Ні, я спіймаю хом'яка (4)

Раптове запрошення було настільки несподіваним, що навіть здалося підозрілим.

 

— Як супутник великого герцога, ти також є важливим гостем імператорського палацу, тому я хотів би надати тобі нашу милостиву гостинність. Він ніколи раніше нікого не приводив із собою з власної волі, і це змушує мене замислитися, що ти за людина. 

 

Оскільки це була пропозиція від людини, яка веде більшість державних справ від імені хворого імператора, самого першого принца, ніхто не може просто так відмовитись. І, чесно кажучи, я не бачив для цього підстав.

 

Бій починається з визначення ворога.

 

Хоча нинішній Лоренц не зовсім ворог Кайлу, він усе ж той, хто не соромиться використовувати інших у власних інтересах. Як, наприклад, коли він відправив стару люстру в маєток Блейків.

 

Я вже кілька разів стикався з Беліалом, тож маю непогане уявлення про його особистість, але як щодо Лоренца?

 

[Зовні він здається спокійним, але є досить слабким і боязким зі свого народження.]

 

Більше ніякої інформації не було.

 

Це сталося тому, що в оригіналі «Серця зими» його персонаж був не зовсім розкритий. Або, можливо, його більш глибоко розкрили в другій частині роману, яку я, звісно, не зміг дочитати, кинувши історію на півдорозі.

 

— Я...

 

Замислившись на мить, я подумав відповісти щось на кшталт: «Я не зможу залишитися надовго, але якщо ти не проти, я можу зайти до тебе.» 

 

— Шу.

 

Я вже збирався послабити хватку, коли Кайл стиснув мою руку.

 

Це виглядало так, ніби він не хотів відпускати.

 

Ніби він був стурбований.

 

— У мене сьогодні небагато часу, тож...

 

Ці слова були адресовані Кайлу.

 

Я поклав свою руку на його й заспокійливо поплескав її. Його рука, повна мозолів і шрамів, відчайдушно вчепилась у мою.

 

— Підімо на прогулянку завтра. Тоді я зможу приділити тобі цілих чотири години, хіба це не чудово?

 

Похмурий вираз обличчя Кайла трохи розслабився від моїх слів. Він, мабуть, намагається поважати моє судження, водночас намагаючись отримати для себе вигоду.

 

— Після всіх тих разів, коли ти поспіхом зникав під тим чи іншим приводом, це дуже великодушно. 

 

— Саме так, я багато думаю про тебе, Ваша Високосте. Хіба це не зворушливо? А тепер, будь ласка, відпусти.

 

Кайл усе ще здавався незадоволеним, але зрештою відпустив мою руку. Здавалося, що я весь час залишаю його позаду. Це змушує мене відчувати себе трохи винним, але я роблю все це заради нього.

 

Лоренц увесь цей час спостерігав за нами, його очі блищали цікавістю. Потім, коли я відійшов від Кайла, він знову простягнув мені руку.

 

— Ви двоє дійшли згоди?

 

— Так, як бачите. 

 

— Тоді ходімо.

 

Від дотику його тонких шкіряних рукавичок, обгорнутих навколо моєї голої долоні, я відчув легкий озноб.

 

— Я чекатиму.

 

Кайл навмисно підвищив голос.

 

Він, напевно, хвилювався, що Лоренц зробить якусь дурницю. Хоча його обличчя відображало найтупіший вираз у світі, насправді він був дуже уважним.

 

Замість того, щоб озирнутися, я просто махнув рукою. Мені було трохи незручно показувати йому усмішку на моєму обличчі, тому я просто піду до нього завтра.

 

***

 

— Ти здаєшся досить унікальним.

 

Лоренц сказав це, коли ми прогулювалися садом головного палацу. Це була досить несподівана зміна теми, зважаючи на те, що хвилину тому він описував планування палацу та види квітів.

 

— Невже?

 

Я не відчув ніяких особливих емоцій. Зрештою, було б нудно, якби він просто привів мене сюди, щоб поговорити про очевидне.

 

— Я кажу, що відчуваю, що в тобі є щось... інше...

 

Мабуть, так.

