Розділ 76: Цей Високоповажний знову зустрів цього типа

Чу Ваньнін не був поблажливим учителем, а Мо Жань — п'ятирічкою, що прийшла на перший у житті урок. Таке дурнувате питання не вартувало відповіді, тому Чу Ваньнін, опустивши вії, проігнорував його.

Відправлена на пошуки квітка хайтану, підкорюючись заклинанню прискорення вітру, швидко облетіла всю територію Персикового Джерела. Усього за кілька секунд йому до рук з неба спустився золотий амулет.

— Прадавня Безодня?

Вони щодня ходили туди добувати пір'я знавіснілих сичів, що там гніздилися. Пташине плем'я стверджувало, що на дні прірви вирує полум'я, яке поглине й розплавить у ніщо будь-кого, хто послизнеться й зірветься донизу. Окрім, звісно, демонічних птахів, що живуть там із прадавніх часів.

Чу Ваньнін оточив себе й Мо Жаня маскувальним бар'єром, щоб ніхто з пернатих їх не помітив. Підійшовши до Прадавної Безодні, вони поглянули вниз. Ізсередини бездонної прірви долинало химерне червоне світло. Уздовж крутих стін упритул один до одного мостилися тисячі сичів. Птахи спали, поклавши голови під крила, і здалеку скидалися на розсип яскравих цяток на кручі.

Згідно з припущенням Чу Ваньніна, техніка Фігур Дженьлон була застосована саме звідси. Тоді, швидше за все, розмови про «ревуче полум’я, що спалює, не залишаючи навіть попелу» — просто брехня.

— Як ми можемо бути певними, що вогонь унизу насправді не пече? — пробурмотів Мо Жань, витріщаючись на зловісне сяйво. — Як на мене, схожий на справжній.

— Спершу кинь туди щось.

— Піду знайду кролика.

— Не треба, — затріпотівши бездоганними одежами, Чу Ваньнін підстрибнув та пурхнув у персиковий ліс неподалік. Через якусь мить він повернувся з квітучою гілкою в руках і, немов вигнаний із дев'ятих небес небожитель, плавно опустився на землю.

Мо Жань зрозумів. Цвіт персика ще тендітніший за кроликів, тож якщо він витримає так зване «ревуче полум’я», то для людей той вогонь точно не становитиме загрози.

Чу Ваньнін легко провів пальцем по пишній гілці, беззвучно промовляючи заклинання, що вкрило її тонким прозорим шаром блакитного світла. Він указав на безодню й тихо сказав:

— Лети.

Персикові квіти м'яко полетіли вниз. Один чи, два, десять, сотня.

Хоча гілка зникла з поля зору, накладене Чу Ваньніном закляття дозволяло йому відстежувати поточний стан квітів. Він довго чекав із заплющеними очима, аж поки не розплющив їх.

— Усе гаразд. Ходімо.

Якщо вже Чу Ваньнін певен, то далі нема про що говорити. Мо Жань разом із ним зістрибнув до Прадавньої Безодні. Вони обидва були добре натреновані, тож легко й швидко дісталися дна.

Мо Жань морально готувався до того, що побачить, але від сцени внизу його спиною пробігли дрижаки.

Тепер зрозуміло, що було джерелом химерного багряного світла.

Тут стояли тисячі дерев’яних хрестів, до яких були прив’язані повністю голі й закривавлені члени пташиного племені. У кожного пернатого з рота стирчав фрукт лінчи.* Саме ці плоди й випромінювали сяйво, що згори мало вигляд полум’я глибоко в надрах прірви.

凌迟 (língchí) — «смерть від тисячі порізів».

Обличчя Чу Ваньніна жахливо перекосилося. Він був дуже освіченою людиною, тож одразу впізнав заборонений фрукт, сама лише згадка про який змусила б збліднути будь-якого заклинача.

Якщо вкласти плід лінчи до рота помираючої людини, її остання мить розтягнеться на цілий рік. Інакше кажучи, жертва не зможе спокійно сконати й страждатиме через невимовно повільну смерть. Момент зупинки серця перетвориться на вічність тортур. Звідси й походить назва фрукта.

Розглядаючи густий ліс із пернатих живих мерців, Мо Жань пробурмотів:

— Заклинання Стримання Душі.

Якщо використовувати ще живих людей як опори для Стимання Душі, у тілах жертв можна запечатати темну ці, запобігаючи її витоку назовні. У такий спосіб удасться приховати енергію навіть тисячі душ, ув’язнених у фігурах Дженьлон. Не дивно, що Мо Жань зовсім не відчув слідів застосування цієї техніки.

Хлопець мимоволі зіщулився від страху й замислився. Невже за подіями в Персиковому Джерелі стоїть фальшивий Ґовчень?

