Тоді я був ще студентом

«Вчора був сьомий день після його смерті!»

Стукіт по клавіатурі припинився. Хе Ю встав із-за столу в кімнаті гуртожитку для персоналу, що не була і шести квадратних метрів завбільшки. Поряд, у вітальні, був увімкнений старий телевізор, що показував нудну поетичну виставу, яка супроводжувалась шиплячим звуком поганого сигналу.

Диван був таким самим, як в оповіданні. Солодощі до чаю - печиво в банці - теж стояло поряд.

Але годинник на стіні показував 20:09 і на дворі світили ліхтарі. Була середина літа, і повітря було дуже вологим. Під ліхтарями кружляли нічні метелики, низько над землею літали комарі. Ось-ось мав піти дощ.

Хе Ю вийшов з маленької кімнати. Штовхнувши двері, він побачив світло, що лилося крізь брудні вікна, через що атмосфера навколо була ще більш сюрреалістичною, ніж історія, яку він щойно дописав.

На дивані лежала молода жінка. Кондиціонер був увімкнений на дуже низьку температуру, і вона спала, закутавшись у коралову флісову ковдру. Перед нею лежали зім’яті серветки, якими вона витирала сльози та соплі.

— Прокидайся, - сказав Хе Ю.

— Ммм……

— Вставай.

— Не галасуй... Я толком і не спала... – сонно пробурмотіла дівчина, прицмокнувши губами. – Дай ще трохи полежати...

Хе Ю хотів щось відповісти, та в цей момент по телевізору почалась трансляція старого фільму.

[В кожному серці є своя Горбата гора»*]

 

*Американський фільм про ковбоїв-ґеїв

 

Він припинив спроби розбудити дівчину, натомість взяв пульт від телевізора й перемкнув канал.

Хе Ю ненавидів ґеїв.

[Вітаємо всіх хто приєднався до нашої медичної передачі про здоров’я...]

Він знову перемкнув канал. Хе Ю також не любив лікарів і лікарні.

[Якось Джван Джову наснилося, що він метелик, метелик, що пурхає...]

 

*з історії про Джвандзи (Джван Джова), де йому наснився сон про те, як він став метеликом і задався питанням: чи він був людиною, якій снилося, що він перетворився на метелика, чи метеликом, якому снилося, що він людина

 

Цього разу він не став перемикати канал. На його смак це можна було залишити як фоновий шум.

Хе Ю відклав пульт і поглянув на дівчину, що все ще лежала на спині й хропіла. Він розвернувся й пішов на кухню, відкрив засмалений холодильник, і світло зсередини освітило його обличчя.

Кілька разів перевіривши вміст холодильника, він вийняв з нього два яйця, шматок шинки та миску риса, що залишився з учорашньої вечері. Потім підвищив голос і запитав дівчину, що все ще спала у вітальні.

— Сє Сюе, у тебе є зелена цибуля? Я не можу знайти.

Відповіді не було.

— Я приготую тобі смажений рис Янджов*².

 

*Різниця між смаженим рисом Янджов та звичайним смаженим рисом полягає в тому, що перший включає поєднання різних білків, а не якийсь один. Найчастіше використовується поєднання свинини, креветок і часто курки або качки.

 

Ніякої відповіді. Хе Ю обернувся й побачив, що дівчина невідомо коли встала з дивану й вже стояла, прихилившись до одвірку кухонних дверей.

— ... Тоді тобі потрібно два яйця та великий шматок м’яса, – сказала вона, а потім завагалась. – Ти знаєш, як готувати?

Хе Ю засукав рукави й позирнув на неї з ввічливою усмішкою.

— Сядь там і почекай. Скоро все буде готово.

Дівчина на ім’я Сє Сюе відійшла й зазирнула до іншої кімнати. Побачивши увімкнений ноутбук, вона сіла за нього й проглянула відкритий вордівський документ.

— Хе Ю! Ти використав мене, як музу?

