Він не сподобався мені з самого початку

Це був старший брат Сє Сюе, Сє Цінчен. 

Колись Сє Цінчен був особистим лікарем родини Хе й лікував хворобу Хе Ю.

Хе Ю нічим не відрізнявся від звичайної людини, ба більше, на інших він справляв враження доброзичливого й вихованого хлопця, який вирізнявся як гарною поведінкою, так і успіхами в навчанні. Однак, у родини Хе була добре приховувана таємниця – їх золота дитина від народження мала рідкісне психічне захворювання. 

Це була виняткова хвороба, що за весь час мала лише чотири зареєстровані випадки. Загальний стан всіх пацієнтів був подібним: в усіх випадках пацієнти мали вроджені вади гормональної та нервової систем і під час загострення їх стан різко змінювався. 

Зазвичай вони не дуже чутливі до болю, а в моменти загострення розладу вони втрачають зв’язок з реальністю, стають кровожерливими, у них проявляються схильності до руйнації та саморуйнації, і вони перетворюються на антисоціальну особу. Щодо фізичних симптомів загострень – це лихоманка і затьмарення свідомості, і кожен наступний такий спалах тяжчий за попередній. 

В клінічній практиці цей розлад дістав назву «Психічна Ебола*». Вона поступово руйнує розум людини та робить тіло нечутливим до болю. Зрештою людина переживає спершу смерть розуму, потім тіла. Подібно прогресуючому раку, з часом симптоми тільки посилюються, перетворюючи цілком дієздатного члена суспільства на особу, що має проблеми з базовими соціальними задачами, допоки вона не стане геть божевільною. 

 

*«Психічна Ебола» - хвороба, вигадана авторкою. Реальна хвороба Ебола — гостра вірусна висококонтагіозна природно-осередкова хвороба, яка характеризується часто тяжким перебігом, високою летальністю, вираженою інтоксикацією, зневодненням, ураженням кровоносних судин багатьох органів із розвитком тяжкого геморагічного синдрому. Збудника хвороби внесено до чинників біологічної зброї у переліку «Біологічних агентів, які цитують під різними назвами, як зброю для ураження живої сили».

 

Таким чином, пацієнти 1-3 змучились до смерті, перш ніж повністю втратили себе. 

Хе Ю був пацієнтом номер 4. 

Батьки водили його до багатьох відомих лікарів, як місцевих, так і закордонних, проте все було марно. Всі вони вважали, що єдине, що можна зробити для сповільнення прогресу хвороби - це найняти медичного працівника, який буде поряд з Хе Ю й постійно наглядатиме за ним та його станом здоров'я, щоб зменшити частоту загострень.

Зрештою, з різних міркувань сім’я Хе знайшла Сє Цінчена, якому тоді був лише двадцять рік. 

Того року Хе Ю виповнилося вісім. 

Проте зараз Хе Ю було вже дев’ятнадцять, а Сє Цінчену – тридцять два. 

Сє Цінчен виглядав навіть більш незворушним, ніж раніше; хтось міг би назвати його байдужим і холодним. Його нелегко було чимось стурбувати, тому раптове повернення Хе Ю не викликало у нього здивування. Він лиш впродовж кількох секунд окинув поглядом юнака, якого не бачив більше трьох років, проігнорувавши ввічливе привітання Хе Ю.

З огляду на вік і соціальний статус, він не мав ні інтересу, ні потреби грати у світську ввічливість з хлопцем, якому не було ще й двадцяти. 

Він тільки запитав:

— Чому ти тут? 

— Я...

— Вже пізня година, а це жіночий кампус гуртожитку. 

Хе Ю посміхнувся. Хоч він і хотів вилаятись: «А що тоді, в біса, тут робиш ти?», але ввічливо відповів:

— Я давно не бачився із Сє-лаоши. Ми так довго розмовляли, що я геть забув про час. Щиро перепрошую, лікарю Сє. 

— Тобі нема потреби називати мене лікарем Сє. Я більше не лікар. 

— Вибачте, давня звичка, - тихо відгукнувся Хе Ю.

— …Айя, – помітивши напружену атмосферу між ними, Сє Сюе поспішила втрутитись. – Ем, ґе, не будь таким серйозним і суворим… Хе Ю, сядь, не нервуй. Ми всі так давно не бачились. 

