Хом'як без одягу долає тисячу миль (4)

Перший день Північного фестивалю був яскравим.

 

Всюди було гамірно. Я прокинувся рано вранці і з не рівною шерсткою сів на тирсу.

 

Хотілося б поспати ще, але було багато роботи. Перш за все, потрібно було збільшити оцінку дива, щоб подовжити тривалість «Перевтілення».

 

Я не знаю, як заповнити решту відсотків, але принаймні знаю, що не зможу заповнити їх у цьому будинку, наповненому клятими борошняними черв'яками та цвіркунами.

 

Так, нумо вийдемо.

 

Також було б добре вийти на вулицю та перейнятися атмосферою замку, і подивитися, що відбувається в «Серці зими» в цей час. Якщо буде можливість, я, можливо, зміню деякі події й трохи підніму оцінку дива.

 

У мене лише 30 хвилин на день, треба використати їх з користю...

 

[Чи варто мені зараз використати «Перевтілення»? (｡'ᴗ'｡)]

 

«Ні!»

 

Не зараз! У мене немає одягу.

 

Але немає кращого часу для прогулянки, ніж зараз. Минуло лише 10 хвилин відтоді, як Кайл пішов оглядати замок для фестивалю. На один обхід туди й назад піде близько години.

 

Якби ж то ще був якийсь одяг, окрім того, що підібрали чарівники...

 

«О! Точно!»

 

І тут мені в голову прийшла чудова думка.

 

Простір, де Сен знайшла мене і де розмовляла з іншими покоївками. Це було місце, де вони перуть білизну. Іншими словами, я можу взяти одяг прислуги.

 

Можна просто витягнути одну з купи. Навіть якщо дещо незручно знати, що її вже хтось носив, це набагато краще, ніж бути голим.

 

Ніколи не знаєш, що попадеться, можливо, я зможу носити гладеньку, добре випрану уніформу дворецького... Не думаєте, що вона мені пасуватиме?

 

Я по-своєму приємно пофантазував, перш ніж використати «Перевтілення» в кутку кімнати.

 

[Хай щастить! (ෆ`꒳´ෆ)]

 

***

 

Однак виникла інша проблема, якої я ніколи не очікував.

 

— Я дійсно живий...

 

Спочатку вважалося, що життя – це те, що можна пізнати, проживши один раз, але якщо вже йти на такий розвиток подій, потрібно принаймні дати мені попередній перегляд.

 

Я сидів, розкинувши ноги на кам'яних сходинках у кутку й поклавши на них лікті. З нескінченно похмурим виразом обличчя здивовано втупився в уніформу покоївки.

 

— ...

 

Як і слід було очікувати, оскільки всі люди, що зібралися тоді, були покоївками, тут не було ніякої уніформи дворецького, яку я собі науявляв раніше. Сорочок, жилетів, штанів і взуття теж ніде не було.

 

Найкраще, що я зміг знайти, – це чорна спідниця до щиколотки та декоративний білий фартух, і поки що це був єдиний одяг, який я міг вибрати.

 

Я тихо закричав, куйовдячи волосся руками, – як я можу ходити в такому вигляді!? Як це я маю ходити в одязі покоївки, я ж чоловік?!

 

— Яка різниця між цим і тим, щоб бігати голим!

 

[Мені вимкнути «Перевтілення»?]

 

Ні, не треба! Я не це мав на увазі. Якщо подумати, то все не так вже й погано. Він теплий і я можу вільно рухатися, це навіть трохи приємно... Чорт забирай.

 

— Важко зводити кінці з кінцями.

 

У цьому вбранні краще не потрапляти на очі покоївкам. Ні, краще, щоб мене взагалі ніхто не бачив. Гей, системо, ти можеш зробити мене прозорим? Я тут божеволію.

 

Хоч я і ненавидів це, але все ж мусив рухатися. У мене є лише півгодини на день, і я мушу використати її якнайкраще. Я здригнувся і спустився вниз.

 

— Було б добре, якби ми могли провести банкет раніше.

 

— Як думаєш, що одягне Його Високість цього разу?

