Хом’як у глиняному посуді (3)

— Усе буде добре.

 

Голос Сен був тихим, але твердим.

 

— Його жадібність дозволить йому вистояти. Ось що означає прагнення до імператорського трону.

 

...Я мав на увазі Кайла, але, схоже, ти хвилюєшся за Беліала.

 

Вона поводилася спокійно, але, мабуть, теж схвильована. Через поточну ситуацію їй довелося залишити Беліала в бальній залі, але в глибині душі, мабуть, вона хотіла бути з ним.

 

Я це зрозумів, просто подивившись в очі Сен. Не кажучи вже про її нервово стиснуті кулаки та періодичні погляди назад.

 

Однак, напевно, вона не хотіла б, щоби про це хтось дізнався, а я не з тих людей, які змушують інших розкривати те, що вони хочуть приховати.

 

Ми пройшли ще кілька кроків уперед у незручному мовчанні.

 

— Ходімо до моєї кімнати. Тоді ми зможемо приєднатися до лицарів Блейка, що дислокуються неподалік, і Його Високість Кайл також має бути вже в дорозі. 

 

— Так, це звучить як хороший план. Ти не проти, якщо я позичу дещо з твого одягу, коли ми туди прибудемо? Мені незручно пересуватися в цій сукні. 

 

— Звичайно. І ще… 

 

Шелест, шелест.

 

З-за плеча Сен долинув шелест кущів. І це було не тільки від вітру.

 

— ...за моїм сигналом біжи.

 

— Шу?

 

— Я можу перетворитися на хом'яка й сховатись. Але поки я потягну час. Не озирайся.

 

Якщо вони ховалися тут, то їхньою мішенню можу бути я. І це добре, бо в мене є спосіб утекти. Зараз я маю переконатися, що Сен дістанеться до безпечного місця.

 

Лоренц, здається, має намір зменшити владу Беліала, а також Кайла, якщо випаде така можливість. Хоча він має всі права на трон, він не має стабільної влади, тому, здавалося, він намагається зміцнити свої позиції, саботуючи своїх опонентів.

 

— Нас помітили, тож забирайся звідси! – крикнув я, сильно штовхаючи Сен у напрямку гостьового палацу.

 

Вона зрозуміла сигнал і побігла, не озираючись, а я, намагаючись проковтнути підростаючий страх, дивився, як кущі затремтіли ще сильніше, ніж раніше.

 

Можливо, вони недооцінили нас через те, що ми не вміємо поводитися з мечами, але з'явилося лише троє людей. Також, можливо, вони були просто резервом, який чекав на слушну нагоду. Але шанси пройти крізь них неушкодженими однаково були не надто великими.

 

«Ну насправді, навіть якби було лише двоє людей, цього було б більш ніж достатньо.»

 

Проте я не дуже нервував, бо мав козир у рукаві.

 

— Чому ви хочете мене вбити? Коли я повернуся на Північ, у мене, мабуть, ніколи знову не випаде шансу повернутися сюди. 

 

І це правда. Якщо все складеться добре, я повернуся туди, звідки прийшов. Яка різниця, хто стане імператором, якщо Кайл залишиться живим.

 

— Він сказав узяти його живим.

 

Отже, це викрадення. Це набагато гірше.

 

Можливо, він вирішив, що я слабкість Кайла й планував використати мене, щоб контролювати його. Це в дусі Лоренца.

 

Це був досить боягузливий крок, але він міг би стати правильною стратегією у разі успіху. Якби мене схопили, Кайл точно не стояв би на місці.

 

— Вибачте, що кажу це, але ви ніколи не зможете мене зловити. Проте якщо ви не приведе мене до нього, у принца виникнуть підозри, чи не так?

 

Поки я насміхався над ними, солдати насупились.

 

— Ти думаєш, що зможеш утекти від нас?

 

— Така тростиночка, як ти?

 

Тростиночка? Агов! Навіть якщо в мене немає м'язів, бо я мало тренуюся, ви однаково не можете називати мене тростиночкою!!!

 

Але замість того, щоб відповісти, я просто усміхнувся.

 

— Ви ж не збираєтеся мені сказати, що все це замовив не перший принц?

