Цей Високоповажний не йме віри

Зовні заїзду Нінсян стояла його вбрана в червоне власниця. Жінка спиралася на ворота тонким, немов верба, станом і ласувала засмаженим у зміїній жовчі гарбузовим насінням, дзеленькаючи браслетами з намиста на тендітних білосніжних зап’ястках.

Щоразу, коли павільйон Сюаньюань влаштовував аукціон, її заїзд збирав найбільше відвідувачів, адже, окрім привабливого личка, жінка мала ще й гострий розум. Лиш раз глянувши на гостя своїми прекрасними ясними очима, вона з легкістю могла вгадати, чого той бажає.

Було лише за полудень, а сонце вже яскраво світило над головою. Власниця заїзду виплюнула гарбузове лушпиння. За її розрахунками торги мали завершитися години за дві. Ночівля в Ліньліні коштувала досить дорого, тож заклиначі переважно не воліли залишатися. Зважаючи на це, вона не очікувала багато заробити зі здачі кімнат. Звична справа. Проте всі ці безсмертні, герої та їм подібні все ж мали десь поїсти перед відбуттям — це й стане джерелом її доходу.

Жінка струсила лушпиння зі спідниці й повернулася, щоб гукнути служника:

— Ер Фу, ще раз протри столи й стільці у великій залі та принеси матері кошик гарбузового насіння. Розстав тарілки на кожен стіл. Увечері будемо заробляти грошенята.

— Гаразд, пані. Уже біжу! — відповів служник і взявся виконувати доручення. 

Господарка задоволено посміхнулася — вона вдосталь погрілася на сонечку й налузала насіння, тож якраз збиралася зайти всередину, щоб оглянути залу, коли помітила в кінці дороги чорно-білий силует, що наближався швидко, як вітер. Коли він опинився зовсім поруч, жінка розгледіла вродливого заклинача в чорному одязі, який ніс когось на руках. Немов охоплений полум’ям, він увірвався в заїзд.

— Кімнату! Швидше, кімнату!

Служник лише здивовано глянув на нього. 

Можливо, через те, що заклинач з’явився так несподівано, та ще й поводився так дивно, робітник зовсім застиг на місці, широко роззявивши рота. 

— Кімнату! — злісно прогарчав Мо Жань. — Ти що, глухий? Де твій господар?!

— Агов, пане безсмертний, — пролунав позаду голос молодої жінки, що його жартівливий, але водночас перепрошувальний тон заспокоював усіх, хто його чув. Мо Жань швидко обернувся й побачив перед собою привітну усмішку господарки заїзду.

— Перепрошую за очікування. Цей служник новенький, за потреби звертайтеся до мене, я — власниця.

Підвівши свої виразні чорні брови, Мо Жань швидко повторив: 

— Кімнату!

Власниця заїжджого двору миттю окинула його оком. Заклинач носив плащ, тому він, певно, був відвідувачем аукціону Сюаньюань. Однак через поспіх його каптур спав, відкривши вродливе лице, що досі мало риси ніжної юності. Утім, це було неважливо. Її увагу привернув зав’язаний навколо зап’ястка парчевий мішечок цяньквень із вишитою черепахою Сюаньву*. Такий отримували гості павільйону Сюаньюань, які щось придбали на торгах.

Чорна черепаха Сюаньву – одна з чотирьох тварин-символів китайських сузір’їв. Часто зображається як черепаха, котру обплітає змія. Сюаньву символізує північ та зиму й часто є охоронцем міст або храмів.

Багатий.

Очі власниці заїзду засяяли. 

Дуже багатий.

Жінка поглянула на закутану в плащ людину, яку заклинач тримав на руках. Її лице дивилося в інший бік і було сховане від усіх навколо. Але пані мала пильне око — вона змірила поглядом сніжно-білі шати, пошиті з високоякісного шовку, а потім помітила долоню, що визирала з-під широких рукавів.

Рука довга й худа, а шкіра — немов порцелянова. Тонкі пальці, охайні суглоби. 

Красень. 

Господарка миттєво все зрозуміла. 

Парне вдосконалення між чоловіками не було рідкістю у світі заклиначів. Нічого дивного.

— Да Фу, відчини кімнату, – власниця діяла швидко й не ставила питань. Вона спритно клацнула пальцями й наказала: — Найкомфортнішу, що в нас є — кімнату Сонця й місяця.

Хвороба Чу Ваньніна проявилася раптово й без жодного попередження. Добре, що вони знаходилися на території Ґуюеє, де можна було легко знайти дієві ліки та гарних цілителів. Мо Жань покликав лікаря, щоб той поміряв пульс* Учителя.

У традиційній китайській медицині вимірювання пульсу є одним з основних способів установлення діагнозу.

Цілитель мав високий рівень удосконалення, але минуло досить багато часу, а він і досі мовчки перевіряв пульс Чу Ваньніна, заплющивши очі та приклавши тонкі пальці до зап’ястка.

Мо Жань більше не міг чекати.

— Лікарю, що з моїм Учителем?

