Але, не зважаючи на нього, я вирішив зізнатись їй в своїх почуттях

Після завершення цього неочікуваного інциденту вся група була виснажена та голодна, тому Хе Ю запитав, чи не будуть вони проти нічного перекусу. Першою підняла руку, з ентузіазмом погоджуючись на цю пропозицію, та, хто не мала до них ніякого відношення - Бай Дзін.

— Так, так! Як щодо каші? На Шанхайській набережній є ресторан, де готують чудову кашу з акулячим плавником та морським їжаком. Давайте підемо туди?

Хе Ю обернувся й поглянув на Сє Сюе.

Та витерла сльози й кинула на Бай Дзін невдоволений погляд.

— Я хочу поїсти барбекю. Я хочу поїсти на вулиці Ладзі*.

 

*Вулиця в Ханджов з численними лавками з їжею

 

— Тоді поїмо на вулиці Ладзі.

Бай Дзін:

— Ох… а це не надто?… Ну добре…

У присутності Сє Сюе Хе Ю був трохи більш ввічливий із Сє Цінченом, тому запитав його:

— Як щодо тебе?

— Я пас. Візьму цього собаку на вакцинацію та обстеження. Якщо хочеш його забрати, то пізніше поверну його тобі.

Він глянув на малого жовтика, що слухняно сидів біля його ніг.

На диво, собака ніби вподобав Сє Цінчена – він радісно забігав навколо нього, виляючи пухнастим жовтим хвостом.

— Гав!

 

Через півгодини решта троє були на нічному ринку Худжов.

Щойно Сє Сюе переступила поріг лавки барбекю, як одразу почала замовляти, ніби знала тут все від «А» до «Я»:

— Лаобане*, можна, будь ласка, 50 шпажок курячого хряща, 50 шпажок баранини, 10 шпажок смажених рисових пиріжків, 10 шпажок смажених грибів, дюжину смажених устриць і 5 пляшок пива?

 

*Звернення типу «Босе»

 

— Хіба в таких місцях не надто брудно?… Я б ніколи не їла тут, – Бай Дзін витягнула два пальці й погортала жирне меню самими їх кінчиками.

Роздратована, Сє Сюе закотила очі.

— Хіба не ти наполягала на тому, щоб сісти в машину та приїхати сюди разом з нами?

— Ай-йо, сестричко, чого ти така зла? Я також зголодніла, – Бай Дзін без найменшої ввічливості і вагань розмістила свої вельмишановні сідниці на найближчому до Хе Ю сидінні. – Я просто хотіла спитати, чи не варто бути трохи обережнішою з жирною їжею? Вже пізно, а я боюся набрати вагу.

Зиркнувши на неї, Сє Сюе з лютим криком вдарила кулаком по столу:

— Лаобане, дай мені ще 10 кролячих голів у фритюрі!

Бай Дзін:

— Ти!...

Хе Ю м’яко мовив:

— Давай 20, я теж хочу.

Бай Дзін:

— …

Смажити страви на шпажках, здавалося б, легко, але досягти в цьому справжньої майстерності досить складно. Одні і ті ж курячі хрящі смакуватимуть по різному залежно від того, як вправлятиметься з грилем кухар. Однак лиш один рух рукою лаобана, один поштовх шпажок, і з золотисто-коричневого курячого хряща проступив жир, який став засмажуватись у золотисто-жовті краплі, що капали на деревне вугілля, створюючи дивовижну хімічну реакцію.

Робота лаобана супроводжувалась ароматом паленого жиру та яскравими іскрами з полум’я. Оповитий димом, власник лавки був схожий на незрівнянного майстра. З легеньким порухом ніздрів він міг точно вловити в диму ті смачні нотки, які були сигналом, що настав час знімати страву з вогню.

