Схоже, що хом'як, який женеться за герцогом, дивиться на дах (1)

— Для цієї розвідки ми оглянемося довкола. Нещодавно з’явився новий демонічний звір, тож ми повинні бути набагато обережнішими.

 

— Так, сере!

 

Лицарі відповіли в унісон. Це було настільки голосно, що навіть я, який неквапливо приймав сонячні ванни, лежачи на тирсі, почув це.

 

«Знову розвідка.»

 

Від попередньої минув приблизно місяць.

 

― Писк писк. Писк. (Але чому він не сказав мені, що збирається на неї?)

 

Я потер живіт після того, як наївся мигдалю, макадамії та полуниці, які приніс Кайл. Мабуть, я трохи, зовсім трохи, набрав у вазі, бо дихати ставало все важче.

 

Так чи інакше, було б непогано й цього разу піти з ними. Якщо трапиться ще одна аварія, краще було б, якби я був там. Таким чином я принаймні зможу допомогти виправити ситуацію.

 

Я відповз за ріг і саме тоді, коли збирався використати «Перевтілення».

 

— Я на хвилину.

 

Кайл відчинив двері й зайшов до кабінету.

 

Я забрав лапку з системного вікна й повернувся до центру будиночка для хом'яка.

 

— Кеш’ю.

 

М'який голос Кайла покликав мене. 

 

Я зробив вигляд, що нічого не роблю, і зробив жест, який говорив: «Ти тут?»

 

Тоді він підняв мене й, звісно ж, почав цілувати.

 

— Писк... (Гаразд...)

 

Звичайно. Якби він цього не зробив, він не був би Кайлом Блейком.

 

Я отримав його поцілунок і помахав лапкою на прощання, коли він сказав, що скоро повернеться. Поспішай і йди.

 

Кайл пішов, лише двічі озирнувшись на мене у дверях кабінету. Я швидко використав «Перевтілення» й одягнувся.

 

Дійсно! Хіба зараз я не повинен мати можливість автоматично мати на собі одяг? Це так неефективно!

 

[(´。＿。｀)]

 

...Я не кажу, що це твоя вина. Не те, щоб ми могли з цим щось зробити. Я просто скаржуся вголос...

 

Я заспокоїв похмуру систему й швидким кроком пішов коридором. Я старанно прямував до виходу з замку, вітаючись із покоївками, які несли по дорозі кошики для білизни та віники.

 

Коли я штовхнув щільно зачинені двері, у кімнату влилося таке яскраве світло, що аж очі засліпило. Я вийшов на вулицю, відчуваючи прохолодне повітря, що оточувало мене.

 

Тепер, Кайле, візьми мене з собою. Поглянь, це ж ідеальний час моєї появи перед тобою, коли я тобі потрібен.

 

— Ваша Високосте!.. Га?

 

Я дивився на порожнє поле перед замком з ошелешеним виразом обличчя.

 

Його немає.

 

Тут нічого немає. І це при тому, що це головні ворота. Вони ж мали б реорганізували свої ряди тут перед тим, як піднятися на гору?

 

Я квапливо обшукав прилеглу територію. Клумби, кущі, стовпи... Я всюди уважно придивлявся, але не міг знайти жодного знайомого сліду.

 

— Куди ж ти пішов? – розпачливо крикнув я в небо.

 

Слуга, що проходив повз, здриґнувся.

 

— Його Високість Кайл пішов до задніх воріт.

 

— Так?

 

— Він сказав, що хтось безстрашний може спробувати піти за ним...

 

Я застиг на місці з ошелешеним виразом обличчя. Слуга, побачивши мою реакцію, швидко схилив голову й зник.

 

Тоді, чи означає це, що…

 

— Він уникає мене?

 

Я ще деякий час приголомшено постояв на місці, а потім повернувся до замку, роздумуючи про це. В замку не було інших спеціалістів з демонічних звірів, то чому він пішов без мене?

