Не залишай арахіс на чужому бенкеті, а залишай волоський горіх (4)

На Півночі нарешті всерйоз розпочався фестиваль, і святкування було досить жвавим, щоб забути про зимовий холод.

 

«Гм, чому вони проводять такий великий фестиваль, коли ще навіть не сезон збору врожаю?»

 

В цю пору року важко дістати квіти, оскільки вдень і вночі дме холодний вітер, а купувати їх ззовні, мабуть, дорого. Це навіть не День подяки, не весна... Чому фестиваль святкується в цю холодну пору року?

 

— Тому що день короткий.

 

Сен чітко відповіла на моє запитання.

 

— Це період часу, коли у людей менше справ. І люди схильні легко впадати в депресію, коли зменшується кількість сонячного світла. Від млявості люди хворіють, бідні помирають з голоду, а песимісти часто вбивають себе.

 

Зрозуміло. Я ніколи про це не думав.

 

Я подивився на червоне небо за мурами замку. Сонце вже сідало, хоча було ще рано.

 

— Тож, Його Високість навмисно робить найхолодніші й найтемніші часи живішими. У цей тиждень він щедро роздає зібрані протягом року харчі та скуповує народні товари за високу ціну. Також запрошуються аристократи, які витрачають свої гроші, щоб купці могли заробити собі на прожиток. Це наче подарунок мешканцям замку, щоб вони могли протриматися до весни.

 

Це означає, що поки Кайл не проводив час зі мною, він піклувався про всіх мешканців замку. Я щиро захоплююся цим.

 

— Незабаром Його Високість виголосить промову з нагоди благодійного заходу. Хочеш піти й подивитися?

 

Я кивнув.

 

У будь-якому випадку, в мене ще залишився час. Я намагався зустрітися з Беліалом, але, на жаль, так і не зміг, тому просто оглянув замок. Оскільки час на «Перевтілення» подовжили вдвічі, я маю насолодитися цією розкішшю.

 

— На вулиці продають їжу?

 

— Ти не пробував фестивальної їжі? Як так можна!? Ходімо, йди за мною. Я тебе пригощу!

 

Місце, куди мене привела Сен, кишіло людьми та ятками.

 

«Ого, тут справді багато чого можна поїсти.»

 

Тут і зацукровані яблука апельсинового кольору, і шашлик на грилі, і багато смажених закусок і солодощів, вкритих карамеллю. Це справжнє свято для моїх очей, носа та рота.

 

«Життя на Півночі краще, ніж я очікував...»

 

Тільки коли є смачна їжа, може народитися серце, сповнене любові до замку. Я спостерігав за жвавістю вулиці, куштуючи їжу, яку мені купила Сен.

 

— Ваша Високосте!

 

— Дуже дякую, мілорде!

 

Фестиваль виявився більш захоплюючим, ніж я думав, як і промова Кайла, за якою ми спостерігали здалеку.

 

Було приємно спостерігати за ним з відстані, до якої можна було дістатися в будь-який момент, якби я захотів. Але «лорд Блейк», який випромінював велич, і якого можна було побачити лише здалеку, – це теж досить круто.

 

Він дивився на своїх підданих зі сцени з безвиразним виразом обличчя, який здавався холодним будь-кому іншому.

 

Ті, хто нічого про нього не знали, не зрозуміли б і подумали б, що він якийсь лиходій чи тиран.

 

Але я знаю, що це зовсім не так. Я з ним не так давно, але вже добре його пізнав. Що вже казати про людей, які живуть у цьому замку роками.

 

— Приїзд на Північ дійсно хороший вибір.

 

— А хто сказав інакше? Якби не Наша Високість, ми б усі померли з голоду кілька років тому.

 

Це було чиєсь яскраве життя, яке не можливо пояснити лише кількома рядками в романі. Реальність, у якій енергія та пристрасть людей не вистигає, незважаючи на суворий зимовий вітер. Їхнє незламне бажання жити й дихати змушує їх рухатися далі.

 

— Хто сказав, що ти холодний і бездушний герцог Півночі....

 

Якщо ви подивитеся на нього під будь-яким кутом, ви, очевидно, побачите протилежне. Звичайно, мені він подобається більше таким, ніж описаним у книжці.

 

— Ось, з'їж і це теж, Шу.

 

Поки я дивився на Кайла, до мене підійшла Сен з фруктовими шпажками в медовому соусі в обох руках.

 

Я відкусив великий шматок чогось схожого на тангулу*. Він був хрусткий і соковитий, а сам фрукт приємний на смак, можливо, через холодний північний клімат. Не встиг я озирнутися, як з'їв усі фрукти на чотирьох шпажках.

