Ні, я спіймаю хом'яка (2)

— Ось так. Підніми руки й не рухайся.

 

Я незграбно підняв руки перед дзеркалом. Ми були в кравецькій майстерні, яка мала такий вигляд, ніби призначена лише для аристократів. Навколо мене снувала швачка, безперервно переміщуючи свою довгу сантиметрову стрічку по моїх плечах, грудях і талії.

 

— Нам потрібно купити тобі ще кілька комплектів костюмів.

 

— А одного не буде достатньо?

 

— А якщо він забрудниться, як тоді з чаєм, хіба не буде більше клопоту?

 

— ...підло...

 

— Іноді ти поводишся як дитина.

 

Зрештою, я не можу сказати нічого у відповідь.

 

Я подивився на Кайла, а потім опустив руки, коли швачка оголосила, що закінчила.

 

Кайл, який стояв біля мене зі схрещеними руками, пішов і замовив два фраки. Один акуратний і простий, інший – барвистий і розкішний.

 

— О, тепер, здається, що не було необхідності повторно робити виміри.

 

— Га?

 

— Вони всі приблизно такі ж, як і ті, що назвав у замовлені Його Високість Кайл трохи раніше. Я заздалегідь зробила зразок, про всяк випадок, але там майже немає деталей, які потребують змін. 

 

— ...Не може бути!

 

Невже він справді вгадав мої мірки, просто подивившись на мене?

 

Я глянув на Кайла невіруючими очима. Він лише знизав плечима, наче в цьому не було нічого дивного, і почав жестикулювати, розводячи руками в повітрі.

 

— Твоя талія ось така, а плечі ось такі. 

 

— ...

 

У мене відвисла щелепа, і мені довелося вручну закривати рота. Судячи з того, що кінчики моїх вух почали палати, моє обличчя, напевно, було такого кольору, якого воно не мало права зараз бути.

 

Коротше кажучи, весь одяг, який я носив, був скроєний на мене, і саме Кайл замовив його... вимірявши мене ось так?

 

— Хто ж так замовляє одяг?!

 

— Але мірки були точним, чи не так?

 

— ...Гаразд, припинімо говорити про це.

 

Я відсахнувся від Кайла, чиї руки все ще недбало обмацували мою талію, і твердим голосом закликав його: 

 

— Наступного разу. Ти мусиш. Завжди! Брати мене! Із собою!!!

 

— ...Навіщо? 

 

— Просто зроби це!!!

 

— ...Гаразд. 

 

Йшлося вже не лише про мої мірки. Проблема в тому, що кожного разу, коли він відвідуватиме ательє, він пояснюватиме швачкам розмір моєї спини чи грудей своїми руками!

 

...але, якщо він може бути настільки точним лише за допомогою очей, то наскільки уважно він спостерігав за мною?..

 

Я подивився на обличчя Кайла й відвернув голову… потім простягнув обидві руки й жестом указав на простір переді мною.

 

...Гм-м. Його талія була приблизно такої ширини?

 

[(¬‿¬)]

 

Не дивися на мене так. Я знаю, про що ти думаєш.

 

Я відкашлявся й виглянув за двері кравецької майстерні. Вулиці випромінювали святкову, яскраву атмосферу, і можна було почути галасливі звуки людського сміху.

 

Однак імператорський палац, навіть посеред усіх благословень і веселощів, був оповитий напругою, що загрожувала ось-ось вибухнути. Немов бомба уповільненої дії з гнітом, що горить.

 

Я озирнувся, помітивши Кайла, який стояв поруч зі мною. Швачка, мабуть, відійшла готувати замовлений одяг, бо я більше не бачив її поруч.

 

Це був найкращий час, щоб сказати те, що я давно хотів. Досі мені не випадала слушна нагода, тож не варто було втрачати цей шанс.

 

Я заговорив тихіше, на випадок, якщо поблизу були якісь сторонні вуха.

 

— Стосовно люстри, що впала в маєтку Блейк.

 

— ...Так? 

 

Здавалося, від самої згадки про люстру йому стало не по собі. Його брови злегка насупилися, коли він згадав той випадок.

 

Рани вже загоїлися, тож чого так хвилюватися? Я ледь помітно всміхнувся.

 

— Натхненником був герцог Кляйн. Я трохи покопався й з'ясував, що єдиний майстер в імперії Мейнгардт, який міг би зробити таку люстру, працює на нього. Він спеціально прислав стару, щоб зіпсувати стосунки між принцом Беліалом і герцогством Блейк.

