Хом’як у глиняному посуді (4)

Мене спіймали на гарячому.

 

Кайл стояв у дверях, дивлячись то на мене, то на Сен.

 

— Щойно, Шу...

 

— …

 

Сен розгублено озирнулась.

 

— Кеш'ю! Я покликала Кеш'ю! Тому що він поводився дуже мило!

 

Червоні очі Кайла знову втупилися в мене. Я сидів на долоні Сен, обидві мої лапки були вкриті маззю з волоського горіха.

 

— Я чув, як ти сказала «як коли ти перетворюєшся на хом'яка». 

 

— ...

 

— Де Шу? – знову запитав Кайл.

 

Не було ніякого способу обійти це запитання. Було б незручно сказати, що я просто вийшов посеред цього безладу. Не кажучи вже про те, що Кайлу не варто було б брехати, думаючи, що нам усе зійде з рук.

 

В очах Сен з'явився натяк на покірність, коли вона подивилася на мене, ніби запитуючи, чи не буде краще для нас просто зізнатись у всьому.

 

Ну що ж… Після того, як дізналася Сен, це було лише питанням часу, коли про це дізнається Кайл. Це могло статися будь-якої миті.

 

Я повільно похитав головою, дивлячись на Сен. 

 

— Писк. (Усе добре.)

 

Я мусив пояснити все самостійно. Оскільки це була важлива справа, я не хотів вкладати слова в чиїсь вуста.

 

На щастя, Сен швидко все зрозуміла, і лагідно промовила:

 

— Я піду підготую іншу кімнату. А ти гарно поговори з Його Високістю.

 

— ...

 

— Угх, вибачте.

 

Коли Кайл підняв брову, Сен вибачилась із сором'язливим виразом обличчя, майже доводячи, що, без сумніву, хом'як справді був Шу.

 

— Я візьму його.

 

Кайл попрямував до мене.

 

І вперше мені здалося, що його обличчя, затьмарене тінню, було страшним.

 

***

 

Кайл поніс мене за загривок до своєї спальні.

 

Яким би підозрілим він не вважав мене, як він може так поводитися зі своїм демонічним компаньйоном-звіром?! Раніше він носив мене на руках, наче я був золотом чи нефритом, але тепер, коли він знає, що я можу перетворюватися на людину, він поводиться зі мною зовсім по-іншому!

 

— Писк. (Ух.)

 

Я зітхнув і подивився на Кайла.

 

Його обличчя не виглядає так, ніби він не вірить, скоріше, здається, ніби він не хоче вірити. Гадаю, Кайл не хоче підозрювати мене в тому, що я чарівник.

 

Я розумію, але не можу нічого зробити, щоб не відчувати докорів сумління. Я збирався колись зізнатися, проте не зараз. Це була просто найгірша ситуація для розкриття правди.

 

Для Кайла це теж був не найкращий час. Тепер, коли він зрозумів, що маги з Чарівної Вежі Морозу також можуть бути причетні до цього безладу, він почне реагувати на все більш чутливо.

 

У нього, мабуть, зараз багато чого на думці, у тому числі думки про те, чи не обдурив я його, і з якою метою я до нього підступив.

 

Як мені це пояснити?

 

У мене було таке відчуття, наче літні канікули раптово закінчилися, залишивши мене з горою незавершених домашніх завдань. Чесно кажучи, я був трохи пригнічений.

 

Після кількох хвилин роздумів Кайл поклав мене на ліжко й відкрив рота з розгубленим виразом обличчя.

 

— ...Ні. Ні, це не має сенсу. Кеш'ю. 

 

Я не міг дати йому відповідь.

 

Не тільки тому, що я зараз хом'як і не можу говорити, але й тому, що навіть якби я був людиною, я не зміг би нічого сказати, побачивши його з таким виразом обличчя й тремтінням у голосі...

 

...або, можливо, я б просто несвідомо сказав «ні».

 

— ...Я довіряю тобі, Шу, – сказав він, присівши переді мною. Його тон був більш серйозним і обдуманим, ніж раніше. — Ти не міг підійти до мене з наміром завдати мені шкоди. Я і маєток Блейків отримували твою допомогу занадто багато разів.

