Ні, я спіймаю хом'яка (1)

— ...Що?

 

Що я щойно почув?

 

Уся кров у тілі раптово застигла.

 

Я витріщився на Сен, яка безпорадно стояла переді мною, намагаючись розшифрувати значення цих двох слів: «Кеш'ю зник!!!» 

 

Кеш’ю. Іншими словами, «я зник». 

 

Звідки?

 

А звідки ж?! Із клітки, звичайно!

 

Куточок мого рота сіпнувся. Проблема полягала в тому, що я стежив лише за Кайлом, бо не думав, що хтось інший наважиться увійти до кімнати великого герцога.

 

Я не знаю, з якої причини Сен зайшла до тієї кімнати, але той факт, що в клітці не було Кеш'ю, був беззаперечним.

 

Спершу потрібно заспокоїтися, заспокоїтися.

 

Кажуть, що навіть якщо тебе затягли в лігво тигра, ти однаково можеш вижити, якщо триматимеш себе в руках.

 

Я швидко відкрив інвентар і просканував список речей. На щастя, у мене все ще була невикористана копія хом'яка, яку я купив раніше.

 

Я трохи пограюся з ним, а потім, коли Сен почуватиметься комфортно й горизонт буде чистим, я зможу вимкнути «Перевтілення» і замінити його.

 

— О, ти про Кеш'ю? Він зі мною. 

 

— ...З тобою? Хіба ти не пішов з Його Високістю Беліалом одразу після бенкету? Коли ти взяв його з собою?

 

— Так, але наша розмова закінчилася раніше. А Кеш'ю, схоже, потрібно було подихати свіжим повітрям, тож я вирішив винести його на вулицю, погратися з ним і пригостити ласощами, – весело відповів я і сягнув рукою до кишені. 

 

Я злегка повернувся, затуляючи Сен огляд, і витягнув копію хом'яка.

 

«Системо, вперед! Звук скиглення! Негайно!» 

 

— Писк!

 

Копія хом'яка видала свій перший емоційний крик, який звучав точно так само, як коли це роблю я.

 

Я тримав хом'яка в обох руках і яскраво усміхався Сен.

 

— Вибач, вибач. Я не думав, що хтось його шукатиме.

 

— Ох... ох, слава Богу. Я так злякалася, думала, що Кеш'ю справді зник… 

 

Вона зітхнула, розтираючи груди.

 

— …

 

Ти була настільки налякана?

 

Тепер, коли я придивився, її обличчя справді було блідим і здавалося досить виснаженим.

 

Мені було дуже прикро за це, тож я ще трохи похвалився перед нею хом'яком у руках. Поглянь. Ніби справжній Кеш'ю, правда? Це, по суті, і є сам Кеш'ю, чи не так?

 

— Мене хтось кликав?

 

— А, чарівнику.

 

Імперський чарівник?

 

Я рефлекторно насупився. Це був той самий чоловік, який днями хотів провести наді мною дослідження та експерименти.

 

Природно, що маг, який безпосередньо підпорядковується імператорській родині, також мешкає в палаці, але, чесно кажучи, він був останньою людиною, з якою я сподівався зіткнутися. Можна назвати це фізіологічним відштовхуванням. Це було досить обтяжливо, особливо коли його очі, здавалося, могли бачити наскрізь натуру іншої людини. Це нервувало.

 

— Так... Я хотіла попросити про допомогу, тому що демонічний звір Його Високості Кайла зник. Хоча його не можна знайти через потік мани, я думала, що ви могли б придумати інший спосіб. Але тепер усе гаразд.

 

— Демонічний звір Його Високості Кайла?

 

— Так. Ось цей маленький. Хіба він не милий?

 

Сен усміхнулась і погладила хом'яка в моїх долонях. Його писк зараз був дуже схожий на звуки, які я сам видаю як Кеш'ю.

 

Так, на цьому рівні ніхто не повинен помітити. Як би я на нього не дивився, в цьому хом'яку немає нічого недоречного. Кайл – унікальний виняток. Виняток.

 

— Гм-м.

 

Однак мені здалося, що зараз перед моїми очима з'явився ще один «виняток». 

 

Чарівник примружився й мовчки подивився на хом'яка, а я, відчуваючи щось дивне, занепокоєно закрив долоні.

 

Але чарівник швидко відкрив рота, перш ніж я встиг повністю сховати копію хом'яка від його погляду.

