Сердитий хом'як має рацію (4)

Зробивши це кілька разів під час фестивалю, тепер було легко уникати очей Кайла й перетворюватися на людину. По-перше, з того дня, за винятком того часу, коли я зустрічався з Сен, я проводив увесь вільний час разом із ним, тож у мене не було часу турбуватися про те, що мене впіймають.

 

— Ти чарівник?

 

— Так, але я не настільки талановитий, я просто роблю те й се...

 

— Зрозуміло.

 

Я пив чай і їв булочки, які він приготував, поки безтурботно брехав.

 

Мені шкода, що я йому брешу, але так буде краще, на випадок, якщо мені знадобиться прикриття в майбутньому.

 

Якщо Кайл поїде в експедицію, це буде гарний привід, щоб супроводжувати його. Якщо він відправиться підкоряти демонічних звірів, як написано в романі, як чарівник, я зможу піти з ним.

 

— Невже ти справді можеш так проводити зі мною час? Хіба тобі нема чим зайнятися?

 

— Ти хочеш, щоб я пішов?

 

— Ні.

 

Я не змушую тебе йти. Мені просто цікаво, чи ти справді маєш вільний час. Здається, у Великого герцога розвинулася якась хвороба підозрілості після того, як я двічі несподівано зник.

 

Я зітхнув і відвернувся. Тоді його рука простяглася й повернула моє обличчя назад.

 

— Ввічливо дивитися в обличчя співрозмовника під час розмови.

 

— Вибач, що я людина, яка не дуже добре обізнана з аристократичними манерами.

 

— Відтепер ти повинен вчитися.

 

— Чому?

 

Він підійшов ближче й прошепотів:

 

— Хіба ти не мій компаньйон?

 

Гріх, скоєний одного разу, залишається на все життя. Я онімів і подивився на нього з жалем у очах.

 

— Скільки разів уже?

 

Навіть яловичі кістки не використовуватимуться так часто, як Кайл використовує цей коментар. Він використовував його щоразу, шантажуючи мене, коли я намагаася уникнути відповідей на його запитання або піти раніше.

 

В оригінальному романі ти – той, хто помер без супутника. Чи тому ти так одержимий ним? Чесно кажучи, справа не в тому, що ти не хотів ні з ким зустрічатися, а в тому, що ти не міг, чи не так?

 

У мене засвербіло в роті від бажання відповісти йому, але я змусив себе стриматися. Кайл, який дивився на мене, раптом розсміявся. На його обличчі застигла дивна, але заспокійлива усмішка. Його яскравий вираз обличчя притягував мене до себе, і перш ніж я усвідомив це, я також дивився на нього.

 

— Мені комфортно з тобою.

 

— …

 

— Я знаю, що це, напевно, звучить досить дивно, тож не думайте про це надто багато.

 

Мені нічого сказати, якщо ти кажеш ці слова з такою м'якою усмішкою.

 

Ти робиш це навмисно?

 

Я не міг нічого зробити, окрім як дивитися на нього, і прийшов до тями лише тоді, коли він запропонував мені ще одну булочку.

 

— Оскільки ти чарівник, можеш поглянути на мого чарівного звіра? Можеш поглянути, коли будеш вільний.

 

Я вже збирався відкусити булочку, але зупинився, почувши несподіване прохання Кайла… Це дивно. Ти щойно попросив мене, щоб я подивився на...СЕБЕ?

 

Я поклав булочку й перепитав його, цього разу слухаючи з повною увагою.

 

— ...Що?

 

— Я запитав, чи не міг би ти поглянути на чарівного звіра, якого я вирощую в кабінеті.

 

Гадаю, я правильно зрозумів.

 

Дивлячись поперемінно то на булочку в моїй руці, то на Кайла, мій апетит зменшився. Хоча булочка виглядала апетитно, я відчував, що отримаю розлад шлунку, якщо з'їм її зараз.

 

Але Кайл, здавалося, не звертав уваги на мої дії й продовжував задумливо їсти.

 

— Я хвилююся, тому що останнім часом у нього немає апетиту. А ще він став лінивим. Раніше він був дуже активним хлопцем...

 

Не підправляй свої спогади! Коли це я був активним? Окрім того, що я бігав на колесі, щоб отримати навик, я завжди лежав! Ти навіть не розумієш власного хом'яка.

 

— Я думаю, це тому, що він уже на стадії росту, але ще немає ознак  формування каменю мани. Я вирішив періодично вливати магічну силу (ману) за порадою лікаря, але...

 

— ...Магічну силу?

 

Що це? Хто тобі сказав це робити?