 

По обличчю Кайла розпливлася усмішка, його погляд потеплішав, наче він згадав приємний спогад, і я відчув невелике полегшення від цього видовища.

 

— Так. Тож, гадаю, буде справедливо, якщо я почую твою версію цієї історії. У тебе, мабуть, були вагомі причини тримати її в таємниці.

 

— ... 

 

— Тож, будь ласка, не зникай і просто розкажи мені. 

 

Він склав руки перед собою в жесті, схожим на молитву.

 

Я дивився на нього якусь мить, а потім притиснувся до нього своїм крихітним тілом, ніби кажучи йому, що цього разу я не збираюся тікати, і що все поясню.

 

Час минав. Коли я похитав головою і вказав на годинник, він зрозумів, що я маю на увазі.

 

Зрозумівши, що мені знадобиться деякий час, щоб знову стати людиною, Кайл покликав лицарів, щоб дізнатися, що відбувається зовні.

 

— Схоже, що Беліал захищає Сен, а місто все ще перебуває у стані надзвичайного стану. Я б радив тобі не виходити на вулицю без крайньої необхідності. Якщо я не зможу тебе супроводжувати, тримайся лицарів Блейка.

 

— Писк. (Гаразд.)

 

— Вони сказали, що злочин був організований офіцером, бароном Честілом.

 

На обличчі Кайла не було жодного співчуття, коли він переказував новину про те, що барона, якого забрали до підземелля, раптово вирвало кров'ю й він помер.

 

Щоправда, його очі були холодніші, ніж зазвичай, що свідчило про те, що він вірив у те, що за цією загадковою смертю стоять чаклуни.

 

— Писк? (Ти не хочеш це перевірити, вийшовши?)

 

Очевидно, він ніяк не міг мене зрозуміти, тому я жестом вказав йому на двері.

 

— Усе гаразд. Я зараз більше турбуюся про тебе.

 

Хоча він це сказав, але тепер, коли у нього з'явилася зачіпка щодо чаклунів, він, напевно, захоче з'ясувати все сам. І все ж він вирішив відправити своїх лицарів і залишився зі мною до ранку.

 

Кайл сидів на підлозі, тримаючи меча, приблизно на рівні моїх очей, і завдяки цьому я міг відчувати напруженість його погляду, сповненого безліччю емоцій, прямо на собі.

 

Це дало мені дурну ілюзію, що час зупинився, і все інше в світі стерлося, залишивши тільки мене одного.

 

— Писк. (Позіхає)

 

— До сходу сонця ще є трохи часу, можеш поспати.

 

Тоді, якщо ти не заперечуєш, я посплю.

 

Не в силах протистояти своїй втомі, я дозволив собі задрімати, і тверда рука знайомим рухом підняла мене.

 

Мені здалося, що я чую його серцебиття крізь тепло шкіри, тож я швидко заснув.

 

***

 

Як тільки годинник пробив шосту годину, я одразу ж використав «Перевтілення». Кайл, який недбало дивився на мене, притулившись до стіни, смикнувся, коли моє маленьке тіло осяяло світло.

 

— ...

 

Вибач, але я ніяк не міг використати «Перевтілення» близько біля тебе. Хоч Кайл і врятував мене від оголення за допомогою одягу, який він змайстрував для мене, я не збирався показуватися перед ним в одному лише светрі з полуничним принтом.

 

Зазирнувши за заздалегідь підготовлену перегородку, я несміливо покликав Кайла.

 

— Гей. Вибач, але ти не міг би позичити мені якийсь одяг?

 

Але замість відповіді, його рука різко з'явилася й схопила мене за зап'ястя, тягнучи прямо до себе.

 

Це сталося в одну мить. Я впав уперед, а він обхопив мене руками за талію у такий знайомий спосіб, міцно пригорнувши до себе.

 

— Шу...

 

Здається, спершу він здивувався, що я з'явився, як тільки зник Кеш'ю, а потім через вбрання, в яке я був одягнений...

 

— Мені потрібен одяг.