Витяжка на кухні була дуже гучною, тому хлопцю довелося перепитати.

— Що?

— Я сказала! Ти що! Використав мене! Як музу? – вона винесла його ноутбук. – Я про Сє-лаоши з цієї історії про привида.

— О, – юнак якусь мить помовчав, поки з усмішкою розбивав яйце. – Так. Ти людина, яку я уявляв, поки писав. Мистецтво імітує реальність, Сє-лаоши.

— Але ти написав, що таємно закоханий у мене?

— ... Мистецтво не те саме, що і реальність, Сє-лаоши.

Та в останньому він збрехав.

Він справді був таємно закоханий у неї.

Хе Ю та Сє Сюе були знайомі більше десяти років. Сє Сюе була старша за нього на п’ять років. Нині був її перший рік в якості викладача драматургії в Школі Мистецтв Університету Худжов. Хе Ю був одним з її студентів.

Коли Сє Сюе побачила список нових студентів у своєму класі, то написала Хе Ю повідомлення, повне здивування.

«Оце, в дідька, збіг! В одному з двох класів, де я викладаю, є хлопець з таким же ім’ям як у тебе!»

У той момент Хе Ю був в літаку. Він сидів біля вікна, підперши щоку рукою, та дивився на мерехтливі вогні злітної смуги аеропорту. Його телефон завібрував і з’явилось знайоме зображення профілю. Він подивився на повідомлення від дівчини, в яку був закоханий протягом десяти років, і саме збирався відповісти, коли пролунало оголошення-нагадування всім пасажирам перевести свої мобільні телефони в режим польоту.

Хе Ю обернувся і на якусь мить задумався, а тоді вимкнув телефон, не відповівши на повідомлення.

Як у цьому світі могло бути стільки випадковостей?

Дурепа.

Звичайно, він багато попітнів, щоб отримати цю можливість - це дуже відрізнялось від історії, яку Хе Ю написав.

Сам Хе Ю не був бідняком і не мав жахливої зовнішності. Йому було даровано красиве обличчя та як син фармацевтичного магната народився він із золотою ложкою в роті і закінчував старшу школу за кордоном. Але менш ніж за півгодини після того, як він дізнався, що Сє Сюе по здобуттю освіти стала викладачем в Університеті Худжов, Хе Ю подав заявку на вступ до Школи Мистецтв.

Через кілька місяців почався новий семестр.

Однак новопризначена викладачка Сє-лаоши була ще надто молодою й не розуміла всіх небезпек на цьому робочому місці.

Дзян Ліпін, радниця з питань моралі*, відповідальна за студентів першого, другого та третього курсів, була сумнозвісно ексцентричною особою. Поговорювали, що вона не мала жодної відповідної освіти, і змогла отримати цю посаду в університеті тільки переспавши з ректором. Дзян-лаоши була яскравою вродливою жінкою і не стидалася використовувати секс для здобуття бажаного. Вона фліртувала з членами правління посеред білого дня й була відверто ворожою до всіх викладачок та студенток з симпатичною зовнішністю.

 

*Особа, відповідальна за ідеологічну і політичну освіту студентів відповідно до державної лінії партії

 

Коли Сє Сюе зі своїм ноутбуком в руках прибігла до авдиторії для проведення першої лекції, то побачила там Дзян Ліпін у довгій червоній сукні, яка все ще займала її кафедру, аби обговорити з новими студентами важливі питання.

— Вибачте, Дзян-лаоши, вже почалося заняття... – спробувала нагадати їй Сє Сюе.

Хто б міг подумати, що та просто відмахнеться.

— Почекайте трохи. Часу, виділеного для ранкового обговорення, замало. У мене лишилось іще два моменти, які слід проговорити.

Хтозна, чи було це навмисно, але ці останні два моменти Дзян Ліпін розтягнула на 15 хвилин, якщо не більше, перш ніж нарешті закінчила.