Те, що вони побачили на озері Дзіньчен, скидалося на роботу новачка, поверхово знайомого з технікою Фігур Дженьлон. Знання основ вистачило би, щоб контролювати створінь на дні озера. Але цього разу фальшиві пернаті нічим не відрізнялися від справжніх, хіба що були трохи дурні та емоційно черстві. Вони навіть могли використовувати унікальні заклинання пташиного племені. Тепер стало зрозуміло, що зловмисник добре знається на цій забороненій техніці. Чи міг фальшивий Ґовчень розвинути свої навички так швидко? 

Чу Ваньнін підійшов до кришталевого обеліска в центрі формації Стримання Душі.

На цьому камені теж висіла одна з пернатих, але вона була вже мертвою. Фрукт лінчи в її роті давно зсохся, а тіло почало гнити. Її особу, однак, видавали жовті одежі з вишитими золотими нитками феніксами, а також мітка у формі зірки між бровами.

— Це… — Мо Жань остовпів. — Це справжня Безсмертна Старішина!

— Саме так, — Чу Ваньнін роздивлявся ліс розіп'ятих на хрестах людських фігур, що простягався скільки сягає око. — Так багато пернатих було використано для заклинання Стримання Душі, — тихо промовив він. — Вісім сотень, якщо не тисяча. Безсмертна Старійшина не допустила би такого, якби була жива. Ба більше, Старійшина, з якою ми обмінялися ударами біля павільйону Лінсяо, здалася мені слабшою за примарну розпорядницю з містечка Кольорових Метеликів. Якщо я не помиляюся, жителів Персикового Джерела давно винищили, а всі, кого ми зустріли — трупи маріонетки під контролем техніки Фігур Дженьлон.

Мо Жань шоковано витріщив очі. Чу Ваньнін, звісно, прийшов до того ж самого висновку, що й він. Щойно відійшов від потрясіння, хлопець розвернувся й хотів було піти, але Чу Ваньнін зупинив його, змахнувши рукавом.

— Куди зібрався? — поцікавився він.

— Я маю повідомити дядька та інших. Якщо все дійсно так, тут дуже небезпечно.

— Не слід діяти зопалу, — Чу Ваньнін похитав головою. — Зараз ми на відкритій місцевості, а ворог зачаївся в тіні. У Персиковому Джерелі багато заклиначів, і ми не знаємо, хто з них смикає за ниточки. Бездумні дії можуть погіршити ситуацію.

— Хе-хе. Давно не бачилися. Чу-дзонши, як завжди, такий обережний.

Грайливий смішок пролунав над головою, наче удар грому в глибинах Прадавньої Безодні. Вони різко підняли сполотнілі обличчя й побачили скалічене дитя пташиного племені. Мертве маля сиділо на гілці, що стирчала зі скелі, та бовтало ніжками. Схиливши голову, воно закотило просякнуті кривавими сльозами очі, а тоді радісно всміхнулося.

— Техніка Фігур Дженьлон! — ошелешено вигукнув Мо Жань.

Чу Ваньнін тихо вилаявся.

— Ще одна біла фігура.

— Е-хе-хе, саме так, ще одна біла фігура, — дитя моторошно заплескало в долоні. Жахаюче. — А що, думав, я особисто сюди прийду? Я ж не дурний.

— Тож ти — фальшивий Ґовчень! — озвався Мо Жань. — Чого ти хочеш, божевільний?

—Хе-хе, та за кого ти себе маєш? Якийсь пересічний учень, що досі плутається в основах, не гідний говорити зі мною. Попроси свого наставника мене допитати.

— Ах ти!..

Тонкі пальці Чу Ваньніна визирнули з широкого рукава, коли він махнув рукою, щоб зупинити Мо Жаня. Хлопець так знавіснів, що в нього аж голова задиміла. Піднявши вії, Чу Ваньнін подивився вгору та холодно спитав:

— Чого тобі треба?

Дитя продовжувало бовтати ніжками. Було помітно, що воно вже мертве, та під контролем забороненої техніки його тіло без упину рухалося, а жести виходили різкими й широкими, наче в маріонетки на ниточках.

— О, насправді нічого такого.

Голос Чу Ваньніна геть скрижанів.

— Тоді чому ти продовжуєш переслідувати мого учня?

— Я не планую нічого особливого. Просто так сталося, що мені потрібне духовне ядро твого маленького учня, — променисто відповів малий. — Він сам винен, що має таку прекрасну ці. Навіть краще за твою. Набагато краще. Я ще в озері Дзіньчен помітив, що він є чудовою духовною сутністю елементу дерева. Якби не це, я би більше зацікавився Вами, Чу-дзонши.

Мо Жаня нудило — дитя говорило тоненьким голосом, але дуже пишномовно, утримуючи дорослий тон.

— Якщо мені настільки не пощастить потрапити до тебе в полон, я миттєво знищу своє кляте ядро, — гаркнув він. — Тому навіть не думай мене чіпати!