 

Ні, насправді я знав чому, навіть не думаючи про це. Це тому, що я впав зі скелі минулого разу.

 

Мабуть, для нього було шоком бачити, як людина, яку він обіцяв захищати, наражається на небезпеку прямо на його очах. Що, якщо це станеться знову? Чи зможу я цього разу зловити його? Я можу навіть уявити, як він думав про це всю ніч.

 

І все ж.

 

— Правильно тримати людину, яку ти хочеш захистити, поруч із собою.

 

Коли я йшов коридором, мене охопило незрозуміле відчуття самотності. Мабуть, я звик проводити час із Кайлом.

 

Поблукавши деякий час, я пішов до кухні, де з'їв два свіжоприготованих бутерброди, булочки та печиво з чорним чаєм, а потім повернувся до своєї кімнати й скасував «Перевтілення».

 

― Писк. (Зітхання.)

 

Я ліг і втупився в темну стелю кабінету.

 

Не було часу губитися в почуттях. Я провів цілий день, ходячи й думаючи про Кайла, але на серці було ще важче, ніж раніше.

 

«...Чому я відчуваю себе таким важким?»  

 

Я перевернувся, голосно буркнувши. Однак я не зміг підвестися. Я зміг підвестися тільки після того, як ухопився лапками за підлогу.

 

― Писк писк. (...Скільки ж я набрав?)

 

Тепер я вже не міг цього заперечувати. Такими темпами я можу перетворитися на ожирілого хом'яка, якому доведеться харчуватися лише цикорієм і салатом.

 

Я раптом відчув кризу й почав ходити по колесі для хом’яка. І тут я подумав, що більше ніколи не хочу їздити на цій жахливій штуці!

 

Гаразд. Поки сідаю на дієту.

 

Щоб Кайл дуже здивувався, побачивши мене знову.

 

***

 

Зазвичай розвідка займає близько чотирьох-п'яти днів. Цього разу вони сказали, що підуть далі, тож це займе близько тижня. Сьогодні був перший день цього тижня.

 

За цей час я був досить зайнятий і як людина, і як хом'як.

 

Коли я був хом'яком, я працював над своїм пухким животиком, бігаючи в колесі, а коли був людиною – допомагав по господарству.

 

Почалося масове виробництво стьобаного одягу, адже вони подумали, що було б добре роздати його мешканцям території. Лицарі, які залишились у замку, також проводили свої дні на полюванні.

 

Я, у свою чергу, допомагав із шиттям і навчав кухарів різним іншим корисним рецептам. Найсмачнішим був рецепт із риби.

 

На південь від замку був ставок, який залишався покритим льодом упродовж усього року, тож я пішов туди на підльодну риболовлю та полювання.

 

Ми всі зібралися разом і розпалили багаття, влаштувавши шалений бенкет.

 

Риба, смажена на грилі з рівномірним шаром спецій і соусу, була смачнішою за будь-які інші морепродукти, які я коли-небудь їв.

 

У результаті людям дуже сподобалася риба. А найкраще те, що вона сама пробивалася крізь лід, якщо її було багато.

 

Загалом, було весело і я не залишився без роботи. Завдяки цьому мої бали дива зросли до 24%. Це було величезним покрашенням, зважаючи на те, що Кайла тут не було.

 

Іншими словами.

 

«Ці люди прийняли мене.»

 

Хоча, я також отримав певну користь від «пасивного ефекту» здобуття прихильності північан.

 

Коли я проходжу коридорами замку, слуги вітаються зі мною, а лицарі іноді шукають мене з демонічними звірами, яких вони спіймали, в руках. Коли я заходжу на кухню, мене обдаровують свіжоспеченим хлібом і печивом. Учора я навіть отримав пиріг, який спекла наймолодша працівниця замку.

 

«...Хоча нам усе ще трохи незручно одне з одним.»

 

Але це зовсім не погане відчуття.

 

Я прочистив горло й глянув на годинник. Уже перевалило за полудень.