Говорячи, вона дистанціювалась від Хе Ю й поводилась дуже чемно. Вона завжди була така: наодинці з Хе Ю була розслабленою та поводилась так, ніби вони були дуже близькі, але в присутності інших людей, а особливо Сє Цінчена, вона проводила між собою і Хе Ю ввічливу межу. 

Хе Ю припускав, що така поведінка була зумовлена повчаннями Сє Цінчена з самого її дитинства. Її брат був схожим на велике цабе феодального суспільства – ну просто зразок чоловіка з патріархальними і крайніми шовіністичними поглядами.

Такий чоловік завжди пильнуватиме приховані загрози для безпеки підопічних йому осіб жіночої статі. Коли Сє Сюе була меншою, Сє Цінчен навіть не дозволяв їй одягати спідницю вище колін. Якось в її школі організували шоу талантів, на якому Сє Сюе виконувала брейк-данс. Обличчя Сє Цінчена, коли він дивився на це, геть потемніло. Коли дівчинка зійшла зі сцени, він похмурим обличчям став розпитувати її, навіщо вона брала участь у такому непристойному танці, потім з силою одягнув їй на плечі свій піджак. 

І зараз, хоч була всього лиш восьма чи дев'ята година вечора, Сє Цінчен, мабуть, вважав вкрай непристойним, щоб одинокий чоловік і незаміжня жінка – як Хе Ю і його сестра - залишались разом в таку пізню годину. 

Як і можна було очікувати, Сє Цінчен увійшов до кімнати, висунув стілець і сів. Глава родини схрестив свої довгі ноги і, послаблюючи запонку, звернув на Хе Ю незворушний погляд.

— Скажи мені, як так раптом сталося, що тебе прийняли в той самий університет і в ту саму групу, де викладає Сє Сюе? 

— …

Такий тиск був його професійною звичкою, що просочилася і в особисте життя. На мить Хе Ю відчув себе пацієнтом, що прийшов до лікарні за допомогою, і зіткнувся з примхливим лікарем, що рівним байдужим тоном спитав: «Говори, що болить?»

Подумавши так, Хе Ю знайшов це трохи смішним. 

Коли Сє Цінчен побачив, що хлопець довгий час не відповідає, а кутики його губ піднялись в легкій усмішці, погляд чоловіка став крижаним.

— Не можеш пояснити?

— …

Він помилився, той не був лікарем, що опитує пацієнта. Тон Сє Цінчена більше нагадував поліцейського, що допитує злочинця. 

Хе Ю зітхнув.

— Ви не так зрозуміли.

— То просвіти мене.

— Я так і не звик до життя за кордоном, і мені подобається режисура і драматургія. Ви питаєте, як стався такий збіг, але як я можу це пояснити? – сказав Хе Ю з нібито терпеливою усмішкою. – Я ж не гадалка. 

— Тобі подобається режисура і драматургія? 

— Так.

Сє Цінчен не продовжив тиснути, бо його очі зупинились на масі смажених грудочок рису з шинкою і яйцем в руках Хе Ю.

Він нахмурився.

— … Що це?

Хе Ю дуже хотів кинути тарілку в обличчя Сє Цінчену, який мав такий вираз, неначе хтось винен йому мільйон доларів, й запитати: «А тобі що до цього?» 

Але через присутність Сє Сюе Хе Ю міг тільки люб'язно усміхнутися її братові й відповісти:

— Смажений рис Янджов.

Сє Цінчен уважно розглядав «страву» ще кілька секунд, а тоді з холодним виразом на своєму батьківському обличчі сказав:

— Знімай фартух, я зроблю новий.

— …

Хе Ю приголомшено витріщився на нього.

— Як ти вижив протягом цих за кордоном?

— …Замовляючи їжу з доставкою. 

Погляд Сє Цінчена став ще більш колючим, в ньому читалось засудження.

Під цим проникливим взором Хе Ю ніби повернувся назад, у їх першу зустріч. На нещодавно скошеному зеленому газоні вілли Сє Цінчен опустив на нього восьмирічного такий колючий погляд, який, здавалося, міг би розітнути його серце.

Це був день народження Хе Ю. Група дітей гралась на території величезної вілли родини Хе. Втомившись від ігор, вони присіли на білому гравію на березі штучного озерця і розповідали про роботу своєї мрії.

— Коли я виросту, я хочу стати знаменитістю! 

