Він порушив правила

Через кілька днів в медуніверситеті Худжов у кабінеті Сє Цінчена гірко плакав хлопець.

— У-у-у, професоре Сє, я був не правий! Я справді був неправий! У мене немає серця! Я не гідний бути людиною! Я не виправдав вашої довіри, я не виправдав сподівань партії та країни... Я більше ніколи не пропускатиму заняття, у-у-у...

Сидячи за своїм столом, Сє Цінчен легко змахнув ручкою над папером, ставлячи галочку в списку імен.

— Добре. Можеш іти, - сказав він, не піднімаючи погляду.

Все ще продовжуючи плакати, хлопець пішов.

У Сє Цінчена було чимало способів розбиратися з проблемними студентами; цей, зі спеціальності клінічної медицини, міг поводитись нахабно й владно, але вийшов весь у сльозах, а перш, ніж вийти, кілька разів вклонився Сє Цінчену і, захлинаючись від плачу, пообіцяв, що почне з чистого аркуша і стане новою людиною, що більше ніколи не пропускатиме занять, а якщо і пропускатиме, то точно не заняття професора Сє.

Сє Цінчен закрив свій блокнот і з’єднав перед собою пальці рук.

Всі студенти-хлопці з сумнівним ставленням до навчання вже пообіцяли йому, що в майбутньому виправляться. Хе Ю програє цей раунд, якщо тільки не зможе переконати повернутися на борт усіх дівчат зі свого списку.

Сидячи з прямою спиною в своєму офісному кріслі, Сє Цінчен відчував свою близьку перемогу, тому почав уже спокійно розмірковувати над тим, як йому зайняти цього маленького зразкового учня, що програє йому.

Після кількох хвилин обдумувань його думки раптом обірвав дзвінок телефону.

— Алло.

— Професоре Сє, це я.

Телефонувала студентка-першокурсниця спеціальності криміналістика.

Як і Хе Ю, вона була зразковою ученицею, і хоч потрапила до списку людей, з яким Хе Ю мав поговорити, вона була однією з найбільш дисциплінованих студенток Сє Цінчена.

Він додав її ім’я у той список спеціально.

Як холодна пані, яка більше знається на трупах, ніж на Dior чи Chanel, вона була спеціально звільнена від відвідування занять просто тому, що ця льодова королева могла засвоїти матеріал курсу набагато швидше, якщо вивчатиме його самостійно.

Такі богині навчання часто нетовариські, вона рідко взаємодіяла зі своїми одногрупниками і не до всіх викладачів дослухалася, але дуже поважала Сє Цінчена.

По-перше тому, що Сє Цінчен справді був майстром у своїй справі і сильних студентів міг ще більше надихнути на розвиток, а по-друге, тому, що університет спершу відхилив її заявку про самостійне навчання, а затвердив тільки після того, як на її підтримку виступив Сє Цінчен, сказавши, що студентів слід навчати відповідно до їх здібностей, тому дівчина була дуже вдячна Сє Цінченові за цю підтримку.

— Професоре Сє, до мене приходив хлопець на ім’я Хе Ю.

— Що він сказав?

— Він не намагався переконати мене зосередитись на навчанні. Він сказав, що ви його послали поговорити зі мною по душам, і запросив мене випити з ним завтра кави.

— Можеш сходити, але не слухай його.

— Я знаю, можете на мене розраховувати, - сказала студентка. – Але, професоре Сє, він із сусіднього університету Худжов, а не з нашого меду. Як ви з ним зустрілися? Він ваш родич?

— Син хорошого знайомого, - відповів Сє Цінчен. - Його батько допоміг мені колись, тож я іноді допомагаю його сину, коли в нього проблеми.

Загалом це була правда: якби не Хе Дзівей, він би так довго не приглядав за Хе Ю.

— О, - студентка не стала більше ставити запитань. – В такому разі залиште це на мене, я не підведу вас. Все, зараз буду вчитись. До побачення.

Сє Цінчен завершив дзвінок, сунув свій мобільний до кишені, зібрав свої навчальні матеріали та повернувся до гуртожитку.

