Він розлучився

Здавалося, Сє Цінчен не мав наміру ще щось говорити Хе Ю і просто спитав:

— Сє Сюе тобі не казала?

— Ні.

— Мабуть, вона думає, що це мої особисті справи. 

— Ви з Лі Жвоцьов не зійшлись характерами?

Лі Жвоцьов – колишня дружина Сє Цінчена.

Хе Ю мав дуже глибоке враження про жінку, що вийшла заміж за Сє Цінчена – він думав, що у неї щось не так з головою, якщо вона пішла на шлюб, який сам по собі часто є могилою для любові, із таким холодним та патерналістським чоловіком.

В пам’яті Хе Ю Сє Цінчен справляв враження людини, яка оминає плотські бажання і має завжди сидіти за робочим столом у своєму охайному білому халаті і з великою книжковою шафою за спиною, випромінюючи легкий прохолодний запах ліків, що мав ефект протверезіння. 

Хе Ю важко було повірити, що Сє Цінчен може когось покохати, і ще важче було повірити, щоб хтось міг покохати Сє Цінчена.

Але лікар Сє справді одружився.

Він все ще пам'ятав день весілля. Тоді він прийшов на прохання своєї матері принести подарунок молодятам, навіть не потурбувавшись переодягнути шкільну форму. Коли водій підвіз його до готелю, Хе Ю безтурботно увійшов усередину в своїх білих кросівках, з сумкою через плече, засунувши руки в кишені спортивних штанів. 

Сє Цінчен зустрічав гостей.

Весільна команда зробила йому макіяж. Він стояв в центі натовпу із рівною та гідною поставою, смолясто-чорними бровами і очима, що нагадували опалі зірки. Церемоніймейстер щось сказав йому, але було занадто шумно, а Сє Цінчен був високим і йому довелось нахилитись, щоб той повторив йому на вухо. Його надзвичайно бліде обличчя дуже контрастувало з оточуючими – воно було схоже на тонку порцеляну, що, здавалося, могла розбитись від одного-єдиного необережного доторку. Губи теж були трохи бліді, неначе кров у його судинах замерзла під шаром льоду.

Шкіра ясна і чиста, губи наче вкритий інієм сливовий цвіт.

Хоча Хе Ю не подобалися чоловіки, він вмів цінувати красу.

В той момент Хе Ю уявив, що сцена пропозиції з Лі Жвоцьов – яка, варто віддати їй належне, була досить симпатичною - і Сє Цінчена цілком могла виглядати наступним чином.

Сє Цінчен, одягнений у чисто білий халат, з прищепленими до нагрудної кишені кульковою ручкою й авторучкою, з засунутими в кишені брюк руками, стояв наче недоторканна гірська квітка. Тоді роздратованим тоном він мовив до молодої пані:

- Я збираюсь одружитись з тобою. Можеш стати переді мною на коліна на знак вдячності.

Звісно, він дуже добре вмів прикидатися, тож, звичайно, ніколи не озвучив своїх геніальних думок. Зі своєю сумкою через плече Хе Ю з усмішкою підійшов і став перед гарними нареченим і нареченою.

— Лікарю Сє, саодзи*.

 

*嫂子 [sǎo zi] – дружина старшого брата.

 

— Це?... – почала Лі Жвоцьов.

— Син друга, - представив його Сє Цінчен.

Він мав угоду із родиною Хе: нікому не казати, що Хе Ю його пацієнт.

— Яка мила і гарна дитина, - зробила комплімент Лі Жвоцьов.

Хе Ю чемно вклонився їй з легкою усмішкою в темних чорних очах.

— Дурниці. От саодзи і справді прекрасна, наче квітка.

Юнак дістав зі своєї сумки товстий запечатаний червоний конверт і м’яко та витончено сказав:

— Бажаю вам і лікарю Сє довгого і щасливого шлюбу.

Довгого, в біса, і щасливого. 

