Під хом’яком темно (1)

Як тільки я прибув до села, я зупинився біля торгової лавки, ретельно запакував деякі товари та гроші й вирішив відправити їх до імператорського палацу. 

 

Я хотів, щоб цим займався один із провідних працівників, навіть якщо це означало б додаткову оплату, але тоді могла б статися неприємність і я зустрівся б із Кайлом раніше, тому я обрав наступний найкращий варіант.

 

[Торговельна група Кестеньєти відповідає за переміщення товарів з пункту в пункт. Ви можете вибрати будь-який пункт призначення!]

 

Завдяки підказкам системи мені не довелося витрачати гроші, які дав мені Кайл. Хоча, здається, він дав мені досить багато, але все ж не варто витрачати важко зароблені гроші!

 

[До речі, це їхня спеціалізація.] 

 

Як служба доставки!

 

Згодом, коли я старанно блукав містом, тривалість «Перевтілення» добігла кінця. Ось так мені й нагадують, що час – це дійсно гроші.

 

— Писк.

 

У копії хом'яка, якого я залишив, теж закінчився час. Коли я дивився, як інший Кеш'ю зникає, наче тане, як сніг, утома накрила мене, як повінь, і я заснув.

 

Скільки часу минуло відтоді?

 

Коли я розплющив очі, то опинився в хиткій кареті. Навколо було темно, схоже, клітку тримали накритою…

 

— Писк. (Гмгх.)

 

І таким чином захитування повернулась.

 

Коли я притиснувся до стіни й відригнув, чорна тканина наді мною ворухнулася. Схоже, Кайл обіймав клітку, поки сидів у кареті.

 

— Ти в порядку, Кеш'ю?

 

— Писк... (Я виглядаю так, наче я порядку?)

 

— Тебе теж захитує? Ти здавався в порядку, коли він тримав тебе раніше... Так чи інакше, ця частина тебе дуже схожа на Шу.

 

Ну, що я можу сказати? Ми, як-не-як, одна особистість.

 

Кайл простягнув руку до клітки, і я вирішив, що це краще, ніж залишатися на холодній твердій поверхні, тому швидко заліз на його долоню.

 

Хоча на тій було багато мозолів, вона однаково була теплою і м'якою, коли він тримав мене в обох долонях. 

 

«Так точно набагато краще.» 

 

Я згорнувся калачиком і заплющив очі.

 

Великий герцог, мабуть, не зможе тримати хом'яка весь час, поки ми не прибудемо до палацу, тож я подумав, що мені варто поспати якомога більше, поки я лежу в нього на долоні.

 

Брязк, брязк.

 

Карету трясло. І так вона їхала, рухаючись із півночі на південь, із зими у весну.

 

***

 

Коли ми прибули до палацу, на мій подив, моя Оцінка Дива зросла майже на 30%.

 

— Писк... (Це справді нормально?)

 

— Не хвилюйся, Кеш'ю. Вони цінують своє життя, тому більше не стануть бандитами.

 

— ...Писк. (Якщо ти так кажеш…)

 

Повна історія виглядала наступним чином.

 

Дорогою до замку ми заїхали в кілька сіл, але в одному з них панувала похмура атмосфера.

 

Розпитавши людей, солдати дізналися, що останнім часом до села досить часто навідуються бандити, чинять безчинства та вимагають у людей гроші й цінні речі.

 

На жаль, це було маленьке, бідне село між двома територіями, тому вони не могли попросити про допомогу. Що ще гірше, тиранія бандитів ставала все жорстокішою з кожним днем, оскільки у них закінчувалися речі, які можна було пограбувати.

 

Унаслідок такої ситуації мешканці села, природно, стали менш привітними до чужинців.

 

Їжі вже не вистачало, і вони втомилися від того, що бандити змушували їх просити допомоги в сторонніх.

 

Але коли Кайл дізнався, що сталося, він вирішив усю цю проблему майже миттєво.

 

Своїм кулаком.

 

— Це найкоротший шлях до палацу, і Шу також може зіткнутися з неприємностями, коли дістанеться сюди. 

 

— Писк. (Взагалі-то, я вже тут.)

 

У буквальному сенсі. Кайл впорався з групою бандитів, яка безчинствувала в селі, одними лише кулаками... розтрощив їх усіх так само чисто, як вони з'явилися на світ.

 

Бандити, побиті до напівсмерті, віддали Кайлу все награбоване багатство й негайно втекли назад у гори.

 

Я чув, що це виглядало досить видовищно, коли вони принижувалися після погроз, що не дадуть селу спокійно жити, але, на жаль, я застряг у своїй клітці й зміг почути подробиці лише згодом.

 

Ну насправді все було б добре, навіть якби він їх убив. Чесно кажучи, такі хлопці схильні не тільки до пограбування, але й до вбивства, так що тут мало що можна зробити.

 

— Можна навіть сказати, що я йому допоміг. 

 

— …Писк. (...кожному своє, гадаю...)

 

Він мав стурбований вигляд, хоча з такою безтурботністю дав мені стільки грошей. Ну, якби я почув, що навколо відбуваються пограбування, я б теж занепокоївся.