— Я хочу бути вченим!

— Я хочу бути астронавтом!

Один пухкенький хлопчик не був певний, ким він хоче бути, але не хотів цього показувати. Він озирнувся і йому на очі трапився домоправитель, що вів переднім двором молодого лікаря. 

Трава була пишна й яскрава, небо чисте і ясно-блакитне. Молодий лікар ніс букет квітів для привітання господаря дому - пишно квітучі літні гортензії, загорнуті у блідо-сріблястий папір тишью, в поєднанні зі сріблястими вербовими кетягами і яскравими подвійними трояндами, а в якості додаткового унікального штриху букет прикрашав шар декоративного тюлю. 

Сє Цінчен в одній руці тримав букет, а іншу недбало засунув у кишеню. На ньому був чистий, випрасований білий медичний халат, до нагрудної кишені були прикріплені дві кулькові ручки. Оскільки в даний момент він був не на роботі, його халат був розстібнутий, відкриваючи світло-сіру сорочку та довгі ноги у вільних повсякденних штанах. 

Пухлий хлопчик глипав на нього з роззявленим ротом. Через деякий час він вказав на Сє Цінчена коротким і товстеньким, як сосиска, пальцем і дзвінким голосом сказав:

— Я хочу… Я хочу бути лікарем!

Раптом здійнявся вітер, і – мабуть флористи були неуважні при оформленні квітів - тюль з букету Сє Цінчена здуло. Біла тканина миттю злетіла в небо над газоном, щоб упасти вниз, щойно вітер стихне. 

Усі дітлахи повернули голови, дивлячись на білу тканину, яка зрештою плавно опустилась прямо перед Хе Ю, єдиним, кому тут було нецікаво.

— …

Хоча Хе Ю не любив медиків, фармацевтів і дослідників, які часто з'являлися у нього вдома, проте він звик бути ввічливим. Тож він схилився, підняв м'який квадратний відріз тюлю і подав його.

— Лікарю, у вас упало це.

Він подивився в ці байдужі очі.

Була середина літа, але ці очі незбагненним чином викликали в пам’яті Хе Ю, який на той момент вивчав поезію часів династії Тан, фразу «Сніг шепотів у бамбуковому гаю*»

 

*З вірша Жон Ю «Ніч перед Новим Роком у Ґвейліні». 

 

Сє Цінчен опустив погляд і взяв тюль. Від цього руху його медичний халат майнув на легкому вітерці, наче скинуті пера журавля, що перетворився на демонічного духа.

— Дякую.

У цей момент Хе Ю раптом вловив легкий медичний аромат з його манжетів. 

Дослідження показують, що почуття між людьми значною мірою залежать від запаху їхніх тіл. Це означає, що якщо хтось має аромат, який вам подобається, то є велика імовірність, що ви змогли б закохатися в цю людину з першого погляду. З іншого боку, якщо запах людини викликає у вас відчуття огиди або страху, то, швидше за все, у вас немає багатообіцяючого спільного майбутнього. 

Хе Ю не сподобався запах Сє Цінчена.

Він був крижаним і цупким, як незліченна кількість гірких пігулок, які йому доводилось ковтати з раннього дитинства; як етиловий спирт та розчин йоду, яким протирають його руку перед уколом; як всепроникаючий запах дезінфікуючого засобу в холодній, білій і самотній палаті. 

Він майже інстинктивно боявся цього запаху, тому несвідомо насупився. 

Проте домоправитель взяв його за плече і усміхнувся, представляючи його цьому ґеґе-лікарю, від якого йому було не по собі. 

— Лікарю Сє, це син нашого боса. 

Сє Цінчен, який було вже відвернувся, на мить зупинився і звернув погляд своїх темних очей на Хе Ю.

— … Отже, це ти.

Його погляд нагадав Хе Ю скальпель – він був надзвичайно ріжучий, викликавши у Хе Ю дивне відчуття, що він готовий розрізати його серце й покласти під мікроскоп. 

— Радий зустрічі, - сказав молодий лікар. – Скоріш за все, в майбутньому я лікуватиму твій недуг. 

Хе Ю боявся лікарів. Йому глибоко не подобались навіть лагідні лікарки-жінки, не кажучи вже про цю жахаючу людину, яка всім своїм єством випромінювала таку крижану суворість. Восьмирічному хлопчику одразу ж стало зле. Він видушив із себе посмішку, а тоді розвернувся й пішов. 

