Схоже, що хом'як, який женеться за герцогом, дивиться на дах (2)

— Розстав ноги на ширину плечей, прицілься й натягни тятиву. Руки вирівняй горизонтально. Так, ось так.

 

Я натягнув тятиву, як наказав Кайл, і зосередився на тому, щоб стабілізувати свої тремтячі руки.

 

Звісно, в результаті нічого не вийшло.

 

[~(>―<~)]

 

— Ти достатньо зосереджений? 

 

Я буркнув у відповідь на суворе запитання Кайла.

 

— Проблема не в моїй концентрації. Мої руки не перестають тремтіти, скільки б зусиль я не докладав.

 

Можливо, це дефект. Коли я поскаржився, Кайл засміявся.

 

— У жодному разі.

 

Він підійшов трохи ближче до мене й злегка взяв мене за зап'ястя, що тримало лук. Іншу руку він поклав мені на плече й почав тиснути на нього.

 

— Тримай спину й плечі прямо.

 

Рука, що колись лежала на моїх плечах, опустилася до ліктя. Коли моя верхня частина тіла знову затремтіла, він насупився й підійшов ближче, підтримуючи мою спину своєю верхньою частиною тіла. 

 

Зачекай, ця поза...

 

— ...Ум-м.

 

Я злегка підняв голову. Можливо, я говорив занадто тихо, тому що Кайл вигнувся в талії, щоб наблизити своє обличчя до мого. Наші обличчя були так близько, що слова ніяк не могли вийти з моїх вуст. Було таке відчуття, ніби мене обіймають ззаду.

 

— Ти можеш навчати мене на трохи більшій відстані між нами?

 

Мені стало ніяково, тож я прочистив горло й вирішив це запитати. Однак Кайл обірвав мою пропозицію різкою відповіддю.

 

— Ти щойно навіть не зміг правильно натягнути тятиву.

 

— Так, це… правда.

 

— Годі говорити дурниці. Дивися прямо перед собою. Дихай повільно. Відчуй, як напруга йде до кінчиків пальців. Краще затримати дихання безпосередньо перед тим, як відпустити тятиву.

 

Тремтіння рук припинилося, наче його й не було. Чим більше він докладав зусиль, тим стабільнішим ставало моє тіло.

 

Натягнувши тятиву, наконечник стріли націлився точно в ціль. Стріла вперше красиво влетіла в центр мішені.

 

— Ах.

 

Я знав, що це стало можливим лише завдяки допомозі Кайла, але не міг не відчути себе щасливим. 

 

Коли я подивився на нього з усмішкою, Кайл також озирнувся, піднявши куточки рота.

 

— Молодець.

 

У тиші навколо його радість передавалася... зачекайте хвилинку. Навколо тихо? 

 

Я тільки зараз зрозумів, що люди розступилися, щоб звільнити місце для нас двох.

 

Безумовно, було комфортно використовувати весь цей простір для себе, але це відчувалося так, ніби… вони ретельно підготували місце, щоб ми могли піти на побачення.

 

[Поточний статус володіння: 60❤️.]

 

Кеш'ю тут не було, і Кайл не думав про нього. Проте кількість сердечок потроху зростала.

 

— …

 

Наші погляди знову зустрілися. Він дивився на мене так, ніби чогось прагнув. 

 

Це був спокійний і пристрасний погляд. 

 

Я знав, про що він хоче мене запитати, але промовчав. Не зараз. Поки що. 

 

Я повернув голову, опустив лук і, прочистивши горло, заговорив.

 

— Оскільки ще залишилося трохи часу, не хочеш прогулятись?

 

Кайл тихо розсміявся, ніби знаючи, про що я думаю.

 

— Здається, у тебе болять руки. Хоча був лише один удалий постріл.

 

— Тобі треба дивитися на процес, а не на результат.

 

— Ти маєш рацію. Тоді, може, покатаємося на конях? Тобі також треба навчитися їздити верхи.

 

Я перевірив системне вікно, перш ніж відповісти.

 

— Ну, годинку можна.

 

— Ти зайнятий більше, ніж сам великий герцог.

 

— На жаль, схоже, що так.

 

Пролунав тихий сміх. Здавалося, йому теж було весело.

 

Незважаючи на те, що він хотів навчити мене їздити верхи, він узяв мене на руки, посадив на сідло й поїхав разом зі мною. Моє тіло, безумовно, не було маленьким, але він так легко підняв мене.

 

Кінь повільно крокував околицями замку.

 

Було трохи холодно, але терпимо завдяки Кайлу. Він передбачив це й накинув мені на плечі накидку.

 

— Хоч зараз і кінець зими, але вітер усе ще холодний. Холодна погода в Блейку, як правило, тримається до весни, тому потрібен час, щоб до неї звикнути.

 

— Звідки ти дізнався, що я тільки нещодавно приїхав до маєтку?

 

— Це дуже просто.

 

Він обійняв мої трохи нахилені плечі й розправив їх.

 

— Якби ти був тут достатньо довго, я не зміг би тебе не впізнати.

 

— Немає нічого, чого б ти не знав про маєток Блейків.

 

— Тому що це мій обов'язок.

 

Хто так охоче бере на себе такі обов'язки? Ну, це те, що робить його Кайлом Блейком.

 

— О, до речі, ви вже розслідували напад на Беліала?

 

— ...Так. Це складно.

 

Яка загадкова відповідь. І що це має означати? Ти хочеш сказати, що знаєш чи не знаєш, хто за цим стоїть? 

