Колишня дружина Цього Високоповажного прибула

Шановні поціновувачі ерхи, наша команда шукає перекладача з англійської. Будемо раді всім охочим віком 18+! Відгукуватися можна в коментарях до розділу або ж в пп у телеграмі @malizavetaa

Щойно прибулий чоловік справді був тим скромним добродієм, із яким Мо Жань ділив резиденцію в Персиковому джерелі — Є Вансі.

Сьогодні на його плечі був накинутий вишитий срібною ниткою синій командирський плащ ордену Жуфен. Така ж синя стрічка перев’язувала волосся, а на поясі висів мішечок із пахощами, прикрашений філігранним візерунком міфічного звіра з перлиною в пащі. Можливо, через відсутність обладунків його звичайна аура доблесного героїзму несла в собі відтінок вишуканої грації.

Господар павільйону Сюаньюань підійшов і привітав Є Вансі, опустивши очі та схиливши голову:

— Безсмертний Є.

Є Вансі кивнув:

— Я прийшов від імені мого названого батька, щоб зробити ставку на одну річ. Чи не міг би господар павільйону провести нас нагору?

— Я очікував на прибуття безсмертного, тому ми приберегли окремі покої для ордену Жуфен. Дозвольте мені негайно провести пана туди.

Є Вансі разом із десятьма учнями пішов нагору, залишивши позаду цілу залу фігур, що ховали обличчя у капюшонах та перешіптувалися між собою:

— Члени ордену Жуфен також прийшли?

— Хто цей безсмертний? Чому ми не бачили його раніше?

«Очевидно, на те є причина», — подумав Мо Жань, але йому теж стало цікаво. Він спостерігав за Є Вансі, поки спина того не зникла за рогом, а тоді повернувся до Чу Ваньніна.

— Учителю, ви ж уже бували в ордені Жуфен. Знаєте цього Безсмертного Є?

— Ні, — брови Чу Ваньніна злегка насупилися. — Хоча чомусь він здається знайомим…

Учитель зробив паузу й заплющив очі. Утім, подумавши, він похитав головою.

— Не можу згадати.

Мо Жань почухав потилицю.

— Ми з безсмертним Є були сусідами в Персиковому джерелі. Здібності в нього непогані. Якщо його послали на торги від імені ордену Жуфен, то, гадаю й статус він має не низький.

— Орден Жуфен налічує сімдесят два міста, що розкидані по всій країні. До того ж я не товариський і ніколи не мав бажання втручатися у внутрішні справи ордену. Тому не дивно, що ми з ним не знайомі.

Поки вони розмовляли, кімната ордену Жуфен на третьому поверсі загорілася яскравим жовтим світлом. Імовірно, Є Вансі та його група вже увійшли й зайняли свої місця. Верхній поверх павільйону Сюаньюань був відведений великим орденам, тому його не часто використовували. Рідкісна подія привернула увагу людей, що один за одним піднімали голови.

Варто було з’явитися представникам ордену Жуфен, як очікування від аукціону піднялися на кілька щаблів. Чверть години по тому нефритова платформа в центрі залу засвітилася й зі стелі павільйону розгорнувся червоний стяг із блискучого атласу. Узявшись за край багряної тканини, у повітрі закружляла босонога дівчинка років дванадцяти, убрана в шати з білосніжного шовку. Вона легко й граційно приземлилася на крижану платформу.

— Шановні безсмертні, дякую за очікування! Я — друга майстриня павільйону Сюаньюань, — дівчинка посміхнулася. — Ви прибули з усіх куточків світу, і ми цінуємо вашу присутність. Торговий дім Сюаньюань висловить свою вдячність, виставивши на огляд найрідкісніші та найкращі товари.

Мо Жань мав хороший слух, тому почув розмови людей внизу:

— Друга майстриня павільйону Сюаньюань — мале дівчисько, у якої ще молоко на губах не обсохло?

— Хей, друже, ти дійсно нічого не знаєш, так? Як гадаєш, скільки років цьому «дівчиську»?

— Десять? П’ятнадцять? Їй точно не більше двадцяти.

— Ха, та їй уже більше сотні! «Мале дівчисько» тобі в бабусі годиться!

