Навіть хом'яки приходять, коли їм кажуть (2)

— Демонічних звірів, які мають ось такий вигляд, можна зварити й з'їсти. Варіння займе деякий час, але це набагато краще з точки зору поживності й тепла.

 

Слуги та лицарі зібралися навколо мене, записуюючи нотатки.

 

На щастя, вони кивали на знак згоди, незважаючи на моє грубе пояснення. Вони обговорювали, яких ще демонічних звірів можна їсти, а також які ще види начинки можна використати.

 

«Думаю, цього достатньо для пояснень. Качка майже готова.»

 

Я розтер затерплі плечі й перевірив системне вікно, що з'явилося переді мною.

 

[«Перевтілення» закінчиться через 5 хвилин.]

 

«Схоже, я не зможу спробувати її на смак.»

 

Я попрощався з працівниками, з якими зблизився за цей час, і попрямував до складу в кутку. Коли я зайшов і зачинив двері, трохи здалеку почувся голос Кайла.

 

— Ти запізнився.

 

Я усміхнувся, відчуваючи, як біле світло огортало моє тіло. Просто я чув, як він шукає мене.

 

***

 

Я вмирав від утоми, бо прожив одну годину, як день. Я ліниво зітхнув, лежачи на тирсі.

 

Я не знав, скільки я проспав після того, як використав «Перевтілення», але коли розплющив очі, Кайл клав шматочки качки в мою миску з їжею.

 

― Писк. (Що ти робиш?)

 

— Вибач, що розбудив. Але ти дуже вчасно прокинувся. Їж, поки ще тепле.

 

Кайл поставив переді мною миску. Я подивився на неакуратно пошматовану качку, яку я нещодавно приготував.

 

«Гм. Добре приготувалась.»

 

Щоб качка вийшла смачною, її потрібно довго варити.

 

Я взяв м'ясо, яке Кайл подрібнив обома руками, й відкусив шматочок.

 

М'яка м'якоть із жирною текстурою танула в роті. Думаю, вона вийшла смачніше, ніж звичайна качка. Цікаво, чи не через фізичне навантаження демонічного звіра?

 

Поки я бездумно поглинав м'ясо, Кайл ніжно погладжував моє чоло вказівним пальцем і щасливо усміхався.

 

— Цю їжу приготував він. Як такий геніальний чоловік потрапив сюди?

 

― Писк писк. (Я потрапив сюди, помираючи, чуваче.)

 

— Я маю належним чином віддячити за цю послугу, але поки не знаю як.

 

― Писк, писк, писк. (Дай мені грошей. Гроші – найкращий варіант.)

 

Я з'їв усі шматочки м’яса, не залишивши ні крихти, поки Кайл продовжував серйозно розмірковувати. Можливо, через мою маленьку статуру, але в мене було відчуття, що мій шлунок вибухне після того, як я з'їв цю жменьку їжі.

 

Я витягнув лапки. Кайл подивився на мене так, ніби я був наймилішою істотою у світі, а потім поклав мене на долоню й вийшов із кабінету.

 

— Здається, я вже давно не приділяв тобі вдосталь часу, тож сьогодні нарешті поспімо разом.

 

Кайл поклав мене на красиво вишиту квітами хустину, а потім ліг поруч зі мною й дового гладив мене.

 

Коли я вже думав, що от-от перетворюся на лисого хом'яка, він нарешті заплющив очі.

 

Він, мабуть, дуже втомився.

 

Так чи інакше, мені цікаво, чи з його рукою все гаразд.

 

Я підвівся й оглянув руку Кайла. Вона все ще була перев'язана бинтами, але, схоже, не було жодних серйозних проблем.

 

Його міцні руки були вкриті численними порізами. Я помасажував їх, сподіваючись, що вони заживуть трохи швидше.

 

Видужуй.

 

Ти повинен бути здоровим, щоб я перестав хвилюватись.

 

***

 

Мешканці півночі швидко вчилися новому, адже вони були ветеранами, які вже мали досвід створення чогось із нічого.

 

Вони також мали хорошу адаптивність. Мало того, що вони вже самостійно готували качку, за рецептом якого я навчив їх учора, вони ще й закінчували робити парки. Моє викладання принесло плоди.

 

Сьогодні я знову приготував качку й навіть устиг зварити кашу перед лицарями, які її впіймали. Коли смачний запах наповнив кухню, навколо почали юрмитися люди, через що стало дуже тісно.

 

— Ох… Вау. Хіба... Хіба це не дуже смачно?

 

— Як ми могли не додуматися готувати таку їжу?! Вона набагато краща, ніж смажена, ти так не думаєш?

 

— Відтепер готуватимемо так. До того ж, якщо рис обсмажити, то виходить навіть смачніше.

 

Таку їжу любив власник моєї орендованої кімнати в минулому житті. Одного разу я приготував її для нього, бо був перед ним у боргу, і відтоді він часто навідувався до мене з проханням поготувати для нього.

