Тимчасом Хе Ю та Сє Цінчен все ще сиділи в гуртожитку для персоналу університету Худжов.
— Ось особиста історія Лу Юджу, - Хе Ю швидко знайшов відповідні файли, і разом із Сє Цінченом став переглядати їх на екрані.
Дочитавши все до останнього рядка, Хе Ю дійшов простого висновку:
— Їм немає сенсу вбивати цю людину. Вона абсолютно їхня.
— Тоді чому її необхідно «зачистити»?
— «Зачистити»...
Хе Ю зачепився за це слово і занурився у роздуми.
Одного поля ягоди краще зрозуміють одне одного.
На відміну від Джен Дзінфена, Хе Ю був хакером і мав краще розуміння різних шляхів передачі інформації та був схильний більше приділяти увагу подібним речам, тому він міг зрозуміти опонента на більш вищому рівні. Роки приховування його психічної хвороби, імітування життя звичайної людини зробили його розум викривленим, напруженим і гострим.
Він трохи подумав, дивлячись у вікно на радіотелевежу, яка нагадувала кривавий меч, що пронизував небо, і таки згадав дещо, що асоціювалося зі словом «зачистити».
Він різко підвівся й подивився на будівлю радіотелевежею університету Худжов, в його очах замерехтіла жахлива гра світла й тіні.
L.
Дійсно... Протягом всього інциденту було дещо, що виглядало важливим для схеми, але насправді було абсолютно непотрібним і зайвим.
Радіотелевежа.
Яку роль вона відігравала у всій цій трансляції вбивства? Якщо подумати, вона не мала якоїсь особливої функції. Протягом всього цього часу її роль зводилась до відображення прогресу вбивств в реальному часі, але з цією функцією цілком справлялась трансляція на мобільних телефонах.
То з якою саме метою вони перетворили радіотелевізійну вежу на щось подібне мечу для страти? Просто для провокації? Покрити своїм сигналом всю цю територію уже було досить зарозумілим - навіщо вдаватися до таких зайвих дій?
Вираз обличчя Хе Ю спохмурнів. Можливо, вони взяли під контроль радіотелевізійну вежу взагалі не з тим, щоб транслювати перебіг убивств, а щоб...
Десь поряд із вежею... Мало бути джерело сигналу, над яким їм потрібен точний контроль!
Хакери взяли під контроль цю вежу просто для того, щоб їм не заважав її сигнал, і в процесі вони також створили виставу, надаючи вбивствам ритуальності. Справжньою ж метою було стабілізувати сигнал покриття навколишньої території.
L... L...
Яка з будівель навколо телевежі варта уваги?
Друга їдальня... Критий спортзал... А також будівля, на якій нарешті зупинився погляд Хе Ю...
Library.
Архів Бовен – одна з університетських бібліотек.
Дзян Ланьпей була ув'язнена у психіатричній лікарні Чен Кан протягом майже двох десятиліть. Тепер же, коли справа Чен Кану і справа про вбивства в університеті Худжов що транслювались на радіотелевежі, були тісно переплетені, організація хотіла зачистити...
Чи означала L лише «Лу» від Лу Юджу?
Чи були цілями їх «зачистки» тільки люди?
Темрява, що існувала більше десяти років, мала залишити численні документальні сліди. Звичайні люди далеко не завжди мають необхідність укладати контракти, але така організація точно не могла заключати лише усні угоди, а в минулому використовувати електронні версії було неможливо.
Отже, якщо справді існували матеріали справ – чи то записи про залучених у них людей, чи то їх діяння - як багато документів мало б накопичитись за десять чи двадцять років?
Найважливіші вони мали б залишати при собі, а як бути з менш важливими? Чи будуть злочинці забирати і зберігати їх на своїй території, як важіль впливу на своїх членів? Щоб залишати своїх тіньових співучасників під контролем?
Ван Дзянькан і Джан Йон обоє були високопосадовцями в університеті. Як співучасники цієї таємничої організації вони, мабуть, отримали частину документів - але де б вони могли їх зберігати? Ці документи могли бути завеликими в об’ємі, щоб зберігати їх у банківському сейфі, і вони не хотіли б, щоб їхні родини їх виявили, тому...
Де саме в університеті зберігається найбільше документів і записів, і де їх навряд будуть шукати?
Відповідь — з виду тиха і непомітна будівля архіву, що зараз ховалася під кривавим освітленням телевежі.
У кожному престижному університеті зі столітньою історією є подібна, заповнена стосами документів будівля. Хоч зараз існує електронна документація, в Університеті Худжов досі залишається традиція зберігати оцінки, роботи та екзаменаційні роботи кожного випускника в паперовій формі. В архіві Університету Худжов можна знайти оригінальні примірники дисертацій, які захищали студенти сотню років тому, і в приміщеннях будівлі було так багато архівів, що десяти днів і ночей не вистачило б, щоб упорядкувати їх усі.