У той час він уже відчував, що ніхто не зможе витерпіти таку людину, як Сє Цінчен, та все ж не очікував, що цей шлюб буде аж таким коротким. Може, це він наврочив?

Хе Ю стримав своє злорадство й спокійно запитав:

— Чому ви раптом розлучились?

Сє Цінчен промовчав.

— Я пам'ятаю, що ти їй тоді дуже подобався. Коли ви двоє після одруження завітали до нас додому, її очі не бачили нікого крім тебе.

Сє Цінчен порушив свою мовчанку:

— Хе Ю, це моя особиста справа.

Хлопець трохи здійняв брову.

Він оцінюче глянув на зарозумілий вираз обличчя Сє Цінчена і раптом зрозумів, що за ті кілька років, що він провів за кордоном, відбулося багато змін.

Та Хе Ю не було цікаво, що саме змінилось в Сє Цінчені, тому, зрештою, він просто посміхнувся.

— Добре. Бажаю вдалого побачення наосліп.

Сє Цінчен кинув на нього прохолодний погляд і, не дякуючи, розвернувся й пішов. 

Двері кімнати зачинились за ним.

Хе Ю згадав його колишню дружину і Сє Цінчен не міг не пригадати свій шлюб із Лі Жвоцьов, союз, який можна було назвати повним провалом.

Насправді він розумів, чому Сє Сюе не говорила Хе Ю про його розлучення: це була вкрай незручна тема. Лі Жвоцьов справді любила його, але ця любов не була тривалою. 

Вона завела роман на стороні.

Для Сє Цінчена це було неприйнятно. Може він і не знав, що таке кохання, але знав, що таке сімейна відповідальність. Він мав повагу до таких речей і відносно них мав дуже консервативні погляди.

Та Лі Жвоцьов була іншою.

Вона вважала, що найважливішою у шлюбі є любов, а не відповідальність, тому їх шлюб в решті решт розвалився. І хоча це вона закохалась в якогось одруженого чоловіка, з криком звинувачувала вона Сє Цінчена. Вона говорила, що в нього на думці завжди тільки робота і що шлюб із ним був наче шлюбом з його робочим графіком. 

Такі звинувачення насправді були не безпідставні. Сє Цінчен знав, що він не був чуйним чоловіком.

Протягом їхніх стосунків Сє Цінчен ніколи не відчував до неї нічого, схожого на любов. Вона залицялась до нього багато років, і коли вони зрештою ближче познайомились він подумав, що вона підходить на роль його партнерки. Через якийсь час вони одружилися.

Після одруження він не ухилявся від жодного обов'язку що передбачала його роль чоловіка.

Але не такого шлюбу бажала вона.

Сє Цінчен був дуже відповідальним, але не романтичним і мав рівнодушну вдачу. Він зберігав розсудливість та спокій навіть у ліжку, ніколи не поринав у бажання, ніби просто виконував завдання чи обов’язки, які передбачав шлюб, і робив це без будь-якої пристрасті. 

Так її серце поступово охололо. 

Вона зрадила, а тоді сказала йому:

— Сє Цінчене, ти не маєш серця. Ти досі не зміг зрозуміти, що я хочу кохання, а не тільки шлюбу.

Але що таке кохання? 

Сє Цінчен відчув лиш сильний головний біль. Важко сказати, скільки зусиль йому вартувало те, щоб стриматися й не грюкнути по столу від люті. Дуже довго він просто дивився на неї. Зрештою він заговорив, заціпеніло, голосом спокійним, наче стояча вода:

— Той чоловік тебе кохає? В нього є дружина й дочка. Як гадаєш, наскільки він із тобою щирий?

Вона звела погляд, і в її очах палало щось, чого Сє Цінчен не міг зрозуміти.

