І ми зіграли цю сцену

Поки Хе Ю і Сє Цінчен спілкувалися за завісою, режисерка зрозуміла, що вони навряд встигнуть сьогодні закінчити вчасно, тому спробувала зателефонувати людині, відповідальній за всю серію антології - Дзян Ліпін лаоши - сподіваючись, що та зможе домовитись із відповідальним за приміщення і відстрочити час закриття цієї авдиторії.

Почулися гудки і режисерка чекала, поки по ту сторону візьмуть слухавку.

В одному з номерів університетського готелю телефон Дзян Ліпін, що лежав на ліжку, завібрував.

Але на цю вібрацію заледве звернули увагу, бо рухи на ліжку були набагато інтенсивнішими. Жінка не відповіла на дзвінок, сплівшись кінцівками з чоловіком зі сп’янілим від задоволення виразом обличчя.

Минуло чимало часу, перш ніж їхні рухи припинилися.

— Якби не той дзвінок, я б протримався ще довше, - сказав жінці м’язистий чоловік, запалюючи сигарету.

Дзян Ліпін ліниво притулилася до нього з кокетливо-шовковистим поглядом в очах:

— Ти і так неабияк мене задовольнив, чого ще ти хочеш?

Чоловік усміхнувся лестощам, виглядаючи цілком задоволеним.

— Як я на фоні інших твоїх чоловіків?

— Айо, нащо псувати настрій? - Дзян Ліпін насупилася. - Усі інші приходять і йдуть, ти для мене єдиний чоловік і я чекаю, коли ти зробиш мені пропозицію.

Чоловік уже майже парив серед хмар. Віг обійняв її і сказав:

— Ніхто інший не може тебе задовольнити - я єдиний, кому це під силу. Тож поки моя дружина у справах в Штатах, давай ще трохи подовжимо наші приємні стосунки.

Дзян Ліпін захихотіла, її м’яке, пухке тіло затремтіло:

— Нарешті ти трохи повеселішав. Ще зовсім недавно ти був такий розсіяний.

— Ну, це через те, що… — тут чоловік і здригнувся і не став продовжувати.

Дзян Ліпін удала, що нічого не помітила, і з усмішкою пригорнулась до нього.

— Любий, як ти смієш відволікатись, коли я поряд? Чому б нам не пограти ще трохи – як ти на це дивишся? Я дам тобі все, що ти хочеш.

Спокуса подіяла. Чоловік важко ковтнув, готовий знову зайнятися з нею сексом:

— ... Ти справді... змушуєш мене забути всі переживання... Давай, дорогенька... пограй зі мною...

З усмішкою Дзян Ліпін доєдналася до нього.

 

— Не можу додзвонитись, - в авдиторії режисерка знову поклала телефон і зітхнула, звертаючись до своєї сюемей поруч та розгублено хитаючи головою. - Тоді ми маємо поквапитись - дядечко, відповідальний за приміщення, дуже шумний і до неможливого суворий – з ним реально важко спілкуватися. Скажи Хе Ю хай поспішить.

— Хе Ю зараз намагається переконати професора Сє.

«Переконати»? Ці двоє явно були у розпалі суперечки.

За завісою Хе Ю з посмішкою споглядав за виразом обличчя Сє Цінчена.

Ніколи у своїх найбільш диких думках Сє Цінчен і уявити не міг, що Хе Ю може зайти так далеко. Втягнути у це і його? Той випадок в готельному номері викликав у Хе Ю недостатньо огиди?

Сє Цінчен холодно сказав:

— Ти хочеш, щоб я репетирував з тобою?

— А чому б і ні?

— Ти не в своєму розумі, - сказав він і хотів був піти.

— Ти просив про це, - Хе Ю утримав його на місці і пильно дивився на нього, ніби бажаючи зламати кожну кістку в тілі чоловіка і стерти на пил. – І краще тобі не намагатися тікати зараз, коли справа дійшла до цього. Це ти хотів влаштувати мені тортури, тож якщо є покарання, ти перенесеш це разом зі мною.

— Це ти той, хто почав усе, нашкодивши в моєму комп’ютері.

— Та сторінка, що спливла, була випадковістю – я вже багато разів це тобі пояснював. У тебе в гіршому випадку криза середнього віку, але ж не маразм?

Такий тип звірів Сє Цінчен ненавидів найбільше: перед іншими поводиться чемно і правильно, м’яко і виховано, не виказуючи ні найменшого натяку на те, що його щось засмучує, коли це так, щоб усі вважали його зразковим юнаком. Але коли він загнав Сє Ціньчена в кут, його маска спала, і він почав говорити дурниці, лаючись без використання нецензурної лексики.

