Я взяв телефон Сє Цінчена

Ван Дзянькан, якому було трохи за сорок, був головою відділу міжнародного обміну Університету Худжов.

В силу своєї роботи Ван Дзянькан мав широку мережу зв’язків і йому часто доводилося ходити на ділові вечері з людьми не з його університету.

Сє Цінчен зустрічався з ним пару разів, і знайшов його дуже дратуючим, тож згодом старався уникати його, і тому міг сказати лише що «знав» його, але не «був знайомий».

— Я не вірю в надприродне. Його смерть швидше за все якось пов’язана з психіатричною лікарнею Чен Кан, - Сє Цінчен зробив ковток чаю і продовжив: - Є вірогідність, що це пов’язано з Дзян Ланьпей.

Хе Ю обернувся поглянути на радіотелевізійну вежу:

— Випадок у Чен Кан здійняв чимало шуму. Можливо, це не просто психлікарня.

Сє Цінчену не було потреби, щоб Хе Ю зауважував це.

Порушники мали можливість взяти під контроль університетську радіотелевізійну вежу, протизаконно передавали на всі пристрої сигнал, транслюючи це відео, і навіть вкрали фото з поліцейського розслідування, тоді як справа мала певний рівень секретності. Шеф міського бюро громадської безпеки Худжов, мабуть, уже відправився у поїздку на швидкій до відділення кардіології.

Влаштувати щось настільки відверто провокативне? Гординя і нахабство людини, що стояла за цим, були очевидними.

І ця справа була пов’язана з Університетом Худжов, в якому зараз працювала Сє Сюе... Щойно Сє Цінчен подумав про це, у нього розболілася голова і він підсвідомо витягнув пачку сигарет, щоб викурити, але, глянувши на Хе Ю, подумав, що той знову буде висловлюватись проти, тому вийшов на балкон.

Хе Ю обернувся, почувши тихий звук запальнички позаду, і побачив слабкий вогник проти темряви ночі.

Сє Цінчен підніс запальничку до сигарети, і м’яке світло окреслило контури його обличчя та довгі вії, окрасивши його легким багрянцем. Тоді він прибрав запальничку, залишивши лиш мерехтливий вогник сигарети.

Наче світлячок.

Сє Цінчен викурив всю сигарету, а тоді, тихо кашлянувши, повернувся з балкона і зачинив скляні розсувні двері.

— Я приготую перекус, - він все ще почувався напруженим і подумав, що заснути сьогодні буде важко, тож вони могли б щось попоїсти, поки не лягають спати та спостерігають за тим, що буде далі. - Ти хочеш чогось?

— Ікри та сашимі з морського їжака.

— Іди до біса.

— Будь що підійде.

По цьому Сє Цінчен пішов на кухню.

В приготуванні їжі він був дуже спритним і акуратним, наче на операції: все було чітко на своїх місцях, чисто і прибрано. Коли почувся звук витяжки, Хе Ю подивився на свій телефон.

Його WeChat був переповнений повідомленнями.

Здебільшого вони були від його одногрупників у спільному чаті групи, і всі про те, що сталося сьогодні ввечері. На весь університет Худжов не було, мабуть, жодної людини, яка була здатна цієї ночі зімкнути очі, і навіть якщо усі слухняно залишалися в своїх кімнатах з друзями та однокурсниками, погляд кожного був прикутий до відео на його мобільному.

«Цікаво, хто такий Z.»

«Із Z, мабуть, починається прізвище їх цілі. Як добре, що моє прізвище Сю, просто чудово – зі мною все буде добре».

«Ааааа, блядь, рятуйте! Моє прізвище Джан [Zhang]!»

«Все в порядку, моє Джао [Zhao]. Ще ніколи не було, щоб мені так не подобалось моє прізвище. Я не зможу заснути».

Було навіть кілька ідіотів, які спонтанно створили груповий чат для одногрупників, чиї прізвища починалися із Z та L, нібито щоб вони могли підтримувати та втішати одне одного.