 

Я маю на увазі, що, по-перше, мої расові ознаки, безумовно, відрізняються, і я не тільки не маю вигляду місцевого жителя, але і є компаньйоном, якого привіз Кайл Джейн Мейнгардт.

 

Але хіба це все? Ні, не все. Мене запросила сюди Сен Ландес, яка завтра має заручитися з принцом Беліалом, хоча я всього лише простолюдин і фахівець із демонічних звірів.

 

Крім того, я не звик до тутешньої культури, тож, мабуть, маю дивний вигляд, поводячись незграбно й недоречно.

 

— Інший...

 

Я спокійно дивився на оберемки розквітлих квітів.

 

Після цілої зими, проведеної на Півночі, бачити ці барвисті квіти, які цвітуть лише в теплих краях, було досить дивно. І я зрозумів, що Лоренц, мабуть, відчуває те саме щодо мене.

 

— Можливо, це тому, що я жив у холодному краї. 

 

Лоренц м'яко всміхнувся й відповів.

 

— Великий герцог Блейк також живе в холодному краї. Але ви з ним зовсім не схожі. 

 

Що ти хочеш цим сказати? Ці вельможі, які постійно перекручують чужі слова, викликаючи у людей злість.

 

— Ну, може, це просто тому, що я нічого не знаю. 

 

Хоча я закінчив університет, це не вважається тут академічною освітою.

 

Лоренц, мабуть, відчув мій намір просто сприйняти все як належне, але однаково був наполегливим.

 

— Ти з іншої країни?

 

Взагалі-то, з іншого світу. Ти коли-небудь чув про Корею?

 

— Може й так.

 

— То ти хочеш сказати, що не знаєш, звідки ти?

 

Це вже щось. Отже, він зовні м'який, але всередині впертий, як мул. Якщо щось зачіпає його цікавість, він відчуває потребу дізнатись.

 

Однак Лоренц не використовував безпосередньо свою владу, а лише терпляче чекав, поки я відповім на його запитання. Якби він тиснув на мене своїм статусом принца, я був би змушений відповідати заради репутації Кайла.

 

Це була досить хитра тактика. Він прикидається простим спостерігачем, щоб покращити свій імідж.

 

У такі часи... найкращий метод – прикидатися невігласом.

 

— Я не знаю. Мої спогади досить туманні. 

 

Немає кращого способу, ніж цей. Так зручно просто сказати, що нічого не знаєш, і рухатися далі.

 

Це також метод, який я найчастіше використовував у своєму соціальному житті. Сказати, що ти нічого не знаєш, якщо не знаєш, і сказати те ж саме, навіть якщо насправді ти щось таки й знаєш. Це, безумовно, полегшує життя.

 

— Маєток Блейків прийняв мене, коли я нічого не пам'ятав і не мав куди йти, тому я мало що знаю й навіть можу поводитися трохи дивно. Якщо я колись поводився грубо, то сподіваюся, що перший принц проявить розуміння. Навіть Його Високість Кайл був дуже стурбований моїм невіглаством.

 

Я не можу ні за що відповідати, якщо я нічого не знаю.

 

Як і очікувалося, Лоренц, який був майстром перекручування слів, здається, зовсім мені не повірив, але був готовий з усмішкою пропустити це повз вуха.

 

— Багатьом людям на Півночі чогось не вистачає, – сказав він. — Зрештою, хіба той, хто має все, добровільно залишиться в цих холодних краях, коли інші можуть без особливих зусиль оселитися в родючих регіонах і жити легким життям?

 

Хотілося б, щоб він не говорив так легковажно про чужі труднощі.

 

— Не скажу, що там дуже комфортно, але мені там подобається. І маєток, і Його Високість, великий герцог.

 

І це щиро. Мені справді там дуже подобається.

 

Мені сподобалась уся атмосфера цього місця, де всі допомагали одне одному; великий герцог, хоч і був лякаючим, але водночас був надзвичайно ощадливим, а люди, які, хоч і були нещадними до звірів, які топтали їхні домівки, але не оминали поранених тварин.

 

Я подумав, що це дійсно круто, як одна людина може так сильно любити й плекати землю, що присвятила все своє життя її розбудові та захисту.