 

Ні, вони хотіли, щоб люстра вбила Беліала.

 

— Зрозуміло... Лоренц теж причетний?

 

— Ти… теж так думаєш?

 

— Лоренц стояв за таємничими воїнами, які напали на Беліала та Сен. Я наказав лицарям допитати їх, і вони виявилися напрочуд слухняними. Незважаючи на всю пророблену роботу, здається, у першого принца не має міцної мережі людей. 

 

Голос Кайла звучав майже цинічно. Але навіть якщо він і був у поганих стосунках із Беліалом, він не був тим, хто може вдарити когось у спину ось так.

 

— Більше того, я здивований, що Беліал мовчить.

 

— Га?

 

— Щоразу, коли я приїжджав до імператорського палацу, він зазвичай переслідував мене всілякими способами. А цього разу лишень надіслав запрошення на чаювання. Мабуть, він багато витерпів.

 

— А… 

 

Скільки разів цей хлопець турбував мого герцога, що він так недбало про це говорить?..

 

Я подивився на замок, де знаходився Беліал, а потім відкашлявся.

 

— Ймовірно, у нього не так багато часу, щоб піклуватися про це. Зараз принц Беліал має турбуватися не лише про принца Лоренца, а й про свою родину по материнській лінії. Маючи за спиною герцога Кляйна, він не може просто ігнорувати першого принца.

 

— А Беліал знає, що за нападом стоїть Лоренц?

 

— Так. Він провів своє розслідування. 

 

Кайл задумливо кивнув, і в мене виникло неясне передчуття, що хтось може просто померти до церемонії заручин.

 

Із цим треба було щось робити. Але, звісно, я не можу нічого вирішити тут.

 

Я жестом указав на вулицю.

 

— Це не займе багато часу, так? Не проти, якщо я трохи пройдуся? Від запаху парфумів у мене болить голова.

 

— Гаразд. Тоді вийди на вулицю, тільки йди стежкою праворуч.

 

— Гаразд.

 

Я кивнув і вийшов із кравецької майстерні. Щойно запах парфумів, який був настільки густим, що здавався радше токсичним, ніж ароматним, зник, у голові прояснилось.

 

— Що ж тепер?

 

Розправивши затерплі плечі, я пішов стежкою праворуч, як наказав Кайл, і поринув у свої думки.

 

Історія вже досить сильно змінилася порівняно з оригіналом, і зараз я можу отримати від системи лише клаптик корисної інформації. Звісно, я все ще можу використати її, щоб знайти спосіб урятувати Кайла, але я не впевнений, на чий бік стати в боротьбі між Беліалом і Кляйном...

 

«Мені не подобається жоден із них.» 

 

Поки я йшов, занурений у свої думки, Кайл несподівано прискорив крок поруч зі мною. Він з'явився з надзвичайною швидкістю, несучи в одній руці високий стос коробок.

 

— Маєш такий вигляд так, ніби тобі весело.

 

— Звісно.

 

Ну, якщо ти щасливий. Моє серце почало вискакувати з грудей.

 

Я прискорив крок і почав роздивлятися навколо.

 

Ця алея відрізнялася від тієї, якою я проходив учора. Очевидно, це було місце, де зазвичай гуляла знать, тому вона була чистішою і вишукано прикрашеною.

 

Поки мій погляд був прикутий до розкішної бруківки та вигадливо вирізьблених колон, я звідкись почув голос.

 

— Хіба це не Кайл Блейк?

 

Це був тихий шепіт, але досить голосний, щоб його можна було почути.

 

Я рефлекторно повернув голову, щоб знайти джерело, і побачив трьох чи чотирьох шляхетних дам із віялами, які поглядали на нас, перемовляючись між собою.

 

— ...Хах.

 

Не схоже було, що вони вели дружню розмову.

 

Я зрозумів це по їхніх очах.

 

[(⁠￣⁠ヘ⁠￣⁠)!]

 

Я тихо підійшов до провулка, де ховалися шляхетні дами.

 

Мені було цікаво, про що вони шепочуться, та й вони, здавалося, не помічали моєї присутності, навіть коли я наблизився на відстань, достатню для того, щоб добре їх чути.

 

— О, ти маєш на увазі служницю імператора?

 

— Ту служницю, яку вигнали після того, як вона запропонувала отруєні квіти для Серени.

 

— Як проста служниця посміла спробувати вбити дочку герцога?! Особливо ту, яка мала стати імператрицею!

 

— Невже вона серйозно вірила, що стане Сереною? Тьфу...

 

— Син такої вульгарної служниці... це ж ясно як день!

