Навіть хом’яку потрібна оригінальна робота, щоб насолоджуватись (5)

Плюх. Моє тіло впало й перекотилося по товстій купі тирси. Я розпластався на підлозі й зітхнув.

 

«Слава Богу, що є "Перевтілення".»

 

Якби не це, я б помер. Мені досить і однієї нещасної смерті. Особливо з місця, де, якщо ти впадеш, ніхто навіть не зможе знайти твоє тіло.

 

― Писк. (Зітхання.)

 

Що ще важливіше, я хвилююся за Кайла.

 

Він сильна, але водночас ніжна особистість, тож йому, мабуть, було дуже боляче втрачати людину, яку він обіцяв захищати, прямо на очах. Я сказав, що повернуся, але навіть мені самому було б важко в це повірити.

 

Це не означає, що я не міг відкрити горіхової крамниці й упасти разом з ним. Але вже було запізно відкривати її і я не хотів, щоб він упав разом зі мною.

 

Не тільки ти маєш захищати мене, але і я також захищатиму тебе.

 

Нічого не вдієш.

 

Навіть думаючи таким чином, мене не покидали складні почуття й внутрішній неспокій. Я продовжував обертатися туди-сюди й чухав боки.

 

Але тепер, опинившись у знайомому місці, я зрештою задрімав і заснув. Після всього, що сталося за день, моя витривалість, мабуть, вичерпалась.

 

Зрештою, я не зміг подолати втому й заплющив очі.

 

«Перше, що я зроблю, коли він повернеться, це вибачусь.»

 

Попрошу вибачення за те, що так зник.

 

***

 

Бах!

 

Двері відчинилися з різкішим звуком, ніж зазвичай.

 

Я підскочив від несподіванки, прокинувшись від сну. Тихіше, будь ласка! Хіба ти не знаєш, яка маленька й тендітна печінка в хом'яка?!

 

— Ваша Високосте.

 

Люди, які увійшли до кабінету, були Кайлом і його лицарями.

 

Рука Кайла виглядала так, ніби він не подбав про свою травму. Його одяг був заляпаний сумішшю бруду й крові, а загальний вигляд був настільки безладним, що він виглядав трохи жахливо.

 

Бах–!

 

Кайл увійшов до кабінету й грюкнув по столу. Нахилившись на стіл, він глибоко вдихнув. Кілька лицарів остовпіли, побачивши його лютішим, ніж зазвичай.

 

Мені здалося, що температура в кімнаті впала приблизно на 1 градус. Я вкрився тирсою й спостерігав за Кайлом.

 

— Ваша Високосте. Ви не відпочивали вже два дні. Спочатку відпочиньте, а потім… – обережно заговорив лицар у дверях. 

 

— Повертайтеся, – тихо пробурмотів Кайл, навіть не глянувши на нього.

 

Лицарі перезирнулися, схилили голови й вийшли з кабінету.

 

Коли важкі двері зачинились, у кімнаті запанувала тиша. Голос Кайла, який залишився на одиниці, знизився.

 

— ...Це не повинен був бути ти.

 

Моє серце стиснулося від болі, коли я почув його слова.

 

Це було очевидно, але водночас і дивно. Він, мабуть, уже пережив смерть незліченної кількості людей, коли боровся зі звірами за виживання на суворій Півночі. Я багато не міг собі уявити і багато про що навіть не читав у книжках.

 

Перше враження Серени про Кайла, описане в «Серці зими» було таким: бідолашний чоловік, який виніс на своїх плечах незліченну кількість смертей.

 

Чесно кажучи, я не усвідомлював цього, бо він постійно підлещувався до мене й нестримно цілував.

 

Чому навколо нього так мало людей, які пропонують допомогу й приймають її? Скількох людей він утратив таким чином?

 

Зачекай ще трохи, Кайле.

 

Ще трохи.

 

Я скоро прийду до тебе.

 

***

 

Тим часом я робив усе, що міг, як Кеш'ю.

 

Я дивився на нього, піднявши обидві лапи догори, ніжно терся об нього тілом і навіть поцілував його. Вперше в житті.

 

Бачачи, що він все ще виглядає похмурим, я навіть дістав горіхи макадамії і почав гризти їх перед ним. Я хотів викинути їх і попросити м'яса, але стримався й з'їв п'ять штук.

 

Гей! Якщо твій хом'як бореться з їжею, принаймні зроби вигляд, що дивишся на нього. Бачиш, я добре їм.