 

— Воно не справжнє.

 

— Що ви маєте на увазі?

 

— Це імітація. Істота несправжня.

 

Очі чарівника звернулися до мене, і моє серце на мить завмерло під цим гострим поглядом. Невже він зрозумів, що це обман?

 

— Серед заборонених магій є й така. Клонування живої істоти, щоб вона здавалася живою, рухалась і дихала. Ця істота, мабуть, була створена саме так.

 

— ...Щ-що? Тоді...

 

— Де демонічний звір?

 

Сен і чарівник одночасно звернулися до мене.

 

Одне слово прозвучало в моїй голові голосніше й чіткіше, ніж будь-коли в той самий момент.

 

«Трясця.»

 

Трясця. Я в повній дупі.

 

***

 

Після цього однозначно смертного вироку, не маючи змоги виправдатися, я попросив Сен знайти місце, де ми могли б поговорити наодинці, без імператорського чарівника.

 

По суті, з цього вже не було ніякого виходу. Як би я не думав про це, єдине, що я міг зробити, це бути чесним і благати Сен зберегти цю таємницю.

 

Якщо я втечу, це лише посилить її підозри, а якщо про це дізнається Кайл, то мені нікуди буде йти.

 

Я не можу цього допустити.

 

Кайл не повинен дізнатися правду, незважаючи ні на що.

 

Провівши рукою по обличчю, я важко зітхнув. Сльози буквально капали з очей.

 

Ось чому люди не повинні жити в гріху. Формально я не зробив нічого поганого, але це нервує, коли доводиться пояснювати щось настільки шокуюче й обурливе.

 

— Що сталося, Шу? Зараз не час для цього! Нам треба поспішити і знайти Кеш'ю! Я не знаю, хто і як приніс сюди цього фальшивого Кеш'ю, але ми повинні швидко знайти того, хто це зробив, і...

 

На обличчі Сен було видно занепокоєння.

 

Вона подивилася на двері, наче збиралася вибігти будь-якої миті, і я рішуче підняв голову.

 

— Це я.

 

— ...Що? 

 

— Я той, хто створив фальшивого Кеш'ю. 

 

— Про що ти говориш?

 

Сен подивився на мене, як на божевільного.

 

Ну, я б відреагував так само, насправді. Я б одразу покликав лікаря й поскаржився, що ця людина хвора.

 

Але готовність Сен слухати, навіть коли у неї тремтіли очі... Справді. Я знайшов справді чудову подругу.

 

Я витер сльози з очей і пояснив свій стан настільки ясно та лаконічно, наскільки зміг. За винятком, звісно, того, що цей світ – книжка, а в реальному світі я лише коматозний труп, якого збила машина.

 

— То ти кажеш... тебе прокляли й перетворили на хом'яка?

 

— Так.

 

— Ти можеш стати людиною лише на чотири години на день, а решту часу ти – Кеш'ю? 

 

— Саме так.

 

— І щоб назавжди стати людиною, ти повинен урятувати світ?

 

— Я не вчинив жодного злочину, але це приблизно так.

 

— ...

 

Запала ніякова тиша.

 

Сен могла тільки дивитися на мене з широко відкритим від невіри ротом.

 

— ...І ти чекаєш, що я повірю в це?..

 

— Ну, це… 

 

Раптом перед моїми очима з'явилося системне вікно, якраз коли я думав про це.

 

[«Перевтілення» закінчиться через 1 хвилину.]

 

«Системо. Коли «Перевтілення» закінчиться, збережи моє місцезнаходження в тому місці, де я зараз перебуваю.»

 

[٩( ᐛ )و]

 

Я знову важко зітхнув і повернувся до Сен.

 

— Будь ласка, подбай про мене, коли я знову стану демонічним звіром. А щодо Його Високості, я... Я хочу розповісти йому сам. 

 

— ...

 

— Будь ласка.

 

Сен відповіла не відразу. До кінця хвилини, що залишилася, вона лише дивилася на мене з розгубленим виразом обличчя.

 

Коли «Перевтілення» закінчилося, моє тіло миттєво оточило біле світло...

 

— Писк! (Бачиш, це правда.)

 

Я вискочив з-під одягу, що впав, і підпер передніми лапами свою тепер уже пухку талію.

 

— Ува-а-а...

