— Кеш'ю. Я справді мушу йти. Я лише зайду до стайні, тож це не займе багато часу. – Пригнічено говорив Кайл, тримаючи мене на своїх долонях.
— Писк. (Іди вже.)
— Мені шкода, що я так часто залишаю тебе. Мені потрібно приділяти тобі більше уваги, перш ніж ми почнемо вливати в тебе ману.
— Писк, писк. (Я кажу тобі йти геть.)
Минуло вже десять хвилин відтоді, як він сказав, що мусить йти.
Я штовхнув його передніми лапами в обличчя й відвернув від нього голову, але він не зміг прочитати значення моїх дій. Натомість мене поцілували ще п'ять разів, перш ніж відпустили.
«Нарешті це скінчилось.»
Я повністю розбитий. Ти клятий хом'ячий отаку.
Кайл поклав мене до мого будинку для хом'яків, а потім вийшов з кабінету.
Я впорядкував свою скуйовджену шерсть, повернувся до дверей, щоб переконатися, що Кайл пішов, і використав «Перевтілення».
«Системо! Ти знаєш, що робити. В ту кімнату.»
[o(*￣▽￣*)ブ]
Вид перед моїми очима миттєво потемнів і змінився. Це була нова кімната, яку я отримав від Кайла позавчора.
Я одягнув щойно куплений одяг і оглянув кімнату. Велике вікно, затишний камін, м'яке ліжко, дерев'яна шафа й письмовий стіл. На підлозі навіть лежав теплий килим.
Було настільки чисто, що майже не вірилося, що цією кімнатою ніколи раніше не користувались.
— Він приділив їй багато уваги.
Я тихо засміявся й зачинив шафу.
Весь одяг, який я купив раніше, був розвішаний усередині неї. Такі речі, як маленька лампа, папір і ручка, стояли на столі, хоча я їх ніколи не купував. Те ж саме з подушкою й ковдрою на ліжку. О, тут навіть є капці.
Я розсунув щільні штори, щоб поглянути на вулицю, і ліг на ліжко. Дивлячись на стелю, я згадав про мій перший орендований будинок.
Це було житло, яке я орендував, підробляючи з раннього ранку до пізньої ночі. Він був маленьким і тісним, але я пишався тим, що заробив на нього сам. Це був особливо важкий період, оскільки мій дядько відмовився мені допомагати.
Тому з того часу, як я був Бе Сухьоном, і дотепер, це було вперше, коли хтось підтримував мене таким чином. Із дитинства я завжди був самотнім, тому було природно терпіти й переживати все наодинці.
— …Але чому? Я почуваюся так дивно.
Надавши мені гроші й місце, яке я міг би назвати домом, а також пообіцявши захистити, доброта Кайла викликала в мене незнайоме відчуття. В той час здавалося, що це очевидне прохання, однак, насправді, отримати все це було ще дивніше.
— Я подбаю про те, щоб урятувати тебе, – пробурмотів я й обернувся.
Тоді я побачив стіл поруч з ліжком... Га? Зачекайте.
— Це...
Я зіскочив із ліжка й стиснув браслет на столі. Він виглядав точно так само, як і <Шокуюча новина! З нього витікає корисна енергія мани!> браслет, який я бачив раніше.
— Не дивно, що він говорив нісенітниці про те, що я низький і виглядаю слабким!
Я в розпачі вдарив себе в груди й запхав браслет до кишені.
Треба негайно піти й повернути його. Якою б багатою не була людина, її не можна обкрадати. Він недешевий.
— От великогерцівська гнида.
Я відчинив двері й вийшов з кімнати. Ти казав, що підеш до стайні? Ну, зачекай. Я зараз прийду й навчу повертати гроші.
***
Ніби ніколи до того не було тепло, погода в маєтку Блейків була прохолодною навіть після закінчення фестивалю. Однак злість усередині мене була ще сильнішою за лютий північний вітер.
Я попрямував великими кроками до стайні. Як і очікувалося, Кайл був там. Він тримав у руках жменю кубиків цукру, годуючи ними коней.
Спершу я глибоко вдихнув і акуратно поправив одяг. Треба зробити вигляд, що ми зустрілися випадково. Вдати, що це просто збіг обставин. Зробити вигляд, ніби я ніколи не знав, що він буде тут.
— …*кашель*, *кашель*. То ти тут.
Я відкашлявся й підійшов ближче до Кайла. Він обернувся, почувши мене.
— Тебе справді важко побачити.
— Ну, що ж. Я просто дуже зайнятий. Ти теж не залишився в новій кімнаті. Тобі не подобається?
— О, ні, ні. Звісно, ні... але!
Це мала бути коротка розмова, але мені було важко стриматися після того, як він згадав про кімнату. Я витяг з кишені браслет і потряс ним перед його обличчям.
— Що це таке?! Ти справді купив його? Навіть якщо очевидно, що це шахрайство?!
— Шахрайство?
— Браслет з якого виходить мана, корисна для тіла?! Ти справді у це віриш? Навіть якби це було правдою, його б нізащо не продавали на якомусь там ринку!
— Я не купував його на ринку.
— Що?
Кайл тихо усміхнувся й стиснув моє зап'ястя. Тоді він узяв у свої долоні браслет і розстібнув його.
— Вчора я попросив одного мага виготовити його. Він не випромінює ману, але його носіння може принести тобі удачу.
— …
Сказавши це, Кайл одягнув мені на зап'ястя браслет.
Браслет, прикрашений блакитними камінцями на срібному ланцюжку, був легким і красивим. Настільки красивим, що мій зап'ясток здавався недостойним його.