 

Судячи з їхнього IQ, вони, мабуть, не найкращі соратники. Мені, певно, вдасться вислизнути в них з-під носа, а про решту вони подбають самі.

 

Так чи інак, схоже, мені доведеться просунутися досить далеко. Це буде виснажливо.

 

— Чого ви всі чекаєте? Єдине, що нам потрібно, — це аби він не помер, тож хапайте його й тягніть геть!

 

Я розгублено подивився на свій фрак. Кайл купив його для мене, тому мені не дуже хочеться залишати його позаду... Цікаво, чи встигну я повернутися й забрати його пізніше...

 

Звичайно, ці думки тривали недовго, бо чоловіки з оголеними мечами почали наближатися до мене із загрозливою аурою.

 

А потім.

 

— Шу!

 

Голос Кайла пролунав здалеку.

 

Гадаю, він хвилювався за мене. Він, напевно, організував свої справи так швидко, як тільки міг, і швидко пішов за мною.

 

«Як же мені не пощастило…» 

 

Чому він мав прийти саме зараз? Я хотів уникати тут ситуацій, які можна було вважати більш підозрілими.

 

Але я нічого не міг вдіяти. Побачивши появу Кайла, вороги одразу ж направили на мене свої мечі. І, напевно, зрозумівши, що все може бути дуже погано, якщо він зробить невірний крок, Кайл негайно зупинився.

 

— Побачимося пізніше, Ваша Величносте. 

 

Зрештою, я не міг втратити цю можливість.

 

Я не хотів, щоб Кайл постраждав, поки я тягнув час. Усе ж я був сповнений рішучості врятувати його, і не хотів бути тим, хто його стримує.

 

У цю мить мені прямо в голову замахнулися мечем.

 

[«Перевтілення» було скасовано.]

 

Кайл, якого я побачив лише мигцем крізь яскраве біле світло, дивився на мене спантеличеним, але дещо відчайдушним поглядом.

 

***

 

Він знову зник.

 

Прямо перед його очима.

 

Кайл не вперше стикався з такою важкою для розуміння ситуацією. Шу часто недбало виконував різні трюки, які просто не піддавалися його розумінню.

 

«Ніхто не винаймав ні карету, ні коня, щоб поїхати до столиці.» 

 

«У тому селі ніколи не жив юнак на ім'я Шу.» 

 

«Ваша Величносте, того дня, коли він прибув до імператорського палацу, купецькою групою Кестеньєт пройшла дивна чутка. Ви чули про це? Якийсь збоченець у светрі з полуничним принтом прийшов забрати свій товар. Потім він залишив на столі свій одяг і мішечок із грошима, а філія, з якої, як кажуть, поїхав товар, знаходиться за адресою…»

 

«Де ж ти спиш, пане фахівцю з демонічних звірів? Тебе ніколи не буває вночі у своїй кімнаті…»

 

Дивацтв було багато, але Шу завжди казав, що він на боці Кайла.

 

Кайл вірив у щирість його слів, довіряючи присутності перед собою більше, ніж запитанням, які слідували одне за одним.

 

Але коли він зрозумів, на що вказують його підозри... Кайл уперше розгубився.

 

«...Неможливо!» 

 

Сумніви, що виникли через це, наштовхнули його на низку припущень. Спочатку найгірших із можливих, а потім найсмішніших.

 

— ...

 

Кайл підняв одяг, що впав на землю. Заглиблений у роздуми, він проштовхувався вперед, відштовхуючи ногами непривабливих чоловіків, що валялися навкруги.

 

Зараз важливіше, ніж підозрювати Шу, було спочатку переконатися, що він у безпеці.

 

***

 

Як тільки я знову перетворився на хом'яка, я одразу ж відкрив Горіхову крамницю. На щастя, нові продукти, які я попросив підготувати систему, вже з’явились.

 

«Ти добре попрацювала.»

 

Здається досить корисним.

 

[НОВИНКА! Ніжна мазь у шкаралупі волоського горіха, споживає 3% оцінки дива. Загоює будь-які рани! Не залишає шрамів!]