 

Має бути смачно. Все ж, я кілька років пропрацював на півставки в ресторані. Тож я вмію готувати більшість страв.

 

— Гадаю, залишки м'яса можна зав’ялити. І також варто продовжити шити одяг із качиним пір'ям.

 

Я сів поруч зі служницями, які шили, не забувши при цьому про кошик, повний пір'я демонічних звірів. Жінки тепло привіталися зі мною.

 

Привітна атмосфера підняла мені настрій.

 

«Як давно я не робив чогось подібного з іншими?»

 

Я розробив гру майже самостійно, і після закінчення школи мені довелося покинути будинок дядька й стати незалежним. Після смерті батьків у мене не було жодних значущих спогадів про спілкування з іншими людьми. Я був зайнятий роботою на півставки в коледжі та відвідуванням занять.

 

«Я жив нудним життям.»

 

Я поклав пір'їну між тканиною й старанно просунув голку.

 

Добре ущільнену тканину можна пізніше використовувати як одяг або як подушку. Здалеку ж вони нагадували ковдри.

 

Я щасливо усміхнувся й подивився на людей навколо.

 

У цей час перед моїми очима замиготіло системне вікно.

 

[«Перевтілення» закінчиться через 3 хвилин.]

 

— …

 

Уже?

 

Я підхопився з місця. Увага людей, які до цього гармонійно розмовляли між собою, раптом зосередилася на мені.

 

Я ніяково засміявся й почав виправдовуватись.

 

— У мене виникла термінова справа, тож я піду першим.

 

— Уже? Та побудь ще трохи!

 

— Це дуже важливо, тому...

 

Я розвернувся й уже збирався піти, коли…

 

[Ви відкрили можливість заможного життя для мешканців маєтку Блейків.]

 

[Прихований квест «Хрещений батько Півночі» виконано!]

 

[Оцінку дива збільшено.]

 

[Поточна оцінка дива: 21%]

 

[Досягнуто пасивного ефекту. Всі, хто живе на Півночі, будуть прихильні до вас.]

 

[Збільшено тривалість «Перевтілення».]

 

[«Перевтілення» закінчиться через 62 хвилин.]

 

Системні вікна з'являлися, а потім відразу зникали, навіть не давши мені шансу до них доторкнутись. Усміхаючись від задоволення, я розвернувся й знову сів.

 

— ...Ти хіба не йшов?

 

— О, мені просто дали ще трохи часу.

 

Одна з покоївок дивно подивилася на мене, а потім різко повернула голову назад. Побачивши це, я розгублено підняв брову й знову встромив голку в тканину.

 

Але... що це було? Чи це лишень гра моєї уяви?

 

Інші, які до цього невпинно розмовляли, принишкли, наче на них вилили холодну воду. Так само, як діти, які граються під час занять, а потім удають, що вчаться, коли на них звертає увагу вчитель...

 

У цей час на мою голову впала довга тінь.

 

— Ти маєш щасливий вигляд.

 

Це Кайл. Тож ти був причиною?

 

Я нахилив голову назад і підняв тканину, над якою працював, а потім заговорив спокійним голосом.

 

— Ти теж хочеш попрацювати? Думаєш, будеш спритним у цьому?

 

Навколо досі панувала тиша. Кайл злегка усміхнувся, підтримав мою спину, водночас поклавши мені руки під коліна, і підняв мене.

 

— Звісно.

 

— ...Ні. Навіщо ти мене піднімаєш?

 

— Мені потрібно позичити тебе на деякий час.

 

— Навіщо?

 

Кайл поніс мене, так і не відповівши на це запитання.

 

Я відчував невдоволення, поки не зрозумів причини... Ти серйозно? Це через дослідження? Чому ти так зациклився на дослідженні?

 

«Системо! Відкрий крамницю, крамницю!»

 

[☆*:.。. o(≧▽≦)o .。.:*☆]

 

[Горіхова крамниця!]

 

Залишивши позаду блискучу неонову вивіску, я несамовито, як божевільний, натискав на «Куточок кохання», рясно пітніючи.

 

[╰（‵□′）╯]

 

Добре, добре. Наступного разу я натискатиму кнопку лише один раз, тож поквапся.

 

[Куточок кохання~❤]

 

Я нервово гриз нігті, озираючись туди-сюди між системним вікном і кабінетом, до якого ми наближалися.

 

«...Скільки ж у мене зараз сердець?»

 

Хіба минулого разу я не використав забагато?

 

[Поточний статус володіння: 52❤️.]

 

— …

 

Я провів рукою по обличчю.

 

Наскільки я пам'ятаю, копія хом'яка тривала 30 хвилин і коштувала 100 сердець.

 

Гаразд. Я визнаю, що це карма. Не треба було купувати цей клятий одяг для хом'яка й пряжу. Ось чому люди повинні заощаджувати гроші на випадок надзвичайних ситуацій.

 

Я затремтів, проклинаючи себе минулого. Кайл подивився на мене зі спантеличеним виразом обличчя й запитав: «Тобі десь болить?», але я лише похитав головою.