 

На щастя, Кайл одразу пояснив.

 

— Усі три трупи були невідомими солдатами. Їх знайшли на невеликій відстані від місця нападу.

 

— Але ви з'ясували, що вони були «солдатами».

 

— Саме так.

 

Це означало, що організатор використовував інших людей для реалізації свого плану. Що ж, це був очевидний факт. Метою були Беліал або Кайл. Хто ж буде настільки божевільним, щоб діяти самостійно? У разі невдачі, вони б не отримали просту смерть.

 

— Ми в першу чергу розслідуємо групу найманців поблизу столиці. Якщо є хтось, хто діяв за наказом високопоставленого вельможі або мав якісь справи з трьома й більше смертями, вони підпадають під підозру.

 

— Схоже, ти будеш зайнятий деякий час.

 

— Так. Це завдання вимагає чималої кількості людей. І Кеш'ю вже давно не дає мені спокою...

 

Гм? Кеш'ю? Я?.. Чому? 

 

Він продовжував глибоким голосом.

 

— Я намагався ввести в нього дрібку мани, але він відскочив назад. Можливо, ти щось знаєш?

 

Звісно, я знав. Проблема була в тому, що я не міг цього сказати. Взагалі, він мав би запідозрити свого хом'яка, але обличчя Кайла було сповнене непідробного занепокоєння. Що мені сказати, щоб вирішити цю проблему?

 

— Я не до кінця впевнений, можливо, у нього особлива конституція...

 

Я завагався, а потім швидко додав.

 

— З огляду на це, будь ласка, не намагайся знову вливати в нього ману. Що, як це матиме негативний вплив на хом'яка?

 

Вираз обличчя Кайла став серйознішим, коли він почув словосполучення «негативний ефект».

 

— Ти хочеш сказати, що може статися якесь... зіткнення... всередині?

 

Він був досить прямолінійним. Звичайно, він не знав про існування системи.

 

— Так. Тож поки що залиш цю справу в спокої. Час усе, зрештою, розставить на свої місця.

 

Не турбуй хом'яка. Навіть якщо нічого не станеться, я однаково вважаю, що не варто продовжувати спроби вливання мани.

 

Якщо система постраждає, хто знає, чи не трапиться ще один інцидент, як з болотною козою. Варто поберегтися. Хоча це не той світ, в якому я народився й виріс, він усе ще цінний для інших.

 

Ми продовжували розмовляти про те й про се, поки мій час «Перевтілення» врешті не закінчився. Кайл дивився на мене з цікавістю, коли я закликав його швидше повертатися назад, але я не міг сказати йому, що я от-от повернуся до будиночка для хом'яка.

 

Власне, це також викликало занепокоєння. Жодна таємниця не може залишатися таємницею назавжди. Але як я міг сказати йому, що я його домашній хом'як? 

 

Ха-а… Я повинен був закінчити свої слова ще тоді. Це прокляте життя.

 

«Думаю, я міг би помовчати деякий час.»

 

Най тільки Кайлу продовжать життя ще трохи. Крім того, я хочу насолоджуватися цим спокійним і звичайним життям, поки можу.

 

Проте я ще не знав, які звичні для півночі ситуації на мене чекають.

 

***

 

— Це напад, Ваша Високосте! Негайно евакуюйтесь!

 

— Північна вежа впала!

 

— ...П-пожежа! Полум'я помічено на заході!

 

Інцидент стався раптово. Коли без жодного попередження було завдано удару з півночі, замок в одну мить став спустошеним.

 

Була пізня ніч, коли я вперше почув шум і не усвідомлював нагальності ситуації, бо перебував у кабінеті Великого герцога в будиночку для хом’яка, найбезпечнішому місці в замку.

 

Я не знав, чому Кайл, який саме грався зі мною, раптово зблід. Минула ціла година, перш ніж я усвідомив ситуацію.

 

— У підвалі є схованка. Залишайся там, поки я не скажу, що можна виходити.

 

Я використав «Перевтілення», сподіваючись, що зможу бути йому корисним, але це було все, що він сказав, коли ми зустрілись. 

 

Я похмуро спостерігав за тим, як він піднімається сходами.

 

— Ти ховаєш мене в підвалі, бо боїшся, що я знову можу померти?

 

— …

 

Кайл насупився. Він мав роздратований вигляд і, здавалося, гірко посміхнувся.

 

— Так.

 

— Тоді навіщо ти навчив мене стріляти з лука? Хіба не для того, щоб позбутися таких думок?

 

— Щоб збільшити твої шанси на виживання. – твердо сказав він. — Це не означає, що ти повинен кидатися в будь-яку небезпечну ситуацію й битись.

 

— Я не хочу, щоб ти бився наодинці.

 

— Я вдячний тобі за турботу, але в цій ситуації ти нічого не можеш вдіяти.

 

— Усе ще...

 

— Усе ще?

 

Голос Кайла пролунав холодно.

 

— Визнай, що ти слабкий. Немає нічого важливішого, ніж врятувати власне життя.

 

Я втратив дар мови. Він мав рацію. Не було нічого безглуздішого, ніж я, який не міг випустити жодної стріли, але все ж турбувався про Кайла Блейка, правителя Півночі.

 

Але наші долі переплелися. Хіба це не означає, що нам потрібно разом боротися з незгодами, навіть якщо це надто небезпечно?

 

— Я не потерплю непокори моїм наказам.

 

Почувши це, я опустив голову. Я не хотів цього визнавати, але мусив. 

 

Я не можу йому допомогти.