 

Коли я розпластався на його долоні після того, як досхочу наївся, Кайл нарешті показав значущу реакцію. Він рівно двічі погладив мене по голові пальцями, перш ніж відправив назад у хатину.

 

Це означало, що все, що я робив, було марним. Коли Кайл вимкнув світло й вийшов із кімнати, я притиснувся до прозорої стіни.

 

― Писк! (Гей!)

 

― Писк писк! (Я прикинувся милим заради тебе!)

 

Але Кайл, наче ошелешений, не почув моїх криків і просто зачинив двері.

 

Це було приблизно годину тому.

 

Я роздумував, перш ніж використати «Перевтілення». Тоді я дістав з шафи якийсь підходящий одяг, одягнув його й попрямував до кімнати Кайла.

 

Спочатку я планував з'явитися завтра вранці, наступного дня після того, як Кайл повернеться до замку. Якби людина, яка впала зі скелі, повернулася на територію першою, це було б підозріло. Її б почали розпитувати, як вона вижила й змогла так швидко повернутись, а це було надто втомлююче.

 

Тому я хотів трохи розрядити обстановку у вигляді Кеш’ю.

 

— Хех.

 

Я глибоко вдихнув перед кімнатою Кайла. Ще надто рано спати, тож, можливо, нам вдасться зустрітись.

 

Піти до чужої спальні ще й в такий час. Мене точно затаврують збоченцем, проте з іншого боку, мене вже й так ним затаврували.

 

Тук-тук.

 

Я постукав з увічливості й, не отримавши ніякої реакції, схопився за дверну ручку. В кімнаті вже не було світло, тож усередині було темно.

 

Я обережно увійшов. На щастя, крізь опущені штори просочувалося слабке місячне сяйво.

 

Ти вже спиш.

 

Як і передбачалося, я мав прийти завтра.

 

— Шу?

 

З темряви з'явився Кайл і схопив мене за зап'ястя.

 

Від несподіванки я здриґнувся й повернув голову. Він був загорнутий у халат, наче щойно вийшов із ванни, а з його волосся капала вода.

 

Агов, чоловіче. Коли ходиш, видавай якісь звуки. Ти мене налякав.

 

— Як?...

 

Його обличчя було шоковане, ніби він побачив привида. Він роздивлявся мене, щоб переконатися, чи я справжній.

 

Коли я вже думав, що він відпустить мій зап'ясток...

 

— Ти, що ти таке?

 

Раптом мене схопили за комір.

 

«Чому він так поводиться?»

 

Не маючи іншого вибору, я підняв обидві руки вгору й зробив жест, який говорив: «Я нешкідливий».

 

— Ти більше не впізнаєш свого компаньйона?

 

Я говорив якомога спокійніше й жартівливіше. Але обличчя Кайла однаково не розслаблялось.

 

— Ти чарівник? Як ти повернувся?

 

— ...Про що ти?

 

— Ти просто зник, упавши зі скелі. Яку ж магію ти використав для того, щоб так безслідно зникнути?

 

Я на мить роззявив рота. В цей час перед моїми очима раптово з'явилося системне вікно.

 

[Дивний поворот подій спостерігається в «Чарівній Вежі Морозу». Кайл задумався про переговори зі своїм давнім заклятим ворогом, північно-західними чарівниками.]

 

«Північно-західними чарівниками?»

 

Хочеш сказати, що Кайл підозрює мене в тому, що я чарівник?

 

Ну, вижити після такого падіння можна назвати або дивом, або магією. Ще й не маючи жодної рани після повернення. Можливо, варто було попросити систему зробити мені фальшиві рани...

 

— Будь ласка, заспокойся. Спершу відпусти мене.

 

Я злегка поплескав по руці, що тримала мене за комір.

 

Його зіниці затремтіли. Незважаючи на те, що вся ситуація була надто підозрілою, він також виглядав дещо щасливим.

 

[Поточний статус володіння: 10❤️.]

 

...Ти стаєш щасливим, навіть тримаючися за мій комір. Ти настільки щасливий, що я повернувся живим?

 

— Я знаю, що у тебе багато запитань, але відповім лише на три. Я відповім на все. Ну, і перш за все чи я чарівник. Ні.

 

Він на мить утупився в мене гострим поглядом. Як наполегливо.

 

— Як ти вижив і повернувся? Скеля така висока, що навіть не видно дна. Я шукав тебе після падіння, але знайшов лише плащ, який дав тобі. А тепер ти повернувся назад без жодної подряпини на собі?

 

— Ну.