 

— Як гадаєте, людей буде більше, ніж минулого року?

 

Я тактовно змішувався зі слугами то тут, то там і слухав розповіді про те, про се.

 

Північний фестиваль проводиться лише раз на рік і триває тиждень, починаючи з дня найдовшої ночі. Без перебільшення можна сказати, що він був найграндіознішим з усіх, що проводилися в маєтку Блейків.

 

Зазвичай похмурий і холодний замок Блейків оживав, а люди продовжували приносити продукти зі сховища. Видно, що купці також привезли повні вози товарів.

 

— Справді, фестиваль є фестивалем.

 

Останній спогад про фестиваль, який я пам'ятаю з мого старого життя, – це розпивання макколлі* на університетському фестивалі і страждання від сильного похмілля наступного дня.

 

*Макколлі (кор. 막걸리) — корейський традиційний алкогольний напій (рисове вино) міцністю від 6,5 до 7%.

У цей час мені раптово впала у вуха ключова інформація.

 

— Сподіваюся, цей рік пройде без проблем...

 

— Ось і я про те ж, чому я так нервую? Минулого року приїжджали аристократи, які були прихильниками принца, і докучали мені, а цього разу, судячи з усього, на бенкеті буде присутній і сам принц.

 

— Невже чутки правдиві?

 

— Принц справді особисто приїде сюди, на Північ?

 

Я підкрався до них ззаду, нашорошивши вуха. Звісно, я не забув поворушити мітлою, вдаючи, що підмітаю підлогу.

 

Вони зайшли до банкетної зали, навантажені товарами, і незабаром почали прикрашати приміщення квітами та переставляти столи навколо центрального танцювального залу.

 

— Я точно знаю, що коли ця земля була пусткою, йому було байдуже, навіть коли його піддані просили про допомогу.

 

— Але з приходом лорда Кайла справи значно покращилися. Хіба не казали, що причиною того, що принц ніколи не приїжджав сюди, навіть незважаючи на те, що тут щороку відбувався фестиваль, були погані стосунки між братами? Хіба це не відома історія?

 

— Він послав його на смерть, але той не помер. Тьфу. Тьфу.

 

— Очевидно, Його Високість Беліал приїде. Оскільки він син попередньої Серени, у нього погані стосунки з герцогом Кайлом. Різниця у віці між ними також…

 

О так, саме такі плітки я хочу почути.

 

«Як і очікувалося, люди, які готують зал до банкету, знають найбільше.»

 

Треба підійти до них ближче, обійти цих слуг, які роздумують, що робити зі старою люстрою, і спробувати вивідати більше інформації…

 

— Ох! Я так злякався!

 

Якраз вчасно робітник, який скаржився на старе і розхитане кільце люстри, обернувся, і наші погляди зустрілися.

 

Ох. Ти такий голосистий. Я так здивувався, що мало не підстрибнув.

 

— Зачекайте хвилинку... Я не думаю, що раніше бачив тебе тут.

 

...О, Боже.

 

Навичка «Перевтілення» використовує мою оригінальну форму й обличчя. Я не знаю, як система перенесла мої дані в цей світ, бо якби я запитав, вона б ніколи не замовкла, але зараз ця людина бачить обличчя, якого вона, мабуть, ніколи раніше не бачила — обличчя корейця.

 

Іншими словами, це обличчя, яке не вписується в цей світ.

 

Я розвернувся якомога природніше і продовжив підмітати.

 

Просто будь природним...

 

— Агов, ти!

 

Здавалося, що мої суглоби скрипіли, коли я рухався.

 

Справді, у мене немає акторського таланту. Під час шкільного фестивалю я завжди грав роль дерева або каменя. Звичайно, я не хотів грати цю роль, але чомусь всі залишали її мені.

 

Чоловік, який підозріло подивився на мене, спробував дотягнутися до мене. Але не встиг він дотягнутися до мого плеча, як я почав рухатися.

 

Мені байдуже, що я граю, я лише знаю, що якщо мене тут зловлять, то це кінець.

 

— Гей, системо, скільки хвилин залишилося?

