Хом'як слухає вдень і вночі (5)

— Одяг більший, ніж я думав. 

 

Особливо навколо талії. Хоча я затягнув пояс якомога тугіше, я однаково відчував дивний дискомфорт. Рукава були достатньо довгими, щоб прикривати тильні сторони моїх рук.

 

Виявилося, що цей одяг на два розміри більший за той, який я зазвичай ношу. Втім, він не дуже на мені висить, тож це вже добре. Знову ж таки, мені просто потрібно якомога швидше повернутися до своєї кімнати, щоб деактивувати «Перевтілення». 

 

— Вибач. Я просив принести щось якомога ближче до твого розміру, але не очікував, що ти будеш набагато стрункішим, ніж здаєшся.

 

Я здивовано похитав головою. Як можна визначити розмір одягу людини, просто глянувши на неї? Не кажучи вже про те, що моя талія на розмір чи два менша, ніж решта тіла, тож мені завжди доводиться ретельно обирати розмір, коли я купую одяг.

 

— Усе гаразд, цей також підходить, – сказав я. — Крім того у мене перев'язані рани, тому мені зручніше носити вільний одяг, ніж облягаючий. 

 

Я маю на увазі, що він навіть не зроблений на замовлення, і насправді дивно, що одяг, який я зазвичай ношу, так добре на мені сидить... Зачекайте... Тепер, коли я думаю про це, чому той одяг так добре на мені сидів? Весь одяг, який я носив до цього часу, дарував мені Кайл...

 

— Здається, великий герцог дуже добре про тебе піклується. Невже він настільки великодушний, що проявляє таку доброту до своїх підлеглих просто по доброті душевній? – саркастично запитав Беліал.

 

Я примружився й відповів, блиснувши очима.

 

— Так, ну, принаймні, він не виливає чай на людей.

 

— Але хіба ти про це не знав і тому втрутився?

 

— Це правда, – заявив я, опускаючись за стіл.

 

— Гадаю, є кілька запитань, які ми хотіли б поставити один одному, тож чому б нам по черзі не зробити цього, а потім відповісти? Чесно.

 

— А чому я маю бути з тобою чесним? Я ж принц, а ти лише слуга. 

 

— Слуга? Я ж фахівець із демонічних звірів. І хіба чесна розмова не коштує вже досить дешево? Якщо ви не вдовольните моєї цікавості, я можу не дати вам потрібної відповіді, – жартома додав я. — Можливо, ви не розумієте, принце. Такі можливості випадають нечасто, чи не так? Якщо я зараз передумаю та піду, то ви нічого від мене не дізнаєтесь, і я буду просто тим, кому ви люб'язно подарували комплект одягу на знак вибачення.

 

Беліал відкинувся на спинку дивана й зарозуміло відповів.

 

— А якщо я тебе зв'яжу?

 

— Тоді ви влізете в конфлікт з великим герцогом Блейком, який зараз прикидається смиренним лише заради свого народу. Ви цього хочете?

 

Зараз це був би не дуже вдалий хід для Беліала.

 

Між його двозначним становищем другого принца, тиском із боку герцогства Кляйн та сумнівним походженням Сен, якщо додати ще й конфлікт з Північчю, він опиниться в справжній ізоляції.

 

Беліал прицмокнув язиком.

 

— Ти надмірно розумний.

 

— Це не зайве, якщо допомагає досягти мети.

 

— Гаразд, тоді пограймо в твої чесні запитання й відповіді. 

 

У посмішці Беліала не було ані крихти теплоти.

 

Зазвичай, коли він усміхався, то був схожий на принца з казки, але, бачачи його зараз, не буде перебільшенням сказати, що здавалося наче він був викарбуваний із льоду.

 

— Але я запитаю першим.

 

— Звичайно.

 

У будь-якому випадку, байдуже. Роби, як знаєш. Як ти й казав, ти принц, а я лише звір... е-е-е, фахівець.

 

Настала хвилина тиші. Поки Беліал збирався з думками, його очі були сповнені невпевненості. Все ж принц поставив мені своє перше запитання.

 

— Там, на Півночі, коли ти зустрів мене, ти сказав не відвідувати урочистий бенкет. Ти навіть мав сміливість із нізвідки підійти до мене та сказати це, хоча ми ніколи раніше не зустрічалися. Чому ти це зробив?

 

Я відповів без вагань.

 

— Тому що здавалося, що люстра ось-ось упаде, і це було небезпечно. Я сказав їм, щоб вони полагодили її, але всі були такі зайняті іншими приготуваннями, що ніхто мене не послухав. 