Потім він виклав усе на тарілку та подав на стіл, поки все ще було гарячим. Всі приготування були зроблені бездоганно, в тому числі рівень жару, використаного для кожної шпажки, наче блюдо цієї пречудової їжі було особистим творінням шеф-кухаря зі світу вишуканої кухні. Трішки менше часу – і вони були б недоготовані, трішки більше – і переготовані; ці ж були ідеально підсмажені та хрусткі, кожен соковитий шматочок танув в роті подібно сніжинкам.

Сє Сюе була постійною клієнткою цього закладу і зараз стільки назамовляла, що маленький столик, застелений тонкою поліетиленовою скатертиною, здавалося, міг проломитись під вагою цих страв. Поки вона із захопленням розглядала всю цю смакоту, Бай Дзін щосили стримувалась і робила все можливе, щоб виконати класичний номер Сичваньської опери – зміну обличь*.

 

*Б’яньлянь, відсилка до вистави, де маски міняють швидше, ніж може помітити око. Той самий термін використовується фігурально відносно дволикості/миттєвої зміни поведінки

 

— Здається, юний пан Хе не з Худжов, як я? – Бай Дзін змахнула своїми нарощеними віями, а її перламутрові губи вигнулись в широку усмішку. – Твій акцент здається не місцевим.

Хе Ю з посмішкою запитав:

— Пані Бай, ви перевіряєте мою прописку?

— Ай-я, ні, звичайно ні, – Бай Дзін поспішно замахала руками й незграбно погладила своє волосся. – Ну, раніше я навчалася в Школі управління бізнесом в університеті економіки Яньши. Твоя мандаринська досить стандартна, тож я подумала, що, можливо, ти з півночі*.

 

*Стандартна мандаринська базується на діалектах півночі Китаю

 

— Тоді ви мали бути досить талановитою студенткою, – сказав Хе Ю з ввічливою усмішкою, дістаючи з лотка барбекю голову кролика – з усе ще широко розплющеними очима від не прийнятих до уваги кролячих скарг.

Не впевнена, чи можна приймати ці слова за чисту монету, Бай Дзін продовжувала:

— Так. Робота консультанткою для мене здебільшого для набуття досвіду, щоб у майбутньому я могла отримати підвищення до менеджера. І, будучи на передовій, я можу здобути багато знань і навичок, а ще я обслуговувала чимало знаменитостей та директорів, кілька днів тому я навіть зустріла актора, який з’явився не телешоу, що транслювали у прайм-тайм...

З тріском білі зуби Хе Ю розтрощили череп кролика на друзки.

Бай Дзін поперхнулась. У неї було враження, ніби Хе Ю прокусив її трахею, залишивши невимовлені слова всередині. Раптом вона відчула біль у шиї.

Хе Ю посміхнувся і тільки тоді Бай Дзін помітила, що в нього гострі ікла. Вони не кидалися в очі – показувались лиш коли Хе Ю ось так криво посміхався. Він неспішно з’їв кролячі мізки.

— Пані Бай, під час розмови можна їсти. Оскільки ти вже тут із нами, ми не можемо залишити тебе голодною. Чи тобі не подобаються кролячі голови?

Бай Дзін поспішно махнула рукою.

— Я… Я зазвичай маю слабкий апетит. Кілька ковтків коли і я буду ситою, мені не треба…

— Правда? – Хе Ю кинув розламані кролячі кістки на тарілку й з посміхнувся. – Яка прикрість.

Під кінець їхньої вечері, хоча Бай Дзін і стримувала себе, як могла, та все ж не встояла перед спокусою попросити WeChat Хе Ю. На цьому Сє Сюе нарешті спалахнула. Ця жінка була на побаченні з її старшим братом! Чому вона запитувала WeChat Хе Ю? Що за зневага?!

Закипаючи від злості, вона сказала:

— Вибачай, але він не може дати тобі свій WeChat.

— Чому? Ти його дівчина?

