Хом’як у глиняному посуді (2)

Я був буквально мишею в глиняному глечику.

 

Кількість переодягнених у слуг солдатів була чималою: одні одразу ж стали на варту біля дверей і вікон бенкетної зали, а інші кинулися зі зброєю в руках на вельмож.

 

— Коли ж уже прибуде королівська гвардія?!! – вигукнув хтось переляканим голосом.

 

Гвардія не прибуде. Ні, навіть якщо й прийбуде, то тільки після того, як усе буде сказано й зроблено. Всі ці люди добре треновані. Вони, мабуть, ретельно готувалися саме до цього дня.

 

«Їхня головна ціль, звичайно ж, Беліал і Сен…»

 

Я пішов і пригнувся за найближчий стовп, щоб уникнути хаосу, й озирнувся, щоби побачити Кайла, який щойно вирвав кинджал із рук священника, приголомшивши його ударом по голові.

 

Напевно, важко боротися з противником, який нападає на тебе з наміром убити, самому його не вбиваючи. І для Кайла, який звик бити в життєво важливі точки та негайно нейтралізовувати ворогів, було складніше виводити їх із ладу.

 

Але хороша новина полягала в тому, що насправді Кайл, схоже, вже звик мати справу як із людьми, так і зі звірами, і зміг досить легко перемогти чоловіка.

 

— Підійди ближче! – крикнув мені Кайл.

 

І я, не роздумуючи, побіг до нього.

 

З розгону.

 

Кинджал пролетів повз мене, як промінь світла, і влучив у плече чоловіка, який цілився мені в спину, через що той, не витримавши величезної сили, миттєво впав на землю.

 

— Серед них є треновані вбивці. Безпечніше триматися разом.

 

Кайл смикнув мене за руку. Я навмисно тримався на відстані, боячись бути тягарем, але, здається, це було зайвим. Я кивнув і швидко став позаду нього.

 

Сен міцно притискала долоню до пораненого стегна, намагаючись зупинити кровотечу. Плями крові на її білій сукні свідчили про безлад, який стався за такий короткий час.

 

— Ми з Беліалом прорвемося через західну браму. Оскільки навколо стільки непотрібних вельмож, вони зрештою відступлять. Але, звісно, у них, напевно, теж є сили, що чатують ззовні, тож не варто втрачати пильності. 

 

— ...І що ж мені робити?

 

— Бери Сен і тікай до гостьового палацу. Повідомте про ситуацію лицарям Блейка й попросіть захисту. Я пізніше послідую за тобою.

 

— Гарна пропозиція.

 

Беліал холодно посміхнувся, наближаючись, струшуючи кров зі свого декоративного меча. На відміну від Кайла, його, мабуть, рідше карали за заподіяння шкоди людям, тож він почувався досить сміливо.

 

— Ти це бачиш? – запитав Беліал.

 

Кайл мляво відповів. 

 

— Так.

 

Системне вікно надало контекст, який допоміг мені зрозуміти.

 

[Наразі мішенню є дворяни, які дружать з Беліалем Сереною Майнгардтом і Сен Ландес.]

 

— Він показав своє справжнє обличчя раніше, ніж я очікував. Мабуть, він трохи поспішає. 

 

Лоренц, ймовірно, не був безпосереднім організатором цього безладу, але навіть знявши лише верхній шар, можна було чітко побачити наміри першого принца й вигоду, яку він хотів отримати від цієї ситуації.

 

Так, це було ясно як день.

 

Це було попередження від Лоренца Серени Мейнгардта.

 

Попередження, що якщо Беліал підніме руку, проллється кров, і що він не зупиниться ні перед чим, аби позбутися другого принца, який стоїть на його шляху.

 

Це підло й зловісно. І він уже навіть не намагається це приховувати. Той факт, що він так відверто про це заявляв, був доказом цього.

 

Чесно кажучи, мене вже трохи нудить від цього.

 

Звичайно, у мене не було часу захоплюватися чиєюсь злобою. Навіть із Кайлом і Беліалом, які захищали нас, важко не постраждати в такому тісному просторі.

