Під хом’яком темно (4)

Пронизливий голос блазня привернув увагу всіх до ляльок на високому помості.

 

Блазень почав говорити, тримаючи в руках чорноволосу чоловічу ляльку в короні та накидці.

 

— Імператор насправді не хотів бути імператором. Він не був ні мудрим, ні хоробрим, і знав це краще за інших. Але все вийшло не так, як він сподівався, і зрештою він почав правити країною. 

 

— А що поганого в тому, щоб бути найбагатшою і найвпливовішою людиною в країні? – гомоніли діти серед натовпу, думаючи, що хоча блискуча корона й розкішна хутряна накидка на сцені були несправжніми, це однаково виглядало дуже круто.

 

«Усі люблять владу.» 

 

Я подивився на це з гірким виразом обличчя. Реальність така, що мало хто усвідомлює, що з владою приходить велика відповідальність.

 

Розповідь блазня продовжилась.

 

— Імператор кохав одну жінку. Він вірив, що тільки вона може дати йому відчуття «звичайності», якого він не може відчути все своє життя. Але він не міг привести до двору простолюдинку, тому король обманом зробив її своєю служницею й запросив до палацу. 

 

Відчувши озноб, я несвідомо потер передпліччя.

 

Хіба не казали, що в Мейнгардті весна наступає досить рано? Хоча я прибув із Півночі, але й тут мені дещо холодно.

 

— Але в імператора вже була імператриця, з якою він вирішив одружитись.

 

Блазень продовжував, піднімаючи іншою рукою ляльку, прикрашену стрічками та мереживами.

 

— Імператриця не мала жодного наміру поступатися своїм становищем служниці, тому вона вигадувала безліч способів, як її позбутись. Але, попри своє величне становище, як вона могла прогнати жінку, яку кохає імператор? Зрештою, все, що вона могла зробити, – це переслідувати служницю поза межами імператорського поля зору. 

 

Тут справді нічого не вдієш. Напевно, вона стала імператрицею не тільки тому, що кохала імператора, чи не так? І все ж, вона стала ревнувати до його коханої?

 

Зачекайте, чи є в цьому романі щось на кшталт гарему? У наші дні в романтичному фентезі багато подібного. Якщо імператор зробить ту жінку наложницею чи ще кимось, хіба це може якось загрожувати становищу імператриці?

 

Можливо, тому що блазень грає настільки реалістично, здається, що ця історія відбувалася насправді...

 

Я розтирав мурашки на передпліччях, дивлячись на заворожуючий виступ блазня. Дивно, як таке маленьке тіло може імітувати голоси стількох людей.

 

— Це що, якась божевільна драма? – пробурмотів я, дивлячись на лялькову виставу.

 

Щодо змісту, то він здавався мені знайомим, хоча нічого особливого в ньому не було.

 

Імператриця продовжувала переслідувати служницю й брехати імператору, що призвело до непорозуміння між закоханими. Після того, як їй пригрозили, що дитина служниці ніколи не стане законною дитиною імператора, служницю безжально вигнали, після чого вона жалюгідно померла поруч із дитиною.

 

Однак новонароджене немовля, яке ледь не загинуло разом із матір'ю в холодному безлюдному провулку, випадково знайшов простолюдин і, оскільки обличчя дитини було дуже схоже на обличчя імператора, його забрали назад до імператорського палацу.

 

— Тоді імператор зрозумів, що імператриця його обдурила, і привів іншу жінку, щоб вигнати цю злу імператрицю. Цього разу не простолюдинку, а знатну панну. Але навіть ця шляхетна жінка, яку імператор мав намір лише використати, зрештою померла так само нещасно, як і його перша кохана-простолюдинка. 

 

Зазвичай я не дивлюся драми, але чомусь цей сюжет здається мені таким знайомим. Це ж звичайна історія? Не думаю, але вона дуже провокативна.

 

Таке відчуття наче історію хтось навмисно вигадав...

 

...Зачекайте хвилинку.

 

Навмисно вигадана історія?

 

— Шляхтянка народила доньку, але приховала її. Оскільки вона бачила, що син вигнаної служниці живе жалюгідним життям, вона подумала, що якщо вона не може перемогти імператрицю, вона може принаймні дати своїй дитині свободу...

 

...А.

 

Тільки тоді я зрозумів, що означала ця історія і в чому причина цієї моторошної атмосфери.