— Що?! Льов-сьоне, та ти з мене глузуєш! Як цій крихітці може бути сто років?!

— Ґуюеює — провідний цілительський орден на всьому світі. Хіба для них є щось неможливе? Це ж просто якісь пігулки вічної молодості абощо.

— Ов-ва…

Без сумніву, чоловік, що вражено видихнув, приїхав до торгового дому вперше. Після цієї розмови він схвильовано витягнув шию, а його руки стисли гаманець із грошима. Вочевидь, йому кортіло побачити, які саме чудодійні ліки та божественні артефакти виставить на торги павільйон Сюаньюань.

Друга майстриня павільйону не розчарувала: вона клацнула пальцями й у центрі нефритового лотоса з’явилася щілина, з якої повільно піднялася схожа на осердя квітки підставка. На ній лежало п'ять парчевих коробочок завбільшки з долоню. Кожна з них була відкрита навстіж, демонструючи пігулки, що відливали перламутровим блиском.

Хтось розсміявся:

— Хіба це не просто приворотні пігулки? Що в них такого особливого? 

— Саме так! Навіть якщо не розпочинаєте з рідкісних скарбів, принаймні виставте щось краще за звичайні любовні таблетки!

Нарікання натовпу анітрохи не роздратувало другу майстриню. Вона посміхнулася й із захопленням в очах відповіла чистим яскравим голосом:

— У вас усіх, безумовно, гарний зір. Це справді приворотні пігулки. Як усім відомо, хоч вони й важкі у виготовленні, проте не є чимось дивовижним. І, звичайно, павільйон Сюаньюань ніколи не став би гаяти час гостей, пропонуючи пересічні товари.

Промовляючи це, вона закрила одну з парчевих коробочок.

Гості сиділи на різній відстані від сцени, але кожен мав перед собою чарівне дзеркало, що дозволяло детально роздивитися скарби. Щойно глядачі помітили емблему у вигляді змії на кришці скриньки, їм перехопило подих.

— Мудрець Ханьлінь?!

Друга майстриня павільйону посміхнулася.

— Саме так. Кожна з цих п'яти таблеток створена в казані старійшини мого ордену —  мудреця Ханьліня. Звичайні приворотні пігулки здатні збентежити серце, та від них легко знайти протиотруту. Той, кому ви їх дасте, стане одержимий вами, проте ефект триватиме лише півроку. Але ось ці п’ять пігулок… — урочисто пояснювала дівчинка, тримаючи коробочку кінчиками тендітних пальців. — Від них немає протиотрути, а ефект гарантовано триматиметься протягом десяти років.

— Що?

— Боже, як це можливо?

— Мудрець Ханьлінь дійсно лякає…

Друга майстриня почекала, поки галас трохи вщухне, а тоді знову посміхнулася:

— Щоб відрізнити їх від звичайних приворотних пілюль, мудрець Ханьлінь назвав їх «Пігулки кохання». Лиш придбайте таку, розчиніть у воді й переконайте об'єкт бажання її випити. І ми гарантуємо — протягом наступних десяти років ця людина буде нестямно вас обожнювати.

— Невже дійсно не існує протиотрути? — голосно запитала заклиначка внизу. — А якщо я втрачу інтерес раніше, ніж пройде десять років? Він так і буде повзати за мною?

Натовп засміявся, а друга майстриня ввічливо відповіла:

— Пані слушно зауважила. Користуючись нагодою, павільйон Сюаньюань хоче нагадати всім, що дію «Пігулки кохання» неможливо знешкодити. Доки не мине десять років, лише смерть здатна розірвати звʼязок, який ви створили. Ми рекомендуємо застосовувати ці ліки, тільки якщо ви дійсно страждаєте від нерозділеного кохання.

Після представлення товару почалися торги. Мо Жань спостерігав, як гості внизу — переважно жінки  — одна за одною вигукували ставки. Хлопець був не на жарт приголомшений.

— Це неймовірно страшно.

— Дійсно. Здобувати почуття таким чином справді жахливо.

Почувши цю відповідь, Мо Жань повернувся й поглянув на Чу Ваньніна.

