Цей Високоповажний зустрів іншого переродженого

Шановні поціновувачі ерхи, наша команда шукає технічного редактора (коректора). Будемо раді всім охочим віком 18+! Відгукуватися можна в коментарях до розділу або ж в пп у телеграмі @kira_snowfall

Мо Жань різко підвів голову й подивився в той бік, звідки долинув звук.

У кінці зали з'явився чоловік у розшитому золотими візерунками чорному плащі довжиною до підлоги. Його високу пряму постать повністю закривав одяг, а обличчя приховував чорний шовк. Єдине, що бачив Мо Жань, — пара очей, та в темряві навіть їх було важко чітко розгледіти.

Людина тримала в руці клинок. Повністю чорне й незрівнянно гостре вузьке лезо — Буґвей.

— Хто ти такий?!

— Це неважливо, — холодно відповів чоловік. Його голос звучав дивно, ніби був навмисно спотворений. — Важливо те, що я знаю, хто ти.

Мо Жань здригнувся, але змусив себе зберігати спокій.

— Я лиш учень піку Сишен. Яка тобі користь мене знати? Я настільки цікавий?

— Учень піку Сишен? Хех, це правда. Але хіба ти забув, що ти також Тасянь-дзюнь, імператор Царства Смертних, злий привид, який наплював на доброчесність і вбив свого вчителя? Душа, яка втекла дорогою до підземного світу?

Із кожним словом кров Мо Жаня холола в жилах. Він почувався так, наче потрапив у крижану печеру.

Тасянь-дзюнь. Імператор Царства Смертних. Той, хто залив кров'ю всі сімдесят два міста ордену Жуфен. Той, хто одружився з найкрасивішою жінкою у світі. Той, хто вбив свого наставника й знищив свою сім'ю. Той, хто врешті досяг вершини.

— Ти — Мо Вейю, — холодно продовжив незнайомець.

Мо Вейю. Зло, що не підлягає спокуті, що має пізнати десять тисяч смертей і ніколи не перероджуватися.

Мо Вейю, який не заслуговує нічого, окрім як бути розірваним на шматки на піку Сішен. Його серце треба вирвати, а очі вирізати, щоб йому навіть цілого трупа не залишилося!

— Хто ти?!

Очі Мо Жаня почервоніли. Його юнацький образ зник, натомість на обличчі з’явився безжальний диявольський вираз. Він стояв навпроти чоловіка в кінці зали й був майже готовий вчепитися тому в горло й розірвати на шматки разом з усіма тими іменами, які більше ніколи не хотів чути.

Чоловік підняв загорнуту в чорний шовк руку — і коридор миттєво заповнився шарами криги, що розділила простір між ними.

— Ти не можеш більше викликати цей клинок, чи не так? — чоловік повільно й неквапливо підійшов ближче, зупинившись за десять кроків. — Імператор Царства Смертних… Чи, може, краще називати тебе Мо Жань? Смішно. Ти коли-небудь уважно придивлявся до себе теперішнього? Твоє серце перестало бути холодним і твердим, як сталь. Ти залишився поруч із Чу Ваньніном і навіть відчув до нього прихильність. Переродження, переродження. Цікаво, а де ж та людина?.. Та, яку ти присягався захищати в минулому житті?

Вираз обличчя Мо Жаня миттєво змінився

— Ши Мей?! Що ти зробив із Ши Меєм?!

Чоловік не відповів на його запитання й лише зневажливо пирхнув.

— Знаєш, чому ти більше не можеш викликати Буґвей? — він повільно провів кінчиком пальця по чорному лезу меча. — А все тому, що твоя душа змінюється, а ненависть розсіюється. Помираючи, ти шкодував, що не зміг захистити свого Міндзін-шисьона, і бажав, щоб у наступному житті… Ти не підвів його знову.

Пронизливі очі повернулися до хлопця.

— Мо Жаню, ти здійснив своє бажання?!

— Я…

— Бар'єр царства привидів скоро трісне, події минулого неодмінно повторяться. Ти збираєшся знову спостерігати за його смертю? Чи плануєш, як і тоді, на колінах благати Чу Ваньніна про допомогу? Це все марнування другого шансу. Ти не заслуговуєш на те, щоб коли-небудь ще раз доторкнутися до Буґвея.

— Це вже не тобі вирішувати! — розлючено зревів Мо Жань. — Те, що відбувається між мною та Ши Меєм, нікого не стосується! Якщо ти знаєш про моє переродження, то хто ти? Фальшивий Ґовчень? Чи якийсь клятий привид, що так само переродився?!

— Хех… — тихо розсміявся чоловік. — Клятий перероджений привид… Так, мабуть, так і є. Чи ти справді думав, що в теперішньому світі небеса обдарували другим життям лише тебе?

Хто ж він такий?! Невиразні обличчя хаотично промайнули в голові Мо Жаня.