 

Так чи інакше, це було добре.

 

Добре, що мешканці села тепер у безпеці, добре, що Кайлу більше не треба хвилюватись, а ще дуже добре, що моя Оцінка Дива зросла завдяки тому, чого не було в оригінальному романі.

 

Ніхто насправді не знав, що сталося, коли його вигнали з імператорського палацу й відправили на Північ, але, схоже, Кайла Джейн Мейнгардта справді боялися люди за межами володінь Блейків.

 

Але в міру того, як новини про цей інцидент почали поширюватися з вуст в уста, цей безпідставний страх поступово перетворився на благоговіння, і тому цілком природно, що Оцінка Дива значно зросла.

 

Більше того, те, як він дбайливо готував їжу для свого хом'яка щоразу, коли зупинявся в шинку, породило чутки про те, що він є доброю і справедливою людиною по відношенню до маленьких тварин і бідних.

 

— На вулиці вже значно потеплішало, тож ми можемо трохи подихати повітрям. 

 

Кайл відчинив вікно карети навстіж, а я притулився до ґрат клітки й глибоко вдихнув.

 

Вітер ставав теплішим, коли ми прямували далі на південь, і в міру наближення до замку звуки шелесту на вітрі починали посилюватися, несучи з собою аромат квітів.

 

Кажуть, що в Імперії Мейнгардт весна приходить досить швидко, і навіть у березні здавалося, що квіти вже повністю розквітли.

 

Хіба не приємно освідчуватися в цей сезон цвітіння квітів?

 

Хоча, зважаючи на іншу людину, не здається, що в цьому є багато романтичних почуттів.

 

— Тобі нудно? – несподівано ласкаво запитав Кайл, і я штовхнув його лапкою в губи, коли він намагався мене поцілувати.

 

Звісно, ні, чуваче. Я вже кілька днів не можу використовувати «Перевтілення», тож мені залишається лише бути хом'яком. Якщо так триватиме й надалі, я можу забути, що взагалі був людиною.

 

— Коли він тримав тебе на руках, ти був спокійний і не скиглив увесь час...

 

Я скиглю? Не говори таких милих речей. Знаєш, скільки мені років?

 

— Не хвилюйся. Він буде тут через кілька днів. Днів через п'ять, може? Ні, він старанний хлопець, тож може приїхати й за чотири дні.

 

Навіть якщо я прикинуся старанним і приїду прямо через три-чотири дні, як припускає Кайл, це однаково означатиме, що мені доведеться жити цим 100% чистим хом'яком ще три дні!

 

«...Мені це набридло, мені це так набридло!!!» 

 

Поки я роздратовано бурчав, карета повільно зупинилася. Нарешті ми прибули до довгоочікуваного місця призначення.

 

Я задер голову й подивився у вікно.

 

Чистою білою цеглою була вимощена дорога, достатньо широка, щоб дві карети могли легко роз'їхатися, а навколо розкинувся сад, наповнений весняними квітами.

 

Там і сям виднілися ліхтарі та споруди, які, здавалося, були вкриті золотом і яскраво виблискували в сонячному світлі.

 

«Це імператорський палац.» 

 

Це занадто кричуще. Занадто. 

 

Звичайно, найбільше мене вразив сам замок, що був більш екстравагантним, ніж будь-який казковий замок, який я коли-небудь бачив у своєму житті.

 

Хоча маєток Блейків теж не був маленьким, ця велич була справді унікальною, оскільки він був домом імператорської сім'ї.

 

«Але тут усе ще занадто далеко, щоб добре бачити.»

 

Випустіть мене теж! І мене!

 

Я швидко схопив пальці Кайла обома лапками й притиснувся до нього так міцно, як тільки міг. Не клади мене назад у клітку! Просто тримай мене в своїй долоні. Це трохи незручно, але... А-а-а! Так засмучує!

 

— Гаразд, тоді підемо разом. 

 

Кайл подивився на мене так, ніби вмирав від милоти, і ніжно взяв мене у свої руки.

 

На щастя, на вулиці чекало багато людей, тож замість того, щоб поцілувати чи приголубити мене, він обережно поклав мене в передню кишеню свого пальта.

 

Я висунув голову й нарешті зміг добре роздивитися навколо.

 

— Вітаю, великий герцогу Блейку.

 

Сен вийшла нам на зустріч особисто, очолюючи групу покоївок.

 

Вона й раніше виглядала охайною, але тепер навіть у простій сукні без надмірностей дівчина була схожа на леді зі шляхетного роду.

 

Коли Сен, із високо зав'язаним каштановим волоссям, підняла поділ спідниці й зробила реверанс на знак поваги, Кайл теж злегка схилив голову.

 

— Дякую за вашу гостинність.

 

— Давно не бачилися, Ваша Високосте.

 

— Так.

 

Вираз обличчя Кайла був досить м'яким.

 

— Як поживаєш?

 

Сен відповіла з легкою усмішкою.

 

— Скільки є людей, яким було б погано в імператорському палаці? Це місце, де всього в достатку. 