— Учителю, вам слід бути обачним, — посміхаючись, промовив він. — Ви страшенно вродливий. Що, як тут є заклиначки з піку Сишен, і хтось із них купить таку пігулку, а потім потайки кине її вам у воду, щоб здобути вашу прихильність? А вам ніяк не можна з кимось зійтися, адже ви одружений чоловік!

Хлопець, авжеж, глузував із нього. Чу Ваньнін уже хотів було розлютитися, але вперше в житті почувши, як Мо Жань назвав його «вродливим», розгубив увесь запал. Він стиснув губи в тонку лінію й відвернувся, відсторонюючись та не бажаючи відповідати.

— Якщо вони вдаються до цих пілюль, то, мабуть, нестямно закохані, — пробурмотів Мо Жань.

Побачивши, як швидко розкупили всі п'ять коробок, він зітхнув і похитав головою:

— Яка прикрість…

Чу Ваньнін якусь мить дивився на білосніжну стіну, а потім спокійно відповів:

— Якщо б вони справді кохали, їм би совість не дозволила використовувати такі методи. Ти ще молодий, тож не все розумієш.

«Я ще молодий?» —  Мо Жань повернув голову, на його щоках промалювалися ямочки.

— А Вчитель розуміє? Він розповість мені про свою обраницю?

— Відчепися.

— Ха-ха-ха. 

Поки вони перемовлялися, на сцені з’явився наступний товар.

— Запашна роса тапіра, — чітко оголосила друга майстриня павільйону. — Найновіша лікувальна есенція, також виготовлена й удосконалена руками мудреця Ханьліня. Старше покоління учнів Ґуюеє вже спробувало цей еліксир і переконалося в його чудодійному ефекті.

— Запиши цю п’єсу пір’ям? — перепитав один із заклиначів. Вочевидь, найосвіченіший.

— Запашна самса з кефіром? — цей заклинач, певно, дещо зголоднів.

— Запашні перса і шкіра? — а цей, мабуть, просто збоченець.

Чу Ваньнін перевів погляд на п'ять керамічних пляшечок і замислився. Його густі вії дрібно затріпотіли.

— Запашна роса тапіра... Того тапіра, що поїдає сновидіння?

Друга майстриня павільйону не хотіла втрачати інтерес глядачів. Щойно вона помітила, як оживився натовп, із посмішкою пояснила:

— Запашна роса тапіра має таку назву тому, що для її приготування потрібна кров із кігтів тапіра, що поглинає сновидіння. Одна крапля в чашку чаю гарантує гарний сон щоночі протягом тижня. Для простих заклиначів ця річ, можливо, і не несе виняткової користі, проте для тих, хто не в змозі спокійно заснути, вона стане в нагоді. Після застосування деяких заклинань та практик удосконалення, заклинача можуть переслідувати безперервні нічні жахіття, що призведуть до викривлення ці, якщо проблему не вирішити. У такому разі Запашна роса тапіра буде найкращим засобом.

Почувши це, Чу Ваньнін пригадав той реалістичний сон, який він пережив. Саме сновидіння не було жахливим, але змусило його почуватися досить неспокійно…

Друга майстриня павільйону старанно вихваляла товар:

— Крім того, Роса тапіра також налагоджує потік духовної енергії й допомагає у вдосконаленні.

Занурений у свої роздуми Чу Ваньнін залишався незворушним.

— Якщо ваші діти тренуються вдома, Запашна роса тапіра буде надзвичайно корисною для них. Мудрець Ханьлінь припускав, що наставники захочуть придбати її для своїх юних учнів, тож виготовив п’ять пляшечок із різними смаками: червона — лічі, жовта — апельсин, біла — молочні цукерки, фіолетова — виноград, чорна — шовковиця. Варто зробити лише один ковток — і смак залишиться на язиці на цілий день. Це бездоганний десерт, що перевершує звичайні цукерки в сотню разів.

Щойно вона закінчила, із вікна високопосадовця на другому поверсі впала срібна таблчика.

Другий і третій поверхи знаходилися досить далеко від сцени, звідти було незручно викрикувати ставки. Тому гості писали свої пропозиції на срібних табличках та скидали їх униз, а ті, завдяки накладеному на них закляттю, летіли одразу до рук майстра павільйону.