 

— Якби люстра впала, я був би не єдиним, хто б постраждав. Але ти пішов на все, щоб зупинити мене…

 

Я похитав головою, щоб зупинити його запитання.

 

— Якщо ви хочете ще щось запитати, то спершу мусите відповісти на моє запитання.

 

Беліал стиснув губи в несхвальному виразі. Однак він дотримав свого слова.

 

— Гаразд. Що ти хочеш знати?

 

— Коли ви поверталися до столиці з півночі, на вас напали. У результаті чого ви отримали поранення правої руки.

 

— Гм. А звідки ти це знаєш? Це секретна інформація, про яку знає мала кількість людей.

 

— Ну, якщо я маю можливість відповісти на це запитання, у мене є спосіб дізнатися все.

 

Адже хом'як слухає вдень і вночі. Цей хом'як знає все.

 

— Як би там не було. Ви з'ясували, хто за цим стоїть?

 

Беліал холодно засміявся.

 

— Дивно... ти ставиш це питання, хоча стверджуєш, що вже знаєш відповіді.

 

— Я просто хочу впевнитись. 

 

— Гаразд, тоді... Їх найняли люди герцога Кляйна.

 

— І їм було наказано вбити вас?

 

Куточок його губ сіпнувся вгору.

 

— Спочатку дай відповідь на моє запитання: чому ти виділив мене й намагався не пустили на урочистий бенкет?

 

Я хотів відповісти якомога чесніше, але... Мені нічого не залишалося, крім як дати розпливчасту відповідь.

 

Я на мить завагався й нарешті сказав: 

 

— Я бачив це.

 

— Ти «бачив» що? Що це означає?

 

— Я бачив це уві сні.

 

Сон, книга, що завгодно. Те, що вони виникли в чиїйсь уяві – це одне й те саме, тож можна згрупувати їх відповідно до цього.

 

— Не дивіться на мене, як на шахрая. Не те, щоб я хотів вам про це розповідати, але... так чи інак, мені іноді сняться віщі сни, і я помітив, що здебільшого те, що я бачу в них, справді відбувається в реальному житті. 

 

— Отже, у твоєму сні ти побачив, як на мене впала люстра… 

 

— Так. Потім я про всяк випадок оглянув люстру, і дізнався, що з'єднання справді були небезпечно розхитані. Тож я попередив вас, щоб ви не приходили, бо сам не міг її полагодити. 

 

— Але ти не зобов'язаний був мене рятувати.

 

— Може це й так, але якщо хтось постраждає на нашій території, то відповідати за наслідки доведеться Його Високості. А я цього не хочу. 

 

Беліал замислено погладив себе по підборіддю, а потім засміявся.

 

— Твоя вірність дуже зворушлива... А може... це прихильність?

 

— ...Що ви маєте на увазі під прихильністю?! 

 

Я на мить втратив дар мови й міг тільки бурчати собі під ніс.

 

— Тепер черга принца відповідати.

 

— Так, вони справді чекали на мене. Але коли я підняв меча та сам вступив у бій, вони були дуже здивовані. Ніби очікували, що я буду тяжко поранений.

 

— Тоді це означає...

 

Чи міг хтось навмисне зламати ту люстру?

 

Тепер, коли я думаю про це, це було дивно. Чи була якась причина використовувати таку стару люстру? Можливо... це був подарунок?..

 

Я підняв голову й подивився на стелю. Люстра над головою була у формі троянди в повному розквіті, така ж, як та, що висіла в банкетній залі Півночі.

 

— Гей.

 

Поки я відволікся на люстру, Беліал поставив запитання.

 

— Ти також це побачив уві сні? Що я виливаю чай на ту жінку. 

 

Не найкраща ідея – завжди використовувати сни як виправдання. Я вирішив бути чесним, але... а, якого біса, це ж просто маленька біла брехня.

 

— Це був просто здогад. 

 

Я одразу ж запитав:

 

— Ваша Високосте, чи поширені люстри в формі троянди?

 

— Ні. В імперії Майнгардт є лише один майстер, який уміє їх робити. І він працює на герцога Кляйна.

 

— То ви кажете, що люстру такої форми може виготовити лише герцогство Кляйн?

 

Мої запитання продовжували надходити, і хоча Беліал хотів було зауважити на це, але коли зрозумів, що мій голос став холодним, він просто продовжив відповідати.

 

— ...так. Троянда – це символ герцогства Кляйн. Ця люстра вдвічі важча за інші та має менший термін служби. Але вона яскравіша й красивіша за будь-яку іншу.