 

[«Перевтілення» закінчиться за 7 хвилин.]

 

Залишилося менше 10 хвилин.

 

Я можу просто бігти, поки не закінчиться навик.

 

— Хіба це не той хлопець?

 

Це лише твоя уява. Не може бути, щоб мене впізнали, дивлячись лише на плечі та зріст, правда?

 

— Я божеволію.

 

У мене був лише цей одяг. Що мені було робити в тій ситуації, технічно я теж жертва.

 

— Хіба кілька днів тому якийсь хлопець не прокрався в кабінет господаря і не забрав його сорочку?

 

— О, так, це він...

 

— Гей ти, шатене, зупинись і не рухайся!

 

Я тебе не чую. Я нічого не чую.

 

Я почав швидко перебирати кінцівками, майже біжучи. Підошви моїх ніг були холодними й онімілими, але я нічого не міг вдіяти, в пральні були лише шкарпетки, ніякого взуття.

 

«Мені так незручно. Я помию руки й ноги, як тільки прийду.»

 

Цього разу, помивши ноги, я переверну миску, а не залишу брудну воду всередині, інакше вони не поміняють її на нову.

 

Я вийшов з бенкетної зали, піднявся на поверх і несамовито побіг в лівий коридор. Піднімаючись сходами, викинув віник, який тримав в руках.

 

«Треба було займатися спортом.»

 

Я переоцінив фізичну силу офісного працівника. Але, принаймні, я не був таким слабким, як раніше, коли їздив на колесі, відчайдушно намагаючись стати людиною.

 

Стук.

 

— ...А!

 

Я зіткнувся з кимось, щойно завернув за ріг коридору. Сьогодні дійсно не мій день.

 

— Вибач...

 

Очевидно, що я йшов досить швидко, але ця людина навіть не поворухнулася, коли ми зіткнулися, натомість це я відскочив, як м'яч.

 

— З тобою все гаразд?

 

Його голос, низький і серйозний, який мені дуже добре знайомий.

 

...Так, це голос, який я чую щодня.

 

«Я приречений.»

 

[Кайл Джейн Мейнгардт. Великий герцог Блейк.]

 

Я знаю. Я знаю. Можеш не розповідати.

 

Я обернувся й подивився на нього.

 

Менше семи хвилин. Дивно закінчувати «Перевтілення» прямо в нього на очах. Ти побажала мені, щоб мені пощастило? Ти впевнена, що це удача, а не навпаки?!

 

[ (◐▽◐);;; ]

 

«До біса.»

 

Я почав тікати від Кайла, а він погнався за мною.

 

Його важкі черевики гучно стукали по підлозі, коли він наближався до мене. Це нагадувало фільм жахів. Я продовжував бігти, як і раніше, а він просто йшов. Відстань між нами поступово ставала все меншою і меншою.

 

— Агов.

 

Я не знаю, що мені робити. Я більше ніколи не втечу від нього. Коли я крадькома озирнувся, його тінь висіла біля моїх ніг.

 

«...Божевілля»

 

Він не просто так називається герцогом Півночі.

 

Тепер я дійсно почав бігти з усіх сил. Спідниця почала заважати, тож я притримував її руками, щоб легше пересуватися.

 

Трясця, я навіть не маю взуття. Що це за ситуація!?

 

— Зупинись.

 

«Ти б сам зупинився?»

 

Я задихався й намагався вдихнути якомога більше повітря та вичавити з себе останню краплю сил, щоб побігти далі. Коли Кайл побачив, що я не слухаю його наказів, він також почав швидко бігти за мною.

 

Чому його кроки такі великі? Якщо ти високий, ти робиш все більшим, чи не так? Як ти можеш змушувати мене почуватися таким нещасним?

 

Туп. Туп. Туп.

 

Звук босих ніг, що біжать, як божевільні, і звук черевиків, що нерівномірно ступають по підлозі. Я відчув, як усі емоції, які я стримував, вириваються назовні, коли я продовжував бігти по холодній підлозі.

 

Гей! Припини за мною йти! Час здаватися.

 

[«Перевтілення» закінчиться через 1 хвилину.]

