Під хом’яком темно (2)

Я витримав ще один день і наступного ранку вирушив до столиці.

 

Звичайно, я не забув помістити копію хом'яка в клітку, оскільки використовував «Перевтілення». А також я попросив систему, щоб вона видавала кілька правдоподібних писклявих звуків, тож на деякий час усе повинно бути гаразд.

 

«Усе ж, мені краще поспішити назад.» 

 

Кайл... у цього хлопця чудове почуття гумору, тож він може покликати ветеринара й сказати, що наш демонічний звір поводиться дивно. Заради бідолашного ветеринара, який тремтітиме перед великим герцогом, як осиковий листочок, я повинен був вирішити це питання якомога швидше, а потім повернутись.

 

— Гаразд.

 

Після того, як я «перевтілився» до безлюдного куща за межами замку, я спершу з'ясував за допомогою системи місцезнаходження купецької групи Кестеньєти. На щастя, вони були не дуже далеко, тож я міг би дістатися туди менш ніж за 10 хвилин, якщо йти прямо.

 

Однак справжня проблема полягала в іншому.

 

— Дійсно, чорт забирай...

 

Я заплющив очі й тихо посміхнувся.

 

Я не знаю, чому моє життя нагадує засмічену каналізацію. Невже я продав свою країну в минулому житті? Що я зробив, щоб заслужити таке покарання?

 

[⁄(⁄ ⁄•⁄ω⁄•⁄ ⁄)⁄]

 

Ха… 

 

Я міцно заплющив очі й зробив кілька глибоких удихів, перш ніж нарешті подивитися на себе.

 

Светр із дірками, бо кожен стібок в'язався вручну. Велика вишивка з полуницями, яку видно за 50 метрів. А на додачу до всього, мої голі стегна, які виразно відчувають теплий вітерець столиці...

 

Це справжня вишенька на торті.

 

Я сів, поклав голову на руки й заревів у глибині душі.

 

Зараз я думаю, що був би щасливішим, якби залишився хом'яком. Принаймні, тоді б не постраждало те, що залишилося від моєї гідності!

 

Ні, це не так. Зрештою, чи є хоч якась гідність у тому, щоб бути хом'яком?

 

— ...Тьху. 

 

Я зітхнув і підвівся.

 

У будь-якому випадку, краще було б швидко визнати ситуацію. Є кілька речей, які потрібно вирішити, і я не можу гаяти тут час.

 

Я відкинув усі відволікаючі думки й озирнувся навколо. Перше, що впало мені в око, був будинок зі стіною заввишки мені по пояс і простим, але красивим розарієм.

 

— Я людина, яка ніколи в житті не скоювала злочинів, але… 

 

Я пробурмотів собі під ніс і став упритул до стіни будинку. Тоді я піднявся навшпиньки і, кілька разів махнувши рукою, нарешті зміг схопити пару шортів, що висіли на мотузці для білизни.

 

Я просто позичу ці шорти. Я обов'язково їх випру й поверну вам пізніше.

 

Мій погляд також зачепився за сорочку, що висіла поруч із шортами, але я стримався. Після того, як я дістануся до філії торгової групи, я зможу переодягнутись у свій власний одяг. Тоді я зможу попрощатися з цим ненависним светром із вишитими полуницями.

 

...Добре. Навіть якщо в групі є люди, то скільки їх там може бути?

 

***

 

— …

 

Клята торговельна група. Я повинен був придивитися до неї з того моменту, як мені сказали, що вони мають філії тут і там, щоб перевозити товари.

 

[Торгова група Кестеньєти – четверта за величиною компанія в імперії Мейнгардт і найбільший транспортний бізнес!]

 

Я вдарив у груди.

 

Ти повинна була сказати мені щось таке важливе заздалегідь! Тоді б я зняв ту сорочку! Я думав, що тут буде щонайбільше пара людей!

 

— Поглянь туди...

 

— Голі ноги й светр із полуницями...

 

— ...Він справді... унікальний. 

 

Це не я «унікальний»… 

 

Кайл Джейн Мейнгардт! Серйозно!

 

Мені хотілося негайно зірвати цей светр, але якщо я це зроблю, то уславлюсь у столиці титулом справжнього ексгібіціоніста. 

 

Потрібно заспокоїтися. Я мушу заспокоїтись.

 

— Але ці голі ноги... Може, на ньому немає штанів?

 

Я застогнав, мій терпець миттєво увірвався.