— Я… Ні! – сердито відказала Сє Сюе й почала вигадувати: – Але в Хе Ю вже є дівчина. Неймовірно красива і безжальна особа, яка може легко приревнувати. Вона на кілька років старша, тому дуже до нього сувора! Дає йому ляпаса, якщо він її не слухає, і навіть змушує мене стежити за ним, коли ми разом гуляємо, щоб він не заглядався по сторонах. Правда ж, Хе Ю?!

Але хто б міг подумати, що Хе Ю їй не підіграє. Він сухо сказав:

— Це може стати гарною легендою для військових шпигунів.

Дідько!

Сє Сюе злісно наступила під столом йому на ногу.

Хе Ю продовжив:

— У мене нема такої дівчини, а ще мені не подобаються надто ревниві та суворі красуні.

Трясця його матері!

Сє Сюе наступила ще сильніше, поки не відчула біль у власній нозі. Вона подивилася вниз і - прекрасно, вона весь цей час наступала на ніжку столу.

Хе Ю посміхнувся, не змигнувши оком, пересунув свої довгі ноги, що були спирались на ніжку столу, подалі й поклав кілька приправлених перцем шпажок їжі на тарілку Сє Сюе. Потім обернувся до Бай Дзін:

— Але, пані, в мене є дехто, хто мені подобається. Тому я не можу додавати випадкових дівчат у WeChat. Перепрошую.

Бай Дзін не могла приховати розчарування.

— Ми навіть не можемо бути звичайними друзями?

В одну мить не дуже щира посмішка Хе Ю зникла і його легка привітна аура повністю розчинилась, коли він тихо поглянув на дівчину.

— Дякую, але не думаю, що ми належимо до одного світу.

Це просте речення фактично знищило шанси Бай Дзін на те, щоб вийти з цієї неприємної ситуації неушкодженою, і атмосфера миттю стала напруженою.

Хе Ю взяв серветку і ретельно, один за одним, витер пальці від жиру з барбекю. Потім викинув серветку і, примруживши очі, кинув байдужий погляд на приголомшену жінку, що сиділа поряд із ним.

— Я піду помию руки.

Не всі в цьому світі були соціально незграбними та нездатними зрозуміти натяків. Бай Дзін отримала гучне і чітке повідомлення, що цей симпатичний багатий хлопець відчував до неї лише холодну зневагу. А ця дівчина на прізвище Сє, враховуючи те, що сталось раніше, більше не мала ніякого бажання марнувати на неї слів. Бай Дзін стало ніяково і вона вигадала привід та з поразкою залишила столик.

Через деякий час Хе Ю повернувся. Побачивши, що її місце вільне, він тільки трохи здійняв брову, та навіть не став нічого про неї питати і сів поруч із Сє Сюе так, ніби нічого не сталося.

Сє Сюе ж закотила очі і ще трохи полаяла Бай Дзін. Тільки після цього вона взялася жувати курячий хрящ і обернулася до Хе Ю:

— Ти оце сказав, що є дехто, хто тобі подобається. Серйозно? Хто це?

— Я просто дражнив тебе.

Сє Сюе з полегшенням поплескала себе по грудях і зробила ще один ковток пива.

— Вах, ти мало не налякав мене до смерті…

Руки Хе Ю на мить завмерли, коли він поглянув на відкритий профіль дівчини.

— Чого дивишся на мене?

— Ти злякалася, що є хтось, хто мені подобається?

— Звичайно.

— Чому?

— Тому що я все ще одна! Якщо ти будеш у стосунках, я не зможу з тобою часто бачитись, еге ж?

…Що за тупа відмовка?

Сє Сюе:

— З чого ти смієшся?

Хе Ю підняв руку й великим пальцем обережно стер залишки меленого чорного перцю, що лишилися в кутику її губ. Вираз його обличчя був розслаблений і він поводився як так і треба, кажучи:

— Як ти примудряєшся залишати щось на губах навіть після барбекю?

Власне, він давно хотів їй зізнатись і планував це зробити після повернення з-за кордону.