 

— Із такою матір'ю він, мабуть, дуже злий у душі. Яке жалюгідне створіння.

 

Гаразд, гаразд, я почув. Що там було про служницю?

 

— Агов.

 

Такого роду образа – це вже занадто, я не можу це так просто залишити. Навіть якщо Кайл може з цим змиритися, я не зможу. Я ненавиджу це.

 

Він не заслуговує на таке упереджене ставлення. Принаймні, я не потерплю, щоб його судили за те, що він не міг контролювати.

 

Я підняв куточки рота, намагаючись придушити пекучу лють усередині себе. Потім, поклавши руку на стегно, я розсміявся.

 

— Схоже, ви всі такі великі та могутні. Як ви смієте ображати великого герцога так близько до імператорського палацу? Чи є тут хтось вищий за великого герцога? Чому ви всі такі безстрашні? Ви, здається, дуже високопоставлені, мені б дуже хотілося почути, наскільки важливі ваші соціальні статуси. 

 

Спочатку дами лише закотили очі, ніби хотіли заперечити, але потім здриґнулися й зробили кілька кроків назад, боягузливо ховаючи обличчя за віялами

 

Розпалившись, я продовжив.

 

— Його Величність імператор не дурень. Хіба міг він зробити його принцом, не визнавши його своїм сином? Вам не соромно пліткувати про чуже життя? До того ж, що поганого в тому, щоб бути дитиною служниці?

 

Чи є окреме насіння імператриці-матері?

 

Можливо, саме тому, що я прибув із більш розвиненої країни, де ця класова система ієрархії вже давно скасована, чути такі зауваження здавалося ще більш абсурдним.

 

Та й взагалі, якщо тебе вже відлякують кілька слів у відповідь, то навіщо ти взагалі пліткуєш?

 

Я усміхнувся й підійшов ще ближче. 

 

— А, точно. Я питав про те, наскільки ви важливі. Якщо хтось тут має вищий статус, ніж принц, то чому ця людина не хоче зробити крок уперед?

 

— Хіба ви не маєте якогось відомого, висококласного імені? Чому ви не...

 

— Тс-с-с.

 

У ту ж мить перед очима потемніло, і я відчув тепло долоні на своїх очах.

 

Кайл з'явився позаду мене, прикриваючи мій лоб і очі, і прошепотів мені на вухо.

 

— Усе гаразд. Заспокойся.

 

— ...

 

Коли ти тут з'явився?

 

Я його зовсім не помітив. Але, можливо, він нормально підійшов, а я просто був занадто злий, щоб зрозуміти, що він тут.

 

Моя спина, трохи нахилена назад, тепер торкалася його надмірно широких грудей. Це було дещо заспокійливо.

 

— А тепер ідіть.

 

Це, напевно, було адресовано тим пліткаркам.

 

Зрештою, вони побігли геть, не озираючись. Коли я вже не чув звуку їхнього човгання, Кайл обережно взяв мене за плечі й розвернув до себе.

 

— Ти не злишся? Вони наговорили стільки нісенітниць про тебе. 

 

Я надув губи й буркнув.

 

— Біологічна мати Вашої Високості була служницею, але хіба вона заподіяла комусь шкоду? Чи зруйнувала чиюсь сім'ю? Ці боягузливі нікчеми. 

 

Я роздратовано закотив очі й насупився.

 

Напевно, мені не варто було так метушитись.

 

«Вони сказали, що твоя мама працювала хатньою робітницею?» 

 

«Вона заробляла гроші, допомагаючи іншим людям по дому.»

 

Так легко вказувати пальцем на людей, які просто намагаються чесно заробити на життя. Люди... як тільки хтось починає отримувати задоволення від пошуку недоліків в інших, цьому немає кінця.

 

— Критикувати когось за те, чого він не робив, можуть лише обмежені люди.

 

Кайл відповів зі спокійною усмішкою.

 

— Усе гаразд, я вже звик до цього. Ти не повинен приймати це близько до серця.

 

— Я просто хочу, щоб ти не звикав до цього.

 

Я навіть не можу збагнути, наскільки звичним для нього є такий тип ворожості.

 

Але саме тоді, коли я збирався заговорити знову, його велика рука знову простяглася й приземлилася на мою маківку. Кайл ласкаво погладив мене по волоссю й відповів:

 

— Зі мною все гаразд, тому що в мене є ти. 

 

Кайл сказав це, навіть не кліпнувши, його голос був низьким і сповненим тепла.

 

І мені чомусь захотілося плакати.