Друга майстриня спіймала табличку, що плавно опустилася згори, і була приголомшена, прочитавши напис на ній.

Тим часом Чу Ваньнін усередині кімнати недбало відклав використаний пензлик і неквапливо зробив ковток чаю. Мо Жань спостерігав збоку, смикаючи губами.

Знизу пролунав голос другої майстрині павільйону:

— З кімнати «Тянь» на другому поверсі: п'ятсот тисяч золотих. Чи є інші пропозиції?

Почувши ставку, натовп загудів. Запашна роса тапіра, звісно, гарна річ, але явно не настільки популярна, як «Пігулки кохання». П’ять пілюль продали за триста тисяч золотих, тож п'ятсот тисяч за пляшечки з Росою — невиправдано висока ціна.

— Напевно, це пропозиція від батьків якогось маленького панича. — буркнув хтось.

— Точно. Усе, щоб панич удосконалювався.

Тим часом деякі з присутніх уже достатньо настраждалися від викривлення ці. Один набрався сміливості й оголосив: 

— Я візьму всі п’ять за п’ятсот п’ятдесят тисяч золотих!

— Запашна роса тапіра зараз коштує п'ятсот п'ятдесят тисяч. Чи хтось…

Не встигла друга майстриня Сюаньюаню договорити, як у повітрі з'явилася ще одна срібна табличка, кинута з кімнати під знаком «Тянь». Глянувши на неї, майстриня широко розплющила очі.

— Перепрошую, я неправильно зрозуміла початкову ставку. Дозвольте мені виправитися: клієнт з другого поверху пропонує п'ятсот тисяч за одну пляшку, отже загалом виходить два мільйони п'ятсот…

Тільки дурень битиметься з Чу Ваньніном за таку ціну. Спостерігаючи за тим, як п'ять пляшечок Запашної тапірської роси заносять до кімнати, Мо Жань відчув, що його душа зараз покине тіло. 

Учитель витратив два з половиною мільйони... на солодощі.

Відчувши недовірливий погляд Мо Жаня, Чу Ваньнін байдуже запитав:

— У чому справа?

— А-ха-ха, нічого. Я просто не думав, що Учителю потрібна подібна річ.

— Яке мені діло до дитячих сиропів? — спокійно відповів Чу Ваньнін. — Я купив їх для Ся Сині.

Мо Жаню забракло слів. Оце так! Він підняв брови, подумавши: «Подивимося, наскільки ще тебе вистачить».

Духовні скарби та унікальні ліки один за одним виставлялися на торги, але жоден з наступних лотів не мав цінності ні для Мо Жаня, ані для Чуваньніна. Смакуючи чаєм, вони чекали на появу божественної зброї Ґвейлай.

Мо Жань притулився до вікна. Його чорний одяг щільно прилягав до тонкої талії, підкреслюючи широкі плечі та довгі ноги. Він глянув на жваву юрбу внизу, а потім підняв очі на покої ордену Жуфен нагорі.

— До речі, Учителю, як дядько владнав справу з Персиковим джерелом? Ви не ділилися подробицями.

— Насправді, він її ще не владнав. Ми не можемо привертати увагу до цієї ситуації, щоб не насторожити ворога. Голова ордену знає правду, але що, як він розворушить траву і відлякає змія? Не можна здіймати галасу. Пан Сюе розірвав усі зв’язки з пташиним племенем і повернув Ши Мея та Сюе Мена назад на пік Сишен. Окрім того, учні кількох інших орденів, які стали свідками нашої запеклої сутички, почали сумніватися в Персиковому джерелі й поїхали геть. Гадаю, цей Є Вансі був одним із таких. — Чу Ваньнін доїв апельсиновий пляцок з квітками османтусу й потягнувся за другою. — Голова ордену повідомив решту заклиначів, що ви наробили неприємностей, тож ув’язнені на піку Сишен, аби подумати над своєю поведінкою. Ці заходи повинні замести сліди принаймні на деякий час.

Мо Жань почухав голову:

— Це дійсно звучить, як купа клопоту. Дядько добряче попрацював.