 

— На мені?!

 

Чого витріщилися, га?! Хочете побачити?! Не ходіть за мною! Не перешіптуйтеся!!! Просто перестаньте звертати на мене увагу!

 

— ...Ха. 

 

Я не планував, що незнайомці поводитимуться зі мною, як зі збоченцем, але принаймні я зміг безпечно забрати свої речі та гроші.

 

Переодягнувшись нарешті в нормальний одяг, я якнайшвидше повернувся до замку. У мене з собою лише ці кілька речей, і було б прикро їх утратити.

 

— О, Шу. Ти вже тут? Його Високість сказав, що тобі знадобиться трохи більше часу... 

 

Як тільки я увійшов до королівського палацу, я натрапив на Сен, яка прогулювалася в саду. Як пощастило.

 

Я підійшов до неї зі щасливим виразом обличчя, і вона простягнула руку для легкого потиску. Я також коротко привітався з нею і запитав, як у неї справи.

 

А потім…

 

[Прострочені бали дива будуть нараховані зараз же!]

 

[Персонаж «Серена» видалено.]

 

...Що?

 

Серену видалено?

 

Тоді хто переді мною?

 

[З'явився персонаж, якого не було в оригінальному творі, «Сен».]

 

[У тій мірі, наскільки це сприяє зміні персонажа, це відобразиться в Оцінці Дива.]

 

Через те, що я долучився до цього роману, її доля змінилася протягом зими.

 

Але що означають слова, що Серену було видалено? Сен усе ще заручена з принцом Беліалом... Чи може це означати, що, на відміну від оригіналу, Беліал цього разу не стане імператором?

 

Перед моїми розгубленими очима почали нещадно з'являтися системні вікна.

 

[Поточна оцінка дива: 31.0%]

 

[Поточна оцінка дива: 34.5%]

 

[Поточна оцінка дива: 37.0%]

 

[Поточна оцінка дива: 39.2%]

 

— ...

 

Я був трохи дезорієнтований яскравим синім світлом, тому відступив на кілька кроків назад. Диво, яке так швидко зросло, здалося мені незнайомим.

 

Чи зміни в долі Сен – це справді добре для неї? Цього разу в неї не було причин убивати Кайла... Чи зможе вона знайти своє власне щастя?

 

Я не знав, чи зрозуміла вона, про що я думаю, але системні вікна, які все ще випромінювали синє світло в моїй голові, нарешті сповільнилися, з'являючись шар за шаром, поки не стали видимими два останні сповіщення.

 

[Цієї людини немає в інформації!]

 

[Ви не можете переглянути історію цієї людини!]

 

Це були дивні слова.

 

Від самого початку було зрозуміло, що зміст «Серця зими» реконструюється завдяки моїй присутності та діям. Але що станеться, якщо персонаж настільки змінився, що інформацію про нього вже неможливо переглянути?

 

«Серена» – це ім’я, яке дається імператриці.

 

Але щойно «Серена» цієї історії зникла.

 

Чому?

 

Ніхто не може знати майбутнього. Воно може легко змінитися. В імперії Мейнгардт є три принци: Лоренц, Беліал і Кайл.

 

Кайл сказав, що трон його не цікавить, але Беліала ні. Він ще не помер, та й не розірвав їхні заручини. То чому ж тоді... чому доля розпорядилася так, що «Серени» більше не існує?

 

— Шу?

 

Сен простягнула до мене руки. Побачивши цей стурбований вираз, я прикусив губу й зробив ще один крок назад.

 

Я не знаю, що сказати. Що ж сталося в імператорському палаці, поки мене не було? Що станеться із Сен тепер, коли вона більше не персонаж?

 

Сен зробила крок уперед, а я – назад.

 

Сен знову наблизилася, а я відступив у відповідь.

 

— ...Зачекай хвилинку, Сен. Вибач, але я...

 

Який у мене зараз вираз обличчя?

 

Як мені це сказати?

 

Я нерішуче продовжував рухатися назад, поки не зіткнувся з чимось. Воно було твердим, але теплим, і коли я підняв голову, я побачив Кайла, який дивився на мене знизу вгору.

 

— Шу. 

 

В одну мить мій зір прояснився. Він схопив мене за плечі й розвернув до себе.

 

Кайл підняв моє підборіддя, пильно вдивляючись у вираз мого обличчя, і притиснув моє тіло до себе. У такому положенні це виглядало майже так, ніби я наполовину його обіймав.