Сє Цінчен холодно сказав:

— Це ти той, хто поводиться як довбаний розумово відсталий підліток, - він спробував струсити руку Хе Ю, що тримала його за лівий зап’ясток. – Я не маю енергії з тобою возитися і я не актор – іди знайди якусь дівчину, щоб зіграла з тобою.

— Якось незручно це буде з дівчиною, - відказав Хе Ю. – Хіба в історії про ґеїв не мають грати люди однієї статі?

— Тоді котися і знайди собі хлопця.

— Що ви таке кажете, ґе? Ніхто з них не зрівняється з вами.

Хе Ю дійсно був доведений до межі брудними діями Сє Цінчена, і відкинув перед чоловіком усі шари свого маскування. Те, як він злісно і насмішкуватого промовив «ґе», скидалося на звучання звіра в людській одежі.

— Ти справді… — Сє Цінчен глибоко вдихнув і зовсім іншими очима подивився на цього нахабу, з яким займався протягом семи років, - геть хворий на голову. Абсолютно хворий. Як Ваньпінський Шлях 600 тебе випустили?

 

*Ваньпінський Шлях, 600 – адреса Шанхайського Центру Психічного Здоров’я

 

Хе Ю тицьнув у нього пальцем, його погляд опустився, у кутиках губ грав натяк на зловтіху, якої в цей момент не міг помітити ніхто, крім Сє Цінчена.

— Диви, ви так розлютилися, що заговорили на Худжов.

— ...

— Знаєте, у вас досить м’який голос, а коли ви говорите на діалекті Худжов, він стає навіть м’якшим. Це взагалі не звучить як лайка.

— Хіба така сцена зі мною не викличе у тебе блювотний рефлекс? – скривився Сє Цінчен.

Цей покидьок несподівано видав легку усмішку, а потім його обличчя миттю спохмурніло:

— Ґе, навіть якщо я блюватиму, то тільки вам у рота. Не змарную жодної краплі.

— Іди нахуй...

Хе Ю відповів на грубість Сє Цінчена незмінною посмішкою. На додачу до всього цього, він не забув нагадати чоловіку:

— Це фільм твоєї сестри. Хіба ти не хочеш, щоб я добре в ньому зіграв? Я вже приніс себе в жертву, тому нічого поганого з тобою не станеться, якщо розділиш зі мною мою прикру участь.

— Якщо це фільм Сє Сюе, хіба ти сам не хочеш зіграти у ньому добре?

— О, я не впевнений, - Хе Ю трохи відсторонився і глянув на нього зверху вниз, рівень щирості в його голосі важко було визначити. – Не те, щоб вона мені подобалась - ми просто друзі. І ти думаєш, що якщо я по-справжньому засмучений, я все ще думатиму про неї? Коли прийде час, це у неї будуть проблеми, а не у мене.

Сє Цінчен витріщився на нього.

Персикові очі зустрілись з мигдалеподібними, і між ними заструмились люті підводні течії. Лівий зап’ясток Сє Цінчена все ще був міцно стиснутий у хватці Хе Ю, і вони обоє завмерли. Хлопець відчував під своїми пальцями пульс чоловіка; його ритм вібрував через його кістки, через місце дотику їх шкіри, через його сірувато-блакитні вени, і точно й безпомилково сягав самого центру нервової системи Хе Ю.

— ... Добре, - стиснувши щелепи, Сє Цінчен поступився. – Добре. Гаразд. Я зроблю це.

Говорячи, він кивнув так, що можна було зрозуміти, наскільки довго він триматиме цю образу.

— Я, в біса, зроблю це. Задоволений?

Хе Ю дивився на Сє Цінчена і на його обличчі з’явився натяк на усмішку – досить лагідну, але, з якоїсь причини, від неї волосся ставало дибки. Потім він відпустив тонкий зап’ясток Сє Цінчена і потягнувся, щоб поправити білий лабораторний халат і сорочку чоловіка, за які він був тягнув.

Сє Цінчен з холодом в очах дозволив хлопцю поправити йому комір.

— Але давай все прояснимо: це навіть не офіційна репетиція, та твоя режисерка-студентка теж розуміє, що це лиш для того, щоб дати тобі відчути цю сцену, тож це не може бути реалістично – лише сама гра.

Хе Ю прошепотів йому на вухо:

— Звучить добре. Обіймати тебе вже достатньо нудотно - думаєш, я хочу цілувати тебе по-справжньому?