 

— Цікаво, – Лоренц хмикнув.

 

Що ж, тепер мені просто хотілося втекти. З мене досить, і я хочу повернутись усередину.

 

— Мабуть, так і є, для того, у кого є все. 

 

— О, я не маю на увазі Північ.

 

— Га?

 

Бум! Звук плескоту води досягнув моїх вух.

 

Не встиг я й оком змигнути, як ми вже обійшли весь сад і знову опинилися біля входу. У маленькому дворику, що вів до бенкетної зали, стояв фонтан, вирізьблений витонченими візерунками, з якого бив безперервний потік іскристої блакитної води.

 

— Ти кажеш, що не маєш спогадів, але дуже прив'язався до тієї безплідної землі. 

 

— Що?

 

Як би я хотів, щоб він міг говорити зрозумілою для людей мовою. Хто-небудь, будь ласка, зробіть перекладача з аристократичної мови!

 

[«Північ – нікчемне місце.»]

 

Замість перекладача втрутилася система. Досить точно.

 

«Що ж. Майбутньому імператору вони справді можуть здатися бідними, нікчемними людьми.» 

 

Іншими словами, цей хлопець марний.

 

Якщо ти хочеш керувати країною, ти повинен у першу чергу дбати про бідних і нужденних. Як ти можеш поводитися так велично лише тому, що тобі пощастило народитися сином імператора?

 

— Як я вже казав, це гарне місце. Можливо, важко жити, але там немає поганців, адже вони вже давно замерзли до смерті. 

 

Я помітив маленьку комаху, що пролітала під ліхтарем, і жартома вказав на неї.

 

— Тут так тепло. Якщо погода стає теплішою, то трава, що росте, починає приваблювати більше комах.

 

[«Добре, що у нас немає таких комах, як ти.»]

 

Ні, не перекладай моїх слів.

 

Але ти маєш рацію. Гарний переклад!

 

[(❁´◡`❁)] 

 

— Мабуть, ти забув минуле, через те, що з тобою сталося щось погане. 

 

[«Мабуть, ти вдарився головою й здурів.»]

 

— Як зручно мати мозок, який забуває тривожні речі! Я точно зможу прожити довге життя. Тому, Ваша Високосте, будь ласка, не дуже засмучуйтеся, якщо іноді я, як ідіот, знову й знову перепитуватиму вас про одне й те саме. 

 

[«Я час від часу видаляю непотрібні дані. Включно з тобою.»]

 

— Ха-ха... ха-ха.

 

Раптом Лоренц холодно розсміявся... Чого ти смієшся? Припини! Це не робить тебе крутим.

 

— Так ось чому Кайл так тебе любить. Ти особлива людина для великого герцога.

 

Його очі кольору моху, здавалося, небезпечно засвітилися, змушуючи мене здриґнутись.

 

Лоренц знизав плечима. Він недбало озирнувся, перш ніж зробити крок до мене.

 

— Як щодо цього...

 

[«Прямо зараз я збираюся перевірити тебе.»]

 

Ні, ні, ні. Я й сам це зрозумів, дякую. Але зараз не про це!

 

— Думаю, ти можеш дати мені те, що я хочу.

 

Що це означає? Чому ти підходиш ближче? Будь ласка, говори словами!

 

Лоренц продовжував наближатися до мене, доки не став некомфортно близько. Я спробував відступити, рясно спітнівши, але перший принц тільки усміхався й підходив усе ближче.

 

Що? Чому? У чому справа? Чого ти хочеш?!

 

— Може, ти – слабкість Кайла Блейка?

 

Перш ніж я встиг відреагувати, Лоренц простягнув до мене руку. Раптом мене сильно штовхнули в плече, й усе моє тіло смикнулося назад.

 

Перед очима все перевернулося. Коли я інстинктивно розвернувся, то побачив, що небо було абсолютно чорним, без зірок і місяця. Наступне, що я пам'ятаю, як перед моїми очима пронісся потік блакитної води

 

О, ні.

 

[!Σ ( ロ | |]

 

Мене штовхнули у фонтан.