Схоже, що хом'як, який женеться за герцогом, дивиться на дах (3)

Причиною нападу стала зграя голодних віверн.

 

Це було зовсім не рідкісним явищем, коли зголоднілі демонічні звірі спускалися на територію маєтку після довгої зими.

 

Однак, збитки були надто великими.

 

Мало того, що в кінцевому підсумку був сильно пошкоджений замок, але й було ще чимало жертв. 

 

Минула година відтоді, як Кайл пішов, але до підвалу не надходило жодних новин. Запанувала тривожна тиша.

 

— Я вперше бачу подібну віверну...

 

Голос, сповнений страху, змусив мене підскочити. Я поспішно пішов крізь темряву, шукаючи його власника.

 

— Чим вона відрізнялася від звичайної?

 

— А, ви ж фахівець із демонічних звірів. Наближений до великого герцога...

 

Я кивнув головою й зажадав подальших пояснень.

 

— Віверни низькорівневі істоти серед клану драконів. Вони злі й часто мандрують зграями, але полювати на них не дуже складно. Однак…

 

Чоловік нервово ковтнув і стиснув тремтячі кулаки.

 

— Коли списи лицарів пронизали тіло тієї віверни, з'явився жахливий запах крові. А потім… і списи, і земля... вони почали роз'їдатися від контакту з нею.

 

— І та віверна була набагато більшою за будь-яку, яку я коли-небудь бачив!

 

— А її ріг був таким виразним і гострим.

 

Я несвідомо затамував подих, продовжуючи слухати їх.

 

Звір, схожий на віверну, але більший, чия кров видає неприємний запах і роз'їдає все, до чого торкається, навіть після смерті...

 

«Дрейк...»

 

Це був монстр-віверн із гри, яку я розробив.

 

Я дістав з інвентарю «Енциклопедію демонічних звірів» і невпинно почав її гортати. Потім я знову й знову читав сторінку, на якій було написано про віверн.

 

Усе, що я щойно почув, було правдою. Це була не віверна з цього світу. Це було аномальне явище, як і у випадку з болотною козою.

 

— ...Хa.

 

Ха-ха.

 

Я не міг утриматися від сміху.

 

І що ви хочете, щоб я зробив? Як я можу нести цю провину?

 

***

 

На щастя, маєток Блейків виявився міцнішим, ніж я думав. Люди, які тремтіли й не могли спати в підвалі минулої ночі, встали наступного дня, витерли сльози й почали відбудовувати замок.

 

Це були сильні люди.

 

Це були люди, які вміли проковтнути своє горе, незважаючи на те, що замок упав, їхні домівки зруйновані й вони втратили своїх близьких. Тут кожен був таким. Це були люди, які важко працювали заради завтрашнього дня.

 

Я витер сльози й здалеку спостерігав за Кайлом, який командував лицарями.

 

Він мав дуже виснажений вигляд. Минуло багато часу, перш ніж ущухла метушня, тож він, напевно, не мав ані хвилини на відпочинок. Він, мабуть, не спав усю ніч, не випивши навіть ковтка води.

 

Я подивився на крихти печива, що залишилися на моїй долоні. Я з'їв його похапцем, але не знав, скільки загалом купив під час цього хаосу.

 

Тепер у мене залишилося заледве 20% балів дива. Я тільки зараз зрозумів, що витратив їх досить багато.

 

Але у мене не було вибору. Я не міг раптово зникнути з підвалу, і я боявся, що Кайл відправиться мене шукати, коли вся ця метушня закінчиться.

 

[«Перевтілення» закінчиться через 3 хвилини.]

 

«Я з'їв так багато, але в мене залишилося лише 3 хвилини.»

 

Я безпорадно усміхнувся й повернувся до замку. Яскраве світло огорнуло моє тіло, а коли я розплющив очі, то знову опинився у знайомій кімнаті.

 

[(。﹏。*)]

 

Система неодноразово з'являлась і зникала, спостерігаючи за моєю реакцією. Я ж спокійно спостерігав за системними вікнами, перш ніж зітхнути й перевернутися на спину.

 

Спершу зробімо те, що можемо зробити. Нічого не вирішиться, якщо ми поспішатимемо. Я зрозумів це після смерті.

 

«Добре. Не будемо поспішати, все по черзі.»

 

Я зайшов до хатини, згорнувся калачиком і заснув.

 

Мені хотілося, щоб завтрашній день настав якнайшвидше.

 

***

 

Замок був зайнятий і наступного дня.

 

Швидше за все, він буде зайнятим і в наступні кілька днів. Доказом цього був Кайл, який учора взагалі не з'явився в кабінеті. Хоча я також не був упевнений, що він приходив до моєї кімнати шукати мене.

 

— Не хвилюйся за нього. У нього все добре. – пробурмотів я собі під ніс і натягнув тятиву.

 

І тятива, і мої руки тремтіли. Я натягував щосили, але тремтіння не припинялося. Це було не так легко, як коли мені допомагав Кайл.

 

— Ух...

 

Через те, що мої руки спітніли, я випадково вистрілив. Дзень. Стріла вилетіла, влучила в дерево поруч із мішенню й упала на землю.

 

Я не знав, чи то в мене не було таланту, чи то мені не вистачало тренувань. Це могло бути і те, і інше.

 

Я зітхнув і витягнув ще одну стрілу.

 

Здається, я випустив уже двадцять стріл, але лише кілька з них влучили в ціль. Проте я щоденно тренувався, думаючи про людей, які важко працювали, щоб повернутися до свого повсякденного життя.

 

Уже минув тиждень.

 

Спочатку я використав «Перевтілення» і намагався допомогти людям навколо мене, але в підсумку я лише заважав. Вони були досвідченими й уже знали, що робити, тому я просто пішов і взявся за тренування.