 

Вираз обличчя Сен, коли вона це говорила, був настільки спокійним, що випромінював радше прохолоду, аніж тепле щастя.

 

Кайл, замість відповіді, знизав плечима, ніби все зрозумівши. Це тому, що в нього погані спогади про проведений час в імператорському замку і його вигнання на холодні північні землі?

 

— Що ж, здається, у тебе справи йдуть краще, ніж я думав.

 

Сен прикрила рот із виразом жалю й швидко вибачилась.

 

— Пробачте...

 

— Це не твоя вина.

 

На мить запала ніякова тиша. Схоже, Сен побачила мене, коли потирала потилицю кінчиками пальців, і злегка усміхнулася з таким знайомим виразом обличчя.

 

— То ви ще й Кеш'ю принесли?

 

— Я думав віднести його на огляд до одного з замкових чарівників. 

 

— Боже, він поранений?

 

— Ні.

 

— Це добре. А що з Шу?

 

Вона озирнулася. Звичайно, вона думала, що я супроводжуватиму їх, але на її обличчі швидко з’явилося розчарування, коли вона побачила, що мене не було серед людей, які розвантажували карету.

 

— Він вирішив по дорозі завітати до рідного села, тож прибуде лише через кілька днів. Було б добре, якби йому виділити кімнату поруч із моєю. 

 

— Це вже зроблено. Проте я не підготувала місця для Кеш'ю... Але завтра все обов’язково буде готово, не хвилюйтесь.

 

— Тоді дякую.

 

Після цього Сен повела нас до замку спокійною, граціозною ходою.

 

Її майстерність у веденні гостей залами або у використанні покоївок для виконання простих завдань була досить плавною, і самі покоївки, здавалося, не мали жодних заперечень стосовно цього.

 

«Ти швидко адаптувалась.» 

 

Ну, вона розумна дівчина, тож цього слід було очікувати.

 

Згодом ми розпрощались із Сен і зайшли до підготовленої кімнати.

 

Розкішні меблі та широкі простори кімнати справді здавалися протилежністю Півночі. Можливо, це тому, що я звик до Півночі, але зараз мені здавалося, що я перебуваю зовсім в іншій країні.

 

Чи варто говорити, що це дає більш делікатне й витончене відчуття? Справді дивовижно. А ще трохи дивно, що за вікном немає снігу.

 

— Тобі, мабуть, було важко в дорозі, тож спочатку з'їж трохи цього. 

 

Кайл посадив мене на акуратно складену хустинку й почав ритись у своїй сумці. Насіння соняшника, смажений арахіс, кубики минтая, подрібнене качине м'ясо... Ти навіть таке приніс?

 

Поки я їв, його рука продовжувала гладити мій лоб і хребет. Це трохи обтяжливо, не думаєш? 

 

Але я не наважився відмовитися, хоча й боявся звикнути до цього. Здавалося, що його ласка, яку він висловлював усім тілом, уже стала природною.

 

Наповнивши шлунок, я глянув на нього. Кайл підняв мене й поцілував у чоло разів зо п'ять, перш ніж покласти точно по центру ліжка.

 

— Сьогодні спатимеш тут. Твої речі першої необхідності нададуть лише завтра вранці. 

 

— Писк. (Для мене це не має значення, тому що я більше люблю ліжка.)

 

Чи варто просити щось на кшталт ліжечка для хом'яків? Мені не потрібне таке велике ліжко для себе, достатньо того, що завбільшки з долоню...

 

«Зачекайте хвилинку.» 

 

Чому я на цьому ліжку один?

 

Брязкіт.

 

Кайл зняв меч зі спини й узяв його в руки. Потім почувся брязкіт обладунків... Він що, просто сидітиме спиною до ліжка й триматиме меча?

 

Ти зможеш так спати? Серйозно?!

 

— Солодких снів. 

 

Тихо промовив він і заплющив очі.

 

— …

 

Я дивився на нього трохи розгубленим поглядом, адже він спав нерухомо.

 

...Я зрозумів.

 

Кайл тут нікому не довіряє. Це місце, де трагічно загинула його мати, і звідки його вивезли в холодні краї ще дитиною. Мало того, що його життя було під загрозою, йому довелося подолати багато смертельних небезпек.

 

Через ці незліченні спогади він уже не такий слабкий, як тоді, і хоча ніхто більше не може ставитися до нього так недбало, але Кайл все ще не може розслабитись.

 

Тому що те, що закарбувалося в пам'яті, все ж роз'їдає людину довше, ніж можна було б подумати. Навіть якщо тобі здається, що ти все подолав, я добре знаю, що погані спогади однаково виринатимуть без твого відома. Мені це вже набридло.

 

«...Не можу дочекатися, коли повернусь.»

 

Я хочу бути поруч із ним як Шу, а не як Кеш'ю. Так, принаймні, йому не доведеться почуватися самотнім у цьому просторому замку.

 

Я довго дивився на холодне, суворе й самотнє обличчя Кайла, а потім заплющив очі. Я молюся, щоб час минув трохи швидше.