— …Мені байдуже, що в нього дружина й дитина, - сказала Лі Жвоцьов. - Я просто знаю - щонайменше - що коли він обіймає мене, то відчуває пристрасть. Я можу чути, як прискорюється його серцебиття - на відміну від твого, Сє Цінчене. Ти чистий і правильний, ніколи не фліртував з іншими жінками. Ти дав мені розпоряджатися грошима та домом, але твоє серцебиття коли ти зі мною скидається на ЕКГ небіжчика; ми стільки років у шлюбі, а його лінія завжди залишалася прямою.
Життя дуже коротке - всього кілька десятиліть. Він був зв'язаний нещасливим шлюбом, як і я. Тепер я збагнула: мені не потрібні статус, гроші чи репутація. Байдуже, якщо інші називатимуть мене розпусницею чи повією - я просто хочу бути з ним.

Сє Цінчен заплющив очі, сигарета в його руках майже обпікала кінчики пальців. 

— Лі Жвоцьов, ти з'їхала з глузду? В цьому світі немає кохання. Кохання – це тільки спричинена дофаміном реакція в твоєму тілі, просто робота твоїх гормонів. А от відповідальність існує, як і сім'я. Ти збожеволіла від нього, але чи готовий він розлучитись з дружиною і жити з тобою?

Секундна тиша. Потім в очах Лі Жвоцьов спалахнуло ще більш дике полум’я. Зрештою, зі сльозами на очах, але незворушною рішучістю, вона сказала:

— Я не хочу шкодувати. Сє Цінчене, кохання існує. Воно може порушувати норми і бути засуджуваним суспільством, може бути низьким, зануреним у багнюку і страшенний бруд, але воно існує. І не має нічого спільного із гормонами чи дофаміном. Вибач, та я не можу більше жити з тобою, бо тепер знаю, що таке кохання. Я кохаю його, навіть якщо це не правильно.

Навіть по роках після розлучення Сє Цінчен все ще знаходив цю розмову абсурдною щоразу, як згадував її.

Якщо «кохання» полягає в тому, щоб люди набивали собі синці, навіть знаючи, що це не правильно, якщо «кохання» змушує наполягати на тому, щоб робити помилки, попри розуміння, що вони ступають у бездонну прірву, аж до того, що не зважатимуть ні на що, від ганьби, презирства, принципів, моралі, до життя як такого – тоді для нього це виглядало не як прихильність, а скоріше як хвороба.

Він не міг співчувати цьому.

Та хоч Сє Цінчен мав твердий характер, він все ж був гетеросексуальним чоловіком з традиційними шовіністичними ідеалами, і коли його дружина зрадила йому і втекла до одруженого чоловіка, це завдало йому болю. 

Після розлучення Сє Цінчен тримався. Він продовжував працювати, писав статті та викладав для студентів. Він абсолютно не виглядав засмученим. Та всі навколо бачили як він стрімко втрачав вагу, щоки його трохи запали, а в голосі з'явилась хрипота. 

Декан, стурбований тим, що університет може стати гарячою темою на Weibo, якщо Сє Цінчен протягне ноги, турботливо порадив йому:

— Професоре Сє, якщо ви погано почуваєтесь, будь ласка, візьміть відпустку й відпочиньте трохи вдома. Не треба змушувати себе. 

Хто б очікував, що Сє Цінчен кине йому флешку, з величезною папкою презентацій PowerPoint - найновішими матеріалами для його курсу. Враховуючи, наскільки складним і об’ємним був цей матеріал, декан зрозумів, що в найяснішому стані розуму і найбадьорішому стані тіла йому було б складно зібрати і структурувати все це за такий короткий проміжок часу.

— Все ще хочете, щоб я взяв відпустку?

Сє Цінчен відкинувся на спинку офісного крісла і переплів свої тонкі пальці. Він був таким худим, що нагадував папір тишью; таким легким, немов клубок диму. Та все ж коли він звів очі, його погляд був ясним, навіть холодним та гострим. 