Але ретельно обдумавши все, Хе Ю вирішив, що його освідчення в любові має бути серйозною, урочистою подією. Не варто імпульсивно випалювати зізнання в усіх тих почуттях, що він приховував стільки років, посеред шумної вулиці.

Тож він змінив тему:

— Тобі не варто дозволяти братові ходити на побачення з такими юними дівчатами. Він уже не молодий і настільки черствий, що навіть тітоньки його віку не можуть його витерпіти, що вже казати про таких дівчат. Прірва поколінь між нею і твоїм братом надто велика.

— Чому ти постійно лихословиш про мого брата? Він же ніколи не ставився до тебе погано!

Хе Ю відказав:

— Я просто кажу правду.

— Ага, як же!

Хе Ю закотив очі, абсолютно не розуміючи цього благоговіння Сє Сюе перед братом.

— Це правда, просто зніми свої рожеві окуляри і уважно придивись. Твій брат уже старий і розведений. Просто знайти доброчесну людину вже буде достатньо. Хтось настільки молодий йому справді не підходить.

— Не говори дурню. Мій брат красивий та чудовий, чому він має погоджуватись на абикого?

— Він красивий, але завжди косо і зверхньо дивиться на всіх навколо, наче усі йому щось винні, – на цьому моменті перед очима Хе Ю ніби з’явилось байдуже обличчя Сє Цінчена, те, як він привідкрив рота, трохи нахилився вперед і схопив зубами соломинку.

Він поводився як генеральний директор, якому прислуговує його асистент, наче так і треба, хоча не мав навіть грошей оплатити рахунок в лікарні. Як він може бути таким спокійним та незворушним, і водночас провокативним?

Хе Ю розізлився просто згадавши про це. Йому стало цікаво, що він мав підсунути до обличчя «гендиректора Сє», щоб стерти з нього геть усе самовладання, щоб побачити його ошелешеним, спотвореним від жалюгідності і приниження.

Однак чи могло обличчя Сє Цінчена проявити таку слабкість?

Хе Ю ніколи раніше подібного не бачив. Поміркувавши трохи, він зрозумів, що навіть не може собі цього уявити.

— Про що ти думаєш?

— Про твого брата, - відповів Хе Ю, занурений у свої думки.

— Га?

— …Мені просто стало цікаво, чи бувало колись, щоб він був безпорадним, втрачав самовладання або зазнавав від когось поразки.

— О, тоді забудь про це, не пам’ятаю, щоб колись бачила його таким. Даґе просто неймовірний, він жорсткий, з холодною головою. Зараз його постійно можна бачити в костюмі і з книгою в руках, але у твоєму віці він був найкращим бійцем у нашому районі. Одного разу, коли наді мною знущалася група хуліганів, він взяв сталеву трубу і сам один подужав дюжину з них та притягнув до поліційного відділку… Після цього вони практично стелись перед ним, наче килим, кланялись і називали його “Ґе”… Ну, окрім однієї людини… але це трохи інше, тому не рахується.

Побачивши, як сяють її очі, Хе Ю відчув ще більше роздратування. Він посміхнувся:

— Як так сталося, що ти з дитинства не змінилася? Щоразу при згадці про нього твоє обличчя світиться благоговінням так, ніби брат – це твій рятівник.

— Але так і є! Ти не уявляєш, як важко йому було бути мені і батьком, і матір’ю, і братом одночасно і самотужки виховувати мене…

— Ну, ти була хорошою дитиною, тож це врятувало його від багатьох проблем.

— …Ха-а, не такою і хорошою, він вдесятеро кращий за мене, – Сє Сюе похитала головою, поглинаючи їжу зі шпажки. – Я порівняно з ним ніщо.

В цій розмові, серед гомону навколо, спостерігаючи її самопринизливу манеру поведінки, Хе Ю знайшов її трохи смішною і вираз його обличчя поволі пом’якшився. Він подумав, що, напевне, він не може бути єдиним, хто вподобав таку милу дівчину.

