної ручки, що поверталась у мене за спиною.

 

— О-ого!

 

Сен, яка щойно увійшла до кімнати, затулила рота, дивлячись на нас.

 

— У вас обох червоні обличчя... У кімнаті було трохи гаряче?

 

— Кашель. 

 

— ...

 

Я поперхнувся й почав обмахувати своє обличчя руками, а Кайл тим часом лише повернув голову до вікна.

 

— Вибачте. Здається, я прийшла не у вдалий час.

 

Ні, тобі не обов'язково бути такою проникливою у такі моменти...

 

Кайл, схоже, теж був збентежений, тому прокашлявся й одразу ж змінив тему розмови.

 

— Ситуація зовні вже вирішена?

 

— Поки що ні. Тому принц і попросив мене спочатку привести вас обох. – Сен додала з холодним виразом обличчя: — Я не думаю, що мати борг перед кимось настільки погана ідея, Ваша Високосте.

 

— ...

 

— Я рекомендую принаймні вислухати його пропозицію. Залежно від того, як розвиватиметься ситуація, ви можете навіть вважати це свого роду слабкістю. Щитом, який маєток Блейків може використати проти Його Високості Беліала, якщо він заподіє вам якусь шкоду в майбутньому. 

 

Кайл відповів прямо.

 

— Ти маєш рацію. Але це не те, що я очікував почути від нареченої Беліала.

 

— Це лише шлюб за домовленістю. Ми просто використовуємо одне одного. Тут немає ніякої вірності.

 

— Сен.

 

Кайл, здавалося, зовсім не вірив у це, його палаючі червоні очі втупилися прямо в очі Сен.

 

Вона міцно стиснула поділ спідниці обома руками й важко зітхнула.

 

— Здається, мені не вдасться обдурити Вашу Високість Кайла... Так, саме так, мені не байдуже. Я знаю, що він не може стати добрим союзником для Вашої Високості, об'єктивно кажучи, не те щоб він взагалі був хорошою людиною...

 

— ...

 

— Але... принаймні сподіваюся що людина, яку я обрала, не помре нещасною смертю. Останнім часом я відчуваю до нього якусь прихильність. А також останнім часом він поводиться так, ніби опинився в глухому куті, ніби знає, що на нього чекає лише прірва, але однаково біжить до неї, бо краще померти, ніж повернутися назад. 

 

Почувши ці слова, я відчув, як моє серце впало. Це було неприємне відчуття дежавю.

 

Я зробив глибокий вдих. Кайл подивився на мене.

 

— Шу? Що сталось?

 

— ...

 

— Шу.

 

— ...Ні, ні, нічого...

 

Мені не вистачило впевненості подивитися на Кайла, який нахилився до мене, тож я похитав головою й швидко прошепотів системі.

 

«Це здається схожим на оригінальну історію! Щось подібне сталось у сюжеті, чи не так? Але що саме?» 

 

Тоді система блимнула, ніби на мить замислившись, а потім поставила мені запитання.

 

[Ви впевнені, що хочете переглянути цей контент?]

 

«Це що, скринька Пандори?» 

 

Але я не хочу просто сидіти склавши руки, нічого не знаючи. Мені потрібна інформація, щоб зрозуміти, як знайти рішення.

 

Я кивнув головою.

 

Тоді в моєму полі зору з'явилося яскраво-синє системне вікно.

 

[Кайл Джейн Мейнгардт опинився в глухому куті. Хоча він знав, що єдине, що чекає на нього в кінці, – прірва, він однаково охоче біг до неї. Причина була проста: тому що він більше не міг повернутися назад. Це був єдиний варіант, який йому залишався.]

 

Долі Кайла та Беліала змінились.

 

[Беліал Серена Мейнгардт. До передбачуваного часу смерті залишилося приблизно 10 днів.]

 

— Шу!

 

Кайл вигукнув моє ім'я. Він швидко схопив мене за підборіддя й підняв голову, його тремтячі очі почали оглядали моє обличчя.