Хтось зауважив: «Якщо знову заграє пісня «кинь хустинку», це, мабуть, означатиме, що вбито наступну ціль. Уся наша кімната дивиться це відео, це просто жах...»

Цей інцидент був також в гарячих новинах.

Але коли Хе Ю натиснув на статтю, щоб переглянути, браузер лиш показав, що контент уже було видалено автором – мабуть, інтернет-поліція вже працювала понаднормово, щоб видаляти відповідну інформацію. Хе Ю міг зрозуміти, чому - ситуація вже вийшла з-під контролю, і ніхто не знав точно, як вона буде розвиватися. Яким буде наступний крок? Які були приховані ставки? Хто був причетний? Все це було незрозуміло і чиновники не могли допустити, щоб такі новини швидко поширювалися, бо це легко могло спричинити потік чуток і масову паніку.

У Хе Ю був сімейний груповий чат, але в ньому насправді ніхто ніколи не спілкувався, і він небезпідставно підозрював, що у його батьків та молодшого брата був окремий чат для них трьох. У всякому разі, такі психопати, як він, здається, завжди є аутсайдерами у своїх сім’ях.

Але після такого інциденту в університеті Худжов Лю Дзишу все ж надіслала повідомлення в чат: «Твій батько розповів мені, що відбувається. Дай знати, коли ви з лікарем Сє прийдете додому».

Хе Ю: «Ми в гуртожитку».

Хе Дзівей: «Надішли фото».

Хе Ю зітхнув. Вони думали, що він міг збрехати і просили про це, щоб пересвідчитись.

Він підвівся і смикнув кухонні двері.

— Сє Цінчене, мій тато хоче, щоб я тебе сфотографував.

Сє Цінчен нахмурився:

— Я просто зателефоную йому пізніше.

Хе Ю сподівався, що він так зробить, бо сам нічого вже не хотів писати в цей чат «люблячої сім’ї». Він відкинув телефон і підійшов до Сє Цінчена, який саме готував локшину; пахло дуже смачно.

— Чого підійшов?

— Подивитись, як ти готуєш. Хочу трохи навчитися.

Сє Цінчен не став його проганяти. Він збирався посмажити два яйця, але коли однією рукою розбив їх на пательню, зрозумів, що був трохи розсіяний і не одягнув фартух.

Він умів готувати, але ненавидів пахнути жиром і димом - та йому треба було слідкувати за яйцями, тому, схиливши голову вбік, він сказав Хе Ю:

— Зроби мені послугу, принеси фартух і допоможи одягти.

Хе Ю:

— ...

Він ніби справді став маленьким секретарем Сє Цінчена.

— Чого дивишся? Не стій на місці, хутчіш.

У Хе Ю не було іншого вибору, окрім як підійти до дверей і взяти фартух. Він точно не належав Сє Сюе: дуже чистий і простий - мабуть, дівчина тримала його тут для Сє Цінчена.

— Як мені це зав’язати?

— ... А ти і справді в житті палець об палець не ударив.

— Не те, щоб я не міг його зав’язати - я якось користувався таким, але ніколи не зав’язував його для когось іншого.

— Якось розберешся.

За мить Хе Ю зрозумів, що й до чого – це було не складне завдання, тож він підішов до Сє Цінчена і одягнув на нього фартух. Зав’язуючи, Хе Ю знову звернув увагу, наскільки вузькою була талія Сє Цінчена. Раніше він помічав це зі сторони, але зараз він опоясав її фартухом, і навіть зав’язав за спиною вузол.

Хе Ю був трохи вищий за Сє Цінчена, і коли чоловік стояв перед плитою, а він позаду нього, Хе Ю опустив очі на чоловіка а, обережно зав’язуючи вузол, а коли знову підняв їх, його погляд упав на опущену шию Сє Цінчена.

Вона була бліда, кольором нагадуючи напівпрозору порцеляну.

Ззаду на шиї була маленька червона родимка.