 

— Тож та люстра на півночі з герцогства Кляйн.

 

Ось чому вони використовували її, хоча знали, що вона стара. Вона була надіслана імператорською родиною та призначалася для використання під час банкету, щоб було менше недоліків.

 

Згідно з поясненням Беліала, зазвичай її слід було замінити на щось інше або відкласти через крихкість, оскільки ремонт обійшовся б дорожче. Кайл, можливо, вважав це непотрібною розкішшю.

 

— ...Не може бути. Ти хочеш сказати, що хтось намагався нашкодити мені за допомогою цієї люстри?

 

— Принаймні, ми повинні з'ясувати, коли її відправили на північ і хто. 

 

— Залежно від того, як їх витлумачити, твої слова можуть сприйняти як спробу наклепу на герцога Кляйна. 

 

— То ви збираєтеся донести на мене? – Я нахилив голову й усміхнувся. — Навіть після того, як так поранили руку?

 

— ...

 

Беліал загарчав.

 

— Що ти хочеш, «фахівцю»?

 

Гарне запитання.

 

Я усміхнувся.

 

— Відтепер, будь ласка, не турбуйте великого герцога Кайла або герцогство Блейк жодним чином. Не тисніть на нього, не переслідуйте його, не змушуйте його відчувати себе незручно в будь-який спосіб...

 

— А що я отримаю?

 

— Ну, як мінімум, відчуття безпеки, що Північ не стане вашим ворогом? Та й хтозна. Якщо мені насниться ще один дивний віщий сон, я можу знову допомогти. Одного разу я вже врятував вас, а іншого разу навіть не дав зробити дещо нерозумне.

 

— ...

 

— Якби ви заварили кашу, як Ваша Високість має звичку робити, про що б ми з вами зараз говорили, як гадаєте?

 

Ми не зможемо вічно дружити з Беліалом, але поки що принаймні обом сторонам не доведеться витрачати час на безглузду боротьбу, коли є більш нагальні проблеми. Для Беліала, якому зараз потрібно боротися з герцогством Кляйн, вже одного цього було б достатньо.

 

Очі Беліала звузились.

 

— Цікаво. Шкода, що ти лише фахівець із демонічних звірів.

 

— Бути фахівцем не так уже й погано.

 

Хай там як, я хом'як, який проводить двадцять годин на добу в якості звіра. Якщо ти не впевнений, що зможеш доглядати за хом'яком, будь ласка, зверни увагу на щось інше.

 

— Хочеш залишитися в імператорському палаці? Я можу запропонувати тобі в рази кращу зарплату, ніж ту, що ти отримував на Півночі. 

 

— Навіть якщо ви дасте мені в двадцять разів більше, я однаково відмовлюсь. 

 

Очі Беліала звузилися. Він виглядав щиро розчарованими.

 

— Чому? Тобі справді подобається Кайл?

 

Чому ти весь час наполягаєш на цьому? 

 

Я огризнувся, не впевнений, що це взагалі може закінчитись.

 

— Так! Він мені подобається, ясно? Заради мого коханого великого герцога я готовий навіть люстру на спині поносити! Ну що, ми закінчили?

 

— Ха-ха... Аха-ха, фуху, ха-ха-ха-ха!

 

— ...Ч-чому ви смієтесь?

 

Коли я глянув на нього, Беліал закинув голову назад і розреготався ще дужче.

 

— Гаразд, гаразд, я повірю тобі на слово. Чесно кажучи, чим більше я на тебе дивлюся, тим цікавішим ти мені здаєшся. 

 

— Що....

 

Що ж. Гадаю, тепер, коли я переодягнувся й зібрав деяку інформацію, мені більше нічого тут робити.

 

[Беліал Серена Майнгардт визнає Блейка тимчасовим союзником!]

 

Здається, поки що все гаразд.

 

— Тоді я піду.

 

Усе ще усміхаючись, Беліал весело махнув мені рукою на знак того, що я можу йти.

 

Я буркнув і вийшов із кімнати. У будь-якому разі, Кайл, напевно, зараз хвилюється, тож я повинен піти до нього й показатися, принаймні, перед тим, як повернутися. Зрештою, час «Перевтілення» майже закінчився...

 

Однак, як тільки я увійшов до будівлі, де зупинилися гості, першою кого я побачив, був не Кайл, а Сен.

 

Чому Сен тут?

 

— Сен? Що сталось?

 

— Шу!

 

А потім вона підбігла до мене й відчайдушно закричала.

 

— Кеш'ю зник!!!