Він опустив руки і поплескав Сє Цінчена по плечам, його посмішка вмить згасала, на зміну їй прийшов темний вираз обличчя.

— Сє Цінчене, після того, як це взаємне катування закінчиться, ми будемо квити. Давай заключимо перемир’я, інакше мене дійсно вирве.

Сє Цінчен подумав: «Що, крадіжка моїх фраз дасть йому додаткову курячу гомілку до обіду, чи що?»

Двоє чоловіків підняли завісу і вийшли, обидва виглядали спокійними, ніби щойно між ними не було гарячої суперечки.

Репетиція продовжилась.

— Як сильно ти мене кохаєш? Від чого б ти відмовився заради мене? – одне за одним видавав байдужі слова Сє Цінчен з кам’яною, гнітючою аурою. Здавалося, він промовляв не слова кохання – він скоріш скидався на феодального господаря, який влаштовує допит зі свого імператорського крісла.

Якби він далі сказав «Якщо ти не даси чіткого пояснення, я переламаю тобі ноги», то це б абсолютно не здалося б неумісним.

— Бляха-муха, я не можу... - Режисерка закрила обличчя рукою і вже готова була крикнути «стоп», коли консультант з акторської майстерності зупинив її.

— Зачекай ще трохи.

— Його сценічний партнер просто жахливий, він не зможе...

Консультант, актор із досвідом, посміхнувся:

— Не треба поспішати, давай подивимось.

Тим часом Хе Ю саме відповідав Сє Цінчену:

— Я дуже тебе люблю.

Здивована, режисерка обернулась назад.

Га? Це не виглядало так жахливо, як вона очікувала?

Хоча це не можна було назвати перемогою, зараз на виступ Хе Ю хоч можна було дивитися.

Хе Ю:

— Я дуже тебе люблю. Я можу відмовитись від будь-чого, якщо ти попросиш.

— ...

Сі Цінчен продовжував беземоційно декламувати свої рядки:

— Тоді подивись мені в очі.

І Хе Ю справді зазирнув йому прямо в очі.

Цей жаркий погляд був майже фізично відчутним, коли ковзнув від його брів до носа, і далі до губ, залишаючи по собі легкий свербіж, а тоді від губ до шиї.

— Ґе, я дивлюся тобі в очі...

Під час усього цього Сє Цінчен не співпрацював із ним в плані мови тіла, тож, на якусь мить затримавши на ньому погляд, Хе Ю раптом опустив голову ще ближче до шиї Сє Цінчена, де його шкіра скидалася на тонкий шар льоду, під яким знаходилась його сонна артерія. Природний інстинкт Сє Цінчена засигналив про небезпеку, і все тіло чоловіка миттю напружилось. Він ледь не перервав виступ, мало не відштовхнувши хлопця, і відвів погляд в сторону.

Губи Хе Ю зупинилися в якомусь сантиметрі від сонної артерії на його шиї.

— Ти сказав мені подивитись тобі в очі, але чому ти всерйоз не дивишся на мене? – Хе Ю почав імпровізувати, його теплий подих доніс це тихе запитання, схоже на зітхання, до вуха Сі Цінчена, проникаючи безпосередньо через пори його шкіри та прослизаючи через артерії, щоб влучити прямо в його серце.

У Сє Цінчена заніміла голова, з язика мало не зірвались слова «ти божевільний?», коли він знову звернув на хлопця приголомшений погляд своїх очей.

Однак це було поганим рішенням.

По правді кажучи, Хе Ю показав себе дуже добре, навіть краще, ніж очікував консультант з акторства. Спочатку той подумав, що Хе Ю варто змінити партнера, бо помітив величезну невідповідність рівня занурення у свою роль між хлопцем та його оригінальним сценічним партнером. Його партнер сам був відкритим ґеєм і був явно зацікавлений у Хе Ю, тоді як Хе Ю не звик до подібного роду уваги і не хотів навіть вступати в контакт з ґеєм.

У такій ситуації, його партнер не тільки не міг занурити його у сцену, а навпаки, викликав у Хе Ю сильний опір і заважав нормально налаштуватись на роль. Це так само як п’яний і тверезий ніколи не зустрінуться на одній хвилі, тому Хе Ю потребував когось з приблизно таким самим рівнем тверезості, щоб скерувати його.

І, хоч Сє Цінчен взагалі не вмів грати, ефект, який він справив на Хе Ю, був очевидно вражаючим.