 

— Ти приїхав на кареті?

 

— ...Ні.

 

Я на мить замислився, чи варто сказати йому, що я приїхав верхи на коні чи на віслюку, але Кайл більше нічого не питав. Здавалося, що він запитував лише для того, знайти привід заговорити.

 

— Гаразд. Ти, мабуть, утомився.

 

— ...Ах. Так, схоже на те. Ви сказали, що він подорожував окремо половину шляху, так?

 

Сен ніяково посміхнулася, виглядаючи так, ніби їй було шкода.

 

— Я не подумала про це. Вибач, Шу, поговоримо пізніше. Але спершу нам треба зайти всередину й дати тобі трохи відпочити. Твоя кімната...

 

— Я проведу його. Зрештою, вона поруч із моєю.

 

— Можете?

 

— Гм.

 

Я подивився на Кайла. На його спокійному й акуратному обличчі не було жодного виразу.

 

Про що ти думаєш? Він усе ще нічого не питає. Він просто подивився на мій вираз обличчя й почав вести мене, обійнявши за плечі.

 

— Ваша Високосте...

 

— ...

 

— ...Ваша Високосте...

 

— Зачекай трохи.

 

Умовляв він, йдучи нога в ногу зі мною.

 

— Хвилинку. Це та кімната.

 

Мабуть, він помітив більше, ніж кілька підозрілих деталей.

 

Мало того, що у мене була неприродна реакція на Сен, я ще й не взяв карету, хоча прибув набагато раніше, ніж очікувалося, і при цьому не виглядав утомленим від подорожі...

 

Але Кайл мене ні про що не запитував. Я був трохи приголомшений його ставленням, ніби для нього не було нічого важливішого за мій теперішній стан.

 

Брязкіт.

 

Двері відчинились, і нас обох м'яко затягнуло в темряву. Штори були закриті, тож я ледве міг розгледіти обриси меблів.

 

— Напевно, це тому, що ти втомився, – сказав Кайл, поклавши своє підборіддя на мою маківку й обійнявши мене за талію. — Зроби глибокий вдих, якщо ти розслабишся і подрімаєш, то почуватимешся набагато краще, коли прокинешся. Я побуду з тобою, поки ти не заснеш. 

 

Це не тому, що він не вважає мене підозрілим. Напевно, є багато речей, про які він хотів би запитати. Але причина, по якій він цього не робить, можливо, полягає в тому, що він думає, що зараз не найкращий час.

 

— Я в порядку...

 

Кайл тихо засміявся, обірвавши мої слова.

 

— З вигляду не скажеш.

 

— ...

 

— Тому що ти втомився.

 

Здається, Кайл планує використати цю відмовку, щоб обдурити всіх навколо. Принаймні сьогодні.

 

— ...Точно.

 

Зрештою, я легенько зітхнув і відповів: 

 

— Я зробив це, бо втомився. Мені стане краще, коли я посплю. 

 

Коли я трохи повернув голову, то побачив системне вікно, що плавало в повітрі.

 

До закінчення терміну дії «Перевтілення» залишалося менше 10 хвилин. Я вивільнився з обіймів Кайла й слухняно ліг на ліжко.

 

— Не хвилюйся, просто повертайся. – сказав я йому.

 

— Я почекаю, поки ти заснеш. 

 

— ...

 

Я швидко заплющив очі. Здавалося, що він справді збирається спостерігати, як я засинаю, тож мені не залишалося нічого іншого, як прикинутися. Це ніяково, навіть коли я просто думаю про це, але я не знаю, чи це взагалі його обдурить...

 

Я почув кроки, що наближалися до ліжка. Щільно заплющивши очі, я відчув, як він підійшов ближче.

 

Кайл зупинився в декількох дюймах від ліжка й дбайливо погладив мене по лобі, потім опустив голову... досить близько, щоб я міг відчути його дихання на своїх губах.

 

...однак, губи, які, здавалося, ось-ось мали торкнутися інших, не торкнулися. Він ще трохи підтягнув мою ковдру вверх і повільно пішов геть.

 

— Солодких снів, – тихо прошепотів він.

 

Двері зачинилися з тихим клацанням, і кімнату миттєво поглинула тиша.

 

Я підняв руку й легенько потер лоб, де ще залишався дотик його пальців і його дихання.

 

— ...Гаряче.

 

Було гаряче.

 

Наче він передав мені своє тепло.