 

*Тангула – це традиційна північнокитайська закуска, яка складається з кількох вкритих цукром плодів китайського глоду (Crataegus pinnatifida) на бамбукових шпажках.

 

Це була плідна година, я поїв смачної їжі й познайомився з новими людьми. Я майже відчув, що звільнився від усього.

 

Але тепер прийшов час повертатися на землю. Я з жалем озирнувся. Мої очі, які сканували вулицю, зупинилися на Кайлі, який роздавав пайки безпосередньо людям.

 

Гм, я зробив хороший вибір, вирішивши врятувати тебе.

 

— Питання в тому, чи зможу я це зробити...

 

— Що ти сказав?

 

— ...А! Нічого. Я просто розмовляв сам із собою. Дякую за перекус, я вже піду.

 

Сен схилила голову й запитала:

 

— Чому ти щодня поспішаєш піти? Я бачу тебе не більше години.

 

— Це... Це, ну, це складно.

 

Я теж хочу залишитися на довше. Тут купа їжі, яку можна з'їсти: пиво, домашня ковбаса, в'ялене м'ясо… Від однієї думки про них у мене з'являється слинка в роті.

 

Зрештою, я повернувся до замку з мішечком закусок.

 

«Треба повернутися назад до того, як повернеться Кайл.»

 

Я не повинен змушувати його хвилюватися в цей день, інакше він може перевернути кабінет догори дном, намагаючись знайти хом'яка.

 

Однак була ще одна проблема, яку я випустив з уваги.

 

— Кеш'ю, поки ти здоровий, мені більше нічого бажати…

 

Сьогодні я знову забагато з'їв, тож не звертав уваги на горіхи, що залишилися в мисці. Кайл підніс макадамію до мого рота, намагаючись змусити мене поїсти, але я дійсно не міг більше їсти.

 

Ще й прийшли маги й сказали, що досі не відчувають від мене мани, тож обличчя Кайла потьмяніло, коли він запропонував влити в мене більше магічної сили.

 

Кайл загорнув мене в хустинку й приніс спати до себе в спальню. Але я не міг заснути, оскільки багато спав вдень.

 

Я проводив час, перевертаючись і дивлячись на спляче обличчя Кайла.

 

«Ти дуже гарний...»

 

От що інші мають на увазі, кажучи, що можна втомитися дивитися на гарне обличчя?

 

Я не втомлююся на нього дивитися.

 

***

 

У мене багато турбот.

 

Я знайшов кімнату Беліала. Але навіть пройти повз неї було важкувато через лицарів, які охороняли двері.

 

Для Імператорської сім'ї традиційно виставляти пости охорони біля своєї спальні? Ви живете суворим життям.

 

Ааа! Послухайте, люди, я так стараюся врятувати ваші життя, але як це можливо, що жоден з вас не сприймає мене серйозно? Ця негідниця люстра! Я так засмучуюсь, дивлячись на неї. Цей предмет не дбає ні про чию безпеку!

 

Минуло вже три дні, як я знайшов кімнату Беліала й почав вештатися поруч, в надії натрапити на принца. Але що я ще можу зробити? Лиш зіткнутися з ним і сказати все напряму.

 

Тепер, коли бенкет вже не за горами, якщо я й далі гаятиму час, то, коли прийде час, мені доведеться пожертвувати своїм тілом, щоб запобігти нещасному випадку.

 

Я нічого не можу зробити, якщо не побачу Беліала й сьогодні, у мене не залишиться іншого вибору, окрім як залізти в його кімнату через вікно.

 

— Ох…

 

І тут я побачив Беліала, що йшов сюди коридором з іншого боку. Навколо нього було кілька лицарів, але я зміг розгледіти його обличчя, коли став навшпиньки.

 

Я одразу підбіг до нього. Не було часу на роздуми. Це мій останній шанс. Я відчайдушно закричав:

 

— Принце!

 

І враз.

 

Зелені очі Беліала приземлилися на моєму обличчі в той самий момент, коли його лицарі витягли мечі й приставили їх до моєї шиї. Я відчув прохолоду леза, яким стискали мою шию з усіх боків.

 

Якщо так триватиме й далі, я можу порізатися, просто проковтнувши слину. Будь ласка, будьте зі мною поблажливішими. Я просто покликав принца.

 

— Гм, це трохи…

 

Чи не забагато для того, хто навіть не має зброї? Навіть якби я справді був божевільним і спробував би вдарити Беліала ногою, мої ноги не дістали б навіть до його голови.