І все ж, раніше я був готовий розірвати його, думаючи, що це простий германієвий браслет, тому не додумався придивитись…
— Але чому ти даруєш мені таку коштовну річ?
— Мені було так прикро, що ти постраждав на банкеті, коли впала люстра, та я нічим не зміг тобі допомогти. Можливо, вже запізно, але я сподіваюся, що ти приймеш його в знак вибачення й удячності. Будь ласка, прийми його, – сказав він, не відриваючи очей від мого зап'ястя.
Кажеш, приносить удачу? Хочеш сказати, що сподіваєшся, що зі мною більше не трапиться подібного інциденту?
— Ти вже дав мені кімнату.
— Це тому, що ти згодився доглядати за Кеш'ю для мене.
— ...У будь-якому випадку, він виглядає досить дорого. Оскільки ти мені його подарував, я не віддам, навіть якщо попросиш його назад.
Така ситуація була мені незнайомою, тому я нервово уникав його погляду.
— До речі, що ти робиш у стайні? Ти ж не повинен сам її обслуговувати.
— Мені здалося, що він тобі знадобиться.
Кайл поклав кубики цукру на долоню й погладив гнідого коня. Кінь уткнувся мордою в його руку й щасливо заіржав.
— Я не вмію їздити верхи.
— Ти можеш навчитись.
— Хто мене навчить?
Кайл подивився на мене так, ніби це була найочевидніша відповідь.
— Я.
— ...Хіба ти не зайнятий?
— У мене є близько години.
Невдовзі він відчинив двері стійла, в якому стояв гнідий кінь.
Я нерішуче відступив на крок назад. У дитинстві я бачив їх лише в зоопарку, тож це було вперше, коли я побачив коня зблизька.
Він невимушено осідлав коня й узяв віжки.
— Залазь.
— О, у мене все ще трохи болить спина, тож...
— Не хвилюйся, ми рухатимемося повільно.
Подивившись на коня деякий час і почухавши потилицю, я здався. Я поставив ліву ногу в стремено сідла й заліз на коня. І все таки, можливо тому, що це був маленький кінь, мені було не так страшно, як я очікував.
Я міцно схопився за ручку сідла, а Кайл почав повільно рухатися. Кінь послідував за ним і вийшов зі стайні.
«…Якесь дивне відчуття.»
Земля була твердою, але здавалося, що вона коливається, як хвилі в океані.
— Чому ти такий добрий до мене? Є якась особлива причина? Забагато турботи для того, хто просто когось нагадує, – Розсіяно пробурмотів я, дивлячися на чисте, блакитне небо. Кайл не відповів, тож я продовжив, — Так, правильно. Хоча Його Високість Великий герцог такий багатий і в праві називатися володарем Півночі, але я не можу приймати все, що ти мені даєш, як належне. Я знаю, що в цьому світі немає нічого безкоштовного, і що за твоєю прихильністю має стояти якась мета.
Я достатньо дорослий, щоб розуміти, що доброта не буває безоплатною.
Піклуючись про когось, ви очікуєте на якусь вигоду. Те дивне й незнайоме відчуття, яке я відчував раніше в кімнаті, могло бути частково пов'язане саме з цим фактом. Але чого саме ти хочеш від мене?
Кайл, здавалося, на мить замислився, перш ніж розтулити рота.
— Гадаю, ти не повіриш, якщо я скажу, що не маю жодних мотивів для своїх дій.
— …
— Ти виглядав самотнім, ось і все.
Я розтулив рота, щоб заперечити йому, але так нічого й не сказав.
«...Виглядав самотнім.»
Я несвідомо насупився й міцніше стиснув ручку.
— Мені не було й п'ятнадцяти, коли я блукав Північчю наодинці, не маючи нікого, кому можна було б довіряти. Довіра могла стати слабкістю, а прихильність – пасткою. Тому я намагався все робити сам. Проте зими на Півночі суворі, і пережити їх досить складно. Зрештою, я зрозумів, що мені потрібна чиясь допомога.
Голос Кайла звучав спокійно, коли він згадував своє минуле. Він потягнув за віжки, зупиняючи коня, й подивився на мене.
— Жодна людина не може жити сама, якою б витривалою й сильною вона не була. Насправді, навіть молоді драконята перебувають під пильним захистом своєї зграї. А коли вони виростають до повноцінної дорослої особини, то часто вливаються в людське суспільство, щоб подолати свою самотність. Ось чому я також обіймаю тих, хто потребує допомоги, і сам приймаю допомогу, коли вона мені потрібна. Те саме і з тобою.
Це було дуже ідеалістичне твердження. Хоча світ ніколи не зможе стати таким дружнім, він говорив з такою впевненістю в голосі.
Але що, якщо людина, якій ти допоміг, зрадить тебе? Що, якщо ти загинеш через цю зраду? Ти все ще так думатимеш?
У роті стало гірко. Мені стало ще гірше через те, що я знав, від чиїх рук загинув Кайл в оригінальній історії.
Лише трохи пізніше, я зміг заговорити, притиснувши руки до грудей, відчуваючи якусь тяжкість.
— Тоді, будь ласка, не вмирай.
Я відповів надто прямолінійно, чим розсмішив Кайла, коли той спускав мене з коня.
— Гаразд. Обіцяю.
[На життя Кайла Джейн Мейнгардта було накладено новий відбиток.]
[Прихований квест «Колективна доля» виконано!]
[Оцінка дива зросла.]
[Поточна оцінка дива: 26%]
Я подивився на Кайла крізь синє системне вікно.
Сподіваюся, ти продовжиш жити. Незалежно від того, чи пов'язані наші долі, чи ні, ти заслуговуєш на це.