 

Я не повинен сьогодні раптово зникнути, і він повинен повернути мене назад до будинку для хом'яка, коли закінчиться час...

 

Не встиг я озирнутися, як Кайл опинився прямо за мною. З такою швидкістю він наздожене мене ще до того, як мине хвилина.

 

Я біг сюди з думкою, що зможу втекти, але тепер здається, що нічого не зможу вдіяти. Схоже, у мене немає іншого вибору, окрім як дочекатися закінчення цієї навички й повернутися назад до подоби хом'яка.

 

Пробігши прямо по коридору, я повернув до сходів і спустився вниз.

 

— Ух...

 

Моє тіло сильно нахилилося вперед, і я вже був готовий впасти, як раптом чиясь велика рука смикнула мене за руку, і я з розмаху впав на землю.

 

Я обернувся і подивився на Кайла широко розплющеними очима. Моє серце вже падало зі сходів, але його рука утримувала моє тіло на місці.

 

— Хто ти?

 

Я не можу відповісти на це запитання.

 

[«Перевтілення» закінчиться через 10 секунд.]

 

«Однаково вже майже час.»

 

Ти маєш рацію, системо, не буває невдач.

 

Я засміявся і взяв Кайла за руку, але все ще не випростав своє нахилене тіло. Я не мав наміру справляти гарне враження, тому саркастично відповів.

 

Хто я такий? Я?

 

— Я твій компан*…

 

*Зверніть увагу, що слово «компаньйон», або ж навіть «супутник», тут може означати багато речей, це може бути друг, колега, партнер або навіть коханий; гг хотів сказати «Я твій хом'як-компаньйон», але його обірвали.

 

Саме тоді закінчилися 10 секунд, а з мого тіла вийшло біле світло. Кайл насупився від сліпучого світла, що спалахнуло перед його очима.

 

І я, який був охоплений цим світлом, перетворився на хом'яка.

 

...Який повернувся у свій будинок для хом'яка.

 

— …

 

Я повернув голову і подивився на знайому тирсу, прозоре скло і кабінет герцога.

 

Гей, якщо ти збиралася відправити мене назад, могла почекати поки я закінчу свої слова! Чому ти мене забрала до того моменту, як я сказав, що я його домашній улюбленець? Тваринка!

 

Я зі злості підскочив і кинувся на підлогу. Чудово, тепер я не тільки крадій одягу, я ще й збоченець, який переодягнувся жінкою й зізнався Великому герцогу.

 

— Писк! (А-а-а!)

 

Краще вже продовжувати жити хом'яком. Правильно? Правильно. Мені що, так і жити? Ця думка легко зникла, коли я побачив миску, повну борошняних черв'яків.

 

***

 

Від обличчя Кайла.

 

Спалах повільно згас, і Кайл розплющив очі. Його погляд все ще був затуманений, можливо, через те, що раніше на нього потрапило пряме світло, але, на щастя, не було ніяких труднощів з ідентифікацією предмета в його руках.

 

Проблема полягала в тому, що там був лише одяг, а людина, яка щойно була в моїх руках, зникла.

 

Унікальне обличчя, і тонке каштанове волосся, яке ніколи не з'являлося на цій землі. І така легка вага, що він зміг утримати чоловіка однією рукою.

 

Все це зникло в одну мить, і все, що залишилося – уніформа покоївки, в яку він був одягнений.

 

— ...Він чарівник?

 

Але коли він зник, не схоже, що він вимовляв якісь заклинання. Навпаки, останніми словами, які він промовив перед зникненням, були слова про те, що він був моїм «компаньйоном».

 

Перш за все, я точно бачив його сьогодні вперше, але відчув дежавю. Хоча я не знаю нікого, хто мав би захоплення перевдягатися в жіноче вбрання.

 

Кайл підняв брови і як слід підібрав одяг. Навіть коли він сказав, що він мій компаньйон, чому я просто завмер і продовжував тримати його за руку.

 

— Я знайду тебе...

 

Навіть якщо те, що ти сказав, було просто нісенітницею, я хочу знайти тебе знову.