 

— Оскільки він може постраждати від уведеної мани, я подумав, що було б непогано дати тобі змогу познайомитися з ним і подивитися, чи зможеш допомогти.

 

— Що?

 

Що? Що це за ситуація?!

 

Я навіть не можу відмовити йому в проханні... Я закрив рота й терміново звернувся до системи.

 

Агов! Агов! Швидше йди сюди!

 

[…(*￣０￣)ノ]

 

Чому ти виглядаєш так, ніби щойно прокинулась? Я стиснув кулак і подивився на синє системне вікно переді мною.

 

«Поквапся й знайди дорогу до фруктової крамниці, чи як вона там називається!»

 

[ … ]

 

[ … ]

 

[ ☆*: .｡. o(≧▽≦)o .｡.:*☆ ]

 

[Горіхова крамниця!]

 

Після деякого завантаження, блискучий емоджі з'явився в моєму полі зору. Я клацнув язиком, побачивши під ним прикрашений напис. Ти не втомлюєшся робити все це?

 

Я проігнорував маленькі літери, які говорили про те, що продовження відкрито, і швидко просканував магазин.

 

[Міні-міні бразильський горіх Мадлен, споживає 2% оцінки дива. У свою чергу ваше тіло стане меншим протягом 30 хвилин. Розмір навіть менший, ніж у хом'яка!]

 

[Мигдаль «Фінанси», споживає 3% оцінки дива. У свою чергу ви зможете бігати швидше, ніж зазвичай.]

 

Дай мені що-небудь корисне, будь ласка. Який сенс у цих предметах? Якщо я захочу стати маленьким, я просто перетворюся на хом'яка.

 

Я закінчив читати першу сторінку й уже збирався переходити до другої, коли почув, як Кайл зітхнув.

 

— Чарівник, кажеш...

 

— Про що ти думаєш, Твоя Високосте?

 

— Я просто подумав, що це велике полегшення.

 

— Чому?

 

— У маєтку Блейків завжди бракувало чарівників. Я не так давно став володарем, і минулого року під час обстеження гнізда Віверн сталося багато нещасних випадків.

 

Він вичікувально подивився на мене.

 

Ні, я не можу придумати виправдання. Припини дивитися на мене з таким обличчям. Як я маю стояти на своєму! Мій вираз обличчя змінився на винуватий.

 

Я ворухнув рукою, щоб прикрити йому очі, але, звичайно, мої слабкі зусилля стали марними всього за три секунди, коли Кайл втримав моє зап'ястя на місці.

 

— Робота в маєтку важка. Я справді дуже зайнятий цими днями.

 

Спочатку я вигадав туманне виправдання, про всяк випадок, якщо він попросить ще про якусь послугу.

 

Незалежно від того, що час навички «Перевтілення» збільшили, його вистачало лише на дві години. Я не можу багато встигнути за цей час, і не можу ж я щодня брехати, що мені треба в туалет, перш ніж я знову зникну.

 

— …Це так?

 

На обличчі Кайла промайнув легкий відтінок розчарування. Я відчув себе винним, побачивши цей незнайомий вираз на його обличчі.

 

Чому ти такий розчарований? Я не справжній чарівник і не вмію робити навіть елементарних заклинань. Єдине заклинання, яким я володію – це перетворення на твого хом'яка, Кеш'ю.

 

«Це взагалі можна вважати магічним заклинанням?»

 

Система просто трансформує мене з одного тіла в інше.

 

У будь-якому випадку, краще знайти чарівника, який дійсно щось знає, а не вибирати мене. Але все ж... Якщо ти так розчарований.

 

Я додав м'яко, ніби сповнений добрих намірів:

 

— У нас ще достатньо часу, щоб знайти чарівників до того, як відбудеться експедиція з підкорення демонічних звірів.

 

Після того, як я вимовив це речення, мені дещо спало на думку.

 

Північний фестиваль проходив у найхолодніші та найтемніші дні зими. Після цієї бурхливої атмосфери маєток Блейків почав готуватися до масштабної розвідки.

 

Причин для цієї розвідки було багато, головною метою було повернути пильність, яка була послаблена під час фестивалю. Це було нагадуванням про те, що яким би гарним не було життя на Півночі, це все ще небезпечне місце, повне демонічних звірів.

 

Інша причина, ймовірно, пов'язана з підготовкою новопосвячених лицарів. У цю пору року лицарі, які в минулому були учнями, з моменту інавгурації отримують можливість випробувати себе в бою.

 

— Церемонія посвяти в лицарі…  

 

Кайл повільно відповів:

 

— Ми проводили її під час фестивалю. Пам'ятаю, цього року вона була досить великою, оскільки було багато новобранців.