— Гаразд, це все, що я хотіла вам сказати. Я більше не затримуватиму ваше заняття, - вона обернулася до Сє Сюе: -Гм… перепрошую, я ще не запам’ятала вашого імені. Хай там як, зосередьтеся і не нервуйте.

Дзян-лаоши попрямувала до виходу, стукаючи по підлозі височенними підборами, а її вінтажна сукня в хонконському стилі струмилася за нею гордовитими червоними хвилями, залишивши пригнічену Сє Сюе човгати до кафедри, все ще з ноутбуком в руках. 

Дідько, оце підстава.

Можливо, якби Дзян Ліпін нічого не сказала, все було б добре. Але вона це проговорила, і Сє Сюе нервово ковтнула.

Більшість учнів престижних навчальних закладів були винятково талановиті, і їх прихильність було не легко завоювати. Вони не довіряли молодим викладачам так, як від початку довіряли більш старшим, і слова Дзян Ліпін для Сє Сюе були просто жорстоким ударом під коліно.

Ця група елітних студентів одразу ж зрозуміла: о, ця викладачка – стажерка, чиє ім’я радниця навіть не пам’ятає.

Як це могло закінчитись добре? Хай яка палка мотивація горіла в серці Сє Сюе, ця група може погасити її своїми зневажливими висловлюваннями.

Всього за десять хвилин нова співробітниця факультету Сє-лаоши перетворилася з упевненої в собі жінки на знічену людину, що заїкається. Перед очима попливло, коліна ослабли.

Її настільки охопили емоції, що вона і не помітила високого студента, що відкинувся на спинку стільця за останнім рядом авдиторії, і мляво крутив ручку, дивлячись на неї.

— Доброго ранку, студенти, я ваша викладачка драматургії. Моє ім’я Сє Сюе. Ем…

Студенти не зважали на її слова.

— Лаоши, скільки тобі років?

— Дзєдзє*, як щодо того, щоб випити з нами бабл ті?

 

*Старша сестра (не обов’язково по крові).

 

— Лаоши, ти виглядаєш навіть молодшою за мене…

Ситуація виходила з-під контролю. Сє Сюе нічого не залишалось, окрім як вдати суворість подібно паперовому тигру*.

 

*Зовні сильний та небезпечний, але внутрішньо слабкий чи неефективний.

 

— Тихо! Я тут не для того, щоб з вами гратись. Доки ви є студентами університету ви маєте старанно вчитись і не марнувати свою юність. Ви маєте вчитись і здобувати знання. Крім того, я дуже вибаглива та безкомпромісна людина, тому ймовірність провалити мій предмет вища, ніж імовірність провалити предмети моїх колег. Тож все, що вам треба – це бути уважними і серйозно ставитись до моїх слів.

Хе Ю не втримався, опустив погляд, і його губ торкнулась усмішка…

Вона така дурепа.

Студенти в авдиторії мовчали й дивились на неї, як на тваринку в зоопарку. Один із них зітхнув, взяв свою сумку й пішов.

— Гей! Ти! Що ти…

— Лаоши, я не провалююсь, яка б люта ти не була. У мене побачення з моєю дівчиною, тож я вже піду.

— Як цікаво. Виходить, Університет Худжов найняв стажерку, яка погрожує завалити нас, якщо ми не будемо відвідувати її заняття? Ми вступили до цього університету, доклавши стільки зусиль… тільки для того, щоб потім стати піддослідними кроликами нової викладачки? Чому в нашому класі викладаєш ти, в той час як у сусідньому – професор Шень? Я хочу написати скаргу декану, та тут я не залишусь.

Сє Сюе була в жахливому становищі.

Хоч вона і змусила себе із напускним спокоєм спитати імена порушників і зробити помітки в своєму журналі, ця ситуація була для неї важким ударом і вона деякий час не могла оговтатись. Її старанно підготовлене заняття перетворилося в її голові на напівзабуту мішанину. Її думки досить довго були в безладі, перш ніж вона нарешті згадала, що задумувала дуже цікавий інтерактив. Проте жодна людина не виявила бажання вийти на сцену і попрактикуватись.