 

— Ходімо. Я тебе підтримаю. Ти в порядку?

 

Сен на мить завагалася, перш ніж дозволити прикрасам своєї подертої сукні та сережкам впасти на підлогу. Вона навіть зірвала з себе фату, коли рішуче кивнула.

 

— Звичайно, ходімо!

 

— Це напад. Остерігайтеся їхніх солдатів на вулиці. 

 

— Королівська гвардія прибула... але багато людей уже захоплено в полон! – вигукнув Беліал, не вірячи своїм очам.

 

— Що за божевільні наважилися на таке в імператорському палаці? Вбийте всіх повстанців і змусьте їх заплатити за свої злочини!

 

Беліал отримав меч від лицаря, який щойно прибув, а потім на мить завагався. Після деяких роздумів він також нервово вихопив меч із пояса цього лицаря й кинув його до Кайла.

 

— Настав час припинити показувати їм своє милосердя. Якщо тобі є що захищати, ти повинен навчитися бути жорстоким. 

 

Кайл скривився, почувши слово «милосердя», наче почув невдалий жарт.

 

— Якщо вбивати в міру...

 

— Я подбаю про те, щоб очистити це безладдя від мого імені як другого принца, Беліала Серени Майнгардта. Абсолютно бездоганно.

 

При цих словах очі Кайла змінились.

 

Це не зовсім те, що я хотів би визнати, але... зараз дійсно краще мати великого кривавого герцога, ніж нерішучого дурня.

 

Потім ми вчотирьох попрямували до західної брами. Це була бічна брама, якою рідко користувалися, але вона вела через невеликий сад прямо до гостьового палацу.

 

Швидкими рухами Беліал збив із ніг тих, хто стояв на нашому шляху, і коли вони падали замертво, звідусіль лунали оглушливі крики. Але, звісно, не було часу зупинятись і витріщатись.

 

«Якби був тільки я, то міг би просто скасувати “Перевтілення” і покінчити з цим, але...» 

 

Я не можу дозволити Сен померти. Ні.

 

Беліал вирішив залишитися, щоб розібратися з ситуацією і відвести цих вилупків на допит, а Кайл став на захист нас обох.

 

На жаль, ситуація за межами бального залу була справді гіршою, ніж усередині, оскільки велика кількість невідомих солдатів згрупувалася з наміром схопити нас.

 

— Виродки, що кишать навколо, як зграя гризунів.

 

Уперше з вуст Кайла пролунала лайка, хоч він і не вживав грубих слів.

 

Однак зміст....

 

Не будь занадто суворим, будь ласка. Мені шкода хом'яка, який це слухає...

 

Звичайно, його настрій можна було зрозуміти. Такий переполох посеред імператорського палацу... Важко побачити таку сцену, навіть якщо заплатиш багато грошей.

 

«Якщо не тільки слуги, але навіть охоронці залучені, це означає, що ніде в палаці не безпечно.»

 

Кайл не виказав жодних ознак страху перед обличчям десятка чоловіків із мечами. Він просто зробив крок уперед, схопив обома руками свій меч і підняв його над головою.

 

Потім він замахнувся ним униз.

 

БАМ!

 

Меч, оповитий червоною аурою, врізався в землю з таким гучним звуком, що міг би розколоти скелю. І ніби цього було недостатньо, аура вистрілила по прямій лінії, створюючи багряну доріжку.

 

— Наважтеся стати на моєму шляху, якщо не боїтеся смерті, – промовив Кайл тихим голосом.

 

Було легко зрозуміти, як він пережив суворість Півночі, не померши, і як він здолав незгоди на цій самій землі.

 

— А потім я, зі свого боку, поділюся з вами, чому ви боїтеся смерті. 

 

Я швидко озирнувся.

 

Схоже, що підкріплення більше не прибуде, тож це, мабуть, кінець. Ну, вони, напевно, могли прислати лише стільки людей, враховуючи, що він грав наосліп. Йому все ж доводилося принаймні вдавати, що він це приховує.