 

[НОВИНКА! Знеболюючий рулет із сушеної хурми з кедровим гріхом, споживає 1% оцінки дива. Знімає біль протягом 20 хвилин!]

 

Зрештою, Сен навіть не мала сил переодягнутися, тому просто притулилася до стіни моєї кімнати, повільно поливаючи водою поранену ногу й витираючи її хустинкою. Вона кривилася, очевидно, від сильного болю.

 

«...Простих знеболювальних буде недостатньо...» 

 

Оскільки у неї може залишитися шрам, варто було б скористатися маззю. Я пошкутильгав до Сен із волоським горіхом завбільшки з моє тіло й маззю, схованою в його шкаралупі.

 

— Шу?

 

— Писк. (Зачекай)

 

Я витратив 3% балів дива на ці ліки, але вони справді розміром із волоський горіх. Якщо вони не допоможуть, то я так просто це не залишу.

 

Я розламав шкаралупу волоського горіха навпіл, розсунув її й занурив лапку в прозору мазь, що містилася всередині. Потім я виліз на коліна Сен і почав намащувати нею її рану.

 

— Де ти це взяв?

 

— Писк. (Це секрет фірми.)

 

— Я не розумію тебе, Шу.

 

— Писк! (Тоді просто не рухайся.)

 

Я повністю занурив обидві лапки в мазь і почав старанно поплескувати по ножовому пораненню.

 

На втомленому обличчі Сен з'явилася усмішка, і я подумав, чи не хотіла вона зупинити мене й зробити це сама, але потім зрозумів, що мої старанні рухи вперед-назад, мабуть, мало для неї досить милий вигляд.

 

— Ну, принаймні, ти врятувався. Не поранився?

 

— Писк. (Ні.)

 

— Його Величність Кайл уже йде, так?

 

— Писк. (Він, мабуть, скоро буде тут.)

 

Гаразд. Я краще повернуся в клітку, поки Кайл не прийшов.

 

Переконавшись, що мазь рівномірно нанесена на рану, я тицьнув Сен у руку шкаралупу волоського горіха. Оскільки я не можу сказати, що повністю закінчив із нею, то вирішив, що можу дозволити їй використати її.

 

На щастя, мазь, на яку я витратив 3% від своєї оцінки дива, спрацювала досить добре. Відкрита рана, яка весь цей час потроху кровоточила, почала зникати, наче її й не було.

 

Можливо, знадобиться трохи більше часу, щоб повністю загоїти рану зсередини, але це набагато краще, ніж просто прикладати трави й чекати.

 

— Рана загоїлася! – здивовано пробурмотіла Сен і підхопила мене на руки.

 

— Шу, ти дивовижний! Це теж магія?! Як коли ти перетворюєшся на хом'яка?

 

— Писк! (Відпусти мене! Я мушу повернутися назад у клітку.)

 

— Чим більше я дізнаюся, тим дивовижнішим ти мені здаєшся! Я сплю? Чи ні? Це дивовижно, з якого боку на це не подивись! 

 

— Писк! (Будь ласка, залиш свої похвали при собі. Мені треба повернутися, поки Кайл не прийшов!)

 

— У тебе випадково немає ще мазі? Якщо ти продаси її, Шу, ти зможеш стати дуже багатим...

 

І тут двері відчинилися без жодного стуку.

 

— Писк... (От лайно...)

 

Кайл стояв біля них, дивлячись на мене й Сен.

 

Його волосся було скуйовджене, одяг розірваний у кількох місцях, він важко дихав, тримаючи в руках меч, із якого капала кров... Він справді був схожий на привида, який щойно вийшов із пекла. Я не жартую, просто від цього видовища в мене з'явилися сироти по шкірі.

 

Кайл продовжував дивитися, поперемінно переводячи погляд то на мене, то на Сен, а потім запитав:

 

— Де Шу?

 

— ...Ухм... Ну… 

 

Погляд його очей не можна було сприймати легковажно. Він був наповнений напівпевним очікуванням. Він запитав це, добре знаючи відповідь.

 

«Ах.» 

 

Ось воно.

 

Хоч я й готувався до цього, але це однаково викликало сироти по шкірі.