Вона вже була на межі сліз, готова вибігти звідси з поразкою, коли раптом з останнього ряду авдиторії почувся чоловічий голос.

— Лаоши, я це зроблю.

Сє Сюе була настільки засмученою, що навіть не усвідомила, наскільки знайомим був цей приємний голос. Вона миттю ковзнула поглядом в напрямку джерела звуку і подивилась на свого рятівника крізь сльози вдячності, що вже бриніли в її очах.

Коли ж вона побачила хлопця, якого не бачила три роки, Сє Сюе була настільки здивована, що роззявила рота, забувши про свій імідж.

— Хе… Хе Ю?!

Хлопець сидів за своїм столом. Його очі були ясні і яскраві, губи виразно тонкі, а їх кутики підняті вверх, що надавало йому трішки пихатого і трішки пустотливого вигляду – він нагадував Лав Кін Міна з «Подвійної рокіровки-2*» у сцені, коли той підвів голову і поглянув на п’яну Мері, з певним самовдоволенням молодого чоловіка, який знайшов свою здобич і якого переповнювало бажання.

 

*Або «Infernal Affairs -2», фільм 2003го року, приквел до стрічки «Подвійна рокіровка» про поліцейських під прикриттям. Перша частина була перезнята Мартіном Скорсезе на американський лад під назвою «Відступники»

 

Він здійняв брову.

— Давно не бачились, Сє-лаоши.

 

~ ~ ~

 

Коротко кажучи ось як все було.

Повернувшись до гуртожитку, Сє Сюе більше не могла стримуватись і заходилась плакати навзрид. Вона подобалась Хе Ю, але він не був особливо тактовним і не знав, як втішити її, тож його словами було:

— Ну давай, виплач все це. А я піду у твій кабінет і трохи попишу. Коли тобі стане краще, я вийду повечеряти з тобою.

— Хе Ю, ти взагалі знаєш, що таке «підбадьорювати когось»?

— То мені закінчити домашнє завдання, яке ти задала, чи як?

— …Іди пиши.

Але коли він дописав історію і вийшов, Сє Сюе вже виплакалась і заснула. Вона не встала, коли він кликав її, але він нікуди не поспішав.

Найбільше Сє Сюе любила поїсти; поспати теж любила, але не так сильно. І якщо хтось приготує їй щось пожувати, вона неодмінно встане з ліжка. Це не змінилось навіть після того, як вона стала викладачкою в університеті.

Через п’ятнадцять хвилин вона витріщалася на їжу, яку перед нею поставив Хе Ю.

— …Що це?

Від вигляду жалюгідної маси смажених грудочок рису з шинкою та яйцем, хлопцю стало трохи ніяково, і він надміру піднесено сказав своїй викладачці:

— Хіба сама не бачиш? Смажений рис Янджов.

— Ти називаєш це «смаженим рисом Янджов»?

— … Добре, можеш це не їсти. Я замовлю їжу з доставкою.

З незворушним обличчям хлопець дістав свій телефон і почав переглядати сайти найпопулярніших ресторанів. Однак, коли він вже вбивав адресу для доставки, у двері раптом подзвонили.

Хе Ю підвів свої мигдалеподібні очі.

— Хто це? Хтось з колег прийшов побачитись з тобою?

— Навряд. Я ще навіть не познайомилась з ними, – Сє Сюе відклала палички й глянула на годинник. – Хто це може прийти о такій годині?...

Сказавши це, вона взула капці й почовгала до дверей.

Через кілька секунд з порогу почувся її здивований голос:

— Ґе*! Чому ти тут? Ти сьогодні не працюєш понаднормово?

 

*Старший брат.

 

— …!!!

