Навіть хом'яки приходять, коли їм кажуть (3)

— Задихаюся… Ух. Я вмираю!

 

Вийшовши з кабінету, я побіг, як божевільний. Я біг так швидко, як ніколи раніше.

 

На щастя, моя кімната була розміщена неподалік. Якби я не був достатньо швидким, «Перевтілення» закінчилося б, і я зник би посеред коридору, не залишивши по собі нічого, крім одягу.

 

Пробігши на повній швидкості, я заліз на ліжко, накрився ковдрою й скасував «Перевтілення», тим самим повернувши туди, куди заздалегідь вказав.

 

― Писк. (Тьху.)

 

Такими темпами я можу померти молодим...

 

Я спіткнувся, підійшов на середину будиночку для хом’яків і ліг на спину, витягнувши лапки. Небо жовте. Таке жовте.

 

— Ти тренувався? Виглядаєш утомленим.

 

Кайл несподівано підійшов ближче, підхопив мене, поки я продовжував важко дихати, і почав цілувати. Не маючи сил навіть підняти лапу, я безпорадно приймав усю його ласку.

 

― Писк... (Тепер ти задоволений?..)

 

— Я розумію, розумію. Ти мені теж дуже подобаєшся.

 

― Писк... (Цей нетямущий вилупок...)

 

— Сьогодні я зроблю тобі подарунок.

 

Кайл, який поставив мене, поклав жменю качиного пір'я в хустинку, яку він розстелив для мене вчора ввечері, а потім обережно почав прошивати її.

 

Хоча результат виглядав трохи незграбно і з неї стирчали нитки, вийшло краще, ніж скраб для миття посуду, який він зробив раніше. Ти практикувався?

 

Я подивився на його обличчя ледь розплющеними очима. На ньому була тепла усмішка, яка контрастувала з нескінченною зимою за вікном.

 

Чого ти так радієш?

 

Це ж просто демонічний звір.

 

Відчувши, як мене дбайливо, наче якийсь скарб, поклали на хустинку, я повільно заплющив очі…

 

― Писк... (Цей старанний, нетактовний, щиросердий вилупок...)

 

Одного дня цей момент стане спогадом, про який я згадуватиму, коли повернуся до свого світу.

 

І це буде щасливий спогад.

 

***

 

— …

 

— …

 

— …

 

Панувала задушлива тиша.

 

Я озирався то на Кайла, то на чарівника, які спостерігали за тим, як я виставляю охорону.

 

Минуло вже тридцять хвилин відтоді, як чарівник увійшов до кабінету. Вони постійно спостерігали за мною, наче за лабораторним щуром. Перестаньте витріщатися, будь ласка. Це дуже обтяжливо.

 

Ковток.

 

На всю кімнату пролунало ковтання.

 

Винуватцем був знервований чарівник, який сидів поруч із Кайлом.

 

— Т-так, що ж, я почну.

 

Наче нарешті зважившись, чарівник, на вигляд середнього віку, обережно підняв мене.

 

Підйом був незручним. Долоня, на якій я сидів, сильно тремтіла, ніби стався землетрус.

 

― Писк. (Перепрошую, пане…)

 

Ти намагаєшся зі мною погратися чи що?

 

Я сів на тремтячі долоні й насторожено подивився на нього.

 

Ти, мабуть, нервуєш, бо Кайл дивиться на тебе так, ніби збирається розірвати на шматки, але справа в тім, що він насправді не хоче цього робити. Він просто хвилюється. Він звичайнісінький хом’ячий отаку.

 

Витерши піт тильною стороною долоні, чарівник почав уливати в моє тіло синю ману. Я заплющив очі й міцно пригорнув до себе горіх кеш'ю, який тримав у руках.

 

Я, так само як і система, не знав, як моє тіло відреагує на це, але в мене не було іншого вибору, крім як ризикнути. Кайл використав би всі можливі методи, щоб змусити мене рости.

 

Ясно. Краще вже зробити це й покінчити з цією справою.

 

— ?..

 

Бам.

 

Моє тіло злегка штовхнуло вбік, водночас із цим прозвучав звук удару чогось тупого одне об одне.

 

Я міцніше вхопився за горіх кеш'ю, який ледь не впустив, і витягнув шию, озираючись навколо, як якийсь сурикат. Що це було? Щось пролетіло повз?

 

— …Зробив?

 

— Так, однак...

 

Запала гнітюча тиша. Чарівник укотре нервово ковтнув, перш ніж знову покласти руку на моє тіло.

 

— Цього разу я постараюся більше.

 

Незважаючи на ці слова, він усе ще неймовірно тремтів.

 

Твоє життя, мабуть, теж нелегке. Я поплескав чарівника по руці передньою лапою й зробив короткий, глибокий вдих. Нужбо, я готовий.

 

— ...Гмф!

 

Чарівник видав якийсь дивний хрюкаючий звук і підняв долоню, наповнену синьою енергією мани. Потім, в той момент, коли потужна мана вистрілила й торкнулася мого тіла...

 

Дзень.

 

Дзень.

 

Бам.

 

Моє тіло двічі перекотилося назад, зіткнулося зі стіною й упало у в'язальні нитки Кайла.

 

— Кеш’ю!

 

Кайл швидко підхопив мене на руки. Я похитав головою й відчув, як статична електрика пронизує все моє тіло.

 

«Що це?»

 

Що це? Чи повинна мана відчуватися саме так?

 

[Не□іл□□а по□□ніс□□ по□□л□*.]