 

Сен простягнула пальці й ущипнула себе за щоку. Я спостерігав, як та розтягнулася, наче клейкий рисовий пиріг, а потім повернулася на місце, як тільки вона відпустила її.

 

— Ой... Він справжній...

 

— Писк! (Боляче, правда?)

 

— Ти не можеш говорити людською мовою?

 

— Писк! (Звичайно, ні.)

 

Сен кліпнула, а потім засміялась.

 

— І як мені тебе зрозуміти, коли ти так розмовляєш?

 

— Писк! (Сама розберись!)

 

— Гаразд… Тоді відповідай мені «так» або «ні».

 

Я кивнув.

 

— Писк! (Так!)

 

А потім я похитав головою.

 

— Писк! (Ні.)

 

Сен безперервно сміялася, ніби ця дивна ситуація була неймовірно кумедною, і простягнула до мене долоню.

 

— Ти справді Шу?

 

— Писк! (Так.)

 

— Ти й тоді так само заліз мені на долоню. Ти спеціально прийшов до мене?

 

— Писк! (Так.)

 

— Я думала, що ти справжній хом'як, і намагалася нагодувати тебе борошняними черв'яками...

 

Так, ці огидні борошняні черв'яки!

 

Коли я подивився на неї, вона розсміялась.

 

— Вибач, вибач. Але хто б міг подумати, що ти людина, дивлячись на хом'яка?! Обіцяю, що більше ніколи тобі їх не дам.

 

— ...Писк! (Так.)

 

Сен запропонувала віднести мене, і ми повернулися до кімнати Кайла.

 

— Його Високість Кайл покинув палац після нашої розмови. Він, мабуть, скоро повернеться, але... Я покажу тобі тут усе. Можу сказати, що ми ходили на прогулянку разом. 

 

Сен, яка прогулювалася зі мною, ніжно стискаючи мене в обох руках, тихо зітхнула. 

 

— Ах. Тепер, коли я думаю про це, я дуже поспішала, тому так і не запитала. Ти ж був поранений раніше. Рана була дуже погана? З тобою все гаразд?

 

— Писк! (Ні.)

 

Це просто маленька рана, яка швидко загоїться за допомогою ліків. Можливо, ще трохи поболить, але як хом'як, я добре відпочину. 

 

— Його Високість дуже хвилювався. Він попросив мене перевірити, як ти. 

 

При цих словах я підняв очі на Сен.

 

Кайл хвилювався за мене? Я маю на увазі, що ми подорожували разом, тож це було цілком природно, що він хвилювався.

 

— Гей. Які у вас стосунки?

 

— Писк? (Що?) 

 

— Знаєш, як людина, яка довго жила на вулиці, я досить кмітлива. Тому іноді я можу сказати, що люди думають, просто подивившись їм в очі. 

 

— …

 

— Але іноді я бачила, як ці двоє людей дивились одне на одного так пильно, ніби вони не могли відвести очей одне від одного. Ніби вони – єдині люди у світі. 

 

Сен нарешті з'явилася перед кімнатою і, обережно помістивши мене в клітку, запитала.

 

— Що думаєш, Шу? Тобі подобається Його Високість Кайл?

 

Один писк означає «так». 

 

Інший писк означає «ні»*.

 

*У діалозі вище Кеш’ю пищав по різному, відповідаючи на запитання «так» чи «ні». 

 

Сен сперлася ліктями на стіл, підперла підборіддя долонями й пильно втупилась у мене.

 

— …

 

Я не міг відповісти. Хоча я міг чітко дати відповідь, я міг лише мовчати, тому що не міг обрати між цими двома варіантами.

 

Проте на обличчі Сен розквітла усмішка, ніби вона почула мою відповідь голосно й чітко.

 

— Ти маєш добре подумати про це.

 

Сен вийшла з кімнати легкими кроками, а я, залишившись на самоті, присів навпочіпки на своє колесо й поклав лапу на серце.

 

«Не може бути, щоб Кайл мені сподобався.»

 

Але, ніби спростовуючи цю думку, в моїй голові промайнула його усмішка.

 

Як він усміхається, такий холодний і наївний, але такий теплий, коли обіймає мене за плечі....

 

«Шу.»

 

Його низький гулкий голос, коли він називав мене цим ім'ям...

 

Усе, що він коли-небудь давав мені...

 

«...не може бути...» 

 

Моє серце почало битися швидше, й усі думки про заперечення стали безглуздими.

 

«Мені подобається Кайл?..»