 

Цю історію, яку хтось навмисно вигадав, я вже чув раніше… А для декого вона була чимось більшим, ніж просто історія.

 

Чому я не здогадувався зразу?

 

Це була історія про людину, яка стояла поруч зі мною.

 

— Ваша Високосте...

 

Кайл дивився лялькову виставу мовчки, без найменшого руху. Його обличчя було безвиразним, від нього навіть віяло легкою, морозною аурою.

 

Такою була історія життя Кайла Джейна Мейнгардта. 

 

Кайл, який народився від безпорадної матері, яку любили, але покинули через непорозуміння, ріс нещасним і зневаженим. Він виріс із зовнішністю, яка не залишала жодних сумнівів щодо його походження, але це однаково не могло його врятувати.

 

Це була історія про те, чому Кайл не мав іншого вибору, окрім як відвернутися від усього й піти, наче за ним гналися в холодні північні краї. Те, що комусь далося легко, як подих, іншому доводиться переживати з болем упродовж свого життя.

 

— ...Ваша Високосте.

 

Здається, мої заклики не доходять до нього.

 

Я опустив очі й подивився на його руки. Кайл міцно стиснув кулаки. Білі, рельєфні кістки та синюваті вени, здавалося, тремтіли.

 

Мабуть, це дуже неприємне відчуття, навіть образливе.

 

Коли твоє життя, твій жалюгідний досвід зводять до чиєїсь історії... Це нічим не відрізняється від того, щоб кинути все, над чим ти так важко працював, у царство ілюзій.

 

Замість того, щоб знову покликати Кайла на ім'я, я простягнув руку й злегка стиснув його тремтячий кулак. Його мозолясті руки були холодними, бо кров не могла текти належним чином.

 

— Шу…

 

Через деякий час він, здається, нарешті помітив мою присутність і подивився на мене, його дихання було повільним і рівним. Його голос був низьким і хрипким, ніби він говорив крізь зуби.

 

— Ти не мусиш казати, що все гаразд. – Я усміхнувся, перебиваючи його слова. — Нумо дещо змінимо?

 

— ...

 

— Відтепер замовлятимемо не лише ту їжу, яка подобається мені, а й те, що подобається Вашій Високості. Оскільки навколо багато кіосків, то має бути багато різних видів їжі. Що мені тобі купити?

 

Я пожартував і потягнув його за руку.

 

Оскільки я отримав набагато більше, ніж одну чи дві речі, мені було соромно просто витерти рот і піти далі. Здається, він не в доброму гуморі, але, принаймні, це все, що я зараз можу зробити.

 

— Якщо тобі щось потрібно, дай мені знати. Я куплю тобі все, що завгодно. 

 

Вираз обличчя Кайла трохи пом'якшився від моєї впевненості.

 

— Звідки в тебе гроші?

 

Я дістав важку сумку й показав йому.

 

— Що ти маєш на увазі? Я досить багатий! Усе завдяки одному великому герцогу, який дав мені багато кишенькових грошей!

 

Кайл насупився, уважно розглядаючи сумку, яку я тримав у руках.

 

— Ти майже нічого не витратив.

 

Твої гострі очі – це не жарт. Звідки ти знаєш, скільки грошей я витратив, просто дивлячись на сумку, яку я тримаю?

 

— Схоже, ти приїхав не каретою, а навіть якби взяв коня напрокат, то однаково довелося б витратити чимало грошей...

 

Зрозумів!

 

Я швидко придумав виправдання.

 

— Я потрапив сюди завдяки допомозі багатьох добрих людей і зміг заощадити чималі гроші на купівлю коня. Я навіть знайшов собі співрозмовників, щоб не подорожувати на самоті. Зрештою, гроші – це дорогоцінність, тому ми повинні використовувати їх економно. 

 

Будь ласка, не намагайся копати занадто глибоко. Людина також може подолати відстань у кілька днів лише за один, не витративши жодної копійки.

 

— Це дорогоцінні гроші, тож хіба можна витрачати їх на мене?

 

Я відповів:

 

— Як я можу шкодувати гроші, витрачені на Його Високість Кайла?

 

У мене є совість, тож як я смію бути скупим до людини, яка дала мені гроші?

 

Тому, щоб він не ставив більше незручних запитань, я швидко схопив його за руку й повів через переповнену вулицю.