Звук слова «ґе» був ніби громом серед ясного неба. Негідницький настрій і безтурботність Хе Ю розвіялись вмить, а в голові ніби рефлекторно промайнула незліченна кількість темних спогадів.

Він схопився на ноги, підхопив зі столу той жалюгідний смажений рис і стрімко попрямував до відра для сміття на кухні.

Але було пізно. Сє Сюе вже провела свого старшого брата до кімнати.

— Ґе, я ще не мала нагоди сказати тобі: Хе Ю повернувся з-за кордону і наразі він один з моїх студентів. Він зараз тут. Ви двоє досить довго не бачились, еге ж? …Гей, Хе Ю! – оклик Сє Сюе зупинив його на пів дорозі. – Куди ти йдеш із цією тарілкою?

— …

Хе Ю безмовно завмер.

Байдуже.

Якщо вже він повернувся до країни, то так чи інакше неодмінно мав знов зустріти його.

Хе Ю стояв спиною до них, стираючи з обличчя всі свої справжні емоції, перш ніж повільно обернутися, виглядаючи уже м’яким і врівноваженим.

Зустрівшись із Сє-даґе*, який був старшим за нього на 13 років, він виявив, що його власна аура зараз нічим йому не поступається.

 

*Також означає старший брат, але в цьому випадку маються на увазі не кровні стосунки, а більше використовується як знак поваги до старшого.

 

Хлопець подивився голову сім’ї Сє, чоловіка, який мав разючу схожість із Сє Сюе, і, затримавши на ньому погляд, потягнувся рукою до своєї потилиці й трохи помовчав.

— Давно не бачились, лікарю Сє… Ви ніби… – Хе Ю замовк, оцінюючи його.

Чоловік ані трохи не змінився: виглядав холодним і похмурим, з гострими контурами обличчя, що надавало йому надзвичайно агресивного вигляду. Він мав красиві персикові очі, схожі на очі Сє Сюе, і якби хтось інший мав такі, то виглядав би неймовірно чарівно, однак цей чоловік був прикладом того, наскільки риси обличчя можуть не відповідати особистості. Належачи цьому екстраординарному чоловіку, вони могли заморозити тисячі миль озер персикового цвіту* в темний лід. Попри схожість з ніжними очима Сє Сюе, вони виглядали морозно холодними. В поєднанні з його жорстко врівноваженою фігурою це надавало йому аури абсолютної відстороненості.

 

*Відсилка на вірш Лі Бая «До Ван Ліня»

 

Дуже тиранічний, дуже владний. Він нагадував голову автократичного феодального клану – все, що йому було потрібно, щоб довершити образ – це накидка з чорного хутра, яка б контрастувала з його блідим обличчям, а до неї два отих срібних ланцюжка, які носять воєначальники.

Зрештою Хе Ю тепло усміхнувся, проте в його очах не було ані краплі веселості.

— Ви виглядаєте так само, як раніше. Ні на день не постарішали.

 

 

Авторці є що сказати:

Привітаймо кількома словами главу родини Сє, чоловіка, який страждає від «синдрому гетеросексуального чоловіка»~ Він справді, справді гетеросексуал… Сподіваюсь, усі розуміють…

 

Міні-театр:

Сє Сюе: В якості домашнього завдання ви маєте написати історію, яка має містити три складові: романтика, спокута та жаль. Головний герой має перетворитись із життєлюбного на мертвого, і буде добре, якщо там будуть неочікувані сюжетні повороти.

Хе Ю: Я вже зробив.

Сє Сюе: Де вона? Здай, будь ласка.

Хе Ю: Лаоши, будь ласка, прочитай перший розділ «Історії хвороби» ^^

Сє Сюе: …Це виглядає трохи збочено.

Хе Ю: Не спіши. В майбутньому у мене буде багато шансів представити свою
збоченість. Наприклад…

Сє Сюе: Наприклад???

Хе Ю: Як студент-драматург маю сказати, що видавати спойлери – це неподобство.