L, бібліотека, Лу Юджу.
Якщо остання не була людиною, яку мали «зачистити», то вона...
Хе Ю обернувся до Сє Цінчена.
— Якщо ти довіряєш мені, тоді ходімо разом до будівлі архіву. Але можливо моє судження не є правильним. Щоб дістатися звідси туди, потрібно двадцять хвилин, до того ж ми маємо уникати поліції, тому це може зайняти навіть більше часу. І якщо моє припущення помилкове, ми можемо втратити шанс знайти людину, яка може знати щось про смерть твоїх батьків. Подумай і визначься, що ти хочеш зробити.
Сє Цінчен звик завжди спокійно роздавати вказівки іншим, планувати і керувати ними, але в цей момент, коли він зіткнувся з правдою про смерть своїх батьків – нерозгаданою за дев’ятнадцять років – його думки змішалися.
Тому, хоч у нього було якесь неясне відчуття, що щось не так, він не знав, як зрозуміти гру, що розгорталася перед ним. А ще він ніколи й уявити не міг, що єдиною людиною, яка може вказати йому напрямок, буде Хе Ю.
Це мале дияволя.
Зі сплутаним думками, Сє Цінчен взяв зі столу пачку сигарет і кинув на Хе Ю глибокий погляд.
Сє Цінчен ніколи не дивився на Хе Ю таким поглядом. Раніше він, здавалося, завжди дивився на хлопця зверху вниз, навіть коли Хе Ю став вищим за нього, аура, яку випромінювали ці персикові очі, усе ще була такою, з якою дивляться на підлітка, від якого вимагають повної покори.
Але зараз Сє Цінчен дивився на нього як на рівного.
— Я вірю тобі, - сказав він.
Серце Хе Ю здригнулося.
Після павзи Сє Цінчен, все ще дивлячись на Хе Ю, чітко промовив:
— ...Дякую.
Хе Ю знадобилося кілька секунд, щоб прийти до тями.
— Пусте, - сказав він, стримуючи в серці незрозуміле тремтіння. – Це пусте, - повторив він, схопив телефон і раптом йому дещо спало на думку. - Так, ґе, зачекай хвилину.
Хе Ю розвернувся, швидко підключив телефон до комп’ютера, увійшов у дарк-мережу, знайшов програмне забезпечення, оплатив його за допомогою MasterCard і завантажив на свій телефон.
— Це дзеркальне програмне забезпечення до обладнання, що вони використовують, - сказав він. - Це лише копія базової частини, але якщо воно нам знадобиться, цього має бути достатньо.
Сє Цінчен подивився на нього, і відчуття неправильності повернулося. Якби він був у нормальному стані, то одразу б зрозумів, чому так почувався, але в даний момент його думки скидалися на напівзасохлий клей, через який неможливо було пробратися.
Тому, коли Хе Ю завершив встановлення програмного забезпечення, поклав телефон у кишеню, поглянув на нього та сказав «Ходімо», Сє Цінчен по короткій миті вагання погодився і поспішив за Хе Ю в напрямку архіву.
У приміщенні архіву Лу Юджу розслаблено проводжала Дзян Ліпін до ліфта та простягнула їй портативний жорсткий диск.
— Я зібрала тут найважливішу інформацію. Директор Двань знає пароль.
Дзян Ліпін взяла жорсткий диск і стиснула його між долонями, опустивши голову. Через якусь мить вона сказала Лу Юджу:
— Лу-дзє, чому ти не...
— Я не піду з тобою, - сказала Лу Юджу. – Хтось має прослідкувати за цим до кінця. Здійнявши таку бучу, бос дає криваве попередження всім співучасникам, щоб усі, хто ховається в тіні, тримали свої роти на замках, показує, які будуть наслідки, якщо його зрадять, показує, що навіть якщо він діятиме під самим носом у поліції, вони не зможуть себе врятувати. Але ці мисливські пси, особливо їх лідер, точно не задовольняться порожнім результатом, бо це вдарить по їх авторитету.
Вона посміхнулася.
— Я надто добре знаю, якими навіженими стають ці люди, коли на кону їхні посади.
— Ти певна? – сказала Дзян Ліпін.
— Я певна, - підтвердила Лу Юджу. - Я була керівником всієї справи всередині країни, і я маю переконати поліцію, що Дзян Ланьпей мала зв’язки із закордонними силами, і що ці сили скерували мене, аби я спланувала усе це, щоб помститися їй.
