Твоє з цим Високоповажним минуле

Коли Мо Жань знову прокинувся, кімнату заливало яскраве денне світло, а сонце було вже високо в небі.

Він перекотився на інший бік і моргнув — дивно, та Чу Ваньнін досі міцно спав.

Учителеве погане здоров’я часто заважало йому спокійно поспати вночі. А цього разу на це міг накластися ще й побічний ефект запашної роси, тож навіть у таку пізню пору Чу Ваньнін був глибоко занурений у сон. Чоловік повернувся спиною до Мо Жаня, а його скуйовджене довге чорне, наче сама ніч, волосся вкрило подушку.

Мо Жань мовчав. 

Якщо Вчитель ще не прокинувся, то й учневі нема потреби «гнути спину». Ліжко здавалося надто зручним; мабуть, він таки поніжиться в ньому трохи довше. 

Але просто лежати було нудно, тож Мо Жань підсунувся ближче і почав гратися із волоссям Чу Ваньніна. 

Від Учителевого волосся завжди віяло легким духом квітів. Мо Жань найбільше любив перебирати його в руках — м’яке, як дим, та невловиме, як туман. 

Коли його пальці проходили крізь темні пасма, немов занурювалися в імлу, волосся Чу Ваньніна здавалося м’яким тонким шовком. Від цих відчуттів Мо Жаневе серце щось легенько залоскотало.

Чорний візерунчастий балдахін ледь-ледь сколихнувся від раптового пориву вітру.

Мо Жань примружив очі. Зранку він завжди відчував певний приплив сил, а приємний запах на кінчиках пальців був таким солодким, таким знайомим, таким…

Він підніс пасмо волосся Чу Ваньніна до носа і обережно вдихнув. 

Цей аромат повільно повертав йому спогади про давно минулі часи.

Хоч після переродження Мо Жань намагався не згадувати ті особливо непристойні моменти, що вони ділили з Чу Ваньніном… але чомусь цього ранку хотілося до них повернутися.

Здається, йому трохи пересохло в горлі.

Він не бажав знову торкатися тіла Чу Ваньніна, але волосся це не стосувалося. Мо Жань заплющив очі й притулився вустами до чорнильної темряви поміж своїх пальців. 

Ця непроглядна пітьма…

Тоді, у палаці Вушань на піку Сишен, безліч тонких пасем огортали Мо Жаня, наче завіса. Він обхоплював тендітну талію руками — і це відчувалося зовсім не так, як із жінкою.

Чу Ваньнін сидів на стегнах Мо Жаня, рухаючись вгору та вниз. Певно, йому було боляче: він нахмурив гострі брови, а у феніксових очах зі сльозинками розпачу та гніву відбивалися часточки світла. Учителеві очі почервоніли — таким він був обуреним, таким неохочим, але водночас безпорадним і жалюгідним.

Радіючи перемозі, зовні незворушний Мо Жань вимогливо й злісно промовив: 

— Швидше. 

Відповіді не було.

— Чому так повільно? Невже стомився?

Навіть тепер Чу Ваньнін відмовлявся поступатися. Він злегка видихнув, а вологі, сповнені ненависті очі почервоніли ще більше. Тоді Вчитель закусив губу і почав рухатися швидко й грубо, ніби караючи себе. 

Було занадто боляче.

Він робив це знову і знову, навіть коли його вигнута спина почала тремтіти, а тіло геть змокло від холодного поту. Утім Чу Ваньнін не благав: він не промовив ні слова. 

Поміж чорнильно-чорних пасем очі Мо Жаня сяяли в темряві ночі тваринним бажанням, божевіллям, радістю та задоволенням. 

— Мнн! — Мо Жань почув приглушений стогін. Здавалося, чоловік зверху не міг більше терпіти болю. Мо Жаневі зіниці немов потемнішали, він раптом підвівся й огорнув руками зовсім мокрого від поту Чу Ваньніна. Той злегка тремтів, але витримував біль, та в цю мить усе-таки відчайдушно здригнувся всім тілом. Але Мо Жань продовжував штовхатись, входячи все глибше, ніби прагнучи проштрикнути йому живіт.

Ця жорстока, безжальна людина пестила Вчителя ніжними доторками, та всі її дії були сповнені отруйної ненависті. 