 

— На що ти дивишся? Це майбутнє? Чи можливо ось так раптово бачити сон-передбачення?

 

— ...

 

— Ні, що ти бачив? У тебе такий колір обличчя...

 

Доля справді змінилась?

 

Я не знайшов слів для відповіді, тому лише стиснув пересохлі губи й знову звернувся до системи.

 

«...а що з Кайлом? Чи є у нього ще час?»

 

І тут на екрані одне за одним з'явилося кілька системних вікон.

 

[Кайл Джейн Мейнгардт. До передбачуваного часу смерті залишилося приблизно 170 днів.]

 

[Кайл Джейн Мейнгардт. До передбачуваного часу смерті залишилося приблизно 10 днів.]

 

[Кайл Джейн Мейнгардт. До передбачуваного часу смерті залишилося приблизно 170 днів.]

 

[Кайл Джейн Мейнгардт. До передбачуваного часу смерті залишилося приблизно 10 днів.]

 

Він може померти.

 

Або вижити.

 

Дата збігається з передбачуваним часом смерті Беліала. Чи означає це, що вони обидва братимуть участь в одному інциденті?

 

Якщо так, то, можливо, краще не йти за Сен до Беліала зараз. Це ризикована пропозиція, яка може коштувати йому життя.

 

— ...Не допомагай йому.

 

Я знаю, що це було егоїстично. Але Кайл для мене важливіший за Беліала, тож у мене не було іншого вибору.

 

Я знаю, що Сен може засмутитися, почувши це, але я не хотів утратити їх обох, діючи нерозважливо.

 

Я просто хлопець, який випадково помер і намагається повернутися до життя. Мені просто пощастило і я дізнався про кілька корисних речей. 

 

Тому що я не настільки здатний і всемогутній. Навіть якщо хтось тикатиме в мене пальцем і називатиме боягузом, мені нічого відповісти.

 

— Ваша Високосте, тут небезпечно. Ми повинні повернутися на Північ. Навіть сьогодні...

 

— Шу!

 

— Тобі не слід більше втручатися у справи Його Величності Беліала. Це однаково не має до нас ніякого відношення. І північ має свої власні приготування… 

 

Кайл ніжно поклав руку мені на чоло, перериваючи мій монолог.

 

— Сен, вийди, будь ласка, і трохи зачекай. Я спробую переконати його.

 

— ...Гаразд. 

 

— Упевнений, що він просто хвилюється за мене, тому не турбуйся надто сильно та йди до Беліала. Я приїду пізніше. Скажи йому, що буду за десять хвилин. 

 

— Добре, Ваша Високосте. 

 

Як тільки Сен вийшла з кімнати, рука, що прикривала моє чоло, опустилась і торкнулася моєї щоки.

 

Кайл обережно мене запитав:

 

— Що ти бачив?

 

Я відповів після хвилини мовчання.

 

— Через десять днів принц Беліал помре. 

 

— Як у випадку з люстрою?

 

— ...

 

— Хіба ти не ризикував собою тоді, щоб зупинити це? І не зробив цього в надії, що Беліал не помре?

 

— Це правда, але тоді все було інакше.

 

Я не рішуче додав, сподіваючись, що мої слова не прозвучать занадто боягузливо.

 

— Тоді, навіть якби Його Високість Беліал потрапив під люстру, він би не помер, а лише травмував би руку. Так було уві сні.

 

— Гм.

 

— Але його поранення були б значними. А оскільки це сталося на півночі, то, звісно, вину поклали б на Вашу Високість, що остаточно зіпсувало б стосунки між вами, принцами. І через це північ опинилась би в ще більш невигідному становищі, що ускладнило б життя людей ще більше...

 

— Ти навіть можеш поглянути на це так уважно... 

 

Кайл задумався, а потім запитав.

 

— Отже, ти втрутився в цей перебіг долі заради мене. 

 

— ...Так. 