— Не те щоб мені хотілося тебе чіпати, — продовжило дитя у своїй солодкій до скреготання зубів манері. — Я переслідую тебе лише тому, що мушу. Чоловіки ласі до краси, а твій учитель набагато гарніший за тебе. Я б радше чіпав його.

— Ти! — наїжачився Мо Жань. — Ти огидна почвара, що боїться показати свій потворний писок! Тільки й можеш ховатися за білими фігурами! Гадаєш, ти маєш право торкатися мого Вчителя?!

Дитя закотило очі, наче втомилося визнавати існування Мо Жаня. Він знову спрямував свою увагу на Чу Ваньніна.

— Чу-дзонши, тоді, на озері Дзіньчен, я порадив тобі не втручатися, але ти не дослухався. Знаєш, це розбиває моє серце.

— Тепер, коли ця справа привернула мою увагу, навіть якщо ти припиниш переслідувати Мо Жаня, я все одно докопаюся до правди.

— Пфф, я знав що ти так скажеш, — дитина на мить замовкла, а потім знову широко всміхнулася. — Ну чому всі праведні майстри такі вперті? — він знову зробив паузу. — Гаразд, якщо Чу-дзонши не бажає облишити мене, так тому й бути. Усе одно я хотів перевірити, що сильніше: твоя Тяньвень чи мої заборонені техніки?

Чу Ваньнін насупив брови.

— Тобі обов'язково вбивати стільки невинних для цього? — гнівно запитав він.

— Люди на землі, немов мандарини з Хвайнаня.

— У сенсі?

— Кислі, — дитя загиготіло у відповідь. — Дуже кислі. Ці нікчемні людиська всі до одного кислі. Я їх усіх ненавиджу, хочу розчавити, розтоптати.

Мо Жань не дібрав слів.

— Ти дійсно безнадійний, — підсумував Чу Ваньнін з убивчим гнівом у голосі.

— Чу-дзонши вважає мене безнадійний, а я вважаю безнадійним Чу-дзонши. Наші світогляди докорінно різні. Навіщо чіплятися до дрібниць? — малий помотав головою. — Розглянь нашу маленьку суперечку, як гру в шахи. Ти здолав мене на озері Дзіньчен. Щодо партії в Персиковому Джерелі, оскільки дзонши знайшов мою білу фігуру в Прадавній Безодні, а ідеї для захоплення твого маленького учня в мене закінчилися, то тут перемога теж за тобою.

Він зробив паузу. З очей, що зіщулилися від посмішки, ще сильніше засльощила кров.

— Тобі доведеться захищати його. Цього разу тобі вдалося, але чи буде так завжди?

Чу Ваньнін не відповів.

— А що стосується секрету Прадавньої Безодні, пропоную залишити його між нами, — сказало дитя, діставши червоно-золоту пір'їну.

— Це пір'я, що тут використовують замість грошей? — насторожено спитав Мо Жань.

— Саме так, — малий знову всміхнувся. — Наразі воно вже розповсюдилося Джерелом. Якщо ви двоє мовчки покинете це місце, нічого не станеться. Та якщо будете поводитися погано та спробуєте мене розкрити... Ці пір'їни просякнуті темною енергією образи пташиного племені. Вони не вб'ють запрошених заклиначів, але сильно нашкодять їхньому вдосконаленню.

— Ти від початку це планував?! — гнівно вигукнув Мо Жань.

— Ну, звичайно, — здивовано відповів малий. — Думаєш, усі такі тупоголові, як ти?

Мо Жань замовкнув.

Він був дуже, дуже розлючений! Мо Жань визнав, що до більшості питань підходив досить прямолінійно й небагато знав про планування та стратегію. Однак ця дрібна сволота щойно відверто принизила його! Хотілося викликати Дзяньґвей і на практиці показати, що може цей тупоголовий!

— Я певен, Чу-дзонши знає, як буде краще для всіх. Якщо ціною правди буде знищення духовних сил, навряд чи хтось подякує вам за щирість та захист справедливості.

— Б’юсь об заклад, ти підслухав із нашої розмови, що я й не збирався нікого попереджати, — холодно сказав Чу Ваньнін. — Наразі.

— Наразі? Ха-ха, тож дзонши планує сповістити інших пізніше? Хоча це вже не важливо, — малий просяяв. — Щойно ці заклиначі підуть, я знищу Персикове Джерело, так само, як знищив озеро Дзіньчен. Ніхто не засвідчить твоїх слів. Ніхто тобі не повірить.

Погляд Чу Ваньніна вкрила паморозь.

— Я вражений, що ти маєш нахабство називати Мо Жаня тупоголовим, при цьому поводячись ось так.

Насмішка Чу Ваньніна не зачепила дитину. Він устав і кілька разів крутнувся навколо себе. Під його ногами спалахнув вогник, повільно пропалюючи плоть і кістки.