Наразі я залишила усе, що може послужити поліції відповідними доказами, і в результаті вони зможуть лиш дійти висновку, що це був міжнародний злочин. Кілька місяців тому, після десятирічного протистояння, керівник того машинного виробництва нарешті підпав під контроль директора Дваня. Пан Двань лиш чекає, щоб усі докази вказували на них, перш ніж влаштувати так, щоб їх убили за межами країни. На подібного поваленого гіганта цілком можливо перекласти з нашої організації відповідальність за справу Чен Кан та ті вбивства поліцейських дев’ятнадцять років тому. Зрештою, мертві нічого не можуть розповісти.
Якщо наші слідчі зможуть використати мене, щоб показати, що справу закрито, більшість тих псів розбіжаться. Хтось із поліцейських може лишитись незадоволеним, але поодиноким їм буде важко щось вдіяти без значної підтримки.
По цьому Лу Юджу опустила погляд, щоб перевірити час, а тоді сказала Дзян Ліпін:
— Ліпін, тобі вже варто іти. Тобі буде важко залишитись незамішаною у тому, що сталось із Ван Дзяньканом і Джан Йоном. Якщо ти потрапиш до них у руки, для тебе все буде скінчено. Коли директор Двань пришле когось тебе забрати?
Дзян Ліпін подивилася в обличчя Лу Юджу так, ніби хотіла щось сказати, але зрештою не сказала. Після миті мовчання вона відповіла:
— Його люди вже тут. Я зможу швидко піти.
— Тоді поквапся і забирайся звідси. Джен Дзінфен не дурний, і коли він щось учує, то може відстежити слід сюди.
— Лу-дзє...
— Іди, — сказала Лу Юджу, обіймаючи Дзян Ліпін. Вони обидві були злочинницями організації, що ховалися в університеті Худжов, і в певному сенсі були наче сестри, які разом пройшли багато труднощів. – Ти маєш бути обережною, в організації є поліцейський інформатор. Якби інформація про наш план не просочилася, все пройшло б навіть легше.
— Я знаю, - відгукнулась Дзян Ліпін.
— Цей інформатор досі не викрив себе... він так довго завдавав нам шкоди з тіні. Коли спіймаєте його, переконайся, щоб бос розірвав його на шматки... - Лу Юджу зчепила зуби, її очі спалахнули фанатичним блиском. - Це моє єдине бажання перед смертю. Я буду спостерігати з пекла.
Дзян Ліпін заплющила очі і без жодного слова міцно обійняла її у відповідь.
Потім вона розвернулася і зайшла в ліфт.
Двері ліфта повільно зачинилися між двома жінками, як лінія поділу між світлом і темрявою. Ліфт рушив вгору.
Лу Юджу розвернулася і попрямувала глибше у підвальне приміщення архіву.
Там уже було встановлено дроти та вибухові пристрої, також вона вбила двох співробітників архіву. Хоч інформатор і злив інформацію поліції, Джен Дзінфен все ж втратив її слід і не виявив її місцезнаходження до того, як вона закінчила свій план.
Вони завжди такі марні - такими вони були десяток років тому, і відтоді не змінилися.
Вони завжди все робили із запізненням.
Відновлена із запізненням справедливість безглузда – колись вони дали їй цей урок ціною її життя.
Тепер же вона мала намір використати своє життя, щоб дати їм урок у відповідь.
Лу Юджу пройшла до центру підвального приміщення і знову все ретельно перевірила. Організація надала їй найпросунутіше обладнання, і, хоч вона не мала ніякого досвіду з вибухівкою, але розуміла, які треба провести процедури.
Поки вона робитиме все відповідно їх інструкціям і натисне на кнопку на вибуховому пристрої, їх люди зможуть керувати усім дистанційно і підірвати усі пристрої менш ніж за п’ять хвилин.
Лу Юджу пройшла до середини цих дротів, що перетиналися мов павутина. Вона мовчки стояла і спокійно оглядалася навколо. Щойно стануться вибухи, уся бібліотека архіву з його документами – як двадцятилітньої, так і столітньої давнини - згорить у полум’ї, і людина, яка колись врятувала її від життя у злиднях, отримає «чистоту», якої так прагне.
— Двань-ґе, - м’яко промовила вона слова, які зазвичай наважувалась лиш прошепотіти у своєму серці – у надзвичайно сміливій манері звернення. - Я прийшла зачистити все для тебе.
І з легкою усмішкою вона натиснула на кнопку на пристрої.
— Двань-лаобане, - у номері готелю Худжов технік із сигарою в роті дивився на екран свого ноутбука, з перекошеним обличчям. – Хтось перехопив дистанційне керування системою детонації.