— Чу Ваньніне, чи міг би ти колись подумати, що я отак тебе насаджуватиму? — Мо Жань міцно тримав його, повільно рухаючись вверх і вниз. Він притулився чолом до чола Чу Ваньніна і здригнувся. — Юхен Нічного Неба, Безсмертний Бейдов… хах, а врешті ти все одно мусиш розсувати ноги, щоб я тебе трахнув.

Руки блукали талією Чу Ваньніна, коли він увійшов глибше, насолоджуючись тим, як міцно Вчитель стиснув його. Мо Жань сп’янів: у грудях ніби вибухнув феєрверк, проте він натягнув маску спокійної байдужості, катуючи і принижуючи чоловіка верхи на ньому. 

— Хіба ти не називав мене нікчемою? Хіба не зневажав мене? Але ж тепер, Чу Ваньніне, тепер ти шукаєш моєї прихильності, — він упився зубами у підборіддя Чу Ваньніна. — Поглянь униз, подивись, як ти приймаєш мене, гм? То хто з нас тепер нікчема, га, мій любий Учителю?

Мовчки здригаючись, Чу Ваньнін заплющив очі. Він не хотів чути цих брудних слів. 

Це… був його перший раз… 

Хоч він і відбувся з людиною, яка колись йому подобалась, та виявився страшенно жорстоким. Нічим не ліпшим за смерть.

— Очі! — біля його вуха пролунав холодний наказ. — Сюе Мен досі в мене. Ще раз заплющиш очі — і сам знаєш, що я з ним зроблю.

Не маючи вибору, Чу Ваньнін зрештою повільно розплющив сповнені сліз очі, і ті тривожно заблискотіли. 

Рука на підборідді змусила його глянути вниз, на те, як він приймає член власного учня. Ляскання плоті об плоть, липка кров, змішана з густою рідиною — усе це було нестерпно. 

— Підіймись трохи.

У ногах не лишилося сил, але він не бажав допомоги Мо Жаня. Чу Ваньнін піднявся лише завдяки силі волі й жалюгідним залишкам гідності. Тверда плоть вислизнула з нього майже повністю, всередині залишилася лише набрякла голівка. 

Мо Жань взявся рукою за власний член і кілька разів неглибоко увійшов, якраз достатньо, щоб Чу Ваньнін усвідомив, що його зламали. Його вії не переставали тремтіти — чи то від болю, чи від приниження. 

— Ти така шльондра, — видихнув Мо Жань. — Якби знав раніше, трахнув би тебе, ще коли був твоїм учнем. 

Урешті він — негідник і невіглас, ні краплі ввічливості чи вихованості. 

Ці брудні слова пронизали серце Чу Ваньніна, наче клинок. 

Він підняв голову, зажмурився й вперше за всю ніч хрипко заговорив:

— Мо Жаню, просто вбий мене.

Рука на його талії ледь помітно здригнулася. 

Тоді Мо Жань усміхнувся своєю солодкою, як мед, посмішкою, показуючи чарівні ямочки на щоках. 

— Добре. 

Чу Ваньнін раптом розплющив очі. 

У цих червоних, сповнених сліз очах, які змушували кров Мо Жаня закипати від збудження, він побачив відображення власної викривленої посмішки. 

— Якщо хочеш померти, я не зупинятиму тебе. От тільки не тобі обирати, як саме. Тисячі людей трахатимуть тебе просто перед обличчям в твого любого учня Сюе Мена. О, і він також приєднається. Як думаєш, цього буде досить? 

— Ти..!

Ці отруйні слова обпекли беззахисного Чу Ваньніна, а Мо Жань, вишкіривши зуби та наготувавши жало, ніби скорпіон, насолоджувався результатами власних дій: спостерігав, як лице Вчителя зблідло, а його злегка розкриті вуста мимоволі затремтіли. Мо Жань раптом відчув глибоке задоволення, а ще жаль, радість та збудження. Він знову притягнув Чу Ваньніна до себе і глибоко увійшов у нього, невблаганно впиваючись у чуже тіло з майже нелюдським божевіллям.

— Ах, ну невже ти такий дурний? Невже повірив? — він засміявся і жадібно поцілував Чу Ваньніна, поки його руки зминали і гладили чуже тіло. Між важкими видихами він промовив: — Не забивай голову дурницями, я просто тебе обманув.