Звичайно, Сє Цінчен знав, що з Хе Ю не так просто мати справу. Він холодно спостерігав, як ті розсіяні дівчата одна за одною поверталися до занять, і їх кількість зростала. До четверга всі одинадцять дівчат з того списку, окрім відмінниці, з докорами сумління змінили свою поведінку і повернулися до відвідування занять.

Відмінниця була останньою.

У четвер після обіду вона прийшла до Сє Цінчена з питаннями по задачам, і, пояснивши все, він запитав:

— Хе Ю вже говорив з тобою?

— Говорив, - відповіла акуратна і грамотна дівчина, чиє волосся було зібране у кінський хвіст. – Ми зустрічались двічі за цей тиждень, обидва рази пили ввечері чай.

Але, сказавши це, дівчина трохи завагалася, а тоді додала:

— Але він... він не говорив зі мною про прогулювання занять чи щось таке. Він справді просто попросив мене вийти погуляти і поспілкуватись.

Сє Цінчен трохи нахмурився.

Уже четвер, а Хе Ю все ще не заговорив про нагальну справу?

До кінця тижня залишалося три дні - що планував Хе Ю?...

Поки він був занурений у свої думки, студентка легенько кашлянула:

— Професоре Сє.

— Мм? - підвів очі і розсіяно глянув на неї відстороненим поглядом.

— Я б хотіла вас дещо запитати.

— Питай, - Сє Цінчен вже взяв зі столу ручку, якою розписував рішення попереднього питання.

Але повернув її ковпачок на місце, почувши наступні слова студентки, бо те, що вона хотіла спитати, ніяк не було пов’язане з навчанням.

— Ем, Хе Ю з класу драматургії 1001 Університету Худжов?

Тільки така прямолінійна людина як Сє Цінчен могла не зрозуміти, що мала на думці дівчина, питаючи про таке. Він нахмурився і подивився на залізну леді перед собою. Чому вона питала його про це?

Зрештою він сухо кивнув:

— Так. А що?

— Нічого, - рішуче відповіла студентка і розгорнула свій блокнот, успішно переключивши увагу викладача на навчання. - Професоре Сє, ось питання з вашої сфери, які у мене зібрались цього тижня - будь ласка, допоможіть розібратись.

 

Вмить ока настала неділя. Студентка-відмінниця надіслала йому повідомлення: «Професоре Сє, ви вільні сьогодні ввечері? Я цілий день думала про дещо і зробила свої висновки. Чи можу я поговорити з вами про це?»

Тож о 18:30, як вони домовились, Сє Цінчен підійшов до дверей свого кабінету.

Він був розташований в дальньому кінці звивистого коридору на п’ятому поверсі навчального корпусу університету, і, йдучи цим коридором, Сє Цінчен зовсім не впізнав студентку, що стояла біля поручь поряд з його кабінетом.

Підійшовши до своїх дверей, він потягнувся за ключами, щоб відчинити їх, не помітивши присутності дівчини, і навіть коли вона відкрила рота та гукнула: «Професоре Сє!», його першою реакцією було не поглянути на цю дівчину, а озирнутися навколо, намагаючись знайти свою студентку, завжди одягнену у футболку та джинси і з прямим волоссям без укладки.

— ...Професоре Сє, я тут.

Сє Цінчен обернувся і завмер.

— ...

Через мить він несвідомо зробив крок назад і гучно вдарився потилицею об алюмінієві двері кабінету. Він зітхнув, торкнувся рукою місця удару і примружив очі.

— Професоре! Ви в порядку?

— ... В порядку.

Те, що він ударився, його справді не турбувало, а от вигляд дівчини перед ним здавався більш значною проблемою.

Його зразкова учениця виглядала зовсім не схожою на звичайну себе.

Вона розпустила свій хвіст і додала зачісці об’єму, зробила вишуканий макіяж і одягла сніжно-білу напівпрозору сукню. Прямі лінії її струнких, наче висічених з нефриту, ніг закінчувалися внизу чорними блискучими туфлями на високих підборах зі сріблястими пряжками, що обвивали її тендітні щиколотки та залишали відкритими нюдово-рожеві нігті.

Сє Цінченові довелося кілька разів окинути її оком, перш ніж переконався, що це справді не підробка, а оригінал.