 

— Хаха... Думаю, я був дуже зайнятий у той час.

 

Кайл підозріло подивився на мене. Я знаю, що мені не було чим зайнятися, але просто забудь про це, рухаймося далі! Я проігнорував його пронизливий погляд, пригадуючи наступні події.

 

Лицарська інавгурація, яка була більшою, ніж зазвичай.

 

Люстра, що впала посеред бенкету.

 

А потім – масштабна розвідка.

 

Я впевнений, що в цей час Кайл...

 

[Під час розвідки на герцога Блейка напали, і він зазнав серйозного поранення правої руки.]

 

Система переказала зміст оригінального роману.

 

Я тихо поставив запитання.

 

«Чи зіграє ця травма роль у його смерті?»

 

Після хвилини мовчання система лаконічно відповіла.

 

[Саме так.]

 

Одне речення, яке яскраво світилося синім кольором, призвело до того, що в мене виступили сироти. Його неминуча смерть уразила мене з новою силою.

 

«Так...»

 

До смерті Кайла залишилося всього 15 днів.

 

Згідно з оригінальною історією, він почав протистояти Беліалу через інцидент з люстрою, потім на нього напали під час розвідки. А після цього в імператорському палаці він отримує ножем в серце від Сен і гине.

 

Те, що я змінив невелику частину сюжету, не означає, що я змінив його долю повністю. Дива так просто не трапляються.

 

І що тепер... Що мені тепер робити?

 

— Гей.

 

— ...

 

— Шу.

 

— …

 

— Шу!

 

Кайл обхопив мої щоки долонями, і я прийшов до тями, коли його холодні руки торкнулися моєї шкіри.

 

— Ах.

 

— З тобою все гаразд?

 

— Так, я в порядку.

 

Я швидко вдихнув і спробував поворушити затерплими кінчиками пальців.

 

— Зі мною все гаразд.

 

Здавалося, він не повірив моїм словам, але не тиснув на мене, намагаючись дізнатися правду.

 

— Я просто на мить задумався.

 

Кайл насупився на мої слова.

 

— І про що ж ти думав, що аж так зблід?

 

Я не міг відповісти чесно, тому просто закрив рота.

 

Якщо подумати, я завжди уникав його запитань саме так. Або я починав говорити швидко, вигадуючи випадкові відмовки, або просто замовкав. Це, мабуть, виглядає підозріло.

 

Але нічого не поробиш. Так чи інакше, я змінив тему настільки природно, наскільки це було можливо, і виклав план, який заздалегідь придумав.

 

— Ваша Високосте, чи можу я піти з тобою на цю масштабну розвідку?

 

Він відповів одразу, так, ніби це не було складним рішенням.

 

— Звичайно, але ти коли-небудь був за межами території?

 

— Ні.

 

— Північ набагато небезпечніша, ніж ти думаєш. На сніжному полі людина вперше дізнається, наскільки вона слабка.

 

— …

 

Зовні все зовсім не схоже на володіння Блейків, як це й сказав Великий герцог.

 

Я ковтнув і подивився йому в очі.

 

— Тоді хіба Ваша Високість не зможе захистити мене?

 

Захисти мене, Кайле, і я захищу тебе. Ти можеш не знати, але наші долі пов'язані. Наше виживання залежить одне від одного.

 

Кайл прошепотів у відповідь.

 

— Ти мені довіряєш?

 

— Хіба не природно, що люди цієї землі довіряють тобі?

 

— Я знаю, – сказав він з пустотливою усмішкою на обличчі. — Але я питаю тебе.

 

Поводишся, як хуліган. Ти вже знаєш відповідь.

 

Я примружився на нього, вдаючи, що дивлюся з ненавистю.

 

— Звісно.

 

— Гаразд, я буду відповідальним за твій захист, але ти вмієш їздити верхи?

 

— Га?

 

Ну, як би це пояснити... Під час нашої шкільної поїздки на острів Чеджу всі каталися на поні, а мене залишили робити домашнє завдання в школі.

 

Перш ніж я встиг щось відповісти, він додав.

 

— Мабуть, з твоєю травмою буде важко їздити самому.

 

На щастя, він не вирішив залишити мене тут.

 

Але зачекай, що? Не кажи мені? Ти хочеш мене підвезти?! На очах у новобранців? Зачекай, ні!

 

«...Можливо мені не варто було казати йому, що я хочу приєднатися?»

 

Я закусив губу, намагаючись заспокоїти сироти на руках.

 

— ...Дякую за уважність, Ваша Високосте.

 

Повернувшись, я мушу негайно навчитися їздити верхи!