Навіть хом'яки приходять, коли їм кажуть (4)

Тук-тук.

 

Кайл не відповів на короткий, чіткий стукіт.

 

Порахувавши подумки до трьох, я увійшов до кабінету. Він усе ще сидів на дивані в тій самій позі, що й раніше, і довго над чимось розмірковував.

 

Тиша, що охопила кімнату, здавалося, якимось чином уособлювала його самотність. Я підійшов до нього й розтулив рота.

 

— Про що ти думаєш?

 

— Я сказав, що вб'ю його.

 

— Кого?

 

— Свого брата.

 

Брата.

 

Мені стало гірко.

 

Кайл, Беліал і Лоренц провели своє дитинство в палаці разом.

 

Сказати, що їхні стосунки тоді були гармонійними, було б перебільшенням, але вони не ображалися одне на одного. Всі проблеми були між дорослими. Вони, напевно, проводили час разом, тренуючись у фехтуванні та благословляючи один одного на день народження.

 

Але сказати, що він його вб'є.

 

Коли він сказав ці слова? І що відчував юний Кайл, коли говорив їх?

 

Я не знав історії, яка стояла за цим, але, можливо, саме через них Кайла відправили на Північ. Кайл, який був дитиною наложниці на ім'я Джейн, мабуть, був більмом на оці для людей у палаці.

 

Я сидів поруч із Кайлом і мовчки спостерігав за ним. Вираз його обличчя був із сумішшю жалю й каяття.

 

— Спочатку я просто хотів вижити, щоб похизуватися перед ними. Показати їм, що в світі не завжди все буде йти так, як того хочуть вони. І я хотів протестувати. Щоб вони зрозуміли, що навіть, якщо вони хочуть чогось позбутися, це не означає, що їм удасться це так легко. Ось чому попри все я вижив і боровся.

 

Для нього не було більш утомлюючих слів, ніж «вижити». Зрештою, людина не виживає лише завдяки диханню.

 

Ми повинні їсти, а коли сонце сідає – лягати спати. Коли температура падає – одягати більше одягу, а щоб мати можливість щось робити, нам потрібні гроші.

 

Саме так.

 

Ось чому мені сподобався Кайл у «Серці зими». Його життя після того, як його вигнали на Північ, нагадувало моє власне.

 

— …

 

Я не міг нічого відповісти йому. Я відчував, що ніякими словами не можна виміряти глибину смутку, що містився в його голосі.

 

Однак я знав, що він був самотнім увесь цей час. І ця самотність була холоднішою й суворішою за саму Північ.

 

— ...Але помста – це ще не все. Я зрозумів це через деякий час. Навіть, якщо я помщуся, це не означає, що я стану щасливим. Я не зможу пробачити людей герцога Клейна до самої смерті, але я не маю наміру присвятити своє життя помсті.

 

Перш ніж я це зрозумів, Кайл подивився на мене. Його непохитні червоні очі закарбувалися в моїй свідомості глибше, ніж будь-коли раніше.

 

— ...Чому ти почав так думати?

 

Мені ледве вдалося вичавити з себе слова.

 

Однак я мусив запитати.

 

Система чітко сказала, що метою Кайла була помста. І навіть якщо він жив лише заради неї, то однаково прожив життя, в якому ніхто ніколи не зміг би вказати на нього пальцем.

 

— Я знайшов те, що люблю. Щось, що я хочу захистити.

 

Його голос звучав солодко, коли він це казав. Оскільки його очі були спрямовані на мене, здавалося, що ці слова були сказані мені.

 

Я відчув, що мені стає жарко, і потер потилицю, відкинувшись на підлокітник дивана.

 

— І все таки, іноді я думаю, що якщо я перестану шукати помсти, то смерть моєї матері стане сумною й несправедливою.

 

Його голос прозвучав сумніше. Я різко підняв голову й рефлекторно розтулив рота.

 

— Ні! Вона б сказала, що ти правильно вчинив…

 

Я не зміг закінчити своє речення. Перш ніж я це зрозумів, Кайл нахилився до мене й обхопив мене однією рукою за талію, притягнувши до себе.

 

Мої губи тремтіли, коли я продовжував.

 

— Як думаєш, чого батьки хотіли б для своєї дитини? Очевидно, що вона хотіла, щоб ти жив щасливо. Вона б подякувала тобі за те, що ти народився й вижив…

 

Я заплющив очі й затулив рота. Це тому, що в моїй голові з'явився розмитий образ облич моїх батьків, яких я ледве пам'ятаю.

 

Як виглядали їхні очі та ніс, який вираз вони робили, коли сміялися, яким тоном говорили, коли кликали мене на ім'я. Я вже нічого не пам'ятав, але знав принаймні одне.

 

Я знав, що вони бажали мені щастя. Замість того, щоб я жив у будинку мого дядька, де мене експлуатували, і замість того, щоб так безглуздо приймати смерть, вони сподівалися, що я житиму в більш доброму й лагідному світі.

 

Світі, в якому жила б така людина, як Кайл.

 

Я простягнув руки й обняв його. Потім він міцно обійняв мене за талію.

 

— Вона б сказала, що ти молодець. Що ти зробив правильний вибір, відмовившись від помсти. Що вона сподівається, що завтра ти усміхатимешся більше, ніж сьогодні.

 

— Як не дивно, коли ти так кажеш, здається, що це правда.