Він дійсно не міг більше чекати.

Тієї ночі Хе Ю не повернувся до своєї кімнати в гуртожитку. Вже було дуже пізно і він не хотів турбувати своїх сусідів. Тож, підкинувши Сє Сюе назад до гуртожитку викладачів, він попросив водія висадити його біля готелю, який він часто відвідував. Він прийняв душ і ліг серед м’яких подушкок з гусячого пуху.

[Я на місці, ти...]

Його пальці швидко друкували на екрані телефону, але на середині речення його думки розгубилися.

Зрештою, Хе Ю зітхнув і видалив слова в полі набору тексту. Він довго дивився на аватарку з ходячим уві сні ведмедем у WeChat і на кінець надіслав просте повідомлення.

[На добраніч]

Він вже хотів вимкнути телефон, коли почув звук сповіщення. Подумавши, що це відповідь від Сє Сюе, Хе Ю миттю знову зазирнув у ґаджет.

Але повідомлення було від «рятівника», нотатка до банківського переказу.

[Раніше в лікарні я перевищив ліміт на оплати. Зараз я змінив його, тож повертаю тобі гроші.]

Хе Ю ненавидів, коли Сє Цінчен так поводився, до того ж це було не повідомлення від Сє Сюе, на яке він чекав, тому його відповідь була ще більш жорсткою.

[Я просто хотів комусь допомогти, навіщо повертати мені гроші?]

Сє Цінчен також ненавидів, коли Хе Ю так поводився, але йому було лінь сперечатись, тому він просто написав:

[Тоді вважай це оплатою за твої послуги.]

[Що?]

[Оплата за твої послуги водія. Навіть якби мені вдалося знайти на місці іншого, він точно не був би таким молодим, сильним і не вмів би топити на газ так, як ти.]

— …

Вражаюче.

Скільки людей у цьому світі справді могли б наважитись використати юного пана Хе як свого водія і потім заплатити йому за послуги?

І чому це звучало так, наче він платить за проституцію?!

Обличчя Хе Ю спохмурніло. Він саме збирався відповісти, коли випадково вийшов з розмови і побачив віконечко чату з Сє Сюе.

Він знову згадав сяючі очі дівчини, коли вона говорила про Сє Цінчена, і фразу: «Ти не уявляєш, як важко йому було бути мені і батьком, і матір’ю, і братом одночасно і самотужки виховувати мене…»

— …

Ну його, все ж це був її брат.

Тож Хе Ю відповів:

[Завжди прошу, Сє-ґе. Дзвоніть, якщо в майбутньому ще буду потрібен. Я організую комфортну поїздку, гарантую, ви отримаєте від неї задоволення.]

[Спершу покажи мені свою історію штрафів за час, проведений за кордоном, тоді поговоримо.]

Обличчя Хе Ю знову спохмурніло. Йому взагалі не варто було проявляти ввічливості!

Телефон знову дзенькнув.

Цього разу це був не Сє Цінчен, а Сє Сюе.

Вона відповіла:

[На добраніч! Дякую за сьогодні.]

Вона вийшла з ванної кімнати в гуртожитку і, позіхаючи, сушила рушником мокре волосся. «На добраніч» від Хе Ю вона побачила, щойно взяла телефон, і з посмішкою на обличчі відповіла йому.

Потім вона сіла за стіл і відкрила записник. Хоча в наші дні мало хто робитиме записи про свій день у паперовий блокнот, завжди знайдеться кілька диваків, які триматимуться за це ностальгічне гоббі минулих років, затримуючись у пережитому в супроводі чорнила, гострої ручки та жовтуватого рисового паперу.