 

*Я не змогла до кінця розібратися що там написано. 

 

Я втупився у вікно системи, що з'явилося перед моїми очима. Літери були розбиті на пікселі, і їх було важко прочитати, але я відчував, що знаю, про що йдеться.

 

«Це означає, що мана мого тіла й мана цього світу не можуть змішуватися? Чи це більше нагадує ту ситуацію з несподіваною появою звіра під час розвідки?»

 

Поки я поринув у свої роздуми, Кайл перевіряв моє тіло на наявність ран.

 

— ...Ваша Високосте. Я не думаю, що ваш улюбленець – типовий демонічний звір. – тихим голосом пробурмотів чарівник, обливаючись рясним потом.

 

— Якщо цей малюк не демонічний звір, то хто?

 

Кайл прикрив мене долонею, крикнувши на чарівника, який стояв на віддалі від нього й тремтів.

 

Агов, агов, агов. Не будь таким. Він не винен.

 

— А-але він не тільки не приймає ману, але й відбиває її назад...

 

Поки чарівник намагався пояснити, я підняв горіх кеш'ю, що нещодавно відлетів від мене. Його кінець був трохи потрісканий від попереднього удару, а також на ньому був пил.

 

— …

 

Я розчаровано кинув горіх кеш'ю. Ну його. Я не буду їсти цю гидоту. Краще скористаюся «Перевтіленням» і з'їм чогось смачненького.

 

Я сів і спостерігав за суперечкою двох людей, точніше одна зі сторін страждала від люті іншої. Оскільки я не міг їх зупинити, мені довелося почекати, поки вони закінчать самі.

 

З такими думками я повернувся до системного вікна з піксельними літерами.

 

— Ваша Високосте!

 

Почувши раптовий голос, я відразу обернувся й подивився на двері кабінету, що відчинялись.

 

О, знайоме мені обличчя. Це був один із лицарів Кайла.

 

— У чому справа? Тут гість, тож швидко доповідай, що сталось.

 

— М-м-мої вибачення! Однак, надійшов лист, в якому говориться, що на принца Беліала напали!..

 

— …Напали?

 

...Що? Напали?

 

Я підскочив.

 

Кайл прогнав чарівника й поклав мене назад у будиночок для хом’яка, після чого підійшов до лицаря, який стояв біля дверей.

 

Агов. Говоріть тут! Дайте й мені послухати!

 

Я притиснув вуха до прозорої стіни. На щастя, двері кабінету не були повністю зачинені, тож я зміг смутно почути розмову.

 

Отже, Беліал, який повертався до імператорського палацу, потрапив у засідку, влаштовану невідомою групою. Це була серйозна аварія, яка супроводжувалася перекиданням карети, але оскільки місце події було ближче до імператорського палацу, знадобився час, щоб новина дійшла до маєтку Блейків...

 

Я схрестив руки й почав ходити взад-уперед у будиночку для хом'яка.

 

Початок роману «Серце зими». Єдиний напад, який відбувся на початку історії, про який я знав, – це засідка на Кайла, в результаті якої він отримав поранення правої руки.

 

Але цього не сталося через моє втручання. Тож натомість замість нього напали на Беліала?

 

«...Щось тут не так.»

 

Чи означає це, що на Кайла в оригінальній історії влаштував засідку не Беліал? Я глибоко замислився, гойдаючись на гойдалці.

 

Контролюючою силою в імператорській столиці, безумовно, був другий принц, Беліал. Не хотілося б визнавати, але він мав виняткові лідерські якості та чарівну усмішку, що робило його популярним серед народу.

 

А як же було всередині палацу? Наскільки мені відомо, деякі піддані відкрито вважали Беліала майбутнім імператором, хоча перший принц усе ще був живим.

 

«Але як же його звали?»

 

Раптом з'явилося системне вікно.

 

[Лоренц Серена Майнгардт був слабкодухим і боягузливим. Він не міг змагатися з Кайлом у силі, і не міг перемогти Беліала в інтелекті. Все, що у нього залишилося – це гордість бути першим принцом.]

 

«Точно. Лоренц.»

 

Він мені так не подобався, що я навіть забув його ім'я.

 

Я пригадав його опис з історії. Зі світлішим кольором волосся, ніж у Беліала, він мав різку зовнішність, яка нагадувала його матір, Серену. Його густі брови й чіткі риси обличчя нагадували імператора.

 

[눈_눈]

 

Так. Саме так.

 

Однак імператорська родина цінувала традиції та легітимність. Скільки б влади не мав Беліал, він не зміг би стати імператором.

 

Крім того, не було схоже, що принц Лоренц зовсім не мав підтримки, а імператор, напевно, захотів би довірити країну своєму старшому синові.

 

Тому я вважав, що Лоренц не буде втручатись у справи Беліала. Він міг би стати імператором, навіть якби стояв на місці, тож не було потреби створювати проблеми.

 

― Писк. (Усе так заплутано.)

 

Поки я звично крутив лапками колесо, Кайл повернувся до кабінету з дещо пригніченим виглядом.

 

Здавалося, все заспокоїлося. Як мило з твого боку, що ти так турбуєшся про свого ворога.

 

З коротким зітханням я використав «Перевтілення».
Схоже, він не в настрої доглядати за хом'яком, тож це був ідеальний час, щоб знову стати Шу.

 

Перш за все, маленьке хом'яче тіло не зможе забезпечити Кайлу необхідний комфорт. Наразі я хочу бути на його боці як людина.