— Нічого серйозного, але…

Мо Жань не зносив таких людей. Тих, що поки договрять, дев'ять разів усе вивернуть, і ще вісімнадцять — перекрутять.

— Але що? — Мо Жань вирячив очі.

— Але, я думаю, тут таки є щось дивне. Ваш наставник має видатний рівень удосконалення, лиш одиниці можуть похвалитися такою силою. Однак, уважно його оглянувши, я виявив, що духовне ядро вашого Вчителя надзвичайно крихке. Слабше навіть, ніж у молодого заклинача, який тільки його формує.

Якщо уявити, що духовна сила — це вода, то ядро — посудина, у якій вона міститься.

Воно дістається від природи, а от духовну силу треба вдосконалювати. Отже, заклинати легше тим, хто від народження має міцне духовне ядро. Разом із тим, коли рівень удосконалення досягає певної точки, ці починає зміцнювати ядро. Можна сказати, що вони взаємозалежні та взаємодоповнюючі.

Такий видатний дзонши, як Чу Ваньнін, повинен був мати надзвичайно надійне духовне ядро, тому цілителі зазвичай не завдавали собі клопоту перевірити його, коли міряли пульс.

Мо Жань отетерів.

— Як це взагалі можливо?! 

— Я також не розумію. Проте я перевірив кілька разів і дійшов такого висновку.

— Духовне ядро Вчителя слабше навіть, ніж у новачка? Як так? Та ні за що! Перевірте, будь ласка, ще раз! Можливо, ви десь помилилися?

— Я завжди надзвичайно обережний у роботі та ніколи не кажу речей, у яких не певен. Якщо молодий пан мені не вірить, можете звернутися по думку іншого лікаря — результат буде однаковий.

Мо Жань був приголомшений. 

— Ця проблема виникла якраз через те, що духовне ядро вашого наставника занадто крихке, — продовжив цілитель. — Він постраждав від упливу чужої божественної зброї, яка зрезонувала з ним. Ядро хворого не витримало її відгуку, тому він знепритомнів. Я випишу вам кілька лікувальних відварів: нехай вип’є їх і побільше відповичає, тоді зовсім скоро одужає.

Мо Жань провів лікаря, а потім повернувся й сів на ліжко Чу Ваньніна, підперши щоку рукою. Він якийсь час зачудовано дивився на Вчителя, перш ніж прийшов до тями. 

Слабке ядро?

Як це взагалі можливо? 

Але ж цей стариган ніяк не міг дізнатися, що сталося в павільйоні Сюаньюань, утім він здогадався, що Чу Ваньнін зіткнувся з потужною зброєю. Тому він точно не дурню сказав.

У торговому домі Мо Жань випустив лише крихту духовної енергії й Чу Ваньнін раптово знепритомнів, тому хлопець не мав змоги перевірити, чи справді це був той самий божественний клинок, яким він володів у минулому житті. Та навіть якщо так, чому Буґвей зрезонував із Чу Ваньніном? І чому на Вчителя подіяв його згубний відгук?

Мо Жань задумливо витріщався на Чу Ваньніна, не в змозі дати раду своїм безладним думкам. Він не знав, скільки пройшло часу, та раптом брови Чу Ваньніна насупилися, а повіки затремтіли, ніби йому знову снилося жахіття.

Мо Жань потягнувся й ніжно погладив його чоло, сам не розуміючи, чому вирішив це зробити.

— Учителю…

Чу Ваньнін не відповів.

— Учителю… Чу Ваньніне… Я прожив два життя, невже я досі чогось про тебе не знаю? 

Власниця заїзду досить швидко закінчила кип'ятити відвар і принесла його з кухні.

Мо Жань скуштував ліки — до смішного гіркі, як і очікувалося. Чу Ваньнін ненавидить гірке. Юнак зітхнув і зупинив господарку, яка вже збиралася йти.

— Пані, у вас є щось солодке?

— Йой… Ми готуємо свіжі цукерки, однак сьогоднішня партія вже розпродана. Якщо безсмертний бажає, я можу послати когось до крамниці.

Мо Жань поглянув на пар, який ішов від ліків, і похитав головою. 

— Тоді не варто. Відвар вистигне до того часу, а його потрібно приймати гарячим. Дякую.

— О, нема за що. Якщо знадобиться щось іще, кличте мене, — договоривши, власниця тактовно вийшла й зачинила за собою двері. 

Мо Жань поставив відвар біля ліжка й сів на краю, поклавши одну руку на коліно, а іншою потягнувся до Чу Ваньніна, щоб допомогти тому сісти.

— Учителю, час приймати ліки.

У минулому Мо Жань не раз поїв Чу Ваньніна ліками, тому добре знав, як це робити. Він притримав Учителя так, щоб той сперся на нього, а тоді зачерпнув ложкою відвар і, дмухнувши, повільно заніс до рота Чу Ваньніна.