 

― Писк писк. Писк писк писк. (Коли вже повернеться Кайл? Погода гарна, тож він має повернутися досить скоро.)

 

Поки я щось бурмотів собі під ніс, системне вікно замиготіло.

 

[(❤´艸｀❤)]

 

Не в цьому справа. Не дивись на мене так, ніби я дружина, яка чекає на повернення чоловіка додому. В нас не такі стосунки.

 

Після того, як я штовхнув ногою системне вікно, воно знову замиготіло на протилежному боці від мене.

 

«Га?»

 

Я щосили вдарив ногою по системному вікні, що рухалося, що дуже нагадувало гру з кротом. Я був настільки захоплений, що навіть не почув, як відчинилися двері кабінету.

 

— То ти ще й танцювати вмієш.

 

М'який голос пролунав над моєю головою.

 

Я зупинився й підняв голову. Кайл дивився на мене з дуже розпатланим виглядом.

 

— Вибач, що мене так довго не було. Я поспішав повернутися, бо хвилювався за тебе, але, здається, мені спочатку потрібно помитися. Я не можу підняти тебе такими руками. – пробурмотів Кайл, тримаючись за руки, вимазані брудом і кров'ю. 

 

Мій погляд, природно, опустився  на його руки.

 

― Пи-и-и-иск! (Гей! Що з твоїми руками?!)

 

Я прилип до прозорої стіни й пискнув до Кайла.

 

Кайл, мабуть, подумав, що я радий його бачити після тривалої розлуки, тому він подивився на мене, як на наймиліше створіння у світі, й вийшов із кабінета, сказавши, що скоро повернеться.

 

Я розчаровано вдарив себе в груди й використав «Перевтілення».

 

Добре, що я ще не використав його сьогодні. Як я міг утриматися після того, як побачив його в такому стані? Я мушу особисто провірити, чи не пошкоджено тіло, яке я так люблю.

 

— Думаю, цього достатньо.

 

Я трохи постояв перед кімнатою Кайла, а потім постукав у двері. Потім я почув голос, який дозволив мені зайти.

 

— Шу?

 

Відчинивши двері, я побачив Кайла в накинутому на плечі халаті, який сушив волосся рушником.

 

Я швидко оглянув його з голови до ніг. На його руках не було жодних пошкоджень. Жодної подряпини на грудях. Він просто виглядав трохи брудним.

 

Я зітхнув з полегшенням і підійшов до нього.

 

— Цього разу тобі знадобилося багато часу.

 

— Я подумав, що було б добре піти довшим шляхом після того, як зустрівся з новим демонічним звіром.

 

— Ти не просив мене йти з тобою цього разу.

 

— Тобі не обов'язково супроводжувати мене в кожній розвідці. До того ж, хіба ти не казав, що зайнятий?

 

Я схрестив руки й подивився на нього. Ти можеш виправдовуватися скільки завгодно, але я знаю тебе краще, ніж ти сам.

 

— Чи не тому, що ти боїшся, що я можу померти?

 

— …

 

Кайл мовчки дивився на мене. Тим самим підтверджуючи мої слова.

 

Я простягнув руку й обережно взяв обидва кінці рушника, що покривав голову Кайла, щоб допомогти йому висушити волосся. Він слухняно опустив голову, скоротивши між нами відстань.

 

— Завтра навчи мене користуватися луком. Я швидко вчуся, тож тобі навіть сподобається мене вчити.

 

— …

 

Брови Кайла звузилися, а потім він розслабився з коротким зітханням.

 

Ніби засумувавши за мною за той тиждень, що його не було, він обхопив мене за талію своїми сильними руками й притягнув до себе. Я довірився йому. Від знайомого запаху тіла, що сягав кінчика мого носа, я відчував себе спокійно.

 

Я відпустив рушник і обійняв його за шию. Я усміхнувся, почувши, як він сказав, що навчить мене, і що він радий повернутися додому.