 

Він деякий час дивився на мене, перш ніж нарешті зрозумів, про що я говорю.

 

— Отже, той збоченець, що з'явився у торговій компанії Кестеньєт...

 

— А що мені було робити, коли я не маю що вдягнути?! Ти назвав мене збоченцем?! Це ти збоченець!!!

 

Я заплакав, змусивши брови Кайла сіпнутись.

 

А потім...

 

— Пф-ф-ф.

 

— ...

 

Смієшся?

 

Ти зараз смієшся? Га? 

 

— А-ха-ха. Ха-ха.

 

— ...Смішно? Тобі здається це смішним? Смішно бачити свого хом'яка в одному светрі?

 

Хоча я сварив його, Кайл тільки дужче почав сміятись.

 

— Ха-ха, пф-ф, а-ха-ха, вибач, вибач. Але... Ха-ха-ха, це справді...

 

— Ого, ти справді можеш сміятися прямо мені в обличчя.

 

— А-ха-ха-ха.

 

Проте... я вперше бачив, щоб він так сміявся. Його обличчя, яке весь цей час було похмурим, тепер повністю прояснилося, від чого мені стало трохи незручно.

 

— Це справді абсурдна ситуація...

 

Я простягнув руку й обережно торкнувся діагональної рани на його лобі. Здавалося, вона була зроблена маленьким ножем. І, напевно, через те, що він не зміг правильно нанести ліки, вона почала покриватися струпом.

 

— Що сталося такого важливого, що ти навіть не потурбувався обробити рану? А якщо стане гірше?

 

Я хотів сказати йому, щоб він не сприймав своє гарне обличчя як належне, але зупинився.

 

Я глибоко зітхнув, і губи Кайла злегка скривилися, коли він намагався стримати сміх.

 

— Я вже казав тобі це раніше, і скажу ще раз. Я не чарівник, і я справді на твоєму боці. Просто... це складно пояснити, але мені не пощастило, і я перетворився на демонічного звіра.

 

— ...

 

Незворушний Кайл простягнув руку й стиснув мої щоки. Потім він подивився мені в очі так пильно, що я побачив своє власне відображення.

 

Він не сказав ні слова й просто дивився на мене, його ясні червоні очі наполегливо шукали мої, поки я не відчув, що він не може дивитися далі.

 

— Гаразд.

 

Після довгого мовчання Кайл нарешті відповів. Його голос був низьким і сповненим тепла.

 

— Я вірю тобі.

 

— ...

 

— Що ти мій союзник. Що нас пов'язує спільна доля. Що ти прийшов до мене, як диво. В усе це.

 

Відповідаючи, я ніжно провів пальцями по рані Кайла.

 

— Я збирався розповісти тобі, але оскільки це досить абсурдно, я не знав, чи ти мені повіриш. Або, можливо, точніше буде сказати, що я не був упевнений, що зможу переконати тебе, і чи це не призведе до того, що стану більш підозрілим. Хоча я знав, що не зможу прикидатися вічно, я не знав, як правильно пояснити собі...

 

— Сен знала.

 

— Минуло лише кілька днів відтоді, як вона дізналася. Мене застукали під час чаювання, це довга історія.

 

— Розкажи мені все. Я послухаю.

 

— Ну, я не дуже внятно говорю, тож може здатися, що я несу якусь маячню...

 

— Неважливо.

 

Кайл завагався й злегка опустив голову, торкнувшись своїм лобом мого.

 

— Це не має значення, правда. 

 

Це була щирість Кайла, яку йому було важко висловити.

 

— Мені байдуже, хто ти, чи звідки ти...

 

— ...

 

— Просто будь поруч зі мною. Не зникай.

 

І я, наче одержимий, не мав іншого вибору, окрім як відгукнутися на його слова.

 

— Де ж мені ще бути, як не поруч із тобою?

 

— ... 

 

— Я ж твій улюбленець.

 

Тоді Кайл голосно розсміявся.

 

Він здавався справді щасливим, і я відчув, як ця маленька частинка щастя пурхає навколо мене, як метелик, і просочується в моє серце.