Хлопець раптом усвідомив, що він уже вдруге з моменту переродження піклується про Чу Ваньніна. Мо Жаню не подобався цей чоловік, проте йому було неспокійно, коли той хворів. Він дійсно не міг зрозуміти чому.

— Гірке… 

Чоловік у його руках хоч і був непритомний, проте відчув смак відвару, тому насупився й одвернувся, відмовляючись пити далі.

Мо Жань звик до такої поведінки. Тримаючи ложку, він смикнув голову Чу Ваньніна назад і терпляче промовив: 

— Ще одну. Вип’єш — і стане краще,  — умовляв він, згодовуючи Чу Ваньнінові ще трохи ліків. 

Чу Ваньнін викашляв половину назад і нахмурився ще більше. 

— Дуже гірке…

— Воно солодке. Наступна ложка буде солодкою, нумо, випий ще.

— Кхе…

— Наступна! Обіцяю! Нечувано солодка! Цей Високоповажний послав своїх людей знайти найсолодший сироп у всьому світі! — Мо Жань так відволікся на умовляння Чу Ваньніна, що на мить забувся й дозволив вирватися словам із минулого життя. — Це смачно! Ти пошкодуєш, якщо не скуштуєш. Спробуй. 

У такий спосіб він спромігся напоїти Чу Ваньніна цілою мискою відвару. Згодувавши останню ложку, Мо Жань видихнув і вже збирався все прибрати, як раптом промайнуло щось біле. Він не встиг зреагувати, й гучний ляпас приземлився йому на щоку.

— Брехло! Забирайся геть! — огризнувся Чу Ваньнін, після чого знову опустив голову й продовжив спати, лишивши Мо Жаня жалібно триматися за щоку із напів роззявленим ротом. Він уже було розлютився, та блідолиций чоловік у його руках тихо застогнав, немов йому снився тривожний сон.

Побачивши його таким, Мо Жань більше не міг злитися. У нього не було цукерок, та раптом йому на очі попався мішечок цяньквень, який лежав у голові ліжка. Він вмить витягнув звідти пляшечку купленої раніше роси й мстиво, а втім не надто сильно, тицьнув пальцем щоку Чу Ваньніна.

— Зачекай трохи. Я зроблю тобі солодкої роси.

Чу Ваньнін не відповів. Проте намагаючись покласти його назад, Мо Жань нахилився ближче та почув тихе зітхання й невиразне бурмотіння:

— Це… скривдив тебе…

Мо Жань застиг. 

— Що? 

Чу Ваньнін немов переживав щось нестерпне: його очі були міцно заплющені, повіки без упину тремтіли, а кров мало-помалу відливала від лиця. Здавалося, він потрапив в інший сон, ще більш жахливий, ніж був до того. Він часто хитав головою, а зазвичай спокійне обличчя сповнилося небаченим раніше смутком.

— Я… я…

Цієї миті в Мо Жаня закалатало серце. Дивне відчуття заполонило груди: наче прямо перед ним була таємниця, відгороджена лиш тонким серпанком. Таємниця, яка от-от розкриється. Не відриваючи погляду від Чу Ваньніна, він тихо спитав: 

— Ти що?

— Я… скривдив… тебе…

Мо Жань зовсім розгубився. Можливо, йому все примарилося через надто тьмяне світло від свічок, але він, здається, розгледів блискучу вологу серед густих вій Чу Ваньніна.

«Я скривдив тебе».

Слова злетіли з його вуст легким туманом, але вдарили Мо Жаня,  як потужний грім серед ясного неба.

Він, зіщулившись, дивився на чоловіка в ліжку й не міг повірити в те, що відбувається. На обличчі проступив переляк, серце загупало, наче табун коней, а руки стиснулися в кулаки. Кров на мить скипіла, та наступної вже замерзла в кригу.

— Що ти сказав? Щ… — після короткого шокованого заціпеніння, Мо Жаню в очах спалахнув вогонь, і він схопив Чу Ваньніна за горло. Маска простодушної наївності, яку він носив відколи переродився, розчинилася в повітрі.

— Чу Ваньніне, що ти щойно сказав? Повтори! Повтори ще раз!

«Я скривдив тебе. І буду винен — живий чи мертвий».

Прокляття, яке Мо Жань ніколи не забуде. Нічне жахіття, яке переслідує його два життя. Скільки разів він заплющував очі, тільки щоб знову почути біля вуха слова, що належали людині, яка давно покинула цей світ.

Слова, вимовлені Чу Ваньніном перед його смертю в минулому житті. То чому зараз він…

Чому він…

Невже Чу Ваньнін також переродився?!

---

Нотатки авторки:

Сьогодні оновлюю раніше, бо, перевіряючи чернетку, помітила один «баг» у сюжеті. Перші розділи змінити легше, ніж останні, тож невдовзі я їх редагуватиму. Зазвичай я не вношу правок поза графіком публікацій, щоб не переривати вам процес читання, тому сьогодні вирішила зробити це раніше. Будуть лише малесенькі зміни в дрібних деталях, тому вам не треба повертатися й щось перевіряти. На процес читання це не вплине. Цьомки~