Чоловік, який стояв перед панорамним вікном і дивився на радіотелевежу Університету Худжов, холодно запитав:
— Поліція перехопила? Я витратив так багато грошей, щоб найняти тебе, а ти не можеш перемогти поліцію у своїй же грі. Ти справді дуже легко приймаєш гроші.
— Це не поліція, - технік витер піт з чола. Він був такий знервований, що його очі за товстими, мов скляна пляшка, лінзами окулярів вирячилися, наче у жаби-бика. – Порт вторгнення нам не знайомий.
— ....
Чоловік, здавалося, трохи зацікавився.
— І це?...
— Я поки не можу визначити, але, з огляду на техніку, мені здається... Мені здається, що ця людина – це ...
— Це?
Технік ковтнув:
— Едвард.
За цим послідувало кілька секунд тиші. Потім з кімнати почувся жіночий голос.
До цього моменту жінка не промовила ані слова, лежачи у кріслі, гортаючи Weibo й переглядаючи обговорення про радіотелевежу університету Худжов. Незважаючи на те, що такий контент швидко блокували та видаляли, все одно з’являлися нові дописи, і увага жінки була прикута до сторінки, яку вона регулярно оновлювала.
Але при імені «Едвард» її рука завмерла.
— Ти певен? – спитала вона у техніка.
— Я-я не можу сказати напевне, але, враховуючи, що він зламав мою систему за такий короткий проміжок часу, а також методи, які він використовує, мені зараз не спадає на думку жоден інший відомий хакер, я...
Двань-лаобан ледь помітно усміхнувся:
— Ну, якщо це він, то це все спрощує. Давайте спочатку перевіримо, чи дійсно це він.
Він кивнув секретарю, що був поряд із ним.
— Подзвони Хе Ю.
Почулися гудки.
— Двань-лаобане, він не відповідає.
Чоловік скинув поглядом своїх непроникних очей на жінку:
— Мені справді варто привітати тебе, директорко Лю. У тебе такий чудовий син.
Жінка встала зі свого крісла, її пишна фігура була огорнута в розкішну шовкову сукню індивідуального пошиву. Коли вона підійшла до панорамного вікна, вогні нічного міста освітили її лице – привітливе, чарівне обличчя бізнесвумен.
Вражаюче - це була ніхто інша як Лю Дзишу!
Лю Дзишу виглядала трохи зніяковіло, осушуючи свій келих вина, однак змусила себе видати сміх.
— Директоре Двань, так само мені варто привітати тебе, - сказала вона чоловіку. - Якби це був не він, сьогоднішню справу було б важко розрішити, чи не так? Якщо це він, нам хоча б легко буде це владнати. Мій син не з тих, хто втручатиметься у щось подібне з власної ініціативи. З ним має бути хтось іще.
Сказавши це, вона опустила погляд на свій телефон.
Останнє повідомлення у сімейному чаті було від Хе Ю: «Ми із Сє Цінченом у гуртожитку».
Зі змішаними емоціями у погляді Лю Дзишу простягнула телефон чоловікові.
— Будь ласка, постарайся не заподіяти йому шкоди. Придумай, як змусити його якомога швидше зупинитись.
Чоловік глянув на екран.
— Твій дорогий син і Сє Цінчен знову разом.
— Здається, вони досить добре ладнають, - Лю Дзишу прагнула якнайшвидше віддалити власну родину від цієї справи і повісити весь тягар на Сє Цінчена. - Я знаю свого сина, особистість Сє Цінчена йому не подобається, але психологічно той завжди був для нього прикладом для наслідування, який хотілось перевершити. Гадаю, це Сє Цінчен сьогодні захотів втрутитись у справу, і Хе Ю кинувся допомогти, щоб покрасуватись перед своїм кумиром.
— Кумиром? - чоловік проглянув переписку в чаті по якійсь миті сказав техніку: - У такому випадку чому б нам не підняти деякі старі відео? Настав час зруйнувати дитяче... як це сказати? О, уявлення про кумира.
Двань-лаобан підійшов до комп’ютера та продовжив роздавати накази:
— Я хочу усе, що є в загальному доступі в інтернеті, а також усі наші внутрішні файли. Я розкажу, які саме відео шукати.
Сформувавши в голові план, чоловік холодно посміхнувся – якщо Хе Ю робив це для Сє Цінчена, то все спрацює. Загалом, завдання змусити Хе Ю зупинитися не могло б бути іще простішим.
Йому просто треба побачити ті фрагменти минулого Сє Цінчена.
І тоді цей син Лю Дзишу точно не захоче більше простягати руку допомоги своєму лікарю Сє.