Цю сцену випадково помітила з балкону його мати, Лю Джишу. Ввечері того дня, закінчивши роботу, вона покликала свого сина до кабінету. На чайному столику, вкритому смарагдово-зеленою скатертиною, стояла чашка какао ідеальної температури. Вона підсунула її Хе Ю. 

— Ти бачився з лікарем Сє?

— Так.

Хе Ю мав суворе виховання. З матір’ю він завжди був дуже обережним, діяв за правилами і між ними зберігалась дистанція. 

Лю Джишу була дуже розчарована цим ненормальним сином. На той час вона вже народила другу дитину. Хоча молодший син не був таким розумним, як старший, він принаймні був милим, привітним та здоровим, тому вона зосередила всю свою увагу на ньому. Коли ж вона говорила до Хе Ю, то, здавалося, втрачала терпіння. 

— Його звуть Сє Цінчен. Відтепер він буде твоїм особистим лікарем і щотижня приходитиме до нас додому, щоб перевірити тебе. Ти маєш співпрацювати з ним і якщо тобі колись буде зле, можеш попросити його прийти в будь-який момент.

— Мм.

Самовладання восьмирічної дитини перед нею завжди викликало у Лю Джишу відчуття страху - відчуття, яке вона спробувала розвіяти, зітхнувши і трохи подражнивши його.

— Хе Ю, лікар Сє підписав з нами рабський контракт. Якщо він не зможе вилікувати твою хворобу, він стане постійним працівником у нашій сім'ї. Він не отримуватиме оплати, не зможе взяти вихідний, навіть не матиме можливості знайти дружину й одружитися. Ти розумієш, що це означає? 

— Не дуже.

— Це означає, що якщо ти не співпрацюватимеш, то знизиш ефективність його лікування, позбавиш його можливості відновити свободу і він не зможе навіть знайти собі дружину. Тоді тобі доведеться взяти на себе відповідальність і підтримувати його до кінця його життя. 

Хоч Хе Ю і був досить зрілий на свій вік, та йому було всього вісім, він був малий і довірливий – і ці слова його нажахали. Він негайно підвів очі.

— А я можу розірвати цей контракт?

— Ні.

Під час перельотів в останні кілька днів пані Лю з захопленням переглядала дорами, дія яких відбувалаться в часи республіки [1912-1949], про трагічну любов і сімейні міжусобиці. Раптом їй спало щось на думку, і вона додала ще більш згубне:

— Він також може захотіти, аби ти взяв на себе відповідальність в тому, щоб стати йому дружиною. Глянь, який ти гарненький – ти був би достойною прийомною нареченою*. 

 

*Дівчинка, яку приймають в іншу сім’ю з тим, щоб в майбутньому видати заміж за одного з синів цієї сім’ї

 

Тоді Хе Ю абсолютно не цікавився любовними історіями й не мав бажання більше про це дізнатися, тому не знав, що в їх регіоні шлюби дозволені тільки для гетеросексуальних пар. Слова пані Лю поглибили його психологічну травму. Був навіть період, коли постать Сє Цінчена являлась йому в кошмарах. 

— Ні, ти мені не подобаєшся… Я не хочу виходити за тебе заміж!

Ці кошмари не зникали допоки півроку потому Хе Дзівей не почув цю історію і не вилаяв свою дружину.

— Що за дурниці ти говориш нашій дитині?

Потім він взявся за Хе Ю:

— Ти… Як ти у таке повірив? Куди поділась твоя кмітливість? Ти – чоловік, і лікар Сє – теж чоловік. Як ти можеш вийти заміж і бути відповідальним за нього? У тебе морська піна замість мізків? 

Хе Ю почувався дуже пригніченим. 

Протягом останніх півроку, поки він гадав, що якщо не буде як слід співпрацювати і не дасть лікарю Сє лікувати його психічний розлад, то може стати прийомною нареченою цього крижаного чоловіка, все, що він міг – це постійно прикидатися дурнем перед ним, сподіваючись залишити погане враження про себе. В такому випадку, навіть якби в майбутньому все дійшло до такого фіналу, доктор Сє точно не відчув би до нього ніякого збоченого інтересу. 