Раптом у нього розболілася голова від неясного передчуття.

Студентка не стала тягнути час і одразу перейшла до причини, з якої вона попросила зустрічі:

— Професоре Сє, я прийшла сказати, що знову зустрічалася з Хе Ю, і цього разу він говорив зі мною про повернення до занять, але також розповів мені про вашу з ним угоду.

— ...

— Професоре Сє, я поважаю вас, але не думаю, що це добре, користуватися своєю перевагою перед тим, хто у скрутному становищі. Не так має вчиняти викладач.

Рука Сє Цінчена, що була тягнулася за ключем, щоб відкрити двері, завмерла.

— ...Що сказав тобі Хе Ю?

— Він розповів мені все. Розповів, що йому не вдалося зізнатися людині, яка йому подобається, і ви хочете з ним займатись і дати багато складних завдань.

Сє Цінчен підняв руку і запустив свої пальці у волосся, так що з його ретельно зачесаної зачіски вибилось на лоб кілька чорнильних пасом.

Він витріщався на неї з-за цієї завіси парою холодних і колючих персикових очей, потім клацнув язиком, відвів погляд і сказав:

— Все не так просто, як ти думаєш.

Після павзи він додав:

— ... Забудь про це. Можеш іти.

Але вона не пішла, все ще дивлячись на нього з наполегливістю справжньої зразкової учениці.

— Лаоши, ви маєте поставити себе на місце Хе Ю і не ускладнювати йому життя. Я думаю, що ви той, хто в цій ситуації неправий, і сподіваюся, що при нагоді ви висловите Хе Ю свої вибачення.

— ...

Серед тиші, що послідувала за цим, у Сє Цінчена промайнула думка: Хе Ю що, використав на ній свій контроль кров’ю?

Вираз обличчя Сє Цінчена став ще холоднішим, а погляд з-під пасм волосся ще пронизливішим:

— Я сказав тобі іти. Ти зрозуміла?

— Так. Але перш ніж піти, я хочу чесно сказати вам, професоре: я розповіла Хе Ю про нашу з вами угоду.

Сє Цінчен:

— ...

— Я не мала вибору, він був щирим зі мною, і я не хотіла йому брехати у відповідь. Те, що ви включили мене в його список спеціально, щоб перемогти - я справді не могла більше цього приховувати.

Ця маленька зрадниця навіть не забула ввічливо вклонитися Сє Цінчену.

— Перепрошую.

По цьому юна дівчина розвернулась і граційно пішла до виходу на своїх високих підборах, навіть трохи похитуючи стегнами при ході, чого Сє Цінчен ніколи за нею не помічав за весь час їх знайомства.

Сє Цінчен відчув лише наростаючий головний біль, але він не збирався сперечатися зі студенткою, тож тільки зціпив зуби й тихо прогарчав:

— Хе... Ю....

Раптом ворухнулась тінь.

Десь поряд почувся звук кроків.

А тоді показався він.

— Професор Сє шукає мене?

Сє Цінчен різко підвів голову, його волосся стало ще більш розпатланим, коли його погляд прослідкував у напрямку цього голосу.

Високий хлопець стояв, засунувши руки в кишені, з наплічником на одному плечі. Він виглядав спокійним і розслабленим, під гладким широким лобом, з-під опущених вій дивилися трохи зневажливі мигдалеподібні очі, а на губах грала ледь помітна посмішка.

Хе Ю весь цей час ховався за широкою готичною колоною в кінці коридору, не помічений ні Сє Цінченом, ні його студенткою.

Поки дівчина енергійно боролася за справедливість на його користь, поки Сє Цінчена суворо відчитувати так, що він не міг сказати і слова, Хе Ю спокійно слухав, стоячи за тою бісовою колоною і заклавши руки в кишені – колона була досить широка і щоб охопити її, потрібно було б троє людей.

Він, в біса, взагалі людина?

З попелястим обличчям і вбивчим поглядом Сє Цінчен сказав:

— Ти...

— О, ви не можете звинувачувати мене, - Хе Ю приклав до губ палець у жесті, що закликає до тиші, його трохи примружені очі світились лукавством, невловимим ні для кого, крім Сє Цінчена.