— Я справді хочу трохи відпочити, але спочатку переконайтесь, що крім мене буде інша людина, яка зможе підготувати перші лекції цього курсу на відповідному рівні.

Звичайно, більше ніхто не міг.

Крім того, яскравий погляд його очей переконав декана, що їхній навчальний заклад найближчим часом не буде гарячою темою на Weibo – цей погляд не був схожий на погляд того, хто ось-ось помре.

Але навряд хто знав, що аби продовжувати як слід працювати, аби поховати ті розбиті емоції в глибині свого серця, Сє Цінчен сідав у своїй кімнаті й курив, щойно повертався додому. Навіть коли починався напад болісного кашлю, він не зупинявся – так, ніби хотів докуритись до чорних легень, ніби хотів перетворити весь будинок на нікотиновий рай.

Тітонька Лі*, що жила по сусідству, вже не витримувала бачити його в такому стані.

 

*Прізвище тітки Лі та Лі Жвоцьов це різні ієрогліфи: 黎 – у тітоньки, 李 – у Жвоцьов

 

Колись сім'я Сє була забезпеченою, обоє його батьків мали високі офіцерські звання в поліції, але в одній зі справ вони допустилися великої помилки й були пониженні до найнижчого рангу. Тоді ж його мати захворіла. Щоб лікувати її, вони продали свій великий будинок і переїхали в скромний провулок в старому районі Худжов. Жили вони бідно, але познайомились із багатьма доброзичливими сусідами.

Коли батьки померли, Сє Цінчен ще навіть не був повнолітнім, але йому вже довелося взяти на себе роль глави сім'ї. Сусіди співчували цим дітям і старались добре піклувалися про них, і серед них тітонька Лі дбала про Сє Цінчена найбільше.

Вона була трохи молодшою за мати Сє Цінчена й любила дітей, але ніколи не була заміжня і не мала своїх власних, тому піклувалася про брата й сестру Сє як про своїх рідних дорогоцінних діток, особливо після смерті їх батьків. Одинока жінка та двоє сиріт стали дуже близькими.

Після розлучення Сє Цінчена тітонька Лі довго плакала, як розбита горем мати, а потім взяла себе в руки й заходилася знайомити його з дівчатами.

Щоб не образити тітоньку він ходив на ті побачення, але робив це просто механічно. Та і для тих дівчат він не виглядав вдалою партією… 

Обставини Сє Цінчена, коли він одружувався вперше, були гідними. Красивий і високий, за двадцять, лікар у лікарні провінційного рівня. Він був у розквіті сил і мав перспективне майбутнє. Єдиним недоліком було те, що він походив з бідного середовища і не мав багато грошей.  

Однак тепер він уже був розлучений і його дохід як професора університету був не таким високим, як коли він був лікарем, він вже не був таким молодим, і його недоліки стали набагато більш видимими, як надзвичайно виступаючі ребра. Окрім того, що він був розлучений майже сорокарічним чоловіком, у якого немає ні гарного будинку ні власної машини, у нього ще була незаміжня молодша сестра, про яку він мав турбуватись, що тягнула його вниз подібно дитині від попереднього шлюбу.

Яким би гарним не було його обличчя, та він не був знаменитістю, щоб отримувати з цього гроші на життя.

Як батьки дівчат могли не зважати на це? 

Побачення наосліп відрізняється від звичайних побачень. Кажуть, що сумісність визначається за першим враженням, але в реальності визначаючим фактором є фактичне становище людини. Тому розмова часто була такою:

— У вас же гарна робота? Ви маєте час дбати про сім'ю? 

— Ні. Оскільки я викладач в медичному університеті, матеріали для мого курсу мають бути детальними і точними. Також у студентів виникає багато питань, тому я часто працюю понаднормово.

— О… Але ви маєте непоганий дохід, так?

— Потрібно ще близько трьох років викладання, щоб отримати надбавку, але я не впевнений, що тоді я все ще працюватиму в університеті.

