Хом’як на боці великого герцога Півночі (1)

— Але...

 

— Так, я слухаю. Можемо продовжити нашу розмову. 

 

Я спітнів і штовхнув Кайла долонею в плече. Принаймні, спробував, бо він не зрушив із місця, наче був скелею.

 

— Ваша Високосте. 

 

— Так.

 

— Ваша Високосте?

 

— Гм?

 

— Чи справді нам потрібно вести цю розмову саме так?

 

Дай мені трохи місця, будь ласка! Ти занадто близько!

 

Я знову спробував відштовхнути його, але цього разу вже обома руками. 

 

Проте Кайл був таким же стійким, як і раніше. Натомість він міцно обхопив мене за талію й притягнув ще ближче.

 

Тепер він сидів на ліжку, а я в нього на колінах.

 

Ми, напевно, перебували в такому положенні щонайменше годину й він не виказував жодних ознак неприязні чи роздратування, жодного дискомфорту, попри те, що зверху на ньому сидів здоровий дорослий чоловік.

 

Було приємно й освіжаюче мати можливість дивитися вниз на Кайла, через якого мені завжди доводилося піднімати голову, але...

 

Ні! Тільки не так, будь ласка!

 

— Можеш мене відпустити. Я нікуди не дінусь.

 

— Я знаю.

 

Не думаю, що знаєш!

 

[(-///-)]

 

Чого ти так соромишся? Все зовсім не так!

 

— То ти взагалі з іншого світу?

 

— Так. Може, з далекого майбутнього. Там, звідки я родом, технології більш розвинені, ніж тут, але там немає магії та демонічних звірів.

 

Кайл трохи гірко посміхнувся при згадці про відсутність магії чи магічних істот. У певному сенсі, це була природна реакція. Зрештою, через ці дві речі йому доводилося жити в постійній війні.

 

Так чи інакше, як і у випадку із Сен, я розповів йому все, крім того, що це був світ із прочитаного мною роману «Серце зими».

 

— Зрозуміло...

 

Звісно, це, в принципі, все ще було правдоподібним поясненням, хоча й наповненим пустими словами.

 

У своїй безладній розповіді я інколи перераховував причини й наслідки, і були випадки, коли наставало довге мовчання, поки я намагався підібрати правильні слова.

 

Але Кайл однаково слухав уважніше, ніж будь-хто інший. Навіть якщо моя розповідь здавалася смішною, він жодного разу не підняв брову й не перебив мене.

 

Він просто мовчки кивав, обіймав мене за талію, притиснувши до себе, ніби цього йому було достатньо. Ніби він міг розжувати й проковтнути будь-яку нісенітницю, яку я можу сказати.

 

— Отже, підсумовуючи, ти загинув у аварії та був повернутий до життя завдяки прихильності невідомої сутності. Однак у процесі щось пішло не так, і замість людини ти став демонічним звіром. 

 

— Саме так, і технічно це не мої власні здібності були прийняті за магію, а сила того, хто мені допомагає, і саме вона, здається, конфліктує з маною в цьому світі. 

 

— Чи може це бути божественною силою?..

 

А взагалі існує щось подібне? Це досить специфічний світогляд.

 

У всякому разі, Кайл кивнув, згадавши, як одного разу мана просто відскочила від мене.

 

— Ти казав, що маєш зробити диво, щоб повернутися до життя.

 

— Саме так, я тут, щоб змінити долю... це трохи вигадливий спосіб сказати це… але в принципі так воно і є.

 

Було трохи незручно казати, що я читав оригінальний твір.

 

Тож я вирішив просто прикинутися, що мені наснилися якісь «прекогнітивні сни». В будь-якому разі, ті частини, які я прочитав, і те, що мені сказала система, по суті, нічим не відрізняються від оригінальної історії, тобто майбутнього до того, як я його змінив.

 

— А доля, яку ти сказав, що збираєшся змінити...

 

— Так. Як я вже казав, ідеться про порятунок життя Вашої Високості. Можливо, це прозвучить трохи образливо, але вві сні, який я бачив, Ваша Високість помер молодим. Тому я подумав, що було б непогано змінити це майбутнє. 