Обличчя людей, які померли в минулому житті: Сюе Дженйон, пані Ван, Чу Ваньнін, Сон Цьовтон, Є Вансі…

І тих, хто прорвався до палацу Вушань, щоб провести його в останню путь: Сюе Мен, Мей Ханьсюе, кати з десяти великих орденів...

Хто він? Хто?!

Хто ж вивідав його таємницю і скористався його слабкістю?! Хто з демонів минулого виповз із підземного світу, щоб переслідувати його, щоб змусити повернутися на шлях загибелі?! Хто це був?!

Скориставшись долею секунди, що знадобилася Мо Жаню на роздуми, фігура навпроти раптом ворухнулася. Змахнувши шатами, чоловік перемістився й став прямо перед ним. Сила цієї людини, навіть після переродження, вразила Мо Жаня.

Вістря Буґвея торкнулося його грудей. Ще трохи натиснути — і воно пронизає шкіру та ввійде прямо в серце.

— Мо Вейю, я думав, ти відданий у коханні. Можливо, Міндзін-шисьону з тобою не пощастило. Ти й у другому житті не дбаєш про нього.

Мо Жань зціпив зуби:

— Дурниці.

— Правда? — чоловік похмуро посміхнувся. Його рука стиснула горло Мо Жаня, а потім повільно ковзнула вниз і лягла тому на груди. — Скільки місця ти справді залишив для нього в своєму серці? Навіть той клаптик пам'яті, який ти колись плекав, давно зник. Чи залишилося ще щось?

— Ніби ти краще за мене знаєш, хто в моєму серці! — прогарчав Мо Жань. — Ти дуже багато базікаєш. Чому б тобі не зняти вуаль і не показати своє обличчя?!

— Навіщо так поспішати? —  голос чоловіка був схожий на дим, а погляд — на туман, й обидва пронизані презирством. — Я подбаю про те, щоб ти побачив його перед смертю.

— Ти помреш першим...

Мо Жань не встиг договорити, як раптом відчув пронизливий холод під ногами. Він подивився вниз і побачив, що крижані колючки непомітно піднялися по його тілу.

Крижані заклинання, крижані шипи... Водна стихія... Хто це? Хто з його минулого життя використовував таку стихію? Мо Жань мав надто багато ворогів, тож геть заплутався, намагаючись пригадати їх усіх.

Сюе Мен — вогонь. Чу Ваньнін — метал і дерево. Є Вансі — земля. Сюе Дженйон — земля.

Але хто ж це був? Чому він не міг пригадати когось, хто так потужно володів льодом?

— Ти маєш рацію. Я теж помру. Але, Мо Вейю, це буде дуже, дуже нескоро.

Лід швидко розповзався по всьому тілу. Сила цього чоловіка була справді жахливою. Мо Жань вивільнив трохи духовної енергії, щоб відбитися від криги, але на нього обрушився сплеск величезної й гнітючої сили. Ворог, що стояв перед ним, міг би зрівнятися навіть із Чу Ваньніном.

Водна стихія. Хто?!

На якусь мить перед очима Мо Жаня промайнуло розмите обличчя, але перш ніж він встиг зосередитися на ньому, рука супротивника стиснула його горло.

Кінчики загорнутих у чорний шовк пальців пестили шию. У темних очах не було жодного відображення.

— Ваша Імператорська Величність не повинна турбуватися про тривалість мого життя, — повільно промовив чоловік. — Натомість дозвольте мені допомогти вам повернути деякі основні людські емоції, аби ви не зіпсували мої плани, роблячи не те, що потрібно.

— Нгх.

Почувся вологий звук. Буґвей закричав у скорботі, пронизуючи плоть колишнього господаря.

— Рана не глибока. Просто візьму трохи твоєї крові, аби скріпити печатку.

Як і обіцяв, чоловік узяв лише кілька крапель крові з рани Мо Жаня й поставив відмітку тому на лобі, а тоді почав читати якесь заклинання.

Пекучий біль вибухнув у голові Мо Жаня.

— Трясця. Твоїй. Матері! — вилаявся він. — Що я тобі, бляха, зробив у минулому житті? Порубав на фарш? Убив вісімнадцять поколінь твоїх предків чи що? Сучий син! Що ти, в біса, робиш?!

— Чшш, не рухайся. Це просто заклинання милосердя.

— Милосердя чи гріху — начхати! Продовжиш мацати мене, буде заклинання блювоти! Відвали!

— Ох, Мо Жаню, — чоловік тихо зітхнув, малюючи печатку на лобі. — Як тобі вистачило жорстокості попросити мене відчепитися?

Він зробив паузу, а потім відновив спів:

— Серце слабше за воду, бажання нестримні. Ворота серця… відкрийтеся.

Агонія роздирала груди Мо Жаня.

— Ти...

Раптом лід зник. Ноги Мо Жаня підкосилися, і він повільно опустився на коліна. Його обличчя зблідло й втратило барви.