 

Беліал підняв руку.

 

— Все гаразд.

 

Проблема полягала в тому, що хоча принц і був привітним, його лицарі навпаки, почали кричати на мене, як тільки вклали свої мечі.

 

— Будь ввічливим з Його Високістю!

 

Що? Чому? Невже є щось, що я повинен зробити перед привітанням? Встати на коліна?

 

Судячи з атмосфери, здається, що так. Коли я підвівся після того, як став на коліна, атмосфера, здається, стала кращою.

 

«Я зрозумів. Зрозумів.»

 

Я як брудний, низькопоставлений простолюдин.

 

— Вибачте, що втручаюсь у справи Його Високості, але… – Я опустив голову й сказав: – Будь ласка, не йдіть на банкет.

 

Я не дуже добре вмію говорити, тож замість того, щоб пояснювати свої дії, просто сказав все напряму.

 

Беліал підійшов до мене. Його черевики опинилися в полі мого зору на підлозі. Порівняно з моїми брудними черевиками, його виблискували чистотою. Це правда, що діти з різних родин відрізняються одне від одного.

 

— До банкету залишилося лише два дні, але ти раптом не хочеш, щоб я приходив?

 

— Так.

 

— І це при тому, що я щойно отримав запрошення від Великого герцога?

 

— Так, – прямо відповів я.

 

Чому ти постійно запитуєш? Ти збираєшся заблокувати падаючу люстру цим запрошенням? Якщо в тебе є один шанс, ти повинен його використати. Якщо я можу врятувати тебе, то врятую.

 

Я злегка підняв голову.

 

— Я просто інформую принца.

 

Майбутнє Півночі можна захистити, тільки якщо бути обережним. Я нічого не знаю, окрім цього, я просто домашній хом'як, який навіть не платить за власну їжу.

 

— Ти говориш так, ніби хтось запланував заподіяти мені шкоду на бенкеті, – прошепотів біля мого вуха Беліал. Його голос був чистим і ніжним, але слова були холодними.

 

— Це неправда, –  недбало відповів я. — Якщо ви думаєте, що Його Високість Кайл задумав вбити вас, це нісенітниця. Він не став би чекати й створювати проблеми на власному бенкеті, щоб зробити це, Ваша Високосте.

 

І Кайл ніколи не захоче, щоб це сталося. Він людина, яка ніколи цього не зробить і навіть не подумає про це.

 

Він лідер Півночі. Його дії тісно пов'язані з майбутнім людей у цьому замку. І Кайл усвідомлює свою відповідальність. Він зовсім не схожий на тебе, того, хто щойно прибув сюди й намагався влаштувати скандал.

 

— Цікаво, – Беліал тихо засміявся, ніби я сказав щось дивне. Вони з Кайлом говорять одне й те саме, наче брати.

 

Він схопив пальцями моє підборіддя, підняв моє обличчя вгору й встановив зі мною зоровий контакт. Я думав, що людина не може бути одночасно ніжною і грубою, але він точно може. У певному сенсі можна сказати, що він велика людина.

 

Але, звичайно, для інших він, напевно, виглядає ніжним казковим принцом, який підняв мою голову, щоб побачити моє обличчя.

 

— Яке дивне обличчя. Така унікальна зовнішність.

 

Це тому, що я корінний кореєць. Ваша Високосте, якщо ти поїдеш в Хонде, або Сансу, або Хапджін, ти знайдеш 500 людей, схожих на мене.

 

— Схоже ти не з Півночі, то чому ти так відчайдушно хочеш мене зупинити?

 

Що мені на це відповісти?

 

Я не можу просто сказати, що просто не хочу, щоб тебе вдарило люстрою й ти привів Північ до загибелі.

 

Мені здається, що я навіть побачив своє майбутнє в книжці. Якщо я скажу тобі ці слова, мені просто мечем переріжуть горло.

 

Хто-небудь, допоможіть мені!

 

Але так вийшло, що та, чия доля пов'язана з Беліалом, заступилася за мене.

 

— Можливо...

 

Вона тут.

 

— Він просто не хотів, щоб ви з Великим герцогом засмутилися під час бенкету.

 

Я радісно повернув голову й подивився на Сен, яка тримала в руках іграшки для хом'яка й закуски.

 

— Точно!

 

[(*≧▽≦)ﾉｼ]

 

«...Хоча я все ще нервую.»

 

І все таки я зараз щасливий.

 

Сен з усмішкою підійшла до мене ближче. Мені ввижається? Здавалося, що навколо неї сяяв ореол.