 

— Ти вирішив урятувати мене, щоб жити.

 

— Саме так.

 

Я ніяково усміхнувся, розслабляючи своє тіло, притулившись до нього.

 

— Ось чому ти тоді так сказав. Що у нас «спільна доля».

 

Кайл на мить замовк, напевно, намагаючись осмислити цю, здавалось би, нелогічну інформацію.

 

Потім він поплескав мене по спині й запитав:

 

— Є якась причина, чому ти обрав саме мене? У світі багато людей, і я впевнений, що я не єдиний, хто з'являвся у твоїх снах. 

 

Я поклав підборіддя на плече Кайла, що було майже рівнозначно обіймам, але принаймні я мав перевагу в тому, що він не бачив мого виразу обличчя.

 

А мені це було дуже потрібно. Я впевнений, що зараз на моєму обличчі дуже дивний вираз.

 

— Просто… 

 

— ...

 

— Ти виглядав самотнім. 

 

Єдине, що мені запам'яталося в тій книжці після того, як я кинув її, – це твоя самотність. Як не дивно, та сумна смерть надовго закарбувалась у моїй пам'яті.

 

— Я подумав, що сумно так помирати, і вирішив, що якщо я можу когось урятувати, то хочу врятувати тебе. Нічого не вдієш, якщо вважатимеш це зарозумілим, але я однаково це зроблю.

 

— Зрозуміло.

 

— Але я не думав, що перетворюся на хом'яка. Навіть якщо перед смертю натрапив на нього.

 

Мало того, що я мертвий, так ще й мої людські права забрали. Якщо подумати, то я тут найбільша жертва.

 

[☉▽☉)7]

 

Не чухай голову. Що ти збираєшся робити з цим дурнуватим обмеженням терміну дії «Перевтілення»?

 

[◐▽◐7]

 

…Мовчиш, чи не так?

 

— У тебе чергове одкровення? – запитав Кайл, помітивши, що я замовк і просто дивився в простір.

 

— Це не стільки одкровення, скільки якась велика... банальна розмова.

 

[!(▷_◁)!] 

 

Що. Чому. Як.

 

Чому у тебе такі очі?

 

— Ну, не можу сказати, що я був таким уже й нещасним. Я зустрів хорошо господаря, і ти добре піклуєшся про мене, хоча я проводжу більше часу як демонічний звір, аніж людина.

 

— Тоді твій час як людини обмежений.

 

— Так, зараз це близько чотирьох годин. Але спочатку в мене було лише тридцять хвилин, і ти не можеш собі уявити, як це було важко. 

 

Я продовжив, скаржачись на те, в яку халепу я потрапив через те, що не мав ніякого одягу.

 

Кайл вибачливо усміхнувся мені, коли я побурчав, що у мене не було навіть сорочки, щоб одягнути, і я ходив босоніж у тому холодному замку.

 

— Тож у тебе не було іншого вибору, окрім як украсти одяг, а я цього не знав і тому помилково подумав, що ти збоченець. 

 

— ...Я не збоченець! Принаймні я маю почуття власної гідності й не можу просто так ходити голим! До речі, про одяг, будь ласка, дай мені більш пристойний одяг.

 

— То ти можеш носити светр із собою?

 

— Тому що він зроблений зі спеціальних матеріалів. Ну, він мені не безкоштовно дістався.

 

Я віддав светр, який акуратно склав біля ліжка. Я позичив його одяг лише тому, що мені не подобався брутально милий полуничний візерунок.

 

Кайл подивився на одяг, який він зв'язав сам, і роздратованим тоном заявив:

 

— Я думав, що вийшло досить добре. 

 

— Ти думаєш, що це доречний одяг для 27-річного чоловіка? Такий?

 

— Звичайно, я припускав, що мій Кеш'ю буде єдиним, хто носитиме його. Не знаю, як ти, а я вважаю, що це абсолютно чарівно… Гмф.

 

Рот! Його клятий рот! Я запанікував і затиснув йому рот обома руками, щоб зупинити його.

