Навіть хом’яку потрібна оригінальна робота, щоб насолоджуватись (2)

Кабінет був заповнений людьми ще до того, як зійшло сонце.

 

Кайл, який колись цілував мене по десять разів на день, поцілував лише тричі. Він заклопотано працював, наче забув про моє існування.

 

З одного боку, це добре. Мені не доводиться мати справу з його отакуватістю.

 

— Перемістіть цей предмет сюди. І одяг теж.

 

— Так, Ваша Високосте.

 

— Добре. А як щодо звіту?

 

— Усе впорядковано, Ваша Високосте.

 

— Молодці. Тоді покличте сюди цю людину.

 

— Ви про того фахівця з демонічних звірів? Я не впевнений, що він зараз у своїй кімнаті... як Ваша Високість згадував раніше, здається, що час його відсутності в кімнаті довший, ніж час його перебування там.

 

Кайл насупився й ледь помітно усміхнувся.

 

— Усе ж таки, він обіцяв піти разом, тож, мабуть, чекає.

 

— Так, Ваша Високосте. Я зараз же його покличу. Тоді Ваша Високість…

 

— Я зараз перегляну звіти про демонічних звірів.

 

Із цими словами він ненадовго підійшов, погладив мене по голові й почав читати звіти.

 

Оскільки мова йшла про дуже важливу справу, вираз обличчя Кайла став серйозним. Навіть найменша деталь могла визначити життя або смерть.

 

Я роздумував над тим, чи варто використати копію хом'яка, але вирішив, що «Перевтілення» буде достатньо, побачивши, як Кайл зосереджено виконує свої обов'язки.

 

«Поточний рівень оцінки дива становить приблизно 26 відсотків...»

 

Незалежно від того, як швидко ми повернемося, це може зайняти до половини дня.

 

Хто знає, скільки жолудевого печива мені доведеться з'їсти. Ти не займаєшся оптовими продажами? Ну, добре, тоді... Я подумаю про це, коли прийде час. У найгіршому випадку, я зроблю вигляд, що повернуся раніше.

 

Я використав «Перевтілення».

 

[Бажаю удачі! (ෆ`꒳´ෆ)]

 

Я вдягнув свій знайомий одяг і зробив вигляд, що вже деякий час чекаю в кімнаті. Потім прийшли солдати й відвели мене назад до кабінету.

 

До того моменту, як я увійшов до кабінету, Кайл був зайнятий читанням. Дивлячись на нього я міг сказати, що він мав дуже старанний і наполегливий вигляд.

 

— Північні вітри суворі.

 

Він жестом указав на коробку на столі.

 

— Одягни це. Ми негайно вирушаємо.

 

Я зазирнув усередину коробки.

 

Там були міцні шкіряні чоботи, довге пальто з капюшоном, легкий лук і стріли.

 

— Для цієї розвідки лук і стріли не знадобляться, але корисно звикнути до того, щоб мати їх при собі.

 

Якщо він так каже, то, мабуть, носити їх із собою вкрай незручно.

 

Я придушив у собі бажання заперечити. Що я міг зробити? Якби я хотів знайти щось зручніше, мене б просто тихо залишили в замку.

 

— Я теж дещо приготував.

 

Я довго думав, коли йому це віддати, і все ніяк не міг знайти відповідного часу, тож зараз був би вдалий момент.

 

Я зробив вигляд, що обережно засунув руку у кишеню, щоб щось вийняти, і відкрив крамницю.

 

[Куточок кохання~❤]

 

Не думаю, що колись звикну до назви цього клятого кутка, навіть якщо побачу його сотню разів. 

 

«Гаразд, подивімось на ці товари для хом'яків…»

 

[Пряжа для пухнастого хом'яка, споживає 10❤.]

 

[Маленький та дорогоцінний набір спиць, споживає 10❤.]

 

[Спробуй зробити сам (79 стилів одягу для хом'яків), споживає 20❤.]

 

Гей, гей! Гей!

 

Що з цінами?! Вони всі мають додатковий «0»! Хіба це не шахрайство?

 

[o(TヘTo)]

 

Не роби такий жалібний вираз обличчя! Якби нас хтось побачив, то подумав би, що це я тебе обманюю. Це просто абсурд.

 

«Проте, я можу купити їх, оскільки в мене багато сердець порівняно з балами дива...»

 

Відтепер я купуватиму речі заздалегідь, поки вони ще дешеві. От так прямо водити іншого за ніс. У мене немає вибору, тож я мушу змиритись із цим.

 

[Поточний статус володіння: 185❤️.]

 

У Куточок кохання надійшли нові предмети.

 

[Енциклопедія демонічних звірів, споживає 200❤]

 

Це саме те, що я хочу!