 

Я не був упевнений, що він говорив щиро, але якимось чином відчув утіху від його слів.

 

Я розсміявся й кілька разів поплескав його по плечу, перш ніж спробувати вирватися з його обіймів. Я задихався від того, що сталося раніше. Наскільки він сильний?

 

— ...Ум-м.

 

Однак моя талія була міцно стиснута в його руках.

 

Здавалося, він і не думав мене відпускати, тож я зітхнув і дозволив йому робити те, що він хотів. Так чи інакше, у «Перевтілення» залишалося ще трохи часу.

 

— Якщо ти не хочеш мене відпускати, будь ласка, повідповідай на мої запитання. Твоя помста була чимось на кшталт бунту?

 

— Саме так. Моя мати була тією, хто мала стати Сереною. Однак її неправдиво звинуватив герцог Клейн, і вона була змушена сама виховувати мене в холодних провулках до самого свого смертного одра. Після її смерті я потрапив до імператорського палацу.

 

— …І у тебе не було думок про те, щоб зайняти трон?

 

— Я збрехав би, якби сказав, що не думав про це взагалі. Але зараз – ні. Я краще дозволю їм самим подбати про такі речі, як трон.

 

Кайл промовив агресивно, але потім заспокоївся.

 

— Це моє рідне місто.

 

Я зрозумів про що він говорив, навіть без пояснень. Як сильно він піклується про це місце й людей, які тут живуть. Це було очевидно навіть мені, сторонній людині.

 

Так само як і в «Серці зими». Незважаючи на те, що це був край крутих скель і нескінченного снігу, люди тут були щасливішими, ніж ті, які жили в імператорському палаці.

 

«...Тоді чому?»

 

Чому в оригінальній історії справа дійшла до зради? Якщо те, що сказав Кайл, правда, він би відмовився від повстання й мирно продовжував жити з людьми на цій території.

 

Чи це також була пастка, влаштована Беліалем чи Лоренцом? Думки про одного вже й так були головним болем, але тепер, коли їх стало двоє, я навіть не знаю, що робити. Ну, в будь-якому випадку, з часом усе з'ясується. До того ж, ми деякий час не будемо стикатися один з одним.

 

Упорядкувавши свої думки, я подивився на Кайла. А потім поклав руку йому на плече й поплескав його.

 

— Тоді спробуймо зробити так, щоб твоє рідне місто почало трохи зростати. Наразі маєток Блейків надто покладається на Вашу Величність.

 

— Не можу цього заперечувати.

 

— Торгівлі не вистачає, а з поставками завжди туго. Чесно кажучи, я дивуюся, як ви змогли стільки зробити самостійно.

 

— ...Гм-м.

 

— У будь-якому випадку, навіть як безплідна земля, де важко заробити на життя, вона дуже ізольована. Якщо Ваша Високість надовго поїде, люди опиняться в небезпеці.

 

— Ти маєш рацію.

 

Кайл серйозно вислухав мої слова. Не встиг я озирнутися, як опинився в його обіймах.

 

— Можливо це важко зробити саме зараз, але не варто поспішати. Перш за все, для нас було б добре не бути політично та економічно ізольованими.

 

А для цього нам потрібні союзники.

 

Кайл здібний, але має сильну, цілеспрямовану особистість. Звичайно, він має зв'язки й силу людей Півночі, але це обмежувалося лише Північчю.

 

«Я ніколи не бачив, щоб він ладнав із вельможами за межами цієї території.»

 

Тож його було б легко загнати в кут.

 

На щастя, Кайл кивнув головою. Він уважно вислухав мене, ніби погоджуючись зі мною.

 

— Також варто з'ясувати, хто стоїть за нападом на Його Високість принца Беліала. Я впевнений, що він точно не союзник Вашої Високості. Ми повинні бути обережними в їхньому виборі, інакше нас можуть зрадити й ударити ножем у спину.

 

— Хіба не кажуть, що ворог мого ворога – мій друг?

 

— Можливо. А може й ні.

 

— Є щось, про що ти можеш знати?

 

— ...Я не впевнений. Це таємниця.

 

Я врешті звільнився з його обіймів. Кайл підозріло подивився на мене, але я проігнорував це.

 

— Ти говориш дивно.

 

— Я думав, що ти вирішив закрити на це очі.

 

На системному вікні з'явилося 5-хвилинне попередження, і я повільно приготувався повертатися до своєї кімнати. Я подивився на Кайла, а потім ще раз на будинок для хом’яка.

 

Потім я додав ще одну пораду.

 

— Ти маєш це з'ясувати.

 

— Я розумію.

 

— Добре. Тоді я піду.

 

— Куди ти постійно зникаєш? Я ніколи не бачу тебе в замку.

 

— Навіть не намагайся дізнатися. Це тільки нашкодить.

 

Я вигукнув те, що зміг придумати.

 

У цей момент я був здивований Кайлом. Чому він тримає мене біля себе, якщо моя особистість настільки незрозуміла і я ніколи не розповідаю йому нічого про себе?

 

Це через довіру до своїх людей?

 

Чи це тому, що він справді піклується про мене...

 

— Що за дурниці в моїй голові.

 

Я похитав головою й попрямував до своєї кімнати.

 

Уся ця біганина в колесі хом'яка нарешті дала свої результати. Принаймні, я тепер бігаю набагато швидше, ніж у своєму попередньому житті.