 

Я підняв праву руку. Браслет з яскраво-блакитним самоцвітом, що звисав з неї, виблискував м'яким кольором.

 

— Цей браслет, мабуть, справді приносить удачу. В польоті я зачепився за гілку дерева й приземлився на кущ. Так я й вижив.

 

Звичайно, це була брехня.

 

Але я не міг сказати нічого іншого. Я не міг сказати, що я людина, яку перетворили на хом'яка і що я міг змінюватися туди-сюди за допомогою системи.

 

Кайл все ще дивився на мене з підозрою в очах. Здавалося, він намагався переконати себе.

 

— У тебе немає причин мені вірити, але я сподіваюся, що ти все ж повіриш. Зрештою, я на боці Вашої Високості.

 

— Будь-хто може говорити все, що забажає. Це стосується й переконань.

 

— Тоді ти повіриш мені, якщо я поставлю своє життя на кін?

 

— Що ти маєш на увазі?

 

Тільки тоді його хватка ослабла. Я обережно відпустив його руку й відкрив рот.

 

— Я поставив своє життя на кін заради тебе. Я кажу, що твоє майбутнє – це й моє майбутнє.

 

Він витріщився на мене, ніби я був якимось божевільним.

 

Я знаю. Я виглядаю як якийсь шахрай. Я хотів сказати це по-іншому, але не міг придумати як це зробити. Крім того, те, що я сказав, було правдою.

 

— Я ще можу дещо запитати?

 

— Так. Запитуй.

 

Кайл був незвично нерішучим. Я терпляче чекав у його мовчанні, і незабаром почув м'якший, ніж раніше, голос, що виходив від нього.

 

— ...Ти десь поранився?

 

— …

 

Я на мить утратив дар мови. Це було дуже дивне запитання, яке можна було поставити людині, в якій ти досі сумніваєшся.

 

Я прочистив горло й відповів, потираючи потилицю.

 

— ...Кхм. Я не постраждав. Лише кілька подряпин. Ти ж знаєш, як швидко я відновлююся? Мені скоро стане краще.

 

Тож, будь ласка, припини оглядати моє тіло, Твоя Високосте.

 

Я намагався ігнорувати його погляд і дивився на системне вікно.

 

Після того, як я з'їв кілька довговічних жолудевих печич та печиво з мигдальних пластівців, моя оцінка дива впала до рекордно низького рівня. Вона зменшилася на 10%, тому тривалість мого перебування в тілі людини також зменшилася на годину.

 

[«Перевтілення» закінчиться через 15 хвилин.]

 

— Уже досить пізно й тобі треба відпочити, тож я вже піду. Мені не треба було приходити до тебе так пізно. – усміхаючись, сказав я й почав робити кілька кроків назад. 

 

Я вирішив усі непорозуміння й сказав усе, що мав сказати. Це була добре проведена година.

 

Однак я не зміг дійти до дверей. Це сталося тому, що Кайл схопив мене за зап'ястя й міцно тримав.

 

— …Може мені просто замкнути тебе.

 

Не думаю, що це можливо.

 

Я відсмикнув зап'ястя й усміхнувся.

 

— На жаль, діє комендантська година.

 

Час комендантської години.

 

— Якщо відчуваєш себе самотнім, як щодо того, щоб зайнятися цим?

 

Я вказав підборіддям на набір для в'язання, що стояв поруч з ліжком. Кайл простежив за моїм рухом, потягнув мене за руку й пригорнув до себе.

 

...Гей, гей. Що ти робиш?

 

— Тобі не обов'язково повертатися до своєї кімнати.

 

Моє тіло нахилилося набік і я відчув, як м'яке ліжко підтримує мої плечі.

 

Залишилося 15 хвилин!

 

[(/へ＼*) ]

 

Не соромся.

 

«Як мені вийти з цієї ситуації?»

 

Я завагався й поклав руки на його плечі, думаючи відштовхнути його. Але зупинився.

 

— …

 

Він заснув.

 

Не минуло й хвилини, а він уже заснув. Він м'яко та рівномірно вдихав і видихав із заплющеними очима.

 

Це, мабуть, було виснажливо. Він цілий день турбувався про мене після несподіваного інциденту, навіть не подбав про свої власні травми...

 

Навіть якщо так, ти не вважаєш, що це трохи проти правил – ось так раптово засинати з таким розслабленим виразом обличчя?

 

Я мовчки вдивлявся в його обличчя.

 

[«Перевтілення» закінчиться через 10 секунд.]

 

— На добраніч, Кайле.

 

Я радий, що повернувся на твою сторону.