— Чому б тобі не приберегти слова до того моменту, коли впіймаєш мене? Чу-дзонши, з особистої поваги до тебе, востаннє попереджаю: не втручайся. Якщо не послухаєшся, ми... точно зустрінемося знову...

Вогонь вибухнув і з гуркотом здійнявся в небо.

Дитя пташиного племені, чий труп використовували як маріонетку, згоріло дотла. Кришталево-білий камінець упав на землю, покрутився кілька разів і нарешті завмер.

На якийсь час запала тиша.

Мо Жань знав, що зловмисник не кидався порожніми погрозами, але також не хотів здаватися без бою.

— Учителю, ми отак просто підемо? — урешті спитав він. — Ви маєте якісь інші ідеї?

— Поки що краще не ризикувати. Спершу треба покинути Джерело, — обличчя Чу Ваньніна спохмурніло. — Якщо для маскування техніки Фігур Дженьлон він аж так постарався над бар’єром Стримування Душі, значить дуже хоче тримати все в таємниці. Принаймні поки що. Я надішлю повідомлення голові ордену, щоб він забрав Сюе Мена та Ши Мея і якомога швидше вирушив, не привертаючи уваги ворога. Щодо тебе…

Чу Ваньнін зробив паузу. 

— Обидва рази зловмисник полював на тебе. На цей раз він планував підставити тебе, сподіваючись, що ніхто не прийде на допомогу. Поки що не переймайся цією справою, покладися на господаря піку Сишен.

— То що мені тоді робити? — спитав Мо Жань. — Неправильно буде змушувати інших розгрібати мої проблеми, поки я сам сиджу без діла.

—  Що ти намагаєшся довести? Ціль цього загадкового чоловіка очевидна: деревний дух озера Дзіньчень загинув, тож йому потрібна нова духовна сутність дерева. Нею є ти. Але якщо схопити тебе не вдасться, він задовольниться наступним найкращим варіантом та шукатиме гідну заміну. — Чу Ваньнін знову зробив паузу. — І коли знайде, почнеться бійня. Його треба зупинити.

— Теж правда. Але Вчителю, духовні сутності не так легко знайти. Для цього доведеться… — Мо Жань раптом замовк та підняв голову. Він довго витріщався на Чу Ваньніна своїми чорними шовковистими очима. — Цій дрібній сволоті доведеться перевірити орден за орденом. І навіть так, жоден заклинач не розкриє елемент свого ядра просто так. Це робиться тільки при виборі зброї чи духовних кристалів для перевірки сумісності. Тож найпростіший спосіб виявити духовну сутність — продавати зброю й артефакти. Це означає, що ми матимемо непоганий шанс відстежити покидька, якщо найближчими днями відвідаємо заклинацькі ринки біля орденів.

Договоривши, він раптом усвідомив, що Чу Ваньнін задумливо дивиться на нього, і зашарівся. 

— Ем… Я так думаю?

— Це хороша здогадка, — повільно мовив Чу Ваньнін. Наступної миті він усвідомив, що Мо Жань трохи занадто обізнаний, і його очі підозріло звузилися. — Мо Жаню, ти щось від мене приховуєш?

— Т-та що я можу приховувати від Учителя? — промимрив Мо Жань, але волосся на його спині стало дибки. Здавалося, ніби прозорі, мов скло, очі Чу Ваньніна бачать його перероджене тіло наскрізь і дивляться просто в самісіньку душу.

Чу Ваньнін, на щастя, не став розвивати цю тему. Після миті мовчання він опустив вії й сказав:

— Відтепер ти супроводжуватимеш мене в таємному розслідуванні серед великих орденів. Ми поки що не повернемося на Пік Сишен.

 

---

Нотатки авторки:

Бос Персикового джерела: Я оцінюю людей за зовнішністю. Твій Учитель гарніший за тебе, тому я до нього краще ставлюся.

Мо Жань: Трясця твоїй матері! Авторка хіба не казала, що я найкрасивіший?

Жов Бао: Так. Але, по-перше, ти ще жовторотий підліток. По-друге, бос натурал. Та навіть якби він був геєм, як думаєш, хто більше сподобається людині, з таким самим характером, як у тебе? Ти чи твій учитель?

Мо Жань: А що, немає босів-пасивів?

Жов Бао: Є.

Жов Бао (повертає голову): Сюе Менмен, твій двоюрідний брат запрошує тебе побути босом!

Далі на вас чекає розвиток основної сюжетної лінії Учителя та пса.

Поки що без трагедій, але будьте обережні з флешбеками. Хай там як, спогади можуть зʼявитися у двох випадках: несподівана трагедія або гарячий секс.

Більше не буде ніяких попереджень, просто приготуйтеся морально ха-ха-ха.