Сє Сюе увімкнула настільну лампу яскравіше і почала свій запис у щоденнику:

«Сьогодні брат пішов на чергове побачення наосліп, але ця дівчина мені не сподобалася, я думаю…»

Вона написала більше п’ятисот слів. Можливо через тему стосунків Сє Цінчена, вона задумалась і про те, що сама досі була одна.

Сє Сюе зітхнула й подивилась у вікно в ніч, поцятковану миготливими вуличними ліхтарями.

Вона відрізнялась від свого брата. Він уже втратив надію на кохання та шлюб. Він завжди надто ясно мислив і його персикові очі обдаровували кожну людину, яка потрапляла в поле зору, одним і тим самим трохи роздратованим поглядом.

Але їй дехто подобався.

Перед її очима постала невиразна фігура. З юності він часто був обіч неї, такий близький і такий далекий.

Вона ясно усвідомлювала, що вони з різних світів, різниця між їхніми соціальними статусами була надто великою. До того ж він був молодшим за неї…

Але тепер, коли вони обоє були в університеті Худжов, вона могла бачити, що навколо не бракувало дівчат, яких він цікавив, вони линули до нього швидше, ніж здіймалися від вітру хвилі в пшеничному полі перед збором врожаю.

Якщо вона не поспішить зізнатися йому в почуттях, то втратить свій шанс. Якщо вона так усе й залишить, то в майбутньому може пошкодувати про це і, зрештою, закінчити як її брат, – говорити про дрібниці життя із людьми, до яких вона не має ніяких почуттів, вимовляти нещирі обітниці та йти у могилу шлюбу. Потім одного разу вийти з неї, наче реанімований труп, знову одинокою, і продовжувати ходити на побачення з кимось тільки для того, щоб не засмутити старших.

Іноді вона просто не могла винести бачити свого брата таким. Вона відчувала, що більшу частину життя він прожив для інших. Так, він завжди казав, що йому байдуже на думку оточуючих, але він той, хто найбільше піклувався про друзів та сім’ю.

У Сє Цінчена було дуже напружене життя.

Не те щоб вона не намагалася з ним поговорити, але кожного разу, як слова готові були злетіти з її вуст, брат кидав на неї погляд і казав, що їй слід вчитися й зосередитись на власному майбутньому, або докоряв їй за те, що вона суне свого носа у справи старших, зі словами «Що може знати така юна дівчина, як ти?»

Власне, людиною, яка розуміла емоції найгірше, був сам Сє Цінчен. Хоч він і прожив уже чи не половину свого життя, в нього на рахунку був лиш абсолютно провальний шлюб.

«Я хочу спробувати зізнатись тому, хто мені подобається. Ґеґе завжди казав мені бути сміливою, гадаю, цього питання це теж стосується. Незалежно від того, вийде в мене чи ні, я принаймні спробую. І коли я згадуватиму про це пізніше, то не шкодуватиму».

Дописавши останнє речення, Сє Сюе закрила блокнот.

Чого вона не знала, так це того, що в готелі за кілька кілометрів від неї у Хе Ю були такі самі думки…

 

 

Авторці є що сказати:

Ті, хто можуть зрозуміти глибше значення вчорашньої сцени з кусанням соломинки та інтерпретувати її на глибшому рівні, є талантами, які мають автоматично вступити в Пекінський університет хахаха.

Завтра юний пан Хе збирається зізнаватись сестрі своєї майбутньої дружини(?).

Мої любі, пообіцяйте мені не дивуватися, що б ви там завтра не побачили, добре?

 

Міні-театр:

Хе Ю: Твій брат не підходить для такої, як Бай Дзін.

Сє Сюе: Тоді для кого він підходить?

Хе Ю: Він підходить для того, хто зможе зірвати з нього маску зверхності та могутності, розібрати його, розірвати на шматки й зламати.

Сє Сюе: Чому?…

Хе Ю: Тому що я хочу побачити це.

Сє Цінчен: Мале дияволя, випий молока, умийся та лягай спати. У своїх снах ти можеш побачити все, що забажаєш.