Поки він щось іще бурмотів, друга майстриня павільйону Сюаньюань, яка все ще стояла на сцені, прочистила горло й заговорила:

— Наступний товар — рідкісний скарб найвищого ґатунку, — її мелодійний, наче передзвін нефриту в горах Квеньлвень, голос завдяки підсилювальному заклинанню долинав до кожного куточка павільйона. — Його надзвичайно важко знайти. Протягом останніх трьох років він входить до списку десяти найкращих лотів нашого торгового путівника.

На мить запанувала мертва тиша, а тоді зчинився такий галас, наче в казан із розжареною олією хлюпнули ложку чистої води. Глядачі гомоніли, перешіптуючись між собою, у кожного зацікавлено блищали очі.

Одна з десяти найкращих пропозицій Сюаньюаню? Що ж то за скарб? Не те що купити, навіть мигцем побачити щось подібне на власні очі було надзвичайною удачею для більшості присутніх. Схвильованість покупців розбурхувалася дедалі сильніше, а напругу в повітрі вже можна було відчути шкірою.

Люди внизу повитягували шиї, щоб краще бачити, а гості в кімнатах опустили погляд на сцену. Уся увага була прикута до платформи у вигляді лотоса.

— Божественна зброя Ґвейлай? — тихо запитав Мо Жань.

Чу Ваньнін не відповів.

Коли в центрі платформи знову відкрилася щілина, друга майстриня павільйону чітко оголосила:

— До вашої уваги наступний коштовний товар: ласий кістяний метелик.*

Повна назва 蝶骨美人席: 蝶 骨(diégǔ) — «кістяний метелик», схожа на метелика клиноподібна кістка, що лежить в основі черепа. 美人 (měirén) — красень. 席 (xí) — бенкет, підстилка.

— Що?! — Мо Жань був приголомшений, його руки вчепилися в підвіконня. — Це не божественна зброя?!

Чу Ваньнін теж цього не очікував. Він різко піднявся на ноги й став поруч із Мо Жанем біля вікна, щоб глянути вниз.

Із розщелини в центрі платформи повільно піднявся кам’яний диван. Вісім залізних ланцюгів, кожен завтовшки з зап'ясток, перемотували ложе, утримуючи на ньому щось живе. Істота була повністю загорнута в тканину й без упину бовсалася, намагаючись вирватися, тож ніхто не міг розгледіти що воно таке.

Це анітрохи не зменшило кипучого хвилювання внизу. Ласі кістяні метелики,  незалежно від їх класу чи зовнішнього вигляду, були відомі в усьому світі…

За легендою, у часи первісної епохи, коли небо й земля ще не відокремилися один від одного, демони жили поруч із людьми на землях заклиначів. Серед них був і клан Кістяних метеликів, що теж належав до демонічного роду. Вони не дуже добре володіли бойовими мистецтвами, проте в їхніх тілах містилася величезна кількість духовної енергії. Поїдаючи плоть і кров кістяних метеликів, або злягаючись із ними, можна було значно покращити власні здібності. Наприклад, умить сформувати духовне ядро, а якщо воно вже сформоване — удосконалити до рівня майстра. Тож, коли демони зазнали поразки, клан Кістяних метеликів повністю винищили: когось узяли як бранців, когось одразу з’їли.

Наразі чистокровні кістяні метелики давно зникли. Однак знайшлися їхні нащадки. Люди, у чиїх жилах текла кров демонічного клану, здебільшого не відрізнялися від пересічних заклиначів. Однак деякі з них успадкували корисні властивості своїх предків: їхня плоть і кров хоч і не мала такої сили, та все ж могла значно посилити духовне ядро.

Здібних нащадків називали «ласими кістяними метеликами», вкладаючи у це слово подвійне значення: ласі на смак і ласі в ліжку. Відправиться метелик у спальню чи на обідній стіл залежало від покупця.

У заклинацькому світі ті, хто походили з клану Кістяних метеликів, або у кого проявлялися риси демонічних предків, не вважалися людьми. Навіть якщо зовнішньо вони нічим не відрізнялися від інших, заради спільних інтересів світ удосконалення оголосив їх товаром. Таким чином жахливий продаж ласих кістяних метеликів не порушував жодних табу.