Хіба ж міг він очікувати, що після того, як півроку клеїв дурня перед Сє Цінченом, він почує від батька:

— Твоя мама просто дражнила тебе. 

Якби не самовладання Хе Ю, то він, можливо, одразу ж випалив би «Трясця твоїй матері!». На жаль, за ним надто пильно стежили і у вісім років, що там лайка, навіть слово «виродок» ще не входило до його словникового запасу.

Проте, в будь-якому випадку, після півроку наполегливих зусиль задля втрати обличчя перед Сє Цінченом, Хе Ю по суті досягнув задуманого результату: хай як він потім старався, в наступні шість-сім років...

Ні, навіть довше. Навіть після того, як їхні з Сє Цінченом дороги розійшлися в його чотирнадцять, і аж до сьогоднішнього дня, в очах Сє Цінчена… Хе Ю все ще був абсолютним ідіотом, який міг тільки дихати й роззявляти рота. 

І зараз, мабуть, величезна миска зі смаженим рисом у його руках була для Сє Цінчена найвагомішим доказом того, що після чотирьох з гаком років як вони не бачились, він все ще був безнадійним придурком, який навіть не міг нормально приготувати смажений рис. 

Хлопець поставив цю горе-страву і простягнув фартух голові родини Сє, вбраному у бездоганно випрасований костюм і шкіряні туфлі. Зовні Хе Ю виглядав спокійним та зібраним, та насправді був трохи пригнічений. Це була помилка: він не повинен був навіть братись готувати, думав він. Хіба з цього не вийшло просто безкоштовне шоу для Сє Цінчена? 

______________________________

Авторці є що сказати:

Міні-театр

Хе Ю: Схоже, авторка розумово відстала.

Сє Цінчен: Чому це?

Хе Ю: Немає такого поняття, як лікар у 21 рік.

Сє Цінчен: Це підробіток під час навчання.

Хе Ю: А як щодо медичної ліцензії?

Сє Цінчен: Приватна зайнятість.

Хе Ю: Чому це мав бути саме ти?

Сє Цінчен: Я добре виглядаю.

Хе Ю: Хіба можна жити, будучи тільки гарним?

Сє Цінчен: У мене неабиякий розум.

Хе Ю: Тоді чому тобі 21? Це занадто молодий вік. Я порахую для тебе: навіть якщо ти студент-медик, який закінчив послідовно аспірантську та лікарську програми, якщо ти вступив до університету в 18 років, то після восьми років навчання тобі має бути 26 років. Додати сюди стандартне навчання, стажування та чергування у відділі, я вважаю, що розумно було б якби тобі було 28, коли ти вперше прийшов до мене додому. 

Сє Цінчен: Ти не читав попередження?

Хе Ю: Я читав. Ця історія – чистої води вигадка. Але чому вона не може бути хоч трохи реалістичнішою?

Сє Цінчен: Гаразд. Тоді, припустімо, коли я вперше з'явився на порозі твого дому, мені було 28 років, а тобі 8. Я лікував тебе протягом 7 років, ще 4 роки ми не бачились. Значить, тобі так само як і зараз 19 років. Ти порахував скільки б було мені? 

Хе Ю: 39. Це не погано – прийнятно. 

Сє Цінчен: Потім іде розвиток історії, можливий випадковий тайм-скіп, припустімо, 10 років. Скільки мені тоді буде?

Хе Ю: 49… Це теж нормально. У будь-якому випадку, ти мені не подобаєшся. Я гетеросексуал. 

Сє Цінчен: Так сталося, що я теж. jjwxs*, додайте колонку даньмею** для людей середніх та літніх років. Хе Ю хоче написати один. 

 

*Сайт, на якому публікуються більшість китайських веб-романів, і цей в тому числі. 

**Можливо хтось ще не в курсі, але це визначення китайського BL.

 

Хе Ю: Я ж сказав, що я не ґей. Ґейство – це смішно та огидно. Я натурал, найнатуральніший натурал.

Сє Цінчен: jjwxs, додайте колонку для чоловіків середніх та літніх років. 

Хе Ю: …

Сє Сюе: Будь ласка, не звертайте уваги на пару дурних гетеро
сексуалів вище… Ох! Ґе, я не про тебе говорила! Еее… У будь-якому випадку, я бажаю всім щасливого фестивалю Цісі*!!!

 

*Китайський день Святого Валентина.