 

У результаті мої навички володіння луком значно зросли, але я все ще не був достатньо вправним, щоб бути корисним. Я ніяк не міг покращити свої навички, маючи лише дві години практики на день.

 

— Шість пострілів. Ти значно вправніший.

 

Голос пролунав у мене за спиною, поки я перев'язував руку. Коли я обернувся, то побачив Кайла, який дивився прямо на мішень.

 

— ...Ти не зайнятий?

 

— Те, що потребувало найбільшої уваги, вже вирішено. Ми на завершальній стадії відновлення, тому мені немає потреби більше там залишатись.

 

— Як ти дізнався, що я тут?

 

— Я і вчора приходив.

 

— Так?

 

Я й гадки не мав.

 

Я стояв із відкритим ротом і швидко намагався пригадати вчорашнє тренування. Чи не припустився я вчора якихось помилок? Я ж не розмовляв із системою, так? А як щодо ударів у повітря?

 

[o(*°///°*)o]

 

Я проігнорував дивні очікування системи й збентежено усміхнувся. Останнім часом вона поводилася дедалі дивніше й дивніше.

 

Але чому Його Високість знайшов час у своєму щільному графіку, щоб таємно зустрітися зі мною?

 

— Ти повинен був щось сказати.

 

— Ти був зосереджений, тож я не хотів тебе відволікати.

 

Він ніжно стиснув мою руку. Кінчик мого пальця сіпнувся від його м'якого, наче пір’їнки, дотику.

 

Після цілотижневої практики мої руки почервоніли й набрякли. Я швидко одужував, але нанесення тих самих ран на тому самому місці не давало їм загоїтись.

 

— Ух...

 

— Ш-ш-ш.

 

Кайл заспокоїв мене й наніс на долоню щось схоже на мазь.

 

Мутна речовина в круглій ємкості пахнула травами, які спершу висушили, а потім зварили. Це був не дуже приємний запах. Тим не менш мені не було неприємно, коли Кайл ретельно наносив її на мої руки, злегка дмухаючи.

 

Я розглядав його обличчя, поки він перев'язував рани білою хустинкою.

 

Я турбувався щоразу, коли бачив його втомлене обличчя. Хоча до того, як я застосував «Перевтілення», мені уже вдалося побачити його як Кеш'ю. Навіть у ці неспокійні часи він щоранку приходив готувати мені їжу. Але не цілував мене.

 

— Не тренуйся аж надто старанно. Ти не зможеш покращити свої навички, якщо поспішатимеш.

 

— Я знаю. Але...

 

— Рана має загоїтися й затягнутися, перш ніж ти зможеш побудувати на ній нову основу. Якщо продовжуватимеш тримати лук рукою, яка досі не загоїлася, ти вдосконалюватимешся повільніше, ніж очікуєш.

 

Його лагідний голос змусив моє напружене тіло розслабитися. Я подивився вниз і побачив, що мою руку уже перев’язали, перш ніж я це зрозумів. Раніше вона пекла від легкого дотику, але тепер я відчував лише тупий біль. Не було ніякого дискомфорту, коли я стискав чи розслабляв її.

 

За цей час Кайл прибрав місце й поклав на місце лук і стріли, які я використовував. Потім він злегка потягнув мене за руку, яка не постраждала.

 

— Якщо ти не зайнятий, ходімо.

 

— Куди?

 

— Ринок знову працює. Вони також продають страву з качкою і стьобаний одяг, який ти навчив людей робити.

 

— А.

 

Я швидко перевірив системне вікно. У мене залишилося приблизно 30 хвилин.

 

«…Нічого страшного, якщо це ненадовго?»

 

Як Кеш'ю, я не часто бачився з Кайлом у ці дні, не кажучи вже про Шу.

 

Навіть якби Кайла тут не було, мені однаково було б цікаво, чи дотримуються вони мого рецепту і як вони продають одяг. Як відремонтували замок і які тепер вирази обличчя в людей? Я хотів це дізнатися. Я хотів побачити, який усе вигляд має зараз.

 

Я прочистив горло й узяв його за руку.

 

— Тоді лише 30… ні, 20 хвилин.

 

— Гаразд.

 

Він усміхнувся.

 

Утомлений красивий чоловік мав ще гарніший вигляд, коли всміхався. Не те, щоб його обличчя відповідало моїм уподобанням... Зачекайте. Ні, це не має нічого спільного з моїми уподобаннями. Від такого обличчя в будь-кого потечуть слинки.

 

Коли ми йшли до ринку, я проковтнув слину. Кайл подивився на мене й запитав.

 

— Ти голодний?

 

— Так!

 

Марно брехати.

 

Куточки його губ затремтіли й вигнулись у дугу. Я прискорив кроки, уникаючи його погляду.

 

— Треба було поїсти перед тим, як іти сюди.

 

— Ні. Тут скрізь є їжа. Ми можемо з'їсти це. Ого. Здається смачним! О, там є шампури!

 

Я зніяковів і пішов далі.

 

Перед нами був кіоск, де продавали м'ясо демонічного звіра, засмажене на грилі до золотистої скоринки. Кайл заплатив за нього. Я відкусив великий шматок від шампура й озирнувся на галасливий ринок.

 

Обличчя людей стали набагато яскравішими, ніж кілька днів тому. Були ще деякі місця, які досі не відремонтовали, але здавалося, що це лише дрібнички, які скоро вирішать. Вони навіть закінчили ховати тих, хто загинув під час нападу.

 

Поки я стояв на місці, тримаючи в руках шампура, Кайл заговорив.

 

— Завтра буде панахида. – У його спокійному й твердому голосі можна було почути нотки смутку. — Це буде довга ніч.