 

Поки Кайл відбивався від нападу, я підтримував Сен, ведучи її через сад. Судячи з її травм, їй, мабуть, було дуже боляче, але вона зціпила зуби й продовжувала йти далі.

 

Кайл непомітно йшов за нами.

 

Проте...

 

— Володар білої магічної вежі тільки чекає на можливість. Якщо ти підкоришся долі, можливо, тобі ще вдасться врятуватись. 

 

— Ху-у-у...

 

Червоні очі Кайла розширилися від слів поваленого чоловіка, який важко дихав.

 

— Ти чарівник. 

 

Я вже чув від нього щось подібне раніше. Одного разу, коли я зник у нього на очах на сходах, а потім, коли впав зі скелі й вижив.

 

Але зараз його тон був зовсім іншим, ніж тоді. У голосі Кайла звучала неприхована злість і вбивчий намір, що дуже лякало. Я здриґнувся, хоча й знав, що це спрямовано не на мене.

 

— Отже, один із їхніх лакеїв, так?

 

Кайл схопив чоловіка за волосся й потягнув його до себе.

 

— Ваші випадкові «подарунки» вбили десятки й навіть сотні людей моєї землі. Невже ви думаєте, що я пробачив вам лише тому, бо досі не помстився?

 

— К-куркх. 

 

— Блейк ніколи не забуває образ. Я радий, що ти дав мені шанс довести це сьогодні. 

 

Кайл тихо озвався до мене, не послаблюючи хватки.

 

— Шу.

 

— ...Ваша Високосте.

 

— Біжи через сад до гостьового палацу так швидко, як тільки зможеш. Зачекай мене в безпечному місці, я скоро тебе наздожену.

 

— ...Зрозуміло.

 

— Мені потрібно поговорити з цим хлопцем.

 

...Гадаю, він не хоче, щоб хтось бачив те, що він збирався зробити. Та й взагалі, їх тут може з'явитися ще більше, тож нам не варто тут залишатись.

 

Я енергійно кивнув головою.

 

Схоже, цей інцидент був не лише особистою помстою Лоренца, а й міг бути пов'язаний із Чарівною Вежею Морозу в північному регіоні.

 

— Ходімо, Сен. Я допоможу обробити твої рани.

 

— Так.

 

Я підтримав Сен, яка накульгувала, як міг, і прошепотів системі.

 

«Горіхова крамниця! Відкрий Горіхову крамницю, будь ласка. Ні, немає сенсу відкривати її зараз. Але, будь ласка, додай кілька корисних речей, поки ти там. У відділ зцілення!» 

 

[o(><;)0]

 

«Ну ж бо, поквапся! Ти можеш навіть стягнути багато балів дива!!!» 

 

[o(><;)o =3=3]

 

Не тільки для Сен, але й для Кайла, і, можливо, навіть для Беліала. Було б добре мати щось більш певне, ніж загальна перша допомога. Звичайно, я розумію, що це буде не безкоштовно й може коштувати мені життя, але...

 

Хоча в палаці є лікар, оскільки інцидент трапився під час церемонії заручин принца, невідомо, коли, як і що може статися в майбутньому. Підготуватися не завадить.

 

— ...Ти ж будеш у порядку, правда?

 

Ці слова злетіли з моїх вуст, хоча я навіть не усвідомлював цього. 

 

Я справді не усвідомлював, наскільки я нервую. 

 

Я хвилююся за нього.

 

Я знаю. Великий герцог Кайл Блейк сильний, і з тією кількістю зусиль і таланту, які він накопичив у своєму імені, він не помре так легко через щось подібне. 

 

І все ж я хвилююся. Я знаю, якими жорстокими можуть бути люди; як вони не зупиняться ні перед чим, щоб отримати бажане.

 

Я не хочу, щоб ти постраждав від їхньої злоби.

 

Я хочу, щоб ти, який розділяєш мою долю, жив.

 

Я хочу, щоб ти був щасливий.

 

«Я…»

 

Бо я кохаю тебе.