Хе Ю зовсім не остерігався його. Обидва добре знали про сексуальну орієнтацію один одного – вони обоє були гетеросексуалами, тож байдуже, будуть вони цілуватись чи обійматись, які особисті почуття тут можуть бути залучені? З цим розумінням Хе Ю став грати дуже натурально, і коли Сє Цінчен глянув на нього, то зустрів пару очей, сповнених пристрасними емоціями.

Хе Ю схилив голову в сторону, вживаючись в роль п’ятнадцятирічного хлопця, який не може стримати свого таємного кохання і бажання, його дихання прискорилось, погляд став нетерплячим, і його губи перемістились від шиї Сє Цінчена до його вуст.

Між ними лишилась невеличка відстань, але кожен подих сплітався з подихом іншого, наче волога, що залишається між губами після пристрасного поцілунку. Занурений у свою роль, підліток дивився на чоловіка перед собою, його дихання було гарячим і пришвидшеним і ніби матеріалізовувалось у повітрі й глибоко проникало в тіло і душу чоловіка.

— ....

Все тіло Сє Цінчена трохи напружилося.

В його пам’яті спливла та ніч у готелі в Ханши, коли Хе Ю, п’яний, дивився на нього зверху вниз таким самим палким поглядом. Ці притаманні юнакам жар і бажання безжально тиснули на нього.

Людям завжди трохи некомфортно, коли вони стикаються з емоціями і речами, які їм досі не були знайомі, особливо коли це очі, що свердлять з такої близької відстані і з такою безрозсудною палкістю.

Згодом Сє Цінчен заціпеніло думатиме, що це ж було абсолютно нормально відчути такий шок і напругу, що його обличчя зблідло, а все тіло натягнулось мов струна, чи не так?

Чого це всі навколо них сміялись?

— Добре, стоп!

Режисерка була більш ніж задоволена цією спробою і швидко зупинила її. Похмурий Сє Цінчен миттю відштовхнув цього значно молодшого за нього студента, а в очах Хе Ю моментально зникла лагідність. Він кілька секунд задумливо дивився на губи Сє Цінчена, хтозна про що думаючи.

Потім, з посмішкою на обличчі, кілька разів окинув чоловіка поглядом.

— ... Ти... завжди граєш більш пристрасно, коли обіймаєш кусень льоду? — спитала у Хе Ю режисерка, підперши щоку рукою. Весь цей час вона сиділа, не відриваючи від сцени очей.

Хе Ю опустив вії.

— Здається, я знайшов до цього підхід.

А підхід полягав у тому, що він був переконаний: чим щирішим виглядатиме його виступ, тим більшу огиду він викличе у Сє Цінчена. І, з огляду на попелясте обличчя чоловіка, очевидно, що він досягнув своєї мети.

Режисерка була дуже рада. Вона подивився на годинник – виходило, у них усе ще залишався час завершити зйомку.

— Прекрасно! Тоді давайте поквапимось і відзнімемо справжній дубль. Ану... - Вона помахом руки покликала справжнього сценічного партнера Хе Ю. - Сяо-Джао, ходи сюди. Давайте спробуємо зробити це за один дубль! Усі, подвойте свої старання. Поки настане час зачиняти авдиторію...

БАБАХ!

Не встигла вона договорити, як хтось розчахнув двері кімнати.

Усі здивовано повернули голови і побачили відповідального за приміщення, який важко дихав:

— Закриваю, закриваю! Поспішіть і закінчуйте свою роботу!

Режисерка розлютилася:

— Гей, наш час ще не вийшов! У нас іще сорок хвилин. Чому…

Не встиг відповідальний щось сказати, як у залі залунав хор рівних механічних голосів.

«Кинь... Кинь... Кинь хустинку, обережно поклади другові за спинку, так, щоб він не знав...»

Усі в кімнаті шоковано завмерли. Бо, як не дивно, але той голос лунав із їхніх телефонів!

— Якого біса! Що з моїм телефоном?

— Спливло якесь відео!

— У мене те саме, не можу його закрити! Що відбувається?!

Сє Цінчен витягнув свій телефон і розблокував – той був робочий, додатки запускалися нормально, але у верхньому лівому кутку з’явилося спливаюче вікно, яке він не міг закрити. Перш ніж він встиг як слід його роздивитися, в авдиторію увірвалася група поліцейських у формі.

Лідер групи гробовим голосом промовив:

— В університеті стався інцидент, мав місце випадок вбивства. Сьогодні оголошується комендантська година, тому поспішіть повернутись до своїх гуртожитків.

У залі на мить запала мертва тиша, а тоді усі зірвались на панічні крики:

— Ааааааааа!