Чу Ваньнін ладен був розсипатися на шматки від кожного поштовху, та його душа… здавалось, вона вже давно перетворилася на пил.

— Обманув, — Мо Жань майже задихався. Наче й цього було недостатньо, він штовхнув Чу Ваньніна на підлогу і навис зверху, притиснувши Вчителя і піднявши його ногу, щоб увійти глибше. — Та хіба ж я дозволив би комусь іншому так тебе торкатися? Ти мій… Тільки я можу…

Тонкі бліді пальці дряпали підлогу, але їм не вдавалося знайти жодної опори. 

Чу Ваньнін був геть безпомічним, він міг лише дозволити Мо Жаню робити все, що той захоче, аж поки сам не втратить свідомість, поки з його очей не зникне останній вогник життя. 

Раптом Чу Ваньнін прикрив рукою очі.

— Мо Жаню, — м’яко сказав він, — Мо Жаню, якщо в тобі залишилася хоч крапля співчуття… хоч крапля сумління… — його вії здригнулися. — Будь ласка… зупинися… Мо Жаню, — від схлипу його голос надломився. 

Це був перший раз у минулому житті, коли Мо Жань побачив, як Чу Ваньнін плаче. 

— Мо Жаню, я більше не можу… Болить… 

 

Чу Ваньнін перевернувся, висмикуючи Мо Жаня з його розпусних мрій. Спогади розлетілися, мов птахи — лише серце продовжувало шалено калатати в грудях. 

Довгі пасма поміж його пальців вислизнули, коли людина зі спогадів повернулася до Мо Жаня, опинившись так близько, що він міг розгледіти кожну окрему війку. 

Який гарний.

Якщо чесно, Чу Ваньнін не здавався ніжним чи м’яким у будь-якому значенні цих слів. Риси його обличчя були привабливими, гострими і витонченими, ніби вирізані лезом — і більш мужніми, ніж у решти людей. 

Але від цього тільки дужче лоскотало на серці. 

Мо Жань хотів побачити, як цей гордий, немов з міцної криці, чоловік стелиться під ним. 

Його серце билося дедалі частіше. 

Мо Жань не зводив очей з обличчя Чу Ваньніна, аж поки погляд не почав опускатися нижче й нижче і врешті не зосередився на блідих, трохи розтулених губах.

Він мимоволі притулився ближче. 

Ще трохи — і їхні вуста зустрінуться. 

Солодкий смак роси. 

Мо Жань ковтнув — у горлі пересохло. Ближче, ще трохи… майже. 

Раптом у його збудженій свідомості майнув спалах ясності. Мо Жань завмер із блідим, мов у мерця, лицем.

Що він робить?!

Мо Жань швидко сів і глянув на чоловіка в ліжку. Чу Ваньнін, Чу Ваньнін… Не важливо, скільки разів він ділив із ним ложе, це все вже в минулому! Та що ж це він робить? Невже зовсім з’їхав з глузду?! 

Хіба Чу Ваньнін міг справді йому подобатися? 

Від цієї думки Мо Жань зблід ще більше, настільки приголомшений, що його думки відмовлялися збиратись докупи.

Він глибоко вдихнув і підніс руки до обличчя, розтираючи його різкими рухами. Тоді, лаючись собі під ніс, натягнув верхній одяг і, немов утікач, кинувся геть із кімнати. 

---

Нотатки авторки:

Бос: Та я, трясця, зі шкіри ліз, щоб розплющити тобі очі, а ти навіть не згадав Ши Мея? Натомість ти крутив у думках лише оцю сцену з Учителем? Я почуваюся, як Санта Клаус, що тобі, придурку, приніс ключі від машини! Аж розпирає від злості!

У минулому житті машина була з розбитим склом, а про клинок я навіть не попереджатиму. Кажу: це все машини й клинки, машини й клинки, ха-ха. О, і напевно кількість слів тут виглядає страшно, ха-ха-ха-ха-хах.

Від команди перекладачів:

Ми не знаємо, що саме пані М'ясний Пиріжок хотіла сказати в нотатках. Можливо, під «машиною з розбитим склом» мається на увазі Мо Жань із його поплавленою макітрою, а під «клинком» його неперевершений і гідний захвату... ви зрозуміли. А можливо, просто кіт стрибнув на клавіатуру.