 

Ні, як можна називати свого демонічного звіра чарівним, знаючи, що перед тобою дорослий чоловік? Та ще й з таким незворушним виразом обличчя?!

 

— Я намагаюся сказати, що…

 

Оскільки його рот був закритий, голос Кайла просочувався крізь мої пальці приглушеним бурмотінням. Відчуття його губ на моїй долоні було м'якшим і теплішим, ніж я очікував, і я швидко відсторонився.

 

— Коли ти сказав, що ти мій супутник...

 

— А, тоді, коли я зник уперше...

 

Я спробував пояснити, що насправді хотів сказати, що я його «хом'як-компаньйон», і що я просто злякався, намагаючись утекти, але він лише розсміявся з моєї безпорадності.

 

«Це так смішно? Він сьогодні багато сміється...» 

 

Я думав, що він відчує себе зрадженим абощо, буде ставитися до мене як до дивака.

 

— Хіба це не абсурд?

 

Кайл похитав головою, тримаючи мене за обидва зап'ястя, ніби боявся, що я впаду.

 

— Я збрехав би, якби сказав, що я не шокований. Але слухаючи твою історію, я не можу не визнати, що це може бути лише правдою.

 

Кайл, який невимушено згадав про події минулого, полегшено зітхнув.

 

— Отже, тобі не сподобалися борошняні черв'яки.

 

— Так. Будь ласка, більше ніколи не підпускай їх до мене. А ще, якби ти міг хоч трохи стримуватись у своїх поцілунках...

 

— ...Поцілунках?

 

— Хіба ти не пам’ятаєш? Кожного разу, коли ти збирався кудись їхати, ти завжди брав мене на руки й цілував щонайменше п'ять разів...

 

Коли я знову забурчав, я відчув, як його хватка на моєму зап'ясті раптово посилилася, і одразу ж затулив рота.

 

Кайл не дивився на мене. Кінчики його вух трохи почервоніли, коли він відвернувся. Він здавався збентеженим.

 

Ну, скільки ж разів він мене вже поцілував? Гадаю, усвідомлення цього дуже сильно вдарило по ньому.

 

Але.

 

— Чому ти так соромишся?!

 

Якщо ти соромитимешся, я почуватимуся дивно!!!

 

Я зробив крок уперед, щоб розрядити незручну атмосферу.

 

— Ну, якщо подумати, то Ваша Високість також жертва. Ти просто вважав мене милим і розумним демонічним звіром. 

 

— ...Милим і розумним… – повторив він, відвертаючи голову.

 

...Що? Хіба я не такий? Що це все значить?

 

— Ну, він мені сподобався, бо він був дружелюбним.

 

— ...

 

— З тобою все гаразд?

 

Саме тоді настрій у кімнаті змінився.

 

Рука Кайла, яка тримала моє зап'ястя, піднялась і злегка стиснула моє плече. Його рука відчувалася дивно гарячою крізь мою вільну сорочку.

 

— Я не думаю, що я став жертвою.

 

— … 

 

— Хіба ти не казав цього тільки що?

 

Ні, я не це мав на увазі.

 

«...Хіба ні?» 

 

Кайл витріщився на мене в моторошній тиші, що настала після цього. Здавалося, ніби він шукав якогось дозволу.

 

— ...

 

Я не міг нічого сказати.

 

Він не примушував мене, і якби я захотів піти, я був вільний це зробити. Навіть якщо я не зрушу з місця, я міг би просто використати свої слова. Я міг би сказати йому, що це занадто, попросити відпустити, відвернутись і скинути із себе цей тягар.

 

Але я цього не зробив.

 

Ні. Я не зміг.

 

— Шу… 

 

Ніби спійманий його поглядом, я міг тільки дивитися на Кайла у відповідь. Він закотив очі, ніби був задоволений, трохи сильніше стиснув руку, якою обіймав мене за плечі, і тихо прошепотів моє ім'я.

 

Його голова повільно нахилилася ближче.

 

Я міг лише ошелешено дивитися на нього.

 

Немов зачарований, одержимий, п'яний.

 

Або... наче закоханий.