Хлопець обдарував його своїм поглядом і засміявся:

— Це ви першим знайшли людину, щоб змовитись проти мене, співпрацювати, щоб не дати мені виграти. Якщо я використаю подібні ж методи проти вас, ніхто не буде звинувачувати мене у дріб’язковості, так?

Сє Цінчен:

— ...

Він уже програв і, що б зараз не сказав, він тільки більше втратить обличчя.

Тож Сє Цінчен скрипнув зубами і закусив язика.

Після довгої мовчанки він нарешті сказав:

— Як ти її обдурив? Тільки глянь на неї в цьому наряді – хіба так мають виглядати студентки? Коротка міні сукня?...

— А що в цьому поганого? - Хе Ю підійшов ближче, скоротивши відстань між собою і Сє Цінченом, одна рука все ще в кишені, інша тримала лямку рюкзака, єдина відчутна різниця полягала в тому, що стало ще очевидніше, як зверхньо Хе Ю дивився на Сє Цінчена, опустивши вії. - Тоді як, на вашу думку, мають виглядати студентки?

Він ще наблизився до нього, тиснучи, ніби хотів прибити Сє Цінчена крізь двері.

— Футболка з принтом, джинси, високий хвіст і ніякого макіяжу? Лікарю Сє, - зітхнув він, - я насправді вже давно хотів тобі сказати: я не єдиний, хто тут хворий. Ти теж маєш піти перевіритись - надто вже все хочеш контролювати. Який зараз рік? Ти все ще вважаєш, що це неумісно для дівчини, носити мінісукню?

Хе Ю зробив ще один крок і вони опинились майже ніс до носа.

Якби вони були різної статі, така дистанція могла б здатися неоднозначною, але обидва вони були гетеросексуальними чоловіками, тому ця близькість мала агресивний, нападницький характер, який Сє Цінчен відчував без слів самим своїм єством.

Хе Ю так навис над ним, що Сє Цінчен був змушений притулитися до холодних дверей, і крайня незручність цієї позиції повернула його до тями. Не бажаючи більше марнувати на хлопця час, Сє Цінчен поклав руку на сильні широкі груди Хе Ю і легко натиснув.

— Забудь. Я не говоритиму з тобою про дурниці. Відійди.

Сє Цінчен відштовхнув Хе Ю і потер свій зап’ясток. Потім опустив руку, кинув на хлопця похмурий погляд, а тоді пройшов повз нього до виходу.

— ... Зачекай хвилинку, Сє Цінчене.

Він відійшов на десяток метрів, коли Хе Ю повернув голову й ліниво гукнув його з-за спини.

Сє Цінчен уже був вкрай хмурий, але, завмерши на мить на місці, він все ж обернувся.

— Що? – спитав він з попелястим лицем.

Хе Ю в якийсь момент витягнув із сумки свій список, і тепер махав ним Сє Цінченові:

— Ти програв цей раунд.

Але він не зупинився на цьому. Цей покидьок сунув список назад у сумку і дістав щось загорнуте у рожевий папір.

Потім підняв погляд байдужих очей на чоловіка і, повільно розв’язуючи стрічку на пакунку, неквапливо сказав:

— Професоре, навіть якщо ви граєте зі мною в тренувальну гру, мають бути якісь наслідки і для вас, якщо ви програєте, правильно? Інакше буде не весело.

— ...

— Скажіть мені як професор, представник старшого покоління і мій колишній особистий лікар: як я маю вас покарати за таке порушення правил? Що я маю зробити, щоб дати вам невеличкий урок?

Можна програти ставку, та не можна втрачати манери. Якщо захотів зробити ту ставку, то маєш прийняти і свою поразку.

— Чого ти хочеш? – холодно спитав Сє Цінчен.

— Як шкода, я ще не вирішив, - лагідно сказав Хе Ю. – Можна поки вважати це твоїм боргом переді мною. Коли я щось придумаю, зможеш відплатити мені все за раз.

— Все за раз?

— Мм. Думаю, ти ще програєш мені у майбутньому.

Сє Цінчен відчув, що це вже був виклик його терпінню:

— Хе Ю, не будь надто високої думки про себе.