 

— Тоді причина твоїх дій проста. Ти даєш мені найбезпечніший варіант, тому що хочеш зменшити ймовірність моєї смерті. 

 

— ...

 

— Тільки що ти вирішив, що я можу померти.

 

— Ми не знаємо, що станеться через десять днів, – прошепотів я сухим голосом. — І якщо ти залишишся з ним, ти теж будеш в небезпеці.

 

— Шу.

 

— Ні. Без тебе Північ порине в хаос, і мені нікуди буде йти. Крім того, принц Беліал ніколи не був твоїм союзником.

 

— Але Сен пов'язана з ним.

 

— ...

 

Кайл ніжно погладив куточки мого рота й щоки великим пальцем, ніби хотів заспокоїти.

 

— Невже доля не змінилася? Так само, як під час фестивалю на Півночі, хіба твоє втручання не змінило того, що мало статись?

 

— Досі мені щастило, але я не можу гарантувати, що так буде завжди. І технічно те, що мало статися, й так сталося. Просто люстра впала на мене, а Його Високість Беліал отримав удар, який мав бути спрямований на Вашу Високість Кайла.

 

Успіх – не таке вже й легке слово. Принаймні, не в моєму житті.

 

Доки ти не відчуєш його на собі, ти ніколи не дізнаєшся, скільки крові та поту тобі доведеться пролити або скільки невдач потрібно буде подолати, щоб досягти цього успіху.

 

Тому мені було нелегко сказати... Але я досягну успіху. Цього разу я збираюся змінити долю, навіть якщо це означає позичити силу системи.

 

— Я... я не хочу грати в азартні ігри. Особливо з такою ставкою.

 

Крім того, ця робота не була чимось, що можна виконати власними зусиллями.

 

Я говорив відчайдушним тоном.

 

— Я не можу гарантувати, що зможу врятувати життя Вашої Високості Кайла разом із чиїмось іншим. А якщо ви обоє помрете, то хто залишиться, щоб шкодувати про це?

 

— Шу...

 

Він промовив до мене, притискаючи наші лоби один до одного.

 

— Я знаю, що ти маєш силу змінювати долю. І я дуже добре знаю, що ти використовуєш цю силу, щоб урятувати мене й допомогти маєтку Блейків. І, здається, твоя сила більша, ніж я думав. Можливо, набагато більша, ніж я усвідомлюю. 

 

— Ваша Високосте, це...

 

— Але.

 

— ...

 

— Але це не означає, що все під твоїм контролем. Можливо, ти бачиш майбутнє, але ми всі живемо в сьогоденні – я, Беліал, Сен, і ти теж. Ми живемо кожну мить нашого життя, роблячи незліченні вибори. 

 

— ... 

 

— Якщо ми обоє помремо, то це буде наш вибір. Ми зробили все, що могли в той момент, тож не має потреби шкодувати.

 

Те, що я сказав, було зарозуміло. Я ставився до них, як до простих персонажів роману, хоча це було їхнє життя.

 

У них є власна воля, і вони мають право вирішувати, якою дорогою йти, коли опиняються на перехресті.

 

І мені подобався Кайл за те, що в нього такий сильний дух. І тоді, і зараз.

 

— Я вислухаю пропозицію Беліала. Не тому, що відчуваю до нього якусь особливу братську прихильність, а заради щастя Сен. Якщо я вважатиму, що це буде небезпечно, я відмовлюсь, але це я вирішу після того, як принаймні вислухаю. 

 

— Гаразд.

 

— Ти ж підеш зі мною, так?

 

Здавалося, він знав мою відповідь. Він ніжно обняв мене за талію.

 

Я вигукнув:

 

— Якщо не я, то хтось інший?

 

— Ха-ха.

 

Кайл коротко засміявся й відсторонився. А потім, як завжди, простягнув мені руку, пропонуючи піти разом.

 

Не вагаючись ні на мить, я поклав свою руку на його й стиснув її так міцно, як тільки міг.