 

Потрібно заспокоїтись.

 

З цієї ситуації може бути вихід.

 

[Копія хом'яка для заспокоєння самотності (тривалість: 30 хвилин), споживає 100❤.]

 

Предмети, які можна було купити, були синього кольору, а ті, які ні, – сірого. Звісно, копія хом'яка була сірого кольору.

 

Сьогодні. Зобімо це за півціни тільки сьогодні. 50 сердечок за 15 хвилин. Що скажеш? Можеш відрегулювати?

 

[ಠ﹏ಠ]

 

Це був складний вираз.

 

Я мило усміхнувся й почав умовляти систему.

 

«Подумай про це. Якщо мене спіймають, це буде й твій програш.»

 

Я не знаю, чому ти взагалі мені допомагаєш, але хіба тобі не вигідно? Чи то бали дива, чи то сердечка, хіба не краще, коли я витрачаю більше?

 

[￣へ￣]

 

Справді невтішна відповідь.

 

Тоді що ще я можу зробити? Доведеться змінити свої методи.

 

Я облизав губи й м'яко усміхнувся. Коли когось переконуєш, важливе значення має враження. Хіба не кажуть, що в усміхнене обличчя не плюватимуть?

 

Тому я стиснув обидві руки разом з яскравою усмішкою на обличчі й тихо пробурмотів.

 

«Що буде швидше вибити кнопку й розбити крамницю, чи отримати від тебе знижку?»

 

[(°▽°)]

 

Система на мить зупинилася, ніби думаючи, а потім з’явилося вікно із [....Завантаження....] перед тим, як відкрилася оновлена крамниця.

 

Я відмахнувся від низки незадоволених емоцій, які з’являлися переді мною. Зараз вони не такі важливі. Я поспішаю.

 

Поки я шукав копію хом'яка, Кайл підійшов до кабінету. На щастя, я встиг.

 

[Копію хом'яка для заспокоєння самотності додано до вашого інвентарю!]

 

Я відчув полегшення й нарешті підняв голову, зустрічаючись поглядом із Кайлом.

 

— ...Чого ти так на мене дивишся?

 

— У тебе були досить кумедні вирази обличчя, тож мені стало цікаво, про що ти думаєш.

 

— …

 

Я розтуляв і затуляв рота, не знаючи, що відповісти, а потім просто закашлявся.

 

Кайл здриґнувся, наче збирався щось сказати, але раптом хтось пройшов повз і вклонився йому. Судячи з його одягу й книги в руках, він нагадував чарівника.

 

— Завтра вдень я прийду до вас у кабінет, Ваша Високосте.

 

— Гаразд.

 

Гм? Навіщо їм завтра зустрічатися? Хто це? Чарівник?

 

Я втупився в Кайла, сподіваючись отримати від нього пояснення. Він відчинив двері плечем і увійшов до кабінету.

 

— Кеш'ю останнім часом не дуже добре росте, тож я попросив чарівника поглянути на нього. Я і сам можу використовувати магію, але я не достатньо досвідчений, щоб налаштовувати чи бачити чужу магію. Тож краще довірити це експертам.

 

— ...О. О-о-о.

 

Якби моє життя було американськими гірками, то єдиний шлях, по якому воно їхало б, був би вниз. Ні, скоріше, це були б не американські гірки, а стрибок із тарзанки. Стрибок з обрізаною мотузкою.

 

Як ти міг так зі мною вчинити?

 

Я хотів сказати, що хом’як може вирости й без вливання мани... Чи варто йому сказати це зараз? Ні, напевно ні. Це точно викличе підозру, якщо я скажу йому про це саме зараз.

 

«Гей, системо. Чи все зі мною буде нормально, якщо я прийму ману у своє тіло? Нічого не станеться?»

 

[¯_(‘0’)_/¯]

 

…Зрозуміло. Отже, ти теж нічого не знаєш.

 

Я зліз із його рук, зітхнув і обережно поклав копію хом'яка на тирсу.

 

Я вже нічого не знаю. Що буде, те буде. Мені вже зараз важко розв’язати нещастя, що прямо переді мною.

 

— Ну, де ж наш демонічний звір?

 

Поки я вдавав, що безтурботно шукаю хом'яка, Кайл підійшов і схопив мене за руку, яка порпалася в тирсі.

 

— Хіба ти не казав, що він може злякатися, якщо так шукати?

 

— А, так…

 

Кайл ніжно взяв заплакану копію хом'яка в руки й деякий час розглядав його. Цей безглуздо різкий виродок.

 

Я надмірно хвалив копію хом'яка, щоб привернути увагу Кайла. Ого! Наш демонічний звір! Ого! Він так мило пищить!

 

На щастя, мені вдалося посадити Кайла пити чай ще до того, як минуло 15 хвилин. Я також дав йому голки та тканину, навчаючи робити ковдри.

 

Будь ласка, відтепер витрачай свій час на це. Не турбуй хом'яка без причини.