— О, я не смію, - Хе Ю посміхнувся і, попри свої слова, дуже навіть «смів» вкрай провокаційно дивитись на Сє Цінчена. - Але в подальшому вам краще не махлювати, професоре Сє. Ви в цьому не дуже вправні і я досить легко можу побачити коли ви щось задумали.

Його тон досі був люб’язним і ввічливим.

Говорячи, він розірвав рожеву обгортку. Всередині був шоколад, але якоїсь неправильної форми – не схоже, що він був куплений в магазині, скоріше зроблений невмілим аматором.

— Хіба ви щойно не запитали мене, як з нею поладнав? Насправді нічого складного, я просто двічі запросив її на післяобідній чай, а сьогодні ми сходили на урок створення шоколаду. У неї небагато друзів в універі, ви ж знаєте. Інші студенти вважають її дивною і асоціальною, але насправді з нею дуже приємно ладити. Просто ніхто не запрошував її, коли всі йшли розважатись.

Він відламав блок шоколаду, поклав маленький коричневий шматочок між двома рядами білосніжних зубів і рушив повз Сє Цінчена зі своєю сумкою на плечі.

Хлопець і на мить не глянув на чоловіка, погляд його мигдалеподібних очей був спрямований просто вперед, коли він втягнув шоколад в рот і став повільно жувати.

— Така мила.

По цьому зразковий учень пішов далі, залишивши Сє Цінчена спостерігати за його спиною в світлі призахідного сонця.

 

В той самий час на одній віллі десь у Худжов, в косих сутінкових променях високі жіночі підбори процокали по цеглинах тераси, а червоний поділ сукні торкнувся ніг чоловіка.

— Директоре Двань, - жінка сіла поряд із чоловіком, з усмішкою пригорнулася до нього і запалила йому сигарету.

— Будинок Лян Дзічена – там все було знищено?

— Все зачищено.

Двань-лаобан усміхнувся, взяв подану нею сигарету й затягнувся. Жінка змахнула в сторону каскад довгого хвилястого волосся і схилилася для поцілунку, але Двань-лаобан відвернув обличчя в сторону і понюхав її шию.

— Зі скількома ти спала сьогодні? Я відчуваю на тобі їхні запахи.

— Хіба це все не для вас? – ліниво відповіла жінка. - Коли ми зможемо щось зробити з університетом Худжов? Мені набридло спати з тими членами правління, старими жирними диваками.

— Ці члени правління старі диваки, але директор Хван ні? Я бачу, він тобі дуже подобається.

Жінка кокетливо перебирала своє волосся кінчиками пальців:

— Директор Хван молодий серцем, і в його випадку вік – це як хороше вино. Але… — вона посміхнулася. – Ви мені подобаєтесь більше, директоре Двань…

Двань-лаобан підняв палець і приклав його до її м’яких губ.

— Якщо ти й надалі будеш так погано поводитись, мені доведеться поговорити з твоїм директором Хваном, - м’яко попередив він. – Як думаєш, якщо він дізнається про це, то розлютиться?

Жінка на мить напружилася і видавила з себе посмішку:

— Я просто дражню тебе. Чого ти такий серйозний?

Двань-лаобан підняв руку та зі спокійним виглядом погладив її волосся.

— Просто роби те, що маєш робити. Після того фіаско у психіатричній лікарні Чен Кан деякі люди стали дуже неспокійними і нетерплячими. Продовжуй грати з цими хом’яками, а коли наші хакери отримають закуплене у Сполучених Штатах обладнання, можна буде почати демонструвати тим гризунам, хто тут головний.

Він підвів обличчя жінки за підборіддя й оглянув його.

М’яко і повільно він проговорив:

— Коли прийде час, технічний процес буде залежати від хакерів, але очищати клітки хом’яків в Університеті Худжов доведеться тільки тобі і їй.

Світло від ламп освітило ніжне і миле обличчя жінки.

Обличчя викладачки з університету Худжов, Дзян Ліпін.

— Можеш бути як завгодно жорстокою, - Двань-лаобан погладив пальцями її щоку. - Я знаю, за ці роки ти багато настраждалась... Коли ми закінчимо, тобі більше не доведеться бути метеликом серед орди цих старих хом’яків...