 

Я скрикнув усередині від радості.

 

«Цікаво, система постійно вимагатиме більше сердець і дива, коли оновлюватиме крамницю?»

 

Якщо це так, то я міг би переглянути свої погляди на підвищення цін, яке відбулося раніше. Тобто, якщо мені пропонуватимуть такі корисні предмети, як цей.

 

Однак є невеличка проблема...

 

[Поточний статус володіння: 185❤️.]

 

...Не вистачає сердець.

 

Я, напевно, міг би його купити, якби мене не обікрали.

 

Я втримався від бажання вилаятися вголос.

 

— Що сталося?

 

Переді мною постав образ Кайла, який читав книгу «Спробуй зробити сам (79 стилів одягу для хом'яків)», так само серйозно, як і попередній звіт.

 

Я швидко похитав головою.

 

— Ну що ж. Тобі подобається мій подарунок?

 

— Не знаю, чи сподобається йому носити цей одяг, але він точно милий.

 

Він перегорнув сторінку й показав її мені. Це було зображення рожевої накидки з вишивкою у формі полуниці.

 

— Ого!

 

Виродок. Думаєш, йому це сподобається? Хом'як би тебе вдарив, якби міг. Звідки я це знаю? Я знаю, бо я той хом'як.

 

З усіх 79 стилів ти вибрав саме цей? А як щодо інших? Тільки не кажіть мені, що всі інші 78 стилів такі ж самі.

 

Ця дурна полуничка. За всі двадцять сім років свого життя я ніколи не носив такого безглуздого принта. Я навіть випадково не вдягнув би його.

 

— ...Я впевнений, що йому сподобається. Цей візерунок тобі до смаку?

 

— Ну. Просто уявивши Кеш'ю в цьому, я щасливий.

 

Вираз обличчя Кайла став трохи м'якшим...

 

Я швидко перевірив кількість сердечок, які у мене є.

 

[Поточний статус володіння: 186❤️.]

 

Я вже смутно здогадувався, але тепер усе ясно.

 

Серця додавалися, коли Кайл Джейн Майнгардт ставав щасливим. І на них я міг купити щось, що могло б бути корисним або допомогти уникнути кризи.

 

Наприклад, «Енциклопедію демонічних звірів».

 

У цій книзі мають бути чітко описані характеристики, мисливські звички, слабкості та інша інформація про демонічних звірів Півночі. Мабуть, саме тому її додали до крамниці зовсім недавно, перед самою розвідкою.

 

Немов на підтвердження моїх думок, системне вікно тихо попливло вгору.

 

[Будь ласка, замінюйте погані моменти на щасливі та долайте небезпечні ситуації!]

 

[Кажуть, що щастя – це інша назва дива (๑˘ꇴ˘๑).]

 

Гаразд, я розумію. Я зроблю все, що зможу.

 

Я показав Кайлу, як користуватися маленьким гачком для в'язання.

 

Під час волонтерської роботи в минулому я навчився в'язати гачком, оскільки колись в'язав і продавав мочалки для прання. Тоді я думав, що це одна з найбільш марних навичок, яких можна навчитись, але тепер я використовую її тут. Як і очікувалося, хто знає, як життя повернеться в майбутньому.

 

— Наступного разу я навчу тебе іншим деталям... це ж основне, що тобі потрібно знати. Ваша Високість – новачок у цьому, тому я ретельно подбав про все спеціально для тебе.

 

— Гм.

 

— Оскільки ми зараз мусимо йти,  швиденько подивись і повернешся до цього пізніше. Замість цієї полуничної штуки почнімо з якогось простого одягу й спробуємо інші дизайни. Наприклад, зв'яжемо светр і штани.

 

— Я боюся, що йому буде незручно носити одяг.

 

Я можу потерпіти один-два рази.

 

— Усе буде добре, якщо ти не змушуватимеш його весь час носити цей одяг.

 

Він на мить замовк і, здавалося, що щось уявив.

 

[Поточний статус володіння: 195❤️.]

 

...Божевільний.

 

Чи не занадто ти все ускладнюєш? Що ти вже науявляв?...Ні, неважливо. Не варто про це цікавитись. Іноді незнання – це щастя.

 

— Гадаю, деякий час буде тихо, так же ж? – сказав я, спускаючись за ним сходами. 

 

Кайл кивнув, зрозумівши, що я говорю про Беліала.

 

— Саме так. Великих інцедентів не траплялося, тож має бути тихо щонайбільше рік, щонайменше три місяці.

 

— Ти говориш про це так, ніби це якась щорічна подія.

 

— Ну, це не є чимось особливим.

 

Кайл обійняв мене за плечі, щоб не дати іншим лицарям зіштовхнутися зі мною.