— А, зрозуміло… Ви маєте близьких родичів?

— …У мене молодша сестра.

— Заміжня?

— Ще ні.

— …

Таке розпитування часто було грубим та відвертим, наче хірургічним ножем розтинаючи стан речей людини, і відповіді Сє Цінчена стирали спочатку сповнену надії усмішку жінки.

Тітонька Лі, дізнавшись про це, стала дуже перейматись.

— Гей, мета побачень наосліп – розхвалити себе! Це загальноприйняті умовності. Всі інші хваляться, тільки ти кажеш про себе найгірше. Люди думатимуть, що все навіть гірше, ніж ти говориш. Хто знатиме, якщо ти трішки прикрасиш все? 

Спочатку Сє Цінчен хотів сказати: «Я не хочу одружуватись ще раз», але коли він зустрівся із занепокоєними і сумними очима тітоньки Лі, слова, що зійшли з його губ, перетворились на:

— …Це звичка. Мені шкода.

Тітонька Лі подивилась на нього широко розплющеними очима і коли через деякий час заговорила, в її голосі чулись сльози.

— Дитино, ти такий неймовірний – як так сталося, що Будда не благословив тебе?.. Я щодня молюся і спалюю пахощі, прохаючи небеса знайти доленосні шлюби моїм скарбам. Тоді це буде того варте, навіть якщо я негайно помру…

— Тітонько, не кажіть дурниць.

— Я вже стара, чого мені боятися? А ти інший – ти ще молодий. Якщо в майбутньому ти не житимеш добре, як я зможу дивитись в очі твоєму батькові та Муїн на тому світі?…

І тітонька Лі широко розставила свої сіті, шукаючи йому різних дівчат з надією, що зможе знайти йому підходящу пару для одруження. Сє Цінченові це абсолютно не подобалось. Він був гордим, зарозумілим та непоступливим чоловіком; він не хотів брехати й не любив, щоб його допитували. Більше того, його думки зараз відрізнялись від тих, коли він ходив на побачення із Лі Жвоцьов. Зараз він був упевнений, що вже ніколи ні з ким не ділитиме решту свого життя. 

Але з його патріархальними поглядами, як він міг витримати, щоб друзі та сім’я плакали й переживали через нього? Він мав тільки бачити, як вони щасливо живуть під його захистом та опікою.

Тож, аби зробити тітоньку Лі трішечки щасливішою, він і далі погоджувався ходити на ці побачення, що більше скидалися на співбесіду при прийомі на роботу, навіть якщо їх результат був абсолютно передбачуваним.

 

Сьогодні у нього було побачення із значно молодшою за нього дівчиною на ім'я Бай Дзін, що працювала продавчинею-консультанткою у люксовому магазині в наймоднішому торговому центрі Худжов. Її родич, здається, був професором у відомому медичному закладі освіти.

У прибережних районах міста, де багатство текло рікою, не бракувало мільйонерів. Бай Дзін цілі дні проводила в елітному магазині серед надзвичайної розкоші, слухаючи бурхливі розмови багатих клієнтів та клієнток, що відвідували його. Через це у неї з’явилась ілюзія, що й вона теж шикарна і гламурна. З високо задертим носом вона судила людей по логотипами на їх одязі - хлопців, що носять Adidas і Nike, вона одразу подумки клеймувала як бідняків. Чоловік мав носити як мінімум Prada, щоб бути гідним розмови з нею.

Коли Сє Цінчен прийшов до кафе, Бай Дзін розмовляла по телефону зі своєю найкращою подругою.

— Айя, абсолютно. Ти навіть не уявляєш... Я кожного дня на роботі стикаюсь із такими ідіотами. Сьогодні прийшли мати з сином, і цей хлопець був одягнений у казна-що – мабуть, щось з Taobao*. Якби я не була такою професіалкою, то страшенно закотила б очі. Ох, прийшов в наш магазин у шмотках з Taobao – хіба не смішно?