— Ти маєш мені подякувати, — чоловік у чорному деякий час дивився на нього крізь опущені вії з байдужим виразом обличчя. Потім він спокійно промовив:

— Я посилив емоції у твоєму серці, зробив кохання й ненависть ще чіткішими. Тепер ти, безперечно, зможеш розібратися у своїх почуттях. Якщо й після цього ти не усвідомиш, що повинен зробити все можливе, щоби захистити Ши Мея, навіть ціною власного життя, тоді ти... Справді нікчемний. Не більше, ніж байстрюк, якого можна позбутися!

Отже, це заклинання милосердя зробило кохання й ненависть більш насиченими й виразними? Навіщо ця людина робить усе, щоб зберегти життя Ши Мея? Стихія води…

Це були останні ясні думки, що промайнули в голові Мо Жаня перед тим, як його свідомість потьмяніла. Він із глухим ударом упав на підлогу, густі вії прикрили його очі.

Убраний в чорне чоловік деякий час беземоційно дивився на нього, а потім повільно присів, щоб виміряти пульс. Він на мить замислився, після чого підняв долоню, у якій зібралося яскраве синє світло, і тихо промовив:

 — Забудь.

Сяйво спалахнуло ще яскравіше, і насуплені брови Мо Жаня повільно розслабилися.

Коли Мо Жань прокинеться, він памʼятатиме лише те, що вийшов на вулицю, щоб спробувати викликати божественну зброю, але безрезультатно. Більше він нічого не згадає, тому не знатиме про ще одного переродженого.

   Тим часом, заклинання милосердя, хоч і діяло лише кілька днів, було чудовим інструментом, аби показати тому, хто заплутався, чого той насправді бажає.

— Через посилення емоцій після пробудження ти зрозумієш, що ще більше закоханий у Ши Міндзіна, — холодно сказав таємничий чоловік. — Настільки закоханий, що не захочеш нічого, окрім як вирвати власне серце й віддати йому… До зустрічі, імператоре Тасянь-дзюню.

 

Шторм ущух, хвилі знову вляглися.

Наступного ранку Мо Жань розплющив очі й побачив, що лежить на підлозі поруч із ліжком Чу Ваньніна. Він повернув голову вбік. Вікно, здається, відчинилося від протягу вночі. Стулка зі скрипом погойдувалася на ранковому вітерці й стукала, ударяючись об дерев’яну балку.

У кімнаті було тихо. Мо Жаню не треба було перевіряти ліжко, щоб знати, що Чу Ваньнін усе ще спить.

За вікном висіло тьмяно-блакитне небо. Таким блідим воно завжди буває зранку, коли сонячні промені ще не зігріли його теплом і не забарвили рум’янцем. Мало хто прокидався так рано, тому й небо не завдавало собі клопоту фарбувати своє змарніле втомлене обличчя.

Вітерець доносив слабкий аромат свіжої трави та ранкової роси. Мо Жань полежав деякий час, чекаючи, поки свідомість повернеться до нього, а тоді сів і відчув різкий біль у плечі.

Дивно. Чому на його одязі була дірка, навколо якої засохла кров? Він деякий час безтямно дивився на неї.

Хіба він не виходив уночі на пошуки Буґвея? Здається, той не відгукнувся, тож, мабуть, це була підробка. А потім... Тьху, жодних спогадів.

Мо Жань озирнувся й побачив, що з темно-коричневої підлоги стирчить товстий цвях. Це, певно, від нього подряпина. Невже він так глибоко спав, що не відчув цього? Хлопець накинув на плечі верхній одяг і глянув на ліжко.

Чу Ваньнін мирно спав. Мо Жань уже давно звик до того, що той був відстороненим і зверхнім, забирав собі найкраще. А Мо Жаню доводилося задовольнятися тим, що залишиться, наприклад, підлогою біля ліжка. Але сьогодні він чомусь почувався особливо роздратованим. Розглядаючи фігуру свого наставника, хлопець заскреготав зубами.

— Чому тобі завжди дістається ліжко, а я маю спати на підлозі? Окрім приказки «Поважай свого вчителя», є ще одна: «Люби своїх дітей».

Мо Жань був дуже розлючений і розсердився ще більше, коли згадав про цвях, що поранив його. Було ще дуже рано, і він не хотів більше жалюгідно скручуватися на підлозі, тому заліз на ліжко й заплющив очі, намагаючись знову заснути.

Тут вистачало місця, аби вони з Чу Ваньніном, лежачи спиною до спини, не торкалися один одного. Колись ці двоє спали в обіймах, а тепер між ними ніби пролягав невидимий бар’єр.

У минулому житті вони притулялися шкірою до шкіри, переплітаючись руками й ногами. В особливо шалені дні Мо Жань навіть не виймав після того, як вони займалися коханням.

Колись вони були такі близькі, а тепер засинали на протилежних кінцях ліжка.

---

Нотатки авторки:

З Різдвом, мої брати та сестри!! Завтра буде машина з попереднього життя~