 

Чесно кажучи, мені було зручно. Було таке відчуття, ніби я мав якийсь особливий привілей. Але це не приносило мені особливого задоволення, оскільки я мав би віддячити за цю послугу. Чи дивом, чи щастям, неважливо.

 

— Він ненавидить мене. Його ненависть подібна до тієї, яку я відчуваю до його роду. Однак у мене не було відчуття, що він намагатиметься позбутися мене.

 

Він був би радий поставити Кайла на коліна перед собою, але йому немає сенсу його вбивати.

 

Причина була очевидною. Я закусив нижню губу від роздратування.

 

— Він не хоче керувати Північчю. Принаймні, не хоче робити це безпосередньо своїми руками.

 

— Саме так.

 

Отже, ви хочете сказати, що він залишає Кайла живим, щоб той охороняв Північ? Не можу заперечувати, що зараз це виглядає саме так.

 

— Іди сюди.

 

Кайл узяв мене на руки й посадив на чорного коня. Мені було трохи незручно, оскільки нинішній кінь виявився вищим за того, на якому я їздив учора.

 

Я підняв руку, незграбно взяв віжки й подивився вниз на Кайла. Обличчя Кайла з такого ракурсу виглядало трохи інакше, ніж зазвичай.

 

Він у звичній манері сів на коня позаду мене й так само схопився за віжки. Коли його груди торкнулися моєї спини, я відчув дивну стабільність.

 

— Зіпрись на мене, – прямо сказав Кайл. 

 

Я природно сперся на нього, коли він обійняв мене обома руками зі спини.

 

Чесно кажучи, мені було затишно. Не зважаючи на те, що різниця розмірів наших тіл була не надто великою, мені було досить зручно спиратися на його міцні груди.

 

— Здається, ти зовсім не нервуєш.

 

— Якщо ми залишимося тут і будемо розмовляти, то тільки змарнуємо наш час та енергію.

 

— Твоя правда.

 

Кайл узяв на себе ініціативу й рушив уперед, а лицарі вишикувалися позаду нього. Цок-цок. Коли здійнявся пил і коні почали йти в унісон, я відчув, як земля затремтіла.

 

— Щодо Кеш'ю.

 

Я нерішуче відкрив рота.

 

Чесно кажучи, я не впевнений, що зміг би зробити когось щасливим. Навіть намагатися бути щасливим було нелегко, а що вже казати про те, як важко піклуватися про інших?

 

— Чому він тобі так подобається? Це ж просто маленьке демонічне звірятко. Ніхто б ніколи не подумав, що ти візьмеш його за домашню тваринку. Ти залучив магів, ветеринарів, і мене теж... Виглядає так, ніби ти його дуже любиш. І мені здається це дуже цікавим. Я думав, що на Півночі демонічних звірів сприймають як ціль, яку потрібно вбити або перемогти за будь-яку ціну.

 

Я не знаю, як тебе ощасливити, але я хочу тебе вислухати й зрозуміти.

 

— Люди Блейка проживають на Півночі, але в той же час вони співіснують з Північчю. Люди – це істоти, які підкорюють природу, але в той же час вони є істотами, які належать природі. І знищення – це не єдиний вихід. Демонічні звірі небезпечні. Одна необережна помилка й вони можуть миттєво обірвати життя людини й розтоптати фундамент, який до того будували роками. Кеш'ю – не виняток. Якщо я вважатиму, що тримати його в якості домашнього улюбленця стане небезпечно, його доведеться або відпустити, або вбити.

 

Будь ласка, не роби цього. Всередині людина.

 

— Однак я не міг його вбити з причини, яка ще не настала.

 

Тож я... ні, Кеш'ю міг померти?

 

— Він відокремився від своєї групи, безпорадно трясся й не міг навіть розплющити очі. Якби я не підхопив його тоді, він не протримався б і години.

 

— Тобі стало його шкода?

 

— Так. Це дивно?

 

— Ні, ну...

 

Чи є в цьому щось дивне? Це був його вибір, і, зрештою, це був хороший вибір. Хто б міг подумати, що правитель Півночі виявиться настільки гуманним.

 

— Я просто хочу подякувати тобі.

 

Кайл подивився на мене на коротку мить у мовчанні. Це був дивний погляд, але водночас у ньому було щастя.

 

— А Кеш'ю теж би так подумав?

 

— Звичайно.

 

— Як ти можеш бути таким упевненим?

 

— Тому що я спеціаліст із демонічних звірів?

 

І твій єдиний і неповторний домашній хом'як.


***

Більше новин у моєму телеграм каналі: https://t.me/niollet_sm
Профіль перекладачки на Wattpad: https://www.wattpad.com/user/NiolletSomiador