 

— У нас залишилось не так багато часу, тож не гаятимемо його, поговорімо, поки гулятимемо. Ого. Поглянь на це. Це головний убір? Який яскравий. О, а це крамниця тканин, а он там майстерня коваля… Ця вулиця схожа на північ. Невже всі місця, де живуть люди, схожі?

 

Так, саме такий вигляд мають Хонде, Ітевон, Апкучжон і всі інші місця, які здаються однаковими для іноземців.

 

Перш ніж я це зрозумів, він уже йшов зі мною пліч-о-пліч, рівномірним кроком. Іноді, коли я вказував на кіоск або об'єкт на вітрині, він хитав головою або говорив кілька слів.

 

Я поклав йому в руку маленьку ляльку хом'яка, коли він намагався відмовити, кажучи, що все нормально.

 

— Ти ж любиш хом'яків, так? Ти ж тримаєш його біля ліжка і гладиш час від часу, коли почуваєшся пригніченим. 

 

— Але я люблю Кеш'ю, а не хом'яків.

 

— Кеш'ю – хом'як.

 

— Він інший. Кеш'ю – демонічний звір, – Уперто повторював Кайл.

 

І все ж поклав ляльку хом'яка розміром з долоню в кишеню. Твої слова і дії справді не збігаються, чоловіче.

 

— Кеш'ю особливий. 

 

Його слова прозвучали настільки серйозно, що я зупинився й глянув на нього.

 

Здається, він справді так думає. Він вірить, що Кеш'ю відрізняється від інших чарівних звірів, і любить його просто тому, що це Кеш'ю.

 

«...Ах. Я всміхнувся.» 

 

Обличчя Кайла стало зовсім м'яким, його оточувала ніжна й тепла атмосфера, ніби настала весна.

 

Я не міг не дивитися на нього, як зачарований. Протизаконо так усміхатись.

 

— Іноді він справді нагадує людину...

 

— Ну ж бо, ходімо! У нас залишилося не так багато часу!  

 

Я швидко схопив його за руку.

 

— Що ти ще хочеш? Мені буде дуже сумно, якщо я не подарую тобі хоча б один сувенір. У них є якісь аксесуари чи щось подібне? Наприклад... той браслет, який ти мені купив. Хтось продає його тут?

 

Потім Кайл жестом указав у повітря.

 

— Бачиш? Он там є один.

 

— Га?

 

Що це?

 

Я повернув голову.

 

Там дійсно був браслет. Він також був простим, з синім камінцем на шкіряному ремінці, і він виглядав підозріло схожим на той, що подарував мені Кайл.

 

Ці германієві браслети такі популярні в наші дні?

 

<Шокуюча новина! З нього витікає корисна енергія мани!>

 

Навіть ця реклама була такою самою.

 

— ...Хочеш, я тобі його куплю? – запитав я, оглядаючи браслет у руці.

 

Кайл насупився. 

 

— Навіщо тобі купувати те, що не має ніякої користі?

 

— Ніколи не знаєш. Можливо, в ньому є якась корисна магія, що протікає крізь нього. 

 

Сивочолий чоловік, який стояв поруч з нами, дивлячись на прикрасу, сказав веселим голосом

 

— Він справді містить ману. 

 

Його голос був солодким, але якимось холодним. Невже він чарівник? Схоже на те, якщо він міг визначити, що тут дійсно присутня мана.

 

«Але це вже не моя справа, тож...» 

 

Я обережно поклав браслет на зап'ястя Кайла.

 

— Я не знаю, скільки в ньому мани, але нехай він буде твоїм талісманом, добре? Хіба він не схожий на мій?

 

— Єдине, що схоже – це камінь...

 

Звичайно, мій браслет виглядає дорожче. Але як би там не було, зараз ми нічого не можемо з цим вдіяти.

 

— Оскільки камені схожі, хіба вони не нагадують набір? Мені подобається. А тобі?

 

Це не занадто вульгарно? Але тоді я не знаю, що ще йому подарувати...

 

— Не думав, що ти попадешся на такі трюки.

 

— Та ні, це тільки сьогоднішня примха. 

 

— Гаразд.

 

На обличчі Кайла розцвіла ледь помітна усмішка.

 

— Тоді я візьму його.

 

Він довго дивився на браслет, і, здається, він йому дуже сподобався.