Хе Ю ніколи раніше не бачив шиї Сє Цінчена з такого ракурсу. Коли він був молодшим, то був недостатньо високим, щоб це побачити, а коли вони знову зустрілися, йому не випадало можливості роздивитись шию Сє Цінчена ззаду, тож тільки зараз він виявив, що ця шия дуже красива. Несвідомо, він заговорив:

— Сє Цінчене, у тебе родимка на шиї.

І за мить додав:

— Червона.

Його голос звучав дуже близько, а обличчя мало не притискалося до шиї чоловіка. Чоловічі інстинкти Сє Цінчена засигналили про загрозу, і він повернув голову назад.

Дурні гетеросексуальні хлопці були справді до біса дурними.

За даних обставин він обернувся через почуття чоловічої територіальності, бажаючи підтвердити свою безпеку та трохи дистанціюватись.

Але цей дурний гетеросексуал не врахував, наскільки близько звучав голос Хе Ю і що руки хлопця все ще були на його талії, допомагаючи з фартухом – не врахував, наскільки малою була зараз відстань між ними.

Губи Хе Ю відразу торкнулися вуха Сє Цінчена, а оскільки жоден із них не відреагував вчасно, теплі вуста хлопця ще й трохи торкнулися щоки чоловіка.

Дотик був легким, наче ковзання бабки по поверхні води, але неловким, як вируюча пожежа у прерії.

Що за дурна ситуація...

Хе Ю:

— ...

Сє Цінчен:

— ...

Край вуха - дуже чутливе місце для багатьох людей, і Сє Цінчен не був винятком. Доторк був коротким, та він усе одно відчув повільне гаряче дихання, притаманне хлопцям, тиск і відчуття агресії від юнака з інтенсивним гормональним фоном, що стояв за його спиною. Сє Цінчен холодно тицьнув Хе Ю в груди, відштовхнувши його в сторону.

Обличчя обох чоловіків потемніли, вони витріщались один на одного, але жоден не знав, що сказати.

Вибач?

Але Сє Цінчен повернув голову з власної ініціативи, Хе Ю не було за що вибачатися, а для Сє Цінчена це було ще більш неможливим.

Що ти робиш?

.... Це було настільки очевидно, що і питати про це було не варто – це був просто трагічний збіг обставин, спричинений дурістю гетеросексуала.

Вони якийсь час ніяково дивилися один на одного, як раптом з пательні здійнявся дивний запах.

Хе Ю прийшов до тями.

— Горить! Горить!

Сє Цінчен негайно обернувся - і справді, яєчня з одного боку вже почорніла.

— ...

З восьми років, відколи він почав смажити яйця, він не спалив жодного. Це справді був його невдалий день.

Стримуючи злість, Сє Цінчен відсунув пательню в сторону, а тоді обернувся до Хе Ю:

— Чого ти тут стовбичиш? Забирайся.

Він витягнув вологу серветку й витер вухо та щоку, там, де його торкнулися губи Хе Ю.

Хе Ю:

— ...

Цей випадковий дотик губ відрізнявся від сцени, яку він умисно розіграв раніше і Хе Ю також почувався досить незручно, тому схилив голову і без зайвих слів вийшов. Повернувшись у вітальню, він відчув в душі дискомфорт – холодний погляд очей Сє Цінчена, його очевидні відраза і презирство...

Хе Ю не подобалось це відчуття.

Сє Цінчен з дитинства тримав його під контролем. Коли він знову зустрів його уже як студент університету, то намагався повільно усунути психологічні тіні, що Сє Цінчен залишив йому з часів його дитинства, і навіть багато разів виступав підбурювачем в їхніх взаємовідносинах.

Але зараз цей погляд Сє Цінченових очей миттю занурив Хе Ю у його спогади. Сє Цінчен все ще був Сє Цінченом, він і досі міг прохолодно й уїдливо дивитися на нього цим зверхнім, подібним лезу поглядом.

І насправді Сє Цінчен досі займав абсолютно домінуюче становище.

По цій думці у Хе Ю раптом задзвонив телефон.