 

*Популярний інтернет-магазин у Китаї, де продаються товари за дуже низькими цінами

 

Вона помішувала каву в маленькій чашці, відстовбурчивши в сторону мізинець. Почувши відповідь своєї подружки, Бай Дзін, прикривши рота, засміялась.

— А що вони можуть купити? Я впевнена, вони нічого не можуть собі дозволити. Пара капців у нашому магазині, мабуть, коштуватимуть цим двом піврічної зарплатні. І знаєш, дорогенька, що той хлопець сказав, коли підійшов до мене? Він спитав: «У вас продаються бейсболки? Моя мама любить займатись спортом, і в неї сьогодні день народження, тому я б хотів купити їй бейсболку».

Бай Дзін так розсміялась, що аж затремтіла.

– Я йому прямо сказала: «Вибачте, та бренди, з якими ми працюємо, бейсболки ніколи не випускали. Пане, ви не знайомі з нашими брендами?» Ха-ха-ха бачила б ти його обличчя! Це було неймовірно… О, зачекай хвилинку. Здається прийшов чоловік, із яким у мене побачення. Поговоримо ще пізніше. Давай якось по обіді заскочимо в Bulgari*, дорогенька? Люблю тебе! Муа!

 

*Італійський бренд предметів розкоші.

 

На жаль, в кафе було шумно, і Сє Цінчен шукав Бай Дзін, та не чув її огидних хвастощів. 

Бай Дзін побачила Сє Цінчена, що роззирався навколо і відповідав опису «свахи»: «високий, гарний, із персиковими очима, але холодними манерами» і негайно помахала йому.

— Хай! Професор Сє Цінчен? 

Сє Цінчен підійшов.

— Так. Вітаю.

Бай Дзін оглянула його з ніг до голови, і її погляд зупинився на його простій футболці. Раптом вона усміхнулась і її голос піднявся на октаву, набувши відтінку сором’язливості.

— Вітаю, вітаю. Я Бай Дзін.

 

 

Авторці є що сказати:

Ох, такий чоловік як Сє-ґе просто призначений для того, щоб з ним спали хлопці. Ці мужні ноги так гарно виглядають, коли обхоплюють талію, а ці мужні руки залишають такі красиві подряпини на спині. Нащо йому це побачення наосліп?

 

Картка персонажа

Сє Цінчен

Стать: чоловіча 

Вік: 32 роки

Зріст: 180 см

Професія: лікар, професор медичних наук

Улюблена страва: немає; все що можна їсти

Страва, яка не подобається: немає; головне щоб не зіпсована 

Улюблений колір: немає

Колір, який не подобається: яскраві кольори 

Улюблена тварина: собака 

Тварина, яка не подобається: ідіоти

Поточні партнери: немає

 

Анекдот:

Коли Сє Цінчен працював у лікарні він повернувся із обходу й побачив, що його чашку кави пересунули, а під нею залишили записку із написом: «Лікарю, ти 1*?»

 

*1 – топ, ґон, актив; 0 – ботом, шов, пасив

 

Він не розумів, що це означає, тому мимохідь запитав стажера зі свого відділу, а у відповідь отримав багатозначний погляд. Зрозумівши, що то значить, Сє Цінчен кілька місяців носив щільну маску, коли зустрічався із пацієнтами. 

Пізніше йому зізнався довгоногий лікар-ортопед із блідим обличчям, і сором'язливо й м’яко запитав, чи той не 1. Тоді він вперше відчув шок від думки «поряд зі мною ґеї!». Сє Цінчен – консервативний, жорсткий, закорінілий гетеросексуал. Хоч як лікар він і знав, що гомосексуалізм є нормальним
явищем, але як людина він ніколи не міг прийняти таких людей. Крім того, йому не подобалися ці молоденькі гарненькі хлопці.

Хе Ю: …Останнє стосується мене?