Однак Чу Ваньнін, як справжній праведний дзонши, скривив обличчя.

— Цей метелик був здобутий не нашим орденом. Продаж здійснюватиметься на умовах консигнації, тож павільйон Сюаньюань додасть тридцять відсотків комісії до узгодженої суми. Панове Безсмертні, будь ласка, візьміть це до уваги під час торгів і робіть пропозиції в межах ваших можливостей.

Після того, як друга майстриня павільйону промовила ці слова й клацнула пальцями, вовняна ковдра, що накривала диван, упала.

У павільйоні не було чутно ні шороху.

Усі дивилися на тіло, прикуте до кам'яного ложа з таким захопленням, що у величезному павільйоні Сюаньюань було чутно дихання й серцебиття.

На канапі лежала тендітна молода дівчина зі сніжно-білою шкірою. Довге, схоже на шовк волосся спадало по її майже оголеному тілу. Гнучке й гладеньке, одягнене лише в напівпрозорий тюль, воно тремтіло й ніжно вилискувало на світлі, наче свіжий сніг чи вологий нефрит.

Вісім залізних ланцюгів міцно закували тонкий стан дівчини й дзвеніли, коли вона намагалася вирватися. Її спроби тільки розпалювали дике бажання чоловіків у натовпі. Навіть досвідчені розпусники без вагань визнали би, що перед ними рідкісна красуня.

— Найкоштовніший скарб найвищого ґатунку: молода самиця ласого кістяного метелика.

Друга майстриня посміхнулася, а потім наблизилася, щоб зняти один із ланцюгів. Перш ніж дівчина встигла відбитися, її руку різко схоплили й підняли в повітря.

— Мудрець Ханьлінь залишив на ній мітку цноти з кіноварі. Як усі помітили, вона ще незаймана.

Рот дівчини був зав’язаний білосніжною стрічкою, яка заглушала її жалісливі схлипування, а з куточків очей котилися золоті намистини сліз, що однозначно підтверджували її належність до клану Кістяних метеликів.

Одні затамували подих, інші жадібно ковтали слину. У павільйоні Сюаньюань панувала така атмосфера, ніби тут зібралися не заклиначі, а голодні вовки, які, роззявивши пащу, жадібно витріщалися на свою здобич.

Пролунав різкий тріск.

Чу Ваньнін перевів холодний погляд на Мо Жаня. Обличчя хлопця зблідло, а нігті впилися в дерево. Він зламав підвіконня голими руками.

— Що таке?

— Ні-нічого. — Мо Жань глибоко вдихнув, перш ніж зміг заспокоїтися, і похитав головою в бік Чу Ваньніна. — Я просто думаю, що продавати живих людей ось так — неймовірно огидно.

Він брехав. Його погляд непомітно повернувся до ласого кістяного метелика.

Ця жінка була ніким іншим, як першою красунею світу вдосконалення. Тією, кого він узяв за дружину, коли проголосив себе імператором. Сон Цьовтон.

---

Нотатки авторки:

Мʼясний пиріжок: Дораемон* павільйону Сюаньюань задовільнить будь-яке ваше прохання, ось жменя таблеточок для вас~

Головний герой однойменної манги і аніме, робокіт що прибув із майбутнього.

Риб’ячий корм: Але ж ці пігулки не для того, щоб перестати бачити сни.

Мʼясний пиріжок: Дораемон павільйону Сюаньюань задовільнить будь-яке ваше прохання, ось ваш жаданий стародавній меч із чорного металу.

Чу Ваньнін: Де меч? Я його не бачу.

Мʼясний пиріжок: Дораемон павільйону Сюаньюань задовільнить будь-яке ваше прохання, ось ваша довгоочікувана незрівнянна красуня.

Мей Ханьсюе: Вона ж колишня дружина головного героя, ви знущаєтесь з мене?

Мʼясний пиріжок: На цьому аукціон закінчено.

Є Вансі: Чудово! Купка баламутів, що порушують громадський порядок. Я запечатаю павільйон Сюаньюань… Га? Начальнику, ви теж тут?