Дещо розсіяний, хлопець подумав, що це Хе Дзівею урвався терпець і він вирішив подзвонити, тому бездумно відповів на дзвінок.

— Алло?

— Алло, Сє-ґе, я щойно завершив завдання і дістався до телефону, та побачив, що щось трапилося поблизу твого університету. Ґе, зачекай трохи, я зараз прибуду. Я сильно переживаю за тебе...

Хе Ю тримав телефон подалі від себе – він зрозумів, що помилково взяв не свій телефон і відповів на дзвінок Сє Цінчена.

Абонент був підписаний «Чень Мань». Судячи з голосу це був схвильований та нетерплячий молодий чоловік, а «ґе», що постійно зривалося з його язика, робило манеру його розмови легкою та інтимною.

Хе Ю та Чень Мань вже зустрічалися раніше - вони обідали разом із Сє Цінченом в їдальні і трохи поспілкувалися, та, на жаль, жоден із них тоді не назвав свого імені. Відтоді минув певний час і, до того ж, голоси по телефону звучать дещо інакше, тому зараз жоден з них не впізнав іншого.

Хе Ю, який чомусь почувався недобре, подивився на Сє Цінчена, який на кухні чистив сковорідку, щоб посмажити нову пару яєць, потім підвівся і вийшов на балкон.

— Ґе, чому ти нічого не кажеш? Ти...

Хе Ю зачинив балконні двері й дуже ввічливо заговорив:

— Чи можу запитати, з ким я розмовляю?

— Га? Це не Сє-ґе? – розгубилися по ту сторону. - Хто ти?

— Я друг лікаря Сє.

— О, тоді можеш покликати мого ґе до телефону?

Хе Ю посміхнувся, але його голос став ще холоднішим, коли він сказав:

— У Сє Цінчена, як я знаю, немає молодшого брата. Що ти за родич? Я ніколи не чув, щоб він згадував про тебе.

Чень Мань на мить завмер. Він не був дурним і зрозумів, що співрозмовник придирається спеціально. Зрештою, офіцер Чень був поліцейським - він завжди був тим, хто допитував інших, і ніколи не зустрічав когось, хто б з такою жовчю взявся чіплятися до нього самого.

Не кажучи вже про те, що ця людина, судячи з голосу, була молодим чоловіком приблизно його віку. І він залишався із Сє Цінченом в таку годину та після того, що сталося – хто це міг бути?

Чень Маню ніхто не спадав на думку – він не згадав людини, з якою одного разу приємно побалакав за обідом.

Він став настороженим і підозрілим щодо Хе Ю:

— А ти хто? Який друг? У Сє-ґе не так багато друзів – я певен, що знаю їх усіх.

Хе Ю посміхнувся, його очі дивилися на багряну радіотелевізійну вежу, через що його зіниці виглядали дещо відстороненими і примарними.

Йому не потрібно було представлятися, але він все одно сказав:

— Мене звати Хе Ю.

— Він ніколи не згадував тебе раніше.

Вираз обличчя Хе Ю залишився незмінним. Він дивився на вежу так, ніби хотів щось сказати, але не знав, що саме.

Раптом він усвідомив, що кола спілкування його і Сє Цінчена насправді не дуже збігаються.

Цей Чень...

— Що таке, Хе Ю? - розсувні двері позаду раптово відчинилися, і за ними стояв Сє Цінчен.

— ...Тобі подзвонили, я помилково відповів.

— Хто це? – спитав Сє Цінчен.

— Чень Мань.

Щойно Сє Цінчен почув це ім’я, він підійшов і взяв з руки Хе Ю телефон, а потім повернувся всередину, щоб відповісти на дзвінок.

Хе Ю мовчки дивився на нього, завмерши на місці.

Сє Цінчен – дуже байдужа людина, яка не так легко виявляє інтерес і турботу про інших. Крім Сє Сюе, не було нікого, хто міг би заслужити його неподільну увагу.

Але цей Чень Мань, здається, був винятком.

Хтозна чому, але Хе Ю стало ще більш недобре на душі.